Постанова

від 03.07.2023 по справі 911/1607/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" липня 2023 р. Справа№ 911/1607/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Корсака В.А.

Євсікова О.О.

при секретарі судового засідання Алчієвій І.В.

учасники справи у судове засідання не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго"

на рішення Господарського суду Київської області від 10.03.2023

у справі № 911/1607/22 (суддя: Черногуз А.Ф.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промекс 21"

до Публічного акціонерного товариства "Центренерго"

про стягнення основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат за договором поставки,

та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства "Центренерго"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промекс 21"

про стягнення неустойки за договором поставки,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Промекс 21" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" про стягнення заборгованості за договором поставки № 121/32 від 30.08.2021.

До Господарського суду Київської області 24.10.2022 надійшла зустрічна позовна заява Публічного акціонерного товариства "Центренерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промекс 21" про стягнення неустойки, яка ухвалою Господарського суду Київської області від 14.11.2022 була прийнята, а вимоги за первісним та зустрічним позовом об`єднано в одне провадження.

Рішенням Господарського суду Київської області від 10.03.2023 у справі № 911/1607/22 первісний позов задоволено частково. Клопотання відповідача за первісним позовом про зменшення штрафних санкцій задоволено частково та зменшено розмір присудженої до стягнення пені на 50 %. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промекс 21" 4326120,00 грн основного боргу, 125817,41 грн трьох відсотків річних, 1025120,41 грн інфляційних втрат, 168744,34 грн пені, 87218,20 грн судового збору та 40000 грн витрат на правову допомогу.

Зустрічний позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промекс 21" на користь Публічного акціонерного товариства "Центренерго" 726732,00 грн пені та 10900,98 грн судового збору.

Проведено зустрічне зарахування присуджених до стягнення сум за первісним та зустрічним позовами та стягнуто різницю між ними, а саме: стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промекс 21" 4919070,16 грн заборгованості, 76317,22 грн судового збору та 40000 грн витрат на правову допомогу.

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд вказав про відсутність передумов для звільнення ПАТ "Центренерго" від покладених на нього за договором обов`язків та зазначає, що за порушення строків поставки договором узгоджено окремі наслідки відповідно до яких й заявлено зустрічну позовну заяву. Водночас, задля запобігання покладення на відповідача надмірного грошового тягаря, беручи до уваги відсутність підстав стверджувати, що прострочення призвело до збитків позивача, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру штрафних санкцій на 50 %. Наголосив, що матеріалами справи підтверджується факт пропущення ТОВ «Промекс 21» строків поставки частини продукції на десять днів, що є підставою для задоволення зустрічної позовної заяви .

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ПАТ "Центренерго" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 10.03.2023 у справі № 911/1607/22 скасувати частково та прийняте нове рішення у відповідній частині, яким відмовити частково у задоволенні первісного позову ТОВ "Промекс 21" про стягнення пені у розмірі 340 029,53 грн, 3 % річних у розмірі 125 817,41 грн, інфляційних втрат у розмірі 1 025 120,41 грн та відмовити повністю у стягненні витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення первісних позовних вимог прийняте з порушенням норм процесуального права та невірним застосуванням норм матеріального права. Так, скаржник вказує на те, що у поданій до суду першої інстанції заяві про доповнення позовних вимог позивач, окрім стягнення основного боргу, просив суд стягнути з відповідача за первісним позовом пеню, інфляційні втрати та 3 % річних. Відтак, на переконання скаржника, збільшення позовних вимог в частині нарахування відповідачу пені, інфляційних втрат та 3 % річних не були предметом позовної заяви, тобто фактично йдеться про нові вимоги, які можуть бути заявлені шляхом подання іншого позову. Щодо висновків суду першої інстанції про стягнення витрат на професійну правничу допомогу вказав на те, що позивачем не було подано заяви про відшкодуванння судових витрат на професійну правничу допомогу до закінчення судових дебатів. Наголошує, що надані позивачем документи жодним чином не свідчать про те, що адвокатом дійсно надавалась правнича допомога вартістю 40000,00 грн.

Також в апеляційній скарзі скаржник просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 10.03.2023 у справі № 911/1607/22.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.04.2023 апеляційну скаргу у справі № 911/1607/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Євсіков О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.05.2023 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на рішення Господарського суду Київської області від 10.03.2023 у справі № 911/1607/22 було залишено без руху та надано строк 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення недоліків шляхом подання до Північного апеляційного господарського суду доказу сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення у сумі 29692,85 грн.

В межах строків, встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.05.2023, представником ПАТ "Центренерго" подано заяву про усунення недоліків при поданні апеляційної скарги, до якої додано платіжну інструкцію від 04.05.2023 № 1272 про сплату судового збору на суму 33546,77 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2023 поновлено Публічному акціонерному товариству "Центренерго" пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 10.03.2023 у справі № 911/1607/22; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на рішення Господарського суду Київської області від 10.03.2023 у справі № 911/1607/22; розгляд апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на рішення Господарського суду Київської області від 10.03.2023 у справі № 911/1607/22 призначено на 03.07.2023; зупинено дію рішення Господарського суду Київської області від 10.03.2023 у справі № 911/1607/22; запропоновано учасникам судового процесу подати відзив, заперечення на апеляційну скаргу та інші заяви/клопотання протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали.

05.06.2023 на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому ТОВ «Промекс 21» просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свої доводи обгрунтовує тим, що позивачем за первісним позовом було подано заяву із посиланням на ч. 3 ст. 46 ГПК України, якою передбачено саме зміну предмета позову. Зауважує, що в рішенні суду першої інстанції вірно зазначено, що за результатами розгляду поданої ТОВ «Промекс 21» заяви було змінено саме предмет позову, а не збільшено розмір позовних вимог. Підкреслює, що твердження відповідача про те, що з наданих позивачем документів неможливо встановити розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат на правничу допомогу, є необгрунтованими та спростовується матеріалами справи.

Представники учасників справи в судове засідання 03.07.2023 не з`явились, про час та місце судового розгляду повідомлялись у встановленому процесуальним законом порядку, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення та довідкою про доставку електронного документа.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції з метою дотримання прав сторін на судовий розгляд справи упродовж розумного строку, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи те, що явка представників сторін обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників учасників справи, які повідомлені про судовий розгляд справи в апеляційному порядку.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, ПАТ "Центренерго", як покупець, та ТОВ "Промекс 21", як постачальник, 30.08.2021 уклали договір № 121/32 про закупівлю (поставку) товарів.

Відповідно до розділу першого договору ("предмет договору") постачальник зобов`язується поставити покупцю товари /продукцію/ (пункт 1.1), а покупець прийняти і оплатити продукцію (пункт 1.2) згідно умов договору.

Пунктом 1.3 договору встановлено, що найменування (номенклатура, асортимент) ціна, кількість, строки (графік) поставки та інші характеристики продукції зазначені в додатках до нього.

Відповідно до пункту 14.1 договору поставки його невід`ємною частиною є додаток № 1. У матеріалах справи наявна копія цього додатку, який містить, зокрема, наступні узгоджені сторонами положення:

пункт 1 таблиця з найменуванням, асортиментом, кількістю та ціною товару;

пункт 3 умови розрахунків: протягом 45 календарних днів після підписання акту приймання-передачі продукції;

пункт 4 реквізити пунктів поставки вантажоодержувача;

пункт 5 строк поставки: протягом 60 днів з моменту отримання письмової заявки покупця з можливістю дострокової поставки до 30.04.2022.

Відповідно до пункту 3.3 договору поставки, фактичний об`єм кожної партії продукції зазначається у відповідній письмовій заявці покупця.

Пунктом 5.3 договору узгоджено, що датою поставки є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі продукції.

Пунктом 7.1.1 договору поставки на покупця покладено обов`язок своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлену продукцію, а пунктом 7.3.1 на постачальника покладено обов`язок забезпечити поставку у строки (графік) встановлені договором.

З наявних у матеріалах справи актів приймання-передачі та видаткових накладних вбачається, що ТОВ "Промекс 21" 04.11.2021 поставило ПАТ "Центренерго" продукцію на суму 1622280,00 грн, яка в силу узгоджених сторонами умов мала бути оплачена протягом 45 календарних днів, тобто не пізніше 20.12.2021.

Наступна партія поставки здійснена позивачем за первісним позовом 17.11.2022, та відповідно мала б бути оплаченою до 03.01.2023. В подальшому 17.01.2022 ТОВ "Промекс 21" поставило, а ПАТ "Центренерго" прийняло ще одну партію продукції. ТОВ "Промекс 21" вказало, що оплата за цими поставками здійснювалась ПАТ "Центренерго" з простроченнями та не у повному обсязі, тож виникла необхідність звернення до суду задля примусового стягнення з відповідача суми дебіторської заборгованості.

Крім основного боргу позивач заявив позовні вимоги про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

ПАТ "Центренерго" в свою чергу звернулось до суду з зустрічною позовною заявою з огляду на недодержання ТОВ "Промекс 21" строків поставки продукції. ПАТ "Центренерго" зазначило, що ним на виконання умов договору засобами поштового зв`язку надіслано письмову заявку № 23/2752 на поставку продукції загальною вартістю 7056120,00 грн, яку постачальник отримав 23.09.2021. Водночас, частина продукції, яка мала бути поставлена в 60-денний строк, була поставлена з порушенням строку. З огляду на це ПАТ "Центренерго" нарахувало ТОВ "Промекс 21" неустойку передбачену положеннями договору за таке просторочення.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання згідно ст. 174 Господарського кодексу України є господарський договір.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

За змістом положень ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Дана норма кореспондується зі ст. 712 ЦК України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.ст. 251, 252 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Місцевий господарський суд вірно відхилив наведені у відзиві на первісну позовну заяву аргументи ПАТ "Центренерго" в контексті частини 3 статті 538 ЦК України, відповідно до якої у разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Так, суд першої інстанції звернув увагу відповідача за первісним позовом на строк, впродовж якого тривало порушення графіку поставки постачальником - 10 днів, та прострочення щодо оплати поставленої продукції покупцем в загальному близько одного року.

Також, судова колегія зауважує, що враховуючи фактичне здійснення ТОВ "Промекс 21" поставки хоч і з деяким простроченням, у ПАТ "Центренерго" все ж таки виник обов`язок за умовами договору оплатити вказану продукцію.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність передумов для звільнення ПАТ "Центренерго" від покладених на нього за договором обов`язків та вірно вказав на те, що за порушення строків поставки договором узгоджено окремі наслідки, відповідно до яких і заявлено зустрічну позовну заяву. Враховуючи проведення лише часткових оплат щодо поставлених товарів відповідно до актів приймання передачі датованих 05.11.2021, 17.11.2021 та 03.12.2021 вимоги ТОВ "Промекс 21" про стягнення основної заборгованості підлягають задоволенню. Колегія суддів погоджується з розрахованою позивачем та підтвердженою місцевим господарським судом, сумою, яка підлягає сплаті, а саме - 4326120,00 грн.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

ТОВ "Промекс 21" нарахувало позивачу три відсотки річних та інфляційні за період з 20.12.2021 по 14.11.2022 щодо кожної партії поставки окремо. Перевіривши здійснені позивачем розрахунки 3 % річних та інфляційних втрат, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок Господарського суду Київської області, що вони є арифметично вірними.

Разом з тим, у відповідності до пункту 9.2 договору поставки постачальник звернувся до суду з вимогою про стягнення пені у розмірі однієї облікової ставки НБУ за загальний період з 27.01.2022 по 16.07.2022. Перевіривши розрахунки позивача, суд першої інстанції встановив, з чим погоджується суд апеляційної інстанції, що розмір пені, яка підлягає до стягнення з покупця є меншим ніж заявлений у позові за наведений позивачем період, та становить - 337488,68 грн.

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для зменшення розміру пені на 50%, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічні приписи наведено у статті 233 ГК України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18 від 21.11.2019 зі справи № 916/553/19).

Водночас слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконати основне зобов`язання, неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18.

Разом з тим, зважаючи на те, що прострочення оплати поставок відбулося ще до настання обставин непереборної сили, які дійсно призвели до ускладнення фінансового становища відповідача, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення клопотання відповідача за первісним позовом про зменшення розміру штрафних санкцій. Таким чином, з метою запобігання покладення на відповідача надмірного грошового тягаря, беручи до уваги відсутність підстав стверджувати, що прострочення призвело до збитків позивача, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про зменшення розміру штрафних санкцій на 50 %. Отже, розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача становить 168744,34 грн.

Судова колегія вважає за необхідне звернути увагу на те, що скаржником не заперечуються здійснені судом першої інстанції розрахунки суми основної заборгованості та розміру штрафних санкцій.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що збільшення позовних вимог в частині нарахування відповідачу пені, інфляційних втрат та 3 % річних не були предметом позовної заяви, а фактично йдеться про нові вимоги, які можуть бути заявлені шляхом подання іншого позову, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Слід зазначити, що правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Отже зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.

Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/2575/19.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.

Необхідність у зміні предмета позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів.

Зміна предмета позову можлива, зокрема у такі способи:

1) заміна одних позовних вимог іншими;

2) доповнення позовних вимог новими;

3) вилучення деяких із позовних вимог;

4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.

Доповнення позовних вимог новими відбувається шляхом зміни предмета позову, а не через збільшення розміру позовних вимог.

Такі висновки щодо застосування частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України викладені в постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 910/18389/20.

Як вбачається з прохальної частини позовної заяви, першочерговим предметом спору у цій справі були позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 4326120,00 грн.

У подальшому 16.11.2022 до закінчення місцевим господарським судом підготовчого провадження у справі ТОВ «Промекс 21» подало до Господарського суду Київської області заяву про доповнення позовних вимог. Відповідно до зазначеної заяви позивач просив суд першої інстанції стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 4326120,00 грн., а також пеню у розмірі 340029,53 грн., 3% річних у розмірі 125817,41 грн. та інфляційні втрати у розмірі 1025120,41 грн.

Отже, ТОВ «Промекс 21» доповнило позовні вимоги новими вимогами про стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних.

У контексті наведеного колегія суддів зауважує, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19; пункт 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи - об`єднання позовних вимог, чи - зміну предмета або підстав позову.

При цьому, подана позивачем заява про доповнення позовних вимог мотивована посиланням на ч. 3 ст. 46 ГПК України, відповідно до якої до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

З урахуванням наведеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для прийняття заяви ТОВ «Промекс 21» та для зміни предмету спору первісного позову зі «стягнення заборгованості за договором поставки в розмірі 4 326 120,00 грн» на «стягнення заборгованості за договором поставки в розмірі 4 326 120,00 грн, пені у розмірі 340 029,53 грн, 3% річних у розмірі 125 817,41 грн, 1 025 120,41 грн інфляційних втрат».

Вказаний висновок відповідає правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у постанові від 17.08.2021 у справі № 910/19210/15.

Щодо доводів апелянта про необґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача 40000,00 грн. витрат на правничу допомогу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України ).

Частинами 1, 3 статті 124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

У поданому до суду позові в попередньому (орієнтованому) розрахунку судових витрат зазначалось про очікування понесення витрат на правничу допомогу, орієнтований розмір яких може становити 30000,00 грн., а у заяві про доповнення позовних вимог ТОВ «Промекс 21» зазначено, що у зв`язку зі збільшенням обсягів правничої допомоги попередній орієнтовний розмір витрат позивача складає 40000,00 грн.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На виконання вимог ч. 8 ст. 129 ГПК України, позивач у тексті позову та заяви про доповнення позовних вимог зробив заяву про те, що докази розміру судових витрат будуть подані суду у строки, що визначені ч. 8 ст. 129 ГПК України.

Статтею 131-2 Конституції України унормовано, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Згідно зі статтею 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" згідно з якою договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами частини 3 статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано главою 63 ЦК України. Зокрема, стаття 903 ЦК України регламентує, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 ЦК України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Правовий аналіз вищенаведених норм права дає підстави для висновку, що за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права. Ціна в договорі про надання правової допомоги є істотною умовою, встановлюється за домовленістю сторін шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару.

Ціна договору, тобто розмір адвокатського гонорару, може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата, кожний з яких відрізняється порядком обчислення. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 922/1948/19, від 12.08.2020 у справі № 916/2598/19, від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем за первісним позовом подано до матеріалів справи докази на підтвердження фактичного розміру витрат на правову допомогу а саме - копію договору про надання правової (правничої) допомоги від 25.08.2022 та копію акта наданих послуг № 1-20220825 від 28.02.2023.

Відповідно до зазначеного акта, до наданих адвокатом послуг входить: аналіз документів, складення позовної заяви про стягнення з ПАТ "Центренерго" (код 22927045) коштів за договором від 30.08.2021 № 121/32, заяви про доповнення позовних вимог, відзиву на зустрічний позов, відповіді на відзив інших заяв по суті справи за основним та зустрічним позовами, процесуальних документів по справі № 911/1607/22, участь у судових засіданнях. Вартість всіх цих послуг становить нерозподілена по категоріях сума в 60000,00 грн.

Таким чином, позивачем за первісним позовом підтверджено витрати на професійну правничу допомогу належними доказами.

Крім того, колегія суддів зауважує, що відсутність платіжних доручень, як підтвердження фактично понесених витрат на правову допомогу, не є підставою для відмови у стягнення судових витрат, оскільки витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи, незалежно від того, чи їх вже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України ). Близька за змістом правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та додатковій постанові Верховного Суду від 23.12.2021 у справі № 923/560/17.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 ГПК України).

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Колегія суддів, серед іншого, враховує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому, критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих у підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Окрім того, судовою колегією враховується, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених витрат, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17 та від 21.10.2021 у справі № 420/4820/19).

Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Судова колегія звертає увагу на те, що надані позивачем документи на підтвердження розміру понесених ним витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію, зокрема, розумної необхідності таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18, від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, а також у постанові Верховного Суду від 25.08.2022 у справі № 911/3323/14.

Зважаючи на вищенаведені обставини, з урахуванням предмета та підстав позовних вимог, оцінюючи фактичні витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності справи, беручи до уваги співмірність розміру витрат з наданими послугами та ціною позову, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для стягнення на корисить позивача за первісним позовом витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 40000,00 грн.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст. 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Згідно ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення первісних позовних вимог прийняте з порушенням норм процесуального права та невірним застосуванням норм матеріального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду Київської області від 10.03.2023 у справі № 911/1607/22 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати зі сплати судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта (відповідача за первісним позовом у даній справі).

Керуючись ст. ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на рішення Господарського суду Київської області від 10.03.2023 у справі № 911/1607/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 10.03.2023 у справі № 911/1607/22 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду Київської області від 10.03.2023 у справі № 911/1607/22.

4. Судові витрати, понесені стороною у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Публічне акціонерне товариство "Центренерго".

5. Справу № 911/1607/22 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 06.07.2023.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді В.А. Корсак

О.О. Євсіков