ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 липня 2023 року Справа № 903/289/18
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Грязнов В.В. , суддя Бучинська Г.Б.
секретар судового засідання Мельников О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства Волиньагропромбуд на додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 26 квітня 2023 року по справі №903/289/18 (суддя - Кравчук А.М.)
час та місце ухвалення додаткового рішення: 26 квітня 2023 року; м. Луцьк, пр. Волі, 54а; повний текст додаткового рішення складено 28 квітня 2023 року
за первісним позовом Приватного підприємства "Волиньагропромбуд"
до Фізичної особи-підприємця Мальцевої Алли Володимирівни
про стягнення 691400 грн 69 коп.
за зустрічним позовом Фізичної особи підприємця Мальцевої Алли Володимирівни
до Приватного підприємства "Волиньагропромбуд"
про встановлення нікчемності правочину договору підряду від 28 грудня 2014 року
за участю представників сторін:
від Позивача - Терлецький О.М.;
від Відповідача - не з`явився.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Волинської області від 20 червня 2019 року по справі №903/289/18 за позовом Приватного підприємства «Волиньагропром» (надалі Позивач) до Фізичної особи-підприємця Мальцевої Алли Володимирівни (надалі Відповідач; залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23 вересня 2019 року та постановою Верховного Суду від 3 грудня 2019 року) відмовлено у задоволенні первісного позову про стягнення 691 400 грн 69 коп та задоволено зустрічний позов про встановлення нікчемності правочину договору підряду від 28 грудня 2014 року.
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 25 січня 2021 року (залишено без змін постановами Північно-західного апеляційного господарського суду від 26 квітня 2021 року та Верховного Суду від 12 серпня 2021 року) відмовлено у задоволенні заяви Позивача за вх.№01-63/2/20 від 16 грудня 2020 року про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Волинської області від 20 червня 2019 року в справі № 903/289/18.
Ухвалою Господарського суду Волинської області суду від 21 грудня 2021 року (залишеною без змін постановами Північно-західного апеляційного господарського суду від 29 березня 2022 року та Верховного Суду від 23 січня 2023 року) відмовлено у задоволенні заяви Позивача (вх.№01-63/2/21) про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Волинської області від 20 червня 2019 року в справі № 903/289/18.
Ухвалою Господарського суду Волинської області суду від 30 серпня 2022 року (залишеною без змін постановами Північно-західного апеляційного господарського суду від 25 жовтня 2022 року та Верховного Суду від 19 грудня 2022 року) відмовлено у задоволенні заяви Позивача про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Волинської області від 20 червня 2019 року в справі № 903/289/18.
В той же час, 22 серпня 2022 року на адресу Господарського суду Волинської області надійшов відзив від Відповідача, в котрому відповідач зазначив, що у відповідності до частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України Відповідач заявляє попередній (орієнтовний) розмір витрат на правову допомогу в суді першої інстанції в сумі 60000 грн (том 5, а.с. 47).
8 вересня 2022 року на адресу суду надійшла заява Відповідача (надіслана засобом поштового зв`язку 5 вересня 2022 року) про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу в сумі 50 000 грн 00 коп. (том 5, а.с. 75-87).
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 9 вересня 2022 року прийнято до розгляду заяву Відповідача про розподіл судових витрат та про ухвалення додаткового рішення у справі №903/289/18. Даною ухвалою призначено судове засідання (том 6, а.с. 108).
19 вересня 2022 року на адресу суду місцевого господарського суду надійшли заперечення Позивача від 17 вересня 2023 року №981 (том 5, а.с. 95-101), згідно яких Позивач просив залишити без розгляду заяву про ухвалення додаткового рішення у зв`язку з пропуском 5-денного строку її подання. Зазначає, що договір про надання правової допомоги підписаний ОСОБА_1 не в статусі підприємця, а фізичної особи. Позивач вказав, що долучення до заяви оригіналів прибуткових касових ордерів свідчить про відсутність готівкових операцій, так як вони належним чином не зафіксовані та не підшиті в касовій книзі. Також Позивач наголосив, що пункти 1, 2, 5 акту приймання-передачі виконаних робіт по суті дублюють одну і ту ж саму дію, а саме вивчення справи, а сума, заявлена на написання відзиву, завищена та не є співмірною в порівнянні із об`ємом самого відзиву та вартості години роботи, яка складає майже 1/3 мінімальної заробітної плати за місяць. Зазначає, що у разі якщо суд знайде правові підстави для задоволення заяви про розподіл судових витрат, висловлює свої заперечення щодо заявленої суми 50 000 грн. 00 коп., як надмірно нарахованої та безпідставної.
Додатковим рішенням Господарського суду Волинської області від 26 квітня 2023 року клопотання представника Відповідача про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з Позивача на користь Відповідача 10000 грн витрат на професійну правничу допомогу (том 6, а.с. 121-125).
Не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції додатковим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу (том 6, а.с. 128-132), в якій з підстав, висвітлених в ній, просить скасувати додаткове рішення суду та прийняти нове рішення, яким залишити без задоволення заяву Відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу.
Зокрема, мотивуючи апеляційну скаргу, Позивач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що у матеріалах справи відсутня заява від Відповідача, щодо розподілу судових витрат, а відповідно до частини 2 статті 169 Господарського процесуального кодексу України, заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Тобто, на переконання скаржника, у даній справі, самого заявлення попереднього розрахунку судових витрат недостатньо. Має бути подана окрема заява або клопотання про розподіл судових витрат, оформлена відповідно до положень статті 169-170 Господарського процесуального кодексу України, та подана у встановлені процесуальним законодавством строки. Також скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що пунктом 1 акту приймання передачі послуг визначено надання послуг як ознайомлення із матеріалами справи; пунктом 2 акту приймання передачі послуг вивчення судових рішень у справі; пунктом 5 акту приймання- передачі послуг визначено вивчення ухвали від 30 серпня 2022 року. Між тим на переконання апелянта, вказані пункти 1,2,5 акті приймання-передачі послуг дублюють одну і туж дію, а саме вивчення справи так як рішення суду є частиною справи. Скаржник зазначає, що суд врахував лише той факт, що складання заяви про ухвалення додаткового рішення включає в себе ознайомлення з ухвалою суду від 30 серпня 2022 року про відмову у задоволенні заяви про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами, за результатами якої подано заяву про ухвалення додаткового рішення.
Також, Позивач в апеляційній скарзі зазначає, що договором №09-04/01 про надання правової допомоги по справі №903/289/18 укладеним між Відповідачем та АО «Дженерал Лігал Груп» не встановлено відстрочки оплати наданих послуг та наголошує, що подання прибуткового касового ордеру не є доказом у даній справі. Апелянт акцентує увагу на тому, що місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні зазначив, що подання суду прибуткового касового ордеру не спростовує оплату, чим на переконання Відповідача не вірно застосував норму матеріального прав. Апелянт зазначає, що долучені до заяви касові ордери виписані згідно Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 29 грудня 2017 року №148 (надалі - Положення). В розрізі вказаних пунктів Положення прибутковий касовий ордер №6 від 19 серпня 2022 року на суму 30000 грн та прибутковий касовий ордер №12 від 5 вересня 2022 року на суму 20000 грн як документи первинної касової операції мають знаходитись в касовій книзі на підприємстві, тобто в Адвокатського об`єднання «Дженерал Лігал Груп». Апелянт наголошує, що надання оригіналів прибуткових касових ордерів свідчить про відсутність готівкових операцій так як вони належним чином не зафіксовані та не підшиті в касовій кризі.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22 травня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Позивача на додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 28 квітня 2023 року (том 6, а.с. 144).
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 червня 2023 року проведення підготовчих дій було закінчено та призначено розгляд апеляційної скарги на 5 липня 2023 року.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30 червня 2023 року клопотання представника Позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено. Забезпечено представнику Позивача участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
В судове засідання від 5 липня 2023 року представник Відповідача не з`явився.
Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Крім того, суд не викликав учасників справи у судове засідання, відповідно до частини 1 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, що вказує на те, що ухвалою суду від 12 червня 2023 року явка сторін обов`язковою не визнавалась.
Разом з тим суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначено статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, що по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
В силу дії частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
З огляду на вищевказане суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за наявними у справі матеріалами без участі представника Відповідача.
В судовому засіданні від 5 липня 2023 року, представник Позивача підтримав доводи поданої апеляційної скарги і просив скасувати додаткове рішення суду та прийняти нове рішення, яким залишити без розгляду заяву Відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу. Представник Позивача вказав, що у матеріалах справи відсутня заява від Відповідача, щодо розподілу судових витрат. За доводами представника має бути подана окрема заява або клопотання про розподіл судових витрат, оформлена відповідно до положень статті 169-170 Господарського процесуального кодексу України, та подана у встановлені процесуальним законодавством строки. Також представник Позивача вказав, що пунктом 1 акту приймання передачі послуг визначено надання послуг як ознайомлення із матеріалами справи; пунктом 2 акту приймання передачі послуг вивчення судових рішень у справі; пунктом 5 акту приймання-передачі послуг визначено вивчення ухвали від 30 серпня 2022 року, між тим, вказані пункти 1,2,5 акті приймання-передачі послуг по суті дублюють одну і туж дію, а саме вивчення справи так як рішення суду є частиною справи. Водночас за твердженням представника апелянта надання оригіналів прибуткових касових ордерів свідчить про відсутність готівкових операцій так як вони належним чином не зафіксовані та не підшиті в касовій кризі.
Заслухавши пояснення представника Позивача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційну скаргу Позивача слід залишити без задоволення, а додаткове рішення Господарського суду Волинської області без змін.
При цьому, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; судом не вирішено питання про судові витрати.
Суд констатує, що заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
Згідно зі статтею 16 Господарського процесуального кодексу України: учасники справи мають право користуватися правничою допомогою; представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
В силу дії пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (а саме: - подання (заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи); зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
За положеннями частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України вбачається що, судові витрати складаються з: судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального України: витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (аналогічна правова позиція наведена і в додатковій ухвалі Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 грудня 2021 у справі № 927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим у частині п`ятій статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Такі висновки викладені і в постанові Великої Палати Верховного від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21.
В силу дії статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність": гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При цьому як вже вказано вище у даному судовому рішенні, 22 серпня 2022 року на адресу Господарського суду Волинської області надійшов відзив від Відповідача, в котрому Відповідач зазначив, що у відповідності до частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України Відповідач заявляє попередній (орієнтовний) розмір витрат на правову допомогу в суді першої інстанції в сумі 60000 грн (том 5, а.с. 47).
8 вересня 2022 року на адресу суду надійшла заява Відповідача (надіслана засобом поштового зв`язку 5 вересня 2022 року) про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу в сумі 50 000 грн 00 коп. (том 5, а.с. 75-87).
В обґрунтування вимог заяви представником Відповідача подано суду: договір на правову допомогу №09-04/01 від 15 серпня 2022 року; акт прийому-передачі виконаних робіт від 5 вересня 2022 року; прихідний касовий ордер від 19 серпня 2022 року; прихідний касовий ордер від 5 вересня 2022 року (том 5, а.с.75-76).
Що ж стосується доводів апеляційної скарги Позивача щодо того, що Відповідачем порушено норми процесуального права щодо подання окремої заяви до закінчення судових дебатів про стягнення витрат на правничу допомогу, то колегія суддів зауважує таке.
Згідно частини 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.
Відповідач у відзиві від 17 серпня 2022 року на заяву про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами (том 5, а.с. 42-47) заявив попередній розрахунок судових витрат на правову допомогу в суді першої інстанції в сумі 60 000 грн. У заяві від 5 вересня 2022 року Відповідач просив стягнути з Позивача 50 000 грн витрат на правову допомогу.
Відтак зважаючи на те, що у відзиві на заяву про перегляд рішення за нововияленими обставинами, Відповідачем заявлено про стягнення витрат на професійну правничу допомогу із заявленням попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат, пов`язаних з розглядом цієї справи, дане відповідає положенням статті 124 Господарського процесуального кодексу України та свідчить про дотримання Відповідачем вимог частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, а саме щодо подання доказів на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції протягом п`яти днів, після заявлення про такі судові витрати у відзиві на заяву (та продублювання такої позиції окремо у заяві поданій місцевому господарському суд 8 вересня 2022 року (том 5, а.с. 75-78)).
Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду №910/6360/20 від 27 січня 2022 року та постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в справі № 903/165/22 від 24 січня 2023 року.
Іншу ж бачення, по суті (яке вказує і апелянт у поданій скарзі) мало б ознаки надмірного формалізму.
Як вбачається із матеріалів справи, 15 серпня 2022 року між Відповідачем та АО «Дженерал Лігал Груп» (GLG) укладено договір №09-04/01 про надання правової допомоги по справі №903/289/18 (надалі Договір; том 5, а.с. 79-81).
Згідно умов пункту 1.1 Договору, адвокатське об`єднання приймає на себе доручення клієнта по наданню правової допомоги по справі №903/289/18 Господарського суду Волинської області в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а Відповідач - сплачує гонорар за дії GLG по наданню правової допомоги і фактичні витрати, понесені у зв`язку з виконанням цього Договору.
За умовами пункту 5.1 Договору, за надану правову допомогу Відповідач сплачує гонорар, розмір якого встановлюється у величині 60 000 грн. Авансовий платіж в сумі 30 000 грн за надані послуги здійснюється клієнтом протягом 3-х днів з моменту укладення договору шляхом сплати готівкою за надані послуги та 30 000 грн після закінчення розгляду господарським судом справи №903/289/18.
Пунктом 7.1 Договору визначено, що Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за ним, про що після повного виконання зобов`язань сторонами складається акт, у випадку якщо хоча б одна із сторін наполягає на цьому.
5 вересня 2022 року сторонами підписано акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) на суму 50 000 грн (1 година роботи 2 000 грн) за виконані такі роботи:
·ознайомлення з матеріалами справи №903/289/18, які надав клієнт за позовом Позивача до Відповідача 6 год. вартістю 12 000 грн;
· вивчення судових рішень по даній справі рішення від 20 червня 2019 року, постанов апеляційної та касаційної інстанцій від 23 вересня 2019 року та 3 грудня 2019 року, ухвали суду першої інстанції від 25 січня 2020 року, постанов апеляційної та касаційної інстанцій від 26 квітня 2021 року та 12 серпня 2021 року, ухвали суду першої інстанції від 11 грудня 2021 року, постанови апеляційної інстанцій від 29 березня 2022 року, ухвали суду першої інстанції від 28 червня 2022 року 4 год. вартістю 8 000 грн;
·вивчення судової практики по даній категорії справ у вигляді постанов Верховного Суду 5 год. вартістю 10 000 грн;
·складання та подання до Господарського суду Волинської області відзиву на заяву Позивача про перегляд рішення суду від 20 червня 2019 року за нововиявленими обставинами 5 год вартістю 10 000 грн;
·ознайомлення з ухвалою суду від 30 серпня 2022 року по справі №903/289/18 про відмову у задоволенні заяви за нововиявленими обставинами 0,5 год вартістю 1 000 грн;
·складання та подання до суду заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу 4,5 год. вартістю 9 000 грн.
На підтвердження оплати наданих послуг клієнтом подано прибуткові касові ордери №6 від 19 серпня 2022 року, №12 від 5 вересня 2022 року на загальну суму 50 000 грн (том 5, а.с. 83-84).
При цьому, що ж стосується доводів апеляційної скарги щодо того, що надання оригіналів прибуткових касових ордерів свідчить про відсутність готівкових операцій по оплаті послуг на правову допомогу, оскільки вони не зафіксовані та не підшиті в касовій книзі, то колегія суддів вважає такі доводи безпідставними стосовно встановлення факту підставності чи безпідставності стягнення таких витрат з огляду на таке.
За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги в разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачена.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 вересня 2021 року в справі № 904/1907/15, постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 жовтня 2019 року в справі №922/445/19 та від 22 листопада 2019 року в справі № 910/996/18, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15 червня 2023 року по справі 910/16357/21.
Дана ж позиція ще раз вказує на те, що такий довід не може слугувати підставою для відмови в задоволенні заяви про стягнення витрат за послуги адвоката як і не може бути підставною для залишення такої заяви без розгляду (що по суті просив Позивач суди обох інстанцій).
Водночас, оцінюючи по суті вищеописані витрати, колегія суддів зауважує, що 19 вересня 2022 року на адресу суду надійшли заперечення Позивача від 17 вересня 2023 року №981 (том 5, а.с. 95-101), згідно яких Позивач просив залишити без розгляду заяву з підстав, що вказані вище в даній постанові.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 Госпордарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Дана правова позиція наведена і в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2021 року в справі № 910/12876/19.
Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.
Аналогічний висновок наведено і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року в справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15 червня 2021 року в справі №912/1025/20.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому, колегія суддів зазначає, що проаналізувавши наведений у заві про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу детальний опис наданих послуг та подані документи, врахувавши, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони (адже цей розмір має бути не лише доведений, а документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат), в розрізі доводів заяви Позивача про зменшення витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції вважає за можливе не присуджувати на користь Позивача заявлену суму в повному обсязі.
Суд при цьому констатує, що в межах даної справи господарським судом здійснено розгляд трьох заяв Позивача про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами.
При цьому, Відповідачем заявлено до стягнення витрати на правову допомогу щодо розгляду третьої заяви Позивача від 16 серпня 2021 про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.
Відтак, за наявності усталеної судової практики, неодноразовий розгляд заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, такий спір для представників заявника у цій справі не є спором з високим рівнем складності.
Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду №903/357/21 від 25 серпня 2022 року.
В той же час, такі послуги як ознайомлення з матеріалами справи, вивчення судових рішень в межах даної справи, вивчення судової практики по даній категорії справи включає в себе складання відзиву.
Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду №910/1929/19 від 1 червня 2022 року.
Водночас, відповідна позиція наведена в Додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії судів Касаційного господарського суду від 14 липня 2021 року в справі № 916/1914/20 (сама по собі послуга "складання відзиву на касаційну скаргу (5 годин)" охоплює вчинення відповідних дій, тому не вбачає підстав для здійснення окремої оплати таких робіт та послуг як "складання відзиву на касаційну скаргу та участь у судовому засіданні", окремо включили також інші види послуг, зокрема: "надання юридичних консультацій щодо звернення до суду - 1 094,50 грн (1 година), вивчення, дослідження та аналіз документів - 1094,50 грн (1 година), аналіз нормативно - правових актів, судової практики для підготовки правової позиції - 2 189,00 грн (2 години); підготовка до судового засідання - 1000,00 грн (1 година); опрацювання законодавчої бази та судової практики - 2000,00 грн (2 години), формування правової позиції, консультування - 1000,00 грн (1 година) за рахунок сторони).
При цьому, колегія апеляційного господарського суду наголошує на тому, що заявляючи про стягнення 50000 грн витрат на правову допомогу заявником не доведено, що такі витрати є не лише фактичними, але й неминучими, враховуючи також подібність (за двома заявами) підстав для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами, встановленими висновками експертів, складеними після ухвалення рішення у справі.
При цьому, судом апеляційної інстанції враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду №910/13595/20 від 21 жовтня 2022 року, що складання заяв та клопотань стосовно судових витрат є наданням правової допомоги у розумінні Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
При обрахуванні витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню, також враховано, що ухвалою Господарського суду Волинської області суду від 30 серпня 2022 року, залишеною без змін постановами Північно-західного апеляційного господарського суду від 25 жовтня 2022 року та Верховного Суду від 19 грудня 2022 року, відмовлено у задоволенні заяви Позивача про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Волинської області від 20 червня 2019 року в справі № 903/289/18.
Заперечення в частині укладення заявницею договору з адвокатським об`єднанням не в статусі підприємця також відхиляється, оскільки по тексту договору про надання правової допомоги, акті приймання-передачі виконаних робіт наявне неодноразове посилання саме на справу №903/289/18, яка розглядається в Господарському суді Волинської області, що виключає можливість надання такої правової допомоги в межах іншої справи.
Враховуючи вищевикладене, наявність заперечень Позивача щодо обсягу, вартості та співрозмірності заявлених до компенсації витрат на правничу допомогу; відсутність будь яких розрахунків в поданій заяві; оцінивши витрати заявниці з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат на вивчення матеріалів по справі та підготовку відзиву як кваліфікований фахівець, незначний обсяг доказів у справі, неодноразований розгляд заяв про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами, виконані адвокатом роботи, керуючись критеріями розумності, обґрунтованості, співмірності та пропорційності з заявлених Відповідачем 50 000 грн витрат підставними та підлягають до стягнення з підприємства 10 000 грн, з яких: за складання та подання відзиву на заяву про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами 9 000 грн (що включає в себе послуги зазначені в пунктах 1,2,3,5 акту прийому-передачі виконаних робіт) та 1000 грн за складання та подання заяви про ухвалення додаткового рішення.
Відповідний висновок здійснено і судом першої інстанції.
За частиною першою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії»(Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Частина четверта статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
З огляду на усе вищеописане у даній судовій постанові, надавши оцінку доказам та доводам сторін щодо розподілу таких витрат, керуючись зокрема такими критеріями, як обґрунтованість, пропорційнійсть, співмірність та розумність їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, беручи до уваги доведення Адвокатським об`єднанням обставин надання професійної правничої допомоги в суді першої інстанції (зазначеної в попередньому (орієнтованому) розрахунку судових витрат) враховуючи заперечення Позивача щодо зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, колегія суддів прийшла до висновку, що місцевий господарським судом правомірно розподілено судові витрати шляхом покладення судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції в розмірі10000 грн на Позивача. Відтак Північно-західний апеляційний господарський суд залишає додаткове судове рішення без змін, а апеляційну скаргу Позивача без задоволення.
Апеляційний господарський суд з огляду на все вищевстановлене в даній постанові, ще раз констатує, що доводи апеляційної скарги Позивача є безпідставними, та спростовані судом апеляційної інстанції всім вищеописаним у цьому судовому рішенні.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга Позивача, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Відповідно колегія суду залишає без змін оспорюване додаткове рішення, а подану Позивачем апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства Волиньагропромбуд на додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 26 квітня 2023 року в справі №903/289/18 - залишити без задоволення.
2. Додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 26 квітня 2023 року в справі №903/289/18 - залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
5. Справу № 903/289/18 повернути Господарському суду Волинської області.
Повний текст посатанови виготовлено 7 липня 2023 року.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Грязнов В.В.
Суддя Бучинська Г.Б.
Суд | Північно-західний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 05.07.2023 |
Оприлюднено | 10.07.2023 |
Номер документу | 112055348 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань надання послуг будівельного підряду |
Господарське
Господарський суд Волинської області
Кравчук Антоніна Михайлівна
Господарське
Північно-західний апеляційний господарський суд
Василишин А.Р.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні