Постанова

від 28.06.2023 по справі 401/3383/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

28 червня 2023 року

м. Київ

справа № 401/3383/21

провадження № 61-6св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Світловодський районний центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, Олександрійська районна державна адміністрація Кіровоградської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 08 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Чельник О. І., Дуковського О. Л., Єгорової С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Світловодського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді

(далі - Світловодський РЦСССДМ), Олександрійської районної державної адміністрації Кіровоградської області (далі - Олександрійська РДА) про стягнення всіх сум, що належать до виплати в день звільнення, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що вона працювала у Світловодському РЦСССДМ

із 06 квітня 2017 року до 15 липня 2021 року: з 06 квітня 2017 року до 01 лютого 2018 року - на посаді соціального педагога відділу соціальної роботи; із 01 лютого 2018 року до 01 січня 2019 року - на посаді фахівця із соціальної роботи II категорії; із 01 січня 2019 року до 15 липня 2021 року - провідним фахівцем із соціальної роботи. Із 01 до 10 грудня 2020 року перебувала на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності від 01 грудня 2020 року № 038013.

18 січня 2021 року їй повідомлено про наступне вивільнення зі Світловодського РЦСССДМ із 18 березня 2021 року (повідомлення від 18 січня 2021 року № 01-16/7) у зв`язку з ліквідацією юридичної особи публічного права «Світловодський районний центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді» на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, яке відбудеться 18 березня 2021 року. 15 березня

2021 року Світловодський РЦССДСМ видав їй довідку № 01-16/7, згідно з якою станом на 15 березня 2021 року заборгованість із заробітної плати складає: за січень 2021 року - 6 226,00 грн; за лютий 2021 року - 5 252,80 грн; грошова компенсація за невикористану відпустку - 4 990,04 грн; вихідна допомога при ліквідації - 8 145,70 грн.

23 березня 2021 року позивачці виплачено 9 021,47 грн, 18 серпня 2021 року - 5 074,61 грн. Наказом Світловодського РЦСССДМ від 24 лютого 2021 року № 1-в «Про надання відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами ОСОБА_1 » їй надана відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами з 23 лютого до 29 червня

2021 року. 06 травня 2021 року їй видано листок непрацездатності серії АЛГ

№ 077893 (продовження листка непрацездатності серії АЛГ № 077458) про те, що вона перебувала на лікарняному з 29 червня до 12 липня 2021 року. Зазначені листки непрацездатності надані бухгалтеру Світловодського РЦСССДМ, але їх оплата не здійснена.

Зазначала, що Світловодський РЦСССДМ не виплатив допомогу з тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів не тільки в строк, визначений пунктом 1 частини другої статті 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», але й під час звільнення її з роботи, порушивши при цьому вимоги статей 25, 26, 30-32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та статті 116 КЗпП України.

15 липня 2021 року позивачку звільнено зі Світловодського РЦСССДМ у зв`язку

з ліквідацією установи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України (наказ

від 15 липня 2021 року № 7-к). Усупереч вимогам статті 44 КЗпП України їй не виплачено також вихідну допомогу.

Вважала, що у зв`язку з невиплатою усіх сум, що належали їй від Світловодського РЦСССДМ у день звільнення, вона має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Вимоги до Олександрійської РДА позивач обґрунтовувала тим, що згідно з пунктом 2 Положення про Світловодський РЦСССДМ, затвердженого розпорядженням голови Світловодської районної державної адміністрації від 19 листопада

2015 року № 409-р, Центр утворюється, реорганізовується та ліквідується Світловодською районною державною адміністрацією і належить до сфери її управління. Крім того, Світловодська районна державна адміністрація є головним розпорядником бюджетних коштів Центру відповідно до статті 22 Бюджетного кодексу України.

Світловодська районна державна адміністрація Кіровоградської області знаходиться в стані припинення з 05 січня 2021 року, Світловодський РЦСССДМ - з 18 січня 2021 року. Розпорядженням голови Кіровоградської обласної державної адміністрації від 08 квітня 2021 року № 294-р «Про затвердження передавальних актів передачі-приймання майна з балансу Онуфріївської, Петрівської, Світловодської районних державних адміністрацій на баланс Олександрійської районної державної адміністрації» затверджено передавальний акт передачі-приймання майна з балансу Світловодської районної державної адміністрації на баланс Олександрійської РДА та зазначено про те, що у зв`язку з припиненням Світловодської районної державної адміністрації Кіровоградської області, яка реорганізується шляхом приєднання до Олександрійської РДА, правонаступником усього її майна за цим передавальним актом є Олександрійська РДА. Позивачка зазначила, що оскільки Олександрійська РДА є публічним правонаступником Світловодської районної державної адміністрації Кіровоградської області, то Світловодський РЦСССДМ належить до сфери управління останньої, яка

є головним розпорядником його бюджетних коштів згідно з Положенням про Світловодський РЦСССДМ, затвердженим розпорядженням голови Світловодської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 19 листопада

2015 року № 409-р, саме Олександрійська РДА має нести відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Також зазначала, що у період вагітності та після пологів вона перебувала

в постійному нервовому напруженні, зазнала психологічного стресу, хвилювань, викликаних тим, що їй своєчасно не була виплачена заробітна плата, не виплачена допомога по тимчасовій непрацездатності, у зв`язку з вагітністю та пологами; постійні хвилювання в період вагітності призвели до ускладнення пологів. Вважала, що порушення її законних прав призвели до моральних страждань, їй дуже складно організовувати своє подальше життя, а тому сума відшкодування завданої їй моральної шкоди має становити 20 000,00 грн.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 остаточно просила стягнути

з Олександрійської РДА на свою користь заборгованість за допомогою

з тимчасової непрацездатності у розмірі 1 229,00 грн; заборгованість за допомогою у зв`язку вагітністю та пологами у розмірі 32 939,20 грн; вихідну допомогу при звільненні у розмірі 8 145,70 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 16 липня 2021 року до дня ухвалення судового рішення, а також 20 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області

від 23 червня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто солідарно із Світловодського РЦСССДМ та з Олександрійської РДА на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати: 1 229,00 грн - нарахування допомоги за час тимчасової непрацездатності за листком про тимчасову непрацездатність від 01 грудня 2020 року № 038013; 32 939,20 грн - нарахування допомоги у зв`язку з вагітністю та пологами (листок непрацездатності

від 23 лютого 2021 року № 077458 та листок непрацездатності від 06 травня

2021 року № 077893); 8 145,70 грн - вихідна допомогу у розмірі середньомісячного заробітку; а також: 70 987,31 грн - середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період із 16 липня 2021 року до 23 червня 2022 року; та компенсацію моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн, а всього - 123 301,00 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення мотивоване тим, що позовні вимоги є обґрунтованими, тому наявні підстави для солідарного стягнення з відповідачів Світловодського РЦСССДМ та Олександрійської РДА заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період із 16 липня 2021 року

до 23 червня 2022 року та відшкодування моральної шкоди.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 08 листопада 2022 року апеляційну скаргу Олександрійської РДА задоволено частково. Рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 23 червня

2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з Олександрійської РДА на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати, а саме нарахування допомоги за час тимчасової непрацездатності за листком про тимчасову непрацездатність від 01 грудня

2020 року № 038013 у розмірі 1 229,00 грн; нарахування допомоги у зв`язку

з вагітністю та пологами за листками непрацездатності від 23 лютого 2021 року

№ 077458 та від 06 травня 2021 року № 077893 у розмірі 32 939,20 грн; вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку у сумі 8 145,70 грн. В іншій частині вимоги залишено без задоволення. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове, виходив із меж заявлених позовних вимог, а також з урахуванням того, що у цій справі відбулося публічне правонаступництво, дійшов висновку про стягнення заборгованості із заробітної плати лише з Олександрійської РДА як публічного правонаступника Світловодської районної державної адміністрації. Водночас відмовив у стягненні середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку на підставі статті 117 КЗпП України, оскільки

ОСОБА_1 не перебувала з Олександрійською РДА у трудових правовідносинах, а отже, не встановлено вини Олександрійської РДА у невиплаті позивачці усіх належних до виплати сум на момент звільнення. Крім того, відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди з Олександрійської РДА, оскільки немає причинно-наслідкового зв`язку у діях відповідача, який би давав підстави для покладення на нього обов`язку з відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Кропивницького апеляційного суду від 08 листопада

2022 року, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у стягненні середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України та відшкодуванні моральної шкоди та залишити в цій частині в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд не врахував висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі

№ 134/1781/16, від 03 травня 2022 року у справі № 753/10912/20, Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16, щодо відповідальності власника або уповноваженого ним органу у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116

КЗпП України.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку,що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

ОСОБА_1 працювала у Світловодському РЦСССДМ із 06 квітня 2017 року до 15 липня 2021 року (а. с. 19-21).

Із 01 до 10 грудня 2020 року ОСОБА_1 перебувала на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності від 01 грудня 2020 року № 038013

(а. с. 22).

18 січня 2021 року ОСОБА_1 повідомлена про наступне вивільнення

з Світловодського РЦСССДМ із 18 березня 2021 року, що підтверджується копією повідомлення від 18 січня 2021 року № 01-16/7. У повідомленні також зазначено, що при звільненні ОСОБА_1 буде виплачена вихідна допомога у розмірі середнього заробітку згідно з колективним договором (а. с. 27).

Наказом Світловодського РЦСССДМ від 24 лютого 2021 року № 1-в «Про надання відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами ОСОБА_1 » ОСОБА_1 надана відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами з 23 лютого 2021 року до 29 червня 2021 року (а. с. 25).

24 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернулася до бухгалтера Світловодського РЦСССДМ ОСОБА_2 з письмовою заявою про здійснення розрахунку

з виплат за листком непрацездатності серії АЛГ № 077458, виданим 23 лютого 2021 року (а. с. 26).

Із довідки Світловодського РЦССДСМ від 15 березня 2021 року № 01-16/7 станом на 15 березня 2021 року заборгованість перед позивачем становить: заробітна плату за січень 2021 року - 6 226,00 грн, заробітна плата за лютий 2021 року - 5 252,80 грн, грошова компенсація за невикористану відпустку - 4 990,04 грн, вихідна допомогу у зв`язку із ліквідацією установи - 8 145,70 грн (а. с. 29).

23 березня 2021 року ОСОБА_1 виплачено 9 021,47 грн, 18 серпня 2021 року - 5 074,61 грн, що підтверджується банківськими виписками за 23 березня 2021 року та 18 серпня 2021 року. Відправником коштів 23 березня 2021 року у сумі

9 021,47 грн та 18 серпня 2021 року у сумі 5 074,61 грн є Світловодський РЦССДСМ (а. с. 30, 31, 130).

06 травня 2021 року ОСОБА_1 видано листок непрацездатності серії АЛГ

№ 077893 (продовження листка непрацездатності серії АЛГ № 077458), згідно

з яким вона перебувала на лікарняному з 29 червня 2021 року до 12 липня

2021 року (а. с. 24).

15 липня 2021 року ОСОБА_1 звільнена зі Світловодського РЦСССДМ

у зв`язку з ліквідацією установи згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України, що підтверджується наказом від 15 липня 2021 року № 7-к (а. с. 28).

Світловодське управління Державної казначейської служби в Кіровоградській області 20 грудня 2021 року № 02-30-06/1135 повідомило суд першої інстанції про те, що Світловодський РЦСССДМ знаходиться в стані припинення, закрито усі рахунки в органах казначейства Кіровоградської області, зокрема

у Світловодському управлінні казначейства (за місцем обслуговування) (а. с. 127).

Згідно з пунктом 2 Положення про Світловодський РЦСССДМ, затвердженого розпорядженням голови Світловодської районної державної адміністрації

від 19 листопада 2015 року № 409-р, Центр утворюється, реорганізовується та ліквідується Світловодською районною державною адміністрацією і належить до сфери її управління. Діяльність Центру спрямовується Управлінням соціального захисту населення Світловодської районної державної адміністрації. Положення про Центр, його штатний розпис в межах визначеної граничної чисельності та фонду оплати праці працівників затверджується Світловодською районною державною адміністрацією (а. с. 33-34).

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів» утворено Олександрійський район

(з адміністративним центром у місті Олександрія) у складі територій Великоандрусівської сільської, Новопразької селищної, Олександрійської міської, Онуфріївської селищної, Пантаївської селищної, Петрівської селищної, Попельнастівської сільської, Приютівської селищної, Світловодської міської територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 4 Порядку здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов`язків районних державних адміністрацій, що припиняються, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року

№ 1321 (далі - Порядок № 1321), яким визначено механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням або реорганізацією райдержадміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов`язків райдержадміністрацій, що припиняються, у зв`язку із зміною адміністративно-територіального устрою України, якщо територія району, ліквідованого Верховною Радою України (далі - ліквідований район), включається до території новоутвореного району,

в адміністративному центрі якого вже існує райдержадміністрація, райдержадміністрація, що діяла на території ліквідованого району, реорганізується шляхом її приєднання до райдержадміністрації, розташованої в адміністративному центрі новоутвореного району.

Пунктом 7 Порядку № 1321 визначено, що перехід повноважень, прав та обов`язків (публічно-владне правонаступництво) райдержадміністрацій, що припиняються, до райдержадміністрацій новоутворених районів здійснюється: у разі існування райдержадміністрації в адміністративному центрі новоутвореного району та приєднання до неї райдержадміністрацій, що припиняються, ліквідованих районів - з моменту утворення комісії з реорганізації райдержадміністрації, що припиняється.

Відповідно до пункту 8 Порядку № 1321 перехід майна, майнових прав та обов`язків райдержадміністрацій, що припиняються, до райдержадміністрацій новоутворених районів здійснюється: у разі існування райдержадміністрації в адміністративному центрі новоутвореного району та приєднання до неї райдержадміністрацій, що припиняються, ліквідованих районів - з дня затвердження передавального акта комісії з реорганізації.

Передавальний акт складається комісією з реорганізації та затверджується головою облдержадміністрації (пункту 9 Порядку № 1321).

Розпорядженням голови Олександрійської РДА від 14 січня 2021 року № 19-р «Про припинення юридичної особи публічного права «Світловодський районний центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді» вирішено припинити вказану юридичну особу публічного права шляхом ліквідації та затверджено склад ліквідаційної комісії з припинення, головою якої призначено Нейбургера М. В. (а. с. 38-41).

Розпорядженням голови Кіровоградської обласної державної адміністрації

від 08 квітня 2021 року № 294-р «Про затвердження передавальних актів передачі-приймання майна з балансу Онуфріївської, Петрівської, Світловодської районних державних адміністрацій на баланс Олександрійської районної державної адміністрації» затверджено передавальний акт передачі-приймання майна

з балансу Світловодської районної державної адміністрації на баланс Олександрійської РДА. У вказаному розпорядженні зазначено про те, що у зв`язку з припиненням Світловодської районної державної адміністрації Кіровоградської області, яка реорганізується шляхом приєднання до Олександрійської районної державної адміністрації Кіровоградської області, правонаступником усього її майна за цим передавальним актом є Олександрійська РДА (а. с. 42-55).

Олександрійська РДА як орган державної виконавчої влади є публічним правонаступником Світловодської районної державної адміністрації,

а Світловодський РЦСССДМ належить до сфери управління останньої, яка

є головним розпорядником його бюджетних коштів згідно з Положенням про Світловодський районний центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, затвердженим розпорядженням голови Світловодської районної державної адміністрації від 19 листопада 2015 року № 409-р.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив із обґрунтованості позовних вимог, що дає підстави для солідарного стягнення з відповідачів - Світловодського РЦСССДМ та Олександрійської РДА - заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період із 16 липня 2021 року до 23 червня 2022 року та відшкодування моральної шкоди.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове, виходив із меж заявлених позовних вимог, а також з урахуванням того, що у цій справі відбулося публічне правонаступництво, дійшов висновку про стягнення заборгованості із заробітної плати лише з Олександрійської РДА, як публічного правонаступника Світловодської районної державної адміністрації. Водночас відмовив у стягненні середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України, оскільки ОСОБА_1 не перебувала з Олександрійською РДА у трудових правовідносинах, а отже, не встановлено вини Олександрійської РДА у невиплаті позивачці усіх належних до виплати сум на момент звільнення. Крім того, відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди з Олександрійської РДА, оскільки немає причинно-наслідкового зв`язку у діях відповідача, який би давав підстави для покладення на нього обов`язку з відшкодування моральної шкоди.

Верховний Суд не погоджується із висновками апеляційного суду в частині відмови у стягненні середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП Українита відшкодуванні моральної шкоди з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 94 КЗпП Українизаробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України «Про оплату праці».

Частиною першою статті 47 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Положеннями статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Чинне законодавство прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать як на підставі норм Закону України «Про оплату праці», так і відповідно до умов Колективного договору. У разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Отже, при недотриманні роботодавцем вимог статті 116 КЗпП України, для роботодавця настають наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України. Роботодавець не несе відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України,

у разі відсутності його вини. Відсутність своєї вини повинен довести роботодавець.

Частиною першою статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала

у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.

Вирішуючи питання щодо відшкодування моральної шкоди, суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт завдання моральних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин вони завдані, в якій грошовій сумі позивач оцінює завдану йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Щодо створення та припинення юридичної особи

Відповідно до частин другої, третьої статті 81 ЦК України юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права. Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

Статтею 7? Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що утворення та реорганізація районних державних адміністрацій здійснюються Кабінетом Міністрів України після прийняття Верховною Радою України рішення про утворення та ліквідацію районів з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Під час реорганізації юридичних осіб - районних державних адміністрацій, їхніх структурних підрозділів не застосовуються положення законодавства щодо:

1) необхідності одержання згоди кредиторів стосовно заміни боржника

у зобов`язанні (переведення боргу);

2) права кредиторів вимагати у зв`язку з проведенням реорганізації забезпечення виконання зобов`язань, їх дострокового припинення або виконання та відшкодування збитків;

3) неможливості завершення реорганізації до задоволення вимог, заявлених кредиторами.

У разі здійснення реорганізації районних державних адміністрацій шляхом приєднання повноваження з управління справами таких юридичних осіб, забезпечення підготовки та прийняття районними державними адміністраціями, що припиняються, та їх посадовими особами рішень як суб`єктами владних повноважень з дня прийняття рішення про початок реорганізації здійснює голова районної державної адміністрації, до якої здійснюється приєднання інших юридичних осіб.

Порядок здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов`язків районних державних адміністрацій, що припиняються, визначаються Кабінетом Міністрів України з урахуванням Бюджетного кодексу України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Відповідні районні державні адміністрації, їхні структурні підрозділи, утворені як юридичні особи публічного права, реорганізуються в межах граничної чисельності, умов оплати праці працівників і норм витрат, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини третьої статті 42 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» структурні підрозділи районних державних адміністрацій підзвітні та підконтрольні відповідним структурним підрозділам обласної державної адміністрації.

Частинами першою та п`ятою статті 104 ЦК України передбачено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Поняття реорганізація означає припинення юридичної особи з переходом всіх прав та обов`язків до правонаступника у порядку загального правонаступництва, тоді як правонаступником є юридична особа, до якої переходять всі права та обов`язки реорганізованої юридичної особи. Отже, в результаті реорганізації юридичної особи суб`єктивні права та обов`язки, котрі належали їй, стають правами та обов`язками нових чи оновлених утворень, котрі продовжують свою господарську діяльність, як правило, на зміненій за обсягом майновій базі, тобто наступає повне (універсальне) правонаступництво.

Отже, реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділ, перетворення) є не тільки однією з форм припинення господарської діяльності, а також однією із форм утворення суб`єкта господарювання. Це зумовлено тим, що внаслідок реорганізації, на відміну від ліквідації, припиняється лише сама юридична особа як така, а її діяльність триває, але вже не в колишній, яка існувала до реорганізації,

а в новій організаційно-правовій формі юридичної особи.

Відповідно до частин другої, третьої статті 107 ЦК України після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що у статтях 104 та 107 ЦК України не визначається момент переходу прав та обов`язків від юридичної особи, яка припиняється шляхом приєднання. Такий момент не може пов`язуватися із внесення запису до державного реєстру про припинення юридичної особи, яка приєднується. При реорганізації шляхом приєднання немає значення, чи вказано

в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов`язків. Внаслідок приєднання правонаступником є лише одна особа і будь-який розподіл прав та обов`язків при такому виді реорганізації неможливий.

Такі висновки сформульовані Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 вересня 2020 року у справі

№ 296/443/16.

Юридична особа ліквідується, зокрема, за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі

у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами (частина перша статті 110 ЦК України); дані про рішення щодо припинення юридичної особи належать до відомостей, які вносяться до Єдиного державного реєстру на підставі відповідних заяв (пункт 27 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).

Ліквідація - це така форма припинення юридичної особи, при якій припиняються всі її права та обов`язки.

Правонаступництво - це перехід суб`єктивного права (а у широкому розумінні - також і юридичного обов`язку) від однієї особи до іншої (правонаступника).

Поняття «правонаступництво юридичної особи», «правонаступництво прав та обов`язків юридичної особи» і «процесуальне правонаступництво юридичної особи-сторони у справі» мають різний зміст.

Правонаступництво юридичної особи має місце у випадку її припинення шляхом реорганізації: злиття, приєднання, поділу, перетворення (частина перша статті 104 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України). У такому разі відбувається одночасне правонаступництво (передання) прав і обов`язків юридичної особи або, іншими словами, одночасне правонаступництво щодо майна, прав і обов`язків юридичної особи (частина друга статті 107 ЦК України). Тому правонаступництво юридичної особи, так само як і спадкове правонаступництво (стаття 1216

ЦК України), завжди є універсальним, тобто передбачає одночасний перехід до правонаступника за передавальним актом або розподільчим балансом

(частина перша статті 104, статті 106-109 ЦК України) і прав, і обов`язків юридичної особи, яка припиняється шляхом реорганізації (пункти 37-38, 40-43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі

№ 910/5953/17).

Натомість правонаступництво прав та обов`язків юридичної особи не завжди

є наслідком правонаступництва юридичної особи. А тому перше може бути не тільки універсальним (частина перша статті 104 ЦК України), але й сингулярним, тобто таким, за якого до правонаступника переходить певне право кредитора чи обов`язок боржника.

Для процесуального правонаступництва юридичної особи, яка є стороною чи третьою особою у судовому процесі, необхідне встановлення або правонаступника такої юридичної особи внаслідок її припинення шляхом реорганізації, або правонаступника окремих її прав чи обов`язків внаслідок заміни сторони

у відповідному зобов`язанні. В обох випадках для встановлення процесуального правонаступництва юридичної особи суд має визначити підстави такого правонаступництва, а також обсяг прав та обов`язків, який перейшов до правонаступника у спірних правовідносинах.

У постанові від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (провадження

№ 14-37цс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що інформація, відображена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо правонаступника юридичної особи (відомості, передбачені у пунктах 29 і 30 частини другої, пунктах 14 і 15 частини третьої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»), не охоплює всіх випадків правонаступництва прав і обов`язків юридичної особи, зокрема у випадку заміни сторони у зобов`язанні, що відбулася до припинення юридичної особи шляхом її реорганізації чи ліквідації.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши, що в день звільнення роботодавець не здійснив повну виплату належних позивачці коштів, що є грубим порушенням частини першої статті 116 КЗпП України, оскільки початок ліквідації роботодавця не може бути підставою для невиконання ним обов`язків по виплаті належних працівнику сум заробітної плати, апеляційний суд дійшов правильного висновку про стягнення з Олександрійської РДА як публічного правонаступника Світловодської районної державної адміністрації цієї заборгованості, яка складається із допомоги за час тимчасової непрацездатності, допомоги у зв`язку з вагітністю та пологами, а також вихідної допомоги, оскільки Світловодський РЦСССДМ належить до сфери управління державної адміністрації.

Водночас апеляційний суд, відмовляючи у стягненні середнього заробітку, виходив із того, що ОСОБА_1 не перебувала з Олександрійською РДА у трудових правовідносинах, а отже, не встановлено вини Олександрійської РДА у невиплаті позивачці усіх належних сум на момент звільнення. Крім того, відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди з Олександрійської РДА, оскільки немає причинно-наслідкового зв`язку з діями відповідача, який би давав підстави для покладення на нього обов`язку з відшкодування моральної шкоди.

Проте такі висновки апеляційного суду суперечать висновкам в частині задоволення вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі з Олександрійської РДА як публічного правонаступника Світловодської РДА, яка в свою чергу несе відповідальність за зобов`язаннями ліквідованого нею Світловодського РЦСССДМ.

Обґрунтовуючи такий висновок, апеляційний суд помилково поклав тягар доведення наявності вини у роботодавця у зв`язку із невиплатою працівнику належних сум на самого працівника, в той час, як за загальним правилом наявність вини презюмується, а відсутність вини доводить та сторона, на яку покладається відповідальність за порушення.

У цій справі роботодавець не довів обставин, які унеможливили своєчасно виплатити позивачу належних їй при звільненні сум, оскільки відсутність фінансування роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові сум та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Водночас, оскільки роботодавець - Світловодський РЦСССДМ рішенням Світловодської РДА ліквідований, тому відповідальність за зобов`язаннями перед працівниками, звільненими у зв`язку із ліквідацією установи, несе її засновник, а в цій справі, відповідно, публічний правонаступник засновника.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оцінюючи наведені приклади на предмет релевантності, Верховний Суд встановив.

У справі № 134/1781/16 Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції, який, встановивши, що Відділом освіти Крижопільської районної державної адміністрації Вінницької області не виплачені позивачці у день звільнення всі належні до виплати суми, а саме: індексація заробітної плати, дійшов висновку про стягнення на підставі статей 116, 117 КЗпП України на користь позивачки середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні з 16 липня 2015 року до 29 грудня 2016 року (день виплати індексації).

У справі № 753/10912/20 Верховний Суд вказав, що після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

У постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16 сформульовано висновок про те, що за порушення трудових прав працівника при звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату. У положеннях статей 117, 235 КЗпП України йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування, тому застосуванню підлягає положення тієї норми, яка регулює більш тривале порушення трудових прав позивача.

Враховуючи, що Світловодський РЦСССДМ був структурним підрозділом Світловодської районної державної адміністрації, яка реорганізована шляхом її приєднання до Олександрійська РДА, та відповідно до затвердженого передавального акта саме Олександрійська РДА є правонаступником усього її майна, то у цьому випадку до останньої переходить обов`язок боржника, який повинен забезпечити завершення вирішення трудового спору, зокрема виплатити позивачці суми, належні при звільненні.

З огляду на викладене, оскільки роботодавець не виконав вимог трудового законодавства щодо вчасної виплати всіх належних при звільненні позивачці сум

у передбачені статтею 116 КЗпП України строки, тому відповідно до статті 117 КЗпП України на її користь також підлягають стягненню суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Верховний Суд, погодившись із встановленим судами фактом порушення трудових прав позивачки, що призвело до її душевних страждань та хвилювань, застосовуючи принцип співмірності, розумності та справедливості, дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн.

Суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені та відшкодування моральної школи підлягають стягненню з Олександрійської РДА як публічного правонаступника Світловодської РДА, яка в свою чергу несе відповідальність за зобов`язаннями ліквідованого нею Світловодського РЦСССДМ.

Отже, доводи заявниці, що стали підставою для відкриття касаційного провадження в частині неврахування висновків щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 134/1781/16, знайшли своє підтвердження.

У цій справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про задоволення касаційної скарги, скасування рішення апеляційного суду в частині відмови у стягненні середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України та відшкодуванні моральної шкоди і ухвалення нового рішення в цій частині про часткове задоволення позову.

В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржувалася, а тому відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України не переглядалася судом касаційної інстанції.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню,а ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2023 року ОСОБА_1 відстрочено сплату судового збору у розмірі 1 816,00 грн на строк не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, то з Олександрійської РДА на користь держави підлягає стягненню судовий збір за перегляд справи у суді касаційної інстанції у розмірі 1 816,00 грн.

Керуючись статтями 141, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області

від 23 червня 2022 року та постанову Кропивницького апеляційного суду

від 08 листопада 2022 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 до Олександрійської районної державної адміністрації Кіровоградської області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Олександрійської районної державної адміністрації Кіровоградської області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Олександрійської районної державної адміністрації Кіровоградської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період із 16 липня 2021 року

до 23 червня 2022 року у розмірі 70 987,31 грн та відшкодувати моральну шкоду

у розмірі 5 000,00 грн.

Стягнути з Олександрійської районної державної адміністрації Кіровоградської області (місцезнаходження: вул. Шевченка, 132, м. Олександрія, Кіровоградська область, 28000, ЄДРПОУ: 04055144) на користь держави судовий збір за перегляд справи у суді касаційної інстанції у розмірі 1 816,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко