Ухвала

від 07.07.2023 по справі 495/4687/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

07 липня 2023 року

м. Київ

справа № 495/4687/17

провадження № 61-9491ск23

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Лідовця Р. А. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 25 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Білгород-Дністровська міська рада Одеської області, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Островського 30», Відділ у Білгород-Дністровському районі міськрайонного управління у Білгород-Дністровському районі та м. Білгород-Дністровському Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, ОСОБА_3 , про встановлення факту користування межами земельної ділянки, визнання відмови щодо підписання акту прийому-передачі межових знаків неправомірною, визнання права на реєстрацію земельної ділянки без підпису у акті прийому-передачі межових знаків на зберігання,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Білгород-Дністровська міська рада Одеської області, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Островського 30» (далі - ОСББ «Островського 30»), Відділ у Білгород-Дністровському районі міськрайонного управління у Білгород-Дністровському районі та м. Білгород-Дністровському Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (далі - ГУ Держгеокадастру в Одеській області), про встановлення факту користування межами земельної ділянки, визнання відмови щодо підписання акту прийому-передачі межових знаків неправомірною, визнання права на реєстрацію земельної ділянки без підпису у акті прийому-передачі межових знаків на зберігання.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15 січня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного суду від 12 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15 січня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано неправомірною відмову ОСОБА_1 щодо підписання акту прийому-передачі межових знаків на зберігання.

Визнано за ОСОБА_2 право на реєстрацію земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 без підпису ОСОБА_1 у акті прийому-передачі знаків на зберігання.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 жовтня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка не брала участі у розгляді справи, задоволено частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 12 травня 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 26 січня 2023 року залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 .

Постановою Одеського апеляційного суду від 25 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15 січня 2020 року змінено в частині обґрунтування відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 , виклавши мотивувальну частину рішення у редакції цієї постанови.

У червні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 25 травня 2023 року.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Подана касаційна скарга ОСОБА_1 не може бути прийнята судом касаційної інстанції, оскільки в порушення пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України, заявником у касаційній скарзі не вказано підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

Абзацом першим частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до підпунктів 1, 2 пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України визначено, що судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо:

1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;

2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою;

3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні;

4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу;

5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою;

6) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції;

8) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або

2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або

3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або

4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 узагальнено посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, проте не зазначає конкретні обов`язкові підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, що унеможливлює вирішення питання про відкриття касаційного провадження.

Саме по собі посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення на обґрунтування випадків (випадка), перелічених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.

Отже, ОСОБА_1 необхідно надіслати на адресу суду уточнену редакцію касаційної скарги, в якій повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав) та надіслати копії уточненої редакції касаційної скарги і доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи.

Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення її недоліків.

Керуючись статтями 185, 389, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 25 травня 2023 року залишити без руху та надати строк для виконання вимог ухвали протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали.

У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя Р. А. Лідовець