Рішення

від 23.06.2023 по справі 753/23876/19

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/23876/19

провадження № 2/753/2181/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2023 року Дарницький районний суд м. Києва в складі

головуючого судді Колесника О.М.

при секретарі Король Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства МО України „Укрвійськбуд", 3-ті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , філія „135 Домобудівельний комбінат" Державного підприємства МО України „Укрвійськбуд" про визнання права на проживання в жилому приміщенні, визнання дій протиправними, відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання права на проживання в жилому приміщенні, визнання дій протиправними, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги змінив, змінені підтримав, просив їх задовольнити, пояснивши, що у 2008 році позивач під час проходження військової служби в органах прокуратури отримав в порядку забезпечення житлом згідно договору найму житла від 01.11.2008 року та акту прийому-передачі від 01.11.2008 року житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , в якому позивач разом із сім`єю проживає по теперішній час. ОСОБА_1 на законних підставах у 2008 році отримав у користування вказане житлове приміщення. Філією 135 ДБК ДП «Укрвійськбуд» Міністерства оборони України на ім`я позивача було відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1, відповідно до якого позивачу нараховувалися платежі за користування квартирою та споживання житлово-комунальних послуг. Позивачем відкриті особові рахунки на постачання електроенергії та гарячої води. Заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги немає. Позивач у спірному приміщенні проживає без реєстрації місця проживання, він разом з сім`єю зареєстрований за юридичною адресою військової частини НОМЕР_2 як особа, що не забезпечена житлом, а тому є наймачем квартири АДРЕСА_1 , отриманої під час проходження військової служби. Згідно вимог чинного законодавства особи звільнені з військової служби, які були забезпечені службовим жилим приміщенням, жилою площею у гуртожитку (сімейному гуртожитку) та залишені на обліку військовослужбовців та членів їх сімей, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання, не підлягають виселенню до забезпечення їх встановленим порядком постійним житлом. Крім того, в 2017 році договір найму жилого приміщення між позивачем та відповідачем було пролонговано. Правочин вважається схваленим у випадку коли сторони вчиняють дії щодо продовження його виконання. Схвалення може відбуватись також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів особи - сторони договору. Позивач продовжує проживати у вказаній квартирі, сплачує за отримані житлово-комунальні послуги, а відповідачем безпідставно не визнається право позивача на проживання вказаною квартирою, в результаті чого вчиняються перешкоди в користуванні житлом, в тому числі шляхом незаконного відключення електроенергії та води попри відсутність заборгованості. В 2019 році представники відповідача неодноразово відключали електропостачання до квартири №133 , де проживає позивач з родиною. Однак після кількох скарг подачу електропостачання було поновлено. Однак незаконним відключенням світла позивачу було нанесено матеріальної шкоди в розмірі 376 грн. 69 коп. В результаті незаконного відключення зупинилась робота електроприладів: холодильника, праски, електроплити, комп`ютера, тощо. Багато придбаних позивачем м`ясних, молочних продуктів зіпсувались. За відсутності світла неможливо було приготувати їжу, тому родина позивача вимушена була харчуватись в закладах громадського харчування, витрачаючи 80 грн. на одну особу родини, що в цілому склало 40 640 грн. за період відсутності світла з 5.06.2019 року по 12.06.2019 року і з 18.07.2019 року по день подачі позову до суду. Таким чином, просить визнати право на проживання позивача та його родини з 4 осіб в квартирі АДРЕСА_1 , стягнути з відповідача на користь позивача понесену матеріальну шкоду в сумі 45 116 грн. 69 коп. та 50 000 грн. моральної шкоди.

Представник відповідача Рева В.В. в судовому засіданні позов не визнав, пояснивши, що приміщення АДРЕСА_1 разом з вказаним будинком та іншими будинками і спорудами, які розташовані по АДРЕСА_4 , а також 135 заводом залізобетонних виробів Міністерства оборони України, який розташований по АДРЕСА_4 , входили до складу військового містечка № НОМЕР_3 ІНФОРМАЦІЯ_3. Військове містечко № НОМЕР_3 знаходилось на утриманні 135 заводу залізобетонних виробів Міністерства оборони України, органом управління якого була військова частина НОМЕР_4 , а в подальшому військова частина НОМЕР_5 - ІНФОРМАЦІЯ_1, яке на даний час існує в складі ІНФОРМАЦІЯ_2. Військове містечко № НОМЕР_3 знаходилось на балансі вказаної військової частини, так як 135 завод залізобетонних виробів Міністерства оборони України самостійного балансу не мав. 1.01.1999 року 135 завод залізобетонних виробів МО України був ліквідований. 18.03.1999 року будинок АДРЕСА_1 разом з іншими будинками та спорудами військового містечка № НОМЕР_3 був переданий 135 заводом залізобетонних виробів МО України до квартирно-експлуатаційного відділу м. Києва виключно на утримання на підставі акту приймання-передачі будівель, споруд та території військового містечка. Таким чином, даний будинок разом з іншими будинками як на момент передачі, так і після передачі має статус майна Збройних сил України. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 24.10.2016 року у справі №753/6949/16-ц було встановлено, що будинки АДРЕСА_4 , тобто і будинок АДРЕСА_1 є військовим майном, що перебуває на обслуговуванні Державного підприємства МО України „Укрвійськбуд". Водночас будь-якого рішення щодо вилучення та передачі приміщення АДРЕСА_1 або будь-якого іншого будинку АДРЕСА_4 , що входять до складу військового містечка № НОМЕР_3 , до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном Кабінетом Міністрів України не приймалось. Тому доводи позивача, що йому надавалось рішення попереднього керівництва філії 135 заводу щодо його вселення та проживання є безпідставними. Правових підстав для проживання позивача у вказаному приміщенні немає, оскільки ордер йому на вселення не видавався. 1.11.2008 року військова частина НОМЕР_2 уклала з позивачем договір про надання приміщення №135 в гуртожитку для тимчасового проживання заступника військового прокурора Дарницького гарнізону ОСОБА_1 з родиною, на підставі якого відбулось вселення. Однак при подачі позову до суду позивачем в копії договору з метою введення суду в оману було здійснено самовільне виправлення номеру приміщення з №135 на №133. В подальшому між філією 135 заводу ЗБК та військовою частиною НОМЕР_2 було укладено договір №30/05/11 від 30.05.2011 року на проживання ОСОБА_1 в приміщенні АДРЕСА_1 . Дія даного договору тривала до 31.12.2012 року. Даний договір було розірвано у зв`язку із звільненням ОСОБА_1 з посади військового прокурора Дарницького гарнізону військової прокуратури Центрального регіону України на підставі наказу Генеральної прокуратури України від 14.11.2011 року №1469к. В січні 2012 року між філією 135 ДБК та ОСОБА_1 було укладено договір по наданню послуг з проживання у приміщенні № 133 загальною площею 68,0 м2 по АДРЕСА_7 . Однак будинку АДРЕСА_7 не існує в природі. Таким чином, договір стосується іншого об`єкту нерухомого майна, ніж в якому проживає родина позивача, в якому не співпадає ані адреса, ані площа житла. Згідно п.4.1 договору строк дії договору встановлений до 31.12.2012 року. В подальшому за взаємною згодою сторін строк цього договору продовжено на 12 місяців, тобто до 31.12.2013 року. Однак в подальшому відповідач не виконував належним чином взяті на себе договірні зобов`язання, несвоєчасно сплачував житлово-комунальні послуги. 30.05.2013 року філією 135 ДБК ДП МО „Укрвійськбуд" отримано заяву від ОСОБА_7 про бажання розірвати договір на проживання від січня 2012 року, але при цьому приміщення він не звільнив. З метою захисту своїх інтересів та уникнення незаконного користування державним майном в червні 2014 року ДП МОУ „Укрвійськбуд" звернулось до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння та зобов`язання вчинити дії. За змістом рішення Дарницького районного суду м. Києва по справі №753/12944/14 встановлено, що ОСОБА_1 з листопаді 2011 року був звільнений з військової служби у запас, а в січні 2012 року сторони уклали договір найму від 10.01.2012 року, за умовами якого ОСОБА_1 отримав для тимчасового проживання своєї сім`ї приміщення №133, загальною площею 68 м2 строком на 5 років до 1.02.2017 року, що підтверджується договором у справі. Натомість договір найму від 10.02.2017 року у філії 135 ДБК ДП МОУ „Укрвійськбуд" відсутній та оригінал даного договору ОСОБА_1 жодного разу не пред`являвся. Однак ОСОБА_1 фактично займав у нежитловому приміщенні не 68 м2, а 82 м2. Листом від 3.01.2017 року філія 135 ДБК ДП МОУ „Укрвійськбуд" звернулась до наймача про небажання продовжувати дію договору на наступний термін та звільнення займаного приміщення. Однак, дане повідомлення ОСОБА_1 відмовився отримувати, про що було складено акт. Крім того, договір найму від 10.01.2012 року ні філією 135 ДБК ДП МОУ „Укрвійськбуд", ні ДП МОУ „Укрвійськбуд" не пролонговувався. Листом ДП МОУ „Укрвійськбуд" №63 від 10.03.2017 року повідомлено Міністерство оборони України на запит ОСОБА_1 про нікчемність договору найму від 10.01.2012 року та не бажання укладати будь-яких договорів із заявником, що спростовує факт пролонгації угоди. В даному нежилому приміщенні відповідач з сім`єю проживає без реєстрації, тому він з родиною не має права на проживання в даному житлі. Крім того, з метою забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб з м. Ізюма, Харківської області філією 135 ДБК ДП МОУ „Укрвійськбуд" було укладено договір на проживання в приміщенні АДРЕСА_1 №37-133/2022 від 17.05.2022 року з ОСОБА_8 та членами її родини. Однак 19.05.2022 року ОСОБА_8 повідомила про захоплення даного приміщення ОСОБА_1 , який шляхом самовільного проникнення у приміщення та заміни замків вхідних дверей потрапив у орендоване приміщення. Крім того, приміщення № 133 у вказаному будинку є нежитловим і знаходиться на технічному поверсі вказаної споруди як непристосоване для житла. За таких обставин у задоволенні позову необхідно відмовити в повному обсязі.

Представник 3-ї особи філії „135 Домобудівельний комбінат" Державного підприємства МО України „Укрвійськбуд" в судові засідання не з`явився, про розгляд справи третя особа була повідомлена судом належним чином, з заявами до суду про неможливість розгляду справу у відсутність свого представника не зверталась.

3-ті особи ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судові засідання також не з`явились, про розгляд справи були повідомлені належним чином, з заявами до суду про неможливість розгляду справи у їх відсутність не звертались.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 24.11.2020 року позов ОСОБА_1 до Державного підприємства МО України „Укрвійськбуд" в частині вимог про зобов`язання відновити водо- та електропостачання було залишено без розгляду (т.1, а.с.124).

Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити з наступних підстав.

За приписами ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У відповідності до ст.47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Суд в межах заявлених позовних вимог та наданих сторонами доказів по справі встановив наступні обставини та правовідносини.

Згідно ст.1 ЖК України відповідно до Конституції СРСР і Конституції Української РСР громадяни Української РСР мають право на житло.

За змістом ч.1-2, ст.9 ЖК України громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів. Забезпечення постійним житлом громадян, які відповідно до законодавства мають право на його отримання, може здійснюватися шляхом будівництва або придбання доступного житла за рахунок надання державної підтримки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як встановлено у судовому засіданні, приміщення АДРЕСА_1 разом з вказаним будинком та іншими будинками і спорудами, які розташовані по АДРЕСА_4 , а також 135 заводом залізобетонних виробів Міністерства оборони України, який розташований по АДРЕСА_4 , входили до складу військового містечка № НОМЕР_3 ІНФОРМАЦІЯ_3. Військове містечко № НОМЕР_3 знаходилось на утриманні 135 заводу залізобетонних виробів Міністерства оборони України, органом управління якого була військова частина НОМЕР_4 , а в подальшому військова частина НОМЕР_5 - ІНФОРМАЦІЯ_1, яке на даний час існує в складі ІНФОРМАЦІЯ_2. Військове містечко № НОМЕР_3 знаходилось на балансі вказаної військової частини, так як 135 завод залізобетонних виробів Міністерства оборони України самостійного балансу не мав.

1.01.1999 року 135 завод залізобетонних виробів МО України був ліквідований.

18.03.1999 року будинок АДРЕСА_1 разом з іншими будинками та спорудами військового містечка № НОМЕР_3 був переданий 135 заводом залізобетонних виробів МО України до квартирно-експлуатаційного відділу м. Києва виключно на утримання на підставі акту приймання-передачі будівель, споруд та території військового містечка (т.1, а.с.184-186). Таким чином, даний будинок разом з іншими будинками як на момент передачі, так і після передачі має статус майна Збройних сил України.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 24.10.2016 року у справі №753/6949/16-ц було встановлено, що будинки АДРЕСА_4 , тобто і будинок АДРЕСА_1 є військовим майном, що перебуває на обслуговуванні Державного підприємства МО України „Укрвійськбуд". Водночас будь-якого рішення щодо вилучення та передачі приміщення АДРЕСА_1 або будь-якого іншого будинку АДРЕСА_4 , що входять до складу військового містечка № НОМЕР_3 , до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном Кабінетом Міністрів України не приймалось.

Крім цього, ДП МОУ «Укрвійськбуд» засноване на державній формі власності і належить до сфери управління Міністерства оборони України. Майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Здійснюючи право господарського відання, підприємство володіє, користується і розпоряджається зазначеним майном з обмеженням правомочності і розпорядження щодо основних фондів та інших видів майна за згодою Уповноваженого органу управління у випадках, передбачених законодавством України.

Як регламентують ст.1; 24 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом, та на нього покладається обов`язок забезпечити належні експлуатацію та утримання майна, що перебуває на його балансі.

1.11.2008 року між Філією „135 Домобудівельний комбінат" ДП МО України «Укрвійськбуд» та командиром військової частини НОМЕР_2 було укладено договір, згідно якого надано приміщення площею 82 м2, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 для тимчасового проживання сім`ї заступника військового прокурора Дарницького гарнізону - ОСОБА_1, яке придатне для проживання з відповідними зручностями (т.1, а.с.195-197). Згідно акту прийому-передачі приміщення для проживання в листопаді 2008 року військова частина НОМЕР_2 отримала вищевказане приміщення для подальшої передачі ОСОБА_1 .

Згідно плану-характеристики «цокольного» поверху будинку АДРЕСА_1 виданого Київським міським бюро технічної інвентаризації група приміщень №№122, 123, 124, 126, 127, 128, 129 використовуються як житлові квартири, дозвіл на переведення до житлового фонду в БТІ не наданий.

За даними довідки військового прокурора Дарницького гарнізону від 27.01.2009 року ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій прокуратурі Дарницького гарнізону з 21.10.2008 року. За наказом Генерального прокурора України від 14.10.2011 року №1469-к за вчинення проступку, який порочить працівника органу прокуратури, підполковника юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади військового прокурора Дарницького гарнізону Центрального регіону України (т.1, а.с.202-203).

На даний час ОСОБА_1 в складі сім`ї з 4 осіб: він, його дружина ОСОБА_1 , має наступний склад сім`ї: дружина ОСОБА_1 , доньки - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 1999 року народження та 2002 року народження, які постійно проживають в квартирі АДРЕСА_1 без реєстрації.

10.01.2012 року між Філією ДП МО України «Укрвійськбуд» - «135 ДБК» та колишнім військовослужбовцем ОСОБА_1 укладено договір про надання приміщення для проживання сім`ї звільненого в запас військовослужбовця, який не забезпечений житлом в порядку ст.12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до якого наймодавець передав у користування та володіння наймача приміщення, яке придатне для проживання, розташоване в АДРЕСА_7 для проживання його сім`ї в складі 4-х осіб (т.1, а.с.211-213).

За змістом розділу 6 вказаного договору він вважається укладеним з моменту його підписання сторонами, укладений на 5 років і діє до 1.02.2017 року, умови договору можуть бути змінені лише після письмової домовленості про це в двосторонньому порядку та підписанням відповідної додаткової угоди сторонами або їх уповноваженими особами. Договір може бути достроково припинений лише за домовленістю сторін.

Крім того, представником відповідача наданий ще один договір від січня 2012 року (без дати), укладений між ФДП МОУ «УВБ-135 ДБК» та ОСОБА_1 , відповідно до якого виконавець надає послуги по проживанню, а замовник приймає в користування приміщення АДРЕСА_7 . Вказаний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2012 (т.1, а.с.204-205).

В кінці вказаного договору міститься відмітка про наявність додаткової угоди до договору, сторони домовились про продовження строку цього договору терміном на 12 місяців до 31.12.2013 року.

30.05.2013 року ОСОБА_1 звернувся до директора Філії ДП МО України «Укрвійськбуд» - «135 ДБК» із заявою, в якій просив розірвати договір на проживання. В подальшому з 01.06.2013 року нарахування за отримані житлово-комунальні послуги проводити по діючим державним тарифам (т.1, а.с.207).

Довідкою начальника ЖКВ 135 ДБК №8 від 27.01.2016 року підтверджено, що ОСОБА_1 разом із сім`єю проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .

10.03.2017 ДП МОУ «Укрвійськбуд» листом № 63 повідомило Міністерство оборони України про те, що укласти договір оренди нежитлового приміщення з ОСОБА_1 на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 не є можливим (т.1, а.с.215).

22.04.2019 року ОСОБА_1 директором Філії ДП МО України «Укрвійськбуд» - «135 ДБК» повідомлено про необхідність звільнення займаного ним нежилого приміщення №133 (т.1, а.с.217- 218). Вказана вимога була вручена ОСОБА_1 24.04.2019 року (т.1, а.с.219).

Відповідно до довідки № 26501 від 25.07.2019 року ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку в ЖК гарнізону м. Київ з грудня 2004 року.

За змістом довідки про реєстрацію місця проживання від 03.05.2019 року ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_10 .

З виданої командиром військової частини НОМЕР_2 довідки №А/642 від 26.07.2019 вбачається, що ОСОБА_1 разом із сім`єю зареєстрований з 03.03.2012 в АДРЕСА_10 , за юридичною адресою військової частини НОМЕР_2 , як особа, що незабезпечена житлом та здійснює його піднайом за договором від 10.01.2012 року з філією 135 ЗБК ДП МО України «Укрвійськбуд» (за адресою АДРЕСА_1 ), який протягом лютого - березня 2017 року пролонговано на тих же умовах та аналогічний термін, того ж приміщення, яке йому у 2008 році (за час служби в органах військової прокуратури) було орендовано військовою частиною НОМЕР_2 згідно договору від 1.11.2008 року. Дію останнього договору було припинено 30.11.2011 року у зв`язку із звільненням, однак житло ОСОБА_1 не звільнялось, оскільки 10.01.2012 року ним було укладено з філією 135 ЗБК ДП МО України «Укрвійськбуд» договір про надання приміщення для проживання сім`ї звільненого в запас військовослужбовця за станом здоров`я, який незабезпечений житлом. За місцем реєстрації військовою частиною НОМЕР_2 житлом не забезпечувався та не проживає.

Крім того, 17.05.2022 року між Філією «135 ДБК» ДП МОУ «Укрвійськбуд» та ОСОБА_8 було укладено договір №37-133/2022 про надання послуг на тимчасове користування приміщенням для проживання, відповідно до якого виконавець надає замовнику у тимчасове користування терміном на 12 місяців для власних потреб в складі 3 осіб, приміщення загальною площею 82 м2 за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а.с.232-235).

19.05.2022 комісією Філії «135 ДБК» складено акт про самовільне проникнення до приміщенням АДРЕСА_1 ОСОБА_1 (т.1, а.с.236).

Згідно ч.4, ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Описані вище обставини були встановлені та оцінені в рішенні Дарницького районного суду м. Києва від 2.03.2023 року по цивільній справі №753/5267/22, тому не підлягає доказуванню при розгляді даної справи в порядку ч.4, ст.82 ЦПК України.

Таким чином, право на житло є одним з найголовніших невід`ємних прав особи, яке проголошується ст.47 Конституції України. Гарантією реалізації цього права є обов`язок держави створити всі умови, необхідні людині для набуття житла у власність або в користування. Конституція передбачає неможливість примусового позбавлення житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

За приписами ст.379 ЦК України, яка встановлює перелік об`єктів, що можуть визнаватися житлом, та визначає конкретні ознаки, яким воно має відповідати, житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Таким чином, першою ознакою, якій повинен відповідати об`єкт, який охоплюється поняттям «житло», є призначення для проживання в цьому людини. Це засвідчує приналежність житла до житлового фонду України.

Відповідно до ст.4 Житлового кодексу України житловий фонд утворюють жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території України. Не входять до житлового фонду нежилі приміщення в будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Зміст призначення житла визначається і ст.6 ЖК України, відповідно до якої жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків.

Другою ознакою житла є його придатність для проживання у ньому людини, що регламентується житловим законодавством України і означає відповідність його усім будівельним, архітектурним, санітарним, пожежним та іншим нормам.

Як наголошує ДБН В.2.2-15-2005 Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення (Додаток Б), які були чинними на час виникнення спірних правовідносин, та чинних ДБН В.2.2-15:2019 "Житлові будинки. Основні положення", житлове приміщення - це опалюване приміщення, розташоване у надземному поверсі, призначене для цілорічного проживання і яке відповідає санітарно-епідеміологічним вимогам щодо мікроклімату і повітряного середовища, природного освітлення, допустимих рівнів нормованих параметрів відносно шуму, вібрації, ультразвуку та інфразвуку, електричних та електромагнітних полів та іонізуючого випромінювання.

Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку, що приміщення може вважатися житлом лише в тому разі, коли воно відноситься до житлового фонду, тобто коли приміщення спроектовано, побудовано, здано в експлуатацію та зареєстроване як житлове.

За приписами ст.58, 122 ЖК України єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду, а також у службове жиле приміщення, є ордер (спеціальний ордер), який видається виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної сільської Ради народних депутатів.

Визначення поняття «службове приміщення» міститься в Положенні про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за клопотанням адміністрації підприємства, установи, організації.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 631 ЦК України встановлено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 вказує, що вселився з сім`єю до приміщення №133 на підставі договору від 10.01.2012 року, який був пролонгований, але доказів в розумінні ст.76-80 ЦПК України судові не надав. Крім того, судом встановлено, що позивачу ОСОБА_11 ордер на вселення до займаного ним приміщення не надавався, що він і підтвердив у судовому засіданні, і не міг надаватися, оскільки це приміщення не є житловим, а строк дії укладеного з ним цивільного договору, який надавав йому право проживати в спірному приміщенні, закінчився, таким чином у позивача ОСОБА_1 відсутні правові підстави для проживання в приміщенні АДРЕСА_1 .

Згідно ч.3, ст.12 та ч.1, ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Тривалість користування зайнятим приміщенням та оплата ОСОБА_1 житлово-комунальних послуг не можуть бути визнані підставами, що породжують право на проживання у спірному приміщенні як житлі, оскільки це приміщення не є житловим.

Крім того, судом також встановлено, що позивач має зареєстроване місце проживання у військовій частині за адресою: АДРЕСА_10 .

Положення Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилим приміщенням, стосовно того що особи, звільнені з військової служби, які були забезпечені службовим жилим приміщенням, жилою площею у гуртожитку (сімейному гуртожитку) та залишені на обліку військовослужбовців та членів їх сімей, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання, не підлягають виселенню до забезпечення їх встановленим порядком постійним житлом, на яку посилається позивач, до спірних правовідносин не можуть бути застосовані, оскільки займане ним приміщення не є службовим житлом.

Аналізуючи докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права на проживання в жилому приміщенні АДРЕСА_1 необхідно відмовити.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права на проживання в жилому приміщенні АДРЕСА_1 його дружини та доньок, то вони також не підлягають задоволенню, оскільки вказані особи таких позовних вимог по даній цивільній справі не заявляли, є 3-ми особами по справі і згідно цивільно-процесуального законодавства ОСОБА_1 не є уповноваженою особою представляти їх інтереси в суді по даній цивільній справі.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання дій протиправними, відшкодування матеріальної та моральної шкоди також не підлягають задоволенню, оскільки вони мають похідний характер від основної позовної вимоги, у задоволенні якої судом відмовлено.

Згідно ст.133; 141 ЦПК України, відмовляючи в задоволенні позову позивачу в повному обсязі, не підлягає і вимога про стягнення судових витрат.

Керуючись ст.4; 10; 12-13; 76-80; 81; 133; 141; 258-259; 263-265 ЦПК України, на підставі ст.47 Конституції України, ст.1; 4; 6; 9; 58; 122 ЖК України, ст.29 ЦК України, ч.3, ст.12 та ч.1, ст.81 ЦПК України, ст.626; 638; 379 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства МО України „Укрвійськбуд", 3-ті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , філія „135 Домобудівельний комбінат" Державного підприємства МО України „Укрвійськбуд" про визнання права на проживання в жилому приміщенні, визнання дій протиправними, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, стягнення судових витрат відмовити.

Повний текст рішення виготовлено 8.07.2023 року.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня виготовлення повного тексту рішення.

Суддя :