Постанова

від 03.07.2023 по справі 554/9344/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/9344/21 Номер провадження 22-ц/814/3070/23Головуючий у 1-й інстанції Савченко Л.І. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2023 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Чумак О.В.

суддів Панченка О.О., Триголова В.М.

за участю секретаря Чемерис А.К.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 08 лютого 2023 року, ухвалене суддею Савченко Л.І., повний текст рішення складено 13 лютого 2023 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального розвитку Полтавської міської ради, Виконавчого комітету Полтавської міської ради про відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

встановила:

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління соціального розвитку Полтавської міської ради, Виконавчого комітету Полтавської міської ради про стягнення моральної шкоди, в якому з урахуванням поданих 13.10.2021 уточнень просить стягнути з Управління соціального розвитку Полтавської міської ради моральну шкоду у розмірі 50000 грн. та з Виконавчого комітету Полтавської міської ради у розмірі 200000 грн., та понесені судові витрати.

Також просить, в разі виявлення судом злочинних дій при виконання обов`язків ОСОБА_2 по відношенню до неї при порушенні її конституційних прав та Закону України «Про місцеве самоврядування», винести окрему ухвалу та передати її в правоохоронні органи для прийняття мір реагування.

В обґрунтування позову зазначила, що бюджетом міста прийнято на 2021 рік профінансувати 53 млн.грн. на соціальний захист. У кінці 2020 року при виділенні додаткових коштів із державного бюджету на матеріальну допомогу в часи карантину через COVID, вона використала своє право, передбачене ст. 40 Конституції України, та звернулася до управління соціального захисту із заявою про надання матеріальної допомоги на ім`я міського голови. Вважає, що має право на отримання допомоги як малозабезпечена пенсіонерка із тяжкою хворобою.Однак у 2020 році їй було відмовлено в наданні матеріальної допомоги, пообіцявши, що нададуть її у 2021 році. 16.04.2021 року начальником Управління соціального розвитку їй надано офіційного листа про відсутність на даний час можливості надання матеріальної допомоги, але у подальшому, в разі надходження додаткових коштів до бюджету, дане питання можливо буде винесено на розгляд комісії.

З листа від 26.05.2021 року вбачається, що її звернення розглянуто на комісії та повідомлено про відсутність можливості виділити матеріальну допомогу. Вважає, що дії керівника ОСОБА_2 йдуть як помста за те, що вона не голосувала за нього на виборах та говорила, що він знову не буде на посаді мера. Ця відмова порушує її права, адже згідно Конституції України її життя, здоров`я, честь і гідність в Україні є найвищою соціальною цінністю. Вона, як малозабезпечена пенсіонерка, потребує достатнього життєвого рівня та постійного лікування, на що потрібні чималі кошти.

Відповіді за своїм підписом мер не надає, хоча згідно своїх повноважень повинен забезпечити розгляд звернень громадян. Також вона звернулася до секретаря міської ради А.Карпова за дії ОСОБА_2 , але отримала відповідь від 02.07.2021 року про неможливість надати матеріальну допомогу. Листом від 04.10.2021 року начальник управління соціального розвитку Н.Бондаренко знову відмовила їй у наданні матеріальної допомоги.

Вважає, що відмовою у наданні їй матеріальної допомоги за наявності бюджетних коштів їй спричинено моральних страждань при її хворобах, які перейшли в моральне катування зі сторони органу місцевого самоврядування. Вона не може придбати ліки та переносить фізичні болі при душевних стражданнях при хворобах стенокардії, гіпертонії, варикозній хворобі. Така шкода посягає на її життя та здоров`я, так як це являється втручанням у її життя.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 08 лютого 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління соціального розвитку Полтавської міської ради, Виконавчого комітету Полтавської міської ради про відшкодування моральної шкоди відмовлено. Судовий збір компенсовано за рахунок держави.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 22 лютого 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про роз`яснення рішення суду від 08 лютого 2023 року відмовлено.

Виправлено описку у описовій частині рішення суду від 08 лютого 2023 року, а саме замість розміру моральної шкоди «50000 грн.», які позивач прохала стягнути із Виконавчого комітету Полтавської міської ради, вказано вірно «200 000 грн.».

Зауваження щодо протоколу судового засідання від 31 січня 2023 року залишено без розгляду.

З рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 08 лютого 2023 року не погодилася позивачка ОСОБА_1 та 06.03.2023 року подала на нього апеляційну скаргу, в якій просить витребувати справу в двох томах; надати оцінку доказам, наданим до апеляційної скарги з уважним розглядом тексту її скарги та справи в двох томах. Скасувати рішення суду від 08.02.2023 р. та повернути для повного і об`єктивного розгляду позову, або після скасування рішення суду постановити власну постанову, розглянувши об`єктивно її позов.

Позивач вважає, що рішення суду не відповідає нормам матеріального і процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує, що суддя Савченко Л.І. при здійсненні правосуддя перешкоджала їй в захисті порушених конституційних прав.

03.11.2022, прийнявши справу до провадження, в якій було призначено попереднє засідання на 28.11.2022, суддя Савченко Л.І. пішла у відпустку та засідання було відкладене.

Відповідач 1 на два судові засідання 12.12.2022 та 27.12.2022 не з`явився, не повідомивши причини неявки.

11.01.2023 було закрите попереднє судове засідання та призначено справу до розгляду на 31.01.2023.

06.01.2023 вона подала до канцелярії суду клопотання про колегіальний розгляд справи, яке судом не розглянуто та не постановлено відповідну ухвалу.

У судове засідання на 31.01.2023 Відповідач 1 подав заяву про розгляд справи без участі представника. У судовому засіданні 31.01.2023 вона усно заявила клопотання про виклик представника Відповідача 1 (Управління соціального розвитку Полтавської міської ради).

08.02.2023 у судовому засіданні суддя заявила, що не викликала Відповідача 1 для надання пояснень, що свідчить, на думку позивача, про перешкоджання повному і об`єктивному розгляду справи.

Зазначає, що суддя у судовому засіданні 08.02.2023 проігнорувала заяву позивачки про введення суду в оману представником виконавчого комітету.

Судом не був розглянутий жоден наданий позивачкою доказ та не надано йому правову оцінку.

Не погоджується з викладеною Відповідачем 1 відповіддю щодо неможливості надання їй матеріальної допомоги.

Позивач вважає, що суд, відмовивши їй у задоволенні позову, наніс душевні страждання при її хворобах в поважному віці та інвалідності, як малозабезпеченій пенсіонерці.

Позивачка не погоджується з висновками місцевого суду про те, що вона не довела наявність моральної шкоди, не надавши рішення про визнання дій посадових осіб разом із О.Мамаєм протиправними.

Зазначає, що згідно Конституції України та Законів має право на соціальний захист у її віці, який у 2021 році становив 75 років.

Також позивачка не погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для винесення окремої ухвали та посиланням на ст.137 ЦПК України, яка регулює розподіл витрат на правничу допомогу, які в цій справі не понесені.

Крім того не погоджується з викладеними у рішенні роз`ясненнями щодо порядку і строку його оскарження.

У відзивах, які надійшли до апеляційного суду від відповідачів, останні просять залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 та без змін рішення суду першої інстанції, яке відповідає нормам матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

За змістом позиції Верховного Суду, сформованої у справі від 01.10.2020 №361/8331/18, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Згідно ч. 6, п. 1, 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи.

У судове засідання до апеляційного суду з`явилась позивачка ОСОБА_1 .

Відповідачі Управління соціального розвитку Полтавської міської ради, Виконавчого комітету Полтавської міської ради своїх представників не направили; про день, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином на електронні адреси. Клопотань про відкладення розгляду справи із зазначенням поважних причин неявки від них не надходило.

Враховуючи положення ст. 372 ч.2 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про розгляд цієї справи у відсутність відповідачів.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції встановив, що згідно довідки, виданої Управлінням соціального захисту населення Шевченківської районної у м.Полтави ради № 1065/1 від 03.09.2021 року, копія якої знаходиться в матеріалах справи, ОСОБА_1 перебувала на обліку в Управлінні соціального захисту населення виконкому Шевченківської районної у м.Полтаві ради та одержувала допомогу малозабезпеченим сім`я згідно Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям» з 01.01.2020 по 31.12.2021 року (том 1 а.с.44).

Також ОСОБА_1 є пенсіонеркою за віком та має 2 групу інвалідності довічно, загальне захворювання, що підтверджується копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 , яке видано Пенсійним фондом України 27.07.2022 (том 2 а.с.43).

Згідно довідки № 536, виданої ЛКК «Центром первинної медико-санітарної допомоги № 2 Полтавської міської ради» від 03.07.2019 року, ОСОБА_1 страждає на стенокардію, кардіосклероз атеросклеротичний, пролапс МК, відносна недостатність МК, Хронічний обструктивний бронхіт, емфізема легені ДН ІІ ст. ст. ремісії, варикозна хвороба, тромбофлебіт ствола ВПВ на рівні правої гомілки та колінного суглобу. Протипоказано: нервово-емоційне напруження (том 1 а.с.45).

Як зазначено у довідці Центру первинної медико-санітарної допомоги № 2 Полтавської міської ради» від 06.11.2020, ОСОБА_1 проходила амбулаторне лікування з приводу ДЗ: остеохондроз попереково-крижового відділу хребта (том 1 а.с.171).

Згідно акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 18 серпня 2021 року, сім`я ОСОБА_1 відноситься до категорії малозабезпечених ( том 1 а.с.47).

У листі від 16.04.2021 за вих. № 01-15-01.1-06/125 Управління соціального розвитку Полтавської міської ради на звернення ОСОБА_1 з питання надання матеріальної допомоги повідомило, що у зв`язку із виконанням вимог Закону України від 17 листопада 2020 року № 1009-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування і районних державних організацій» та розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 травня 2020 року № 571-р «Про затвердження перспективного плану формування територій громад Полтавської області», проведено реорганізацію юридичних осіб шляхом приєднання їх до Полтавської міської ради. Як наслідок, збільшилося навантаження на бюджет Полтавської міської територіальної громади , зросла кількість мешканців, в тому числі, пільгових категорій та тих, які потребують допомоги та підтримки, а також кількість звернень від мешканців, які потребують дороговартісного лікування та постійного щоденного прийому вартісних ліків. З врахуванням викладеного, на даний час немає можливості надати матеріальну допомогу, але у подальшому, у разі надходження додаткових коштів до бюджету Полтавської міської територіальної громади, зазначене питання може бути винесено на розгляд відповідної комісії (том 1 а.с.49).

26.05.2021 року за вих. № 01-15-01.1-06/262 Управління соціального розвитку Полтавської міської ради на звернення ОСОБА_1 щодо надання матеріальної допомоги повідомило, що відповідно до рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради від 25.03.2021 № 2 «Про затвердження Положення про порядок надання матеріальної допомоги мешканцям Полтавської міської територіальної громади та складу комісії для розгляду звернень мешканців Полтавської міської територіальної громади щодо надання матеріальної допомоги з бюджету Полтавської міської територіальної громади», матеріальна допомога за рахунок коштів міського бюджету надається мешканцям Полтавської міської територіальної громади, у яких виникли складні життєві ситуації (складна хвороба, пожежа, стихійне лихо тощо). Звернення ОСОБА_1 уважно розглянуто на комісії для розгляду звернень мешканців Полтавської міської територіальної громади щодо надання матеріальної допомоги з бюджету Полтавської міської територіальної громади, але на даний час надати їй матеріальну допомогу немає можливості (том 1 а.с.50).

02.07.2021 року за вих. № С04.1.1-11/5252-644 секретар міської ради Карпов А. на звернення ОСОБА_1 надав аналогічну за змістом відповідь тій, що була надана Управлінням соціального розвитку Полтавської міської ради від 16.04.2021 за вих. № 01-15-01.1-06/125 (том 1 а.с.51).

04.10.2021 року за вих. № 01-15-01.1-06/841 Управління соціального розвитку Полтавської міської ради на звернення ОСОБА_1 повідомлена про неможливість надати матеріальну допомогу з підстав, які вказані у відповіді від 16.04.2021 за вих. № 01-15-01.1-06/125 (том 1 а.с.64).

Рішенням позачергової другої сесії восьмого скликання Полтавської міської ради від 29 січня 2021 затверджено Програму соціального забезпечення та соціального захисту населення Полтавської міської територіальної громади «Турбота» на 2021 рік.

Пунктом 16 Додатку до вказаної Програми передбачено кошти на одноразову матеріальну допомогу (у межах визначеного ліміту) мешканцям Полтавської міської територіальної громади за особистими зверненнями відповідно до «Положення про порядок надання матеріальної допомоги мешканцям Полтавської міської територіальної громади», затвердженого рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради (том 2 а.с.87-96).

Відповідно до п.2.9. Положення про Управління соціального розвитку Полтавської міської ради, затвердженого рішенням позачергової другої сесії Полтавської міської ради восьмого скликання від 29 січня 2021 року (редакція на час виникнення спірних правовідносин), Управління є виконавчим органом Полтавської міської ради, є юридичною особою, до основних завдань та функцій якого входить, зокрема, організація роботи комісії для розгляду звернень мешканців Полтавської міської територіальної громади щодо надання матеріальної допомоги з бюджету Полтавської міської територіальної громади (том 1 а.с.140-142).

Згідно рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради від 25 березня 2021 №2 «Про затвердження Положення про порядок надання матеріальної допомоги мешканцям Полтавської міської територіальної громади та складу комісії для розгляду звернень мешканців Полтавської міської територіальної громади щодо надання матеріальної допомоги з бюджету Полтавської міської територіальної громади», визначено підстави, умови та порядок надання матеріальної допомоги мешканцям Полтавської міської територіальної громади, у яких виникли складні життєві обставини (хвороба, пожежа, стихійне лихо тощо). Матеріальна допомога мешканцям Полтавської міської територіальної громади надається в межах видатків, передбачених на зазначені цілі Програмою соціального забезпечення та соціального захисту населення Полтавської міської територіальної громади «Турбота» на відповідний період. Головним розпорядником коштів, що надаються згідно з цим Положенням, є Управління соціального розвитку Полтавської міської ради.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою не доведено той факт, що протиправними діями, рішеннями чи бездіяльністю відповідачів їй завдано моральну шкоду.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» N 4 від 31 березня 1995 року роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до роз`яснень у п.3 вказаної Постанови моральна шкода може полягати, зокрема:моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цією статтею.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому доказуванню під час вирішення спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Відсутність хоча б одного із цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Зокрема, з`ясуванню підлягає підтвердження факту заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або шкоди немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги й заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи й підлягають установленню при ухваленні судового рішення (чч.1, 2 ст.77 ЦПК України ).

Згідно зі ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Належних і допустимих доказів на підтвердження того, що Управління соціального розвитку Полтавської міської ради та Виконавчий комітет Полтавської міської ради протиправно відмовили ОСОБА_1 у наданні матеріальної допомоги, позивачка суду першої інстанції не надала.

Рішення суду, яке набрало законної сили, щодо визнання протиправними дій, рішень чи бездіяльності відповідачів стосовно ненадання ОСОБА_1 матеріальної допомоги на її звернення позивачкою суду першої та апеляційної інстанції не надано.

Крім того позивачкою не обґрунтовано і не доведено належними доказами, що погіршення стану її здоров`я, а у зв`язку із цим душевних страждань, спричинено саме у зв`язку із відмовою у виплаті їй матеріальної допомоги. При цьому, згідно наданої позивачкою місцевому суду медичної документації, вона мала ряд захворювань до звернення до відповідачів про надання їй матеріальної допомоги.

Враховуючи те, що позивачкою не доведено заподіяння їй протиправними діями, рішеннями чи бездіяльністю моральної шкоди, місцевим судом не встановлено факту спричинення шкоди саме відповідачами, а також протиправності їх дій чи рішень, а отже і причинно-наслідкового зв`язку між фактом спричинення шкоди та протиправними діями, на які посилається позивач, саме з вини відповідачів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги позивачки ОСОБА_1 , які переважно зводяться до незгоди з постановленим місцевим судом рішенням, не підтверджені належними і допустимими доказами, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , тому не заслуговують на увагу колегії суддів апеляційного суду.

Рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, на підставі всебічно з`ясованих обставин та проаналізованих доказів, яким місцевим судом надано належну правову оцінку, що відображена в рішенні суду.

Підстав для скасування рішення з наведених в апеляційній скарзі мотивів колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ст. 385 ЦПК України суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.

Згідно положень ст. 262 ЦПК України, суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги якого порушено, і в чому саме полягає порушення.

Обставин, які свідчать про порушення законодавства або недоліки в діяльності судді, за яких постановляється окрема ухвала, апеляційним судом не встановлено, отже підстав для постановлення відносно судді Савченко Л.І. окремої ухвали не вбачається.

Посилання позивачки на те, що суд першої інстанції не вирішив її клопотання щодо колегіального розгляду справи спростовуються наявним у справі судовим рішенням від 11.01.2023 у формі ухвали, якою у задоволенні вказаного клопотання відмовлено (том 2 а.с. 99). Порушень норм процесуального права при її постановленні апеляційним судом не встановлено.

Та обставина, що суддя Савченко Л.І., яка прийняла справу до свого провадження, у якій було призначено попереднє засідання на 28.11.2022, пішла у відпустку, що, згідно доводів позивачки, потягло відкладення розгляду справи, - не є підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення та постановлення відносно судді окремої ухвали.

Позивачкою не доведено, що суддя Савченко Л.І. при здійсненні правосуддя перешкоджала їй в захисті порушених конституційних прав та повному і об`єктивному розгляду справи.

Надані стороною позивача докази повно та всебічно досліджені судом першої інстанції, їм надано відповідну правову оцінку, яка відображена в рішенні суду.

Посилання позивачки в апеляційній скарзі на те, що вона не погоджується з викладеною Відповідачем 1 відповіддю щодо неможливості надання їй матеріальної допомоги, не спростовують правильних висновків місцевого суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , яка не оскаржувала в судовому порядку рішення відповідача щодо відмови їй у виплаті матеріальної допомоги.

Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для скасування законного і обґрунтованого рішення суду з огляду на таке.

Обов`язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з`ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склалися.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від свавілля; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», параграфи 29-30). Втім, це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.

У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Європейський суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Суду у справі «Олюджіч проти Хорватії»).

Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Суду у справах «Мала проти України», «Богатова проти України»).

Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Суду у справі «Трофимчук проти України»).

У частині першій статті 6 Конвенції не міститься вимоги про те, що апеляційний суд має надавати більш детальне обґрунтування, коли він з правових підстав відхиляє як безпідставну скаргу, без подальшого пояснення (ухвала Суду про прийнятність у справі «Вurg аnd Оthers v. France»).

Відмовляючи у задоволенні скарги, апеляційний суд може, в принципі, лише погодитися з обґрунтуванням суду нижчої інстанції (рішення Суду у справі «Gагсіа Ruіz v. Sраіn»).

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції не встановлено порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні рішення, апеляційна скарга ОСОБА_1 залишається колегією суддів без задоволення, а оскаржуване нею рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.368, 375, 382,383,384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 08 лютого 2023 року залишити без задоволення.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 08 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 07.07.2023.

Головуюча суддя О.В.Чумак

Судді В.М.Триголов

О.О.Панченко