Постанова

від 11.07.2023 по справі 2-280/11

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«11» липня 2023 року

м. Харків

справа № 2-280/11

провадження № 22ц/818/1039/23

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),

суддів Мальованого Ю.М., Яцини В. Б.,

за участю секретаря Волобуєва О.О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - Харківська міська рада, ОСОБА_2 , представниця відповідача ОСОБА_3 ,

третя особа - Державний Архітектурно-будівельний контроль Харківської області

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 27 січня 2011 року в складі судді Нікуліної Л.П.

в с т а н о в и в:

У грудні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Харківської міської ради, ОСОБА_2 , третя особа: Державний Архітектурно-будівельний контроль Харківської областіпро визнання права власності на самочинне будівництво, яку в подальшому уточнив.

Позовна заява мотивована тим, що 47/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого по АДРЕСА_1 , належить йому на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого Червонозаводською районною радою м. Харкова 17 жовтня 2002 року, а 53/100 частин цього будинку - його сину ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Червонозаводською районною радою м. Харкова 17 жовтня 2002 року.

Зазначив, що у 2007 році ними за власні кошти самовільно побудовані сарай літ Е площею 22,8 кв м, гараж літ Д площею 64 кв м, підвал літ Г площею 96,7 кв м.

Вказав, що рішенням виконавчого комітету Червонозаводської районної ради м. Харкова за № 284 від 04 серпня 2009 року вирішено можливим збереження побудованих будівель.

Посилався на те, що згідно з технічним висновком Товариства з обмеженою відповідальністю «Градсільбудпроект» вищевказані побудовані будівлі виповнені та знаходяться в задовільному технічному стані, придатні до подальшої експлуатації. Також як вбачається з висновків районного архітектора № 08 від 26 лютого 2009 року, Державної санітарно-епідеміологічної станції Червонозаводського району м. Харкова № 599/3.2 від 17 березня 2009 року та Головного управління МНС України в Харківській області Червонозаводського районного відділу № 504/1977 від 13 лютого 2009 року ці служби не заперечували проти збереження побудованих будівель, розташованих по АДРЕСА_1 .

Просив визнати право власносі за ОСОБА_1 на будівлі сараю літ Е площею 22,8 кв м, підвалу літ Г площею 96,7 кв м, гаражу літ Д площею 64,0 кв м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 27 січня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, визнано за ОСОБА_1 право власності на самочинно побудовані господарські споруди сараю літ Е площею 22,8 кв м, гаражу літ Д площею 64,0 кв м, підвалу літ Г площею 96,7 кв м в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 04 квітня 2023 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

На вказане заочне рішення суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив судове рішення скасувати, відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при ухваленні судового рішення неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права, не врахував того, що його не було належним чином повідомлено про розгляд даної справи, оскільки 21 березня 2006 року він зареєстрований за іншою адресою, про що позивачу було достеменно відомо. Зазначив, що позовні вимоги позивача порушують його права як співвласника, оскільки спірні будівлі фактично були побудовані ним за власні кошти в період фактичного проживання в домоволодінні по АДРЕСА_2 . Вказав, що позивач утримує у себе правовстановлюючі документи і добровільно їх повернути не бажає. Він ані усної, ані письмової, чи будь-яким чином оформленої згоди позивачу щодо збереження самочинно побудованих будівель не надавав. Посилався на те, що Харківська міська рада також посилалася на недотримання позивачем порядку вирішення питань, пов`язаних із самочинним будівництвом, зазначаючи про те, що позивач не звертався до міської ради із заявою про збереження самовільно побудованих будівель, відтак у нього відсутні підстави в судовому порядку пред`являти такі позовні вимоги до Харківської міської ради.

Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції від учасників справи не надходило.

В суді апеляційної інстанції представниця ОСОБА_2 пояснила, що, починаючи з 2006 року відповідач проживав в місті Києві, про що було відомо позивачу, але адресу в позові позивач вказав колишню. Тому, тільки під час розгляду справи у 2021 році за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , предметом якої була земельна ділянка, відповідач дізнався про оскаржуване рішення. До цього часу, оскільки між сторонами склалися неприязні стосунки, йому не було відомо про наявність взагалі будь яких судових рішень.

Інші учасники справи, будучи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, до суду апеляційної інстанції не з`явилися. Клопотань щодо відкладення розгляду справи не надали.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 необхідно задовольнити, заочне рішення суду скасувати.

Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що будівництво на належній позивачу на праві сумісній власності земельній ділянці не порушує прав інших осіб, будівництво проведено без порушень технічних і будівельних норм.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до свідоцтва про право власності, виданого Червонозаводською районною радою 17 жовтня 2002 року, 53/100 частин домоволодіння, що розташоване по АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 на праві приватної власності (а.с.5 том 1).

Згідно свідоцтва про право власності, виданого Червонозаводською районною радою 17 жовтня 2002 року, 47/100 частин домоволодіння, що розташоване по АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 на праві приватної власності (а.с.7 том 1).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками земельної ділянки, кадастровий номер 6310138800:05:021:0001 площею 0,0989 га, що розташована по АДРЕСА_1 , цільове призначення для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на підставі Державних актів на право власності на земельну ділянку, які видані відповідно рішення XVI сесії XXIV скликання Харківської міської ради від 24 вересня 2003 року № 190/03 (а.с.6,8 том 1).

Рішенням виконавчого комітету Червонозаводської районної в м. Харкові ради № 284 від 04 серпня 2009 року визнано можливим збереження будівель сараю літ Е площею 22,8 кв м, гаражу літ Д площею 65,0 кв м, підвалу літ Г площею 96,7 кв м, які побудовані по АДРЕСА_1 (а.с.9 том 1).

Як вбачається з висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи № 599/3.1 від 17 березня 2009 року збереження самочинно збудованого гаража літ Д, сараю літ Е, льоха літ Г ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 відповідає вимогам чинного законодавства України і можуть бути погоджені (затверджені) (а.с.10 том 1).

Із технічного висновку про стан будівельних конструкцій надвірних будівель «літ Г, Д, Е» та визначення можливості їх подальшої експлуатації за адресою: АДРЕСА_1 вбачається, що експлуатація надвірних будівель «літ Г, Д, Е» за адресою: АДРЕСА_1 у несучих конструкціях та фундаментах будівель не виявлено. Результати візуального обстеження дозволяють стверджувати, що технічний стан конструкцій забезпечує надійну експлуатацію надвірних будівель та забезпечує безпеку для життя здоров`я мешканців. Технічні рішення, прийняті під час будівництва будівель відповідають вимогам чинних і правил державних стандартів (а.с.11-23 том 1).

Матеріали також містять технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с.24-28 том 1).

Як вбачається з відповіді Червонозаводського районного відділу ГУ МНС України в Харківській області № 504/1977 від 02 грудня 2008 року, відділ не буде заперечувати проти збереження самовільно побудованих будівель (літ Г, Д, Е) на території домоволодіння по АДРЕСА_1 (а.с.30 том 1).

Із відповіді районного архітектора № 08 від 26 лютого 2009 року вбачається, що, враховуючи згоду Червонозаводського районного відділу м. Харкова ГУ МНС України в Харківській області та Червонозаводської районної санітарно-епідеміологічної станції, управління не заперечує проти збереження та подальшої експлуатації самовільно побудованих будівель (літ Е, Г, Д) по АДРЕСА_1 (а.с.29 том 1).

За самочинне будівництво ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності постановою інспекції Держархбудконтролю м. Харкова № 520 від 25 червня 2009 року та сплачено штраф у дохід держави в сумі 170,00 грн (а.с.31,32 том 1).

Апеляційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що його не було належним чином повідомлено про розгляд справи.

Як вбачається із матеріалів справи 27 січня 2011 року суд першої інстанції ухвалив заочне рішення у даній справі. Судова кореспонденція надсилалася учасникам справи, однак відповідач ОСОБА_2 не отримував з суду першої інстанції повідомлення про розгляд справи на 27 січня 2011 року.

Отже, суд першої інстанції розглянув справу, не повідомивши належним чином відповідача, що не свідчить про виконання судом обов`язку із належного повідомлення вказаних учасників справи про розгляд справи.

За таких умов, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню у зв`язку з порушенням норм процесуального права з ухваленням нового судового рішення.

При ухваленні нового судового рішення по суті спору апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 4ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частині першій статті 5ЦПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Стаття 15ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 331ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Положення частини другої статті 331ЦК України слід розуміти у системному зв`язку з положеннями статті 182ЦК України щодо державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, яка не передбачає жодних винятків. Як правило, усі об`єкти нерухомого майна в силу своєї специфіки після завершення будівництва підлягають прийняттю в експлуатацію та державній реєстрації.

Отже, для того, щоб новостворене майно стало об`єктом цивільно-правових відносин, потрібно виконання трьох умов: 1) завершення будівництва;2) прийняття до експлуатації; 3) державна реєстрація.

Доки ці умови не виконано, особа вважається лише власником матеріалів, обладнання тощо, яке було використано у процесі цього будівництва (створення майна).

Власником або землекористувачем земельної ділянки право на її забудову (будівництво) реалізується за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та видом відповідно до містобудівних умов і обмежень, встановлених законодавством.

Згідно із частиною першою статті 376ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо:1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно до статті 9Закону України«Про архітектурнудіяльність» будівництво (нове будівництво, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

При вирішенні спору про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених статтями 27, 29-31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34, 37 цього Закону).

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів належить до одного з етапів проектування та будівництва об`єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (пункт 5 частина п`ята стаття 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Частиною восьмою статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності» передбачено, що експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється.

Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.

Визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.

Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15, підстав відступати від якого колегія суддів не вбачає.

Аналогічний висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі №200/22329/14-ц (провадження№ 14-483цс19).

При розгляді справ, пов`язаних із самочинним будівництвом, слід мати на увазі, що відповідно до статті 26 Закону України «Про містобудування», спори з питань містобудування вирішуються радами у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.

За загальним правилом, кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Звернення до суду з позовом з приводу самочинного будівництва має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Зазначена правова позиція висловлена у постановах Верховного Судувід 31 липня 2019 року у справі № 127/24183/16-ц (провадження № 61-18811св18), від 01 серпня 2019 року у справі № 501/982/16 (провадження № 61-34431св18), від 06 квітня 2020 року у справі № 638/4159/17 (провадження №61-44685св18), від 14 липня 2020 року у справі № 761/43044/16-ц (провадження № 61-20807св19), від 18 квітня 2019 року справа № 306/2140/17, від 18 лютого 2019 року справа № 308/5988/17-ц, від 26 грудня 2018 року справа № 727/720/17, від 07 лютого 2018 року справа № 127/18746/15-ц.

Згідно з частиною четвертою статті 263ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що будівництво на належній йому на праві сумісній власності земельній ділянці не порушує прав інших осіб, будівництво проведено без порушень технічних і будівельних норм.

Разом із тим, у справі, яка переглядається, відсутні дані щодо дотримання ОСОБА_1 визначеної чинним законодавством процедури прийняття в експлуатацію новоствореного нерухомого майна та порядку проведення державної реєстрації і оформлення права власності на нього, а суд не може підміняти собою органи державної влади, які відповідно до законодавства України уповноважені здійснювати реєстрацію права власності на нерухоме майно та введення його в експлуатацію.

Таким чином, установивши, що спірне нерухоме майно (сарай літ Е площею 22,8 кв м, гараж літ Д площею 64,0 кв м, підвал літ Г площею 96,7 кв м в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 ) у передбаченому законом порядку до експлуатації не приймалось, даних щодо звернення позивача до компетентних органів стосовно узаконення самочинно збудованого нерухомого майна, а також про відмову цих органів у вирішенні спірного питання матеріали справи не містять, тому колегія суддів дійшла висновку про відмову у позові.

Крім того, колегія суддів виходить з того, що порушення прав позивача та, як наслідок, необхідність їх судового захисту не встановлено, оскільки позивач не звертався у передбаченому законом порядку до компетентних органів для оформлення своїх прав на вказане вище майно та не позбавлений можливості такого звернення в подальшому.

Оскільки спірне нерухоме майно у передбаченому законом порядку до експлуатації не приймалося, даних щодо звернення позивача до компетентних органів стосовно узаконення самочинно збудованих об`єктів нерухомого майна, а також про відмову цих органів у вирішенні спірного питання матеріали справи не містять, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову ОСОБА_1 .

Зважаючи на зазначені обставини, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційну скаргу задоволено, тому судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 2550,00 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .

Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381, 384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Заочне рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 27 січня 2011 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до Харківської міської ради, ОСОБА_2 , третя особа: Державний Архітектурно-будівельний контроль Харківської областіпро визнання права власності на самочинне будівництво - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2550,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді Ю.М. Мальований

В. Б. Яцина

Повний текст постанови складено 11 липня 2023 року.