Ухвала

від 11.07.2023 по справі 922/1026/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 липня 2023 року

м. Київ

cправа № 922/1026/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Баранця О.М., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання - Пасічнюк С.В.,

учасники справи:

позивач - приватне підприємство "Компанія Кас-Трейд",

представник позивача - Сліпченко Ю.А, адвокат (ордер від 27.06.2023 № 1152368); Брюховецький О.В, адвокат (ордер від 11.07.2023 №135080); Гадяка Н.П, директор,

відповідач - приватне сільськогосподарське підприємство "Кисівське",

представник відповідача - не з`явився,

розглянув касаційну скаргу приватного підприємства "Компанія Кас-Трейд"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.05.2023 (головуючий Стойка О.В., судді: Істоміна О.А., Попков Д.О.)

у справі № 922/1026/22

за позовом приватного підприємства "Компанія Кас-Трейд" (далі - Компанія)

до приватного сільськогосподарського підприємства "Кисівське" (далі - Підприємство)

про стягнення 2 310 001,38 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Компанія звернулась до суду з позовом до Підприємства про стягнення суми попередньої оплати у розмірі 2 310 001,38 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на порушення пункту 3.4 Договору поставки від 23.02.2022 № 230201К (далі - Договір) Підприємство не виконало обов`язку щодо поставки товару у передбачений Договором строк, оскільки не повідомило в письмовому вигляді Компанію про готовність товару до передачі у власність (розпорядження) останньої в обумовленому місці в термін не пізніше, ніж за три дні до моменту поставки, тобто до 28.02.2022, у зв`язку з чим Компанія скористалась своїм правом вимоги щодо повернення попередньої оплати.

Рішенням господарського суду Харківської області від 01.11.2022 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Підприємства на користь Компанії суму попередньої оплати у розмірі 2 310 001,38 грн. Здійснено розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване недоведеністю Підприємством факту готовності товару до відвантаження Компанії та повідомлення її про це, отже суд дійшов висновку про порушення Підприємством свого обов`язку з поставки товару у передбачений Договором строк. Суд відхилив доводи Підприємства щодо порушення Компанією свого обов`язку з самовивозу товару з мотивів їх необґрунтованості, оскільки жодного доказу існування товару як станом на термін поставки товару за Договором, так і на час розгляду даної справи (до дня винесення рішення судом) матеріали справи не містять.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 01.05.2023 рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що:

- за змістом умов Договору Підприємство зобов`язалось повідомити Компанії про готовність товару до передачі у власність (розпорядження) останньої в обумовленому місці за три дні до моменту поставки, а Компанія мала вивезти товар зі складу Підприємства за зазначеної адресою у строк до 28.02.2022. При цьому, ані спосіб повідомлення, ані спосіб вивезення, умовами Договору не передбачені;

- зі змісту позовної заяви, а також послідуючих заяв по суті справи, Підприємством підтверджувалася, а Компанією не оспорювалася обставина щодо готовності спірного товару до передання покупцю (Компанії) на складі продавця (Підприємства) за визначеною у Договорі адресою;

- за змістом умов Договору, який був укладений 23.02.2022, кінцевим строком поставки товару є 28.02.2022, отже письмове повідомлення на паперовому носії з урахуванням поштового пробігу за межі області з дотриманням триденного строку до моменту поставки не є можливим;

- Підприємство є сільскогосподарським підприємством з основним видом діяльності-вирощування зернових культур (крім риса), бобових культур і насіння олійних культур, тобто воно є виробником зазначеного товару, що також поставлявся у цей же період у межах договорів укладених сторонами;

- вимогу про повернення попередньої оплати Компанія заявила лише після отримання листа Підприємства у червні 2022 року з вимогою щодо вивезення товару, тобто більш ніж через три місяці після закінчення строку поставки, зазначеного у Договорі;

- відсутність порушення Підприємством свого обов`язку щодо поставки товару, оскільки саме Компанія не вчинила дій по його отриманню відповідно до умов Договору, свідчить про відсутність підстав для застосування наслідків частини другої статті 693 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), які Компанія поклала в основу вимог про стягнення суми попередньої оплати у розмірі 2 310 001,38 грн.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Компанія звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що апеляційним судом при ухвалені оскаржуваної постанови не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 924/277/19, від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 16.06.2021 у справі № 915/2222/19, від 11.06.2019 у справі № 922/1151/18, від 28.12.2019 у справі № 922/788/19, від 16.03.2020 у справі № 910/1162/19 щодо застосуванням положень статей 613, 664 ЦК України та 80, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у подібних правовідносинах, просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Представником Підприємства 11.07.2023 було подано клопотання, в якому він просив відкласти розгляд справи на іншу дату, надати додатковий час на подання відзиву на касаційну скаргу та забезпечити проведення судового засідання за його участю у режимі відеоконференції, у задоволенні вказаного клопотання Судом було відмовлено у зв`язку з його необґрунтованістю та враховуючи, що явка представників сторін обов`язковою не визнавалась. Також Судом враховано, що відповідно до частини другої статті 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. При цьому Підприємством до закінчення вказаного строку не було подано відповідну заяву. Крім того представник Підприємства, з яким Суд зв`язався до початку судового засідання, повідомив Суд про те, що він захворів та просив проводити розгляд справи за його відсутності.

Представник Компанії у судовому засіданні посилався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі 922/3412/17, і такі посилання відхиляються Судом, враховуючи вимоги статті 300 ГПК України, оскільки вони не були визначені скаржником у касаційній сказі як підстава касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, тобто вини (посилання) не були підставами відкриття касаційного провадження.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження з огляду на таке.

За приписами пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Компанія у касаційній скарзі посилається на те, що ухвалюючи оскаржувану постанову апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 924/277/19, від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 16.06.2021 у справі № 915/2222/19, від 11.06.2019 у справі № 904/2882/18, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, від 28.12.2019 у справі № 922/788/19, від 16.03.2020 у справі № 910/1162/19 щодо застосуванням положень статей 613, 664 ЦК України та 80, 269 ГПК України у подібних правовідносинах.

Так, у справах:

- № 924/277/19 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було задоволено позовні вимоги про стягнення попередньої оплати у сумі 304 500,00 грн, які, у свою чергу, були мотивовані тим, що на виконання умов договору поставки від 05.09.2017 № 28 відповідачу перераховано попередню оплату, однак, ТОВ "УкрЕЛКОМ ЛТД" всупереч умовам договору не здійснило поставку товару у строки, встановлені договором, погодився з висновками судів про те, що у ТОВ "УкрЕЛКОМ ЛТД" виник обов`язок щодо поставки товару протягом 98 календарних днів з дня отримання першої попередньої оплати, тобто до 13.12.2017, однак, товар відповідач не поставив, чим порушив умови договору щодо своєчасності поставки. Посилаючись на частину другу статті 693 ЦК України, суди дійшли висновків про обґрунтованість вимог позивача про повернення суми попередньої оплати з огляду на нездійснення відповідачем поставки у встановлений договором строк;

- № 909/965/16 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було частково задоволено позовні вимоги про стягнення коштів у сумі 11 820 194, 63 грн, які, у свою чергу, були обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем пункту 6.1 договору купівлі-продажу природного газу від 04.01.2013 №13-150-ВТВ, у редакції додаткової угоди від 22.12.2014 № 9, яким обумовлено порядок здійснення розрахунків між сторонами, внаслідок чого неоплаченим у повному обсязі залишився спожитий природний газ вартістю 9 671 588, 93грн, погодився з висновками судів про те, що за період з січня 2013 по грудень 2014 року позивач передав відповідачу природний газ у кількості 4391,245 тис.куб.м. на загальну суму 21 754 412,55 грн. Підтверджена належними і допустимими доказами заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений природний газ у 2013-2014 роках становить 1 104 244, 88 грн. У силу укладених між сторонами спільних протокольних рішень у відповідача відсутня можливість впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за поставлений природний газ, що, зокрема, виключає можливість застосування до відповідача відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання у вигляді нарахування пені, 3% річних та інфляційних;

- № 915/2222/19 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було частково задоволено позовні вимоги про стягнення 1 031 400 грн основного боргу, 767 700,69 грн 48 % річних, 3 094 200 грн штрафу та 560 799,02 грн (враховуючи добровільну оплату відповідачем суми основного боргу після порушення провадження у справі позивач відмовився від позову в частині стягнення основного боргу, штрафу та пені, наполягав лише на стягненні суми відсотків річних), які, у свою чергу, були мотивовані порушенням відповідачем умов договору № 06/04/18-П у частині оплати поставленого та прийнятого без зауважень товару, погодився з висновками судів про доведеність здійснення позивачем 06.04.2018 поставки відповідачу товару на загальну суму 1 031 400,00 грн, який не був оплачений останнім у встановлений договором строк. У зв`язку з чим позивач правомірно нарахував на суму основного боргу 767 700,69 грн 48% річних, що було погоджено сторонами в умовах договору поставки № 06/04/18-П;

- № 904/2882/18 Верховний Суд, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, якою було скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 202 597,20 грн та штрафу в сумі 83 916,00 грн за договором про виконання послуг з модернізації колесотокарного верстату, погодився з висновками апеляційного суду про те, що позивачем всупереч умовам, укладеного між сторонами договору, а саме пункту 5.1 договору, яким передбачено, що строк надання послуг з модернізації обладнання - протягом 90 календарних днів з моменту отримання письмової заявки замовника, але якщо заявка буде надана у жовтні, то не пізніше 29.12.2017, не було направлено на адресу відповідача письмового документу - заявки про надання послуг за договором, а направлення такої заявки відповідачу у вигляді електронного документу та її одержання останнім не доведено позивачем належними, допустимими та достовірними доказами. Таким чином, встановлений договором строк надання послуг з модернізації обладнання, який обліковується з моменту отримання письмової заявки замовника, не розпочався, а відтак не прострочений відповідачем, що виключає застосування до нього відповідальності у вигляді сплати пені та штрафу за прострочення надання послуг;

- № 922/1151/18 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було частково задоволено позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 390 887,72 грн, у тому числі: 123 000,00 грн основного боргу; 124 039,22 грн процентів за користування коштами; 22 447,50 грн пені; 110 331,00 грн втрат від інфляції та 11 070,00 грн процентів річних, які, у свою чергу, були обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки від 28.05.2013 № 15 в частині поставки обумовленого товару, погодився з висновками судів про те, що позивач сплатив відповідачу попередню оплату за договором поставки від 28.05.2013 № 15 у загальному розмірі 123 000,00 грн, що підтверджується розпискою Зьорнишкіна С.Л. від 23.03.2013 та квитанцією до прибуткового касового ордеру від 28.05.2013 № 10. Тобто у відповідача виник обов`язок поставити обладнання передбачене договором. Факт одержання коштів в загальній сумі 123 000,00 грн підтверджується є доведеним, а також не заперечується самим відповідачем. У судовому засіданні апеляційної інстанції відповідач підтвердив, що отримав від позивача кошти у розмірі 123 000,00 грн. Договір поставки від 28.05.2013 № 15 підписано сторонами та з боку продавця скріплено печаткою, відомості про його неправомірність в силу приписів статті 203 ЦК України відсутні. Інших договорів між сторонами не укладено, а ці кошти, отримані до дати підписання договору, відповідачем позивачеві як безпідставно отримані не були повернуті. Відповідач не виконав своїх зобов`язань, а саме не поставив обладнання в обумовлений сторонами строк, що передбачений договором поставки від 28.05.2013 № 15, а саме до 25.08.2013 та не передав його за актом приймання-передачі. Твердження відповідача про відсутність його вини у невиконанні умов договору поставки від 28.05.2013 № 15 не підтверджене жодним належним доказом, а його посилання на односторонню зміну позивачем умов вказаного договору щодо місця встановлення обладнання також не знаходить свого документального підтвердження. У договорі поставки від 28.05.2013 № 15 відсутні відомості про місце встановлення обладнання, посилань на залежність між місцем експлуатації (встановлення) обладнання та обов`язками постачальника по договору не вбачається. З аналізу пункту 3.3 договору можна зробити висновок, що відповідач повинен був поставити обладнання покупцю шляхом його відвантаження на склад або уповноваженому представнику вантажоперевізника. Пункт 3.4 договору передбачає обов`язок позивача оплатити за власний рахунок транспортування обладнання, а не обов`язок покупця самостійно транспортувати обладнання. У матеріалах справи відсутні докази, а відповідачем не доведено того факту, що ним вчинялись будь-які дії направлені на передання обладнання, наприклад, чи направлялись акти приймання-передачі та повідомлення. З метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу від 23.10.2013 про поставку обладнання або повернення попередньої оплати. У даній вимозі позивач попередив відповідача про те, що покупець буде змушений звернутись до Господарського суду Полтавської області за захистом своїх прав та інтересів. Однак, відповідач відповіді на зазначену вимогу не надав позивачу та обладнання не поставив, суму попередньої оплати не повернув. В судовому засіданні апеляційної інстанції відповідач підтвердив, що відповіді на вказану вимогу позивача ним не здійснено, товар не поставлено та гроші не повернуто;

- № 922/788/19 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було частково задоволено позовні вимоги про стягнення штрафних санкцій (неустойки) за прострочення постачання товару в розмірі 630 318,88 грн, які були мотивовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов`язань в частині своєчасної поставки товару за договором поставки від 05.03.2018 № 05032018, погодився з висновками судів про те, що матеріалами справи підтверджено вчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором від 05.03.2018 на суму 4 801 675,71 грн. Водночас відповідач не надав доказів на підтвердження вчасної поставки товару на суму 9 205 410,49 грн (14 007 086,20 грн - загальна вартість товару; 4 801 675,71 - поставка товару за актом приймання-передачі) за договором поставки від 05.03.2018, відтак саме на цю суму повинно, відповідно до пункту 7.2. договору, бути нараховано суму неустойки в розмірі 0,5% від вартості несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення виконання зобов`язань, що складає 368 216,42 грн. Нарахування суми неустойки за 9 днів прострочення поставки відповідачем товару, розраховане позивачем, є помилковим, оскільки, відповідно до видаткової накладної від 29.09.2018 № 44, товар було поставлено 29.09.2018, а тому день виконання зобов`язання не може вважатися днем прострочення виконання зобов`язань за договором від 05.03.2018. Між сторонами договору не впроваджена процедура електронного документообігу, а відповідач надсилав свої інформаційні повідомлення щодо виконання умов договору без дотримання вимог стосовно наявності обов`язкових реквізитів електронного документу та без завірення його своїм електронним підписом. Тому надані відповідачем скріншоти листів не є належними письмовими електронними доказами, в обґрунтування своєї правової позиції по справі. Електронне листування між сторонами не може бути прийняте в якості доказу, з огляду на те, що відповідно до положень статті 654 ЦК України зміна умов договору повинна бути вчинена у такій самій формі, як і договір, що змінюється. Будь-яких змін щодо встановленого специфікацією від 23.03.2018 № 1 строку постачання товару до договору сторонами вчинено не було;

- № 910/1162/19 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості в сумі 317 077,02 грн, які, у свою чергу, були обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки від 10.09.2018 № 10/09/18 у частині оплати поставленого позивачем товару, погодився з висновками судів про те, що вимоги позивача не є достатньо обґрунтованими, оскільки останнім належними та допустимими доказами не доведено обставин реального виникнення між сторонами господарських правовідносин шляхом укладення та прийняття до виконання договору поставки від 10.09.2018 № 10/09/18 та не надано доказів, які свідчили б про порушення його законних прав та інтересів відповідачем у межах позадоговірних відносин.

При цьому у даній справі № 922/1026/22 суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржувану постанову виходив з того, що укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки товару, факт укладення спірного договору сторонами не оспорюється.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічне положення містить стаття 712 ЦК України, відповідно до частини другої якої визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Вчинення сторонами 23.02.2022 дій, які направлені на виконання Договору, а саме виставлення Підприємством рахунку на оплату партії товару та її оплата Компанією на виконання Договору в сумі 2 310 001,38 грн підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.

Предметом спору у даній справі є не виконання Підприємством свого обов`язку передати Компанії товар, внаслідок чого в червні 2022 року Компанія вимагала повернення попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 ЦК України.

Згідно із вказаною нормою, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

При цьому апеляційним судом встановлено, що сторонами в Договорі (пункти 2.1, 4.1 Договору) узгоджено загальну кількість товару, що поставляється за цим договором, яка складає 300 (триста) тон +/-10%, з ціною за 1 (одну) тонну товару - 6 754,39 грн без ПДВ та ПДВ 14% - 945,61 грн.

Відповідно до пунктів 4.4, 4.5 Договору оплата товару покупцем здійснюється на підставі рахунку-фактури виписаного постачальником, в розмірі 100% вартості кожної окремої партії товару протягом 3 банківських днів з моменту передачі товару покупцю у повному обсязі даної партії, але покупець мас право достроково сплатити постачальнику вартість товару.

Згідно з пунктами 3.1, 3.2, 3.3 Договору поставка товару здійснюється партіями в узгоджені сторонами терміни на умовах DAP (Інкотермс 2020), адреса Харківська обл., Богодухівський район, село Кисівка склад продавця. Товар передається виключно в присутності представника покупця. Товар поставляється партіями. Постачальник зобов`язаний особисто виконати умови щодо передачі товару покупцю (крім випадків, якщо інше не заявлено в письмовій формі Покупцем).

Пунктом 3.4 Договору передбачено, що постачальник зобов`язаний повідомити покупця про готовність товару до передачі у власність (розпорядження) останнього в обумовленому місці в термін не пізніше, ніж за три дні до моменту поставки, що визначена цим договором (або специфікаціями).

Відповідно до пункту 3.5 Договору остаточний термін поставки товару визначається 28.02.2022. Термін поставки може бути змінений за угодою сторін.

Згідно з пунктом 3.10 Договору покупець має право відмовитись від простроченого до поставки товару.

Отже, за змістом зазначених умов Договору, Підприємство зобов`язалось повідомити Компанію про готовність товару до передачі у власність (розпорядження) останнього в обумовленому місці за три дні до моменту поставки, а Компанія мала вивезти товар зі складу Підприємства за зазначеною адресою у строк до 28.02.2022.

При цьому апеляційним судом встановлено, що ані спосіб повідомлення, ані спосіб вивезення, умовами Договору не передбачені.

Вимогами статті 664 ЦК України встановлений момент виконання обов`язку продавця щодо передання товару: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Частиною першою статті 665 ЦК України передбачений наслідок відмови продавця передати проданий товар покупцеві у вигляді права останнього відмовитися від договору купівлі-продажу.

Зі змісту позовної заяви, а також послідуючих заяв по суті справи, апеляційним судом встановлено, що Підприємством підтверджувалася, а Компанією не оспорювалася обставина готовності спірного товару до передання покупцю на складі продавця за визначеною в Договорі адресою.

Разом з тим, Компанією стверджувалося про недоведеність Підприємством обставин щодо повідомлення Компанії про готовність товару до відвантаження, а саме - відсутність доказів письмового повідомлення, тоді як Підприємство наполягало на такому повідомленні за допомогою телефонного та електронного зв`язку, посилаючись на факт оплати виставленого рахунку та наявність сталої практики виконання ідентичних за змістом договорів від 12.01.2022 № 120101, від 25.01.2022 № 250101, від 08.02.2022 № 80201 та від 15.02.2022 № 150205.

Компанія наведені Підприємством обставини жодним чином не спростовувала, лише зазначала про неналежність цих договорів до предмету спору.

Апеляційним судом встановлено, що одним із доводів апеляційної скарги Підприємства було те, що останнє належним чином виконувало умови Договору, а саме вимоги встановлені пунктом 3.4 щодо належного повідомлення Компанії про готовність товару до поставки (відвантаженню), на підтвердження чого Підприємством були надані письмові пояснення директора та бухгалтера щодо обставин повідомлення керівника Компанії про готовність товару до передачі у власність (розпорядження) ще з 23.02.2022, внаслідок чого такий товар був оплачений за виставленим рахунком.

Такої обставини Компанія не заперечувала, судом першої інстанції вона не досліджувалася.

Крім того, суд апеляційної інстанції врахував, що за змістом умов Договору, що був укладений 23.02.2022, кінцевий строком поставки товару є 28.02.2022, отже письмове повідомлення на паперовому носії з урахуванням поштового пробігу за межі області з дотриманням триденного строку до моменту поставки не є можливим, з відповідними доводами Відповідача судова колегія погоджується.

Також відповідно до умов пункту 3.8 Договору рахунок на оплату партії товару мав бути наданий у момент передачі товару, отже факт надання рахунку Підприємством та оплата його Компанією 23.02.2022, підтверджує доводи Підприємства щодо узгодження дати вивезення товару наступного дня та невиконання його Компанією через початок бойових дій, а отже підтверджує наведені доводи Підприємства щодо виконання ним обов`язку за Договором.

Також апеляційним судом встановлено, що у матеріалах справи наявні, надані Підприємством до суду першої інстанції, копії договорів від 12.01.2022 № 120101, від 25.01.2022 № 250101, від 08.02.2022 № 80201 та від 15.02.2022 № 150205, які є ідентичні спірному Договору за умовами та аналогічні за предметом купівлі-продажу, вони підтверджують доводи Підприємства щодо наявності між сторонами сталих правовідносин щодо обставин, які оспорюються в межах даної справи.

Будь-яких доводів на заперечення заявлених обставин Компанія не навела, доказів іншого, ніж зазначеного Підприємством порядку їх виконання, зокрема, щодо повідомлення про готовність товару до відвантаження, Компанією не надано.

Що ж до наявності товару у Підприємства на узгоджений в Договорі період з 23.02.2022 по 28.02.2022, то апеляційним судом встановлено, що Підприємство є сільскогосподарським підприємством з основним видом діяльності-вирощування зернових культур (крім риса), бобових культур і насіння олійних культур, тобто воно є виробником зазначеного товару, що також поставлявся у цей же період та у межах наведених договорів.

Судом апеляційної інстанції також враховано, що вимогу про повернення попередньої оплати Компанія заявила лише після отримання листа Підприємства в червні 2022 року з вимогою щодо вивезення товару, тобто більш ніж через три місяці після закінчення строку поставки, зазначеного у Договорі.

До вказаного моменту Компанія ніяким чином не демонструвала свою зацікавленість у виконанні умов Договору, жодної спроби отримати вже оплачений товар не здійснила, про наявність таких обставин не заявила, обґрунтовуючи вимогу щодо повернення попередньої оплати лише відсутністю доказів письмового повідомлення з боку Підприємства.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи викладене та порівнюючи зміст правовідносин (права й обов`язки сторін спору) згідно з відповідним правовим регулюванням, Суд дійшов висновку, що правовідносини у таких справах не є подібними.

Що ж до визначення подібності правовідносин у справах, то Верховний Суд враховує правову позицію, викладену в мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Керуючись статтею 234 та пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України, Верховний Суд

У Х В А Л И В :

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою приватного підприємства "Компанія Кас-Трейд" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.05.2023 у справі № 922/1026/22.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя О. Баранець

Суддя Т. Малашенкова