Постанова

від 11.07.2023 по справі 821/888/15-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2023 року

м. Київ

справа № 821/888/15-а

касаційне провадження № К/9901/24767/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління ДФС у Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 17.06.2015 (суддя - Бездрабко О.І.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2016 (головуючий суддя - Домусчі С.Д., судді - Коваль М.П., Кравець О.О.) у справі за позовом Приватного підприємство "Галаган-Транс" до Державної податкової інспекції у місті Херсоні Головного управління ДФС у Херсонській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Галаган-Транс" (далі - Підприємство, позивач, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Херсоні Головного управління ДФС у Херсонській області (далі - Інспекція, відповідач, контролюючий орган), в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 20.04.2015, просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.03.2015 №0000182204, №0000792200, №0000071706 повністю, №0000782200 частково у частині, що не узгоджена податковим компромісом.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався на те, що нарахування грошових зобов`язань та штрафу за спірними податковими повідомленнями-рішеннями пов`язані з безпідставними висновками відповідача щодо неправильного формування підприємством витрат та податкового кредиту по операціях з придбання працівниками (водіями) Підприємства паливно-мастильних матеріалів за готівкові кошти під час фактичного надання транспортних послуг замовникам, які ґрунтуються лише на припущеннях. Зазначає, що доводи контролюючого органу щодо відсутності у водіїв реальної можливості здійснити придбання паливно-мастильних матеріалів на АЗС, вказаних у копіях чеків, є неправомірними та спростовуються фактичними обставинами справи, бухгалтерськими та податковими документами, відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування.

Херсонський окружний адміністративний суд постановою від 17.06.2015, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2016, позов задовольнив частково. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 13.03.2015 №0000792200, №0000071706, №0000182204 повністю, від 13.03.2015 №0000782200 частково на суму 49392,50 грн, з яких за основним платежем в сумі 39514,00 грн, за штрафними санкціями у розмірі 9878,50 грн. В решті позовних вимог відмовив.

Задовольняючи позовні вимоги у визначеній судами частині, суди попередніх інстанцій виходили з того, що наявними матеріалами справи підтверджується придбання бензину та дизпалива у вказаних постачальників. Окремі недоліки заповнення товарно-транспортних накладних не свідчать про їх недійсність, відсутність поставок товарів, а податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит та валові витрати від повноти заповнення товарно-транспортних накладних.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, Інспекція подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

У доводах касаційної скарги відповідач цитує норми матеріального та процесуального права, стверджує, що судами залишено поза увагою не підтвердження господарських операцій з придбання паливно-мастильних матеріалів з підстав відсутності деяких первинних документів в підтвердження таких господарських операцій та недоліків у таких первинних документах, зокрема, товарно-транспортних накладних.

В касаційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, якими він керувався під час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Позивач заперечення (відзив) на касаційну скаргу не надав суду, що не перешкоджає її розгляду.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 11.01.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою відповідача.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 27.07.2018 прийняв касаційну скаргу до провадження та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Відповідачем 21.11.2018 заявлено клопотання про процесуальну заміну відповідача відповідно до частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Статтею 52 КАС України встановлено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

У відповідності до положень частини першої статті 52 КАС України у справі здійснено заміну відповідача - Державну податкову інспекцію у місті Херсоні Головного управління ДФС у Херсонській області на Головне управління Державної фіскальної служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 10.07.2023 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 11.07.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 по 31.12.2013, за результатами якої складено акт від 27.02.2015 №41/21-03-22-02/36838630 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог:

підпунктів 135.5.4, 135.5.5 пункту 135.5 статті 135, пунктів 138.2, 138.8 статті 138, пунктів 146.2, 146.11 статті 146 Податкового кодексу України (далі - ПК України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 372750,00 грн, у тому числі за 2012 рік на суму 112621,00 грн, за 2013 рік на суму 260129,00 грн;

пункту 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за грудень 2013 року на суму 10737,00 грн;

підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України, в результаті чого своєчасно не утримано та не перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 44270,62 грн;

пункту 2.11 статті 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637, а саме: проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа, який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів у сумі 251088,84 грн.

На підставі висновків акта перевірки Інспекцією прийнято податкові повідомлення-рішення від 13.03.2015:

№0000782200, яким позивачу збільшено суму грошових зобов`язань з податку на прибуток на 463931,00 грн, в тому числі за основним платежем в сумі 371145,00 грн, за штрафними санкціями у розмірі 92786,00 грн;

№0000792200, яким позивачу збільшено суму грошових зобов`язань з податку на додану вартість на суму 13167,00 грн, з яких за основним платежем в сумі 8778,00 грн, за штрафними санкціями у розмірі 4389,00 грн;

№0000071706, яким позивачу збільшено суму грошових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб на суму 63683,36 грн, з яких за основним платежем в сумі 42455,57 грн, за штрафними санкціями у розмірі 21227,79 грн;

№000182204, яким до позивача застосовано штрафні санкції за порушення пункту 2.11 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні у розмірі 239333,94 грн.

В подальшому за заявою Підприємства від 20.03.2015 Інспекцією прийнято рішення про погодження податкового компромісу по податку на прибуток на суму 331374,60 грн, у зв`язку з чим позивачем подано заяву про зміну позовних вимог та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.03.2015 №0000782200 у частині, що не узгоджена податковим компромісом.

З урахуванням заяви про зміну позовних вимог Підприємство оскаржує нарахування грошових зобов`язань з податку на прибуток згідно податкового повідомлення-рішення від 13.03.2015 №0000782200 на суму 49712,50 грн, з яких за основним платежем на суму 39770,00 грн, за штрафними санкціями у розмірі 9942,50 грн.

Фактичною підставою для висновків контролюючого органу про зазначені вище порушення слугували висновки контролюючого органу стосовно відображення у податковому та бухгалтерському обліку і звітності взаємовідносин Підприємства зі своїми працівниками - водіями щодо операцій з придбання за готівкові кошти паливно-мастильних матеріалів, які призначались для обслуговування господарської діяльності позивача, за перевірені податкові періоди 2013 року.

Інспекцією установлено, що Підприємство документувало придбання дизельного палива та бензину на АЗС підзвітними особами - водіями, на підставі авансових звітів та первинних документів, які фактично не можуть підтвердити здійснення даних операцій. Витрати на таке придбання підприємство відносило до складу витрат для обчислення податку на прибуток, а податок на додану вартість від цього придбання - до податкового кредиту. Висновки про дефектність податкових та бухгалтерських документів відповідачем зроблено у зв`язку з тим, що під час перевірки встановлено невідповідність в часі місця знаходження водіїв та АЗС, фіскальні чеки яких надано як підтверджуючі документи та були підставою для формування витрат та податкового кредиту. Окрім цього, у ряді випадків для підтвердження витрат на придбання паливно-мастильних матеріалів позивачу звітували підзвітні особи - водії з додаванням платіжних документів, складених на ім`я фізичних осіб, які не є його працівниками. Відповідач вказує на недоліки товарно-транспортних накладних (відсутність інформації про завантажувальні, розвантажувальні операції), невідповідність перевізника, зазначених у товарно-транспортних накладних та заявках на перевезення (зазначено ТОВ "Гала-Юг"). На думку, відповідача віднесення цих операцій до складу витрат та податкового кредиту є порушенням вимог статей 138, 198 ПК України.

У зв`язку з тим, що за видачу готівкових коштів підзвітні особи звітували дефектними первинними документами та готівка видавалась у підзвіт працівникам позивача без належного документального підтвердження їх використання, відповідач визначив ці готівкові кошти доходом цих осіб і у відповідності із статтями 164, 168 ПК України обчислив податок з доходів фізичних осіб з цих коштів у сумі 42455,57 грн.

Відповідач вважає, що Підприємство здійснювало видачу готівкових коштів у сумі 239333,94 грн підзвітним особам без повного звітування про раніше видані у підзвіт готівкові кошти, що є порушенням вимог пункту 2.11 статті 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні.

Також Інспекцією встановлено заниження Підприємством доходів на суму нарахованих умовних відсотків на частину неповернутої фінансової допомоги, отриманої від засновника ОСОБА_1 , у розмірі 1347,97 грн.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (податок на прибуток підприємств) є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 статті 138 ПК України).

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (пункт 138.4 статті 138 ПК України).

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України).

Підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені положеннями статті 198 ПК України.

Так, відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, а первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Як було установлено судами попередніх інстанцій і підтверджено матеріалами справи, основним видом діяльності позивача є надання транспортно-експедиційних послуг вантажним автомобільним транспортом. Метою діяльності Підприємства є управління ланцюгом перевезень за оптимальними умовами, тобто, здійснення перевезення у визначений пункт транспортним засобом, який знаходиться у найближчому до визначеного пункті. Для здійснення статутної діяльності Підприємство у штаті має водіїв-експедиторів, які безпосередньо здійснювали перевезення вантажів за заявками, що надходили від замовників, та транспортні засоби.

З метою виконання замовлень на перевезення та експедирування вантажів по території України на водіїв видавалися відповідні накази та готівкові кошти на придбання бензину та дизпалива. Після виконання замовлень водії звітували про використані кошти на підставі авансових звітів, до яких долучали чеки з АЗС на придбання бензину та дизпалива.

Факт придбання водіями Підприємства бензину та дизпалива на АЗС ПП "Лукойл-Україна", ПП "Окко-Нафтопродукт" та здійснення перевезення вантажів підтверджується звітами про використані кошти, чеками на придбання бензину та дизпалива, наказами на відрядження водіїв, подорожніми листами вантажного автомобіля, заявками на перевезення вантажів, товарно-транспортними накладними, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг).

На придбане паливо постачальниками ПП "Лукойл-Україна", ПП "Окко-Нафтопродукт" позивачу виписані відповідні податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит у сумі 41594,00 грн, витрати у розмірі 207968,90 грн.

Судовими інстанціями установлено, що надані первинні документи відповідають вимогам Закону №996-ХІV та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Також, між позивачем та ТОВ "Гала-Юг" було укладено договір про надання експедиторських послуг при перевезенні автомобільним транспортом від 19.06.2012 № 33, відповідно до якого позивач (перевізник) зобов`язується приймати заявки від ТОВ "Гала-Юг" (експедитор) на перевезення і експедирування вантажів, на підставі якої здійснюється перевезення.

На виконання умов цього договору позивач здійснював перевезення вантажів за заявками, які надходили ТОВ "Гала-ЮГ" від замовників перевезень.

Колегія суддів не може погодитися з твердженням відповідача про безпідставне відображення зазначених господарських операцій у податковому обліку позивача з підстав наявності недоліків у первинних документах, оскільки формальні недоліки в первинних документах повинні оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, зокрема, товарно-транспортних накладних, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Приймаючи до уваги встановлення судами обставини, руху активів, колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність доказів здійснення господарської діяльності за вказаними вище договорами та неправомірність формування витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про не підтвердження господарських операцій досліджено судами та надано їм відповідну оцінку.

Стосовно висновків скаржника про не підтвердження використання водіями отриманих під звіт коштів на придбання бензину та дизпалива у зв`язку з неможливістю здійснення водіями заправки транспортних засобів внаслідок невідповідності знаходження водіїв та АЗС, звітування за використані кошти фіскальними чеками, у яких зазначено прізвища осіб, що не є працівниками Підприємства, колегія суддів зазначає про таке.

Згідно з вимогами статей 162, 163 ПК України платниками податку на доходи фізичних осіб є податкові агенти, а об`єктом оподаткування - загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід .

Положеннями пункту 164.1 статті 164 ПК України визначено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 165.1.11 пункту 165.1 статті 165 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку на включаються такі доходи: кошти, отримані платником податку на відрядження або під звіт і розраховані згідно із пунктом 170.9 статті 170 цього Кодексу.

Як встановлено судовими інстанціями, водії Підприємства для здійснення замовлень на перевезення вантажів отримували під звіт кошти, за які звітували відповідними авансовими звітами.

На підтвердження використання підзвітних коштів водіями до авансових звітів долучено фіскальні чеки на придбання паливно-мастильних матеріалів, накази на відрядження, подорожні листи, товарно-транспортні накладні, заявки на перевезення вантажів, акти здачі-приймання робіт (надання послуг), яким судами надана відповідна правова оцінка, з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Вказаними первинними документами повністю підтверджено використання підзвітними особами отриманих готівкових коштів на відрядження та на придбання паливно-мастильних матеріалів, необхідних для виконання цивільно-правових угод, укладених позивачем із замовниками перевезення вантажів, у зв`язку з чим висновки відповідача про оподаткування цих коштів податком на доходи фізичних осіб є протиправними.

Стосовно застосування штрафних санкції за порушення пункту 2.11 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, колегія суддів зазначає наступне.

Підставою для застосування зазначених штрафних санкцій слугували висновки контролюючого органу, що працівниками Підприємства подано до бухгалтерії авансові звіти без підтверджуючих документів. При цьому, відповідач вважає, що фіскальні чеки, надані водіями на підтвердження придбання паливно-мастильних матеріалів, не є належними документами, так як у них зазначено інше прізвище, ніж у особи, яка звітувала, та неможливість здійснити заправку транспортного засобу у зв`язку з тим, що водії знаходилися у іншому місці, ніж проведення розрахункових операцій.

Відповідно до пункту 2.11 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637 (далі - Положення №637), видача готівкових коштів під звіт або на відрядження (далі - під звіт) здійснюється відповідно до законодавства України. Видача готівкових коштів під звіт на закупівлю сільськогосподарської продукції та заготівлю вторинної сировини, крім металобрухту, дозволяється на строк не більше 10 робочих днів від дня видачі готівкових коштів під звіт, а на всі інші виробничі (господарські) потреби на строк не більше двох робочих днів, уключаючи день отримання готівкових коштів під звіт. Якщо підзвітній особі одночасно видана готівка як на відрядження, так і для вирішення в цьому відрядженні виробничих (господарських) питань (у тому числі для закупівлі сільськогосподарської продукції у населення та заготівлі вторинної сировини), то строк, на який видана готівка під звіт на ці завдання, може бути продовжено до завершення терміну відрядження. Видача відповідній особі готівкових коштів під звіт проводиться за умови звітування нею у встановленому порядку за раніше отримані під звіт суми. Звітування за одержані під звіт готівкові кошти здійснюється відповідно до законодавства України.

Згідно з підпунктом 15 пункту 1 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 №59 (далі - Інструкція № 59), підтверджуючими документами, що засвідчують вартість понесених у зв`язку з відрядженням витрат, є розрахункові документи відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" та Податкового кодексу України.

Приписами статті 2 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06.07.1995 №265/95-ВР (далі - Закон №265) передбачено, що розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.

Як встановлено судовими інстанціями, працівниками Підприємства на підтвердження придбання паливно-мастильних матеріалів до бухгалтерії підприємства разом з авансовими звітами надано фіскальні чеки, які підтверджують придбання за готівкові кошти на АЗС ПП "Окко-Нафтопродукт", ПП "Лукойл-Україна" бензину та дизпалива, а пов`язаність цих витрат з витратами на відрядження для виконання цивільно-правових угод, украдених ПП "Галаган-Транс", підтверджено наказами на відрядження, заявками на перевезення вантажів, подорожніми листами, товарно-транспортними накладними, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг).

З урахуванням встановлених обставин, колегія суддів погоджується з висновками судових інстанцій про підтвердження використання підзвітних коштів водіями позивача.

Відповідно до статті 1 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання та обігу готівки" від 12.06.1995 №436/95 фінансові санкції у вигляді штрафу застосовуються, зокрема, за проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа (товарного або касового чека, квитанції до прибуткового ордера, іншого письмового документа), який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів, - у розмірі сплачених коштів.

Таким чином, штраф застосовується при порушенні порядку проведення готівкових розрахунків.

Відповідно до пункту 1.2 Положення №637 готівкові розрахунки - платежі готівкою підприємств (підприємців) та фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги), а також за операціями, які безпосередньо не пов`язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна.

У спірних правовідносинах має місце видача готівки працівникам під звіт, що не є платежами підприємства і не є готівковими розрахунками в розумінні норм даного Положення.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у визначеній судами частини.

Відповідач доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій. Контролюючий орган касаційною скаргою не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Замінити відповідача - Державну податкову інспекцію у місті Херсоні Головного управління ДФС у Херсонській області на Головне управління Державної фіскальної служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі.

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі залишити без задоволення.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 17.06.2015 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2016 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк