Постанова

від 16.06.2023 по справі 307/998/21

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 307/998/21

П О С Т А Н О В А

Іменем України

16 червня 2023 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів ГОТРИ Т.Ю., МАЦУНИЧА М.В.

за участю секретаря ЗУБАШКОВА М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 307/998/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей, за участю Виконавчого комітету Усть-Чорнянської селищної ради Тячівського району Закарпатської області як органу опіки та піклування, залученого для подання висновку на виконання своїх повноважень, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тячівського районного суду від 20 жовтня 2021 року, повний текст якого складено 1 листопада 2021 року, головуючий суддя Бобрушко В.І., -

встановив:

17.03.2021 ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2 мотивуючи таким.

Сторони з 19.02.2008 перебували в шлюбі, що його було розірвано рішенням Тячівського районного суду від 25.03.2019. У шлюбі народилися донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Діти постійно проживають з позивачкою за адресою: АДРЕСА_1 , відвідують Лопухівський опорний заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів, отримують всі блага, необхідні для нормального фізичного розвитку.

Відповідно до розпорядження голови Тячівської райдержадміністрації від 28.01.2020 № 40 місце проживання дітей визначено з матір`ю за вищевказаною адресою.

Позивачка як мати, усвідомлюючи свою особисту відповідальність за виховання та піклування про дітей, створення для них належних соціально-побутових умов, збереження психічного та фізичного здоров`я, духовного та розумового розвитку вважає доцільним проживання дітей із нею. При цьому, вона не має наміру перешкоджати відповідачу здійснювати його права та обов`язки щодо участі у вихованні дітей та у зустрічах із ними, тільки б він цього бажав.

Вказуючи, що в разі відсутності згоди між батьками, які проживають окремо, щодо місця проживання дітей, суд вирішує спір відповідно до положень ст. 161 ч. 1 СК України з урахуванням виконання батьками своїх батьківських обов`язків, віку дітей, інших обставин, що мають істотне значення. Суд повинен отримати також висновок органу опіки та піклування щодо розв`язання спору.

Посилаючись на ці обставини, позивачка ОСОБА_1 просила визначити місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з нею за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Тячівського районного суду від 20.10.2021 позов задоволено:

визначено місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженкою с. Лопухів Тячівського району Закарпатської області, в АДРЕСА_1 України;

стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 908,00 грн сплаченого судового збору.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із його обґрунтованості та доведеності, з того, що визначення місця проживання дітей із матір`ю відповідатиме їхнім найкращим інтересам, перешкод для цього немає, як немає й перешкод за таких умов і для участі батька дітей у спілкуванні з ними та в їхньому вихованні.

Відповідач ОСОБА_2 оскаржив рішення суду в частині визначення місця проживання сина ОСОБА_4 як ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Наводить у скарзі такі доводи.

Рішення суду не відповідає обставинам справи, оскільки до 2017 року син ОСОБА_4 проживав із відповідачем у селі Ганичі, відвідував дитсадок у сусідньому селі Нересниця.

Висновком від 29.05.2017 Тячівська райдержадміністрація як орган опіки та піклування рекомендувала залишити доньку ОСОБА_3 на вихованні матері, а сина ОСОБА_4 на вихованні батька.

Крім того, у 2018-2020 рр. діти проживали з відповідачем у с. Ганичі, позови матері дітей до нього про визначення місця проживання дітей і про стягнення аліментів були залишені без розгляду. Натомість рішенням Тячівського районного суду від 23.10.2019 з матері дітей були стягнуті аліменти на його користь на утримання дітей по 1500,00 грн на кожну дитину. Мати дітей присуджені з неї аліменти не сплачувала.

На ці обставини відповідач звертав увагу суду, однак, вони не були враховані.

Розпорядження голови Тячівської райдержадміністрації від 28.01.2020 про визначення місця проживання дітей із матір`ю не могло братися до уваги, позаяк воно одноособове, голова РДА не має права вирішувати таке питання без висновку органу опіки та піклування.

Суд дав невірну оцінку висновку органу опіки та піклування Усть-Чорнянської об`єднаної територіальної громади від 19.10.2021 № 313 про визначення місця проживання дітей ОСОБА_3 і ОСОБА_4 з матір`ю в АДРЕСА_1 . Цей висновок нелегітимний, оскільки відповідача як батька дітей не запрошували на засідання органу опіки та піклування, тоді як він має право на участь у вирішенні питання про місце проживання дітей, житлові умови в нього вдома не обстежувалися. Тож висновок упереджений.

Позивачка перешкоджає йому спілкуватися з дітьми, а сама уникає зустрічей, які він ініціював для вирішення питання за домовленістю.

Думка дітей про те, з ким із батьків вони бажають проживати, судом не з`ясовувалася, тому вимоги ст. 160 ч. 2 СК України про те, що місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини не були виконані.

Таким чином, рішення суду незаконне і несправедливе. Син ОСОБА_4 має проживати з батьком, для чого відповідач має всі умови і забезпечить його належне утримання, виховання та розвиток.

Відповідач ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду в частині визначення місця проживання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю ОСОБА_1 і ухвалити в цій частині нове рішення про визначення місця проживання сина з батьком по АДРЕСА_2 .

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 18.04.2022 залучено до участі в справі Виконавчий комітет Усть-Чорнянської селищної ради Тячівського району Закарпатської області як орган опіки та піклування і покладено на нього обов`язок подати апеляційному суду висновок щодо розв`язання спору.

Заслухавши доповідь судді, пояснення позивачки ОСОБА_1 та її представника адвоката Кухти О.В., які апеляцію не визнали, розглянувши справу за правилами ст. 372 ч. 2 ЦПК України за відсутності інших учасників процесу, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи сторін, суд приходить до такого.

Суд першої інстанції розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених позивачем вимог та з наведених ним підстав, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд не дає оцінки судовому рішенню в частині, в якій воно не оскаржується, та бере до уваги пов`язані факти і обставини остільки, оскільки це необхідно для розгляду апеляції (ст. 13 ч. 1, ст. 367 ч. 1 ЦПК України).

Відповідно до ст. 3 ч. 1 п.п. 1, 6, ст. 11, ст. 12 ч. 1, ст.ст. 13, 14, 15, 16, ст. 20 ч. 1 ЦК України, ст. 7 ч.ч. 1-4, 7, 9, 10, ст. 8 СК України, ст. 2 ч. 3 п.п. 2, 4, 5, 11, ст. 3 ч.ч. 1, 3, ст. 4 ч. 1, ст.ст. 12, 13, 19, ст.ст. 43, 44, 49, 76-81 ЦПК України:

загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; справедливість, добросовісність та розумність;

основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; неприпустимість зловживання процесуальними правами;

кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів;

особа діє у цивільних, у тому числі в сімейних відносинах вільно, здійснює свої права на власний розсуд, а також виконує цивільні обов`язки у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства і повинна діяти добросовісно, розумно, обачно, передбачаючи наслідки;

при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди, зловживання цивільними і процесуальними правами не допускається;

цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які на свій розсуд розпоряджаються цивільними та процесуальними правами, реалізують право на судовий захист;

кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій;

кожна сторона зобов`язана належно довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень;

доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Установлено, що 19.02.2008 ОСОБА_1 і ОСОБА_2 уклали шлюб, у якому народилися ІНФОРМАЦІЯ_1 донька ОСОБА_3 і ІНФОРМАЦІЯ_2 син ОСОБА_4 (а.с. 6-8).

Рішенням Тячівського районного суду від 25.03.2019 у справі № 307/3445/18, що набрало законної сили 25.04.2019, шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 розірвано (а.с. 9, посилання в мережі Internet на https://reyestr.court.gov.ua/Review/80792332).

На час пред`явлення позову та розгляду справи судом першої інстанції у справі містяться такі дані.

Позивачка ОСОБА_1 зареєстрована та проживає з дітьми ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у будинку АДРЕСА_1 , відповідач ОСОБА_2 зареєстрований у будинку АДРЕСА_3 , проживає у будинку АДРЕСА_2 , що підтверджується даними паспорта ОСОБА_1 , довідкою Виконкому Усть-Чорнянської селищної ради Тячівського району від 09.03.2021 № 392, листом Нересницької сільської ради Тячівського району 27.05.2021 № 59/02-35 (а.с. 6, 11, 35) та іншими матеріалами справи.

Розпорядженням в.о. голови Тячівської райдержадміністрації Закарпатської області М. Полажинця від 28.01.2020 № 40, виданим на виконання повноважень адміністрації як органу опіки та піклування, визначено місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 10).

У силу положень ст.ст. 118, 119, 120 Конституції України, ст.ст. 1, 6, 41 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» вищевказане розпорядження, оскільки є чинним, є обов`язковим для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Згідно з довідками Лопухівського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Усть-Чорнянської селищної ради Тячівського району Закарпатської області від 10.03.2021 № 30 і № 31 та характеристиками, виданими цим навчальним закладом, ОСОБА_3 навчалася у 6-А класі цього закладу, ОСОБА_4 навчався у 4-Б класі, їхнім вихованням займається мати ОСОБА_1 , діти виховані, добре розвинені, старанні, комунікабельні, ОСОБА_3 навчається краще, ОСОБА_4 навчання дається дещо важче (а.с. 13, 14).

Виконкомом Усть-Чорнянської селищної ради Тячівського району ОСОБА_1 , яка проживає зі своїми батьками в с. Лопухів, виховує своїх дітей, які перебувають на її утриманні, характеризується позитивно (а.с. 12).

Заперечуючи проти позову відповідач ОСОБА_2 посилався у відзиві на неналежне, як він вважає, виконання позивачкою як матір`ю дітей її материнських обов`язків, на вчинення нею перешкод для його зустрічей із дітьми, для спілкування з ними, на те, що мати не опікувалася дітьми, не утримувала їх, безпричинно карала їх, її поведінка в житті та сім`ї була неправильною, два роки діти проживали з ним у с. Ганичі, перебували на його утриманні, а з матері дітей за його позовом були стягнуті судом аліменти на утримання дітей тощо, просив у позові відмовити (а.с. 45-52 та ін.).

На підтвердження своєї правової позиції відповідач ОСОБА_2 надав, зокрема:

копію рішення Тячівського районного суду від 23.10.2019 у справі № 307/2988/19, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 02.07.2020, яким на його користь стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 та сина ОСОБА_4 у твердій грошовій сумі по 1500,00 грн на кожну дитину щомісячно, починаючи з 23.09.2019 і до досягнення дітьми повноліття (а.с. 61-63, https://reyestr.court.gov.ua/Review/85128479, ІНФОРМАЦІЯ_4 );

довідку Ганичівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Ганичівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області від 13.12.2019 № 378 про те, що ОСОБА_3 (5-Б клас) і ОСОБА_4 (3-В клас) навчалися в цій школі з 12.11.2018 по 19.11.2019 (а.с. 65).

Водночас на своє звернення до Тячівської РДА з приводу створення йому ОСОБА_1 перешкод у спілкуванні з дітьми ОСОБА_2 отримав за вих. № 14-19/31 відповідь від 22.03.2021 про те, що Служба у справах дітей райдержадміністрації з`ясовуючи це питання встановила, що мати дітей не перешкоджала батькові у спілкуванні з ними, а навпаки сприяла цьому, натомість перебування дітей у батька часто перешкоджало їх навчальному процесу, оскільки батьком порушувалися домовленості щодо днів і годин перебування дітей із ним, після повернення дітей додому вони перебувають у занедбаному стані (а.с. 56).

У справі міститься висновок від 19.10.2021 № 313, підписаний Усть-Чорнянським селищним головою, яким рекомендується визначити місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 87-90). Однак, за змістом цього документа він є рекомендацією служби у справах дітей селищної ради, а не належно оформленим висновком уповноваженого на це законодавством органу опіки та піклування.

На виконання ухвали апеляційного суду від 18.04.2022 і після неодноразового вжиття апеляційним судом додаткових заходів для отримання висновку органу опіки та піклування Виконавчий комітет Усть-Чорнянської селищної ради Тячівського району Закарпатської області як орган опіки та піклування зрештою надав висновок від 05.05.2023 за вих. № 180 щодо розв`язання спору, де за результатом з`ясування обставин зазначив, серед іншого, таке:

з моменту розлучення подружжя діти проживали з матір`ю по АДРЕСА_1 ;

батько не цікавився життям дітей, не телефонував, не виявляв бажання спілкуватися та брати участь у вихованні дітей, не виконує своїх батьківських обов`язків і не намагається змінити стосунки з дітьми, до яких байдужий;

мати забезпечила дітям гідні умови проживання, між нею і дітьми панують доброзичливі стосунки, які сприяють належному вихованню дітей, їх повноцінному світосприйняттю;

водночас з вересня 2022 року батько став телефонувати сину ОСОБА_4 , але продовжує нехтувати спілкуванням із донькою ОСОБА_3 ;

з бесіди з дітьми з`ясувалося, що ОСОБА_3 хоче проживати з мамою, ОСОБА_4 був мовчазний і своєї думки не висловив комісії, але сказав матері, що бажає проживати з батьком;

01.11.2022 мати дітей забрала документи з Лопухівської шкоди та переводить сина ОСОБА_4 до школи за місцем проживання батька;

діючи в найкращих інтересах дітей і не вбачаючи для того перешкод, враховуючи думку дітей і їхній вибір місця проживання орган опіки та піклування покладає вирішення питання щодо визначення місця проживання дітей на Закарпатський апеляційний суд (а.с. 192-193).

Таким чином, орган опіки та піклування лише частково виконав свою функцію і попри встановлення певних обставин, які мають значення, фактично не виконав свого обов`язку із надання конкретного висновку щодо розв`язання спору (ст. 19 ч. 5 СК України, ст. 56 ч. 6 ЦПК України).

Апеляційному суду відповідач ОСОБА_2 подав заяву від 18.05.2013, в якій зазначив, що з кінця вересня 2022 року син ОСОБА_4 постійно проживає з ним, навчається у Вишоватській гімназії Тячівського району, позивачка ОСОБА_1 добровільно погодилася на проживання сина з батьком і на переведення його до вказаної гімназії. До заяви відповідач додав довідку Вишоватської гімназії від 16.05.2023 № 92 про те, що ОСОБА_4 навчається у 6 класі гімназії.

Під час апеляційного розгляду справи позивачка ОСОБА_1 пояснила, що:

за час розгляду справи апеляційним судом вона мала кілька розмов з відповідачем, в тому числі, напередодні цього судового засідання, про яке він достеменно обізнаний, але сказав, що не приїде;

вони говорили про те, що діти мають бути з матір`ю, але відповідач сказав, що син має бути з ним, він утримує в себе сина і не віддає їй;

вона не заперечувала, коли на вихідні дні діти були в батька, проте, потім батько купив сину мотоцикл, син захотів бути з батьком, але вже десь два-три місяці каже, що батько йому не пере одяг, вона сама забирала сина від батька до себе додому, а потім знову відвозила до батька;

напередодні судового засідання вона розмовляла також із сином, спитала його, з ким він хоче бути, він твердо відповів, що з мамою, а з татом не хоче, він казав це вже неодноразово;

вона дійсно дала можливість пожити синові з батьком, щоб він спробував, але син побачив, що батько не доглядає його належним чином, тому хоче жити з нею;

щодо аліментів, то десь три-чотири роки тому вона їздила на заробітки до Чехії і відповідач скористався моментом, подав позов у суд, з неї присудили аліменти, але фактично вона їх не сплачувала, бо дітей виховувала вона, у Чехії вона була лише два рази по три місяці за два роки, а весь інший час діти були з нею.

Представник позивачки адвокат Кухта О.В. пояснила, зокрема, що відповідач не займався сином і не доглядав його належним чином, тоді як це необхідно робити щоденно, тому син сторін ОСОБА_4 не мав чистого одягу і не зміг приїхати до суду, хоча позивачка намагалася забезпечити його прибуття. Батько не забезпечує в достатній мірі сина матеріально. Крім того, відповідач не пред`являв зустрічного позову про визнання місця проживання сина з ним, не з`яв являвся до суду першої інстанції, будучи ініціатором апеляційного розгляду справи не з`являється і до апеляційного суду, хоча знав про всі судові засідання.

Відповідач ОСОБА_2 повідомлявся апеляційним судом про час і місце розгляду справи, проте, в судові засідання не з`являвся, подавав письмові заяви про розгляд справи за його відсутності. Зважаючи на те, що син сторін ОСОБА_4 на даний час фактично проживає з батьком, неявка відповідача в судове засідання унеможливила й прибуття дитини до апеляційного суду для з`ясування його думки щодо визначення місця проживання.

Орган опіки та піклування подавав апеляційному суду заяви про розгляд справи за відсутності його представника, представник цього органу в судові засідання не з`являвся. Поряд із цим, на стадії апеляційного розгляду справи був отриманий висновок органу опіки та піклування, яким незважаючи на вказані вище його недоліки були зафіксовані обставини, що враховуються в спорі, водночас висновок органу опіки та піклування не є для суду абсолютним (ст. 19 ч. 6 СК України).

За таких умов, а також враховуючи предмет позову та межі судового розгляду апеляційний суд виконавши всі залежні від суду дії для з`ясування обставин справи, перевірки доводів сторін та для забезпечення їм можливості здійснити процесуальні права і виконати процесуальні обов`язки, скасував свої процесуальні рішення про обов`язкову явку в судове засідання інших, окрім тих, що з`явилися, учасників судового процесу. Суд визнав за можливе розглянути справу за апеляцією за відсутності учасників процесу, які не з`явилися в судове засідання і позиція яких у справі викладена письмово.

Згідно зі ст. 3 ч. 1 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 і ратифікованої Постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 (Конвенція про права дитини), ст. 7 ч.ч. 7, 8 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, … судами, адміністративними … органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Конвенція про права дитини передбачає, що держави-учасниці:

зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (ст. 3 ч. 2);

поважають відповідальність, права і обов`язки батьків … належним чином управляти і керувати дитиною щодо здійснення визнаних цією Конвенцією прав і робити це згідно зі здібностями дитини, що розвиваються (ст. 5);

забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини; таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини; поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (ст. 9 ч.ч. 1, 3);

забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю; з цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства (ст. 12 ч.ч. 1, 2);

жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, … незаконного посягання на її честь і гідність; дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (ст. 16 ч.ч. 1, 2);

докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини; батьки … несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини; найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (ст. 18 ч. 1);

вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження або експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка турбується про дитину (ст. 19 ч. 1);

визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини; батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини (ст. 27 ч.ч. 1, 2).

СК України узгоджується з приписами Конвенції про права дитини та встановлює правила, за якими:

кожна особа має право на проживання в сім`ї; особа може бути примусово ізольована від сім`ї лише у випадках і в порядку, встановлених законом; кожна особа має право на повагу до свого сімейного життя (ст. 4 ч.ч. 3, 4);

мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини; за загальним правилом, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (ст. 141 ч.ч. 1, 2);

батьки зобов`язані поважати дитину (ст. 150 ч. 4);

мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (ст. 153);

здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності; батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (ст. 155 ч.ч. 1, 2);

питання виховання дитини вирішується спільно; той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею; той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (ст. 157 ч.ч. 1-3);

місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини; якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою (ст. 160 ч.ч. 2, 3);

якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом; під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення; орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини (ст. 161 ч.ч. 1, 2);

дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї; дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання; суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (ст. 171 ч.ч. 1, 2, 3).

Оцінюючі правові позиції сторін, предмет позову та межі судового розгляду, дійсні обставини та рух справи, наявні в ній докази і матеріали в їх сукупності та взаємозв`язку, маючи на увазі передусім найкраще забезпечення інтересів дітей, апеляційний суд приходить до таких висновків.

Позов про визначення місця проживання дітей був поданий їхньою матір`ю ОСОБА_1 , яка просила визначити це місце проживання з нею, за місцем її реєстрації та фактичного проживання. Діти сторін за винятком певного періоду часу проживали з матір`ю, приблизно з вересня 2022 року син сторін ОСОБА_4 за досягнутою попередньо сторонами згодою став проживати з батьком, донька продовжує проживати з матір`ю.

Предметом позову є визначення місця проживання обох дітей із матір`ю, заперечуючи проти позову відповідач при цьому не заявляв зустрічних вимог і не просив установленим процесуальним порядком суд визначити місце проживання дітей або когось із них із батьком (ст. 13 ч. 1, ст. 193, інші норми ЦПК України). Ані суд першої інстанції, ані апеляційний суд не вправі виходити за межі заявленого позову (за межі його предмета), не має процесуальних підстав розглядати та вирішувати вимоги, що не були заявлені встановленим порядком, тому визначення місця проживання сина сторін ОСОБА_4 з батьком ОСОБА_2 не може бути в цій справі предметом судового, в тому числі, апеляційного розгляду та вирішення по суті.

Зазначене є достатньою підставою для відмови в задоволенні апеляційної скарги.

Поза тим, зважаючи на обставини справи, на фактичну відсутність згоди між батьками дітей щодо місця проживання їхнього сина та беручи до уваги необхідність забезпечення інтересів дітей і правової визначеності апеляційний суд вважає за потрібне зауважити таке.

У справі немає доказів і не встановлені обставини, які б свідчили про те, що визначення місця проживання дітей із матір`ю суперечитиме їхнім інтересам чи шкодить їм, перешкоджає нормальному навчанню та розвитку, що для такого проживання не створені належні матеріальні умови тощо. Обставини, на які посилався відповідач заперечуючи позов і подаючи апеляцію на рішення суду, не спростовують обґрунтованості позову та водночас підтверджують складні стосунки між колишнім подружжям.

За відсутності для того певних виняткових обставин, яких у справі, що розглядається, немає діти (брат і сестра) не повинні розлучатися, повинні проживати разом у сім`ї або з одним із батьків, коли такі проживають окремо, що відповідає інтересам виховання дітей, їх розвитку, зміцнює родинний, психоемоційний зв`язок між ними тощо. За обставинами справи позицію відповідача про фактичне роз`єднання дітей та їхнє окреме один від одного проживання не можна визнати такою, що відповідає найкращим інтересам дітей і є прийнятною.

Визначення місця проживання дітей з матір`ю жодним чином не позбавляє батька дітей права брати участь у їх вихованні та у спілкуванні з ними, при цьому, мати дітей зобов`язана усіляко сприяти такій участі батька. Батьки дітей зобов`язані виходити передусім із інтересів дітей, сприяти один одному в інтересах дітей у здійсненні їх сімейних і цивільних прав та у виконанні відповідних обов`язків, не чинити всупереч закону перешкод у цьому, батьки повинні вживати всіх можливих і залежних від них заходів для налагодження (відновлення) нормального позитивного спілкування і контакту дітей з обома батьками, роз`яснювати дітям ситуацію тощо. Власне питання участі батька у вихованні дітей та у спілкуванні з ними як такі лежать за межами даної справи та можуть вирішуватися за згодою між батьками дітей, а за наявності для того підстав - судовим порядком.

Відтак зважаючи на встановлені під час розгляду справи обставини передбачені законом і доведені підстави для відмови ОСОБА_1 в позові про визначення місця проживання дітей із нею відсутні.

Виходячи з викладеного, з урахуванням положень ст. 13 ч. 1, ст. 367 ч. 1 ЦПК України та на підставі ст. 375 цього Кодексу ЦПК України апеляцію ОСОБА_2 , доводи якої правильності по суті та законності рішення суду першої інстанції в оскарженій частині не спростовують, слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст. 13 ч. 1, ст. 367 ч. 1, ст. 374 ч. 1 п. 1, ст. 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Тячівського районного суду від 20 жовтня 2021 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 12 липня 2023 року.

Судді