Постанова

від 28.06.2023 по справі 520/9211/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/433/23

Справа № 520/9211/17

Головуючий у першій інстанції Пучкова І. М.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.06.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Громіка Р.Д.,

суддів Сегеди С.М., Драгомерецького М.М.,

за участю секретаря Триколіч І.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 лютого 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Садового товариства «Маяк-2», Одеської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», треті особи: Одеська міська рада, ОСОБА_1 , про виділення з фактичного користування земельної ділянки та визнання права власності на неї,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовної заяви.

Позивач звернулася до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до Садового товариства «Маяк-2», Одеської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», треті особи: Одеська міська рада, ОСОБА_1 , про виділення з фактичного користування земельної ділянки та визнання права власності на неї, посилаючись на те, що вона є членом садового товариства «Маяк-2» користується земельною ділянкою та розташованою на ній садовим будинком.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 25 лютого 2020 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 до СТ «Маяк-2», Одеської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», треті особи: Одеська міська рада, ОСОБА_1 , про виділення з фактичного користування земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та визнання права власності на неї відмовлено.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким заяву про перегляд заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 грудня 2008 року залишити без розгляду, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що прокурором порушено порядок підтвердження наявності для представництва інтересів держави в суді з метою здійснення інтересів ДП «Центр державного земельного кадастру» Одеська регіональна філія.

Сповіщення сторін та заяви у справі.

Про судове засідання, призначене на 28 червня 2023 року, сторони були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи.

28 червня 2023 року від адвоката Скиби Є.А., який діє в інтересах ОСОБА_1 , надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яка вмотивована тим, що адвокат Скиба Є.А. зайнятий у іншому судовому процесі.

Розглянувши заяву про відкладення розгляду справи, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у її задоволенні з огляду на таке.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18.

Таким чином, поважність причин відкладення судом апеляційної інстанції не встановлена, заявник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю сторін у справі.

Судом апеляційної інстанції у межах апеляційного провадження не приймалось рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень у справі, і такої необхідності колегія суддів не вбачає, тому підстав для розгляду справи з обов`язковою участю сторін суд апеляційної інстанції не знаходить.

Крім того, колегія суддів зазначає, що адвокатом Скибою Є.А. не надано жодного належного та допустимого доказу зайнятості у іншому судовому процесі; також у матеріалах справи наявний ордер серії АЕ №1122247 від 07.07.2021р. на адвоката Кукурузу Д.С., яка здійснює представництво інтересів ОСОБА_1 (т. 3, а.с. 22).

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що згідно з довідкою від 29 серпня 2008 року садового товариства «Маяк-2» позивачка ОСОБА_2 є членом садового товариства, у користуванні має земельну ділянку площею 578 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 для ведення індивідуального садівництва.

17 червня 2008 року ОСОБА_2 звернулася до Одеської міської ради з заявою про виділення їй земельної ділянки площею 578 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , однак відповіді на зазначену заяву не отримала.

Відповідно до cт. 12 Земельного Кодексу України, п. 34 cт. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», питання щодо відчуження земель комунальної власності є виключною компетенцією відповідної міської ради та вирішуються виключно на пленарних засіданнях такої ради шляхом прийняття рішень.

Згідно зі ст. 116 Земельного Кодексу України рішення про передачу земельної ділянки, що входить до складу державної (комунальної) власності в користування, є виключним правом органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їхніми повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Частиною першою статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно з ч.1 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до ч.1 ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок комунальної власності у користування здійснюється, зокрема, органами місцевого самоврядування на підставі проектів землеустрою щодо відведення ділянок у випадках, передбачених законом, або на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). При цьому, розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, передбачених статтею 122 ЗК України.

Відповідно до ч.2 ст. 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Згідно з ч.3 ст.123 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186 цього Кодексу.

Згідно з ч.6 ст.123 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи, приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва. Підставою і у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Аналіз наведених норм права у взаємозв`язку дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів з заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою відведення земельної ділянки, за результатами розгляду яких визначені в статті 123 ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень.

Позивачем не надано жодного доказу, який би підтверджував порушення відповідачами чи третіми особами інтересів позивачки та не надала суду підстави для визнання за нею права власності на спірну земельну ділянку.

При цьому, якщо встановлено, що орган влади діяв неправомірно та без правових підстав відмовляється передати у власність земельну ділянку, якщо для цього є правові підстави, суд може лише зобов`язати його розглянути це питання у встановленому Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні, та ст. ст. 118, 122 ЗК України.

Однак з такими позовними вимогами ОСОБА_2 не зверталася.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З`ясувавши обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у задоволенні позовної заяви необхідно відмовити.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржник не довела обставини, на які посилалась як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надала.

Щодо доводів апеляційної скарги, то колегія суддів вважає за необхідно зазначити таке.

На підставі матеріалів справи встановлено, що 29 жовтня 2008 року до Київського районного суду м. Одеси звернулась ОСОБА_2 із позовною заявою про виділення з фактичного користування земельної ділянки та визнання права власності на неї.

Заочним рішенням Київського районного суду м.Одеси від 25 грудня 2008 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

04 серпня 2017 року заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру» Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру звернувся із заявою про перегляд заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 грудня 2008 року.

На підтвердження виконання вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» до вказаної заяви додано повідомлення, яке скеровано до Одеської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру» Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру.

Таким чином, органом прокуратури підтверджено повноваження на представництво інтересів у суді сторони у справі.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті.

Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 10 липня 2023 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: М.М. Драгомерецький

С.М. Сегеда