Постанова

від 20.11.2024 по справі 520/9211/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 520/9211/17

провадження № 61-15107св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: садове товариство «Маяк-2», Одеська регіональна філія державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Одеська міська рада, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду

м. Одеси, у складі судді Пучкової І. М., від 25 лютого 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Громіка Р. Д.,

Сегеди С. М., Драгомерецького М. М., від 28 червня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У жовтні 2008 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до садового товариства «Маяк-2» (далі - СТ «Маяк-2»), державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України при земельних ресурсах» в особі Одеської регіональної філії, третя особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Одеська міська рада, про виділення з фактичного користування земельної ділянки та визнання права власності на неї.

2. Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона є членом

СТ «Маяк-2», користується земельною ділянкою з розташованим на ній садовим будинком за адресою: АДРЕСА_1 .

3. У червні 2008 року, користуючись своїм правом на отримання земельної ділянки, вона звернулась до міської ради із заявою про надання земельної ділянки, а до центру державного земельного кадастру - із заявою про розробку проєкта землеустрою для ведення індивідуального садівництва. Проте відповідей від цих органів не отримала.

4. Вважає, що така бездіяльність свідчить про невизнання Одеською міською радою її права на безкоштовну приватизацію земельної ділянки.

5. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд вилучити з фактичного користування СТ «Маяк-2» земельну ділянку, площею 0,0578 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , визнати за неюправо власності на спірну ділянку та зобов`язати відповідача зареєструвати відповідне її право власності на земельну ділянку.

Інформація про рух справи в суді першої інстанції

6. Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 25 грудня 2008 року позов задоволено. Виділено з фактичного користування СТ «Маяк-2» земельну ділянку, площею 0,0578 га, яка розташована по АДРЕСА_1 та визнано за позивачкою право власності на спірну ділянку. Зобов`язано Одеську регіональну філію державного підприємства «Центр земельного кадастру при Державному комітеті України про земельних ресурсах» виділити та зареєструвати за позивачкою відповідне право власності на земельну ділянку.

7. У серпні 2017 року заступник прокурора Прокуратури Одеської області Т. Горностаєва в інтересах держави в особі Одеської регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру звернулась до суду із заявою про перегляд заочного рішення.

8. Заява мотивована тим, що із власності територіальної громади

м. Одеси незаконно та без її волі, вибула спірна земельна ділянка. Відповідач і третя особа повідомлені про розгляд справи та із рішенням суду

від 25 грудня 2008 року не були ознайомлені.

9. Оскільки відповідач заочне рішення не оскаржив, прокурор звернувся до суду для захисту інтересів держави.

10. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2017 року відкрито провадження за заявою прокурора про перегляд заочного рішення.

11. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 06 жовтня 2017 року скасовано заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 грудня 2008 року і призначено справу до розгляду.

12. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 13 липня 2018 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_2 .

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

13. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 25 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 28 червня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

14. Суди попередніх інстанцій вказали, що позивачкою не доведено порушення відповідачем чи третьою особою її інтересів та наявності правових підстав для визнання за нею права власності на спірну земельну ділянку. Також наголошено, що у разі безпідставної відмови державного органу передати земельну ділянку у власність - суд може лише зобов`язати державний орган переглянути це питання. Проте таких вимог позивачка у цій справі не заявляла.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

15. У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 лютого 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 28 червня 2023 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції зі стадії вирішення питання про прийняття до розгляду заяви прокурора про перегляд заочного рішення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

16. 19 жовтня 2023 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 лютого 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 28 червня 2023 року у справі № 520/9211/17.

17. Ухвалою Верховного Суду від 15 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які

у лютому 2024 року надійшли до Верховного Суду.

18. Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

19. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16, від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц, від 03 липня 2019 року

у справі № 1519/2-3165/11, у постановах Верховного Суду від 06 лютого

2020 року у справі № 916/914/19, від 31 серпня 2023 року у справі

№ 280/8970/21, від 09 січня 2019 року у справі № 465/3551/16, від 19 березня 2019 року у справі № 910/2491/18, від 29 травня 2019 року у справі

№ 539/1582/16-ц, від 11 липня 2018 року у справі № 752/6743/16-ц,

від 02 травня 2018 року у справі № 159/4903/16-ц, у постанові Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року у справі № 753/16787/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

20. Крім того, вказує на порушення судами норм процесуального права та наявність передбачених пунктом 5 частини першої, пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підстав для скасування оскаржених судових рішень (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

21. Зауважує, що ані вона, ані її представник не були повідомлені апеляційним судом про розгляд справи, призначений на 28 червня 2023 року. Про дату розгляду справи їй стало випадково відомо лише в день засідання із сайту Судової влади України та того ж дня подано клопотання про відкладення судового засідання. Зауважує, що посилання апеляційного суду на здійснення представництва її інтересів адвокатом Кукурузою Д. С. є помилковим, оскільки із вказаним адвокатом було розірвано договір про надання правової допомоги.

22. Стверджує, що відповідно до приписів ЦПК України в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року, розгляд справи необхідно було продовжити за правилами загального позовного провадження, призначивши у справі підготовче засідання, проте судом було відмовлено у задоволенні відповідного клопотання. Пропуск судом першої інстанції стадії підготовчого засідання є грубим порушенням норм процесуального права та позбавило учасників справи можливості подати докази на підтвердження своїх правових позицій, звернення до суду з відповідними клопотаннями.

23. Вважає, що заява про перегляд заочного рішення, підписана заступником прокурора Одеської області Т. Горностаєвою, яка не мала на це повноважень, оскільки у матеріалах справи та на офіційному сайті прокуратури Одеської області відсутня інформація про те, що ОСОБА_3 є заступником прокурора області. Крім того, суди не врахували, що заява підписана не керівником прокуратури, а заступником, який виконує обов`язки керівника лише у випадку його відсутності.

24. Звертає увагу, що прокурор не надав доказів на підтвердження неналежного виконання державним підприємством «Центр державного земельного кадастру» Одеська регіональна філія повноважень із захисту державних інтересів, а тому не набув у встановленому законом порядку представницьких повноважень у цій справі. Крім того, відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру» не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній.

25. Суди попередніх інстанцій не встановили до компетенції якого органу належить захист інтересів держави з приводу використання спірної земельної ділянки, оскільки прокурор звернувся із заявою про перегляд заочного рішення в інтересах державного підприємства, тоді як питання захисту інтересів держави в спірних правовідносинах належить до компетенції Одеської міської ради, яка не була позбавлена можливості самостійно подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Вказує, що суди попередніх інстанцій допускали до участі у справі представників прокуратури без належного підтвердження їх повноважень.

26. Вважає, що у цій справі порушено принцип правової визначеності, оскільки прокурор із заявою про перегляд заочного рішення суду звернувся через 9 років після його ухвалення.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив

Інші процесуальні документи, подані до Верховного Суду

27. У липні 2024 року ОСОБА_2 подала письмові пояснення, в яких звертає увагу на висновки, викладені у постанові Верховного Суду

від 03 червня 2024 року у справі № 183/8338/21 щодо порядку оскарження прокурором заочного рішення суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28. Згідно з довідкою СТ «Маяк-2» від 29 серпня 2008 року, ОСОБА_1 є членом цього товариства та має у користуванні земельну ділянку

площею 578 кв. м для ведення індивідуального садівництва у

АДРЕСА_1 .

29. 17 червня 2008 року ОСОБА_1 звернулася до Одеської міської ради із заявою про виділення їй земельної ділянки, площею 578 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , однак відповіді на цю заяву не отримала.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

30. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

31. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

32. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

33. Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

34. Відповідно до частини першої статті 35 ЗК України громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.

35. Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю) (частина перша статті 81 ЗК України).

36. Згідно із частинами першою і другою статті 116 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

37. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

38. За змістом статті 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або в користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

39. Зокрема, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або в користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина перша статті 122 ЗК України).

40. Згідно з частинами шостою-десятою статті 118 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

41. Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

42. Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

43. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

44. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

45. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 цього Кодексу. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

46. У розглядуваній справи суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, обґрунтовано вказали, що позивачкою не доведено порушення відповідачем чи третьою особою її інтересів та наявності правових підстав для визнання за нею право власності на спірну земельну ділянку.

47. Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про передачу у власність земельної ділянки є необхідною передумовою виникнення права власності на земельну ділянку, натомість за обставин цієї справи суд не може вирішувати питання, що віднесені до компетенції органів державної влади та органів місцевого самоврядування, зокрема про передачу земельних ділянок у власність.

48. Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними

у постанові від 09 червня 2021 року у справі № 2-5919/08 (провадження

№ 61-19588св20).

49. Верховний Суд також відхиляє доводи касаційної скарги щодо неналежного повідомлення заявниці апеляційним судом про час та місце розгляду справи.

50. Відповідно до частини восьмої статті 128 ЦПК України в редакції, чинній на момент ухвалення апеляційним судом судового рішення, днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (частина восьма статті 128 ЦПК України).

51. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 за зазначеною нею в апеляційній скарзі адресою неодноразово отримувала судові повідомлення про дату, час і місце судових засідань, зокрема тих, що були призначенні

на 11 лютого 2021 року, 15 квітня 2021 року, 03 лютого 2022 року, 21 липня 2022 року.

52. Судова повістка про розгляд справи 28 червня 2023 року повернулась до апеляційного суду з відміткою про відсутність адресата. ОСОБА_2 інших адрес проживання, крім тієї, що зазначена в апеляційній скарзі, - суду не повідомила, а тому відповідно до приписів статті 128 ЦПК України вважається такою, що повідомлена про дату, час і місце судового засідання.

53. Крім того, апеляційним судом на електрону пошту представника ОСОБА_2 - адвоката Кукурузи Д. С. направлялись судові повістки про розгляд справи, зокрема 21 липня 2022 року, 02 лютого 2023 року, 17 травня 2023 року та 28 червня 2023 року.

54. Матеріали справи не містять відомостей про те, що адвокат

Кукуруза Д. С. заперечувала щодо направлення їй судових повісток на електронну адресу або повідомляла апеляційний суд про припинення представництва ОСОБА_2 .

55. Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції, відмовивши у призначенні підготовчого засідання, позбавив учасників справи можливості подати докази на підтвердження своїх позицій та звернення до суду з відповідними клопотаннями, є безпідставними.

56. Після скасування заочного рішення, розгляд справи у суді першої інстанції тривав із жовтня 2017 року до лютого 2020 року, а у суді апеляційної інстанції із квітня 2020 року до червня 2023 року, тобто учасники справи мали достатньо часу для реалізації своїх процесуальних прав. При цьому матеріали справи та касаційна скарга не містять відомостей про те, що суди попередніх інстанцій відмовили у долученні будь-яких доказів чи у задоволенні клопотань про їх витребування.

57. Заяву про перегляд заочного рішення відповідно до приписів статті 24 Закону України «Про прокуратуру» підписано заступником прокурора прокуратури Одеської області Т. Горностаєвою, в межах наданих їй повноважень.

58. Щодо повноважень інших прокурорів, що брали участь у розгляді справи, то їх особи були встановлені, а повноваження перевірені судами попередніх інстанцій відповідно до частини четвертої статті 217 ЦПК України.

59. Водночас колегія суддів погоджується з доводами заявниці про те, що станом на серпень 2017 року прокурор відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру» не міг здійснювати представництво в суді інтересів держави в особі державних компаній, а ЦПК України не передбачає такої форми участі прокурора у цивільному судочинстві, як подача заяви про перегляд заочного рішення (в інтересах учасника справи).

60. Проте у даному випадку наведене не може бути підставою для скасування правильних по суті судових рішень.

61. Прокурор, звертаючись із заявою про перегляд заочного рішення, фактично діяв в інтересах держави, наголошуючи, що у даному випадку із власності територіальної громади м. Одеси незаконно, без волі власника вибула земельна ділянка.

62. В подальшому прокурор в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про витребування цієї земельної ділянки (справа № 520/15080/17-ц).

63. Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).

64. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 23 січня 2018 року, залишеним без змін постановами Одеського апеляційного суду від 13 вересня 2019 року та Верховного Суду від 11 грудня 2019 року, у справі

№ 520/15080/17-ц позов прокурора було задоволено та витребувано у ОСОБА_2 на користь Одеської міської ради земельну ділянку, загальною площею 0,0578 га, яка розташована у

АДРЕСА_1 та має кадастровий номер 5110136900:45:008:0026.

65. Вирішуючи спір у справі № 520/15080/17-ц, суди зокрема надали оцінку законності втручання держави у право ОСОБА_2 на мирне володіння спірною земельною ділянкою.

66. Щодо посилання ОСОБА_2 на порушення принципу правової визначеності під час скасування заочного рішення за заявою прокурора, поданою через 9 років після ухвалення цього рішення, колегія суддів зауважує, що ОСОБА_2 набула право власності на спірну ділянку

03 листопада 2017 року, тобто вже після скасування заочного рішення, а тому, проявивши розумну обачність, мала б зважити на ці обставини при укладенні правочину купівлі-продажу земельної ділянки.

67. Правопорядок не може допускати ситуації коли нівелюється законна сила судового рішення та створюються передумови для виникнення «колізії» судових рішень.

68. Враховуючи наведене висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову не суперечать висновками, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі

№ 826/13768/16, від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц,

від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, від 19 червня 2019 року

у справі № 523/8249/14-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11,

у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі № 916/914/19, від 31 серпня 2023 року у справі № 280/8970/21, від 09 січня 2019 року

у справі № 465/3551/16, від 19 березня 2019 року у справі № 910/2491/18,

від 29 травня 2019 року у справі № 539/1582/16-ц, від 11 липня 2018 року

у справі № 752/6743/16-ц, від 02 травня 2018 року у справі № 159/4903/16-ц,

у постанові Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року у справі

№ 753/16787/15-ц, на які заявниця посилається у касаційній скарзі.

69. Доводи касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права щодо встановлення обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки судами попередніх інстанцій надано оцінку доказів відповідно до положень статті 89 ЦПК України.

70. Незгода заявниці із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

71. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).

72. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

73. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

74. Оскаржені судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

75. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

76. Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень.

77. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411

ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

2. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 лютого 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 28 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович