Постанова

від 05.07.2023 по справі 2-4816/10

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/349/23 Справа № 2-4816/10 Суддя у 1-й інстанції - Мороз В.П. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2023 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючої - Городничої В.С.,

суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Панасенко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20 грудня 2010 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми та зустрічним позовом ОСОБА_3 до Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права власності,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності.

В обґрунтування своїх позовних вимог у позовній заяві позивачі, посилалися на те, що між ними та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна від 04 лютого 2006 року, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Нощенко Н.М. та зареєстрований в реєстрі за №1146.

Згідно даного договору позивачі продали, а відповідач купив нежитлові приміщення загальною площею 424 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний об`єкт було зареєстровано в КП ДМБТІ 17 лютого 2006 року, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

За угодою купівлі-продажу нежитлових приміщень від 04 лютого 2006 року, укладеного між позивачами та відповідачем, останній зобов`язався сплатити суму в розмірі 364 000, 00 грн. Однак, відповідач в повному обсязі не виконав взятих на себе зобов`язань за означеним договором, сплативши тільки 280 000, 00 грн, при цьому, решту суми у розмірі 84 000,00 грн до теперішнього часу не повернув.

У свою чергу, ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права власності, у якій просив визнати право спільної сумісної власності за ним та відповідачами за зустрічним позовом, на нерухоме майно, без додаткових актів введення в експлуатацію, а саме:

- літ. Л-1 до складу відноситься: поз. 13 (склад), загальною площею 807,9 кв.м.;

- літ. Л-1 до складу відноситься: поз. 15 (кладова), загальною площею 1,0 кв.м.; поз. 16 (підсобне), загальною площею 4,4 кв.м.; поз. 17 (приміщення), загальною площею 6,1 кв.м.; поз. 18 (приміщення), загальною площею 5,1 кв.м.; поз. 19 (цех), загальною площею 1154,2 кв.м.;

- літ. Л-2 до складу відноситься: поз. 20 (коридор), загальною площею 8,8 кв.м.; поз. 21 (кабінет), загальною площею 12,2 кв.м.; поз. 22 (кабінет), загальною площею 18,2 кв.м.; поз. 23 (коридор), загальною площею 2,2 кв.м.; поз. 30 (тамбур), загальною площею 2,3 кв.м.; поз. 31 (роздягальна), загальною площею 23,0 кв.м.; поз. 32 (кабінет), загальною площею 8,2 кв.м.; поз. 33 (кабінет), загальною площею 10,5 кв.м.;

-літ.Л-2до складувідноситься:поз.24(туалет),загальною площею2,8кв.м.;поз.25(душева),загальною площею7,5кв.м.;поз.26(битовеприміщення),загальною площею30,9кв.м.до складу;поз.28(роздягальна),загальною площею 16,0 кв.м.; поз. 29 (підсобне), загальною площею 3,9 кв.м.; поз. 34 (сан. вузол), загальною площею 2,3 кв.м.; поз. 35 (кабінет), загальною площею 24,5 кв.м.; поз. 36 (сан. вузол), загальною площею 2,4 кв.м.; поз. 37 (коридор), загальною площею 7,8 кв.м.; поз. 38 (приміщення), загальною площею 24,4 кв.м.; поз. 39 (котельня), загальною площею 6,4 кв.м.;

- літ. ЛIV-2 до складу відноситься: поз. 27 (комора), загальною площею 5,6 кв.м.; поз. 40 (сходи), загальною площею 9,2 кв.м.

Всього загальна площа по Л-1 (поз. 15-19), Л-2, Л-2, Л-1, ЛIV-2 складає 2207,8 кв.м.

- літ. 2E (вартова);

- літ. 2E (навіс);

- літ. 2e (ґанок);

- літ. 2Ж (вартова);

- літ. 2Л (альтанка (тимчасова));

- літ. л (сходи);

- літ. л (ґанок);

- літ. л (ґанок);

- літ. л (ґанок);

- № 24 (огорожа);

- № 25 (ворота);

- № 26 (ворота);

- № 35 (кран козловий).

Разом з тим, у судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_3 позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не визнав в повному обсязі та пояснив, що за договором купівлі-продажу від 04 лютого 2006 року, укладеного між ним та відповідачами за зустрічним позовом, було сплачено всю грошову суму, на задоволенні зустрічних вимог наполягав.

Рішенням Індустріальногорайонного судум.Дніпропетровськавід 20грудня 2010року узадоволені позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовленов повномуобсязі.Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволенов повномуобсязі. Визнано за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право спільної сумісної власності на нерухоме майно, без додаткових актів введення в експлуатацію, а саме:

- літ. Л-1 до складу відноситься: поз. 13 (склад), загальною площею 807,9 кв.м.;

- літ. Л-1 до складу відноситься: поз. 15 (кладова), загальною площею 1,0 кв.м.; поз. 16 (підсобне), загальною площею 4,4 кв.м.; поз. 17 (приміщення), загальною площею 6,1 кв.м.; поз. 18 (приміщення), загальною площею 5,1 кв.м.; поз. 19 (цех), загальною площею 1154,2 кв.м.;

- літ. Л-2 до складу відноситься: поз. 20 (коридор), загальною площею 8,8 кв.м.; поз. 21 (кабінет), загальною площею 12,2 кв.м.; поз. 22 (кабінет), загальною площею 18,2 кв.м.; поз. 23 (коридор), загальною площею 2,2 кв.м.; поз. 30 (тамбур), загальною площею 2,3 кв.м.; поз. 31 (роздягальна), загальною площею 23,0 кв.м.; поз. 32 (кабінет), загальною площею 8,2 кв.м.; поз. 33 (кабінет), загальною площею 10,5 кв.м.;

-літ.Л-2до складувідноситься:поз.24(туалет),загальною площею2,8кв.м.;поз.25(душева),загальною площею7,5кв.м.;поз.26(битовеприміщення),загальною площею30,9кв.м.до складу;поз.28(роздягальна),загальною площею 16,0 кв.м.; поз. 29 (підсобне), загальною площею 3,9 кв.м.; поз. 34 (сан. вузол), загальною площею 2,3 кв.м.; поз. 35 (кабінет), загальною площею 24,5 кв.м.; поз. 36 (сан. вузол), загальною площею 2,4 кв.м.; поз. 37 (коридор), загальною площею 7,8 кв.м.; поз. 38 (приміщення), загальною площею 24,4 кв.м.; поз. 39 (котельня), загальною площею 6,4 кв.м.;

- літ. ЛIV-2 до складу відноситься: поз. 27 (комора), загальною площею 5,6 кв.м.; поз. 40 (сходи), загальною площею 9,2 кв.м.

Всього загальна площа по Л-1 (поз. 15-19), Л-2, Л-2, Л-1, ЛIV-2 складає 2207,8 кв.м.

- літ. 2E (вартова);

- літ. 2E (навіс);

- літ. 2e (ґанок);

- літ. 2Ж (вартова);

- літ. 2Л (альтанка (тимчасова));

- літ. л (сходи);

- літ. л (ґанок);

- літ. л (ґанок);

- літ. л (ґанок);

- № 24 (огорожа);

- № 25 (ворота);

- № 26 (ворота);

- № 35 (кран козловий).

Не погодившись з таким рішенням, Дніпровська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати частково та відмовити в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа Дніпропетровська міська рада, про визнання права власності. При цьому, іншу частину рішення залишити без змін.

ОСОБА_2 , відповідно до ст.360 ЦПК України, подав відзив, в якому просить відмовити Дніпровській міській раді у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20 грудня 2010 року без змін, посилаючись на незаконність та необґрунтованість доводів скарги.

Інші учасники процесу не скористалися своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З огляду на те, що рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20 грудня 2010 року фактично оскаржується в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання права власності, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення лише в частині, яка оскаржується. В іншій частині рішення суду не оскаржується, а відповідно й апеляційним судом не перевіряється.

Так, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду в оскаржуваній частині скасувати із ухваленням нового рішення в цій частині, з огляду на таке.

Судом встановлено, що рішенням Дніпропетровської міської ради №158/32 від 21 травня 2008 року та №39/35 від 06 серпня 2008 року передано громадянинам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 земельну ділянку по АДРЕСА_1 , в оренду по фактичному розміщенню нежитлових приміщень та нежитлових прибудов.

На підставі рішення №158/32 від 21 травня 2008 року та №39/35 від 06 серпня 2008 року, між Дніпропетровською міською радою (орендодавець) та кожним з позивачів окремо: ОСОБА_1 (орендар) та ОСОБА_2 (орендар) 15 липня 2010 року, ОСОБА_3 (орендар) 29 липня 2008 року, було укладено три договори оренди земельної ділянки, загальною площею 0,9364 га, із них два договори оренди терміном до 15 липня 2011 року та один договір оренди до 29 липня 2011 року, зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером 1210100000:01:205:0058.

На земельній ділянці за кадастровим номером 1210100000:01:205:0058, згідно витягу КП «ДМБТІ» про реєстрацію права власності на нерухоме майно №9602205 від 18 січня 2006 року, реєстраційний №13116082, за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу від 29 грудня 2005 року (ВСК №875731, ВСК №875732, реєстр 17599) зареєстровано право власності на нежитлові приміщення, нежитлові прибудови, а саме: літ. №1093 нежитлові приміщення №№ 15, 16, 17, 18, 19 - загальною площею 1160,3 кв.м.; прибудова літ. №1093-2 нежитлові приміщення №№ 20, 21, 22, 23 та №№ 30, 31, 32, 33 - загальною площею 86,3 кв.м.; прибудова літ. №1093-1 нежитлові приміщення №№24, 25, 26, 27, 28, 29 - загальною площею 60,6 кв.м.; ґанок №1093, сходи №1093, навіс №1093A, огорожа №№1, 1, 3 - загальна площа 1307,2 кв.м., та згідно витягу КП «ДМБТІ» №9871483 від 17 лютого 2006 року, реєстраційний №13887236, за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 04 лютого 2006 року (ВСО №817624, реєстр 1146) зареєстровано право власності на нежиле приміщення, а саме: літ. 1093 приміщення №№13, 14 загальною площею 424,1 кв.м., які знаходяться всі за адресою: АДРЕСА_1 .

В подальшому, з метою поліпшення умов експлуатації вищезазначеного об`єкту власниками, було прийняте рішення про реконструкцію наявних та добудову додаткових приміщень, прибудов адміністративного призначення, а також технічних приміщень.

Власники впродовж одного року господарським способом виконали будівельні роботи з будівництва (реконструкції) придбаних нежитлових приміщень, нежитлових прибудов та самочинно (без отримання відповідних дозволів компетентних державних органів) добудувало цей об`єкт.

Після закінчення будівництва та звернення позивачів до БТІ із заявою про інвентаризацію, КП «ДМБТІ» виготовило технічний паспорт на нежитлові приміщення та прибудови за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до якого встановлено, що внаслідок самочинного будівництва (реконструкції) загальна площа становить на теперішній час 2207,8 кв.м.

Також судом установлено, що позивачами у відповідності до мети використання земельної ділянки здійснено реконструкцію наявних та добудову додаткових нежитлових приміщень, а саме:

- поз. 32 (кабінет) - загальною площею 8,2 кв.м., поз. 33 (кабінет) - загальною площею 10,5 кв.м. до складу літ. Л-2 (загальна площа відповідно до штампу КП «ДМБТІ» у технічному паспорті - 18,7 кв.м.);

- поз. 24 (туалет) - загальною площею 2,8 кв.м., поз. 25 (душева) - загальною площею 7,5 кв.м., поз. 26 (битове приміщення) - загальною площею 30,9 кв.м. до складу літ. Л-2 (загальна площа відповідно до штампу КП «ДМБТІ» у технічному паспорті - 41,2 кв.м.);

- поз. 34 (сан. вузол) - загальною площею 2,3 кв.м., поз. 35 (кабінет) - загальною площею 24,5 кв.м., поз. 36 (сан. вузол) - загальною площею 2,4 кв.м., поз. 37 (коридор) - загальною площею 7,8 кв.м., поз. 38 (приміщення) - загальною площею 24,4 кв.м., поз. 39 (котельня) - загальною площею 6,4 кв.м. до складу літ. Л-2 (загальна площа відповідно до штампу КП «ДМБТІ» у технічному паспорті - 67,8 кв.м.);

- поз. 27 (комора) - загальною площею 5,6 кв.м., поз. 40 (сходи) - загальною площею 9,2 кв.м. до складу літ. ЛIV-2 (загальна площа відповідно до штампу КП «ДМБТІ» у технічному паспорті - 14,8 кв.м.);

- поз. 13 (склад) - загальною площею 807,9 кв.м. до складу літ. Л-1;

- ґанки - літ. л,л;

- вартова - 2Е;

- навіс - 2E;

- ґанок-2e;

- вартова - 2Ж;

- альтанка (тимчасова) - 2Л;

- ворота № 25, 26;

- козловий кран № 35.

При цьому, за договором купівлі-продажу від 04 лютого 2005 року власниками було придбано нежитлові приміщення:

- літ. 1093 до складу якої входили поз. 15-19, які за технічним паспортом КП «ДМБТІ» були перейменовані наступним чином: поз. 15 (кладова) - загальною площею 1,0 кв.м., поз. 16 (підсобне) - загальною площею 4,4 кв.м., поз. 17 (приміщення) - загальною площею 6,1 кв.м., поз. 18 (приміщення) - загальною площею 5,1 кв.м., поз. 19 (цех) - загальною площею 1154,2 кв.м. до складу літ. Л-1;

- літ. №1093-2 до складу якої входили поз. 20-23, 30, 31, які за технічним паспортом КП «ДМБТІ» були перейменовані наступним чином: поз. 20 (коридор) - загальною площею 8,8 кв.м., поз. 21 (кабінет) - загальною площею 12,2 кв.м., поз. 22 (кабінет) - загальною площею 18,2 кв.м., поз. 23 (коридор) - загальною площею 2,2 кв.м., поз. 30 (тамбур) - загальною площею 2,3 кв.м., поз. 31 (роздягальна) загальною площею 23,0 кв.м. до складу літ. Л-1;

- літ. 1093-1 до складу якої входили поз. 28, 29, які за технічним паспортом КП «ДМБТІ» були перейменовані наступним чином: поз. 28 (роздягальна) - загальною площею 16,0 кв.м., поз. 29 (підсобне) - загальною площею 3,9 кв.м. до складу літ. Л- 2;

- ґанок №1093 та сходи №1093, які за технічним паспортом КП «ДМБТІ» були перейменовані таким чином: ґанок №1093 став літ. л, а сходи №1093- літ. л.

- огорожа 1, 2, 3 за технічним паспортом КП «ДМБТІ» були перейменовані наступним чином: № 24.

Згідно з технічним висновком №150604 від 24 червня 2010 року експертного будівельно-технічного дослідження, складеного ТОВ «Арт-синтез» (ліцензія серія АВ №512575, строк дії ліцензії з 05 лютого 2010 року по 05 лютого 2013 року), вищевказані роботи по виконанню даних приміщень не призвели до змін конструктивних елементів будинку, зниження несучої спроможності конструкцій, функціональне призначення об`єкту не змінювалися, тому знаходяться в нормальному стані та придатне до подальшої експлуатації.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції, вислухавши пояснення сторін, всебічно та повно вивчивши матеріали справи, вважав, що позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають. При цьому, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання права власності, суд вважав обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Зокрема, що ліцензованим підприємством при обстеженні самочинно реконструйованих та добудованих об`єктів встановлено, що вони відповідають будівельним та іншим нормам i правилам, необхідним для його безпечної експлуатації, може використовуватися за функціональним призначенням.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував посиланням на ст.95 ЗК України, відповідно до якої землекористувач має право споруджувати житлові будівлі, виробничі та інші будівлі і споруди, та ч.5 ст.376 ЦК України, яка передбачає, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Водночас, районний суд виходив з того, що за твердженням позивачів реконструювання та добудова вищезазначених нежитлових приміщень не суперечить суспільним інтересам і не порушує права інших осіб.

При цьому, зазначив, що відповідно до п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2008 року №923 «Про Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів» прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів здійснюється комісією і полягає у підтвердженні нею готовності до експлуатації об`єктів нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, комунікацій та споруд інженерної і транспортної інфраструктури, їх інженерно-технічного оснащення та забезпечення, пускових комплексів, черг будівництва відповідно до погодженої та затвердженої в установленому порядку проектної документації.

Так, районний суд вказував, що ці норми стосуються лише прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів щодо яких існує можливість перевірити готовність закінченого будівництвом об`єкту на відповідність до затвердженої в установленому порядку проектної документації, нормативних вимог, вихідних даних на проектування. Чинним законодавством не встановлений порядок прийняття до експлуатації закінчених будівництвом об`єктів самочинного будівництва. Водночас, відповідно до ст.8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). В цьому аспекті судом встановлено, що за своїм змістом висновки спеціаліста є подібними до висновків комісії з прийняття до експлуатації об`єктів, і є підставою для встановлення факту готовності об`єкту до експлуатації у відповідності з чинними будівельними нормами і правилами, що обумовлює підстави для виникнення права власності на закінчений будівництвом об`єкт відповідно до вимог ст.376 ЦК України.

Втім, колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції в оскаржуваній апелянтом частині, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 41Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У статті 321ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За вимогами частини першої статті 316ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 319ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (стаття 190 цього Кодексу).

До речей як складової поняття майна, зокрема нерухомих, відповідно до положень статті 181ЦК України належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

В апеляційній скарзі Дніпровська міська рада посилається на те, що спірне нерухоме майно розташоване на земельній ділянці, яка належить до земель комунальної власності, при цьому, для будівництва приміщень та будівель ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельна ділянка по АДРЕСА_1 , не надавалась. Крім того, апелянт посилається на те, що при розгляді справи суд першої інстанції не з`ясував належним чином правовий статус земельної ділянки на якій розташовані об`єкти нерухомого майна та не з`ясував чи надавалась у встановленому порядку позивачу та відповідачам зазначена земельна ділянка для будівництва, не з`ясував хто є власником (користувачем) цієї земельної ділянки та чи не заперечує він проти визнання за позивачем права власності на спірний будинок.

Так, відповідно до ч.1 ст.83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю.

Тобто, у справі, яка переглядається, право комунальної власності на землю (земельні ділянки) на території міста Дніпро належить територіальній громаді міста з визначенням її власником Дніпровської міської ради.

Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин здійснюється виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Отже, правовою підставою виникнення права користування земельною ділянкою є рішення органу місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 376ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376ЦК України ознак доводить, що об`єкт нерухомості є самочинним.

У частині четвертій статті 376ЦК України зазначено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Тобто, відповідно до статті 376ЦК України право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування. У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 ЦК України). Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки, з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України, статтею 103 ЗК України.

Таким чином, особа може набути право власності на нерухоме майно виключно у разі наявності на певному речовому праві земельної ділянки, виділеної для мети будівництва.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч.3 ст.331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Тобто, до початку реалізації права на забудову конкретної земельної ділянки особа зобов`язана у встановленому порядку набути право власності або користування на цю земельну ділянку.

Отже, особа, яка здійснила самочинне будівництво об`єкта на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, не може набути право власності на нього в порядку ст.331 ЦК України.

Так, відповідно до статей 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , надавалась у користування ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 по фактичному розміщенню нежитлових приміщень та нежитлових прибудов. При цьому, згідно відповідних договорів оренди, цільове використання земельної ділянки металургія та оброблення металу.

Доказів того, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 , надавалась ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 для будівництва приміщень та будівель, матеріали справи не містять.

Разом з тим, суд першої інстанції, при розгляді даної справи, не з`ясував належним чином правовий статус земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомого майна, та не з`ясував чи надавалась у встановленому порядку позивачу та відповідачам зазначена земельна ділянка для будівництва, не з`ясував хто є власником (користувачем) цієї земельної ділянки та чи не заперечує він проти визнання за позивачем права власності на спірний будинок.

Крім того, суд першої інстанції, посилаючись на Постанову Кабінету Міністрів України «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів» №923 від 08 жовтня 2008 року, залишив поза увагою, що позивачем не надано докази відповідності закінченого будівництва об`єкта державним будівельним нормам, стандартам та правилам, як це передбачено вказаною постановою.

Отже, з огляду на вищевикладене, відсутні правові підстави вважати, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які здійснили самочинне будівництво нерухомого майна, набули права власності на нього.

Таким чином, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, не надав належної оцінки наданим доказам у їх сукупності та не навів обґрунтованих мотивів покладених в основу рішення, в результаті чого дійшов помилкового висновку, зокрема, про задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 в повному обсязі.

Зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору в оскаржуваній апелянтом частині.

Відповідно до ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, оскільки доказів того, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 , надавалась ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 для будівництва приміщень та будівель, матеріали справи не містять, при цьому, позивачем суду не було надано належних та допустимих доказів відповідності закінченого будівництва об`єкта державним будівельним нормам, стандартам та правилам, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20 грудня 2010 року в оскаржуваній частині скасувати із ухваленням у відповідній частині нового судового рішення про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради задовольнити.

Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20 грудня 2010 року в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити у відповідній частині нове рішення.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права власності відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: О.В. Лаченкова

М.Ю. Петешенкова