Постанова

від 17.07.2023 по справі 917/1203/22

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2023 року м. Харків Справа № 917/1203/22

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І. , суддя Здоровко Л.М.

без виклику учасників справи

розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного підприємства "Будівельно-монтажна фірма "Бар`єр", м.Дніпро (вх. № 650 П)

на рішення Господарського суду Полтавської області від 02.03.2023 у справі №917/1203/22 (суддя Кльопов І.Г., повний текст рішення складено 10.03.2023)

за позовом Приватного підприємства "Будівельно-монтажна фірма "Бар`єр", м.Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Спецбудкомплект", м. Кременчук, Полтавська область

про стягнення 80 712,00 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Будівельно-монтажна фірма "Бар`єр" звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Спецбудкомплект" про стягнення 80 712,00 грн попередньої оплати за товар згідно рахунку №191 від 26.10.2021.

В обґрунтування позову позивач послався на здійснення ним на користь відповідача 80 712,00 грн попередньої оплати товару згідно з рахунку відповідача від 26.10.21 № 191. Невиконання відповідачем вимоги, що викладена позивачем у листі №218-02 від 21.02.22 щодо поставки товару у встановлений ч. 2 статті 530 Цивільного кодексу України строк або повернення попередньої оплати відповідно до положень ч. 2 статті 693 Цивільного кодексу України стали підставою звернення позивача до суду із відповідним позовом.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 02.03.2023 у справі №917/1203/22 у задоволенні позову відмовлено.

В обґрунтування рішення суд послався на те, що між сторонами мало місце укладення правочину на поставку товару у спрощений спосіб шляхом оплати виставленого рахунку. Суд дійшов висновку, що з наявних у матеріалах справи доказів листування з електронних адрес сторін та експрес-накладної ТОВ «Нова Пошта» №59000751089621 вбачається факт оплати рахунку від 26.10.2021 №191, факт направлення товару позивачу за рахунком №191 від 26.10.2021 та факт отримання останнім товару за рахунком №191 від 26.10.2021. Отже, позивач не довів порушення відповідачем його прав і охоронюваних законом інтересів.

Позивач з вищевказаним рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Полтавської області від 02.03.2023 у справі №917/1203/22 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, стягнути з ТОВ з іноземними інвестиціями "Спецбудкомплект" на користь Приватного підприємства "Будівельно-монтажна фірма "Бар`єр" 80 712,00 грн суми попередньої оплати за товар; покласти на відповідача судові витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач послався на те, що господарський суд першої інстанції в обґрунтування висновку доведеності здійснення відповідачем поставки товару послався на докази листування за електронною адресою, яке не має відношення до позивача, оскільки адреса електронної пошти, на яку відповідач та суд послались як на електронну адресу позивача- ІНФОРМАЦІЯ_1 йому не належить, електронні повідомлення, не містять електронного підпису, а зазначені в листуванні як автори повідомлень фізичні особи відрізняються, що ставить під розумний сумнів можливість покладатися на таке листування як на позицію чи дії офіційних представників позивача. При цьому позивач зазначив, що адресою електронної пошти, яку він використовує для повідомлень і яка зазначена в тому числі в наявних у матеріалах справи листах на адресу відповідача, в позовній заяві та в апеляційній скарзі, є ІНФОРМАЦІЯ_3. Апелянт зазначає, що він дійсно замовив у відповідача товар і про його пошук було поставлено завдання менеджерам. Втім, повноваження менеджерів позивача завершуються пошуком товару і інші особи не мають повноважень діяти та приймати рішення від імені позивача. Повідомлення з неналежної позивачу електронної адреси та без жодного підпису уповноваженої особи позивача не може замінювати собою дії чи рішення директора підприємства позивача.

При цьому позивач стверджує, що з наявної у матеріалах справи експрес-накладної ТОВ «Нова Пошта» № 59000751089621 вбачається направлення відповідачем іншого товару, ніж той, що оплачений позивачем за рахунком від 26.10.2021 №191, на адресу іншої ніж позивач юридичної особи отримувача, а саме, ТОВ "ХОЛДИНГ "ПОЖЕЖНА БЕЗПЕКА та НС".

Також в апеляційній скарзі апелянт повідомляє, що попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які апелянт поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи складається з судового збору та 12000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.05.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Будівельно-монтажна фірма "Бар`єр" на рішення Господарського суду Полтавської області від 02.03.2023 у справі №917/1203/22 та ухвалено здійснити її розгляд в порядку спрощеного провадження, без виклику (повідомлення) учасників справи.

01.06.2023 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він з доводами апеляційної скарги не погоджується, просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі, відзиві на апеляційну скаргу доводи, перевіривши в межах вимог апеляційної скарги правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи платіжним дорученням №606 від 29.10.2021 Приватне підприємство "Будівельно-монтажна фірма "Бар`єр" сплатило відповідачу -Товариству з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Спецбудкомплект", 80712,00 грн за коробку клемну вибухозахищену КВК-0808v2-320.УХЛІ, 112GExdbllСТ5, ССКУ.687227.001 ТУ на підставі виставленого Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Спецбудкомплект" рахунку №191 від 26.10.2021.

23.11.2021 позивач звернувся до відповідача з листом №066 в якому просив відповідача повернути сплачені кошти, посилаючись на відсутність поставки оплаченого товару.

Листом від 21.02.22 №218-02 позивач звернувся до відповідача з вимогою здійснити поставку оплаченого згідно з рахунком 26.10.21 № 191 товару у семиденний строк відповідно до ч. 2 статті 530 Цивільного кодексу України, а в разі невиконання такої вимоги, повернути сплачені за товар кошти.

Надсилання відповідачу листа від 21.02.2022 підтверджується наявними у матеріалах справи копіями опису вкладення до цінного листа, накладною №4903101895437 від 21.02.2022 та фіскальним чеком АТ «Укрпошти». Отримання відповідачем вказаного листа 23.02.2022 підтверджується роздруківкою трекінгу АТ «Укрпошти» зазначеного поштового відправлення.

Звертаючись до суду позивач зазначав, що у семиденний строк з моменту отримання вимоги від 21.02.2022 відповідач товар не поставив, сплачені позивачем за товар кошти не повернув. Вважаючи свої права порушеними, позивач посилався на приписи ч. 2 статті 693 Цивільного кодексу України та просив суд стягнути на свою користь 80 712,00 грн, сплачених в якості попередньої оплати за товар згідно рахунку №191 від 26.10.2021.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам колегія суддів зазначає наступне.

Предметом позову у даній справі є матеріально-правова вимога про стягнення суми попередньої оплати за товар та наявність правових підстав для такого стягнення.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання.

Згідно зі статтею 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 174 Господарського кодексу України серед підстав виникнення господарських зобов`язань передбачено господарські договори.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов`язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов`язку щодо першої сторони.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 662 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до частини 1 статті 640 Цивільного кодексу України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

За змістом статті 712 Цивільного кодексу України та статті 265 Господарського кодексу України, які містять визначення договору поставки, його істотними умовами є предмет та ціна.

При цьому строк дії договору поставки не є істотною умовою договору, так як в разі його невизначеності, відповідно до ч. 1 статті 267 Господарського кодексу України він вважається укладеним на один рік.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З наведених обставин справи в їх сукупності вбачається факт укладення сторонами договору поставки в письмовій спрощеній формі, що, зокрема, відбулось шляхом виставлення відповідачем рахунку №191 від 26.10.2021 та його оплату позивачем згідно платіжного доручення №606 від 29.10.2021 на суму 80 712,00 грн. При цьому, у вказаному рахунку зазначено погоджений сторонами предмет (найменування та кількість товару) та його вартість. Згідно платіжного доручення №606 від 29.10.2021 вбачається, що призначенням платежу є оплата за коробку згідно рах. №191 від 26.10.2021. Наведеними доказами підтверджується факт виконання позивачем умов укладеного сторонами у спрощеній формі договору поставки шляхом здійснення попередньої оплати за товар.

Крім того, у заявах по суті спору сторони підтверджують факт укладення договору у спрощеній формі та здійснення на його виконання передоплати позивачем згідно вищевказаних рахунку та платіжного доручення.

Враховуючи виконання позивачем умов договору щодо здійснення передплати, у спірних правовідносинах не можна визнати зазначений договір поставки товару неукладеним, оскільки визнання договору неукладеним можливе лише на стадії його укладення, а не виконання.

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо того, що якщо буде доведено, що спірний договір його сторонами виконується, це виключає кваліфікацію договору як неукладеного. Зазначена обставина також виключає можливість застосування до спірних правовідносин частини 8 статті 181 Господарського кодексу України, відповідно до якої визнання договору неукладеним (таким, що не відбувся) може мати місце на стадії укладання господарського договору, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов, а не за наслідками виконання договору сторонами). Аналогічної правової позиції також дійшов Верховний Суд України в постановах Великої Палата Верховного суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 та в постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду та Касаційного цивільного суду від 11.10.2018 у справі № 922/189/18, від 23.09.2015 у справі № 914/2846/14 та від 06.07.2016 у справі № 914/4540/14 від 11.10.2018 у справі №922/189/18, від 06.11.2018 у справі №926/3397/17, від 09.04.2019 у справі №910/3359/18, від 29.10.2019 у справі №904/3713/18, від 19.02.2020 у справі №915/411/19, від 30.07.2019 у справі № 907/804/17, від 18.03.20 у справі № 456/2946/17.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про укладення сторонами договору поставки у спрощеній формі та здійснення позивачем попередньої оплати за товар на спірну суму.

Стаття 663 Цивільного кодексу України передбачає, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною другою цієї статті, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання покупцю товару та в разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом, а саме, як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою, тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі-формі позову.

Як зазначено вище, листом від 21.02.2022 №218-02 позивач звернувся до відповідача з вимогою здійснити поставку оплаченого згідно з рахунком 26.10.2021 №191 товару у семиденний строк відповідно до ч. 2 статті 530 Цивільного кодексу України, а відповідач отримав вказаний лист 23.02.2022. Отже, у семиденний строк з дня отримання вимоги відповідач мав поставити товар позивачу.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з обставин, якими встановив, що 29.09.2021 з електронної адреси: ІНФОРМАЦІЯ_1., контактної особи "Евгений Курятник" на електронну адресу Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "СПЕЦБУДКОМПЛЕКТ" (Відповідача): sskr1ukr@gmail.com надійшов запит на технічну характеристику Коробки вибухозахисної клемну КВК-0808v2.

13.10.2021 та повторно 18.10.2021 з електронної адреси: ІНФОРМАЦІЯ_1 , контактної особи "Евгений Курятник" на електронну адресу Відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_2 , надійшло прохання надати рахунок на Коробку вибухозахисну клемну КВК-0808v2 у кількості 15 шт.

26.10.2021 з ел. адреси ІНФОРМАЦІЯ_2 на ІНФОРМАЦІЯ_1 , направлена комерційна пропозиція на заявлений товар та рахунок №191 від 26.10.2021, на підставі якого позивачем проведено передплату за товар.

28.10.2021 на підставі виставленого рахунку №191 від 26.10.2021 приватним підприємством "Будівельно-монтажна фірма "БАР`ЄР" платіжним дорученням №606 від 29.10.2021 на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "СПЕЦБУДКОМПЛЕКТ" проведено попередню оплату у розмірі 80712,00грн.

03.11.2021 з ел. адреси ІНФОРМАЦІЯ_2 на ІНФОРМАЦІЯ_1 , направлено повідомлення про готовність відправки замовлення за рахунком № 191 від 26.10.2021, одночасно від ІНФОРМАЦІЯ_1, отримана інформація про направлення замовлення на відділення НП (Нової пошти) №6 у м. Дніпро на ТОВ "ХОЛДИНГ "ПБ ТА НС", код за ЄДРПОУ 34588401, контактна особа - Будько Віталій, тел. НОМЕР_1 .

04.11.2021 замовлення за рахунком № 191 від 26.10.2021 разом з видатковою накладною № 165 від 03.11.2021 було направлено за експрес-накладною №59000751089621 Нової пошти.

05.11.2021 у відділенні №6 м. Дніпро ТОВ "ХОЛДИНГ "ПБ ТА НС" Будько Віталієм Леонідовичем отримано направлення без будь-яких зауважень.

09.11.2021 з ел.адреси ІНФОРМАЦІЯ_1 контактної особи "Евгений Курятник" на електронну адресу Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "СПЕЦБУДКОМПЛЕКТ" sskr1ukr@gmail.com надійшов лист з повідомленням про бажання зробити повернення товару по рахунку 191 із зазначенням, що помилка була зі сторони проектантів.

10.11.2021 з ел..адреси ІНФОРМАЦІЯ_1 контактної особи "Евгений Курятник" на електронну адресу Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "СПЕЦБУДКОМПЛЕКТ" sskr1ukr@gmail.com надійшов лист з повідомленням, що відбулася помилка при складанні проекту та проханням прийняти назад данні коробки, оскільки потрібні звичайні коробки, а не вибухозахищені.

12.11.2021 з ел..адреси ІНФОРМАЦІЯ_1 контактної особи Анатолій на електронну адресу Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "СПЕЦБУДКОМПЛЕКТ" sskr1ukr@gmail.com надійшов лист з проханням вирішити питання повернення коробок КВК.

15.11.2021 з ел. адреси ІНФОРМАЦІЯ_2 на ІНФОРМАЦІЯ_1, (Анатолій) Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "СПЕЦБУДКОМПЛЕКТ" направило лист з повідомленням, що «коробка клемна вибухозахищена є нестандартною продукцією і виготовлено спеціально на ваше замовлення» та повідомляло про можливість здійснення переадресації на підприємство позивача замовника з запитом на аналогічну конфігурацію коробок.

Надаючи оцінку наведеним доказам, колегія суддів зазначає наступне.

Статтями 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено обов`язок кожної сторони довести ті обставини, які мають значення для справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі №904/1017/20).

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Близький за змістом висновок викладений також у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Відповідно до частини першої та другої статті 91 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення (частини третя-п`ята статті 91 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 6 цієї статті якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.

Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів.

Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (стаття 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» обов`язковий реквізит електронного документа - обов`язкові дані в електронному документі, без яких він не може бути підставою для його обліку і не матиме юридичної сили.

Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відносини, пов`язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів, регулюються Законом України «Про електронні довірчі послуги». Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах (стаття 6 Закону «Про електронні документи та електронний документообіг»).

Згідно з пунктом 12 частини першої статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис.

Кваліфікованим електронним підписом є удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа (пункт 23 частини першої статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги»).

Відповідно до частини першої статті 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

На відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом.

У частині другій статті 96 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. У частині третій зазначеної статті встановлено, що учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Згідно із частиною першою статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).

Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці зокрема, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21).

Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

Правова позиція з цього питання викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21.

За змістом статей 6, 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис".

Отже, електронний документ, на підставі якого між сторонами виникають права та обов`язки, має відповідати положенням Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг".

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21 зазначено, що Верховний Суд дотримується послідовної правової позиції, що роздруківки електронного листування не є ані письмовими доказами, ані електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні частини першої статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", які могли б, з урахуванням інших наявних у справі доказів, достовірно підтвердити факти укладення між сторонами договорів та їх виконання в конкретних відносинах.

При цьому Верховний Суд також врахував, що відсутність електронного цифрового підпису у відповідних документах свідчить про те, що зміст такого документа не захищений від внесення правок та викривлення інформації.

Верховний Суд також зазначив, що якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.

При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду від 11.06.2019 у справі №904/2882/18, від 28.12.2019 у справі № 922/788/19, від 16.03.2020 у справі № 910/1162/19, від 15.04.21 у справі № 910/8554/20.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач зазначав, що виставленню рахунку №191 від 26.10.2021 та отримання передплати від позивача передувала електронна переписка між підприємством відповідача (електронна адреса sskr1ukr@gmail.com) та підприємством позивача. Здійснення листування з позивачем здійснювалось на електронну адресу останнього - ІНФОРМАЦІЯ_1. Позивач в апеляційній скарзі заперечує використання електронної адреси, на яку відповідачем здійснювались повідомлення та зазначає, що адресою електронної пошти, яку позивач використовує для повідомлень і яка зазначена, в тому числі, як у листах від 22.11.2021 та від 21.02.2022 на адресу відповідача, так і в позовній заяві та в апеляційній скарзі є -ІНФОРМАЦІЯ_3.

З приводу наведених сторонами доводів колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, з яких би вбачались відомості про те, що адреса електронної пошти, на яку відповідач та суд першої інстанції послались як на електронну адресу позивача - ІНФОРМАЦІЯ_1 є адресою, з якої позивач у спірних правовідносинах здійснював, в тому числі через уповноважених осіб, листування з відповідачем.

Крім того, колегія суддів зазначає, що наявні у матеріалах справи роздруківки з електронних адрес не містять відомостей щодо наявності електронного підпису на відповідних повідомленнях з адрес електронних пошт, що надавало б змогу підтвердити таке листування саме з уповноваженою особою позивача. Зокрема, у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що повідомлення, скріншоти яких наявні в матеріалах справи та на які посилався відповідач як на підставу обставин, що підтверджують поставку товару позивачу, створювалися у порядку, визначеному Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та що вони підписувалися електронним цифровим підписом уповноваженою на те особою позивача (з можливістю ідентифікувати підписантів договору), який є обов`язковим реквізитом електронного документа.

Такі обставини унеможливлюють ідентифікацію відправників відповідних повідомлень, а зміст таких документів не захищений від внесення правок та викривлення.

Крім цього колегія суддів зазначає, що в позовній заяві на виконання вимог ч. 5 статті 91, п. 8 ч. 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України позивач зазначив про наявність у нього оригіналу доданої до позову копії письмового доказу -рахунку №191 від 26.10.2021 та засвідчив відповідність такої копії оригіналу своїм підписом. В той же час, відповідач у відзиві на позов послався на те, що зазначений рахунок позивач отримав саме через електронну пошту на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до вищенаведеного листування. Втім, відповідач не посилався на відсутність у позивача оригіналу вказаного письмового доказу чи невідповідність оригіналу відповідної копії та не заявляв в порядку ч. 6 статті 91 Господарського процесуального кодексу України клопотання про його витребування з метою усунення відповідних сумнівів.

З наявної у матеріалах справи експрес-накладної ТОВ «Нова Пошта» №59000751089621 (а.с. 55) вбачається направлення відповідачем іншого товару, ніж той, що зазначений в рахунку №191 від 26.10.2021 та зазначено в описі накладної - металоконструкції, метал. До того ж, з вказаної експрес-накладної вбачається, що товар направлено на адресу іншої, ніж позивач, юридичної особи, а саме, отримувачем зазначено ТОВ "ХОЛДИНГ "ПОЖЕЖНА БЕЗПЕКА та НС". Доказів направлення товару саме Приватному підприємству «Будівельно-монтажна фірма «Бар`єр» та його отримання уповноваженою особою позивача відповідачем не надано і матеріали справи таких доказів не містять. Суд першої інстанції, відмовляючи у позові виходив з того, що відповідно до інформації, розміщеної на офіційному сайті з посиланням на https://0112.group/ua/purchases/ у розділі "Про компанію", приватне підприємство "Будівельно-монтажна фірма "БАР`ЄР" разом з ТОВ "ХОЛДИНГ "ПОЖЕЖНА БЕЗПЕКА та НС", ТОВ " 112.ДП.УА", входить до групи компаній " 0112.GROUP" з Головним офісом розміщеним у: м. Дніпро, вулиця Костомарівська, буд. 8, засоби зв`язку: +38 (056) 790-03-00, +38 (067) 567-22-12, ел. адреса: ІНФОРМАЦІЯ_3; на головній сторінці групи компаній "0112.GROUP" у розділі "ЗАКУПІВЛІ" за посиланням https://0112.group/ua/purchases/, під час здійснення процедури закупівлі, представниками компанії використовується електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_1. Проте, колегія суддів зазначає, що стороною договору, укладеного між позивачем та відповідачем у спрощений спосіб, є саме Приватне підприємств "Будівельно-монтажна фірма "Бар`єр" як самостійна юридична особа, а не група компаній.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції врахував факт направлення рахунку позивачу та його оплату останнім. Також суд виходив з того, що товар отримано позивачем. В той же час, судова колегія вважає, що надані відповідачем до матеріалів справи докази роздруківки листування з електронних адрес сторін та експрес-накладної ТОВ «Нова Пошта» №59000751089621 не можуть належним чином підтвердити факт направлення обумовленого спірним договором товару за рахунком №191 від 26.10.2021 та його отримання саме позивачем або особою, яка уповноважена позивачем на таке отримання.

Отже, враховуючи в сукупності докази у справі, колегія суддів вважає, що відповідачем належними у справі доказами не доведено обставин виконання спірного договору в частині поставки товару позивачу.

Зважаючи на те, що докази поставки зазначеного товару позивачу в матеріалах справи відсутні, з урахуванням висловленої у листі від 21.02.2022 № 218-02 вимоги позивача про повернення попередньої оплати та її невиконання відповідачем, колегія суддів вважає про наявність підстав для застосування у спірних правовідносинах норм ч. 2 статті 693 Цивільного кодексу України та приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження. Разом з тим, під час розгляду справи, судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, не доведено обставин, які мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а тому суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. У зв`язку з цим, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Витрати зі сплати судового збору за подання позову та за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача у відповідності до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вважає, що позивачем неправильно сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3721,50 грн, який, на думку відповідача має становити 3900,00 грн, тобто 150% від суми 2600,00 грн (1,5% від ціни позову).

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлена у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2022 року становить 2481,00 грн.

Згідно з п.п. 4 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання апеляційної скарги на рішення суду ставки судового збору встановлюються у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Враховуючи майновий характер спору, 1,5% від суми позову 80712,00 грн становить 1210,68 грн, але, ставка судового збору не може бути меншою ніж 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи звернення позивача з позовом 28.09.2022, ставка судового збору, що підлягала сплаті позивачем за подання позовної заяви не може бути меншою ніж 2481,00 грн. Судовий збір у розмірі 2481,00 грн було сплачено позивачем за подання позовної заяви згідно платіжного доручення №820 від 07.02.2022. Відповідно, розмір судового збору, що підлягав сплаті за подання апеляційної скарги становить: 2481,00 грн х 150% = 3721,50 грн. Саме такий судовий збір у розмірі 3721,50 грн сплачено апелянтом за подання апеляційної скарги згідно платіжної інструкції №115 від 11.04.2023, що міститься в матеріалах справи. Наведеним спростовуються доводи відповідача про невідповідність сплаченого позивачем судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 129, 255, 267-270, 273, п. 2 ч. 1 ст. 275, п.п. 2-4 ч. 1 ст. 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Будівельно-монтажна фірма "Бар`єр"

задовольнити.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 02.03.2023 у справі №917/1203/22 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Спецбудкомплект" (39617, Полтавська область, м. Кременчук, вул. Небесної Сотні, 66-А, код ЄДРПОУ 25163080) на користь Приватного підприємства "Будівельно-монтажна фірма "Бар`єр" (49000, м. Дніпро, вул. Челюскіна, буд. 8 кв. 64, код ЄДРПОУ 34774188) 80712,00 грн попередньої оплати, 2481,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання позову та 3721,50 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Господарському суду Полтавської області видати відповідний наказ.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 17.07.2023

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя Л.І. Бородіна

Суддя Л.М. Здоровко