Постанова

від 18.07.2023 по справі 134/1591/22

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 134/1591/22

Провадження № 22-ц/801/1271/2023

Категорія: 62

Головуючий у суді 1-ї інстанції Кантониста О. О.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2023 рокуСправа № 134/1591/22м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Ковальчука О. В.,

суддів: Шемети Т. М., Берегового О. Ю.,

за участі секретаря Куленко О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватного нотаріуса Тульчинського районного нотаріального округу Вінницької області Питель Мотрони Степанівни, про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , поданою його представником адвокатом Ткачуком Вадимом Петровичем,на рішення Крижопільського районного суду Вінницької області,ухвалене у цій справі 10 квітня 2023 року в смт. Крижополі суддею цього суду Кантонистою О.О., дата складання його повного тексту 20 квітня 2023 року,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватного нотаріуса Тульчинського районного нотаріального округу Вінницької області Питель М.С., про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним. Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , яка на день смерті була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з нею проживала також її дочка - ОСОБА_5 , яка була дружиною ОСОБА_1 та матір`ю ОСОБА_2 . За життя ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений 30 січня 2002 року секретарем виконавчого комітету Соколівської сільської ради Звонецькою К.М., згідно якого житловий будинок та усе своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона за законом матимете право, заповіла своїй дочці ОСОБА_5 . До складу спадкового майна після смерті ОСОБА_4 зокрема увійшла земельна ділянка для ведення сільськогосподарського виробництва площею 1,5351 га, кадастровий номер 0521986200:04:001:0248. ОСОБА_5 прийняла спадщину після смерті матері ОСОБА_4 , однак не встигла оформити свої спадкові права, оскільки померла до спливу шестимісячного строку після смерті ОСОБА_4 , а саме ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_5 були її чоловік ОСОБА_1 та син ОСОБА_2 , які прийняли спадщину в порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України, оскільки постійно проживали разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини і протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, не заявили про відмову від спадщини. 14 червня 2021 року приватним нотаріусом Крижопільського районного нотаріального округу Вінницької області Питель М.С. на ім`я ОСОБА_3 (сина померлої ОСОБА_4 ) на підставіст. 1261 ЦК Українивидане свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 1009, а саме на вищезгадану земельну ділянку. Того ж дня право власності ОСОБА_3 на дану земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 238410485219. ОСОБА_3 не мав права на спадкування після смерті ОСОБА_4 , оскільки лише уразі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені устаттях 1261-1265ЦК України. Оскільки ОСОБА_4 склала заповіт на користь своєї дочки ОСОБА_5 , відтак спадкування в першу чергу мало б відбуватися за заповітом.

Пославшись на викладене, позивачі просили визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане на ім`я ОСОБА_3 приватним нотаріусом Крижопільського районного нотаріального округу Вінницької області Питель М.С. 14 червня 2021 року за № 1009 на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1,5351 га, кадастровий номер 0521986200:04:001:0248, що розташована на території Соколівської сільської ради Крижопільського району Вінницької області.

Рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 10 квітня 2023 року позов задоволено. Вищевказане свідоцтво про право на спадщину за законом визнане недійсним. Вирішено питання розподілу судових витрат щодо судового збору.

Не погодившисьіз ухваленимрішенням,представник відповідача адвокатТкачук В.П.,посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, в апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Зокрема апелянт посилається на те, що позивачі не подавали заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 в порядку спадкової трансмісії, а тому не вчинили самостійні юридичні дії, які б засвідчували волевиявлення, спрямоване на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 ;даний заповіт посвідчений не уповноваженою особою, оскільки відсутнє рішення відповідного виконавчого комітету про надання повноважень секретарю посвідчувати вказаний заповіт; а також на те, що суд першої інстанції безпідставно не зупинив провадження у даній справі до вирішення справи №134/63/23 цим ж судом за позовом ОСОБА_3 до Крижопільської селищної ради, Тульчинського району Вінницької області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання заповіту нікчемним.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін з огляду на таке.

Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

З матеріалів справи вбачається, щозгідно свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 02 травня 1976 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 (після шлюбу ОСОБА_7 ) є чоловіком та дружиною (а. с. 190, том 1).

Свідоцтвом про народження ОСОБА_6 серії НОМЕР_2 від 10 жовтня 1977 року підтверджено, що її батьками є ОСОБА_8 та ОСОБА_4 (а. с. 9, том 1).

Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_2 серії НОМЕР_3 від 18 червня 1980 року його батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (а. с. 15, том 1).

ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений 30 січня 2002 року секретарем виконавчого комітету Соколівської сільської ради Звонецькою К.М., згідно якого усе належне їй на день смерті майно заповіла своїй дочці ОСОБА_5 (а. с. 7, том 1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Левків Крижопільського району Вінницької області померла ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 від 06 січня 2022 року (а. с. 7, том 1). Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина, до складу якої серед іншого увійшла земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1,5351 га з кадастровим номером 0521986200:04:001:0248, розташована на території Соколівської сільської ради Крижопільського району Вінницької області, яка належала померлій на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 717927, виданого 27 серпня 2008 року на підставі розпорядження Крижопільської районної державної адміністрації від 24 листопада 2006 року № 234.

ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Левків Крижопільського району Вінницької області померла ОСОБА_5 , яка була дружиною ОСОБА_1 та матір`ю ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 від 23 лютого 2021 року (а. с. 12).

09 квітня 2021 року ОСОБА_3 подав заяву про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Крижопільського районного нотаріального округу Вінницької області Питель М.С., при цьому він у заяві вказав, що окрім нього інших спадкоємців після смерті ОСОБА_4 немає (а. с. 62, том 1).

14 червня 2021 року приватним нотаріусом Крижопільського районного нотаріального округу Вінницької області Питель М.С. на ім`я ОСОБА_3 видане свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 1009, а саме: на земельну ділянку № НОМЕР_6 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,5351 га, кадастровий номер 0521986200:04:001:0248, що розташована на території Соколівської сільської ради Крижопільського району Вінницької області, що належала померлій на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 717927 від 27 серпня 2008 року. Того ж дня право власності ОСОБА_3 на цю земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 238410485219. Це підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 313737853 від 31 жовтня 2022 року, інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 313740637 від 31 жовтня 2022 року (а. с. 16-22, том 1).

Відповідно до довідки старости Крижопільської селищної ради Тульчинського району Вінницької області від 05 січня 2022 року на день смерті ОСОБА_4 була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 . До складу її сім`ї входили: дочка ОСОБА_5 , зять ОСОБА_1 , онук ОСОБА_2 , невістка ОСОБА_9 , правнука ОСОБА_10 , правнук ОСОБА_11 ОСОБА_5 проживала за даною адресою з 1958 року, ОСОБА_1 із 1979 року, а ОСОБА_2 із 1980 року (а. с. 11, том 1).

Згідно довідки старости Крижопільської селищної ради Тульчинського району Вінницької області від 05 січня 2022 року на день смерті ОСОБА_5 була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 . До складу її сім`ї входили: чоловік ОСОБА_1 , син ОСОБА_2 , невістка ОСОБА_9 , онука ОСОБА_10 , онук ОСОБА_11 ОСОБА_1 проживав за даною адресою із 1979 року, а ОСОБА_2 із 1980 року (а. с. 14, том 1).

У поясненнях від 29 листопада 2022 року приватний нотаріус Питель М.С. вказала, що 09 квітня 2021 року нею було відкрито спадкову справу № 78/2021 після смерті ОСОБА_4 . Справа була відкрита на підставі заяви сина покійної ОСОБА_3 . При заведенні справи було встановлено, що ОСОБА_4 за життя склала заповіт, яким заповіла все своє майно своїй дочці ОСОБА_5 . Протягом шести місяців з дня смерті ОСОБА_4 інші спадкоємці, в тому числі і ОСОБА_5 , до нотаріуса не зверталися, тому по закінченню шести місяців з дня смерті ОСОБА_4 у нотаріуса були всі законні підстави оформити спадщину на її сина. Відтак, враховуючи, що інших заяв не надходило, 14 червня 2021 року нотаріус видала свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку з кадастровим номером 0521986200:04:001:0248, розташовану на території Соколівської сільської ради Крижопільського району, на ім`я сина померлої ОСОБА_3 . Вже після видачі вищевказаного свідоцтва про право на спадщину до нотаріуса звернувся онук покійної ОСОБА_4 ОСОБА_2 , зі слів якого стало відомо, що заповіт був складений на ім`я його матері ОСОБА_5 , яка померла, але спадщину прийняла, так як постійно проживала зі спадкодавицею на день смерті останньої. Нотаріус порадила йому звернутися до суду із позовом про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, оскільки спадщина фактично була прийнята ОСОБА_5 (а. с. 61, том 1).

Відповідно до п. п. 1, 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України цей Кодекс набрав чинності з 01 січня 2004 року і застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. До правовідносин, що виникли до набрання чинності ЦК України 2004 року, застосовуються норми Цивільного кодексу УРСР 1963 року.

Згідно зіст.524 ЦК УРСР 1999 року, чинного намомент складання заповіту, спадкування здійснюється за законом і за заповітом.

За ст.534ЦК УРСР1999року кожнийгромадянин можезалишити зазаповітом усе своє майноабо частинуйого (не виключаючи предметів звичайної домашньоїобстановки івжитку)одній абокільком особамяк тим,що входять,так ітим,що невходять докола спадкоємцівза законом, а такождержаві абоокремим державним,кооперативним таіншим громадським організаціям. Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.

Відповідно до ст.549 ЦК УРСР,визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (ст. 549 цього Кодексу).

Відповідно до ст. ст. 1216-1218 ЦК України (чинного, на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 ) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 3 ст. 46 цього Кодексу).

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриттяспадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Отже, для підтвердження прийняття спадщини має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1276 ЦК України якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов`язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадковатрансмісія).

Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.

Суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_5 , яка була спадкоємцем за заповітом після смерті матері ОСОБА_4 , проживаючи постійно разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, згідно ч. 3 ст. 1268 ЦК України прийняла спадщину, однак не встигла оформити свої спадкові права, оскільки померла до спливу шестимісячного строку, встановленого для прийняття спадщини, а позивачі, будучи спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_5 , згідно правил спадкової трансмісії також прийняли спадщину згідно приписів даної статті ЦК України, оскільки постійно проживали разом із нею на час відкриття спадщини, однак вони позбавлені можливості отримати свідоцтво про право на спадщину за законом на вищевказану земельну ділянку, бо таке свідоцтво вже видано відповідачу ОСОБА_3 , а відомостей про те, що позивачі заявили про відмову від спадщини, матеріали справи не містять, дійшов вірного висновку, про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачі не подавали заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 в порядку спадкової трансмісії, а тому не вчинили самостійні юридичні дії, які б засвідчували волевиявлення, спрямоване на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , апеляційним судом відхиляються, зважаючи на наступне.

Сторонами незаперечується тойфакт,що ОСОБА_1 із 1979року,а ОСОБА_2 із1980року проживалиіз ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 .

Верховний Суд у постанові від 23 березня 2023 року у справі № 361/6522/20 вказав, що належними сторонами у спорах про визнання права власності у порядку спадкування є спадкоємці, тобто особи, визначені такими за змістом заповіту або за законом, які звернулися у передбаченому законом порядку та у строки із заявою про прийняття спадщини, відкритої після смерті спадкодавця, та прийняли цю спадщину або вважаються такими, які прийняли спадщину.

Відповідно до ч. 2 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцемна час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Частиною 1 ст. 1269 ЦК України визначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Отже, ст. 1268 та ст. 1269 ЦК України презюмується, що у разі, коли спадкоємець постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, то він вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він не заявив про відмову від неї протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу.

Тобто, дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем, чітко визначені у ч.ч. 3-4 ст. 1268, ст. ст. 1269, 1270 ЦК України.

Враховуючи, що позивачі постійно проживали разом із ОСОБА_4 на момент її смерті, що підтверджується довідкою старости Крижопільської селищної ради Тульчинського району Вінницької області від 05 січня 2022 року (а. с. 11, том 1), вони належать до категорії осіб, які за законом вважаються такими, що фактично прийняли спадщину (ст. 1268 ЦК України), натомість положення ст. 1269 ЦК України стосується лише тих спадкоємців, які бажали прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживали постійно із спадкодавцем.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно не зупинив провадження у даній справі до вирішення цим же судом справи №134/63/23 за позовом ОСОБА_3 до Крижопільської селищної ради Тульчинського району Вінницької області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання заповіту нікчемним, не приймаються до уваги апеляційним судом, оскільки відмовляючи у задоволенні такого клопотання, суд першої інстанції вірно виходив з того, що представником відповідача не обґрунтовано об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення названої справи. Крім того Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2019 року у справі № 328/3068/17 зауважив, що спосіб захисту щодо встановлення нікчемності правочину не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Натомість ні відзиву на позов, у якому відповідач заперечував би проти позову з цих підстав, ні долучених до відзиву доказів, які б підтверджували, що названий заповіт посвідчений не уповноваженою на те особою, матеріали справи не містять.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України).

Частиною 1 ст. 178 ЦПК України визначено, що відповідач викладає заперечення проти позову у відзиві. До відзиву додаються докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача( ч. 5 цієї ж норми процесуального права).

Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України,докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Таким чином, твердження скаржника про посвідчення заповіту неналежною особою, не може бути прийняте до уваги апеляційним судом, оскільки він не подав відзиву на позов, у якому обґрунтував би заперечення проти нього наявністю цієї обставини та не довів існування такої обставини у встановлений законом спосіб та строк, а додана до апеляційної скарги довідка Архівного відділу Тульчинської районної військової адміністрації від 30 грудня 2022 року (а. с. 12, том 2) про те, що рішення про надання повноважень на вчинення нотаріальних дій секретарем виконавчого комітету Соколівської сільської ради Звонецькою К.М. у даному відділі відсутнє, є новим доказом, який без поважних причин не був наданий до суду першої інстанції, а тому з огляду на положення ч. 3 ст. 367 ЦПК України апеляційним судом не приймається.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, тому відповідно до положеньст. 375 ЦПК Україниапеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.367,374,375,382 - 384,389 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану його представником адвокатом Ткачуком Вадимом Петровичем, залишити без задоволення, а рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 10 квітня 2023 року без змін.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді : О. Ю. Береговий

Т. М. Шемета