Постанова

від 29.06.2023 по справі 368/1465/13-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.

№ 22-ц/824/9315/2023

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 368/1465/13-ц

29 червня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Борисової О.В.

- Левенця Б.Б.

при секретарі - Осадченко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 19 квітня 2017 року, ухвалене під головуванням судді Кириченка В.І., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, зобов`язання вчинити дії та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити дії, відшкодування матеріальної та моральної шкоди,-

в с т а н о в и в:

У липні 2013 року ОСОБА_1 звернулась до Кагарлицького районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування заявлених вимог зазначала, що вона є власником земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд, площею 0,167 га, що розташована в АДРЕСА_1 . Відповідач є власником сусідньої земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд, що розташована в АДРЕСА_1 . Відповідач незаконно, з порушенням будівельних норм та правил, побудувала металевий паркан на її земельній ділянці і користується частиною земельної ділянки, яка належить їй, та відмовляється прибрати паркан і відновити межі земельної ділянки, а також чинить перешкоди у користуванні земельною ділянкою, оскільки вона не може користуватись частиною своєї земельної ділянки.

З огляду на вище викладене, просила суд зобов`язати ОСОБА_2 знести за власний рахунок, побудований нею паркан на земельній ділянці позивачки; відновити межі земельної ділянкипозивачки ОСОБА_1 ; не чинити перешкоди ОСОБА_1 в користуванні їй земельною ділянкою; зобов`язати ОСОБА_2 знести за власний рахунок побудовані нею самочинно конструктивні елементи житлового будинку на власній земельній ділянці, оскільки вони побудовані з порушенням будівельних норм та правил.

У серпні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 в якому, з урахуванням неодноразового уточнених та збільшених позовних вимог, просила зобов`язати ОСОБА_1 розібрати частину господарської споруди та відновити її стінку так, щоб найбільш виступаючі частини її стіни були не ближче 1 м. до межі ділянки, що належить їй; зобов`язати ОСОБА_1 очистити та демонтувати вигрібну яму і знести господарську споруду в якій розташована вбиральня; стягнути з ОСОБА_1 2 265,16 грн. у відшкодування матеріальної шкоди - як компенсацію за втрачений заробіток у зв`язку з поїздками в судове засідання і необхідністю брати відгули по місцю роботи та 12 500 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування свого позову зазначала, що позивачка за первісним позовом ОСОБА_1 на власній земельній ділянці побудувала господарську споруду з порушенням будівельних норм, тобто, ближче 1 м. від спільної межі з її земельною ділянкою . Без дозволу органів місцевого самоврядування, без проектної документації, без погодження з санітарно - епідеміологічними службами, ОСОБА_1 самовільно збудувала вигрібну яму та дворову вбиральню. Злив каналізаційних стоків у вигрібну яму призводить до відчуття неприємних запахів.

Впродовж декількох років психологічні образи та брудні лайки щодо неї, її чоловіка та дітей, її рідних та друзів, які приїжджали до неї - звичайний стан речей для ОСОБА_1 в результаті чого вона постійно перебуває у стресі. Посилалась на те, що в травні 2012 року до неї та її чоловіка приїхали гості - колеги з роботи. Позивач бігала вздовж паркану і коментувала їх розмову, перекручуючи образливо зміст. Гості зібрались їхати і позивач, подумавши, що її гості вже поїхали, образливо лаялась на її адресу та на адресу її гостей, звинувачуючи в корупційних зв`язках, тиску на сільську раду, міліцію, внаслідок чого вона захворіла на вегето-судинну дистонію, а також вона отримала стрес від вказаних незаконних дій позивачки. Зазначала також, що ОСОБА_1 звернулась із скаргою на неї до вищого керівництва Міністерства внутрішніх справ України на порушення нібито нею її прав, ведення нею аморального способу життя, зловживання алкогольними напоями та інше, що є образливо для неї і вона змушена була надавати пояснення з приводу обставин, викладених у заяві , що вплинуло на її психологічний та душевний стан. Все це спричинило їй моральну шкоду. Також у вересні 2013 року ОСОБА_1 зверталась зі скаргою на неї до міліції та зазначала, що вона вкрала в неї три відра груш, що не відповідає дійсності.

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 19 квітня 2017 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 та відмовлено в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 .

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні її первісного позову та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення її позовних вимог до ОСОБА_2 .

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що суд першої інстнаціїне приєднав до матеріалів справи докази, наданістороною позивача, не допитав заявлених свідків, не витребував документів та провів розгляд справи без участі позивача, який не був належним чином повідомлений про розгляд справи. Отже,судом було порушено п. 1 ч. 1. ст. 169 ЦПК України. Суд також проігнорував факт, що відповідач неодноразово не з`являлась на виклики Інспекції державного архітектурно - будівельного контролю у Київській області та заплановані нею перевірки. Інспекція декілька разів направляла повідомлення про проведення перевірки, а також повідомляла про проведення перевірок по телефону. Під час проведення експертами обстеження об`єкту дослідження відповідачка послалась на погане самопочуття, закрилась в будинку та не впустила інспектора для проведення дослідження. Судом проігноровано факт порушень з боку відповідача будівельних норм, які встановлені Інспекцією державного архітектурно - будівельного контролю у Київській області не лише в Акті від 25.07.2013 року, а і в інших актах та приписах, що знаходяться в матеріалах справи. Суд також проігнорував обставини, встановлені постановою Київського окружного адміністративного суду від 28.10.2014 року у справі № 911/12005/14, в якій зазначено, що факт вчинення порушень відповідачем не заперечувався. Також суд проігнорував факт самочинності будівництва житлового будинку відповідача. Для проведення експертизи суд не надав витребуваних експертами документів, які були подані до суду через канцелярію. Вказане питання вона мала намір вирішити шляхом проведення повторної експертизи, проте, була позбавлена можливості це зробити, так як розгляд справи судом було проведено без її участі.

Також, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачка ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення її зустрічних позовних вимог до ОСОБА_1 .

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що судом першої інстанції було проігноровано докази того, що спірна господарська споруда на земельній ділянці позивачки побудована з порушенням законодавства, державних будівельних норм та правил, а також судом не було застосовано до спірних правовідносин відповідні норми матеріального права, які їх регулюють. Також судом не було враховано, що згідно акту від 12.03.2014 року, складеного комісією по врегулюванню земельних відносин, за результатами обстеження її земельної ділянки та господарської споруди на території земельної ділянки ОСОБА_3 відстань від господарської споруди/дворової вбиральні ОСОБА_1 до індивідуального колодцю ОСОБА_2 - 13,10 м, до вікон житлового будинку ОСОБА_2 - 16,5 м. Вказане є прямим порушенням ДБН 360-92**, а саме п 3.25а, таблиці 3.2а, згідно з якими: мінімальна відстань до колодязю має становити 20 м, до житлового будинку - 15 метрів.

Посилається також на те, що будівництво ОСОБА_1 господарської будівлі не було передбачено будівельним паспортом від 1998 року, а також технічним паспортом від 15.01.2002 року. Господарська будівля позивачкою була побудована вже після 2002 року, без будь - яких законних підстав та документів, тому фактично є самочинним будівництвом. Крім того, матеріали справи містять доказ того, що позивачка визнала господарську споруду самочинним будівництвом у квітні 2014 року, набагато пізніше початку її будівництва. Суд, пославшись на акт Інспекції від 08.04.2014 року в контексті вигрібної ями, проігнорував наявність в такому акті ще і пояснення позивачки щодо господарської будівлі, згідно з яким будівля на її земельній ділянці не є узаконеною, а буде узаконеною лише у майбутньому.

Вказує на те, що під час розгляду даної справи судом першої інстанції під головуванням судді Кириченка В.І. було допитано 9 свідків, покази яких є важливим доказом у справі. Представник відповідачки неодноразово звертався до суду першої інстанції з клопотанням про надання йому копії технічного запису судових засідань в яких були допитані свідки. Частково вказані записи були надані, проте, не було надано запис судового засідання від 04.09.2013 року. З метою дослідження показів свідків представник відповідачки заявив усне клопотання про відтворення звукозапису допиту свідків та про їх повторний допит. Проте, судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні вказаного клопотання.

Зазначає що, визнавши вигрібну яму демонтованою, а права відповідачки внаслідок цього не порушеними лише на підставі акту, без надання оцінки будь - яким іншим доказам, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про недоведеність вказаних позовних вимог. Безпідставно судом відмовлено в задоволенні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, оскільки суд визнав частину заявленої до стягнення суми витратами, що пов`язані з явкою до суду. Судом також необґрунтовано відмовлено у задоволенні вимог щодо відшкодування моральної шкоди.

22.08.2017 року були подані заперечення ОСОБА_2 на апеляційну скаргу ОСОБА_1 в яких вона просила відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 19 квітня 2017 року.

Постановою Київського апеляційного суду від 30 травня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 19 квітня 2017 року залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного суду, у липні 2022 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2022 року.

Постановою Верховного Суду від 19 квітня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2022 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

27 квітня 2023 року цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, зобов`язання вчинити дії та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити дії, відшкодування матеріальної та моральної шкодинадійшла до Київського апеляційного суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 квітня 2023 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя: Ратнікова В.М., судді Левенець Б.Б., Борисова О.В.

В судовому засіданні апеляційного суду 25 травня 2023 року ОСОБА_1 та її представник адвокат Клапчук Федір Петрович повністю підтримали доводи своєї апеляційної скарги та просили її задовольнити, проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 заперечували, просили відмовити в її задоволенні. В судовому засіданні 25 травня 2023 року судом було оголошено перерву на 29 червня 2023 року на 13-00 годину. Позивачка та її представник були повідомлені про розгляд справи 29 червня 2023 року безпосередньо в апеляційному суді, що підтверджується їх розписками від 25 травня 2023 року. В судове засідання 29 червня 2023 року на 13-00 годину позивачка та її представник не з`явились, причину неявки суду не повідомили, а тому суд вважав можливим продовжити розгляд справи у їх відсутності.

Відповідачка ОСОБА_2 в судових засіданнях повністю підтримала доводи своєї апеляційної скарги, просила її задовольнити, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні її зустрічного позову скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення її позовних вимог в повному обсязі. Апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 просила залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житловий будинок від 02 серпня 2002 року, виданого на підставі рішення Виконкому Стайківської сільської ради Кагарлицького району Київської області № 4 від 29 квітня 2002 року, ОСОБА_1 є власником будинку АДРЕСА_1 .

Також ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, наданої для будівництва та обслуговування житлових будівель та господарських спору, площею 0,167 га, на якій розташований будинок, відповідно до Державного акта на право власності на землю, виданого на підставі Рішення Стайківської сільської ради від 28 жовтня 1998 року № 10 Акт зареєстровано в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 277 21 січня 1999 року.

ОСОБА_2 є власником будинку АДРЕСА_1 , житловою площею 25,2 кв.м., загальною площею -51,1 кв.м., до будинку примикають: сарай В, гараж Г; туалет Д, літня кухня Ж, сарай З, криниця, відмостка, ворота; та земельної ділянки, площею 0,1452 га, кадастровий номер 3222287601:01: 326:0007 , яка розташована за цією ж адресою, що підтверджується копіями договорів купівлі- продажу житлового будинку та земельної ділянки, які були укладені між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 15 вересня 2011 року та посвідчені державним нотаріусом Ржищівської міської державної нотаріальної контори Отькало С.В.

29 травня 2012 року власниця земельної ділянки, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та власниця земельної ділянки, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , в присутності землевпорядника с. Стайки ОСОБА_5 ; депутата сільської ради Мартинюк С.М.; дільничного інспектора Кагарлицького РВ ГУ МВС України в Київській області Оскоми Л.М. склали акт, відповідно до якого погодились на те, що:

ОСОБА_2 за допомогою компанії, що будує паркани, за свої кошти демонтує частину паркану із бетонних стовпців з сіткою рабиця, залишивши на місці два стовпці від т. 10;

ОСОБА_2 , за допомогою тієї ж компанії, за свої кошти демонтує частину цегляного паркану, залишивши ту частину на відстані 12 цеглин від т. 10 згідно державного акту.

Відповідно до акту № 42 від 18 липня 2012 року «Про добросусідські відносини», складеного комісією у складі: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 на підставі заяви ОСОБА_1 від 11.07.2012 року, комісія по врегулюванню земельних відносин ознайомилась з заявою та обставинами, які склались між сусідами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та дійшла висновку, що два геодезичні знаки, з трьох виставлених, відсутні, візуально паркан без істотних порушень. (т. 1 а.с. 107)

25 липня 2012 року Кагарлицька районна державна адміністрація надала ОСОБА_2 відповідь на її звернення, в якій зазначила, що її звернення розглянуто комісійно з виїздом на місце за участі головного архітектора району Андрущенка О. В.,виконуючого обов`язки начальника Управління Держкомзему y Кагарлицькому районі Вашеки Т. В., секретаря Стайківської сільської ради Мартинік С. М. , інженера - землевпорядника та ОСОБА_2 . Комісією виявлено, що на даний час огорожа сусідом не встановлюється, проте, гр. ОСОБА_9 має на території власної садиби господарську споруду, яка споруджена з порушенням будівельних норм, тобто, ближче 1.0 м від спільної межі ( п. 3.25 ДБН 360-92**) (т. 1 а.с. 64)

Відповідно до акту Інспекції державного архітектурно- будівельного контролю у Київській області від 25 липня 2013 року, складеного головним державним інспектором Інспекційного відділу № 1 Інспекційного управління № 1 Харченко Олексієм Олександровичем у присутності гр. ОСОБА_2 встановлено, що на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 проводиться будівництво фундаменту під житловий будинок. Будівництво проводиться на відстані 1,75 м від спільної межі з ОСОБА_1 . Відстань від будівництва житлового будинку до існуючої веранди ОСОБА_10 7,96 м., а до житлового будинку відстань до розпочатого будівництва 10,10 м. (т. 1 а.с. 117)

15 жовтня 2013 року головним державним інспектором Інспекційного відділу № 1 Інспекційного управління № 1 Харченко Олексієм Олександровичем було складено протокол № 1-Л-А-1510/2187 про адміністративне правопорушення відносно гр. ОСОБА_2 , відповідно до якого на земельній ділянці, за адресою АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 906221, проводиться будівництво житлового будинку. Проведено влаштування фундаменту, будівництво несучих стін першого поверху та міжкімнатних перегородок, розпочато будівництво мансардного поверху. ОСОБА_2 розпочала будівництво відповідно до поданого та зареєстрованого у встановленому порядку повідомлення про початок виконання будівельних робіт у Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області за № КС 062131580008. Будівництво проводиться з відхиленням до будівельного паспорту (змінено відстань розміщення житлового будинку від червоної лінії), виданого та погодженого начальником відділу містобудування та архітектури Кагарлицької РДА Андрущенком О.В. Чим порушено ст.27 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».(т. 2 а.с. 34-37)

Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області проведено позапланову перевірку дотримання містобудівного законодавства ОСОБА_2 при будівництві цього будинку та встановлено, що будівництво проводиться з відхиленням від будівельного паспорту. ОСОБА_2 було видано припис 15.10.2013рокуз вимогою усунути порушення та винесено постанову про адміністративне правопорушення. (т. 1 а.с. 220-221)

30 січня 2014 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області гр. ОСОБА_2 було надано відповідь в якій зазначено, що перевіркою з виїздом на місце в межах повноважень встановлено, що на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії I-KB № 112778, знаходиться двохповерховий житловий будинок та господарські будівлі і споруди. Розміщення будинку та господарських будівель відповідає схематичному плану технічного паспорта, виготовленого Комунальним підприємством Київської обласної ради ПЕТІ від 13.01.2014 року № 396.

Повідомили, що сарай під літерою «В» побудований з полегшених металевих конструкцій (профнастил) та використовується для зберігання садового інвентаря.

Також, на земельній ділянці гр. ОСОБА_1 знаходиться вигрібна яма, обкладена керамічною цеглою. Розміщення вище вказаної споруди не передбачене будівельним паспортом, виданим Відділом архітектури та будівництва Кагарлицької райдержадміністрації 10.08.1998 року. Окрім того, згідно технічного паспорту БТІ під літерою «Д» розташована вбиральня, яка збудована не у відповідності до генплану будівельного паспорта, виданого відділом архітектури та будівництва Кагарлицького райдержадміністрації у 1998 році.

Зазначено, що за виявлене правопорушення передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 96 КУпАП. Інспекцією вживаються заходи щодо притягнення гр. ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності. (т. 2 а.с. 130)

Відповідно до висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Голубенко І.М. та Коваленко Л.А. за результатами проведення комплексної судової земельно- технічної та будівельно- технічної експертизи № 8924/14-43/1004/15-41 від 30 січня 2015 року за результатами проведеного дослідження матеріалів справи та натурного обстеження встановлено, що фактичне розташування на земельній ділянці по АДРЕСА_1 житлового будинку незавершеного будівництвом не відповідає протипожежним вимогам ДБН 360-92** "Містобудування. Планування та забудова міських і сільських поселень".

Визначення дотримання вимог санітарного законодавства при будівництві житлового будинку не відноситься до питань будівельно - технічної експертизи.

Разом з тим, в матеріалах справи міститься акт перевірки санітарного законодавства від 17.04.2014 року (том 2, а.с. 239), виданий Обухівським міжрайонним Управлінням Головного управління Держсанепідемслужби у Київській області, в якому зазначено :

«…- будівлі та зелені насадження на території садибної забудови по АДРЕСА_2 не впливають на інсоляцію житлового будинку на ділянці по АДРЕСА_1 .

«- дворовий туалет на ділянці по АДРЕСА_2 побудований на відстані не ближче 15 м від вікон житлового будинку та не менше 20 м від криниці по АДРЕСА_1 .» (що відповідає вимогам п. 3.25* ДБН 360-92** "Містобудування. Планування та забудова міських і сільських поселень").

Фактична межа земельної ділянки ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ № 906221 від 02.03.2009 від А до Г не відповідає фактичним межам в натурі (на місцевості).

Невідповідність описана в дослідницькій частині висновку та зображена в додатку № 1 до висновку.

Згідно дослідницької частини вказаного висновку, фактична межа земельної ділянки ОСОБА_2 по лінії А-Г у вигляді металевого паркану, що споруджений ОСОБА_2 , частково не відповідає зазначеній у державному акті і зміщена в бік земельної ділянки відповідачки, а не в бік земельної ділянки позивачки, а саме: точка «1» - на 20 см., точка»10» - на 0,29 см, точка «9» - на 0,18 см, точка «8» - на 0,45 см, точка «7» - на 0,35 см відповідно до висновку експертів за результатами проведення комплексної судової земельно - технічної та будівельно - технічної експертизи від 30.01.2015.

Згідно з фото № 10 і № 9, що міститься у вказаному висновку експертів частина бетонного паркану позивачки шириною 15-20 см. та довжиною 2-3 м розташована впритул до металевого паркану відповідачки, що підтверджує його розташування на земельній ділянці відповідачки, враховуючи межі земельної ділянки відповідачки по державному акту, про що також зафіксовано у акті № 33 комісії по врегулюванню земельних відносин від 17.05.2012.

Встановити за результатами проведеного натурного обстеження, чи правильно проведено демонтаж паркану (огорожі) ОСОБА_1 не вбачається за можливе.

Згідно акту від 29.05.2012 відповідачка демонтувала частина бетонного паркану позивачки за згодою останньої.

На підтвердження тієї обставини, що побудовані відповідачкою конструктивні елементи житлового будинку на власній земельній ділянці з порушенням будівельних норм та правил позивачка посилається на вказаний вище висновок експертів, в якому вказано, що фактичне розташування на земельній ділянці відповідачки житлового будинку незавершеного будівництвом не відповідає протипожежним вимогам ДБН 360-92* Містобудування. Планування та забудова міських і сільських поселень», так як відстань від нього до житлового будинку позивачки становить менше 8 м, а саме 6,99 м.

Експерти Коваленко Л.А. і Голубенко І.М. у судовому засіданні не змогли пояснити, які знання ними використанні при визначенні вказаної вище відстані у висновку додаткової судової земельно - технічної та будівельно - технічної експертизи від 27.04.2016, де зроблено протилежний висновок і вказано інші відстані, що більші 8 м.

Відповідно до результатів натурного обстеження у висновку додаткової судової земельно - технічної та будівельно - технічної експертизи від 27.04.2016 року та дослідження даних, що містяться в техпаспорті БТІ на житловий будинок по АДРЕСА_1 на місці трьох господарських споруд - сараю літ. « В», навісу літ. «в» та убиральні літ. «Д» влаштовано одну господарську споруду. У даному висновку вказано, що фактична відстань між зовнішніми стінами господарської будівлі ОСОБА_1 до незавершеного будівництвом житлового будинку ОСОБА_2 становить 3,46 м, що не відповідає протипожежним вимогам ДБН 360-92 «Містобудування. Планування та забудова міських і сільських поселень», так як відстань становить менше 8 м.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києві від 28 жовтня 2014 року скасовано та прийнято нове рішення. Адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано припис Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області №С-1807/1 про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 18 липня 2014 року. Визнано протиправною та скасовано постанову Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області по справі про адміністративне правопорушення №А-0108/1 від 01 серпня 2014 року. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. (т. 3 а.с. 65-71)

Постановою Вищого адміністративного суду України від 14 грудня 2016 року касаційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України задоволено частково. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2015 року скасовано та залишено в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2014 року.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, зобов`язання вчинити дії, суд першої інстанції посилався на те, що позивачем не доведено вчинення неправомірних дій відповідачем і спричинення матеріальної шкоди позивачу, що передбачено положеннями ст.1166 ч.1 ЦК України; вчинення винних неправомірних дій відповідачем і спричинення моральної шкоди позивачу відповідачем , що передбачено положеннями ст.ст.1167 ч.1, 23 ч.2 п.3 ЦК України ; порушень відповідачем прав власності позивача на земельну ділянку для будівництва, обслуговування житлового будинку та господарських споруд, що передбачено положеннями ст.152 ч.2 ЗК України; самочинного будівництва відповідачем на власній земельній ділянці для будівництва, обслуговування житлового будинку та господарських споруд житлового будинку з істотними порушеннями будівельних норм і правил, що передбачено положеннями ст.376 ч.1 ЦК України.

Відмовляючи у задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити дії щодо розібрання частини господарської споруди, яка побудована із порушенням будівельних норм, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, суд першої інстанції посилався на те, що відповідач ОСОБА_2 також не довела належними та допустимими доказами порушення ОСОБА_1 її права та заподіяння їй матеріальної та моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 1 ЗК України право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Одним із принципів земельного законодавства є забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (п. б, в ч. 1 ст. 5 ЗК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 373 ЦК України власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Згідно зч. 4 ст. 374 ЦК України права та обов`язки суб`єктів права власності на землю (земельну ділянку) встановлюються законом.

Відповідно до ст. 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.

Відповідно до положень ст. 90 ЗК України власники земельних ділянок мають право, зокрема, самостійно господарювати на землі; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Правам власників земельніх ділянок кореспондується їх обов`язок не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон (ст. 91 ЗК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок, відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Відповідно до ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

З наданих суду та досліджених в судовому засілданнні доказів встановлено, що сторони є суміжними землекористувачами, проте тривалий час не дотримуються правил добросусідства.

Позивачка ОСОБА_1 , відповідно до свідоцтва про право власності, є власником будинку АДРЕСА_1 з 29.04.2002 року, а також є власником земельної ділянки, наданої для будівництва та обслуговування житлових будівель і споруд площею 0,167 га, на якій розміщеновказаний будинок, відповідно до Державного акта на право власності на землю з 28.10.1998 року .

Відповідачка ОСОБА_2 , відповідно до договорів купівлі - продажу, є власником будинку АДРЕСА_3 та земельної ділянки площею 0,1452 га, на якій розміщено цей будинок з 15.09.2011 року.

05.04.2012 року було складено акт про відновлення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки площею 0,1452 га по АДРЕСА_1 , в якому вказано, що межі погоджені і не викликають спірних питань. Межі земельної ділянки визначені на місцевості відповідають межам, визначених у державному акті на право власності на землю.

Відповідно до акта комісії по врегулюванню земельних відносин від 17.05.2012 року цегляний паркан та сітка рабиця, встановлені власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 , значною мірою виходить на ділянку по АДРЕСА_2 , власником якої є ОСОБА_2 (а.с. 45 т. 1).

29 травня 2012 року власниця земельної ділянки, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та власниця земельної ділянки, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , в присутності землевпорядника с. Стайки ОСОБА_5 ; депутата сільської ради Мартинюк С.М.; дільничного інспектора Кагарлицького РВ ГУ МВС України в Київській області Оскоми Л.М. склали акт, відповідно до якого погодились на тому, що:

ОСОБА_2 за допомогою компанії, що будує паркани, за свої кошти демонтує частину паркану із бетонних стовпців з сіткою рабиця, залишивши на місці два стовпці від т. 10;

ОСОБА_2 , за допомогою тієї ж компанії, за свої кошти демонтує частину цегляного паркану, залишивши ту частину на відстані 12 цеглин від т. 10 згідно державного акту.

Вказаний акт складений та підписаний власниками суміжних земельних ділянок АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 - позивачкою ОСОБА_1 та відповідачкою- ОСОБА_2 , а також сільським землевпорядником, депутатом сільської ради та дільничним інспектором поліції, а тому вказаним актом за спільною згодою позивачки та відповідачки у даній справі було погоджено вчинення ОСОБА_2 за свої кошти та за допомогою компанії, що будує паркани, дій щодо демонтажу паркану із бетонних стовпців з сіткою рабиця, із залишенням на місці двох стовпців від т. 10, та вчинення в такий же спосіб дій щодо демонтажу частини цегляного паркану, із залишенням частини паркану на відстані 12 цеглин від т. 10 згідно державного акту.

Надаючи оцінку вказаним доказам у сукупності з іншими доказами та поясненнями сторін, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що вимоги ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної їй в результаті пошкодження паркану, а також вимоги про зобов`язання ОСОБА_2 знести паркан, який за версією ОСОБА_1 , знаходиться на належній їй земельній ділянці, є не обгрунтованими та не доведені належними та допустимими доказами.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання ОСОБА_2 за власний рахунок знести побудовані нею конструктивні елементи житлового будинку по АДРЕСА_1 , колегія суддів зазначає, що у позовній заяві ОСОБА_1 не вказано, які саме конструктивні елементи будинку вона вважає такими, що порушують її права та які підлягають знесенню. Із змісту позовної заяви вбачається, що позивачка вважає все розпочате відповідачкою будівництво житлового будинку таким, що проводиться з істотним порушенням будівельних норм і правил та є таким, що підлягає знесенню. При розгляді справи ОСОБА_1 та її представник також не конкретизували свої позовні вимоги та не зазначили, які конкретно конструктивні елементи будинку, що підлягають знесенню, мала на увазі позивачка звертаючись із позовною вимогою про їх знесення.

При цьому, з довсіджених судом доказів вбачається, що ОСОБА_2 придбала житловий будинок по АДРЕСА_1 , загальною площею 51,1 кв м, до якого примикали сарай В, сарай Г, туалет Д, літня кухня Ж, сарай З, криниця, відмостка, ворота, що знаходяться на земельній ділянці площею 0,1452 га. На час придбання будинку (15.09.2011) не було встановлено, що зазначені споруди є самовільним будівництвом.

З договору купівлі - продажу вказаного будинку вбачається, що попередня власниця будинку ОСОБА_4 набула його у власність на підставі договору дарування від 20.01.2004 року.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 376 ЦК України, в редакції, що була чинною на час набуття ОСОБА_2 права власності на житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Оскільки попередній власник будинку продала будинок, слід виходити з того, що на час продажу самочинно збудованих елементів будинку чи господарських споруд не було, так як, при наявності самочинного будівництва, укладення договору купівлі - продажу вказаного будинку було б неможливим.

Придбавши у власність будинок АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 27.05.2013 року отримала будівельний паспорт та на земельній ділянці, площею 0,1452 га розпочала будівництво житлового будинку та господарської будівлі і споруд, загальною площею 140 кв м.

Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області було проведено позапланову перевірку дотримання містобудівного законодавства ОСОБА_2 при будівництві цього будинку та встановлено, що будівництво проводиться з відхиленням від будівельного паспорту. ОСОБА_2 було видано припис 15.10.2013 року з вимогою усунути порушення.

Так як вимоги вказаного припису ОСОБА_2 не були виконані, Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області 18.07.2014 року було винесено припис з вимогою привести будівництво будинку відповідно до ст. 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та складено протокол про адміністративне правопорушення.

Не погодившись з вказаними приписами, ОСОБА_2 звернулась з позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва. Постановою Окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2014 року у задоволеннні позову ОСОБА_2 було відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києві від 28 жовтня 2014 року скасовано та прийнято нове рішення. Адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано припис Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області №С-1807/1 про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 18 липня 2014 року. Визнано протиправною та скасовано постанову Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області по справі про адміністративне правопорушення №А-0108/1 від 01 серпня 2014 року. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. (т. 3 а.с. 65-71)

Постановою Вищого адміністративного суду України від 14 грудня 2016 року касаційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України задоволено частково. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2015 року скасовано та залишено в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2014 року.

Доводи апеляційної скарги позивачки про те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення про відмову у задоволенні її основного позову, було проігноровано обставини, встановлені постановою Київського окружного адміністративного суду від 28.10.2014 року, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, так як вказане судове рішення судом було досліджено, предметом оскарження у даній адмінстративній справі були акт перевірки дотримання ОСОБА_2 вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил від 18 липня 2014 року, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил від 18 липня 2014 року. Відповідачка оскаржувала зазначені акт та припис, які вказували на вчинення нею певних порушень при здійсненні будівництва будинку відповідно до отриманого нею 27.05.2013 року будівельного паспорту.

Наявні в матеріалах справи приписи Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області не доводять, що вказані в них порушення, які були виявлені при проведенні перевірки є істотними та тягнуть за собою знесення конструктивних елементів будинку відповідачки.

З огляду на вище викладене, колегія суддів вважає безпідставними доводи позивача про те, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення суду було проігноровано факт порушень з боку відповідача будівельних норм, які встановлені Інспекцією державного архітектурно - будівельного контролю у Київській області не лише в Акті від 25.07.2013 року, а і в інших актах та приписах, що знаходяться в матеріалах справи та факт самочинності будівництва житлового будинку відповідача. Судом першої інстанції вказані докази та факти були досліджені, перевірені в сукупності з іншими доказами у справі та їм була надана вірна правова оцінка.

Крім того, колегія суддів також звертає увагу, що за клопотанням представника ОСОБА_1 - ОСОБА_13 ухвалою Київського апеляційного суду від 19.02.2020 року у справі було призначено додаткову судову земельну - технічну експертизу та відповідно до висновку експерта № 7111/20-41 від 25.10.2021 року межі земельної ділянки ОСОБА_1 , що розташована по АДРЕСА_1 за її межами, що визначені копією документації із землеустрою, не відповідають межам даної земельної ділянки за фактичним використанням.

Доводи апеляційної скарги позивачки ОСОБА_1 про те, що розгляд справи судом першої інстанції було проведено без її участі, вона не була повідомлена про день та час судового засідання є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_13 приймали участь у судових засіданннях, надавали свої пояснення,заявляли клопотання та подавали докази.

Відповідно до вимог ч. 13 ст. 128 ЦПК України за наявності відповідної письмової заяви участника справи, який не має офіційної електронної адреси, та технічної можливості, повідомлення про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії може здійснюватися судом з використанням засобів мобільного зи проведення відповідної процесуальної дії може здійснюватися судом з використанням засобів мобільного зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, шляхом надсилання такому учаснику справи текстових повідомлень із забезпеченням веб-адреси відповідної ухвали в Єдиному державному реєстрі судових рішень в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційну- телекомунікаційну систему та /або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

З матеріалів справи вбачається, що 01.03.2017 року позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_13 звернулись до Кагарлицького районного суду Київської області з заявами про отримання судових повісток, повідомлень в електронному вигляді за допомогою СМС повідомлення на мобільний номер позивачки НОМЕР_1 та представника позивачки НОМЕР_2 .(т. 4 а.с. 38,39)

В цей же день, 01.03.2017 року ОСОБА_1 та її представник під розписку безпосередньо в суді першої інстанції були повідомлені про розгляд справи 17 березня 2017 року о 12 год. 00 хв. (т. 4 а.с. 40)

17.03.2017 року позивачка ОСОБА_1 подала до суду клопотання про перенесення розгляду справи, призначеної на 17.03.2017 року на 12 год у зв`язку із її зайнятістю на роботі. 17.03.2017 року в судовому засіданні було оголошено перерву на 18.04.2017 року на 14-00 год.

Про розгляд справи 18.04.2017 року о 14 год. 00 хв. позивачка ОСОБА_1 була повідомлена 20.03.2017 року о 9:46:00 шляхом відправлення смс повідомлення на номер телефону НОМЕР_1 . (т. 4 а.с. 46) Представник позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_13 був повідомлений про розгляд справи 18.04.2017 року о 14 год. 00 хв. -20.03.2017 року о 9:46:00 шляхом відправлення смс повідомлення на номер телефону НОМЕР_2 . (т. 4 а.с. 49)

18.04.2017 року позивачка ОСОБА_1 подала клопотання, в якому просила судове засідання, яке призначене на 18.04.2017 року на 14-00 год., перенести на інший день у зв`язку з дуже поганим станом здоров`я, внаслідок чого вона не може бути сьогодні присутня в судовому засіданні. На підтвердження доводів клопотання щодо своєї хвороби доказів суду не надала. В подальшому також будь-яких доказів на підтвердження поважності причин неявки у судове засідання 18.04.2017 року суду не надала. З огляду на зазначене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що належним чином повідомлені позивачка та її представник в судове засідання не з`явились без поважних причин, а тому розгляд справи можливий у їх відсутності.

Аналізуючи вище викладене в сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що доводи позивачки ОСОБА_1 про те, що відповідачкою ОСОБА_2 , яка є власником земельної ділянки АДРЕСА_1 , порушуються її права власника суміжної земельної ділянки АДРЕСА_1 , так як відповідачка незаконно, з порушенням будівельних норм та правил, побудувала металевий паркан на її земельній ділянці, користується частиною земельної ділянки, яка належить їй, та відмовляється прибрати паркан і відновити межі земельної ділянки, а також чинить перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом здійснення самочинного будівництва будинку, що є підставою для їх знесення, спростовуються наданими суду та дослідженими в судовому засіданні доказами, які також були перевірені судом апеляційної інстанції, а тому суд першої інстанції прийшов до вірного та обгрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 та про відмову у задоволенні її позову до ОСОБА_2 .

Колегія суддів також не вбачає підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , з огляду на наступне.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Частина друга цієї статті визначає, що збитками є, зокрема втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно із частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Пунктом 2 частини другої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Під моральною шкодою фізичної особи слід розуміти наявність такого негативного емоційного сприйняття нею вчинених стосовно неї самої або членів її сім`ї чи близьких родичів протиправних дій (бездіяльності), що досягло певних психотравмуючих факторів: відчуття фізичного болю чи душевних страждань (відчуття хвилювання, занепокоєння, пригнічення, зміна життєвого укладу тощо).

Частиною першою статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).

Суд визначає розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Як вбачається з відповіді Кагарлицької районної державної адміністрації від 25.07.2012 року , наданої на звернення ОСОБА_2 ,комісією виявлено, що ОСОБА_9 має на території власної садиби господарську споруду, яка споруджена з порушенням будівельних норм, тобто ближче 1,0 м від спільної межі.

Разом з тим, ОСОБА_9 не був залучений до участі у розгляді справи в якості відповідача за зустрічним позовом, а звернення ОСОБА_2 стосувалося лише неправомірності спорудження ОСОБА_9 огорожі з металевого профілю, а не господарської споруди.

Відповідно до акту перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил, складеного Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області 08.04.2014 року під час проведення попередньої позапланової перевірки на земельній ділянці по АДРЕСА_1 виявлено збудовану вигрібну яму, яка розташована на відстані 30 см від спільної межі. Слідів експлуатації вказаної вигрібної ями не виявлено. На час перевірки вказана яма була демонтована.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення додаткової судової земельно - технічної та будівельно - технічної експертизи № 13020/15-43/13021/15-43 від 27.04.2016 року фактична відстань від прибудови житлового будинку ОСОБА_1 (надпис ганок в додатку № 1) до межі земельної ділянки, яка належить ОСОБА_2 відповідає вимогам п. 3.25* ДБН 360-92**. Фактична відстань від зовнішніх стін основної частини житлового будинку (напис 2КЖ в додатку № 1) до незавершеного будівництвом будинку ОСОБА_2 відповідає вимогам п. 3.21 ДБН Б.2.41-94.

Відповідно до цього висновку фактична відстань між зовнішніми стінами господарської будівлі ОСОБА_1 до незавершеного будівництвом будинку ОСОБА_2 не відповідає протипожежним вимогам ДБН 360-92**. Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази щодо відстані між зовнішніми стінами господарської будівлі ОСОБА_1 до межі земельної ділянки, що належить ОСОБА_2 , або щодо відстані між зовнішніми стінами незавершеного будівництвом будинку ОСОБА_2 до межі земельної ділянки, що належить ОСОБА_1 .

Аналізуючи зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що ОСОБА_2 не довела зустрічні позовні вимоги щодо зобов`язання ОСОБА_1 розібрати частину господарської споруди, очистити та демонтувати вигрібну яму і знести господарську споруду, в якій розташована вбиральня.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 частини втраченого неюзаробітку у зв`язку з необхідністю прийняття участі у судових засіданнях, то вони не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки відповідно до ст. 15 ЦК та ст. 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду, якщо вважає, що її права, свободи чи інтереси порушені.

За наслідками розгляду справи судові витрати стягуються відповідно до вимог глави 8 ЦПК України та такі витрати не входять до поняття збитки і не можуть стягуватися в рахунок відшкодування шкоди.

Правильним є також висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, оскільки заподіяння їй моральної шкоди діями ОСОБА_1 не доведено доказами.

Посилання суду на ст. 277, 297 ЦК України є помилковим, оскільки позивачка не заявляла вимог про захист честі та гідності, проте вказівка на ці норми не призвела до неправильного вирішення спору в частині вимог про відшкодування моральної шкоди.

Сама по собі відсутність добросусідських відносин між сторонами та звернення сторін до відповідних державних органів для вирішення конфліктів не є підставою для відшкодування моральної шкоди

За своїм змістом доводи апеляційних скарг зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим, доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин апелянтами до апеляційних скарг не надано.

Відповідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 19 квітня 2017 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційних скарг позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 .

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 залишити без задоволення

Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 19 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 17 липня 2023 року.

Головуючий Судді: