Постанова

від 02.10.2024 по справі 368/1465/13-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 368/1465/13-ц

провадження № 61-11643св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Клапчук Федір Петрович, на рішення Кагарлицького районного суду Київської області, у складі судді Кириченка В. І., від 19 квітня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Борисової О. В., Левенця Б. Б., від 29 червня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У липні 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, зобов`язання вчинити дії.

2. Позов ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що вона є власником земельної ділянки для будівництва, обслуговування житлового будинку та господарських споруд площею 0,167 га, на АДРЕСА_1 . Відповідачка є власником сусідньої земельної ділянки по АДРЕСА_2 , з аналогічним цільовим призначенням.

3. Вважає, що відповідачка незаконно, з порушенням будівельних норм та правил, побудувала металевий паркан на її земельній ділянці і користується частиною земельної ділянки яка належить їй. При цьому відмовляється прибрати паркан і відновити межі земельної ділянки, а також чинить перешкоди у користуванні земельною ділянкою, внаслідок чого вона не може користуватись частиною своєї ділянки.

4. З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила суд: - зобов`язати ОСОБА_2 знести за власний рахунок, побудований нею паркан на її земельній ділянці;- відновити межі її земельної ділянки; - не чинити перешкоди в користуванні їй земельною ділянкою;- зобов`язати

ОСОБА_2 знести за власний рахунок, побудовані нею самочинно конструктивні елементи житлового будинку на власній земельній ділянці, оскільки вони побудовані з порушенням будівельних норм та правил.

5. У серпні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити дії, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

6. Зустрічний позов ОСОБА_2 обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 на власній земельній ділянці побудувала господарську споруду з порушенням будівельних норм, а саме, ближче 1 м від спільної межі.

7. Без дозволу органів місцевого самоврядування, проєктної документації та погодження з санітарно-епідеміологічними службами, ОСОБА_1 самовільно збудувала вигрібну яму та дворову вбиральню, експлуатація яких через неприємний запах перешкоджає ОСОБА_2 повною мірою використовувати належну їй ділянку.

8. Крім того, ОСОБА_1 як суміжна землекористувачка тривалий час не дотримується правил добросусідства, вчиняє сварки, ображає

ОСОБА_2 , членів її родини, що призводить до постійного стресу і завдає моральних страждань.

9. Остаточно сформулювавши позові вимоги ОСОБА_2 просила суд: - зобов`язати ОСОБА_1 розібрати частину спірної господарської споруди та відновити її стінку так, щоб найбільш виступаючі частини її стіни були не ближче 1 м до межі ділянки, що належить їй,- зобов`язати очистити та демонтувати вигрібну яму і знести господарську споруду, в якій розташована вбиральня. - стягнути з ОСОБА_1 2 265,16 грн у відшкодування матеріальної шкоди як компенсацію за втрачений заробіток у зв`язку з поїздками у судове засідання і необхідністю брати відгули за місцем роботи, та 12 500,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст судових рішень, ухвалених у справі

10. Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 19 квітня

2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду

від 30 травня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані відсутністю підстав для задоволення обох позовів у зв`язку із недоведеністю позивачками вимог належними та допустимими доказами.

11. Постановою Верховного Суду від 19 квітня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Київського апеляційного суду

від 30 травня 2022 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, у зв`язку із тим, що матеріали справи не містять доказів про повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи.

12. Постановою Київського апеляційного суду від 29 червня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 19 квітня 2017 року - залишено без змін.

13. Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не довела вчинення відповідачкою ОСОБА_2 неправомірних дій, зокрема, порушення її права власності на земельну ділянку, у тому числі здійсненням самочинного будівництва на власній земельній ділянці з істотними порушеннями будівельних норм і правил, а також спричинення відповідачкою їй матеріальної шкоди, у розумінні вимог частини другої статті 23, частини першої статті 376, частини першої статті 1166, статті 1167 ЦК України, частини другої статті 152 ЗК України.

14. Відмовляючи у задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити дії щодо демонтажу частини господарської споруди, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, суд вказав, що ОСОБА_2 не довела належними та допустимими доказами порушення ОСОБА_1 її прав та заподіяння їй шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

15. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Клапчук Ф. П. просить скасувати рішення Кагарлицького районного суду Київської області

від 19 квітня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду

від 29 червня 2023 року в частині вирішення первісного позову, ухваливши у справі нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

16. 03 серпня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Клапчук Ф. П. подав касаційну скаргу на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 19 квітня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 червня 2023 року у справі № 368/1465/13-ц.

17. Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження, витребувано із Кагарлицького районного суду Київської області матеріали цивільної справи № 368/1465/13-ц, які у жовтні 2023 року надійшли до Верховного Суду.

18. Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

19. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає порушення судами норм процесуального права, а саме розгляд справи за відсутності позивачки, належним чином не повідомленої про дату, час і місце судового засідання, та наявність передбачених пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України, пунктом 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підстав для скасування оскаржуваних судових рішень (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

20. Вказує, що всупереч вимогам статті 272 ЦПК України суд апеляційної інстанції не надіслав ОСОБА_1 постанову від 29 червня 2023 року, копію якої вона отримала в електронному вигляді 20 липня 2023 року.

21. Крім того на переконання заявниці, апеляційний суд не дослідив докази у справі, зокрема не надав оцінки двом судовим експертизам, а також проігнорував заяву представника позивачки щодо дослідження висновків експертизи, які підтверджують самочинне будівництво. Також суди проігнорували обставини, встановлені постановою Київського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2014 року у справі № 911/12005/14 про відмову у скасуванні акту перевірки, припису, протоколу та постанови, складених щодо відповідачки.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

22. У відзиві на касаційну скаргу, поданому у жовтні 2023 року,

ОСОБА_2 заперечує проти доводів позивачки та просить оскаржені судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Відзив мотивовано тим, що висновками чотирьох експертиз не встановлено з боку ОСОБА_2 порушення права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку. Крім того у судовому засіданні 25 травня 2023 року ОСОБА_1 та її представник були повідомлені про розгляд справи 29 червня 2023 року.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

23. Відповідно до свідоцтва про право власності на житловий будинок

від 02 серпня 2002 року, виданого на підставі рішення Виконкому Стайківської сільської ради Кагарлицького району Київської області від 29 квітня 2002 року № 4, ОСОБА_1 є власником будинку на АДРЕСА_1 .

24. Також ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, за цією ж адресою, наданої для будівництва та обслуговування житлових будівель та господарських спору, площею 0,167 га, відповідно до державного акта на право власності на землю, виданого на підставі рішення Стайківської сільської ради від 28 жовтня 1998 року № 10, та зареєстрованого 21 січня 1999 року в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 277.

25. Відповідно до договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, укладених між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 15 вересня 2011 року, посвідчених державним нотаріусом Ржищівської міської державної нотаріальної контори Отькало С. В., ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, площею 0,1452 га, кадастровий номер 3222287601:01:326:0007 та будинку на АДРЕСА_2 , житловою площею 25,2 кв. м, загальною площею 51,1 кв. м, до якого прибудовано: сарай літ. В, гараж літ. Г; туалет літ. Д, літня кухня літ. Ж, сарай літ. З, криниця, відмостка, ворота.

26. 29 травня 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в присутності землевпорядника с. Стайки ОСОБА_4 , депутата сільської ради ОСОБА_5 , дільничного інспектора Кагарлицького РВ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_13, склали акт, яким погодили, що ОСОБА_2 за допомогою організації, що будує паркани, за свої кошти демонтує частину паркану із бетонних стовпців з сіткою рабиця, залишивши на місці два стовпці від т. 10, а також частину цегляного паркану, залишивши ту частину на відстані 12 цеглин від т. 10 згідно з державним актом.

27. Відповідно до акта від 18 липня 2012 року № 42 «Про добросусідські відносини», складеного комісією у складі: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , на підставі заяви ОСОБА_1 від 11 липня 2012 року, комісія з урегулювання земельних відносин, ознайомившись із заявою та обставинами, які склались між сусідами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , дійшла висновку про те, що два з трьох виставлених геодезичних знаків, відсутні, візуально паркан без істотних порушень.

28. 25 липня 2012 року Кагарлицька районна державна адміністрація (далі - Кагарлицька РДА) надала ОСОБА_2 відповідь на її звернення, в якій зазначила, що її звернення розглянуто комісійно з виїздом на місце за участі головного архітектора району ОСОБА_9 , виконуючого обов`язки начальника Управління Держкомзему y Кагарлицькому районі ОСОБА_14, секретаря Стайківської сільської ради ОСОБА_15, інженера-землевпорядника, а також ОСОБА_2 . Комісією виявлено, що на даний час огорожа сусідом не встановлюється, проте, ОСОБА_10 має на території власної садиби господарську споруду, яка споруджена з порушенням будівельних норм, тобто, ближче 1.0 м від спільної межі (п. 3.25 ДБН 360-92**).

29. Відповідно до акта Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області (далі - Інспекція ДАБК) від 25 липня 2013 року, складеного головним державним інспектором Інспекційного відділу № 1 Інспекційного управління № 1 Харченком О. О. у присутності ОСОБА_2 , встановлено, що на земельній ділянці на АДРЕСА_2 проводиться будівництво фундаменту під житловий будинок. Будівництво проводиться на відстані 1,75 м від спільної межі з ОСОБА_1 . Відстань від будівництва житлового будинку до існуючої веранди ОСОБА_11 7,96 м, а до житлового будинку відстань до розпочатого будівництва 10,10 м.

30. 15 жовтня 2013 року головним державним інспектором Інспекційного відділу № 1 Інспекційного управління № 1 Харченком О. О. складено протокол № 1-Л-А-1510/2187 про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 , відповідно до якого на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_2 відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 906221, проводиться будівництво житлового будинку. Проведено влаштування фундаменту, будівництво несучих стін першого поверху та міжкімнатних перегородок, розпочато будівництво мансардного поверху. ОСОБА_2 розпочала будівництво відповідно до поданого та зареєстрованого у встановленому порядку повідомлення про початок виконання будівельних робіт у Інспекції ДАБК за № КС 062131580008. Будівництво проводиться з відхиленням до будівельного паспорту (змінено відстань розміщення житлового будинку від червоної лінії), виданого та погодженого начальником відділу містобудування та архітектури Кагарлицької РДА ОСОБА_9, що вказує на порушення статті 27 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

31. Інспекцією ДАБК проведено позапланову перевірку дотримання містобудівного законодавства ОСОБА_2 при будівництві будинку та встановлено, що будівництво проводиться з відхиленням від будівельного паспорта. 15 жовтня 2013 року ОСОБА_2 видано припис з вимогою усунути порушення та винесено постанову про адміністративне правопорушення.

32. 30 січня 2014 року Інспекція ДАБК надала ОСОБА_2 відповідь, в якій зазначила, що перевіркою з виїздом на місце в межах повноважень встановлено, що на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії I-KB № 112778, знаходиться двоповерховий житловий будинок та господарські будівлі і споруди. Розміщення будинку та господарських будівель відповідає схематичному плану технічного паспорта, виготовленого КП Київської обласної ради ПЕТІ від 13 січня 2014 року № 396. Також повідомлено, що сарай літ. В побудований з полегшених металевих конструкцій (профнастил) та використовується для зберігання садового інвентаря. Крім того, на земельній ділянці ОСОБА_1 знаходиться вигрібна яма, обкладена керамічною цеглою. Розміщення вище вказаної споруди не передбачене будівельним паспортом, виданим Відділом архітектури та будівництва Кагарлицької РДА 10 серпня 1998 року. Згідно з технічним паспортом БТІ під літ. Д розташована вбиральня, яка збудована не відповідно до генплану будівельного паспорта, виданого відділом архітектури та будівництва Кагарлицького РДА у 1998 році. Зазначено, що за виявлене правопорушення передбачена відповідальність за частиною першою статті 96 КУпАП. Інспекцією вживаються заходи щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.

33. Висновком експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Голубенко І. М. та Коваленко Л. А. , складеного за результатами проведення комплексної судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 30 січня 2015 року № 8924/14-43/1004/15-41, встановлено, що фактичне розташування на земельній ділянці на АДРЕСА_2 житлового будинку незавершеного будівництвом не відповідає протипожежним вимогам ДБН 360-92** «Містобудування. Планування та забудова міських і сільських поселень». Визначення дотримання вимог санітарного законодавства при будівництві житлового будинку не відноситься до питань будівельно-технічної експертизи.

Разом з тим, в матеріалах справи міститься акт перевірки санітарного законодавства від 17 квітня 2014 року, виданий Обухівським міжрайонним Управлінням Головного управління Держсанепідемслужби у Київській області, в якому зазначено :

«…- будівлі та зелені насадження на території садибної забудови на АДРЕСА_2 не впливають на інсоляцію житлового будинку на ділянці на АДРЕСА_1 »;.

«дворовий туалет на ділянці на АДРЕСА_2 побудований на відстані не ближче 15 м від вікон житлового будинку та не менше 20 м від криниці на АДРЕСА_1 » (що відповідає вимогам п. 3.25* ДБН 360-92** «Містобудування. Планування та забудова міських і сільських поселень»).

Фактична межа земельної ділянки ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 906221 від 02 березня 2009 року від А до Г не відповідає фактичним межам в натурі (на місцевості).

Невідповідність описана в дослідницькій частині висновку та зображена в додатку № 1 до висновку.

Згідно з дослідницькою частиною вказаного висновку фактична межа земельної ділянки ОСОБА_2 по лінії А-Г у вигляді металевого паркану, що споруджений ОСОБА_2 , частково не відповідає зазначеній у державному акті, і зміщена в бік земельної ділянки ОСОБА_2 , а не в бік земельної ділянки ОСОБА_1 , а саме: точка «1» - на 20 см, точка»10» - на 0,29 см, точка «9» - на 0,18 см, точка «8» - на 0,45 см, точка «7» - на 0,35 см.

Частина бетонного паркану ОСОБА_1 шириною 15-20 см та довжиною 2-3 м розташована впритул до металевого паркану ОСОБА_2 , що підтверджує його розташування на земельній ділянці ОСОБА_2 , враховуючи межі земельної ділянки ОСОБА_2 згідно з державним актом, що вбачається з фото № 10 і № 9 висновку експертів, а також зафіксовано у акті № 33 комісії з урегулювання земельних відносин від 17 травня 2012 року.

Встановити за результатами проведеного натурного обстеження, чи правильно проведено демонтаж паркану (огорожі) ОСОБА_1 не вбачається за можливе.

34. Відповідно до результатів натурного обстеження у висновку додаткової судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 27 квітня 2016 року та дослідження даних, що містяться в техпаспорті БТІ на житловий будинок на АДРЕСА_1 , на місці трьох господарських споруд: сараю літ. В, навісу літ. в та убиральні літ. Д влаштовано одну господарську споруду. У даному висновку вказано, що фактична відстань між зовнішніми стінами господарської будівлі ОСОБА_1 до незавершеного будівництвом житлового будинку ОСОБА_2 становить 3,46 м, що не відповідає протипожежним вимогам ДБН 360-92 «Містобудування. Планування та забудова міських і сільських поселень», оскільки відстань становить менше

8 м.

35. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва

від 28 жовтня 2014 року у справі № 911/12005/14 відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позову до Інспекції ДАБК про визнання протиправними та скасування припису № С-1807/1 від 18 липня 2014 року, постанови у справі про адміністративне правопорушення № А-0108/1 від 01 серпня 2014 року.

36. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2015 року у справі № 911/12005/14 апеляційну скаргу

ОСОБА_2 задоволено частково, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2014 року скасовано та прийнято нове рішення. Адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано припис Інспекції ДАБК №С-1807/1 про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 18 липня 2014 року. Визнано протиправною та скасовано постанову Інспекції ДАБК у справі про адміністративне правопорушення №А-0108/1 від 01 серпня 2014 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

37. Постановою Вищого адміністративного суду України від 14 грудня 2016 року касаційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України задоволено частково. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2015 року скасовано та залишено в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня

2014 року.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

38. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

39. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

40. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

41. З огляду на межі касаційного перегляду, оскаржені судові рішення в частині вирішення зустрічного позову, у цьому касаційному провадженні, не переглядаються.

42. Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржені судові рішення в частині, яка є предметом касаційного перегляду, ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

43. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

44. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

45. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

46. Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

47. Відповідно до пунктів «г», «е» частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства.

48. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина друга, пункту «б» частини третьої статті 152 ЗК України).

49. Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

50. Відповідно до статті 376 ЦК України право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування. У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 ЦК України). Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки, з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України, статтею 103 ЗК України.

51. У постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі

№ 822/2149/18 (провадження № К/9901/5732/19) та від 10 квітня 2020 року у справі № 344/4319/16-а (провадження № К/9901/18858/18) зроблено висновки про те, що правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна залежить від підстав, за якими його віднесено до об`єкта самочинного будівництва. За змістом частини сьомої статті 376 ЦК України зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі істотного відхилення від проєкту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, та істотного порушення будівельних норм і правил. У цих випадках з позовом про зобов`язання особи до проведення перебудови може звернутися відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування. Таке рішення суд може ухвалити і за позовом про знесення самочинного будівництва, якщо за наслідками розгляду справи дійде висновку, що можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва не втрачено і відповідач згоден виконати перебудову. У разі невиконання особою судового рішення про здійснення перебудови суд може постановити рішення про знесення самочинного будівництва.

52. Юридичними фактами, які складають правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проєкту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення.

53. Під час вирішення питання про те, чи є відхилення від проєкту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, необхідно з`ясовувати, зокрема, як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо.

54. Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц (провадження

№ 14-341цс18), а також у постанові Верховного Суду від 17 січня 2022 року у справі № 442/4338/17 (провадження № 61-1460св21).

55. Знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

56. Європейській суд з прав людини у рішенні від 21 квітня 2016 року у справі Ivanova and Cherkezov v. Bulgaria, скарга № 46577/15, роз`яснив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

57. Законність знесення самочинного будівництва має бути оцінена на предмет пропорційності такого втручання.

58. Отже, позивачка зобов`язана довести факт самочинності будівництва, порушення її прав, як власниці земельної ділянки, та обґрунтованості захисту її прав у такий спосіб, як знесення будівель споруд.

59. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).

60. Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

61. Згідно з частинами п`ятою та шостою статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

62. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

63. Відповідно до частин першої та другої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

64. Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

65. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

66. Передумовою для вирішення спору у судовому порядку, який виник між учасниками справи, які є суміжними землекористувачами, ОСОБА_1 зазначала те, що відповідачка незаконно, з порушенням будівельних норм та правил, побудувала металевий паркан на її земельній ділянці, користується частиною її земельної ділянки, відмовляється прибрати паркан і відновити межі земельної ділянки, а також чинить перешкоди у користуванні земельною ділянкою здійсненням самочинного будівництва.

67. Суди встановили та підтверджено матеріалами справи, що

- 05 квітня 2012 року складено акт про відновлення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки площею 0,1452 га на

АДРЕСА_2 , в якому вказано, що межі погоджені і не викликають спірних питань. Межі земельної ділянки визначені на місцевості відповідають межам, визначених у державному акті на право власності на землю;

- 17 травня 2012 року комісією з урегулювання земельних відносин складено акт, відповідно до якого цегляний паркан та сітка рабиця, встановлені власником земельної ділянки на АДРЕСА_1 , значною мірою виходить на ділянку на АДРЕСА_2 , власником якої є ОСОБА_2 ;

- 29 травня 2012 року власниця земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 , та власниця земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 , в присутності землевпорядника с. Стайки, депутата сільської ради, дільничного інспектора Кагарлицького РВ ГУ МВС України в Київській області склали акт, відповідно до якого погодили демонтаж за рахунок ОСОБА_2 частини паркану із бетонних стовпців з сіткою рабиця, залишивши на місці два стовпці від т. 10, а також частини цегляного паркану, у межах згідно з державним актом.

68. Отже зазначеними актами за спільною згодою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 погоджено вчинення останньою дій щодо демонтажу частини паркану ОСОБА_1 . При цьому згідно з дослідницькою частиною висновку експертизи від 30 січня 2015 року фактична межа земельної ділянки

ОСОБА_2 по лінії А-Г у вигляді металевого паркану, що споруджений ОСОБА_2 , частково не відповідає зазначеній у державному акті, і зміщена в бік земельної ділянки ОСОБА_2 , а не в бік земельної ділянки ОСОБА_1 , а саме: точка «1» - на 20 см, точка»10» - на 0,29 см, точка «9» - на 0,18 см, точка «8» - на 0,45 см, точка «7» - на 0,35 см. Частина бетонного паркану ОСОБА_1 шириною 15-20 см та довжиною 2-3 м розташована впритул до металевого паркану ОСОБА_2 , що підтверджує його розташування на земельній ділянці ОСОБА_2 , враховуючи межі земельної ділянки ОСОБА_2 згідно з державним актом, що вбачається з фото № 10 і № 9 висновку експертів, а також зафіксовано у акті № 33 комісії з урегулювання земельних відносин від 17 травня 2012 року.

69. За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про те, що вимоги ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної їй в результаті пошкодження паркану, та зобов`язання знести паркан, необґрунтовані та не доведені належними та допустимими доказами.

70. Щодо вимог ОСОБА_1 про зобов`язання ОСОБА_2 за власний рахунок знести побудовані нею конструктивні елементи житлового будинку на АДРЕСА_2 , колегія суддів дійшла таких висновків.

71. ОСОБА_1 не конкретизувала, які саме конструктивні елементи будинку вона вважає такими, що порушують її права та які підлягають знесенню. Фактично вона вважає в цілому розпочате відповідачкою будівництво житлового будинку таким, що проводиться з істотним порушенням будівельних норм та правил і тому підлягає знесенню.

72. Позивачка посилається на висновки комплексної судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 30 січня 2015 року № 8924/14-43/1004/15-41, в якому зазначено, що фактичне розташування на земельній ділянці відповідачки житлового будинку незавершеного будівництвом не відповідає протипожежним вимогам ДБН 360-92* Містобудування. Планування та забудова міських і сільських поселень», так як відстань від нього до житлового будинку позивачки становить менше 8 м.

73. Водночас, на момент придбання 15 вересня 2011 року ОСОБА_2 житлового будинку на АДРЕСА_2 , не встановлено, що вказане нерухоме майно було збудовано самочинно.

74. Доводи касаційної скарги про те, що суди проігнорували обставини, встановлені постановою Київського окружного адміністративного суду

від 28 жовтня 2014 року у справі № 911/12005/14 про відмову ОСОБА_2 у скасуванні акту перевірки, припису, протоколу та постанови, складених щодо неї, є помилковими.

75. Вказаним приписам, актам, протоколу та постанові необхідно надавати оцінку у тому числі з огляду на пропорційність позовних вимог заявлених суміжним землевласником про знесення конструктивних елементів житлового будинку, з підстав їх розташування на відстані менше 8 м від сусіднього домоволодіння.

76. Посилання позивачки в касаційній скарзі на те, що доказами порушення її речового права є висновок комплексної судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 30 січня 2015 року № 8924/14-43/1004/15-41, підлягають відхиленню, оскільки суди попередніх інстанцій з дотриманням вимог процесуального закону оцінили не тільки вказаний висновок, а й висновки інших експертиз, проведених у справі, констатувавши, що висновки експертів не узгоджуються із заявленими позивачкою вимогами та їх обґрунтуванням.

77. Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно зі статтею 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 ЦПК України.

78. Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у зв`язку з їх недоведеністю.

79. Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, значною мірою зводяться до необхідності переоцінки доказів, в той час як встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

80. Посилання позивачки в касаційній скарзі на те, що апеляційний суд незаконно розглянув справу за її відсутності є безпідставними, оскільки у судовому засіданні 25 травня 2023 року ОСОБА_1 та її представник були повідомлені про розгляд справи 29 червня 2023 року.

81. З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

82. При цьому Верховний Суд враховує, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення ЄСПЛ у справі «Ruiz Toriya v. Spaine», заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення ЄСПЛ у справі «Hirvisaari v. Finland», заява від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 2).

83. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

84. Переглянувши справу в межах доводів та вимоги касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, колегія суддів вважає, що оскаржені судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх, відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України, необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Клапчук Федір Петрович, залишити без задоволення.

Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 19 квітня

2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 червня 2023 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович