Постанова

від 18.07.2023 по справі 921/132/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" липня 2023 р. Справа №921/132/23

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача) Бойко С.М.,

суддівБонк Т.Б.,

Якімець Г.Г.

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянув апеляційну скаргу

приватного підприємства"ЗАХІДПРОМБІЗНЕС" за № 29/05/23 від 29.05.2023

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 11.05.2023, суддя: Андрусик Н.О. м. Тернопіль, повний текст рішення складено 22.05.2023

за позовом приватного підприємства "ЗАХІДПРОМБІЗНЕС", м. Київ

до відповідача державного підприємства "СЕТАМ", м. Київ

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

23.02.2023 приватне підприємство "ЗАХІДПРОМБІЗНЕС" (надалі ПП «Західпромбізнес») звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до державного підприємства "СЕТАМ" (надалі ДП «Сетам») про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору суборенди нежитлового приміщення за № 1134 від 01.01.2019 в частині сплати орендних платежів за період з 01.12.2021 по 30.06.2022 на суму 229 161,10 грн.

Також враховуючи положення ст. 625 ЦК України позивачем здійснено, на зазначену суму заборгованості, нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Правовою підставою позову зазначає ст. ст. 526, 610, 612, 625, 629 ЦК України.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 11.05.2023 позов задоволено частково. Стягнуто з державного підприємства "СЕТАМ" на користь приватного підприємства "ЗАХІДПРОМБІЗНЕС" - 5 280,21 грн. заборгованості з орендної платі, 373,83 грн. інфляційних нарахувань, 84,46 грн. - 3% річних та 85,89 грн. в повернення сплаченого судового збору.

Відмовлено в решті позову щодо стягнення 223 880,89 грн. заборгованості з орендної плати, 15 850,65 грн. інфляційних нарахувань, 3 494,22 грн. - 3% річних.

Місцевий господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог (стягнення заборгованості за 5 (п`ять) календарних днів) виходячи з того, що повідомлення про розірвання договору оренди відповідач скерував позивачу 05.11.2021. Тобто господарський суд вважав договір суборенди розірваним з 05.12.2021.

В іншій частині суд відмовив в задоволенні позову з тих підстав, що відповідач (суборендар) належним чином повідомив позивача (суборендодавця) про розірвання договору в односторонньому порядку за один місяць до припинення договірних орендних відносин.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

ПП «Західпромбізнес» подало апеляційну скаргу, в якій не погоджується з рішенням суду першої інстанції, вважає вказане рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до доводів апеляційної скарги вбачається, що місцевим господарським судом не досліджено вмісту конверту, який пересилався на адресу позивача при наявності заперечення позивача про отримання повідомлення про припинення орендних відносин.

Вважає необгрунтованим висновок суду першої інстанції, що відсутність акту приймання-передачі орендованого майна, не свідчить про те, що відповідач не дотримався процедури припинення договірних відносин в односторонньому порядку.

Просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 11.05.2023 та задоволити позовні вимоги в повному обсязі.

Узагальнені заперечення відповідача

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін.

В обгрунтування доводів відзиву на апеляційну скаргу посилається на те, що листом за № 5873/08-18-21 від 05.11.2021 відповідач повідомив позивача про розірвання договору в односторонньому порядку та одночасно скерував два примірники акту повернення-приймання нерухомого майна.

Стверджує, що ці документи відправлені рекомендованим листом за відсутності опису вкладення, оскільки відповідач є державним підприємством та відсутні кошти для відправлення кореспонденції з описом вкладення.

Вважає, що позивач ухилявся від отримання повідомлення про розірвання договору в односторонньому порядку, оскільки таке повідомлення було надіслано на юридичну адресу позивача, яка зазначена в позовній заяві.

Посилається на те, що відповідач належним чином повідомив позивача про розірвання договору в односторонньому порядку.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 07.06.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою приватного підприємства "ЗАХІДПРОМБІЗНЕС" за № 29/05/23 від 29.05.2023 на рішення Господарського суду Тернопільської області від 11.05.2023 в справі № 921/132/23 та ухвалено здійснювати розгляд справи №921/132/23 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Відповідно до ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, відзиві на апеляційну скаргу перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм процесуального та матеріального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається

01.01.2019 ПП "Західпромбізнес" (суборендодавець) та ДП "СЕТАМ" (суборендар) укладено договір суборенди нежитлового приміщення за № 1134 (надалі договір) (а.с. 11-16), за змістом якого (з врахуванням додаткової угоди № 2 від 23.12.2020) суборендодавець передає, а суборендар приймає у строкове платне користування, для використання в господарській діяльності, нежитлове приміщення, що складається з частини будівлі, загальною площею 44 кв.м, розташоване на третьому поверсі будівлі №14 по вул. Поліська в м. Тернополі та нежитлове складське приміщення під літерою «Л», загальною площею 600,00 кв.м., розташоване за адресою: м. Тернопіль, вул. Поліська, 14.

Відповідно до п.7.1 договору, такий укладений на термін з 01.01.2019 по 31.12.2020 та вважається продовженим на наступні 12 місяців, якщо за місяць до закінчення строку дії договору жодна із сторін не надішле повідомлення про відмову від продовження договору.

Судами встановлено, що цей договір був продовжений до 31.12.2021 і ця обставина сторонами не заперечується.

Враховуючи, що жодна із сторін не надіслала повідомлення про відмову від продовження договору, в розумінні п. 7.1 договору, договір вважається продовженим на наступні 12 місяців.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

До договору піднайму застосовуються положення про договір найму (частина 3 статті 774 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (частина 1 статті 762 Цивільного України).

За змістом частини 5 статті 762 Цивільного кодексу України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1, 3 статті 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором. Законом можуть бути встановлені максимальні (граничні) строки договору найму окремих видів майна. Якщо до спливу встановленого законом максимального строку найму жодна із сторін не відмовилася від договору, укладеного на невизначений строк, він припиняється зі спливом максимального строку договору. Договір найму, строк якого перевищує встановлений законом максимальний строк, вважається укладеним на строк, що відповідає максимальному строку.

Частиною 4 статті 284 Господарського кодексу України передбачено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до положень статті 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Отже законодавець передбачив загальне правило, за яким визначається як початок, так і припинення договірних правовідносин з оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини). Фактом початку та відповідно припинення правовідносин є підписання акта приймання-передачі нерухомого майна як від орендаря до орендодавця, так і від орендодавця до орендаря. Сторони можуть установити й інший момент відліку строку, однак цю обставину вони повинні узгодити та викласти у договорі оренди.

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 127/14633/16-ц.

Згідно з п. 2.1 договору початок користування суборендарем об`єктом оренди настає одночасно із підписанням сторонами акту приймання передачі.

На виконання п. 2.1 договору сторонами підписано акт приймання-передачі від 31.12.2020 (а.с. 18).

Відповідно до п. 2.3 договору після закінчення строку оренди за цим договором суборендар зобов`язаний протягом десяти робочих днів повернути суборендодавцю об`єкт суборенди за відповідним актом приймання-передачі.

Таким чином, сторонами визначено факт початку та припинення правовідносин за договором.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для припинення договору оренди в односторонньому порядку, відповідач повинен був виконати як вимоги вищезазначеного закону так і умови укладеного договору, а саме надіслати повідомлення за один місяць до припинення договору оренди нерухомого майна так і підписати двосторонній акт приймання -передачі орендованого приміщення, які в своїй сукупності і підтверджували б факт припинення договірних відносин.

Судом першої без встановлення цих обставин, з врахуванням лише заперечень відповідача, а звідси помилково зроблено висновок про дотримання відповідачем процедури припинення договірних відносин.

В обґрунтування наведеного суд послався на п. 4.2.3 договору, повідомлення про розірвання договору в порядку односторонньої відмови за № 5873/08-18-21 від 05.11.2021 (а.с. 74), копію поштового конверту та довідки Укрпошта про повернення конверту за закінченням терміну зберігання (а.с. 76).

Аналіз вищенаведених статтей ЦК України свідчить про те, що відмова від продовження договору вважається такою, що відбулася, якщо наймач направив наймодавцеві відповідну заяву (лист, повідомлення), надавши суду докази такого направлення та отримання її наймачем.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем не подано суду доказів отримання позивачем повідомлення про розірвання договору.

Оцінюючи обґрунтування відповідача щодо повідомлення позивача про розірвання договору в односторонньому порядку апеляційний суд зазначає, що порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 (далі - Правила).

Відповідно до пункту 61 Правил у разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв`язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв`язку повинен зазначити номер поштового відправлення. За бажанням відправника на примірнику опису, що вкладається до поштового відправлення, вартість предметів може не зазначатися.

Наведені вище положення дають підстави дійти висновку, що надсилаючи поштовим зв`язком лист без опису вкладення на відповідача (суборендаря) покладений обов`язок доведення, що ним виконані вимоги щодо надіслання такого повідомлення, а фактом підтвердження мав би слугувати опис вкладення, який має містити номер поштового відправлення, що в матеріалах справи відсутні як встановлено судами.

Проте, як вбачається з матеріалів справи відповідач покладеного на нього обов`язку не виконав, опису вкладення, який має містити номер поштового відправлення до повідомлення про розірвання договору не долучив.

Наведеного місцевий господарський суд не врахував та дійшов до помилкового висновку про те, що відповідач (суборендар) належним чином повідомив позивача (суборендодавця) про розірвання договору.

Отже, аналіз вищенаведених обставин свідчить про те, що відповідач не довів, що ним направлялося повідомлення за місяць до розірвання договору суборенди. А пояснення відповідача з цього приводу, що ним не складався опис вкладення із-за відсутності коштів вважає такими, що не заслуговують на увагу і не звільняють відповідача від обов`язку подання доказів на підтвердження своєї позиції.

При цьому, посилання відповідача на акт про відмову від підписання акту повернення-приймання нерухомого майна до договору суборенди нежитлового приміщення № 1134 від 01.01.2019 та акт про виїзд із орендованого приміщення за договором суборенди нежитлового приміщення № 1134 від 01.01.2019, які складені в односторонньому порядку відповідачем не беруться апеляційним судом до уваги.

Отже, відповідачем належними та допустими доказами не доведено, що позивач ухилявся від отримання повідомлення про розірвання договору.

У випадку отримання повідомлення про розірвання договору в односторонньому порядку суборендодавець реалізував би своє право щодо передачі об`єкта суборенди іншому контрагенту, у протилежному випадку, в суборендодавця був би відсутній економічний інтерес у здійсненні такого роду господарських операцій.

Встановивши, що відповідач належним чином не повідомив позивача про розірвання договору в односторонньому порядку, апеляційний господарський суд вважає за доцільне розглянути позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача орендної плати за фактичне користування об`єктом оренди.

Як вбачається з позовної заяви позивач просить стягнути з відповідача 229 161,10 грн. заборгованості з орендної плати за договором за період з 01.12.2021 по 30.06.2022, з яких судом першої інстанції задоволено на суму 5 280,21 грн. за період з 01.12.2021 по 05.12.2021.

Відповідно до п. 3.1 договору (в редакції додаткової угоди № 2 до договору) орендна плата становить 32 737,30 грн. з ПДВ в місяць.

Згідно з п. 3.4 договору орендна плата перераховується суборендарем щомісяця до 10 (десятого) числа наступного місяця за попередній місяць, на підставі рахунку суборендодавця, на поточний рахунок суборендодавця.

З матеріалів справи вбачається, що суборендодавцем надсилалися суборендарю рахунки на оплату та акти надання послуг за договором № 1134 від 01.01.2019, що підтверджується описами вкладення в цінний лист, поштовими накладними та фіскальними чеками (а.с. 22-33).

Проте, всупереч умовам договору суборендар не виконав свого обов`язку щодо сплати орендної плати за користування об`єктом оренди за період з 01.12.2021 по 30.06.2022 в сумі 229 161,10 грн. (32 737,30 грн. * 7 місяців).

Згідно зі ст.ст. 11, 509 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону є договір.

Статтею 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно зі ст. 762 цього Кодексу за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічний припис містить п.п.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.

Статтею 530 ЦК України також передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач доказів виконання зобов`язання і перерахування позивачу заявленої до стягнення суми не надав.

Таким чином позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми 229 161,10 грн. заборгованості з орендної плати є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному об`ємі.

Як вбачається з позовної заяви позивачем нараховано на суму заборгованості інфляційні втрати за період з 01.07.2022 по 30.11.2022 в сумі 16 224,48 грн. та 3 % річних за період з 01.07.2022 по 31.12.2022 в сумі 3 465,67 грн. та за період з 01.01.2023 по 06.01.2023 в сумі 113,01 грн.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України, встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо стягнення трьох процентів річних, то їх сплата від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Апеляційний господарський суд, провівши перевірку заявлених до стягнення 3% річних у відповідності до вимог законодавства вважає, що обґрунтованими до стягнення з відповідача є 3% річних в розмірі 3 578,68 грн.

Щодо нарахування інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Державним комітетом статистики України і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007р., № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2021 у справі № 910/13071/19 вказав, що методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Враховуючи зазначене та встановлені вище періоди прострочення, інфляційні втрати розраховуються в середньому за місяць і у разі, якщо прострочення існувало 15 чи більше днів у місяці.

З огляду на викладене та здійснивши перевірку нарахування інфляційних втрат, колегія суддів вважає обґрунтованими до стягнення є інфляційні втрати в розмірі 16 224,48 грн., які нараховані за період з 01.07.2022 по 30.11.2022 виходячи із суми заборгованості 229 161,10 грн.

Враховуючи висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року в справі № 916/3027/21 щодо стандартів доказування, передбачених процесуальним законом, апеляційний господарський суд зазначає, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.

За таких обставин суд оцінює подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку у їх сукупності.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Згідно з ст. 277 ГПК України, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення та прийняття нового про задоволення позовних вимог, відповідно і задоволення апеляційної скарги приватного підприємства "ЗАХІДПРОМБІЗНЕС".

Апеляційний суд зазначає про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, та вважає, що доводи апеляційної скарги відповідають встановленим обставинам по справі, а тому апеляційна скарга приватного підприємства "ЗАХІДПРОМБІЗНЕС" підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду скасуванню, з прийняттям в цій частині нового про задоволення позову в повному об`ємі.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд задоволив апеляційну скаргу позивача, частково скасував рішення суду першої інстанції та в частині відмови у позовних вимогах прийняв нове рішення про задоволення позову, то апеляційний суд дійшов до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача на відшкодування судових витрат за подання позовної заяви та апеляційної скарги у вигляді судового збору в розмірі 9 336,19 грн. (3 734,50 грн. + 5 601,69 грн.).

Керуючись ст. ст. 236, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу приватного підприємства "ЗАХІДПРОМБІЗНЕС" за № 29/05/23 від 29.05.2023 - задоволити.

Рішення Господарського суду Тернопільської області від 11.05.2023 у справі №921/132/23 скасувати в частині відмови в задоволенні позову приватного підприємства "ЗАХІДПРОМБІЗНЕС" до державного підприємства "СЕТАМ" про стягнення 243 225,76 грн.

В цій частині прийняти нове рішення.

Позов приватного підприємства "ЗАХІДПРОМБІЗНЕС" до державного підприємства "СЕТАМ" про стягнення 243 225,76 грн. задоволити.

Стягнути з державного підприємства "СЕТАМ" (вул. Стрілецька, 4-6, м. Київ, ідентифікаційний код 39958500) на користь приватного підприємства "ЗАХІДПРОМБІЗНЕС" (вул. Євгена Коновальця, 26А, офіс 117, м. Київ, ідентифікаційний код 42651378) 243 225,76 грн. заборгованості.

В решті рішення Господарського суду Тернопільської області від 11.05.2023 у справі №921/132/23 залишити без змін.

Стягнути з державного підприємства "СЕТАМ" (вул. Стрілецька, 4-6, м. Київ, ідентифікаційний код 39958500) на користь приватного підприємства "ЗАХІДПРОМБІЗНЕС" (вул. Євгена Коновальця, 26А, офіс 117, м. Київ, ідентифікаційний код 42651378) 3 734,50 грн. судового збору за подання позову.

Стягнути з державного підприємства "СЕТАМ" (вул. Стрілецька, 4-6, м. Київ, ідентифікаційний код 39958500) на користь приватного підприємства "ЗАХІДПРОМБІЗНЕС" (вул. Євгена Коновальця, 26А, офіс 117, м. Київ, ідентифікаційний код 42651378) 5 601,69 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Місцевому господарському суду видати накази в порядку ст. 327 ГПК України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. ст. 287-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий-суддя Бойко С.М.

Судді Бонк Т.Б.

Якімець Г.Г.