Постанова

від 18.07.2023 по справі 686/26229/22

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2023 року

м. Хмельницький

Справа № 686/26229/22

Провадження № 22-ц/4820/1064/23

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: П`єнти І.В. (суддя-доповідач), Корніюк А.П., Талалай О.І.

розглянув впорядку письмовогопровадження безповідомлення учасниківсправи цивільнусправу за позовом ОСОБА_1 до Хмельницького інклюзивного-ресурсного центру №2 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, за апеляційними скаргами Хмельницького інклюзивно-ресурсного центру № 2, ОСОБА_1 , яка подана його представником ОСОБА_2 , на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 березня 2023 року (суддя СалоїдН.М.).

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційних скарг, суд

в с т а н о в и в:

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Хмельницькогоінклюзивного-ресурсногоцентру №2про стягненнясереднього заробіткуза часзатримки розрахункупри звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

В обґрунтування позову вказував, що він працював в Хмельницькому інклюзивно-ресурсному центрі № 2 на посаді практичного психолога до 19 жовтня 2021 року. Наказом директора Хмельницького інклюзивно-ресурсного центру №2 від 12 жовтня 2021 року за № 70-к його було звільнено із займаної посади на підставі п.2 ст. 36 КЗПП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору.

Однак, у день звільнення з ним не було здійснено повного розрахунку по заробітній платі.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 28 вересня 2022 року у справі №686/27679/21 зобов`язано Хмельницький інклюзивно-ресурсний центр № 2 нарахувати та виплатити позивачу доплату за виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника у період з 19 липня по 23 липня 2021 року та премію за результатами роботи у межах коштів на оплату праці пропорційно відпрацьованому часу з 20 жовтня 2020 року по березень 2021 року та з серпня по19 жовтня 2021 року. Стягнуті з відповідача кошти в сумі 905,37 грн зараховано на банківський рахунок позивача, що підтверджується квитанцією від 03.11.2022.

Починаючи з наступного дня після звільнення працівнику починає нараховуватись середній місячний заробіток до повної виплати належних працівнику коштів.

Розрахунок середнього заробітку проводиться у відповідності з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (надалі - Порядок).

Абзацом третім пункту 2 вказаного Порядку визначено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, які передували події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За змістом абзацу першого пункту 8 Порядку, обчислення виплат проводиться шляхом множення середньоденного (погодинного) заробітку на число робочих днів/годин.

Середньоденна (погодинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочих днів на число відпрацьованих робочих днів.

Таким чином, за позицією позивача, сума середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 , відповідно до довідки про доходи від 24.03.2022, складає 582, 95 грн.

Кількість робочих днів, належних оплаті за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 жовтня 2021 року по 03 жовтня 2022 року, складає 261.

Відтак, сума середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні становить: 261*582,95=152 149,95 грн.

Окрім того, позивач вважає, що підприємство має компенсувати втрату частини доходів у зв`язку з не своєчасною виплатою. Компенсація провадиться відповідно до закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21.02.01 № 159.

Враховуючи, що на рахунок позивача були зараховані кошти від Хмельницького інклюзивно-ресурсного центру №2 згідно постанови Хмельницького апеляційного суду від 28.09.2022, представник позивача 08.11.2022 звернувся з адвокатським запитом до Хмельницького інклюзивно-ресурсного центру №2 з проханням надати детальну інформацію про розмір сум нарахованої та виплаченої премії окремо за кожен місяць та доплати за виконання тимчасово відсутнього працівника в період з 19.07.2021 по 23.07.2021, на виконання судового рішення.

Враховуючи зазначену інформацію про те, що 03.11.2022 на банківський рахунок позивача було зараховано 963,30 грн з призначенням платежу: перерахування премії та доплати за 2020-2021, та враховуючи лист-відповідь Хмельницького інклюзивного центру №2 від 14.11.2022 №01-16/105, періодом невиплати заробітної плати буде жовтень 2020 - липень 2022 року. Приріст індексу інфляції за період невиплати заробітної плати становить 280 грн. 80 коп.

З урахуванням вище викладеного, ОСОБА_1 просив суд зобов?язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з жовтня 2020 року по листопада 2022 року у розмірі 152 430,75 грн., зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів за цей період в сумі 280,8 грн.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 березня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з Хмельницького інклюзивно-ресурсного центру №2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 5 000 грн та судовий збір 0,2 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Хмельницький інклюзивно-ресурсний центр №2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про зменшення розміру задоволених позовних вимог з 5000 грн до 158,44 грн. При цьому, посилається на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Вважає оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим у частині задоволених позовних вимог. Зазначає, що позивачем представлений розрахунок середньоденного заробітку, що складає 582,95 грн. Так, позивачем помилково при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці (вересень-серпень 2021 року) враховано виплати за час відпустки. Вказує, що більша частина позовних вимог по даній справі є безпідставними з огляду на обмежувальний шестимісячний строк, за який може стягуватись середній заробіток у разі невиплати роботодавцем робітнику усіх сум при звільненні. Апелянт вважає, що сума середнього заробітку, присуджена позивачу судом першої інстанції, є явно завищеною та не відповідає фактичним обставинам справи, правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц. А тому, взявши до уваги середньозважені ставки НБУ за кредитами в річному обчисленні за 2021 - 2022 роки, загальний обсяг відшкодування позивачеві не може перевищувати 905,37*17,5% (4,2% (листопад 2021 року)+4,3% (грудень 2021 року)+4,5% (січень 2022 року) +4,5% (квітень 2022 року), за лютий та березень 2022 року ставки не нараховувались) = 158,44 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції змінити в частині збільшення розміру середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні. При цьому, посилається на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Вважає рішення суду першої інстанції таким, що ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Зазначає, що не погоджується з розміром відповідного стягнення, вважає, що суд безпідставно зменшив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, при цьому судом не враховано, те, що відповідач мав змогу та був зобов`язаний провести розрахунок вчасно. Визначаючи розмір відповідальності відповідача за прострочення належних при звільненні апелянта виплат, суд першої інстанції, не врахував, що зазначений розмір у позові є справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи.

Хмельницький інклюзивно-ресурсний центр №2 подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог скасувати. Вважає, апеляційну скаргу позивача безпідставною, зазначає, що доводи позивача зводяться до незгоди з рішенням суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог.

Рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати не оскаржується, а тому апеляційним судом, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, не переглядається.

Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до положень ст. 369 ЦПК України, за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Хмельницького інклюзивно-ресурсного центру № 2 та апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягають з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_1 працював в Хмельницькому інклюзивно-ресурсному центрі № 2 на посаді практичного психолога.

Наказом директора Хмельницького інклюзивно-ресурсного центру №2 від 12 жовтня 2021 року № 70-к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади на підставі п.2 ст. 36 К3пП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору з 19.10.2021.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 квітня 2022 року у позові ОСОБА_1 до Хмельницького інклюзивно-ресурсного центру № 2 про визнання недійсним наказу в частині укладення строкового трудового договору, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та зобов`язання нарахування і виплати надбавки, інших заохочувальних і компенсаційних виплат відмовлено.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 28 вересня 2022 року у справі №686/27679/21 рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 квітня 2022 року у частині відмови в позові про визнання недійним наказу Хмельницького інклюзивно-ресурсного центру № 2 від 15 жовтня 2020 року № 6-к щодо укладення строкового трудового договору змінено, викладено мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 квітня 2022 року у частині відмови в позові про стягнення доплати за виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника, щомісячної премії скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення цих позовних вимог. Зобов`язано Хмельницький інклюзивно-ресурсний центр № 2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 доплату за виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника у період з 19 липня по 23 липня 2021 року та премію відповідно до особистого внеску позивача в загальні результати роботи у межах коштів на оплату праці за період роботи з 20 жовтня 2020 року по березень 2021 року і з серпня по 19 жовтня 2021 року пропорційно відпрацьованому часу. В решті рішення суду залишити без змін (а.с.8-13).

03.11.2022 на банківський рахунок ОСОБА_1 зараховано 905,37 грн, з призначенням платежу перерахування премії та доплати за 2020-2021 роки згідно постанови Хмельницького апеляційного суду від 28.09.2022 у справі №686/27679/21.

Відповідно до інформації, наданої Хмельницьким інклюзивно-ресурсним центром №2, позивачу нараховано премії відповідно до особистого внеску позивача в загальні результати роботи у межах коштів на оплату праці за період роботи з 20 жовтня 2020 року по березень 2021 року і з серпня по 19 жовтня 2021 року 963,30 грн (а.с.17).

Позивачу нараховано доплату за виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника у період з 19 липня по 23 липня 2021 року у розмірі 161,39 грн (а.с. 17 на звороті). Загальна сума нарахованої премії та доплати становить 1124,69 грн, до виплати після утримання податків та інших обов`язкових платежів сума становить 905,37 грн.

Наведене підтверджується матеріалами справи.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак, заявлена позивачем сума є неспівмірно великою порівняно з розміром коштів, сплачених на виконання постанови Хмельницького апеляційного суду від 28 вересня 2022 року у справі №686/27679/21, тому з врахуванням принципів розумності, пропорційності та співмірності стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 5000 грн.

Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне.

Відповідно до статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

З урахуванням положень абзацу третього пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (в подальшому - Порядок № 100) у випадку виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки виплати належних йому сум при звільненні, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи (абз. 4 пункту 2 Порядку №100).

За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Звертаючись з позовом, ОСОБА_1 просив стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи із розміру середньоденного заробітку 582,95 грн.

Разом з тим, безпідставними є доводи апеляційної скарги відповідача, щодо розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи із середньоденного заробітку в розмірі 489,65 грн у період з жовтня 2021 по квітень 2022 року, тобто не більше ніж за шість місяців.

Так, для розрахунку середньої заробітної плати для виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід брати виплати за червень та липень 2021 року, що є останніми двома повністю відпрацьованими позивачем місяцями роботи.

Зазначений висновок узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 08 лютого 2022 року по справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21).

Колегія суддів, провівши власний розрахунок, встановила, що середньоденна заробітна плата позивача за останні два місяці роботи перед звільненням становила 633,78 грн ((13307,58 грн (заробітна плата за червень 2021 року) + 13311,29 грн (заробітна плата за липень 2021 у розмірі 20412,29 грн з вирахуванням матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 7101 грн))/42 (кількість робочих днів у червні та липні), а число робочих днів у спірному періоді (з 20.10.2021 по 02.11.2022), які мають бути оплачені за середнім заробітком, складає 268 днів.

Нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді.

Таким чином, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.10.2021 по 02.11.2022 включно, становить 169853,74 грн (633,78 грн х 268 робочих днів), що перевищує розмір заявлених позивачем позовних вимог.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції хоч і не перевірив наданий позивачем розрахунок середнього заробітку та власного не навів, проте це не призвело до неправильного вирішення справи і не має підстав для скасування рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

При вирішенні питання щодо можливості зменшення розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, судом першої інстанції враховано, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549-552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

А тому, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, суд першої інстанції обґрунтовано врахував: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника (позивача), пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, судом обґрунтовано враховано правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції, виходячи з принципів розумності, пропорційності та співмірності, вважав за необхідне зменшити суму відшкодування до 5000 грн, оскільки сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є очевидно неспрівмірною з невиплаченою при звільненні сумою доплати за виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника та щомісячної премії.

А тому, доводи апеляційної скарги позивача в частині неправомірного зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є необгрунтованими.

З урахуванням наведеного аргументи апеляційної скарги відповідача про помилковість висновку суду про наявність підстав для стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 5000 грн, спростовуються викладеними мотивами та не свідчать про наявність правових підстав для зміни судового рішення в оскаржуваній частині.

Інші доводи апеляційних скарг не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди скаржників з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки апеляційні скарги задоволенню не підлягають, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Хмельницького інклюзивно-ресурсного центру № 2 та ОСОБА_1 , яка подана його представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 18 липня 2023 року.

Суддя-доповідач І.В. П`єнта

Судді: А.П. Корніюк

О.І. Талалай