Ухвала

від 18.07.2023 по справі 917/399/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

18 липня 2023 року

м. Київ

cправа № 917/399/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

розглянувши матеріали касаційної скарги заступника керівника Полтавської обласної прокуратури (особа, яка зверталась з апеляційною скаргою)

на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 05.06.2023 у справі

за позовом фізичної особи-підприємця Петрова Дмитра Владиславовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дукат"

про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

28.06.2023 до Касаційного господарського суду надійшла касаційна скарга заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 05.06.2023 у справі № 917/399/18.

Оскаржуючи вищевказану ухвалу, заявник посилається на порушення процесуального законодавства з огляду на те, що позивач не зазначив коло всіх осіб, інтересів яких стосується спір у цій справі, з метою уникнення своєчасної обізнаності про порушення інтересів держави, що унеможливило своєчасно оскаржити незаконне рішення суду першої інстанції. При цьому, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд не навів мотивів щодо встановлення реальної можливості оскаржити прокурором судове рішення раніше.

Перевіривши доводи заявника касаційної скарги та додані до касаційної скарги документи, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів касаційної скарги та встановлено оскаржуваною ухвалою апеляційного господарського суду, рішенням Господарського суду Полтавської області від 30.08.2018 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 10.06.2019) позовні вимоги задоволено повністю, а саме визнано за фізичною особою-підприємцем Петровим Дмитром Владиславовичем право власності за набувальною давністю на нежитлове приміщення (магазин), що розташоване за адресою м. Полтава, вул. Івана Мазепи, 37-б, загальною площею 24,6 кв.м та складається із коридору 7,6 кв.м, торгової зали - 11,5 кв.м, кімнати клієнта - 1,3 кв.м, кабінету - 4,2 кв.м.

24.03.2023 (відповідно до штемпелю Укрпошти) заступник керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Полтавської міської ради, Виконавчого комітету Полтавської міської ради, Державної інспекції архітектури та містобудування України звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на вищезазначене рішення місцевого суду у справі № 917/399/18. В апеляційній скарзі заявник просив визнати поважними причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Полтавської області від 30.08.2018 у справі №917/399/18 та поновити строк на апеляційне оскарження вказаного рішення, обґрунтовуючи тим, що оскаржуване рішення від 30.08.2018 виявлено Полтавською обласною прокуратурою в Єдиному державному реєстрі судових рішень в порядку виконання прокурором повноважень, визначених статті 131-1 Конституції України під час опрацювання судових рішень, які оприлюднено в реєстрі.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.05.2023 апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Полтавської області від 30.08.2018 залишено без руху; та встановлено апелянту десятиденний строк, з дня вручення ухвали, для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом надання суду клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження із наведенням інших підстав щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження та надання на їх підтвердження належних доказів; доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2643,00 грн.

З матеріалів справи судом апеляційної інстанції також встановлено, що заступник керівника Полтавської обласної прокуратури, який не брав участі в розгляді справи в суді першої інстанції, подав апеляційну скаргу на вищевказане рішення 24.03.2023, тобто з пропуском передбаченого законом строку більше ніж 4,5 роки.

Щодо доводів про те, що судове рішення від 30.08.2018 виявлено Полтавською обласною прокуратурою в порядку виконання повноважень, визначених статті 131-1 Конституції України під час опрацювання судових рішень, які оприлюднено в реєстрі, суд виходив з того, що відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Зокрема, судом встановлено, що рішення Господарського суду Полтавської області у справі № 917/399/18 прийнято 30.08.2018 та оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 07.09.2018. У зв`язку з цим суд вважав, що прокурор не довів, що не мав об`єктивної чи суб`єктивної можливості дізнатися про прийняте Господарським судом Полтавської області рішення у цій справі після його оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень. При цьому, прокурором не підтверджено належними доказами наявність певного порядку й строків проведення моніторингу реєстру та дотримання його прокуратурою.

За таких обставин суд не визнав поважними причинами тривалого пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження доводи про виявлення оскаржуваного судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень; вважав, що доводи апелянта не підтверджені належними доказами, зокрема, щодо наявності певного порядку й строків проведення моніторингу Єдиного державного реєстру судових рішень та дотримання його прокуратурою; наявності об`єктивно непереборних обставин, які не залежали від волевиявлення заявника та перешкоджали з`ясуванню наявності підстав для подання апеляційної скарги прокурором у розумний строк.

24.05.2023 прокурор надав Східному апеляційному господарському суду клопотання про поновлення строку подання апеляційної скарги та докази сплати судового збору у розмірі 2 643,00 грн.

Наводячи інші доводи в обґрунтування підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження прокурор зазначає наступне:

- Полтавською обласною прокуратурою 15.12.2022 під час опрацювання відомостей, розміщених в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно встановлено факти проведення незаконної реєстрації права власності на нерухоме майно у місті Полтава, зокрема, на нежитлове приміщення (магазин) (А-1), яке розташоване за адресою: вул. Івана Мазепи, буд. 37-б, загальною площею 24,6 кв.м та складається із коридору 7,6 кв.м, торгової зали - 11,5 кв.м, кімнати клієнта - 1,3 кв.м, кабінету - 4,2 кв.м реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1937832653101;

- на підставі рапорту від 15.12.2022 за вищевказаним фактом незаконної реєстрації прав власності на нерухоме майно розпочато кримінальне провадження № 42022170000000119 від 20.12.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 358 Кримінального кодексу України;

- з огляду на значний суспільний резонанс Полтавською обласною прокуратурою, відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" здійснено вивчення законності реєстрації права власності на нежитлове приміщення (магазин) (А-1), яке розташоване за адресою: вул. Івана Мазепи, буд. 37-б, м. Полтава;

- в ході вивчення встановлено, що відомості про право власності на вищевказане нерухоме майно за Петровим Д. В. внесено до Державного реєстру речових прав на підставі рішення Господарського суду Полтавської області від 16.10.2019 у справі № 917/399/18;

- вищевказаним судовим рішенням, яке оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень від 16.10.2019 за фізичною особою-підприємцем Петровим Дмитром Владиславовичем визнано право власності на зазначене нерухоме майно. При цьому у рішенні господарський суд констатував про те, що Петров Д. В. набув право власності на нерухоме майно на підставі біржової угоди, укладеної 14.03.2003 між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дукат";

- з огляду на попередньо встановлені підстави для ознайомлення із матеріалами справи та у подальшому, з урахуванням отриманої інформації, вирішення питання оскарження вищевказаного судового рішення, на поштові адреси Полтавської міської ради, Виконавчого комітету Полтавської міської ради, Державної інспекції архітектури та містобудування України в порядку частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", з метою повідомлення про наявність порушення інтересів держави та необхідності вжиття заходів реагування до їх поновлення (самостійного звернення до суду з апеляційною скаргою), надіслано листи №№ 15/2-5 вих-23, 15/2-52вих-23, 15/2-53вих-23;

- листом № 767/05/13-23 від 03.02.2023 Державна інспекція архітектури та містобудування України повідомила про відсутність у неї підстав для подання апеляційної скарги. Виконавчим комітетом та Полтавською міською радою взагалі не надано жодної відповіді. У зв`язку з цим Полтавською обласною прокуратурою 03.03.2023 здійснено ознайомлення з матеріалами справи № 917/399/18, під час якого остаточно здійснено висновок про порушення інтересів держави при постановленні рішення Господарського суду Полтавської області від 30.08.2018 та наявність підстав для подання апеляційної скарги.

З урахуванням викладеного, на думку апелянта, про порушення інтересів держави при прийнятті оскаржуваного рішення прокурору стало відомо за результатами опрацювання відомостей реєстру Речових прав на нерухоме майно 15.12.2022 та ознайомлення у цей день із даними Єдиного державного реєстру судових рішень. Як зазначає апелянт, вказані обставини зафіксовані у рапорті від 15.12.2022, який додано до клопотання.

Обґрунтовуючи клопотання, прокурор також посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009 та зазначив, що Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх рішеннях на тому, що незалучення до участі у справі особи, а відтак її необізнаність про постановлене рішення, є об`єктивною причиною неможливості захистити свої порушені права, зокрема, шляхом апеляційного оскарження у визначені процесуальним законодавством строки.

Скаржник також наголошує, що в матеріалах справи № 917/399/18 відсутні докази того, що апелянти, в інтересах яких діє прокурор, а також сам прокурор, були обізнані про прийняте судове рішення раніше, ніж подано апеляційну скаргу. У зв`язку з цим, скаржник зазначає, що безумовна можливість реалізувати своє право на апеляційне оскарження одразу після постановлення рішення у 2018 році або значно раніше, нічим не підтверджується.

Крім того, прокурор повторно наводить доводи про те, що об`єктивної можливості звернутися з апеляційною скаргою до зібрання доказів про наявність підстав для представництва та безпосереднього переконання у наявності порушення інтересів держави за результатами отриманих відповідей, ознайомлення з матеріалами справи, не було.

Прокурор вважає, що вказані обставини свідчать про те, що строк на апеляційне оскарження у справі № 917/399/18 пропущено з поважних причин та підлягає поновленню.

При цьому, посилаючись на статтю 261 ГПК України апелянт зазначає, що відповідно до норм вказаної статті, незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків, зокрема, подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки.

У зв`язку з цим, скаржник вважає, що вказані положення процесуальних норм не визначають строк, протягом якого незалучені до участі у справі особи мають право на поновлення строку апеляційного оскарження; згідно з частиною третьою статті 277 ГПК України незалучення до участі у справі особи, про права, обов`язки або законні інтереси якої було вирішено в судовому рішенні, є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.

Посилаючись на наведені обставини, апелянт наголошував, що апеляційна скарга подана заступником керівника Полтавської обласної прокуратури у найкоротші можливі строки, з урахуванням воєнного стану, постійних відключень електропостачання, ракетних обстрілів; вважає наведені в скарзі, а також у наданому клопотанні доводи поважними причинами пропуску строку на апеляційне оскарження та просить суд поновити його.

Оскаржуваною ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.06.2023 у справі № 917/399/18 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Полтавської міської ради, Виконавчого комітету Полтавської міської ради, Державної інспекції архітектури та містобудування України звернувся на рішення Господарського суду Полтавської області від 30.08.2018 у справі № 917/399/18 на підставі пункту 4 частини першої статті 261 ГПК України, оскільки наведені скаржником підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Мотивуючи вищевказане рішення колегія суддів вважає, що фактично апелянт посилається на ті ж самі обставини встановлення наявності оскаржуваного рішення, що і при поданні первісного клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, що зумовили залишення апеляційної скарги без руху. Зокрема, суд вважає, що наведені прокурором інші обставини не змінюють обставин неможливості своєчасно дізнатись про наявність оскаржуваного рішення, враховуючи специфіку оскарження прокурором судового рішення, виявленого відповідно до даних як Єдиного державного реєстру судових рішень, так і Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. В той же час, враховуючи, що прокурор не є стороною у відповідній справі, з метою вчасного реагування, прокурор не був позбавлений можливості своєчасно здійснювати моніторинг реєстрів, оскільки це прямо впливає на обґрунтованість причин пропуску строку на апеляційне оскарження. Тобто, доводи про поновлення строку на апеляційне оскарження з посиланням на те, що оскаржене рішення було виявлене у Єдиному державному реєстрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, враховуючи значний проміжок часу з дня його прийняття, не свідчить про наявність обставин, які є об`єктивно непереборними та такими, що не залежали від особи і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та звернення до суду апеляційної інстанції у строк, встановлений положеннями ГПК України.

Отже, з урахуванням наданих апелянтом документів, навіть якщо припустити, що про обставини наявності оскаржуваного рішення прокурор дізнався 15.12.2022 під час моніторингу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що стало підставою для складання рапорту від 16.12.2022, на який посилається прокурор, не свідчить про наявність обставин, які є об`єктивно непереборними та не залежали від апелянта, були пов`язаними з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Крім того, враховуючи доводи апелянта про те, що про порушення інтересів держави при прийнятті оскаржуваного рішення йому стало відомо 15.12.2022, прокурор не довів, чому саме апеляційну скаргу ним подано до суду лише 24.03.2023, тобто більше ніж через три місяці після встановлення факту існування судового рішення, що наразі оскаржується прокурором.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що прокурор не обґрунтував поважність причин, які перешкоджали своєчасно здійснити моніторинг та виявити як у Єдиному державному реєстрі судових рішень, так і в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно оскаржуване рішення суду першої інстанції від 30.08.2018 у справі № 917/399/18.

Під час ухвалення оскаржуваного рішення апеляційний суд керувався висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 08.04.2021 у справі № 520/7884/2020, про те, що відповідно до правових висновків Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21.12.2010, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006, заява №23436/03).

Крім цього, в обґрунтування мотивів оскаржуваного рішення апеляційний суд посилався на правову позицію Верховного Суду, викладену, у постанові від 24.05.2022 у справі № 917/663/20, відповідно до якої поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення без доведеності поважності причин не забезпечує рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.

Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов`язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.

Відповідно до практики ЄСПЛ, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зі спливом значного проміжку часу, є порушенням принципу юридичної визначеності та "права на суд", гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункти 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008).

Відповідно до частини третьої статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з частиною третьою статті 41 ГПК України в господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

У статті 53 ГПК України унормовано, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

ГПК України не пов`язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування заяви про його поновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку, встановити чи є такий строк значним та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з врахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.

При цьому поважними визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними і пов`язані з дійсними істотними труднощами для вчинення відповідних процесуальних дій. Поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яке він використовує виходячи з поважності причин пропуску строку на оскарження.

У розумінні статті 86 ГПК України питання про поважність причин пропуску процесуального строку вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обов`язок з доведення поважності причини пропуску покладається на заявника в порядку статей 73, 76-79 ГПК України.

Отже, у разі звернення з апеляційною скаргою на судове рішення з порушенням встановлених строків його оскарження особа, яка звертається з цією скаргою, у клопотанні про поновлення строку має навести причини, підтверджені відповідними доказами, які перешкоджали їй звернутися з апеляційною скаргою у межах встановленого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження.

У відповідності до частини третьої статті 2 ГПК України, основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є змагальність сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Таким чином, закон встановлює рівні можливості для сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

За змістом частин першої та третьої статті 41 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони (позивач і відповідач) та треті особи. У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (органи державної влади, органи місцевого самоврядування та прокурор - стаття 53 цього Кодексу).

Згідно з частинами першою та третьою статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи.

Таким чином, виходячи з системного аналізу змісту положень статей 41, 254 ГПК України колегія суддів вважає, що до відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, така особа, на відміну від позивача, відповідача, третьої особи чи прокурора, взагалі не має процесуального статусу учасника справи.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського у складі Верховного Суду від 14.08.2019 у справі № 62/112 та від 16.01.2020 у справі № 925/1600/16 за результатами аналізу норм права сформульовано правовий висновок про те, що при розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважає, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов`язки, суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали апеляційної скарги на предмет їх відповідності статтям 258, 259 ГПК України, та за відсутності підстав для залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги чи для відмови у відкритті апеляційного провадження з інших підстав, відкриває апеляційне провадження за апеляційною скаргою такої особи та має належним чином дослідити і встановити, чи вирішив суд в оскаржуваному рішенні питання про права, інтереси та (або) обов`язки заявника апеляційної скарги".

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 261 ГПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Згідно з частиною другою статті 261 ГПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків, зокрема, подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки.

Однак з приписів вищенаведеної процесуальної норми не вбачається безумовного обов`язку суду відкрити апеляційне провадження у випадку подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки. Натомість, як вбачається з системного аналізу положень даної статті, суд у такому випадку надає оцінку наведеним апелянтом причинам пропуску строку апеляційного оскарження на предмет їх поважності.

Наведена норма не встановлює безумовного обов`язку суду поновити строк на апеляційне оскарження та прийняти до розгляду апеляційну скаргу у будь-якому разі подання її особою, яка не була залучена до участі у справі. Скаржник має враховувати, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строку оскарження судового рішення покладає на нього обов`язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку і у разі, коли відповідну апеляційну чи касаційну скаргу подано особою, не залученою до участі у справі. Разом з цим, неучасть у справі особи, яка звертається зі скаргою з посиланням на те, що рішення у цій справі стосується її прав та інтересів, не є безумовною підставою визнання причин пропуску строку поважними та поновлення цього строку.

Системний аналіз вказаних процесуальних норм свідчить, що подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки, звільняє її саме від безумовної відмови у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, саме незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, передбаченої частиною другою статті 261 ГПК України, проте не звільняє від обов`язку довести поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, передбаченого іншими вищенаведеними нормами ГПК України.

Отже, норми ГПК України підлягають застосуванню до всіх без виключення учасників судового процесу, а окремі норми визначають початок перебігу процесуального строку на оскарження судових рішень саме для осіб які не приймали участі у розгляді справи, а суд вирішив питання про їх права та інтереси, та передбачають можливість поновлення процесуального строку на оскарження судових рішень. Суд у такому випадку надає оцінку наведеним апелянтом причинам пропуску строку апеляційного оскарження на предмет їх поважності.

Схожі за змістом правові висновки викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 922/765/15 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.07.2019 у справі № 5011-46/18261-2012, від 03.10.2019 у справі № 909/117/17, від 08.10.2019 у справі № 5011-46/18261-2012.

Отже, апеляційний суд розглянувши подане клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження судового рішення у цій справі, прийняв оскаржувану ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження, визнавши викладені скаржником причини поновлення строку неповажними з огляду на те, що скаржник не зазначив, з яких підстав останній не мав змоги звернутись з відповідною апеляційною скаргою в двадцятиденний строк з дня коли йому стало відомо про існування такого рішення, тобто з 15.12.2022, та чому саме апеляційну скаргу ним подано до суду лише 24.03.2023, тобто більше ніж через три місяці після встановлення факту існування судового рішення, що наразі оскаржується прокурором.

В оскаржуваній ухвалі суд апеляційної інстанції встановив наявність підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження (пункт 4 частини першої статті 261 ГПК України), оскільки прокурор не був позбавлений можливості своєчасно здійснювати моніторинг реєстрів, оскільки це прямо впливає на обґрунтованість причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

Зокрема, наведені прокурором інші обставини не змінюють обставин неможливості своєчасно дізнатись про наявність оскаржуваного рішення, враховуючи специфіку оскарження прокурором судового рішення, виявленого відповідно до даних як Єдиного державного реєстру судових рішень, так і Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отже не свідчать про наявність обставин, які є об`єктивно непереборними та такими, що не залежали від особи і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та звернення до суду апеляційної інстанції у строк, встановлений положеннями ГПК України.

Зазначена підстава не стосується того, чи вирішив суд в оскаржуваному рішенні питання про права, інтереси та (або) обов`язки заявника апеляційної скарги, а є самостійною підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження. Вказаний висновок суду апеляційної інстанції не суперечить правовим висновкам, викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського у складі Верховного Суду від 16.01.2020 у справі № 925/1600/16 (аналогічну правову позицію наведено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 910/12257/13 та від 16.06.2021 у справі № 910/15988/16 з подібними процесуальними правовідносинами).

Так, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).

При цьому скаржником як у клопотанні про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, так і у касаційній скарзі не обґрунтовано наявності обставин, що об`єктивно перешкоджали своєчасному поданню апеляційної скарги у цій справі.

Пропуск процесуального строку - це юридичний факт, який настає внаслідок бездіяльності уповноваженої особи в момент настання (або закінчення) цього строку з поважних причин чи з причини, що не можуть бути визнані такими, і такий, що породжує відповідні правові наслідки.

Постановляючи оскаржувану ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження, суд керувався частиною четвертою статті 260 ГПК України, відповідно до якої, якщо заяву про поновлення строку апеляційного оскарження не буде подано особою в зазначений строк або вказані підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного господарського суду, щодо недоведеності поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження та відсутність обставин, які об`єктивно унеможливили звернення скаржника з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Полтавської області від 30.08.2018 у справі № 917/399/18, оскільки можливість такого звернення залежала виключно від волевиявлення самого скаржника та належного використання ним своїх прав, визначених нормами ГПК України.

Доводи викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не викликають сумнівів щодо правомірності застосування статей 260 та 261 ГПК України.

Відповідно до частини другої статті 293 ГПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість касаційної скарги заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 05.06.2023 у справі № 917/399/18 та відмову у відкритті касаційного провадження, адже у цій справі правильне застосовування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Керуючись статтями 234, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 05.06.2023 у справі № 917/399/18.

2. Матеріали касаційної скарги повернути скаржникові.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ