Рішення

від 30.08.2018 по справі 917/399/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.08.2018 Справа № 917/399/18

м. Полтава

за позовною заявою Фізичної особи-підприємця Петрова Дмитра Владиславовича, АДРЕСА_1, 36000 ( адреса для листування: вул. Котляревського, 6 оф. 1, м. Полтава, 36000)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дукат", вул. Червоноармійська, 7, кв. 7, м. Полтава, 36000

про визнання права власності

Суддя Паламарчук В.В.

Секретар судового засідання Рожко О.П.

Представники сторін у судове засідання не з'явилися

Обставини справи: Фізична особа-підприємець Петров Дмитро Владиславович звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дукат" про визнання права власності за Фізичною особою-підприємцем Петровим Дмитром Владиславовичем за набувальною давністю на нежитлове приміщення (магазин) (А-1), що розташоване за адресою АДРЕСА_2 загальною площею 24,6 кв.м. та складається із коридору 7,6 кв.м., торгової зали - 11,5 кв.м., кімнати клієнта - 1,3 кв.м., кабінету - 4,2 кв.м.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 16.04.2018р. порушено провадження у справі, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Проведення підготовчого засідання призначено на 15.05.2018р.

У зв'язку з перебуванням судді на лікарняному та у відпустці, розгляд справи призначено на 30.08.2018р.

Представники сторін у судове засідання не з'явилися.

15.08.2018 року за вхід. №7611 від відповідача надійшов лист з повідомленням про визнання позову. До листа відповідачем додано Протокол загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Дукат" №2 від 03.08.2018р., згідно якого ухвалено визнати позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Петрова Дмитра Владиславовича.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши подані докази, суд встановив:

Як вбачається з матеріалів справи ФОП Петров Д.В. (позивач) на підставі біржової угоди від 14.03.2003р., яка була укладена між ФОП Петров Д.В. (позивач) та ТОВ "Дукат" (відповідач) на Центральній універсальній біржі та зареєстрована за № 000021, з березня 2003 року володіє та користується нежитловим приміщенням, яке знаходиться за адресою м. Полтава, вул. Івана Мазепи (Калініна), 37-6, загальною площею 24,6 кв.м. Відповідно до укладеної угоди, а саме п. 9, даний договір згідно ст. 13 Закону України Про товарну біржу не підлягав нотаріальному посвідченню, але згідно п. 11 - підлягав обов'язковій реєстрації Полтавським МБТІ.

Позивач у позові зазначає, що своєчасно не звернувся за реєстрацію у Полтавське МБТІ. На даний час втрачена можливість реєстрації укладеної угоди, оскільки згідно Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень угоди, укладені на біржах, не вказані, як підстава для проведення реєстрації права власності. Відповідно до ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 01.07.2004 року обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права і обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить, зокрема, юридичним особам, в т.ч. право власності на нерухоме майно. Крім того, позивач зазначає, що крім добросовісного заволодіння (шляхом укладення угоди), протягом останніх п'ятнадцяти років користується нежитловим приміщенням.

Оскільки, зареєструвати біржову угоду та набуте по ній майно позивач вже не може, він звернувся до суду з позовом про визнання права власності на майно за набувальною давністю.

При вирішенні спору суд виходив з наступного.

Згідно із частиною 2 статті 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону, або незаконність права власності не встановлена судом.

У відповідності до позиції, викладеної в листі Верховного Суду України від 01.07.2013 року Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ , за нормами ЦК України підставами виникнення (набуття) права власності є різні правопороджуючі юридичні факти, або правовідносини.

Право власності може набуватись різними способами, які поділяються на дві групи: первинні, тобто такі, які не залежать від прав попереднього власника на майно, та похідні, за яких право власності на майно переходить до власника від його попередника в порядку правонаступництва.

За Цивільним кодексом України (в подальшому ЦК України) до первинного способу набуття права власності відноситься: набуття права власності на новостворену (виготовлену) річ (у т. ч. на об'єкт незавершеного будівництва), на яку раніше не було і не могло бути встановлене нічиє право власності (ст. 331 ЦК України); набуття права власності на перероблену річ чи на зібрані плоди або привласнені (добуті) загальнодоступні дари природи, у т.ч. в результаті полювання на диких звірів, вилову риби (ч.2 ст.189, ст. 332,333 ЦК України); визнання права власності за певних умов на самочинне будівництво (ст. 376 ЦК України); набуття права власності на скарб, знахідку, бездоглядну домашню тварину або інше безхазяйне майно, у т. ч. на майно, від якого відмовився або на яке втратив право попередній власник (ст. 335, 336, 337, 338, 340, 341, 343 ЦК України); набуття права власності на майно добросовісним набувачем від неуповноваженого відчужувача у разі відмови власнику у задоволенні позову про його витребування (статті 330, 388,389 ЦК України); набуття права власності за набувальною давністю на окремі об'єкти (ст. 344 ЦК України).

До похідних способів належить набуття цього права: на підставі правочинів (ст. 334 ЦК України); в порядку спадкування після смерті громадянина (ст. 1216 ЦК України); в порядку правонаступництва при реорганізації юридичної особи (ч. 2 ст. 104, статті 107, 109 ЦК України); у випадку приватизації державного майна та майна, що перебуває у комунальній власності (ст. 345 ЦК України).

Похідними способами набуття права власності, зазвичай, є різні договори: купівлі-продажу, міни, дарування, ренти, оренди з викупом, а також спадкування майна або правонаступництво щодо майна юридичних осіб або публічно-правових утворень.

Таким чином, підставою первинного способу набуття права власності є правопороджуючі юридичні факти, а для похідного - правовідносини, які виникли на підставі відповідних юридичних фактів.

Цивільний кодекс України розглядає набувальну давність як первинний спосіб набуття права власності. Набувальна давність поширюється на випадки фактичного безпідставного володіння чужим майном за певних умов.

Відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України особа яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

Отже, для набуття права власності на майно за набувальною давністю згідно з правилами ст. 344 ЦК України, необхідно, щоб заволодіння майном було добросовісним, тобто особа при заволодінні майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Разом з тим факт обізнаності особи про те, що вона не є власником речі, не виключає добросовісності володіння за умови, що заволодіння майном не відбулося з порушенням норм права (викрадення, шахрайство).

Аналізуючи поняття "добросовісності володіння" як ознаки набувальної давності за ст. 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений в тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

При набувальній давності тягар доказування добросовісності лягає на зацікавлену сторону - на позивача. Наявність у володільця певної правової підстави для володіння майном виключає можливість набуття права власності за набувальною давністю.

При цьому, виходячи зі змісту цієї статті особа, що має право на визнання права власності на майно за набувальною давністю повинна бути незаконним добросовісним володільцем цього майна, тобто фактичним володільцем, який не має будь-якого титулу (права власності, користування, сервітуту та інші) на це майно, а наявність відповідного титулу виключає застосування положень статті 344 Цивільного кодексу України.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на чуже майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Добросовісність заволодіння майном особою полягає в її переконанні, що заволодіння правомірне, тобто майно надійшло до неї законно, а саме, особа при заволодіння майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності чи володіння майном. При цьому факт обізнаності особи про те, що вона не є власником не виключає добросовісності володіння за умови, що заволодіння майном не відбулося з порушенням норм права (викрадення, шахрайство).

Відкритість володіння полягає в тому, що фактичний незаконний володілець майна, здійснюючи володіння повинен ставитись до речі як до своєї власної (експлуатувати, вживати необхідні заходи до утримання), не приховуючи цього факту від інших осіб. При цьому від давнісного володільця не вимагається здійснення активних дій для демонстрації свого володіння іншим особам, а вимагається лише утримання від дій, спрямованих на його приховування.

Як уже зазначалося, позивач звернувся із позовом про визнання права власності на спірне майно саме за набувальною давністю.

Відповідно до положень частин 1, 4 статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Отже, задоволення судом вимог про визнання за володільцем права власності на нерухоме майно на підставі статті 344 Цивільного кодексу України (яка визначена підставою позову) можливе лише за наявності необхідних умов: добросовісності заволодіння; відкритості; безперервності; безтитульності володіння. Норми цієї статті не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов'язань (договорів оренди, зберігання, безоплатного користування, оперативного управління тощо), чи у будь-який інший передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника. Крім того, оскільки право власності за набувальною давністю набувається за рішенням суду, то на момент прийняття рішення право володіння позивача не має бути припинено (наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України від 20.05.2015 у справі № 911/130/14).

У розумінні наведених положень володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна. Встановлення характеру володіння (добросовісне й недобросовісне) при виникненні спору здійснюється судом з урахуванням обставин справи, з якої виникло володіння чужою річчю. Володіння має бути відкритим, очевидним для всіх третіх осіб, які повинні мати можливість спостерігати за ним. Володіння має бути безперервним упродовж визначених законом строків (для нерухомого майна упродовж 10 років, а для рухомого майна - 5 років).

Отже, суттєвим для виникнення права власності за набувальною давністю є встановлення моменту виникнення права власності за набувальною давністю та строк володіння; характер володіння (добросовісне, недобросовісне, відкрите, безперервне); обставини, за яких виникло володіння спірним майном та чи відповідає це володіння ознакам безтитульного володіння; юридичний статус спірного майна.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на чуже нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Враховуючи зазначені положення, слід дійти висновку, що за наявності підстав вважати, що власник майна (якщо такий є) упродовж тривалого часу не виявляє наміру визнати спірне майно своїм, тобто він погодився із його втратою, таке майно може бути визнано власністю фактичного добросовісного володільця.

У матеріалах справи відсутні дані щодо того, що заволодіння позивачем майном відбулось як наслідок протиправних дій (викрадення, шахрайство), а також відсутні будь-які вимоги осіб, що мають права на це майно щодо його повернення.

Судом встановлено, що позивач відкритого та добросовісного користується майном, що підтверджується копіями договорів на обслуговування майна; копією дозволу на право роботи ФОП за адресою вул. Калініна, 37б; копією погодження на встановлення режиму роботи об'єкту торгівлі за адресою вул. Калініна, 37б; довідкою з Державної податкової інспекції у м. Полтаві про відсутність заборгованості по орендній платі за землю. Позивач здійснює обслуговування приміщення, поточний та капітальний ремонт. Позивач не приховував факт знаходження вказаного майна у своєму володінні, відкрито та добросовісно використовував (та використовує) це майно у власній господарській діяльності. Вищезазначене нежитлове приміщення починаючи з 2003 р. обліковуються у позивача на його балансі, що підтверджується копією повідомлення про оподаткування (форма № 20-ОПП).

Отже, сукупність вищезазначених обставин, свідчать про добросовісність заволодіння, відкритість, безперервність, тривалість та безтитульність володіння позивачем спірним об'єктом, а отже і про наявність правових підстав для визнання за позивачем права власності на зазначений об'єкт на підставі статті 344 Цивільного кодексу України за набувальною давністю.

За викладеного, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підтверджені документально та нормами матеріального права, визнаються відповідачем, а тому підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 232-233, 237-238, 240 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати за Фізичною особою-підприємцем Петровим Дмитром Владиславовичем (АДРЕСА_1, 36000, ІПН НОМЕР_1) право власності за набувальною давністю на нежитлове приміщення (магазин), що розташоване за адресою АДРЕСА_2 загальною площею 24,6 кв.м. та складається із коридору 7,6 кв.м., торгової зали - 11,5 кв.м., кімнати клієнта - 1,3 кв.м., кабінету - 4,2 кв.м.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Паламарчук В.В.