Постанова

від 04.07.2023 по справі 752/17893/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 752/17893/19

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/4717/2023

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 липня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача Слюсар Т.А.,

суддів: Білич І.М., Березовенко Р.В.,

за участю секретаря судового засідання Шаламай Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Олексієнко Тетяни Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 01 листопада 2021 року у складі судді Хоменко В.С.,

у справі за позовом ОСОБА_2 до приватного підприємства «Стітекс», ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором відступлення прав вимоги,-

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом та з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просив суд про стягнення солідарно з ПП «Стітекс» та ОСОБА_1 заборгованості в загальному розмірі 4 720 780 грн 85 коп. у зв`язку із неналежним виконанням останніми своїх зобов`язань за договором відступлення прав вимоги за договором банківського рахунку від 30.10.2017 з урахування 3% річних, а також вирішити питання судових витрат у справі.

Позов обґрунтовано тим, що між ПП «Стітекс» та ОСОБА_2 укладено договір відступлення прав вимоги за договором банківського рахунку від 30.10.2017, за умовами якого останній відступив ПП «Стітекс» права вимоги за договором № 19/01/12-БР-5003 банківського рахунку фізичної особи « Мультівалютний » від 24.12.2012, укладеного між позивачем та ПАТ «Банк Богуслав», а ПП «Стітекс» зобов`язалося сплати ОСОБА_2 ціну відступлення 196 797, 43 дол.США за права вимоги, що відступилися за Основним договором.

Проте, ПП «Стітекс» не виконав жодних платежів на виконання умов Основного договору ОСОБА_2 . В той же час, між позивачем та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 1, за яким останній поручається перед позивачем за повне виконання зобов`язань ПП «Стітекс» за договором відступлення прав вимоги від 30.10.2017.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 01 листопада 2021 року позов ОСОБА_2 задоволено. Вирішено питання судових витрат.

В апеляційній скарзі адвокат Олексієнко Т.В. в інтересах ОСОБА_1 посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, неповне встановлення обставин, які мають значення для справи, неправильність встановлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок неправильної оцінки доказів судом першої інстанції, просить скасувати рішення районного суду в частині вимог до ОСОБА_1 та відмовити у задоволенні в цій частині в повному обсязі. Вирішити питання судових витрат.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що в порушення вимог ст. 257 ЦПК України районним судом не взято до уваги те, що ОСОБА_2 звернувся до Печерського районного суду м. Києва до ОСОБА_4 з приводу виконання зобов`язань за одним і тим самим договором про відступлення прав вимоги від 30.10.2017, укладеного між ПП «Стітекс» та ОСОБА_2 , зазначаючи в обох позовних заявах повну суму заборгованості до стягнення, зазначене призведе до подвійного стягнення боргу, що в свою чергу порушить права ОСОБА_1 .

Указує, що судом першої інстанції порушено ст. 44 ЦПК України, оскільки позивач навмисно подає безпідставні позови, з метою штучно збільшити розмір зобов`язань відповідача, а судом першої інстанції дані факти не оцінені та не взяті до уваги.

Скаржник не погоджується і щодо стягнення судом першої інстанції на користь позивача суми витрат на правову допомогу в розмірі 12 000 грн, тобто по 6000 з кожного, оскільки позивачем не доведена та необґрунтована сума витрат на правничу допомогу в такому розмірі, так як адвокат на призначені судові засідання не з`являвся і заявлені до стягнення витрати не є співмірними з витраченими адвокатом часом та складністю справи, складністю виготовлення процесуальних документів.

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Ганган В.Г. в інтересах ОСОБА_2 заперечує проти доводів апеляційної скарги, вважає її безпідставною та такою, що не підлягає до задоволення, просить рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 01 листопада 2021 року залишити без змін та відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Представник ПП «Стітекс» та ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилися про розгляд справи повідомлялися належним чином, представник скаржника адвокат Олексієнко Т.В. просила розгляд справи проводити за її відсутності та ОСОБА_1 , у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд справи за відсутності відповідачів.

Колегія суддів, вислухавши адвоката адвокат Гангана В.Г. в інтересах ОСОБА_2 , який просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Убачається, що рішення оскаржується лише в частині вимог до ОСОБА_1 , а тому відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України в іншій частині рішення суду не переглядається.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чиє підстави допустити негайне виконання судового рішення; чиє підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним нормам процесуального в повній мірі.

Як убачається з матеріалів справи, 30.10.2017 між ПП "Стітекс" (новий кредитор) та ОСОБА_2 (первісний кредитор) укладено договір відступлення прав вимоги за договором банківського рахунку, відповідно до якого первісний кредитор відступає новому кредитору права вимоги до боржника за депозитним договором, а новий кредитор зобов`язується сплатити первісному кредиторові ціну відступлення за права вимоги, що відступаються за цим договором.

Відповідно до п. 1.1. договору боржником є ПАТ "Банк Богуслав"; депозитним договором є договір № 19/01/12-БР-50003 банківського рахунку фізичної особи "Мільтивалютний" від 24.12.2012, укладений між первісним кредитором та боржником; права вимоги - це всі права вимоги до боржника за депозитним договором, у т. ч. право вимагати виплати грошових коштів за депозитним договором у розмірі 196 797,43 доларів США (а.с. 11-13 т.1).

01.11.2017 позивачем та ПП «Стітекс» направлено на адресу ПАТ "Банк Богуслав" повідомлення про заміну кредитора у зобов`язанні, котре було отримано останнім 01.11.2017 вх. № 207/09 (а.с. 14 т.1).

09.02.2018 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 1, за умовами якого останній поручився перед позивачем за повне виконання зобов`язань ПП "Стітекс" за договором відступлення прав вимоги від 30.10.2017, укладеного між ОСОБА_2 та ПП "Стітекс" (а.с. 15-16 т.1).

22.01.2019 позивачем було направлено відповідачам претензії щодо оплати ціни відступлення права вимоги згідно договору відступлення прав вимоги за договором банківського рахунку від 30.10.2017 на вказані позивачем банківські реквізити (а.с. 17-29 т.1).

Крім того як убачається зі справи, під час провадження справи в районному суді, 05.02.2020 ОСОБА_1 було сплачено позивачу 15 000 доларів США, що еквівалентно 375 000 грн (а.с. 125).

Тому, з урахуванням сплаченої суми 06.02.2020 позивачем було подано заяву про зменшення розміру вимог до ПП "Стітекс" та ОСОБА_1 у якій він просив про стягнення солідарно заборгованості за договором відступлення прав вимоги у розмірі 4 720 780 грн 85 коп., з яких: 4 576 423 грн 34 коп. сума боргу та 144 357 грн 51 коп. - 3 % річних відповідно ч. 2 ст. 625 ЦК України (а.с. 123-124 т.1).

Задовольняючи позов ОСОБА_2 в частині стягнення основної суми боргу 4 576 423 грн 34 коп., районний суд виходив з того, що позивачем доведено, що відповідачі кошти своєчасно не повернули, зобов`язання не виконали що стало підставою й для стягнення 3% річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України за період з 01.01.2018 по 28.08.2019 в розмірі 144 357 грн 51 коп.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та зазначає про наступне.

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статей 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною третьою статті 549 ЦК України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Так, відповідно до п. 3.1. договору відступлення права вимоги за договором банківського рахунку між ПП "Стітекс" та ОСОБА_2 від 30.10.2017 первісний кредитор зобов`язаний передати новому кредиторові оригінали/копії всіх банківських документів після укладення цього договору. У той же час, у разі необхідності (для представлення на огляд суду тощо) оригінали документів можуть бути тимчасово повернені первісному кредитору на його запит.

Сторони цього договору погоджуються підписати спільне повідомлення (тобто повідомлення, підписане обома сторонами) боржнику щодо відступлення, здійсненого на користь нового кредитора - за змістом та формою, прийнятною для сторін. Таке повідомлення повинне, окрім іншого, надавати інструкції боржнику здійснювати будь-які та всі платежі, включені до прав вимоги, на користь нового кредитора. Повідомлення має бути підписане уповноваженими представниками сторін та направлене боржнику рекомендованим листом або вручене йому особисто з підтвердженням отримання протягом одного місяця від дати цього договору (п. 3.2. договору).

Пунктом 4.1. договору сторони погодили, що ціна відступлення прав вимоги за депозитним договором становить еквівалент суми 196 797,43 доларів США у гривні за офіційним курсом гривні до долару США, встановленим НБУ на дату оплати.

Згідно п. 4.2. договору встановлено, що новий кредитор зобов`язується сплатити первісному кредитору ціну відступлення на рахунок, повідомлений первісним кредитором, відповідно до наступного графіку: по 10 000 доларів США (еквівалент у гривні) щомісячно (не пізніше останнього дня відповідного місяця), починаючи з грудня 2017 року по червень 2019 року включно; залишок у сумі 6 797,43 доларів США (еквівалент у гривні) - не пізніше 31.07.2019.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України одним із видів забезпечення виконання зобов`язання може бути порука.

Згідно з частинами першою, другою статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до частин першої та другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

З огляду на викладене, районний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, за умов договору ОСОБА_5 як поручитель, так і ПП "Стітекс" новий кредитор мають нести солідарну відповідальність перед позивачем.

Пунктом 1.2. Договору поруки передбачено, що поручитель поручається перед Кредитором з повне виконання зобов`язання ПП "Стітекс" за договором відступлення прав вимоги від 30.10.2017. укладеним між кредитором та ПП "Стітекс", відповідно до умов якого кредитор зобов`язується відступити божнику права вимоги до банку за договором № 19/01/12-БР-50003 банківського рахунку фізичної особи «Мультивалютний» від 24 грудня 2012 року, а Боржник зобов`язується сплати Кредиторові вартість права вимоги, що відступлені за основним договором.

Відповідно до п. 1.3. договору поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язання боржника в повному обсязі. Поручитель відповідає в тому ж обсязі, що й боржник, включаючи виконання основного зобов`язання, сплату штрафних санкцій, пені, що виникають з основного договору.

Вказане свідчить про те, що позивач правомірно пред`явив позов і до поручителя.

Як установлено, відповідно до п. 4.1. договору відступлення права вимоги за договором банківського рахунку сторони погодили, що ціна відступлення прав вимоги за депозитним договором становить еквівалент суми 196 797,43 доларів США у гривні за офіційним курсом гривні до долару США, встановленим НБУ на дату оплати.

Убачається, що під час розгляду справи у суді ОСОБА_1 сплатив позивачу 15 000 доларів США, що еквівалентно 375 000 грн.

Між тим посилання в апеляційній скарзі про сплату ОСОБА_2 додатково 3 000 доларів США, що еквівалентно 79 200 грн матеріали справи не містять та не долучено такого доказу й на стадії апеляційного провадження справи.

Вказаному доводу відповідача була також надана оцінка й у суді першої інстанції, яка також не знайшла свого підтвердження.

При цьому убачається, що позивачем відповідачам 22.01.2019 направлялися претензії, однак відповіді на них він не отримав.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущення.

Отже, відповідачами не було виконано зобов`язання за договором та не надано доказів, які б підтверджували протилежне.

Встановлено, що позов до відповідачів подано у серпні 2019 року тобто в межах строку передбаченого ч. 4 ст. 559 ЦК України, оскільки у відповідності до п. 4.2. договору поруки, порука діє до 02.02.2020, але в будь-якому разі до повного виконання боржником зобов`язань за основним договором. Установлено, що на виконання умов договору поручителем на користь позивача частково сплачено борг під час судового розгляду справи, що слугувало підставою до подання ОСОБА_2 заяви про зменшення позовних вимог.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування трьох процентів річних на суму боргу та входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України), а тому її приписи поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18 (№ 686/21962/15-ц).

Ухвалюючи рішення, районний суд вважав доведеною вину відповідачів у невиконанні грошового зобов`язання та з урахуванням всіх обставин, які доводять, що поручитель ОСОБА_1 має солідарно відповідати за зобов`язанням за договором, тому обґрунтовано задовольнив вимогу про стягнення й 3 % річних.

Твердження апеляційної скарги про те, що строк дії договору поруки №1 від 09.02.2018року визначено до 02.02.2020 року, а з урахуванням тривалості розгляду справи районним судом такий строк сплинув - безпідставні, остільки не ґрунтуються на положеннях процесуального закону.

В силу вимог ч.1 ст.543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Згідно положень ч. 1 ст.544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Згідно п.2.6 договору, у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за основним договором, поручитель набуває усі права кредитора щодо обов`язку боржника за основним договором.

А тому та обставина, що у провадженні Печерського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до іншої особи про стягнення боргу за договором поруки, про що зазначено у апеляційній скарзі, по цій справі правового значення не має й на суть прийнятого рішення не впливає, у зв`язку з чим указані посилання апеляційної скарги підлягають відхиленню.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

У статті 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідно до справи, договір відступлення прав вимоги є чинним, його дійсність не спростовано.

Згідно п. 1.1. договору поруки ОСОБА_1 поручається перед позивачем за повне виконання зобов`язань перед ПП «Стітекс» за договором відступлення прав вимоги від 30.10.2007року, укладеного між ОСОБА_2 та ПП «Стітекс».

Пунктом 1.3 договору поруки визначено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Строк дії основного договору визначено до 31 липня 2019року, а строк дії поруки сторони установили до 02.02.2020року.

З урахуванням солідарного обов`язку перед кредитором позичальника (боржника за основним зобов`язанням) і поручителя кредитор має право вибору звернення з вимогою до них разом чи до будь-кого з них окремо, тому відсутність у справі доказів виконання зобов`язання боржником не звільняє від відповідальності щодо виконання взятого на себе зобов`язання поручителем.

Процесуальні порушення, допущені судом під час розгляду справи не є істотними й на суть прийнятого рішення не впливають.

Частиною 4 ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, про обґрунтованість позову, а протилежного скаржником суду не доведено.

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та власного тлумачення характеру спірних правовідносин і встановлених судом обставин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції та не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

При цьому районний суд визнавши вимоги про стягнення основного зобов`язання та 3 % річних, з урахуванням зменшення суми боргу, обґрунтовано стягнув солідарно судовий збір у відповідності до положень статті 141 ЦПК України в розмірі 9 605 грн тобто по 4 802 грн 50 коп. з кожного відповідача.

Погоджується, колегія суддів й з стягненням пропорційної частини понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000 грн з ОСОБА_1 , з підстав доведеності понесеної суми.

Убачається, що на підтвердження понесених витрат представником позивача надано копію договору про надання правової допомоги № 02-08/19 від 27.08.2019, копія додаткової угоди № 1 до договору № 02-08/19 від 27.08.2019 де у відповідності до п. 2.1. визначено, що гонорар за надання правової допомоги складає 12 000 грн, копія рахунку №1 від 20.02.2020 для сплати 6000 грн та копія рахунку № НОМЕР_1 для сплати 6 000 грн, копій квитанцій про перерахування 12 000 грн позивачем Адвокатському бюро (а.с. 203-215 т.1).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом з тим, законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною 3 статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частин 4 та 5 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Більше того відповідачі не подали клопотання про зменшення витрат, понесених позивачем на оплату послуг з надання правничої допомоги.

Проаналізувавши обсяг наданих заявнику послуг, оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, колегія суддів вважає, що районним судом обґрунтовано здавлено заявлену позивачем сума в розмірі 12 000 грн є співмірною зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів уважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а отже, слід відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу адвоката Олексієнко Тетяни Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 01 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач:

Судді: