Постанова від 19.07.2023 по справі 697/495/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2023 року

м. Черкаси

Справа № 697/495/22Провадження № 22-ц/821/762/23Категорія: 311010000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої: Карпенко О.В.

суддів: Бородійчука В.Г., Нерушак Л.В.

за участю секретаря: Ярошенка Б.М.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

представник позивача: адвокат Васянович В`ячеслав Валерійович

відповідачі: Відокремлений структурний підрозділ «Канівський фаховий коледж культури і мистецтв Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини», Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

представник ВСП «Канівський фаховий коледж культури і мистецтв Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини»: адвокат Константінова Тетяна Миколаївна

третя особа: Управління Держпраці у Черкаській області

розглянувши в порядку спрощеного провадження в режимі відеоконференції апеляційні скарги представника ОСОБА_1 адвоката Васяновича В`ячеслава Валерійовича та представника Відокремленого структурного підрозділу «Канівський фаховий коледж культури і мистецтв Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини» адвоката Константінової Тетяни Миколаївни на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 16 березня 2023 року (ухваленого під головуванням судді Скирди Б.К. в приміщенні Канівського міськрайонного суду Черкаської області, повний текст рішення складено 21 березня 2023 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Відокремленого структурного підрозділу «Канівський фаховий коледж культури і мистецтв Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини», Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини, третя особа: Управління Держпраці у Черкаській області про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

15 квітня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Канівського міськрайонного суду Черкаської області із позовом до Відокремленого структурного підрозділу «Канівський фаховий коледж культури і мистецтв Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини», Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини , третя особа: Управління Держпраці у Черкаській області про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 працювала у Відокремленому структурному підрозділі «Канівський фаховий коледж культури і мистецтв Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини» на посаді викладача та концертмейстера.

Наказом від 29.06.2021 №15-к за п. 1 ст. 40 КЗпП України позивачку звільнено з посади викладача та концертмейстера коледжу з 30.06.2021 (за скороченням штату працівників).

З наказом про звільнення її було ознайомлено 29.06.2021 під підпис, проте відсутнє підтвердження того, що у день звільнення їй видано копію наказу про звільнення, як того вимагає ст. 47 КЗпП України.

В ході інспекційного відвідування Управлінням Держпраці у Черкаській області встановлено, що вивільнення позивачки проведено з порушенням вимог ст. 42, ст. 47 та ст. 49-2 КЗпП України.

Фактичної підстави, вказаної в наказі про її звільнення (скорочення чисельності працівників) на момент звільнення не було, адже кількість працівників у відповідача з часу прийняття рішення про звільнення зменшилась всього на 1 особу.

Як зазначено позивачкою з посиланням на правові позиції Верховного Суду, в першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці, тому, при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

В даному випадку роботодавцем не надано жодних доказів проведеного аналізу кваліфікації та продуктивності праці працівників, однорідні посади яких скорочуються та які можуть бути звільнені з цих підстав.

Доказів щодо вищої кваліфікації та продуктивності праці позивачки в порівнянні з іншими працівниками підприємства, що залишилися на роботі відповідач позивачці не надав.

Також, як зазначено позивачкою, на момент її звільнення відповідач не пропонував усі наявні вакантні посади працівнику. Так, при вивільненні працівникові повинна бути запропонована робота за відповідною професією (спеціальністю) і при відсутності такої роботи інша робота, що є на підприємстві.

Виходячи з вищевикладеного, позивачкою вказано про порушення відповідачем трудового законодавства при її звільненні, що свідчить про незаконність такого звільнення.

Позивачка також зазначає, що її середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 56 256,20 грн.

З огляду на вказані обставини, ОСОБА_1 змушена за захистом своїх порушених трудових прав звертатися до суду із даним позовом та просить суд постановити рішення, яким визнати незаконним та скасувати наказ директора відокремленого структурного підрозділу «Канівський фаховий коледж культури і мистецтв Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини» від 29.06.2021 № 15-к про звільнення її з посади викладача та концертмейстера за п. 1 ст. 40 КЗпП України;

поновити її на посаді викладача та концертмейстера відокремленого структурного підрозділу «Канівський фаховий коледж культури і мистецтв Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини» з 29.06.2021;

стягнути з Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини на її користь середній заробіток (середню заробітну плату) за час вимушеного прогулу з розрахунку 200,20 грн. на день, починаючи з 29.06.2021 по день винесення рішення, розмір якого на момент звернення позивача до суду складає 56 256,20 грн.;

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 16 березня 2023 року позовні вимоги - задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ директора Відокремленого структурного підрозділу «Канівський фаховий коледж культури і мистецтв Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини» від 29.06.2021 № 15-к про звільнення ОСОБА_1 з посади викладача та концертмейстера за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді викладача та концертмейстера Відокремленого структурного підрозділу «Канівський фаховий коледж культури і мистецтв Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини» з 01 липня 2021 року.

Рішення суду першої інстанції, зокрема, мотивоване тим, що визначальним критерієм для визначення наявності переважного права на залишення на роботі при скороченні чисельності штату працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці є саме рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці. І лише, якщо кваліфікації та продуктивність праці працівників є рівноцінними, то перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині другій статті 42 КЗпП України.

Оскільки оцінювання викладачів проводилось у відповідності до рейтингової шкали, що затверджена Положенням «Про рейтингову систему діяльності викладачів та концертмейстерів коледжу» саме в період, коли позивачка не працювала (оскільки була звільнена з 26.06.2020 року та наказом від 07.04.2021 року була поновлена на посаді концертмейстера та викладача коледжу) то, відповідно, ОСОБА_1 не мала об`єктивної можливості подавати звіти та інші документи, визначені внутрішніми документами коледжу, брати участь у заходах, при цьому перерозподіл навантаження на 2021-2022 навчальний рік після її поновлення на роботі не здійснювався, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що роботодавцем не було дотримано справедливих умов при оцінюванні працівників за їх рейтингами за відповідний період.

Крім того, відсутні будь-які докази того, чи проводився порівняльний аналіз кваліфікації усіх працівників, які займають посаду, що скорочується, враховуючи їхній освітній рівень, стаж і досвід та ставлення до роботи, досягнення, нагороди, стягнення.

Суд прийшов до висновку, що звільнення позивачки ОСОБА_1 відбулося з порушенням вимог ст. 42 КЗпП України. Рішення про її звільнення у зв`язку зі скороченням штату було прийняте виходячи лише з рейтингових показників, не враховуючи її кваліфікацію, стаж та переважне право залишення на роботі.

Відмовляючи у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції вважав, що Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини не є належним відповідачем в частині заявлених позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення на її користь середнього заробітку (середньої заробітної плати) за час вимушеного прогулу, оскільки Відокремлений структурний підрозділ «Канівський фаховий коледж культури і мистецтв Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини» має окремі права фінансово-господарської самостійності та включений до Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів з присвоєнням йому коду 087750, а тому саме ВСП має повноваження на виплату як заробітної плати, так і стягнення з нього середнього заробітку, про який заявлено позивачкою.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг

В апеляційній скарзі, поданій 19 квітня 2023 року, представник ОСОБА_1 адвокат Васянович В.В., не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у стягненні на користь позивачки середнього заробітку, вважаючи його необґрунтованим, постановленим при неповному з`ясуванні обставин, що мають істотне значення для справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права та із порушенням норм процесуального права, просив в оскаржуваній частині рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 16 березня 2023 року скасувати та ухвалити в цій частині нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити повністю.

Апеляційна скарга, мотивована тим,що оскільки Відокремлений структурний підрозділ «Канівський фаховий коледж культури і мистецтв Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини» є філією, то у розумінні ст. 95 ЦПК України не є юридичної особою та не може виступати стороною у цивільному процесі, тому відповідачем в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини.

В апеляційній скарзі, поданій 21 квітня 2023 року, представник ВСП Канівський фаховий коледж культури і мистецтв Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини»- адвокат Константінова Т.М., вважаючи оскаржуване рішення таким, що постановлене з неповним з`ясуванням обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; із порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, просила скасувати рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 16 березня 2023 року в частині задоволених вимог ОСОБА_1 , та постановити нове рішення, яким у їх задоволенні відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував ту обставину, що продуктивність праці роботодавцем визначалась на підставі отриманих балів за рейтинговою системою. При цьому, форма документа порівняльного аналізу продуктивності працівників на законодавчому рівні не затверджена, тому і була сформована порівняльна таблиця, до якої взято до уваги результати рейтингових балів з 2017 року. Згідно з сформованою таблицею позивачка мала найменшу продуктивність серед інших викладачів.

Крім того вказує, що рейтингова таблиця формується не виключно з отриманих балів, а враховується і наукова, творча, методична робота за межами навчального закладу. Тобто, навіть не викладаючи, працівник може набрати рейтингові бали. Втім, будь-якого звіту про свої творчі та наукові досягнення позивачка не надала.

Також особа, що подала апеляційну скаргу, вважає, що суд першої інстанції невірно застосував норми ст. 42 КЗпП України. Вказує, що, в даному випадку, застосовувалась лише частина перша вказаної статті - продуктивність, оскільки рівних умов продуктивності серед інших працівників не було, то за переважним правом (частина друга ст. 42 КЗпП України) працівники не визначались.

Відзив на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу, представник ВСП Канівський фаховий коледж культури і мистецтв Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини»- адвокат Константінова Т.М. просить залишити апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Васяновича В.В. без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині залишити без змін, мотивуючи тим, що судом першої інстанції було вірно застосовано норми матеріального та процесуального права, в повній мірі з`ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення спору та надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи.

Фактичні обставини справи

Як вбачається з наявних матеріалів справи, позивачку ОСОБА_1 22.01.1981 було прийнято на посаду викладача фортепіано та концертмейстера Канівського культурно-освітнього училища, що підтверджується записом в її трудовій книжці від 02.08.1971 (т.1 а.с.11) та копією наказу № 17 від 22.01.1981 «Про прийом на роботу ОСОБА_2 (том 1, а.с.17).

Відповідно до довідки Відокремленого структурного підрозділу «Канівський фаховий коледж культури і мистецтв Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини» від 14.06.2021 № 167, Канівське культурно-освітнє училище згідно наказу № 205 від 28.11.1990 перейменоване в Канівське училище культури, яке відповідно до наказу № 239 від 27.12.2001 перейменоване в Канівське училище культури і мистецтв, та відповідно до наказу № 76/1 від 15.05.2010 перейменоване в Канівське училище культури і мистецтв Черкаської обласної ради, яке відповідно до наказу №1-к від 14.02.2014, наказу №105 від 05.02.2014 МОН України перейменоване в Канівський коледж культури і мистецтв Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини відокремлений структурний підрозділ університету, та відповідно до наказу № 1-к від 17.02.2021, наказу № 1573 від 29.12.2020 МОН України перейменований у Відокремлений структурний підрозділ «Канівський фаховий коледж культури і мистецтв Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини» (том 1, а.с.24).

Згідно з наказом Відокремленого структурного підрозділу «Канівський фаховий коледж культури і мистецтв Уманського педагогічного університету імені Павла Тичини» № 9-к від 30.04.2021 внесено зміни до тарифікаційного навантаження викладачів коледжу з 30.06.2021, а саме: скоротити посаду викладача та концертмейстера, попередити викладача та концертмейстера ОСОБА_1 (не пізніше, ніж за два місяці) про вивільнення її посади відповідно до чинного законодавства України про звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України (том 1, а.с.19).

Відповідно до повідомлення № 126 від 30.04.2021 вбачається, що ОСОБА_1 повідомлено про скорочення штату працівників, у зв`язку з відсутністю педагогічних та концертмейстерських годин. У повідомленні також зазначено, що в коледжі відсутні вакантні посади, які б могли бути запропоновані їй для подальшого працевлаштування (том 1, а.с.18).

Відповідно до наказу відповідача № 15-к від 29.06.2021, ОСОБА_1 звільнено з посади викладача та концертмейстера коледжу з 30.06.2021 за ст. 40 п. 1 КЗпП України (т.1 а.с.20), що також підтверджується записом у трудовій книжці позивачки (том 1, а.с.16).

Як встановлено судом першої інстанції, у протоколі засідання предметної (циклової) комісії «Музичне мистецтво» № 12 від 27.04.2021, відповідно до якого навантаження ОСОБА_1 станом на 27.04.2021 складає 10 педагогічних годин та 50 концертмейстерських годин, прогнозоване навантаження на 2020-2021 навчальний рік - 0 педагогічних та 0 концертмейстерських годин (том 1, а.с.143-146).

Відповідно до витягу з протоколу засідання викладачів циклової комісії «Музичне мистецтво» від 27.04.2021 надано порівняльну таблицю діяльності викладачів та концертмейстерів у відповідності до рейтингової шкали, де навпроти прізвища позивачки за 2019-2020 навчальний рік зазначено 259, за 2021-2021 - 0 (том 1, а.с.147-149).

Відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 вона була звільнена з посади викладача та концертмейстера коледжу за п. 1 ст. 40 КЗпП України з 26.06.2020. Наказом №8-к від 07.04.2021 згідно рішення Канівського міськрайонного суду від 01.04.2021, ОСОБА_1 поновлена на посаді викладача та концертмейстера коледжу (том 1, а.с.13).

Згідно довідки УДКСУ від 18.02.2021 та реєстраційної картки розпорядника коштів (одержувача бюджетних коштів), Відокремлений структурний підрозділ «Канівський фаховий коледж культури і мистецтв Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини» включений до Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів з присвоєнням йому коду 087750 (том 2, а.с.77, 78, 79).

Позиція Черкаського апеляційного суду

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів поданих апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.1 та ч. 2ст. 367 ЦПК України).

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно дост. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене у відповідності до вимог, визначенихст. 263 ЦПК України, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно зі статтею 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 частини першої статті 40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048 цс 15.

При цьому, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Як вбачається з матеріалів справи, під час прийняття рішення про звільнення позивачки, роботодавець в порушення вищезазначених вимог закону, не запропонував усі наявні вакантні посади, що відповідали б кваліфікації ОСОБА_1 , обмежившись лише в повідомленні про скорочення, посиланням на те, що такі посади відсутні.

Втім, за приписами наведених норм законодавства та усталеної судової практики, враховуючи те, що Канівський фаховий коледж культури і мистецтв Уманського педагогічного університету імені Павла Тичини» є відокремленим структурним підрозділом Уманського педагогічного університету імені Павла Тичини, то роботодавець мав змогу запропонувати вакантні посади не лише у своєму підрозділі, а й в інших структурних підрозділах Уманського педагогічного університету імені Павла Тичини чи, зокрема і наявні вакантні посади в Уманському педагогічному університеті імені Павла Тичини.

При таких обставинах, апеляційний суд приходить до висновку про те, що відповідач допустив порушення вимог трудового законодавства, не запропонувавши позивачці посади, які відповідали б її кваліфікації. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази того, що такі посади не були вакантні на момент повідомлення ОСОБА_1 про скорочення.

Крім того, згідно зі статтею 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

З аналізу наведених норм чинного законодавства України вбачається, що визначальним критерієм для визначення наявності переважного права на залишенні на роботі при скороченні чисельності штату працівників, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.

Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до витягу з протоколу засідання викладачів циклової комісії «Музичне мистецтво» від 27.04.2021 надано порівняльну таблицю діяльності викладачів та концертмейстерів у відповідності до рейтингової шкали, де навпроти прізвища позивачки за 2019-2020 навчальний рік зазначено 259, за 2021-2021 - 0 (том 1, а.с.147-149).

За показами свідків, які були допитані в судовому засіданні вбачається, що дана порівняльна таблиця формується на підставі звітів викладачів, а також їх наукової, творчої та методичної роботи поза межами навчального закладу. Рейтингові показники ОСОБА_1 за 2020-2021 н.р. становить 0, оскільки нею не було здано звіт, тобто в основу рейтингової шкоди покладено саме звіти працівників.

Разом з тим, відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 вона була звільнена з посади викладача та концертмейстера коледжу за п. 1 ст. 40 КЗпП України з 26.06.2020. Наказом №8-к від 07.04.2021 згідно рішення Канівського міськрайонного суду від 01.04.2021, ОСОБА_1 поновлена на посаді викладача та концертмейстера коледжу (том 1, а.с.13).

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що неможливість подання позивачкою звіту відбулось з незалежних від останньої причин, оскільки позивачка не працювала на роботі в період, за який проводилася оцінка продуктивності працівників та визначення їх рейтингу, а перерозподіл навантаження на 2021-2022 навчальний рік після її поновлення на роботі не здійснювався. Таким чином, відповідачем не було дотримано справедливих умов при оцінюванні працівників за їх рейтингами за відповідний період.

При цьому, колегія суддів вважає, що посилання в апеляційній скарзі ВСП «Канівський фаховий коледж культури і мистецтв Уманського педагогічного університету імені Павла Тичини» на те, що навіть не викладаючи, працівник може набрати рейтингові бали, які враховуються при формуванні рейтингового списку є необгрунтованими та такими що не підтверджені матеріалами справи, оскільки за даними проведеної перевірки Управління Держпраців в Черкаській області в період з 27.07.2021 року по 09.08.2021 року встановлено, що при складанні рейтингової шкали комісією, в першу чергу, бралась до уваги кількість годин викладання та концертмейстерських годин на кожного працівника. А оскільки, ОСОБА_1 поновлена на посаді викладача та концертмейстера коледжу за наказом від 07.04.2021 року, фактично вже під кінець 2020-2021 навчального року, то її рейтинговий показник становить 0.

Також в своїй апеляційній скарзі ВСП ««Канівський фаховий коледж культури і мистецтв Уманського педагогічного університету імені Павла Тичини» вважає, що суд першої інстанції невірно застосував норми ст. 42 КЗпП України, посилаючись на те, що, в даному випадку, застосовувалась лише частина перша вказаної статті - продуктивність, оскільки рівних умов продуктивності серед інших працівників не було, то за переважним правом (частина друга ст. 42 КЗпП України) працівники не визначались.

Однак, такі доводи апеляційний суд відхиляє з огляду на те, що за приписами вказаної статті мають бути досліджені кваліфікація та продуктивність праці. При цьому, переважне право підлягає застосуванню як під час здійснення порівняльного аналізу продуктивності праці та кваліфікації за частиною 1 статті 42 КЗпП України так і за частиною другою вказаної статті при рівних умовах продуктивності та кваліфікації.

Так, суд першої інстанції вірно зауважив, що в матеріалах справи відсутні докази того, чи проводився порівняльний аналіз кваліфікації усіх працівників, які займають посаду, що скорочується, враховуючи їхній освітній рівень, стаж і досвід та ставлення до роботи, досягнення, нагороди, стягнення. Відсутні докази того, що позивачка виконувала свої посадові обов`язки неякісно, мала зауваження чи стягнення, мала нижчу кваліфікацію роботи порівняно з іншими працівниками.

При таких обставинах, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про звільнення позивачки без законної підстави, що, відповідно до приписів частин першої, другої статті 235 КЗпП України, є підставою для поновлення її на попередній роботі.

Таким чином, місцевий суд обґрунтовано визнав неправомірним та скасував наказ директора Відокремленого структурного підрозділу «Канівський фаховий коледж культури і мистецтв Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини» від 29.06.2021 № 15-к про звільнення ОСОБА_1 з посади викладача та концертмейстера за п. 1 ст. 40 КЗпП України та поновив ОСОБА_1 на посаді викладача та концертмейстера Відокремленого структурного підрозділу «Канівський фаховий коледж культури і мистецтв Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини» з 01 липня 2021 року.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 адвоката Васяновича В.В. в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновленні на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відмовляючи в задоволенні вимоги позивачки про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції вважав, що дана вимога заявлена до неналежного відповідача Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини, оскільки Відокремлений структурний підрозділ «Канівський фаховий коледж культури і мистецтв Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини» має окремі права фінансово-господарської самостійності та включений до Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів з присвоєнням йому коду 087750.

Надаючи оцінку доводам скаржника, колегія суддів приходить до висновку про їх необгрунтованість, оскільки сама по собі обставина того, що відокремлений структурний підрозділ створений без права юридичної особи не свідчить про те, що така установа не може мати за дорученням органу фінансово-господарську самостійність. Зокрема, на переконання колегії суддів, місцевим судом вірно враховано пункти наказу Міністерства освіти і науки України від 29.12.2020 № 1573 «Про перейменування відокремленого структурного підрозділу Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини», згідно яких Відокремленому структурному підрозділу «Канівський фаховий коледж культури і мистецтв Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини» надано окремі права фінансово-господарської діяльності, зокрема, права вести окремий баланс, відкриття реєстраційного рахунку в органах Державної казначейської служби з правом мати код мережі, мати печатку та штамп.

Крім того, звернуто увагу, що фінансування Відокремленого структурного підрозділу «Канівський фаховий коледж культури і мистецтв Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини» проводиться з державного бюджету та виплата заробітних плат працівникам проводиться безпосередньо останнім.

Відтак, колегія суддів вважає слушними посилання суду першої інстанції на фінансову-господарську самостійність ВСП «Канівський фаховий коледж культури і мистецтв Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини», який має відповідні повноваження на вчинення фінансових операцій.

Крім цього, як вбачається з вказаної вище довідки про доходи ОСОБА_1 (том 1, а.с.160), їй також була раніше виплачена сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за попереднім рішенням суду про поновлення на роботі саме відповідачем Відокремленим структурним підрозділом «Канівський фаховий коледж культури і мистецтв Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини», а тому заявлення позовних вимог про стягнення середнього заробітку (середньої заробітної плати) за час вимушеного прогулу до відповідача - Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини є безпідставними.

Водночас, колегія наголошує, що позивач, за наявності підстав, не позбавлений можливості звернутись до суду, на захист своїх прав та законних інтересів з позовом до належного кола відповідачів.

За викладених обставин, апеляційний суд вважає, що приведені скаржниками в апеляційних скаргах доводи, фактично зводяться до незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду, в апеляційних скаргах не наведено, тому апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у апеляційних скаргах доводами, не вбачає.

У відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 13 ст.141ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись ст.ст. 368, 374,375,381,382,383,384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 адвоката Васяновича В`ячеслава Валерійовича та представника Відокремленого структурного підрозділу «Канівський фаховий коледж культури і мистецтв Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини» адвоката Константінової Тетяни Миколаївни на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 16 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Відокремленого структурного підрозділу «Канівський фаховий коледж культури і мистецтв Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини», Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини, третя особа: Управління Держпраці у Черкаській області про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишити без задоволення.

Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 16 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.

Головуюча О.В. Карпенко

Судді В.Г. Бородійчук

Л.В. Нерушак

/повний текст постанови суду виготовлений 20 липня 2023 року/