Постанова

від 19.07.2023 по справі 216/1431/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 липня 2023 року

м. Київ

справа № 216/1431/19

провадження № 61-4942 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

відповідач - приватне акціонерне товариство «Інжинірінгово-виробниче підприємство «Енергія»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі судді Бутенко М. В. від 21 листопада 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

у складі колегії суддів: Остапенко В. О., Бондар Я. М., Зубакової В. П.

від 07 березня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який в подальшому уточнив, до приватного акціонерного товариства «Інжинірінгово-виробниче підприємство «Енергія» (далі - ПрАТ «ІВП «Енергія») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування завданої моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 21 квітня 2011 року його прийнято на роботу охоронником II розряду служби безпеки та охорони ПАТ «Енергія».

15 січня 2019 року йому стало відомо, що ОСОБА_3 , генеральний конструктор-генеральний директор ПрАТ «ІВП «Енергія» підписав наказ

від 15 січня 2019 року № 02, за яким з 25 березня 2019 року скасовується на підприємстві служба безпеки і охорони як структурна одиниця, але тільки він та ОСОБА_4 попереджалися про скорочення їх посад та наступне звільнення згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

Вказував, що з даним наказом він не погодився і 24 січня 2019 року звернувся до ОСОБА_3 , генерального конструктора - генерального директора

ПрАТ «ІВП «Енергія» із заявою, в якій просив скасувати наказ від 15 січня

2019 року № 02 за яким він звільняється з роботи охоронника, поновити його на попередній посаді, припинити порушувати його конституційні права, як інваліда Великої Вітчизняної війни ІІІ групи, ліквідатора аварії на ЧАЕС, проте відповідь на вказану заяву він не отримав. При цьому, ОСОБА_3 викликав його до кабінету і запропонував йому декілька посад, але він заявив, що його як ліквідатора аварії на ЧАЕС та інваліда війни ІІІ групи можуть звільнити тільки тоді, коли буде ліквідовано ПрАТ «ІВП «Енергія».

Позивач вважав, що його звільнення з посади охоронника згідно за наказом

від 15 січня 2019 року № 02 є неможливим, так як згідно з виписки із медичної картки стаціонарного хворого № 41 терапевтичне відділення з 03 січня

2019 року по 17 січня 2019 року та табелю роботи на січень 2019 року він знаходився на лікарняному і проходив стаціонарне лікування у 3 міській лікарні.

Крім того, позивач посилався на незаконність наказу відповідача

від 08 лютого 2019 року № 9к та вважав, що його звільнення на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України є безпідставним та незаконним з огляду на те, що надані відповідачем докази порушення ним трудової дисципліни є припущеннями. При цьому позивач зазначав, що він не надавав своєї згоди на відеозйомку під час роботи, про це його не було попереджено при прийомі на роботу. Вважав вказані обставини порушенням його прав, що захищені Законом України «Про захист персональних даних». Такими діями відповідач завдав йому моральної шкоди.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 , уточнивши позовні вимоги, просив суд:

- скасувати наказ від 15 січня 2019 року № 2 та наказ від 08 лютого 2019 року

№ 9 к щодо його звільнення з посади охоронника ПрАТ «ІВП «Енергія»;

- зобов`язати ПрАТ «ІВП «Енергія» поновити його на посаді охоронника

ПАТ «ІВП «Енергія» з 08 лютого 2019 року;

- визнати запис № 7 від 08 лютого 2019 року у трудовій книжці щодо його звільнення недійсним;

- стягнути з ПрАТ «ІВП «Енергія» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 лютого 2019 року по день його поновлення на посаді із розрахунку заробітної плати за робочий день, яка не є нижчою мінімальної заробітної плати, встановленої законом та відшкодувати йому моральну шкоду у розмірі 20 000 грн;

- зобов`язати ПрАТ «ІВП «Енергія» провести за ЄСВ на грошову суму, яка буде зарахована йому, також провести відрахування з ЄСВ та усіх податків у фіскальну службу України з грошової суми, яка буде нарахована йому;

- зобов`язати ПрАТ «ІВП «Енергія» знищити усі відеозаписи за 23 січня

2019 року, 24 січня 2019 року, 27 січня 2019 року та 28 січня 2019 року відносно нього у встановленому законом порядку, так як вони є персональними даними, які були зібрані з порушенням вимог Законом України «Про захист персональних даних».

Короткий зміст судових рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 березня 2023 року,

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що відсутні підстави про те, що звільнення позивача відбулось з порушенням вимог КЗпП України, оскільки відповідачем доведено вчинення позивачем дисциплінарних проступків, за що позивач неодноразово, зокрема наказами: від 22 жовтня 2018 року № 118,

від 20 листопада 2018 року № 132 та від 07 лютого 2019 року № 9, притягався до дисциплінарної відповідальності, що свідчить про наявність в діях позивача системності невиконання ним без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що оскарження позивачем наказу

від 15 січня 2019 року № 2 «Про зміни в організації виробництва і праці» не є належним ефективний спосіб захисту порушеного, на думку позивача права, оскільки вказаний наказ не був підставою для звільнення позивача із займаної посади. Доводи апеляційної скарги про те, що наказ від 15 січня 2019 року № 02 «Про зміну в організації виробництва і праці» є незаконним, так як наглядова рада ПрАТ «ІВП «Енергія» у складі голови наглядової ради та секретаря наглядової ради, не могла приймати рішення щодо ліквідації Служба безпеки і охорони, є безпідставним, оскільки позивачем не зазначено, у чому саме полягає незаконність чи безпідставність вказаного наказу, тим більше, що позивача звільнено із займаної посади на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України у зв`язку із систематичним невиконанням без поважних причин обов`язків, покладених на нього посадовою інструкцією трудовим договором й правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивача, як ліквідатора аварії на ЧАЕС та інваліда ІІІ групи Великої Вітчизняної війни, можуть звільнити тільки тоді, коли буде ліквідовано ПрАТ «ІВП «Енергія», є безпідставними, оскільки позивача звільнено із займаної посади на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України.

Також суд апеляційної інстанції вказав, що доводи апеляційної скарги представника позивача про те, що судом не досліджено, що з 01 грудня 2018 року на підприємстві разом із Службою безпеки і охорони став діяти режимно-секретний відділ ПрАТ «ІВП «Енергія» (РСВ), куди позивачу не було запропоновано перейти, й те, що судом не були досліджені штатні розклади як СБіО, так і РСВ, в якому залишаються шість вільних посад, є безпідставними, оскільки при звільненні позивача на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України у зв`язку із систематичним невиконанням без поважних причин обов`язків, покладених на нього посадовою інструкцією трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємство не зобов`язано пропонувати робітнику вільні посади.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом не надано належної оцінки поясненням свідка ОСОБА_5 , не надано належної оцінки наказу

від 12 січня 2017 року № 7, яким було прийнято рішення розмістити по території підприємства камери відеоспостереження для збереження майна підприємства та заборонено розміщувати камери відеоспостереження безпосередньо на робочих місцях служби безпеки та охорони, проте ОСОБА_5 , а також декілька працівників відповідача, здійснювали спостереження за роботою охоронців служби безпеки та охорони, зокрема і позивача по справі, на що позивач своєї згоди не надавав, тому вважав, що використання відеоспостереження за роботою охоронців це є втручанням в його особисте життя, до уваги не приймаються, оскільки позивачем у справі не оскаржено наказ від 22 жовтня 2018 року № 118, наказ від 20 листопада

2018 року № 132 та наказ від 07 лютого 2019 року № 9, якими позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани, вони є чинними.

Посилання позивача на те, що суд першої інстанції не прийняв до уваги той факт, що після видачі наказу від 07 лютого 2019 року № 9 про оголошення йому догани, відповідач 08 лютого 2019 року, тобто на другий день після оголошення догани, видав наказ № 9 про його звільнення, не заслуговують на увагу, оскільки нормами КЗпП України не передбачено, що наказ про звільнення на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України не може бути винесений на наступний день після застосовування заходу дисциплінарного стягнення. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що доводи апеляційної скарги позивача про те, що застосовуючи раніше заходи дисциплінарного стягнення у вигляді доган та винесення наказу

від 08 лютого 2019 року № 9к відповідач порушив закони України, є безпідставними, оскільки позивач по справі не оспорював правомірність оголошення йому доган.

Також суд апеляційної інстанції вказав, що доводи апеляційної скарги про те, що у позивача були сумніви щодо справжності його підпису під наказами

від 22 жовтня 2018 року, від 20 листопада 2018 року та від 07 лютого

2019 року, не беруться до уваги, оскільки позивач не довів того, що він не підписував вказані накази та не заявляв клопотання щодо призначення відповідної експертизи у суді першої інстанції

Також не можуть бути взяті до уваги доводи апеляційної скарги про те, що позивач при прийомі на роботу не був ознайомлений під підпис з тим, що встановлені відеокамери будуть контролювати його роботу охоронцем, так як є обробкою персональних даних такого працівника, що є порушенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки наявність на підприємстві відповідача відеокамер не свідчить про обробку персональних даних такого працівника та порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу

Дніпропетровської області від 21 листопада 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 березня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 13 квітня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області

від 21 листопада 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 07 березня 2023 року залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

У наданий судом строк представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,надіслав матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 травня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 216/1431/19 із

Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У червні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди належним чином не встановили фактичні обставини у справі, належним чином не дослідили відповідні накази ПрАТ «ІВП «Енергія», які на його думку, є незаконними.

Зазначає, що суди належним чином не взяли до уваги, що:

- наказ від 15 січня 2019 року № 02, за яким з 25 березня

2019 року на підприємстві скасовується як структурна одиниця Служба безпеки і охорони (СБіО), безпосередньо стосувався подальшої його роботи на підприємстві. При цьому, він вважає вказаний наказ незаконним, оскільки наглядова рада ПрАТ «ІВП «Енергія» у складі голови наглядової ради та секретаря наглядової ради не могла приймати рішення щодо ліквідації Служба безпеки і охорони;

- його, як ліквідатора аварії на ЧАЕС та інваліда ІІІ групи Великої Вітчизняної війни, можуть звільнити тільки тоді, коли буде ліквідовано

ПрАТ «ІВП «Енергія»;

- з 01 грудня 2018 року на ПрАТ «ІВП «Енергія» разом із Службою безпеки і охорони став діяти режимно-секретний відділ ПрАТ «ІВП «Енергія»(РСВ), куди йому не було запропоновано перейти, та штатні розклади як СБіО, так і РСВ,

в якому залишаються шість вільних посад;

- пояснення свідка ОСОБА_5 , яка працює т.в.о. начальника РСВ,

та наказом від 12 січня 2017 року № 7 було прийнято рішення розмістити по території підприємства камери відеоспостереження для збереження майна підприємства та заборонено розміщувати камери відеоспостереження безпосередньо на робочих місцях служби безпеки та охорони, проте ОСОБА_5 , а також декілька працівників ПрАТ «ІВП «Енергія», здійснювали спостереження за роботою охоронців служби безпеки та охорони, зокрема і щодо нього, проте він своєї згоди на відеозйомку не надавав, вважав, що це є втручанням в його особисте життя;

- після видачі наказу від 07 лютого 2019 року № 9 про оголошення йому догани, ПрАТ «ІВП «Енергія» 08 лютого 2019 року, тобто на другий день після оголошення догани, видав наказ № 9 про звільнення його з посади, тобто двічі притяг до відповідальності за одне й те саме.

Вказує, що він дізнався про накази від 22 жовтня 2018 року № 118,

від 20 листопада 2018 року № 132, від 07 лютого 2019 року № 9, від 08 лютого 2019 року № 9-к тільки 13 липня 2022 року й зазначає, що вказані накази були незаконні, видані з порушенням трудового законодавства.

Зазначає, що суди не взяли до уваги те, що при прийомі на роботу він не був ознайомлений під підпис з тим, що встановлені відеокамери будуть контролювати його роботу охоронцем. При цьому факт відеозйомки працівника на робочому місці вже є обробкою персональних даних такого працівника, що є порушенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, встановлені відеокамери були виключно для стеження території підприємства, а у наказі для їх встановлення заборонялося проводити відеоспостереження за працівниками Служби охорони і безпеки.

Крім того, зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду де предметом звільнення працівника по пункту 3 статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення, які були накладені на підставі відеоспостережень, які велись без його згоди.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ПрАТ «ІВП «Енергія» на касаційну скаргу, в якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, суди належним чином встановили фактичні обставини у справі, ухвалили судові рішення відповідно до норм права, з врахуванням доказів у справі. При цьому, зазначає, що ПрАТ «ІВП «Енергія» дотримано всі норми та вимоги законодавства України, що регулюють вивільнення працівників та не порушено законних прав позивача, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ПрАТ «ІВП «Енергія»

з 06 квітня 2011 року, на підставі наказу від 05 квітня 2011року № 25-к до 08 лютого 2019 року.

З посадовою інструкцією охоронника ПрАТ «ІВП «Енергія», схемою території підприємства та маршруту руху охорони ОСОБА_1 особисто ознайомлений під підпис.

Рішенням Наглядової ради (протокол від 03 грудня 2018 року № 6) ПрАТ «ІВП «Енергія» було прийнято рішення про скорочення штату працівників і затверджено наказ від 15 січня 2019 року № 2 «Про зміни в організації виробництва і праці».

Зазначеним наказом з 25 березня 2019 року на підприємстві ПрАТ «ІВП «Енергія» скасовується Служба безпеки і охорони (СБІО), як структурна одиниця. У Службі безпеки і охорони (СБІО) на дату затвердження наказу від 15 січня 2019 року № 2 працювало два охоронника ОСОБА_1 та

ОСОБА_4 .

Пунктом 4.1. наказу від 15 січня 2019 року № 2, передбачалося попередження працівників СБІО охоронників ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про ліквідацію Служби безпеки і охорони, як структурної одиниці, і, як наслідок, про скорочення їх посад та наступне звільнення персонально під розпис не пізніше ніж за 2 місяці до скасування підрозділу. Пунктом 4.2. вказаного наказу, передбачалося пропонування скорочуваним працівникам вакантних посад згідно штатного розкладу. Якщо такі відсутні, а також через відмову від запропонованих посад, працівників звільнити згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України по закінченню 2-х місяців після попередження.

ОСОБА_1 було персонально попереджено про зміни в організації виробництва і праці, а саме про ліквідацію Служби безпеки і охорони ПрАТ «ІВП «Енергія», повне скорочення штату та чисельності працівників Служби безпеки і охорони, про скорочення посади яку позивач обіймав та про наступне звільнення з посади охоронника Служби безпеки і охорони ПрАТ «ІВП «Енергія» з 25 березня 2019 року. Одночасно позивачу була запропоновано переведення на іншу роботу на підприємстві, яку останній може виконувати відповідно до своєї кваліфікації та стану здоров`я, а саме на 5 вільних на підприємстві вакансій: прибиральник виробничих приміщень (дільниця); прибиральник виробничих приміщень (баня); прибиральник території 0,5 ставки; фрезерувальник; електрогазозварник.

Відповідно до Акту про відмову від переведення, складеного комісією у

складі - начальника служби кадрів ОСОБА_6 , провідного економіста з праці ОСОБА_7 , заступника головного конструктора-генерального директора з допоміжного виробництва ОСОБА_8 було встановлено, що

ОСОБА_1 повторно було запропоновано переведення на вільні вакантні посади від чого останній відмовився.

За час роботи на підприємстві ПрАТ «ІВП «Енергія» ОСОБА_1 неодноразово притягався до дисциплінарної відповідальності, а саме:

- наказом від 22 жовтня 2018 року № 118 «Про порушення трудової дисципліни», оголошено догану (а. с. 70, т. 1);

- наказом від 20 листопада 2018 року № 132 «Про порушення трудової дисципліни», оголошено догану (а. с. 71, т. 1);

- наказом від 07 лютого 2019 року № 9 «Про порушення трудової дисципліни», оголошено догану (а. с. 72, т. 1).

ОСОБА_1 особисто під підпис було ознайомлено із наказами від 22 жовтня 2018 року № 118 «Про порушення трудової дисципліни», від 20 листопада

2018 року № 132 «Про порушення трудової дисципліни». Від особистого підпису щодо ознайомлення з наказом від 07 лютого 2019 року № 9 «Про порушення трудової дисципліни» позивач відмовився, про що комісією у складі працівників ПрАТ «ІВП «Енергія»(начальника служби кадрів

ОСОБА_6 , провідного економіста з праці ОСОБА_7 , заступника головного конструктора-генерального директора з допоміжного виробництва ОСОБА_8 ) було складено 08 лютого 2019 року Акт щодо ознайомлення ОСОБА_1 з наказом, та зафіксовано, що позивач відмовився поставити особистий підпис на наказі від 07 лютого 2019 року № 9.

Відповідно до доповідних записок виконуючого обов`язки начальника Служби безпеки і охорони ОСОБА_5 , пояснювальних записок інспектора режимно-секретного відділу ОСОБА_9 , ПрАТ «ІВП «Енергія» було виявлено порушення пунктів 3.5, 3.7., 3.8 «Посадової інструкції охоронця» та Розпорядження від 10 листопада 2017 року № 5 «Про виконання припису служби охорони праці від 10 листопада 2017 року № 18» позивачем.

Відповідно до пояснювальної записки інспектора Режимно-секретного відділу ОСОБА_9 від 28 січня 2019 року виявлено, що позивач обхід території взагалі не здійснював.

Згідно з доповідної записки в.о. СБіО ОСОБА_5 від 28 січня

2019 року, пояснювальної записка інспектора Режимно-секретного відділу ОСОБА_9 від 28 січня 2019 року, виявлено, що позивач в період часу 22:04 27 січня 2019 року вийшов із прохідної підприємства на територію підприємства, звернув в сторону дерев`яної споруди та до 05:32 28 січня

2019 року на прохідну не повертався. Також виявлено у дерев`яній споруді обладнане спальне місце та дерев`яна споруда опалювалася електрообігрівальними приладами.

Позивач по факту виявлених порушень пунктів 3.5, 3.7., 3.8 «Посадової інструкції охоронця» та Розпорядження від 10 листопада 2017 року № 5 «Про виконання припису служби охорони праці від 10 листопада 2017 року № 18» відмовився надати пояснювальні записки, що було зафіксовано комісією та складено відповідні акти.

Розпорядженнями від 04 лютого 2019 року № 4, 5 ПрАТ «ІВП «Енергія» додатково було запропоновано позивачу надати пояснення щодо зазначених вище порушень, але від надання пояснень позивач відмовився.

Наказом від 08 лютого 2019 року № 9-К ОСОБА_1 з 08 лютого 2019 року звільнено з посади охоронця Служби безпеки і охорони за систематичне невиконанням без поважних причин обов`язків, покладених на нього посадовою інструкцією трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник, у змісті уточненої касаційної скарги, зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

1) застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного

у постановах Верховного Суду; 2) відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування інших норм права у подібних правовідносинах;

3) судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку, зокрема, систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Відповідно до частини першої статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Частинами першою та другою статті148 КЗпП України передбачено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

У пунктах 22, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пункту статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.

Систематичним невиконанням обов`язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.

Апеляційний суд при перегляді рішення районного суду у порушення вимог статті 367, пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України належним чином доводи апеляційної скарги позивача не перевірив, допустився порушень норм матеріального та процесуального права, які суд касаційної інстанції з огляду на визначені статтею 400 ЦПК України його процесуальні повноваження усунути на стадії касаційного перегляду не може.

Щодо повторного притягнення до дисциплінарної відповідності за одне і те саме порушення трудової дисципліни

Судом установлено, що наказом від 07 лютого 2019 року № 9 «Про порушення трудової дисципліни» охоронцю ОСОБА_1 оголошено догану, зокрема, за те, що не здійснював кожні 40 хвилин 23 січня 2019 - 24 січня 2019 року обхід території (а. с. 72, т. 1).

Систематичним невиконанням обов`язків буде вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.

Разом з тим, апеляційний суд належним чином не дав правової оцінки доводам апеляційної скарги про те, що позивач нового порушення трудової дисципліни не вчиняв, а роботодавець на наступний день після оголошення 07 лютого 2019 року догани, а саме 08 лютого 2019 року видав наказ № 9-к, яким звільнив ОСОБА_1 з роботи на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України (а. с. 88, т. 1). При цьому у зазначеному наказі не зазначено нові порушення трудової дисципліни, які були би вчинені після 07 лютого 2019 року.

Встановлювати ці нові обставини, досліджувати докази, давати їм правову оцінку суд касаційної інстанції не може в силу імперативної норми статті 400 ЦПК України.

Щодо перевірки наказів, які входять у систему для звільнення

Вирішуючи спір про поновлення працівника на роботі, звільненого за систематичне невиконання без поважних причин трудових обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, суд повинен перевірити законність всіх попередніх стягнень, які за висновком роботодавця, входять до системи для звільнення (річний строк та інше). Отже, незалежно від того, чи оспорює позивач такі накази, які й не потрібно оспорювати заявленням окремої позовної вимоги, суд перевіряє законність таких наказів про оголошення доган, які передували звільненню за систему порушень.

До подібних висновків дійшов Верховний Суду у постанові від 21 червня

2023 рокуу справі № 212/5018/20, провадження № 61-2744 св 23.

У зв`язку з викладеним висновки апеляційного суду про те, що позивач не оспорював у судовому порядку накладені на нього наказами стягнення у вигляді доган, є помилковим. Верховний Суд не може досліджувати обставини, які не були досліджені апеляційним судом.

Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції

у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, то суду при новому розгляді справи слід перевірити вищенаведені обставини.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Щодо судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416

ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення

та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд направляє справу на новий розгляд, не ухвалюючи судового рішення по суті спору.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 березня 2023 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Д. Д. Луспеник Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець С. Ф. Хопта