Постанова

від 13.09.2023 по справі 216/1431/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7735/23 Справа № 216/1431/19 Суддя у 1-й інстанції - БУТЕНКО М. В. Суддя у 2-й інстанції - Кішкіна І. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2023 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Кішкіної І.В.,

суддів Агєєва О.В., Корчистої О.І.,

за участю секретаря судового засідання Сотнікової А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №216/1431/19 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Інжинірінгово-виробниче підприємство «Енергія» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 листопада 2022 року (суддя Бутенко М.В., повний текст судового рішення складено 28 листопада 2022 року),

в с т а н о в и в:

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до приватного акціонерного товариства «Інжинірінгово-виробниче підприємство «Енергія» (далі - ПрАТ «ІВП «Енергія») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування завданої моральної шкоди, обґрунтовуючи свої вимоги там, що 21 квітня 2011 року його прийнято на роботу охоронником II розряду служби безпеки та охорони ПАТ «Енергія». 15 січня 2019 року йому стало відомо, що ОСОБА_3 , генеральний конструктор - генеральний директор ПрАТ «ІВП «Енергія» підписав наказ від 15 січня 2019 року № 02, за яким з 25 березня 2019 року скасовується на підприємстві служба безпеки і охорони як структурна одиниця, але тільки він та ОСОБА_4 попереджалися про скорочення їх посад та наступне звільнення згідно із пунктом 1 статті 40 КЗпП України. Вказував, що з даним наказом він не погодився і 24 січня 2019 року звернувся до ОСОБА_3 , генерального конструктора - генерального директора ПрАТ «ІВП «Енергія» із заявою, в якій просив скасувати наказ від 15 січня 2019 року № 02, за яким він звільняється з роботи охоронника, поновити його на попередній посаді, припинити порушувати його конституційні права, як інваліда війни ІІІ групи, ліквідатора аварії на ЧАЕС, проте відповідь на вказану заяву він не отримав. При цьому, ОСОБА_3 викликав його до кабінету і запропонував йому декілька посад, але він заявив, що його як ліквідатора аварії на ЧАЕС та інваліда війни ІІІ групи можуть звільнити тільки тоді, коли буде ліквідовано ПрАТ «ІВП «Енергія». Позивач вважав, що його звільнення з посади охоронника за наказом від 15 січня 2019 року № 02 є неможливим, так як згідно із випискою із медичної картки стаціонарного хворого №41 терапевтичного відділення з 03 січня 2019 року по 17 січня 2019 року та табелю роботи на січень 2019 року він знаходився на лікарняному і проходив стаціонарне лікування у 3 міській лікарні. Крім того, позивач посилався на незаконність наказу відповідача від 08 лютого 2019 року № 9к та вважав, що його звільнення на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України є безпідставним та незаконним з огляду на те, що надані відповідачем докази порушення ним трудової дисципліни є припущеннями. При цьому позивач зазначав, що він не надавав своєї згоди на відеозйомку під час роботи, про це його не було попереджено при прийомі на роботу. Вважав вказані обставини порушенням його прав, що захищені Законом України «Про захист персональних даних». Такими діями відповідач завдав йому моральної шкоди. З урахуванням уточнень ОСОБА_1 просив суд: скасувати наказ від 15 січня 2019 року № 2 та наказ від 08 лютого 2019 року № 9 к щодо його звільнення з посади охоронника ПрАТ «ІВП «Енергія»; зобов`язати ПрАТ «ІВП «Енергія» поновити його на посаді охоронника ПАТ «ІВП «Енергія» з 08 лютого 2019 року; визнати запис №7 від 08 лютого 2019 року у трудовій книжці щодо його звільнення недійсним; стягнути з ПрАТ «ІВП «Енергія» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 лютого 2019 року по день його поновлення на посаді із розрахунку заробітної плати за робочий день, яка не є нижчою мінімальної заробітної плати, встановленої законом, та відшкодувати йому моральну шкоду у розмірі 20000 грн; зобов`язати ПрАТ «ІВП «Енергія» провести за ЄСВ на грошову суму, яка буде зарахована йому, також провести відрахування з ЄСВ та усіх податків у фіскальну службу України з грошової суми, яка буде нарахована йому; зобов`язати ПрАТ «ІВП «Енергія» знищити усі відеозаписи за 23 січня 2019 року, 24 січня 2019 року, 27 січня 2019 року та 28 січня 2019 року відносно нього у встановленому законом порядку, так як вони є персональними даними, які були зібрані з порушенням вимог Закону України «Про захист персональних даних».

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 березня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Інжинірінгово-виробниче підприємство «Енергія» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 липня 2023 року скасовано постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 березня 2023 року, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З рішенням суду першої інстанції не погодився позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , та оскаржив його в апеляційному порядку, в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просив суд скасувати рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 листопада 2022 року та прийняти нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що позивач є інвалідом третьої групи війни, ліквідатором аварії на ЧАЕС, що призвело до частих знаходжень позивача на лікарняних. Зауважує, що суд першої інстанції не прийняв до уваги, що наказ відповідача № 02 від 15 січня 2019 року, за яким з 25 березня 2019 року на підприємстві скасовується як структурна одиниця Служба безпеки і охорони (СБіО), на пряму стосувався подальшої роботи позивача на підприємстві відповідача. При цьому позивач вважає вказаний наказ незаконним, оскільки наглядова рада ПрАТ «Інжинірінгово-виробниче підприємство «Енергія» у складі голови наглядової ради та секретаря наглядової ради, не могла приймати рішення щодо ліквідації Служби безпеки і охорони. Також суд не врахував, що позивача як ліквідатора аварії на ЧАЕС та інваліда ІІІ групи війни, можуть звільнити тільки тоді, коли буде ліквідовано ПрАТ «Інжинірінгово-виробниче підприємство «Енергія», натомість підприємство відповідача не ліквідовувалось. Судом не досліджено, що з 01 грудня 2018 року на підприємстві відповідача разом із Службою безпеки і охорони став діяти режимно-секретний відділ ПрАТ «Інжинірінгово-виробниче підприємство «Енергія» (РСВ), куди позивачу не було запропоновано перейти, та на те, що судом не були досліджені штатні розклади як СБіО, так і РСВ, в якому залишаються шість вільних посад. Вказує, що судом не надано належної оцінки поясненням свідка ОСОБА_5 , яка пояснила, що вона працює т.в.о.начальника РСВ, а сам позивач працював у СБіО, судом не надано належної оцінки наказу № 7 від 12 січня 2017 року, яким було прийнято рішення розмістити по території підприємства камери відеоспостереження для збереження майна підприємства та заборонено розміщувати камери відеоспостереження безпосередньо на робочих місцях служби безпеки та охорони, проте ОСОБА_5 , а також декілька працівників відповідача, здійснювали спостереження за роботою охоронців служби безпеки та охорони, зокрема і позивача у справі, на що позивач своєї згоди не надавав. Позивач вважає, що використання відеоспостереження за роботою охоронців це є втручанням в його особисте життя. Зауважує на тому, що позивачу є незрозумілим як ОСОБА_5 , не будучи присутньою 08 жовтня 2018 року та 12 листопада 2018 року на території підприємства, встановила, що позивач пропустив на територію підприємства сторонніх осіб, при цьому старший охоронець ОСОБА_6 , який був разом з позивачем, їй про це не доповідав. Також зауважує, що суд першої інстанції не прийняв до уваги той факт, що після видання наказу № 9 від 07 лютого 2019 року про оголошення позивачу догани, відповідач 08 лютого 2019 року, тобто на другий день після оголошення догани, видав наказ № 9 про звільнення позивача. Апелянт наполягає на тому, що, застосовуючи раніше заходи дисциплінарного стягнення у вигляді доган та винесення наказу № 9к від 08 лютого 2019 року, відповідач порушив закони України. Вважає, що хоча він і був персонально попереджений про зміни в організації виробництва і праці, він знав, що не може бути звільнений, оскільки на нього поширюються Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», але суд на вказані обставини уваги не звернув. Також вказує, що позивачем було заявлено про його сумніви щодо справжності його підпису, тому суд не мав брати ці сумніви до уваги і вказувати, що позивач підтвердив свої підписи, оскільки тільки експертиза підписів могла встановити чи є підписи позивача під наказами від 22 жовтня 2018 року, від 20 листопада 2018 року та від 07 лютого 2019 року.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив апеляційний суд рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне та обґрунтоване, а апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Позивач ОСОБА_1 та йогопредставник ОСОБА_2 усудовому засіданні апеляційного суду підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.

Представник відповідача ПрАТ «ІВП «Енергія» Гілунг О.В. у судовому засіданні апеляційного суду просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, представника відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав.

Згідно із частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України та пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» від 24 жовтня 2008 року суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, лише в оскаржуваній частині судового рішення і відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо неоскарженої частини.

Судом першої інстанції встановлено та як вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ПрАТ «ІВП «Енергія» з 06 квітня 2011 року, на підставі наказу від 05 квітня 2011року № 25-к.

З посадовою інструкцією охоронника ПрАТ «ІВП «Енергія», схемою території підприємства та маршруту руху охорони ОСОБА_1 особисто ознайомлений під підпис.

Рішенням Наглядової ради (протокол від 03 грудня 2018 року № 6) ПрАТ «ІВП «Енергія» було прийнято рішення про скорочення штату працівників і затверджено наказ від 15 січня 2019 року № 2 «Про зміни в організації виробництва і праці».

Зазначеним наказом з 25 березня 2019 року на підприємстві ПрАТ «ІВП «Енергія» скасовується Служба безпеки і охорони (СБІО) як структурна одиниця. У Службі безпеки і охорони (СБІО) на дату затвердження наказу від 15 січня 2019 року № 2 працювало два охоронника ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Пунктом 4.1. наказу від 15 січня 2019 року № 2 передбачалося попередження працівників СБІО охоронників ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про ліквідацію Служби безпеки і охорони як структурної одиниці, і як наслідок про скорочення їх посад та наступне звільнення персонально під розпис не пізніше ніж за 2 місяці до скасування підрозділу. Пунктом 4.2. вказаного наказу передбачалося пропонування скорочуваним працівникам вакантних посад згідно штатного розкладу. Якщо такі відсутні, а також через відмову від запропонованих посад, працівників звільнити згідно із пунктом 1 статті 40 КЗпП України по закінченню 2-х місяців після попередження.

ОСОБА_1 було персонально попереджено про зміни в організації виробництва і праці, а саме про ліквідацію Служби безпеки і охорони ПрАТ «ІВП «Енергія», повне скорочення штату та чисельності працівників Служби безпеки і охорони, про скорочення посади, яку позивач обіймав та про наступне звільнення з посади охоронника Служби безпеки і охорони ПрАТ «ІВП «Енергія» з 25 березня 2019 року. Одночасно позивачу була запропоновано переведення на іншу роботу на підприємстві, яку останній може виконувати відповідно до своєї кваліфікації та стану здоров`я, а саме на 5 вільних на підприємстві вакансій: прибиральник виробничих приміщень (дільниця); прибиральник виробничих приміщень (баня); прибиральник території 0,5 ставки; фрезерувальник; електрогазозварник.

Відповідно до акту про відмову від переведення, складеного комісією у складі: начальника служби кадрів ОСОБА_7 , провідного економіста з праці ОСОБА_8 , заступника головного конструктора-генерального директора з допоміжного виробництва ОСОБА_9 , було встановлено, що ОСОБА_1 повторно було запропоновано переведення на вільні вакантні посади, від чого останній відмовився.

За час роботи на підприємстві ПрАТ «ІВП «Енергія» ОСОБА_1 неодноразово притягався до дисциплінарної відповідальності, а саме: наказом від 22 жовтня 2018 року № 118 «Про порушення трудової дисципліни», оголошено догану; наказом від 20 листопада 2018 року № 132 «Про порушення трудової дисципліни», оголошено догану; наказом від 07 лютого 2019 року № 9 «Про порушення трудової дисципліни», оголошено догану.

ОСОБА_1 особисто під підпис було ознайомлено із наказами від 22 жовтня 2018 року №118 «Про порушення трудової дисципліни», від 20 листопада 2018 року № 132 «Про порушення трудової дисципліни». Від особистого підпису щодо ознайомлення з наказом від 07 лютого 2019 року № 9 «Про порушення трудової дисципліни» позивач відмовився, про що комісією у складі працівників ПрАТ «ІВП «Енергія» (начальника служби кадрів ОСОБА_7 , провідного економіста з праці ОСОБА_8 , заступника головного конструктора-генерального директора з допоміжного виробництва ОСОБА_9 ) було складено 08 лютого 2019 року акт щодо ознайомлення ОСОБА_1 з наказом, та зафіксовано, що позивач відмовився поставити особистий підпис на наказі від 07 лютого 2019 року № 9.

Відповідно до доповідних записок виконуючого обов`язки начальника Служби безпеки і охорони ОСОБА_5 , пояснювальних записок інспектора режимно-секретного відділу ОСОБА_10 , ПрАТ «ІВП «Енергія» було виявлено порушення позивачем пунктів 3.5, 3.7., 3.8 «Посадової інструкції охоронця» та розпорядження від 10 листопада 2017 року № 5 «Про виконання припису служби охорони праці від 10 листопада 2017 року № 18».

Відповідно до пояснювальної записки інспектора режимно-секретного відділу ОСОБА_10 від 28 січня 2019 року виявлено, що позивач обхід території взагалі не здійснював.

Згідно з доповідної записки в.о.начальника СБіО Москалець Л.В. від 28 січня 2019 року, пояснювальної записка інспектора режимно-секретного відділу ОСОБА_10 від 28 січня 2019 року, виявлено, що позивач в період часу 22:04 27 січня 2019 року вийшов із прохідної підприємства на територію підприємства, звернув в сторону дерев`яної споруди та до 05:32 28 січня 2019 року на прохідну не повертався. Також виявлено у дерев`яній споруді обладнане спальне місце та дерев`яна споруда опалювалася електрообігрівальними приладами.

Позивач по факту виявлених порушень пунктів 3.5, 3.7., 3.8 «Посадової інструкції охоронця» та розпорядження від 10 листопада 2017 року № 5 «Про виконання припису служби охорони праці від 10 листопада 2017 року № 18» відмовився надати пояснювальні записки, що було зафіксовано комісією та складено відповідні акти.

Розпорядженнями від 04 лютого 2019 року № 4, 5 ПрАТ «ІВП «Енергія» додатково було запропоновано позивачу надати пояснення щодо зазначених вище порушень, але від надання пояснень позивач відмовився.

Наказом від 08 лютого 2019 року № 9-К ОСОБА_1 з 08 лютого 2019 року звільнено з посади охоронця Служби безпеки і охорони за систематичне невиконанням без поважних причин обов`язків, покладених на нього посадовою інструкцією трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав вважати, що звільнення позивача відбулось з порушенням вимог КЗпП України, оскільки відповідачем доведено вчинення позивачем дисциплінарних проступків, за що позивач неодноразово, зокрема наказами: від 22 жовтня 2018 року № 118, від 20 листопада 2018 року №132 та від 07 лютого 2019 року № 9 притягався до дисциплінарної відповідальності, що свідчить про наявність в діях позивача системності невиконання ним без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором, правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Таке рішення суду першої інстанції відповідає нормам законодавства та обставинам справи.

Згідно із статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина 1 статті 21 КЗпП України).

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (частина 3 статті 21 КЗпП України).

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ПАТ «ІВП «Енергія».

Рішенням Наглядової ради (протокол № 6 від 03 грудня 2018 року) відповідачем прийняте рішення про скорочення штату працівників і затверджено наказ № 2 від 15 січня 2019 року «Про зміни в організації виробництва і праці», яким з 25 березня 2019 року на підприємстві скасовується Служба безпеки і охорони (СБІО) як структурна одиниця, та у якій працювало два охоронника: позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_4

ОСОБА_1 був персонально попереджений про зміни в організації виробництва і праці, а саме про ліквідацію Служби безпеки і охорони ПАТ «ІВП «Енергія», одночасно позивачу була запропоновано переведення на іншу роботу на підприємстві.

Відповідно до акту про відмову від переведення, складеного комісією у складі: начальника служби кадрів ОСОБА_7 , провідного економіста з праці ОСОБА_8 , заступника головного конструктора-генерального директора з допоміжного виробництва Нібур А.А. було позивачу повторно було запропоновано переведення на вільні вакантні посади, від чого останній відмовився.

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач належно виконав вимоги статті 49-2 КЗпП України щодо попередження позивача про наступне, можливе, вивільнення та намагання працевлаштування позивача, оскільки як зазначалось вище, відповідач завчасно повідомив позивача про вивільнення та пропонував наявну на підприємстві роботу.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги позивача про те, що наказ відповідача №02 від 15 січня 2019 року, за яким з 25 березня 2019 року на підприємстві скасовується як структурна одиниця Служба безпеки і охорони (СБіО), на пряму стосувався подальшої роботи позивача на підприємстві відповідача та вказаний наказ позивач вважає незаконним, так як наглядова рада ПАТ «Інжинірінгово-виробниче підприємство «Енергія» у складі голови наглядової ради та секретаря наглядової ради, не могла приймати рішення щодо ліквідації Служба безпеки і охорони, оскільки позивачем не зазначено, в чому саме полягає незаконність чи безпідставність наказу відповідача № 02 від 15 січня 2019 року «Про зміну в організації виробництва і праці».

Так, підприємство відповідно до частини 3 статі 64 Господарського кодексу України має право самостійно визначати свою організаційну структуру, встановлювати чисельність працівників та штатний розпис.

Згідно із статтею 13 Конвенції Міжнародної організації праці №158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, ратифікованою Україною 04 лютого 1994 року, коли роботодавець планує припинення трудових відносин з причин економічного, технологічного, структурного або аналогічного плану, він своєчасно надає відповідним представникам працівників інформацію щодо цього питання, зокрема інформацію про причини передбачуваних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, та строк, протягом якого їх буде проведено.

Відповідно до частини 1 статті 62 ГК України підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органам місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

За вимогами частини 3 статті 64 ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Відтак, нормами трудового законодавства не передбачено здійснення судом перевірки доцільності скорочення працівників, ці питання стосуються суто внутрішньої господарської діяльності окремого суб`єкта господарювання та не є предметом доказування у судових спорах.

Зазначений правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду 25 листопада 2019 року у справі № 415/5022/18, провадження №61-13980св19.

Наведене вище спростовує будь-які посилання позивача на безпідставність винесення відповідачем наказу № 02 від 15 січня 2019 року «Про зміну в організації виробництва і праці».

Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що наглядова рада ПрАТ «ІВП «Енергія» у складі голови наглядової ради та секретаря наглядової ради, не могла приймати рішення щодо ліквідації Служба безпеки і охорони колегія суддів вважає помилковими, оскільки в даному випадку правомірність такого рішення не має правового значення для вирішення спору, оскільки позивача звільнено із займаної посади на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України у зв`язку із систематичним невиконанням без поважних причин обов`язків, покладених на нього посадовою інструкцією трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку, а не на підставі наказу відповідача № 02 від 15 січня 2019 року «Про зміну в організації виробництва і праці».

Отже, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для скасування наказу № 2 від 15 січня 2019 року «Про зміни в організації виробництва і праці».

Щодо позовних вимог позивача про скасування наказу № 9-К від 08 лютого 2019 року «Про звільнення охоронця Служби безпеки і охорони ОСОБА_1 », апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Згідно із пунктом 3 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку, зокрема, систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Відповідно до частини 1 статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Частинами 1 та 2 статті 148 КЗпП України передбачено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

У пунктах 22, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9 судам роз`яснено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк,чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.

Систематичним невиконанням обов`язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.

Судом встановлено, що за час роботи на підприємстві відповідача позивач неодноразово притягався до дисциплінарної відповідальності, зокрема, наказом № 118 «Про порушення трудової дисципліни» від 22 жовтня 2018 року за порушення «Положення про охорону ПрАТ «Інжинірінгово-виробниче підприємство «Енергія», пункту 5 ппідпунктів 5.1.3, 5.1.4, пункту 2 підпункту 2.2 «Посадової інструкції охоронника на посту ПрАТ «Інжинірінгово-виробниче підприємство «Енергія» та статей 30, 139, 142 КЗпП України, а саме за пропуск сторонньої особи на територію підприємства.

Наказом № 132 «Про порушення трудової дисципліни» від 20 листопада 2018 року за порушення пунктів 2.2, 3.6 «Посадової інструкції охоронника на посту ПрАТ «Інжинірінгово-виробниче підприємство «Енергія», пункту 4 розділу 1, пункту 2 розділу 2 «Положення про пропускний режим підприємства ПрАТ «Інжинірінгово-виробниче підприємство «Енергія» та статей 30, 139, 142 КЗпП України, а саме за перебування сторонньої особи на території підприємства.

Досліджуючи наказ №9 від 07 лютого 2019 року ПрАТ «Інжинірінгово-виробниче підприємство «Енергія» ОСОБА_1 оголошено догану у зв`язку із тим, що на підставі доповідної записки виконуючого обов`язку начальника Служби безпеки і охорони Москалець Л.В., пояснювальної записки інспектора режимно-секретного відділу ОСОБА_10 , перегляду записів камер відео спостереження, встановлених по маршруту пересування охорони по території підприємства, за період з 8:00 23 січня 2019 року по 8:00 24 січня 2019 року були виявлені порушення ОСОБА_1 пунктів 3.5, 3.7. «Посадової інструкції охоронця» охоронцем Служби безпеки і охорони. А саме, згідно пунктів 3.5,3.7 зазначеної інструкції, у період з 8:00 23 січня 2019 року по 8:00 24 січня 2019 року охоронець ОСОБА_1 зобов`язаний був через кожні 40 хвилин обходити територію підприємства по зазначеному маршруту, який затверджений схемою території підприємства ПАТ «ІВП «Енергія», та з яким ОСОБА_1 був ознайомлений особисто під підпис. На підставі записів камер відеоспостереження за період з 8:00 23 січня 2019 року по 8:00 24 січня 2019 року виявлено, що охоронець ОСОБА_1 обхід території кожні 40 хвилин не здійснював, чим порушив 3.5, 3.7. «Посадової інструкції охоронця», та статей 30, 139, 142 КЗпП України.

В той час, як з наказу №9-к від 08 лютого 2019 року ПрАТ «Інжинірінгово-виробниче підприємство «Енергія» про звільнення охоронця Служби безпеки і охорони ОСОБА_1 вбачається, що підставою для звільнення стало доповідна записка виконуючого обов`язку начальника Служби безпеки і охорони «Москалець Л.В., пояснювальна записка інспектора режимно-секретного відділу ОСОБА_10 , перегляду записів камер відео спостереження, встановлених по маршруту пересування охорони по території підприємства за період з 27 січня 2019 року по 28 січня 2019 року були виявлені порушення пунктів. 3.5.,3.7, 3.8 «Посадової інструкції охоронця» та розпорядження №5 від 10 листопада 2017 року «Про виконання припису служби охорони праці № 18 від 10 листопада 2017 року охоронцем Служби безпеки і охорони ОСОБА_1 , а саме, у період з 8:00 27 січня 2019 року по 8:00 28 січня 2019 року охоронець ОСОБА_1 зобов`язаний був через кожні 40 хвилин обходити територію підприємства по затвердженому маршруту, згідно схеми території підприємства та маршруту руху охорони, та з яким ОСОБА_1 був ознайомлений особисто під підпис. На підставі записів камер відеоспостереження за період з 8:00 27 січня 2019 року по 8:00 28 січня 2019 року виявлено, що охоронець ОСОБА_1 обхід території кожні 40 хвилин не здійснював, чим порушив пункти 3.5., 3.7. «Посадової інструкції охоронця», та статті 30, 139, 142 КЗпП України.

Відповідно до пункту 3.8 «Посадової інструкції охоронця» охоронцю забороняється спати на робочому місці. Відповідно до розпорядження №5 від 10 листопада 2017 року «Про виконання припису Служби охорони праці № 18 від 10 листопада 2017 року», забороняється експлуатація електрообігрівальних приладів у побутовому приміщення СБО (дерев`яна споруда). З зазначеним розпорядженням ОСОБА_1 був ознайомлений особисто під підпис, проте, згідно записів камер відеоспостереження за період з 20:30 27 січня 2019року по 5:40 28 січня 2019 року виявлено, що охоронець ОСОБА_1 в період часу 22:04 27 січня 2019 року вийшов із прохідної підприємства, звернув в сторону дерев`яної споруди та до 05:32 28 січня 2019 року на прохідну не повертався. Також виявлено у дерев`яній споруді обладнане спальне місце та дерев`яна споруда опалювалася електрообігрівальними приладами. Охоронець Служби безпеки і охорони ОСОБА_1 по факту виявлених порушень пунктів 3.5, 3.7, 3.8 Посадової інструкції, Розпорядження №5 від 10 листопада 2017 року «Про виконання припису Служби охорони праці № 18 від 10 листопада 2017 року» відмовився надати пояснювальні записки, що було зафіксовано комісією та складено відповідні акти. Подібні порушення трудової дисципліни охоронець ОСОБА_1 неодноразово вчиняв і раніше, за що відповідно до наказів № 118 від 22 жовтня 2018 року, № 132 від 20 листопада 208 року, №9 від 07 лютого 2019 року до нього застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення у вигляді догани.

З системного аналізу наказів ПрАТ «ІВП «Енергія» №9 від 07 лютого 2019 року про оголошення догани та №9-к від 08 лютого 2019 року про звільнення ОСОБА_1 апеляційний суд приходить до висновку, що до позивача за порушення трудової дисципліни застосовано різні заходи стягнення у зв`язку із тим, що мало місце порушення ОСОБА_1 «Посадової інструкції охоронця» в різні строки, а саме в період з 23 січня 2019 року по 24 січня 2019 року та у період 27 січня 2019 року по 28 січня 2019 року.

З огляду на наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в даному випадку відсутні підстави вважати, що звільнення позивача відбулось з порушенням вимог КЗпП України, оскільки відповідачем доведено вчинення позивачем дисциплінарних проступків, за що позивач неодноразово, зокрема наказом № 118 від 22 жовтня 2018 року (за пропуск сторонньої особи на територію підприємства), наказом № 132 від 20 листопада 2018 року (за перебування сторонньої особи на території підприємства) та наказом № 9 від 07 лютого 2019 року (23 - 24 січня 2019 року не здійснював обхід території кожні 40 хвилин) притягався до дисциплінарної відповідальності, що свідчить про наявність в діях позивача системності невиконання ним без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, і знову вчинив дисциплінарний проступок - а саме 27 - 28 січня 2019 року (вийшов із прохідної підприємства, звернув в сторону дерев`яної споруди та на прохідну не повертався, у дерев`яній споруді обладнане спальне місце та опалювання електрообігрівальними приладами).

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не надано належної оцінки поясненням свідка ОСОБА_5 , яка пояснила, що вона працює т.в.о.начальника РСВ, а сам позивач працював у СБіО, не надано належної оцінки наказу № 7 від 12 січня 2017 року, яким було прийнято рішення розмістити по території підприємства камери відеоспостереження для збереження майна підприємства та заборонено розміщувати камери відеоспостереження безпосередньо на робочих місцях служби безпеки та охорони, проте ОСОБА_5 , а також декілька працівників відповідача, здійснювали спостереження за роботою охоронців служби безпеки та охорони, зокрема і позивача у справі, на що позивач своєї згоди не надавав. Позивач вважає, що використання відеоспостереження за роботою охоронців це є втручанням в його особисте життя, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки позивачем у справі не оскаржено наказ № 118 від 22 жовтня 2018 року, наказ № 132 від 20 листопада 2018 року та наказ № 9 від 07 лютого 2019 року, якими позивач був притягнутий до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани.

Крім того, під час прийняття на роботу ОСОБА_1 був ознайомлений з Посадовою інструкцією охоронника (на посту), якою передбачено використання відео спостереження, тому відсутні підстави для задоволення вимог позовної заяви та скарги в частині розміщення відповідачем по території підприємства камери відеоспостереження та зобов`язання відповідача знищити усі відеозаписи за 23 січня 2019 року, 24 січня 2019 року, 27 січня 2019 року та 28 січня 2019 року.

Посилання позивача на те, що суд першої інстанції не прийняв до уваги той факт, що після видання наказу № 9 від 07 лютого 2019 року про оголошення позивачу догани, відповідач 08 лютого 2019 року, тобто на другий день після оголошення догани, видав наказ № 9 про звільнення позивача не заслуговують на увагу, оскільки нормами КЗпП України не передбачено. що наказ про звільнення за пунктом 3 статті 40 КЗпП України не може бути винесений на наступний день після застосовування заходу дисциплінарного стягнення.

Крім того, апеляційний суд вважає безпідставними доводи апеляційної скарги представника позивача про те, що застосовуючи раніше заходи дисциплінарного стягнення у вигляді доган та винесення наказу № 9к від 08 лютого 2019 року, відповідач порушив закони України, оскільки позивач не оспорював правомірність оголошення йому доган.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимогстатті 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.

Отже, аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів та незгоди з висновками суду по їх оцінці. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги відсутні, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Центрально-Міськогорайонного судуміста КривогоРогу Дніпропетровськоїобласті від21листопада 2022року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 13 вересня 2023 року.

Судді І.В. Кішкіна

О.В. Агєєв

О.І. Корчиста