Постанова

від 06.07.2023 по справі 752/16603/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий у суді першої інстанції: Плахотнюк К.Г.

Єдиний унікальний номер справи № 752/16603/16-ц

Апеляційне провадження № 22-ц/824/6076/2023

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Мережко М.В.,

суддів - Поліщук Н.В., Соколової В.В.,

секретар - Олешко Л.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 липня 2022 року та додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 05 серпня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -

В с т а н о в и в :

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що 05 червня 2013 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики на виконання якого він передав останньому грошові кошти в сумі 763 331, 50 грн, що на момент передачі коштів за офіційним курсом НБУ становило 95 500, 00 дол. США. Строк повернення позики було визначено до 22 липня 2013 року.

Позивач вказував, що свої зобов`язання щодо повернення боргу ОСОБА_2 не виконав.

На підставі викладеного, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у примусовому порядку неповернену позику у розмірі 2 434 863, 32 грн, з підстав невиконання зобов`язання - 3 % річних у розмірі 239 750, 65 грн. інфляційні втрати у розмірі 2 350 466, 79 грн. та штраф, що передбачений п. 3 договору позики від 05 червня 2013 року у розмірі 60 % від суми позики, а саме - 1 460 917, 99 грн, а також судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 6 890, 00 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 150 000, 00 грн.

Заперечуючи проти позову, відповідач ОСОБА_2 зазначав, що взимку 2013 року він та ОСОБА_1 домовилися про виготовлення технічної документації щодо земельних ділянок за обумовлену сторонами суму, а саме 95 000, 00 дол. США, з яких сума авансу - 25 000, 00 дол. США.

Відповідач вказував, що в процесі виготовлення технічної документації позивач вимагав від нього укладення фіктивного договору позики, який забезпечив би його інтереси, за умови невиконання ним власних зобов`язань, зобов`язувався повернути йому оригінал договору позики після завершення виготовлення та погодження в управлінні земельних ресурсів, архітектурі необхідної позивачеві технічної документації.

Посилаючись на викладене, відповідач стверджував, укладений договір позики був лише способом забезпечення виконання ним взятих на себе зобов`язань щодо виготовлення технічної документації та її погодження.

Під час підписання договору позики, позивач передав йому лише 25 000, 00 дол. США.

Відповідач стверджував, що не має та ніколи не мав будь-яких грошових зобов`язань перед позивачем, а взаєморозрахунки за зазначеним договором позики проведені шляхом передачі позивачу необхідної технічної документації. Відповідач не отримував від позивача 95 500, 00 дол. США на підстав договору позики, отримав лише 25 000, 00 дол. США в якості часткової оплати вартості виготовлення та погодження технічної документації.

Також зазначав, що позивач заявляє про стягнення інфляційних втрат, які не можуть бути стягнуті, оскільки валюта позики є долари США.

Крім цього, ОСОБА_2 в суді першої інстанції заявляв про пропуск позивачем строків позовної давності та подавав заяву про їх застосування, на підставі чого просив у задоволенні позову відмовити.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 21 липня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 05 серпня 2022 року задоволено заяву представника відповідача ОСОБА_2 - Старика В.М. про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 52 000 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням та додатковим рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 липня 2022 року та додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 05 серпня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції не надав належну оцінку обставинам справи та ухвалив рішення на підставі припущень відповідача, безпідставно визнавши укладений між сторонами договір позики удаваним.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача - адвокат Старик В.М. зазначає, що суд першої інстанції надав належну оцінку усім доводам сторін, рішення суду є законним та обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Тому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити судові рішення Голосіївського районного суду м. Києва без змін.

Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Відповідно до ст.ст. 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи за адресами, які були зазначені в матеріалах справи. Заяв щодо зміни місця проживання або місцезнаходження від сторін не надходило. Представники позивача та відповідача брали участь у судових засіданнях по справі.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував його тим, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, оскільки договір позики, який укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 05 червня 2013 року є удаваним правочином для приховання іншого правочину, а саме - договірних відносин щодо виготовлення технічної документації по земельним ділянкам: кадастровий номер 3222487201:01:011:5002 та кадастровий номер 3222487201:01:011:5001, що розташовані за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Хотів.

Колегія суддів не погоджується з цим висновком суду з таких підстав.

Як встановлено із матеріалів справи, 05 червня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики на виконання якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 763 331, 50 грн, що на момент передачі коштів за офіційним курсом НБУ становило 95 500, 00 дол. США. Строк повернення позики було визначено до 22.07.2013 року. Зазначений договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. (а.с. 7-8).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 в обґрунтування заявлених ним вимог зазначав, що свої зобов`язання щодо повернення боргу ОСОБА_2 не виконав, а тому просив суд у примусовому порядку стягнути з останнього на його ж користь неповернену позику, 3 % річних, інфляційні втрати та штраф, що передбачений п. 3 договору позики від 05 червня 2013 року у розмірі 60 % від суми позики з розрахунку суми боргу відповідно до курсу долара до гривні станом на день ухвалення судом рішення.

Відповідач ОСОБА_2 заперечуючи проти позову зазначив, що позивач разом зі своїм батьком є засновниками ТОВ «АГРО ЛОГІСТИК», що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а.с. 136-137).

В свою чергу, ТОВ «АГРО ЛОГІСТИК» на праві приватної власності належать дві земельні ділянки: кадастровий номер 3222487201:01:011:5001 та 3222487201:01:011:5002 (а.с. 138, 139).

За правилами ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили ; якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Разом з цим, матеріали справи не містять достатніх та належних доказів існування між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 договірних відносин щодо виготовлення технічної документації по земельним ділянкам: кадастровий номер 3222487201:01:011:5002 та кадастровий номер 3222487201:01:011:5001, що розташовані за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Хотів.

Не підтверджується жодним доказом і твердження відповідача про те, що він не отримував частину позики (грошові кошти у розмірі 70 000 дол. США).

Тому апеляційний суд критично оцінює такі пояснення відповідача.

За правилом ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Як визначено ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Наведений в уточненій позовній заяві розрахунок заборгованості відповідач не спростував, власного розрахунку заборгованості, а також доказів повного чи часткового погашення боргу не надав. У суду відсутні підстави сумніватися у правильності наведених позивачем розрахунків.

А відтак, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з мотивів недоведеності порушення права позивача не відповідає обставинам справи.

Разом з цим, під час розгляду справи відповідач просив, зокрема, відмовити у задоволенні позову у зв`язку з пропуском строків позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

За ч.1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Так, строком повернення коштів за договром було визначено 22 липня 2013 року, тобто 23 липня 2016 року сплинув строк для звернення до суду з позовом про стягнення боргу за договором позики від 05 червня 2013 року.

Позовну заяву у даній справі ОСОБА_1 подав до суду 11 жовтня 2016 року (відповідно до штампу на конверті). Разом із позовною заявою подав клопотання про поновлення строку для подачі позову.

Клопотання обґрунтовував тим, що вже звертався з аналогічним позовом до суду 26 липня 2016 року, однак ухвалою від 31 серпня 2016 року зазначений позов повернуто у зв`язку з неусуненням недоліків. Однак, про зазначений факт позивачу не було відомо, лише 20 вересня 2016 року він дізнався про повернення позову, після чого повторно подав позовну заяву.

Апеляційний суд критично оцінює такі доводи заявника.

Так, відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 754/16388/19.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя статті 264 ЦК України).

В постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 423/1642/15-ц (провадження № 61-37805св18) вказано: «якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або її повернув, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підсудності, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами».

Отже, в межах розгляду даної справи строк позовної давності не переривався.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 сформульовано висновок про те, що, закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження всіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. Водночас, поважними причинами пропущення позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим».

Ураховуючи усі встановлені обставини справи, апеляційний суд вважає, що позивач не довів існування обставин, які зробили своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Звернення до суду із аналогічною позовною заявою та подальше її повернення у зв`язку із неусуненням недоліків, на думку суду, також не є поважною причиною пропуску строку на звернення із позовом, оскільки усунення недоліків позовної заяви, встановлених судом, є обов`язком позивача та проявом його добросовісної поведінки.

Так, 20 вересня 2022 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Завалій та інші проти України», у якому з огляду на свою практику у справах «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03, від 3 квітня 2008 року) та «Устименко проти України» (заява № 32053/13, від 29 жовтня 2015 року) констатував порушення Україною пункту 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з порушенням принципу юридичної визначеності (пункти 6, 7 рішення).

ЄСПЛ вказав на те, що суди у справах заявників, порушуючи принцип юридичної визначеності, приймали до розгляду за відсутності достатніх підстав і задовольняли скарги, подані поза межами встановленого законодавством строку.

За таких обставин суд доходить висновку, що поновлення строку для звернення з позовною заявою в даній цивільній справі суперечитиме принципу юридичної визначеності, а відтак, позов до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики не підлягає задоволенню у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Разом з цим, з урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що неправильність висновків суду щодо підстав відмови у позові не призвела до неправильного вирішення спору, оскільки позов не підлягає задоволенню у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Отже, колегія суддів вважає, що дійшовши правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції при цьому неправильно встановив підстави для відмови у позові, а відтак, рішення суду підлягає зміні в мотивувальній частині рішення.

Щодо апеляційної скарги ОСОБА_1 на додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 05 серпня 2022 року колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Як видно із матеріалів справи, під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач заявив вимогу про покладення судових витрат на позивача.

Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім цього, пунктом 1 ч.3 ст.133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1-6 ст.137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 21 липня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

З матеріалів справи вбачається, що питання про судові витрати, які відповідач ОСОБА_2 поніс, у зв`язку із розглядом справи, а саме витрати на професійну правничу допомогу у сумі 52 000 грн, судом під час ухвалення рішення по суті позовних вимог вирішено не було.

Згідно з п. 2 ч. ст. 265 ЦПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються розподіл судових витрат.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 259 ЦПК України, суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті.

Як видно із матеріалів справи, відповідач просив покласти понесені ним судові витрати на позивача.

На підтвердження понесених витрат долучено копію договору про надання правової допомоги № 04-04/21 від 04.04.2021 року, ордер № 1126674 від 16.08.2021 року, акт прийому-передачі послуг № 07-07/22 від 07.07.2022 року, квитанцію до прибуткового касового ордеру № 07-07/22 від 07.07.2022 року.

Після ухвалення судом рішення по суті позовних вимог адвокат подав заяву про ухвалення додаткового рішення.

При вирішенні питання про розмір судових витрат, суд першої інстанції правильно зазначив, що всі дії, вчинені представником відповідача в межах розгляду цивільної справи, є правничою допомогою в розумінні вимог закону в межах саме даної цивільної справи, а тому її вартість підлягає стягненню з позивача.

Ухвалюючи додаткове рішення про розподіл судових витрат, суд першої інстанції також врахував, що клопотання позивача про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги до суду не надходило. Враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення із позивача на користь відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 52 000 грн.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане додаткове рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 376, 382, 384 України, апеляційний суд,

П о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 липня 2022 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 05 серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 18 липня 2023 року.

Головуючий:

Судді: