Рішення

від 14.07.2023 по справі 523/4835/21

СУВОРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 523/4835/21

Провадження №2/523/604/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" липня 2023 р. м.Одеса

Суворовський районний суд м. Одеси в складі:

головуючої судді Середи І.В.,

за участю секретаря Щербан О.Д.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 9 в місті Одесі цивільну справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Разек А5 Україна» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Омарова Віолетти Султаналіївни, про визнання недійсним договору дарування,

УСТАНОВИВ:

22.03.2021 р. ТОВ «Разек А5 Україна» звернулося з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , третя особа приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Омарова В.С., про визнання договору дарування 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , укладеного 20.10.2020 р. недійсним .

В обгрунтування заявлених вимог та підстав для визнання договору недійсним позивач зазначив, що відповідач на момент вчинення договору дарування був обізнаний про наявність позовних вимог товариства про стягнення з нього боргу за рішенням господарського суду Одеської області від 15.10.2020 р. у справі №916/1961/20, а тому міг передбачити негативні для себе наслідки примусового виконання судового рішення. Крім того, договір є безвідплатним, дарування здійснено на користь дітей відповідача, тобто близьких родичів, більше ніякого майна у ОСОБА_2 після відчуження не залишилося. Сукупність наведених обставин доводить недобросовісність його дій, зловживання своїми процесуальними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження відбулося з метою уникнення звернення стягнення на майно належне відповідачу як боржнику.

24.03.2021 р. провадження у справі відкрито та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження. Також судом забезпечено позов шляхом заборони відповідачу та ОСОБА_5 як законному представнику неповнолітніх відповідачу до завершення розгляду справи вчиняти дії з відчуження часток будинку.

27.05.2021 р. закрито підготовче провадження у справі та призначено судовий розгляд.

05.04.2023 року представник позивача звернувся до суду з клопотанням про закриття провадження у справі та стягнення судових витрат , а саме судового збору у розмірі 3405 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 20250 грн .

30.05.2023 року судом вказане клопотання по заявленим підставам залишено без задоволення.

26.06.2023 року суд визнав обов`язковою явку представника позивача для дачі особистих пояснень.

12.07.2023 р. від представника позивача надійшла заява про покладення судових витрат на відповідача ОСОБА_2 .

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов посилаючись на те, що підставою для звернення до суду стали дії відповідача направлені на ухилення від відповідальності за наявним боргом. Так, дійсно лише під час розгляду справи відповідач сплатив кошти. Враховуючи те, що відповідач не виконував рішення суду зробив відчуження свого майна, товариство змушене було звернутися з даним позовом та понесло витрати по судовому збору та правничій допомозі, тому ці витрати відповідач має сплатити.

Відповідач в засідання не з`явився, повідомлений про розгляд справи належним чином, про причини неявки суд не повідомив і з заявами не звертався.

Суд враховує пояснення відповідача надані раніше на клопотання позивача про закриття провадження у справі, в якому відповідач вказав на те, що позов заявлений до нього не визнавав, на час розгляду справи кошти сплатив, а судові витрати це є ризики позивача.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовна вимога не підлягає задоволенню, а судові витрати підлягають стягненню з огляду на таке.

Судом встановлено, що постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2019 р., залишеною без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.02.2020 р., у справі № 916/1701/18 стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ТОВ "Разек А5 Україна" пеню за договором № 06062017 від 01.06.2017 р. саме за прострочення виконання робіт з 16.09.2017 р. по 16.03.2018 р. у розмірі 59623,20 грн.

09.12.2019 року на виконання вказаної постанови господарським судом Одеської області був виданий наказ про його примусове виконання щодо стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністюРазек А5 Україна пені у розмірі 59623,20 грн.

Розпорядженням Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 20.11.2019 року №771р ОСОБА_2 надано дозвіл на вчинення правочину щодо укладення та підписання договору дарування частки житлового будинку АДРЕСА_1 на імя малолітніх дітей.

24.07.2020 р. приватним виконавцем Колечко Д.М. відкрито виконавче провадження №62649474 з виконання вказаного наказу у справі № 916/1701/18.

15.10.2020 року господарським судом Одеської області ухвалено рішення справі №916/1961/20 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Разек А5 Україна" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 458640,00 грн., за яким вимогу задоволено частково, стягнуто 229320грн. збитків та витрати по сплаті судового збору в сумі 3439грн. 80 коп.

17.11.2020 р. на виконання вказаного рішення господарським судом Одеської області був виданий наказ про його примусове виконання щодо стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністюРазек А5 Україна229320,00 грн. збитків та витрати по сплаті судового збору в сумі 3439,80 грн.

Розпорядженням Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 16.10.2020 року №640р ОСОБА_2 продовжено термін розпорядження про дозвіл на вчинення правочину.

Після сплати ОСОБА_2 боргу за виконавчим документом у справі № 916/1701/18 приватний виконавець 20.10.2020 р. приймає постанову про закінчення виконавчого провадження та припинення чинності арешту і скасування заходів примусового виконання рішення.

20.20.2020 р., тобто в день припинення арешту, відповідач ОСОБА_2 за договором дарування, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Омаровою В.С. , подарував належну йому частину будинку своїм малолітнім дітям ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 … За договором дар оцінено в 150000 грн.

30.11.2020 року приватним виконавцем Колечко Д.М. прийнято постанову ВП № 63766577 про відкриття виконавчого провадження з примусового вищевказаного виконавчого документу у справі №916/1961/20 .

15.09.2021 р. представником відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_6 до суду подано заяву щодо сплати частини боргу та залишку на суму 9600 грн. з виписками по особовим рахункам з яких вбачається перерахування 13.09.2021 р. коштів на суму 248341,88 грн. на рахунок приватного виконавця Колечко Д.М., стягнутих за наказом господарського суду Одеської області у справі №916/1961/20 (а.с.141-143).

Як видно з виписки по рахунку від приватного виконавця Колечко Д.М. 22.03.2023 р. позивачу надійшли грошові кошти в загальній сумі 49834,37 по зведеному виконавчому провадженню №70190754, що підтверджує виконання зобовязань відповідачем.

Згідно зі ст.16 ЦК україни кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема визнання права та відновлення становища, яке існувало до порушення.

Згідно з нормами ч.1 ст.50 Закону України «Про виконавче провадження»звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якій фактично проживає боржник.

Статтею 202 ЦК Українивизначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені устатті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені устатті 215 ЦК України.

За нормамич.1та 3ст.13ЦПК Українисуд розглядаєсправи неінакше якза зверненнямособи,поданим відповіднодо цьогоКодексу,в межахзаявлених неювимог іна підставідоказів,поданих учасникамисправи абовитребуваних судому передбаченихцим Кодексомвипадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зістаттею 717 ЦК Україниза договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом частини п`ятої статті203 ЦК Україниправочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змістустатті 234 ЦК Українифіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятоїстатті 203 ЦК України, що за правиламистатті 215 цього Кодексує підставою для визнання його недійсним відповідно достатті 234 ЦК України.

Такі правові висновки зроблені у постановах ВерховногоСуду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей203,215,234 ЦК Україниу спорах, що виникли із договорів дарування нерухомого майна, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

Велика Палата Верховного Суду враховує, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбаченаправочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц зазначає, що позивач вправі звернутися до суду із позовом провизнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третястатті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбаченастаттею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбаченастаттею 228 ЦК України.

Отже, проаналізувавши надані докази, судом встановлено, що ОСОБА_2 відчужуючи належну йому частину будинку своїм синам був обізнаний про наявність спорів та ухвалених судами рішень, і як боржник міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання вказаного судового рішення.

Крім того, з`ясувавши, що приукладенні 20.11.2020 року оспорюваного правочину воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаними правочинами, їх дії вчинені на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання в майбутньому рішень судів про стягнення грошових коштів з ОСОБА_2 , тому такий договір має всі ознаки недійсності на підставістатті 234 ЦК України.

Разом з тим, враховуючи те, що на стадії розгляду справи відповідачем сплачено заборгованість, тому в задоволені позові необхідно відмовити.

Суд звертає увагу на те, що підставою для звернення з даним позовом стало саме укладення договору дарування з метою уникнення звернення стягнення на майно. Протягом декількох років рішення судів відповідач не виконував. В результаті для захисту своїх прав товариство вимушено було звернутися саме з такими вимогами і понести судові витрати.

На підтвердження витрат правничої допомоги позивачем надано договір про надання правничої допомоги від 15.03.2021 з адвокатом Мисан В.М, акт прийому передачі наданих послуг від 04.04.2023 року на суму 20250 грн., з обсягом виконаних робіт до договору, детальний опис робіт.

Крім того, за умовами договору (п.6.1) клієнт сплачує адвокату гонорар відповідно до фактично наданих послуг на підставі актів приймання передачі наданих послуг. При розрахунку загального розміру гонорару адвоката сторони узгодили проводити розрахунок виходячи із загальної кількості витраченого часу на виконання умов договору.

В письмових запереченнях відповідач заперечував проти стягнення судових витрат в цілому не оспорюючи їх розмір, та не ставив питання про їх зменшення.

Положеннямистатті 59 Конституції Українизакріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно достатті 19 Закону № 5076-VIвидами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

За нормами ст.137 ЦПК України визначено:

1. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

2. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1)розмір витратна правничудопомогу адвоката,в томучислі гонораруадвоката запредставництво всуді таіншу правничудопомогу,пов`язану зісправою,включаючи підготовкудо їїрозгляду,збір доказівтощо,а такожвартість послугпомічника адвокатавизначаються згідноз умовамидоговору пронадання правничоїдопомоги тана підставівідповідних доказівщодо обсягунаданих послугі виконанихробіт таїх вартості,що сплаченаабо підлягаєсплаті відповідноюстороною аботретьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

3. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

4. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

5. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

6. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За нормами ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно з вимогами ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Отже, матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат.

Таким чином, враховуючи вимоги ст.141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3405 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 20250 грн.

Керуючись ст.ст. 12,13,76-81,141,258-259,263,265,268,273,354,355 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Відмовити товариству з обмеженою відповідальністю «Разек А5 Україна» в задоволенні позову до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Омарова Віолетти Султаналіївни, про визнання недійсним договору дарування.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Разек А5 Україна» ( код ЄДРПОУ: 34349966, місцезнаходження: вул. Хіміків, 74, м.Черкаси) судовий збір у розмірі 3405 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 20250 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного рішення.

Суддя

Повне рішення складено 21.07.2023 р.