Постанова

від 05.03.2024 по справі 523/4835/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2142/24

Справа № 523/4835/21

Головуючий у першій інстанції Середа І. В.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.03.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кострицького В.В.,

суддів: Назарової М.В.,Стахової Н.В.,

за участю секретаря Пухи А.М.

учасники справи:

позивач ТОВ «Разек А5 Україна»

відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3

представник ОСОБА_1 ОСОБА_4

третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Омарова Віолетти Султаналіївни

розглянув в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України) апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 липня 2023 року

у цивільній справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Разек А5 Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Омарова Віолетти Султаналіївни, про визнання недійсним договору дарування,-

встановив:

Короткий зміст позовних вимог.

22.03.2021 р. ТОВ «Разек А5 Україна» звернулося з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , третя особа приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Омарова В.С., про визнання договору дарування 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , укладеного 20.10.2020 р. недійсним .

В обґрунтування заявлених вимог та підстав для визнання договору недійсним позивач зазначив, що відповідач на момент вчинення договору дарування був обізнаний про наявність позовних вимог товариства про стягнення з нього боргу за рішенням господарського суду Одеської області від 15.10.2020 р. у справі №916/1961/20, а тому міг передбачити негативні для себе наслідки примусового виконання судового рішення. Крім того, договір є безвідплатним, дарування здійснено на користь дітей відповідача, тобто близьких родичів, більше ніякого майна у ОСОБА_1 після відчуження не залишилося. Сукупність наведених обставин доводить недобросовісність його дій, зловживання своїми процесуальними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження відбулося з метою уникнення звернення стягнення на майно належне відповідачу як боржнику.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 14 липня 2023 року відмовлено товариству з обмеженою відповідальністю «Разек А5 Україна» в задоволенні позову до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Омарова Віолетти Султаналіївни, про визнання недійсним договору дарування.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Разек А5 Україна» судовий збір у розмірі 3405 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 20250 грн..

Суд першої інстанції в обґрунтування свого рішення зазначає, що ОСОБА_1 відчужуючи належну йому частину будинку своїм синам був обізнаний про наявність спорів та ухвалених судами рішень, і як боржник міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання вказаного судового рішення.

Крім того, з`ясувавши, що при укладенні 20.11.2020 оспорюваного правочину воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаними правочинами, їх дії вчинені на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання в майбутньому рішень судів про стягнення грошових коштів з ОСОБА_1 , тому такий договір має всі ознаки недійсності на підставі статті 234 ЦК України.

Разом з тим, суд врахував, що на стадії розгляду справи відповідачем сплачено заборгованість, тому в задоволені позову відмовив.

Суд звернув увагу на те, що підставою для звернення з даним позовом стало саме укладення договору дарування з метою уникнення звернення стягнення на майно. Протягом декількох років рішення судів відповідач не виконував. В результаті для захисту своїх прав товариство вимушено було звернутися саме з такими вимогами і понести судові витрати.

На підтвердження витрат правничої допомоги позивачем надано договір про надання правничої допомоги від 15.03.2021 з адвокатом Мисан В.М, акт прийому передачі наданих послуг від 04.04.2023 року на суму 20250 грн., з обсягом виконаних робіт до договору, детальний опис робіт.

В письмових запереченнях відповідач заперечував проти стягнення судових витрат в цілому не оспорюючи їх розмір, та не ставив питання про їх зменшення.

Суд вказав, що матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат.

Таким чином, враховуючи вимоги ст. 141 ЦПК України з відповідача було стягнено судовий збір у розмірі 3405 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 20250 грн.

Доводи апеляційної скарги.

Не погоджуючись з рішенням суду, адвокат Костинюк Ю.Д. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Суворовського районного суду від 14.07.2023 року по зазначеній справі скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 судового збору та витрат на професійну правничу допомогу. У іншій частині залишити рішення без змін.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд невірно застосував ст. 141 ЦПК поклавши судові витрати (за умови відмови у позові) на одного з відповідачів. Слід зазначити, що ОСОБА_1 був не єдиним відповідачем, а отже навіть якщо суд чомусь вирішив покласти витрати на відповідачів, то незрозуміло чому саме на ОСОБА_1 , а не пропорційно на нього, ОСОБА_5 або інших відповідачів.

Відповідач ОСОБА_1 не задовольняв вимоги позивача ТОВ «РАЗЕК А5 УКРАЇНА» про визнання договору дарування недійсним, не визнавав позовні вимоги позивача щодо недійсності договору дарування, не вчиняв дії щодо скасування цього договору. Предметом спору у даній справі є вимоги про визнання недійсним договору дарування, а не вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у сумі 49834,37грн. Взагалі незрозуміло чому суд вирішив що сплата за цим боргом якось пов`язана з предметом спору, адже борг ОСОБА_1 сумлінно сплачував у межах виконавчого провадження, а отже його правомірна поведінка з погашення боргів за іншими рішеннями суду не може трактуватися як будь-яке зловживання процесуальними правами.

Крім того, у справі брало участь декілька відповідачів, зокрема ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у інтересах яких діяла ОСОБА_5 а отже незрозуміло чому всі витрати покладені саме на ОСОБА_1 .

Позиція учасників у справі.

Не погоджуючись з доводами апеляційної скарги представником ТОВ «Разек А5 Україна» було надано відзив на апеляційну скаргу, в якій просив апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14.07.2023 - залишити без задоволення, а рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14.07.2023 без змін.

Зазначає, що в порушення вимог, визначених п. 3 ч. 4 ст. 356 ЦПК України, скаржник не надав документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документів, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Крім того, відповідно до ч. 7 ст. 43 ЦПК України у разі подання до суду в електронній формі заяви по суті справи, зустрічного позову, заяви про збільшення або зменшення позовних вимог, заяви про зміну предмета або підстав позову, заяви про залучення третьої особи, апеляційної скарги, касаційної скарги та документів, що до них додаються, учасник справи зобов`язаний надати доказ надсилання таких матеріалів іншим учасникам справи.

В порушення ч. 7 ст. 43, п. 2 ч. 4 ст. 356 ЦПК України, подаючи апеляційну скаргу в електронній формі, скаржник не надав доказів надсилання її копій іншим учасникам справи у паперовій формі листом з описом вкладення.

Як вбачається з тексту апеляційної скарги, скаржник не заперечує проти стягнення судових витрат в цілому, не оспорює їх розмір, та не ставить питання про їх зменшення.

Єдиним запереченням скаржника є те, що суд першої інстанції стягнув судові витрати лише з нього, а не розподілив їх пропорційно між усіма відповідачами. Однак, відповідно до ч. 9 ст. 141 ЦПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

В письмовій заяві про покладення на першого відповідача судових витрат (в порядку ч. 9 ст. 141 ЦПК України) позивач зазначав, що 22.03.2023 р. від Приватного виконавця Колечко Дмитра Миколайовича позивачу надійшли грошові кошти в загальній сумі 49834,37 грн. залишок боргу по зведеному виконавчому провадженню № 70190754, що підтверджується копією виписки по рахунку з 22.03.2023 до 22.03.2023 р. (є в матеріалах справи).

Таким чином, відповідач ОСОБА_1 під час розгляду справи № 523/4835/21 виконав свої грошові зобов`язання перед позивачем за рішенням суду.

Як вбачається з матеріалів справи, спір виник внаслідок неправильних дій сторони першого відповідача ОСОБА_1 , оскільки: на момент здійснення безоплатного відчуження частини житлового будинку АДРЕСА_1 , зобов`язання ФОП ОСОБА_1 перед позивачем по сплаті грошових коштів у сумі 229320,00 грн. вважалося простроченим з 30.06.2020 р. та вже було прийняте рішення господарського суду Одеської області від 15.10.2020 р. у справі № 916/1961/20 про стягнення боргу з ФОП ОСОБА_1 ; на момент пред`явлення позову про визнання договору дарування недійсним рішення господарського суду не було виконано, а боржник не має джерел отримання доходів, грошових коштів, об`єктів нерухомого майна та зареєстрованих транспортних засобів, що підтверджується наданими до справи письмовими доказами; матеріалами справи підтверджено, що оспорюваний договір дарування від 20.10.2020 р. укладено ОСОБА_1 з близькими родичами його синами, в особі законного представника, їхньої матері ОСОБА_5 ; на момент вчинення оспорюваного правочину ОСОБА_1 був обізнаний про наявність позовних вимог ТОВ «РАЗЕК А5 Україна про стягнення з нього боргу за рішенням господарського суду Одеської області від 15.10.2020 р. у справі № 916/1961/20, а тому міг передбачати негативні для себе наслідки примусового виконання судового рішення; зазначений договір дарування від 20.10.2020 р. був укладений сторонами з метою уникнення звернення стягнення на майно, належне ОСОБА_1 , тобто всупереч інтересам позивача, що вказує на наявність умислу обох сторін правочину приховати справжні наміри його укладення, а саме вивести нерухоме майно з власності ОСОБА_1 , з метою уникнення виконання відповідного грошового зобов`язання ОСОБА_1 на підставі рішення суду.

В оскаржуваному судовому рішенні судом встановлено, що ОСОБА_1 , відчужуючи належну йому частину будинку своїм синам, був обізнаний про наявність спорів та ухвалених судами рішень, і як боржник міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання вказаного судового рішення.

Крім того, з`ясувавши, що при укладенні 20.11.2020 р. оспорюваного правочину воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаними правочинами, їх дії вчинені на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання в майбутньому рішень судів про стягнення грошових коштів з ОСОБА_1 , тому такий договір має всі ознаки недійсності на підставі статті 234 ЦК України.

Разом з тим, враховуючи те, що на стадії розгляду справи відповідачем сплачено заборгованість, суд першої інстанції відмовив в задоволення позову.

Суд також звернув увагу на те, що підставою для звернення з даним позовом стало саме укладення договору дарування з метою уникнення звернення стягнення на майно. Протягом декількох років рішення судів ОСОБА_1 не виконував. В результаті для захисту своїх прав товариство вимушено було звернутися саме з такими вимогами і понести судові витрати.

Отже, оскільки спір у цій справі виник саме внаслідок неправильних дій відповідача ОСОБА_1 , суд першої інстанції правомірно поклав на нього судові витрати в повному розмірі.

Крім того, інші відповідачі у справі це малолітні діти і дружина ОСОБА_1 .

Щодо явки сторін.

Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Отже, розгляд цивільної справи з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім справ зазначених в ч. 4 ст. 274 ЦПК України, у суді апеляційної інстанції у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи є загальним правилом, визначеним у ЦПК України.

Із матеріалів справи вбачається, що ціна позову в даній справі менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому справа відноситься до категорії малозначної справи в силу вимог закону.

Враховуючи вищезазначене, апеляційний розгляд вказаної справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

Позиція апеляційного суду.

Заслухавши суддю-доповідача, оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Рішення суду в частині відмови товариствуз обмеженоювідповідальністю «РазекА5Україна» взадоволенні позовудо ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,третя особа:приватний нотаріусОдеського міськогонотаріального округуОмарова ВіолеттиСултаналіївни,про визнаннянедійсним договорударування,апелянтом не оскаржується, тому апеляційним судом в цій частині не переглядається.

Апеляційний суд вважає, що висновки суду в оскаржуваній частині рішення суду є законними та обґрунтованими з огляду на наступне.

Судом встановлено, що постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2019 р., залишеною без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.02.2020 р., у справі № 916/1701/18 стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь ТОВ "Разек А5 Україна" пеню за договором № 06062017 від 01.06.2017 р. саме за прострочення виконання робіт з 16.09.2017 р. по 16.03.2018 р. у розмірі 59623,20 грн.

09.12.2019 року на виконання вказаної постанови господарським судом Одеської області був виданий наказ про його примусове виконання щодо стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Разек А5 Україна пені у розмірі 59623,20 грн.

Розпорядженням Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 20.11.2019 року №771р ОСОБА_1 надано дозвіл на вчинення правочину щодо укладення та підписання договору дарування частки житлового будинку АДРЕСА_1 на імя малолітніх дітей.

24.07.2020 р. приватним виконавцем Колечко Д.М. відкрито виконавче провадження №62649474 з виконання вказаного наказу у справі № 916/1701/18.

15.10.2020 року господарським судом Одеської області ухвалено рішення справі №916/1961/20 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Разек А5 Україна" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 458640,00 грн., за яким вимогу задоволено частково, стягнуто 229320грн. збитків та витрати по сплаті судового збору в сумі 3439грн. 80 коп.

17.11.2020р. навиконання вказаногорішення господарськимсудом Одеськоїобласті буввиданий наказпро йогопримусове виконання щодо стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Разек А5 Україна 229320,00 грн. збитків та витрати по сплаті судового збору в сумі 3439,80 грн.

Розпорядженням Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 16.10.2020 року №640р ОСОБА_1 продовжено термін розпорядження про дозвіл на вчинення правочину.

Після сплати ОСОБА_1 боргу за виконавчим документом у справі № 916/1701/18 приватний виконавець 20.10.2020 р. приймає постанову про закінчення виконавчого провадження та припинення чинності арешту і скасування заходів примусового виконання рішення.

20.20.2020 р., тобто в день припинення арешту, відповідач ОСОБА_1 за договором дарування, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Омаровою В.С. , подарував належну йому частину будинку своїм малолітнім дітям ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 … За договором дар оцінено в 150000 грн.

30.11.2020 року приватним виконавцем Колечко Д.М. прийнято постанову ВП № 63766577 про відкриття виконавчого провадження з примусового вищевказаного виконавчого документу у справі №916/1961/20 .

15.09.2021 р. представником відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 до суду подано заяву щодо сплати частини боргу та залишку на суму 9600 грн. з виписками по особовим рахункам з яких вбачається перерахування 13.09.2021 р. коштів на суму 248341,88 грн. на рахунок приватного виконавця Колечко Д.М., стягнутих за наказом господарського суду Одеської області у справі №916/1961/20 (а.с.141-143).

Як видно з виписки по рахунку від приватного виконавця Колечко Д.М. 22.03.2023 р. позивачу надійшли грошові кошти в загальній сумі 49834,37 по зведеному виконавчому провадженню №70190754, що підтверджує виконання зобовязань відповідачем.

Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України до основних засад (принципів) цивільного судочинства віднесено відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, вказана процесуальна норма встановлює порядок відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, виключно за результатами розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.

Судом першої інстанції було встановлено, та апелянтом не заперечується те, що ОСОБА_1 відчужуючи належну йому частину будинку своїм синам був обізнаний про наявність спорів та ухвалених судами рішень, і як боржник міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання вказаного судового рішення.

При укладенні 20.11.2020 року оспорюваного правочину воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаними правочинами, їх дії вчинені на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання в майбутньому рішень судів про стягнення грошових коштів з ОСОБА_1 , тому такий договір має всі ознаки недійсності на підставі статті 234 ЦК України.

Разом з тим, враховуючи те, що на стадії розгляду справи відповідачем сплачено заборгованість, тому в задоволені позові відмовлено.

Підстави та порядок розподілу витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду передбачені статтею 142 ЦПК України, однак можливість відшкодування позивачу таких судових витрат у разі закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України (відсутній предмет спору) вказаною цивільною процесуальною нормою не передбачена.

Разом із тим, частиною дев`ятою статті 141 ЦПК України встановлено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Судом першої інстанцій встановлено, що спір між сторонами у справі виник внаслідок неправильних дій ОСОБА_1 , зокрема щодо укладення договору дарування з метою уникнення звернення стягнення на майно.

При таких обставинах суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про можливість відшкодування у цьому конкретному випадку позивачу витрат, пов`язаних з професійною правничою допомогою та сплати судового збору, саме на підставі частини дев`ятої статті 141 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції стягнув судові витрати лише з апелянта, а не розподілив їх пропорційно між усіма відповідачами є необґрунтованими, оскільки відповідно до ч. 9 ст. 141 ЦПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

При цьому, визначаючи розмір такого відшкодування, суд правильно зазначив, що зазначена процесуальна норма надає суду певні дискреційні повноваження, встановлюючи право, а не обов`язок суду покладати на сторону за вказаних підстав судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. При цьому вказана дискреція розповсюджується і на вирішення питання щодо визначення розміру таких витрат та в цьому випадку жодним чином не залежить від наявності/відсутності клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат.

Таким чином, суд першої інстанції відмовляючи у позові, дослідивши заяву позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, оцінивши наявні у справі належні та допустимі докази, встановивши, що витрати позивача з оплати правничої допомоги у розмірі 20 250 грн. є обґрунтованими.

Колегія суддів вважає, що при вирішенні справи суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосували процесуальний закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а тому підстав для скасування рішення суду не вбачається.

Доводи апеляційної скарги не впливають на правильність судового рішення, не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 липня 2023 року - залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 05 березня 2024 року.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді М.В. Назарова

Н.В. Стахова