Постанова

від 21.07.2023 по справі 480/3989/22

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2023 р. Справа № 480/3989/22Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Курило Л.В.,

Суддів: Бегунца А.О. , Мельнікової Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Агрофірма «Перше травня» на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 17.08.2022, головуючий суддя І інстанції: А.Б. Діска, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, по справі № 480/3989/22

за позовом Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю

до Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Агрофірма «Перше травня»

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі позивач) звернулось до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Агрофірма "Перше травня" (далі відповідач, , СВК "Агрофірма "Перше травня") в якому просило суд:

- стягнути з Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Агрофірми «Перше травня» на користь Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції у розмірі 113263,16 грн;

- стягнути з Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Агрофірми «Перше травня» на користь Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 237,86 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виконано встановленого статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, тому він повинен сплатити відділенню Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, розраховані виходячи з розміру середньої річної заробітної плати на підприємстві. У зв`язку з порушенням відповідачем термінів сплати, на суму адміністративно-господарських санкцій була нарахована пеня. Оскільки суму адміністративно-господарських санкцій та пеню відповідач не сплатив, позивач просить суд стягнути з відповідача суму адміністративно-господарських санкцій в розмірі 113263,16 грн. та пеню в сумі 237,86 грн.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 17.08.2022 задоволено адміністративний позов.

Стягнуто з Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Агрофірми «Перше травня на користь Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції у розмірі 113263,16 грн та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 237,86 грн.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 17.08.2022 по справі № 480/3989/22, а в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що відповідачем виконані вимоги щодо створення робочих місць відповідно до нормативів, установлених статтею ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", та здійснювалось належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу направляти до центру зайнятості осіб з інвалідністю для працевлаштування. А тому вважає, що застосування до нього адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, та стягнення пені є безпідставними.

Просить врахувати, що протягом 2021 року СВК "Агрофірма "Перше травня" подавав інформацію про попит на робочу силу (вакансію) до центру зайнятості звіти за формою № 3-ПН, у тому числі від 22.12.2020, 25.01.2021, 10.02.2021, 25.02.2021, 17.03.2021, 31.03.2021, 20.04.2021, 07.05.2021, 21.05.2021, 10.06.2021, 22.06.2021, 08.07.2021.02.08.2021. 25.08.2021. 15.09.2021, 27.09.2021.13.10.2021, 05.11.2021, 229.11.2021, 17.12.2021.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Представником відповідача подано заяву, в якій останній просить суд стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу під час апеляційного провадження у розмірі 15000 грн та 3721 грн судового збору.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суду апеляційної інстанції, що Сільськогосподарський виробничий кооператив "Агрофірма "Перше травня" перебуває на обліку в Сумському обласному відділенні Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, як підприємство, яке в своїй діяльності використовує найману працю.

09.02.2022 Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Агрофірма «Перше травня» до Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю подано звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік (а.с. 7).

Відповідно до відомостей, зазначених у звіті, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) підприємства у 2021 році становила 133 особи, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, складає 4 особи; кількість осіб зінвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (осіб) (код рядка 03) становить 5 осіб.

Таким чином, на думку позивача, відповідач не забезпечив працевлаштування 1 особи з інвалідністю.

Згідно з наданим фондом розрахунком суми заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідач, у зв`язку з відсутністю в його штаті необхідної кількості працевлаштованих осіб з інвалідністю, зобов`язаний сплатити на користь Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у сумі 113263 грн 16 коп. та пеню в сумі 237 грн 86 коп., що разом становить 113501 грн 02 коп.

З метою стягнення вказаних адміністративно-господарських санкцій та пені Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулось до суду з даним позовом.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки станом на час розгляду справи, відповідачем не було надано суду доказів сплати адміністративно-господарських санкцій та пені, сума заборгованості залишається не сплаченою, тому суд вважав за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача та стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції у розмірі 113263,16 грн та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 237,86 грн.

Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" № 875-ХІІ (далі по тексту - Закон № 875-ХІІ, в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

При цьому, частиною другою статті 19 Закону 875-XII зобов`язано підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, самостійно розраховувати кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та забезпечувати працевлаштування інвалідів.

Частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Частиною першою статті 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Частиною другою вказаної статті регламентовано, що види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

У зв`язку з цим, для правильного вирішення спору необхідно перевірити, чи вжито відповідачем залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке полягає у необхідності забезпечення середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» № 5067-VI (далі по тексту - Закон № 5067-VI) роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, підприємство фактично вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону № 5067-VI наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) ( чинний на момент виникнення спірних правовідносин, втратив чинність 07.07.2022).

У контексті прийнятого Закону № 5067-VI та затвердженого Порядку подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми № 3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

Колегія суддів зауважує, що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року по справі № 806/1368/17, від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17.

Аналіз наведених вище норм законодавства свідчить про те, що законодавцем чітко визначені обов`язки підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю :

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця,

- створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

- надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю;

- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

- в разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції.

Відтак, на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування осіб з інвалідність шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та належного інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 червня 2018 року у справі № 819/639/17.

При цьому, Законом № 875-ХІІ також визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.

З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є звіт форми № 3-ПН.

Отже, передбачена частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону № 875-ХІІ, а саме: не виділення та не створення робочих місць, ненадання державній службі зайнятості інформації, не звітування або неналежне звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, оскільки саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п`ятої статті 19 Закону № 875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 15 квітня 2019 року у справі № 820/2190/17, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України є обов`язковою для врахування.

Таким чином, роботодавець не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо він розробив необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створив робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформував відповідні установи, але фактично не працевлаштував особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність особи з інвалідністю, відмова особу з інвалідністю від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Вказаний вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 17.09.2020 року у справі №160/4443/19.

Відповідно до наявного в матеріалах даної справи звіту СВК "Агрофірма "Перше травня" у спірний період працювало 133 штатних працівників, отже кількість робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідно до 4% нормативу, становить 5 осіб, 4 з яких фактично зайнято особами з інвалідністю, що підтверджено матеріалами справи.

Судовим розглядом встановлено, що відповідачем в 2021 році подавались звіти форми №3-ПН про наявність вакантних робочих місць, в яких зазначалось про створене вакантне робоче місце "Підсобний робітник», «Сторож», «Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустановок» для окремих категорій громадян - осіб з інвалідністю.

Отже, вказаними звітами від 25.01.2021, 10.02.2021, 25.02.2021, 17.03.2021, 31.03.2021, 20.04.2021, 07.05.2021, 21.05.2021, 10.06.2021, 22.06.2021, 08.07.2021.02.08.2021. 25.08.2021. 15.09.2021, 27.09.2021.13.10.2021, 05.11.2021, 229.11.2021, 17.12.2021 СВК "Агрофірма "Перше травня" інформувала орган державної служби зайнятості про наявність вакантного робочого місця для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Також, на виконання ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 11.07.2023 про витребування інформації Сумським обласним центом зайнятості подано, зокрема, лист Директора Сумського обласного центру зайнятості від 18.07.2023 №942, в якому зазначено, що в 2021 році СВК "Агрофірма "Перше травня" зверталось до Сумської районної філії Сумського обласного центру зайнятості з офіційними заявками (Форма З-ПН) про направлення на їх підприємство для працевлаштування осіб з інвалідністю. На вакантні посади «Підсобний робітник» та «Сторож» безробітнім особам з інвалідністю направлення на працевлаштування не видавалися, оскільки, місце проведення таких робіт не було транспортнодоступним для них. На вакантну посаду «Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустановок» безробітнім особам з інвалідністю направлення не видавалися, оскільки, у зазначений вище період на обліку в центрі зайнятості не перебували особи з інвалідністю.

З урахуванням викладеного вище, колегія суддів вважає, що відповідач по справі виконав вимоги Закону України №875-ХІІ щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю та інформував, у спосіб встановлений відповідним центральним органами виконавчої влади, відповідні державні органи про наявність таких місць. Доказів, які б свідчили про те, що відповідач безпідставно відмовив у прийнятті на роботу осіб з інвалідністю, які безпосередньо зверталися до нього, або які були направлені до відповідача для працевлаштування, матеріали даної справи не містять, а позивачем не було надано до судів першої та апеляційної інстанцій. Позивач не наводить обґрунтувань, що відповідач подавав форму №3-ПН до органу центру зайнятості з пропуском трьох робочих днів з дати відкриття ним вакансій.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що вимоги позивача про застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, в сумі 113263,16 грн та пеню в сумі 237,86 грн, є необґрунтованими.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Частиною 1 ст.9 КАС визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Приписами ч.ч. 1, 3, 6 ст. 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Положення частин першої та другої статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя №R(81)7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Приписами п. 4 ч. 1 ст.1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до п. 6, 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом часу.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Судовим розглядом встановлено, що представником позивача заявлено клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 грн, які понесені відповідачем під час апеляційного розгляду справи.

На підтвердження вказаних витрат надано договір про надання правничої (правової) допомоги від 06.03.2023, ордер про надання правничої (правової) допомоги, платіжну інструкцію № 661.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Тобто, питання розподілу судових витрат віднесено до повноважень суду за результатами розгляду справи та є дискреційними повноваженнями.

Колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відшкодування на користь відповідача понесених судових витрат на професійну правничу допомогу за складання апеляційної скарги у розмірі 5000 грн, яка підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, оскільки вказаний розмір є доведеним, обґрунтованим та співмірним.

Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з ч.2 ст.317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити. Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Агрофірма «Перше травня» - задовольнити.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 17.08.2022 по справі № 480/3989/22 - скасувати.

Прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

Стягнути на користь Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Агрофірма "Перше травня" (вул. Першотравнева, 17, Сумська обл., с. Великі Вільми, 42345, код ЄДРПОУ 02137513) судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 3721 (три тисячі сімсот двадцять одна) грн 50 коп за рахунок бюджетних асигнувань Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (вул. Горького, 2, м. Суми, 40011, код ЄДРПОУ 14004771) .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на користь Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Агрофірма "Перше травня" витрати на правничу допомогу під час апеляційного розгляду справи у розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Курило Судді А.О. Бегунц Л.В. Мельнікова