Рішення
від 24.07.2023 по справі 591/1715/20
ЗАРІЧНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.СУМ

Справа № 591/1715/20

Провадження № 2/591/156/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 липня 2023 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого судді Сидоренко А.П.

з участю секретаря судового засідання Хроменко А.О.

представника позивачки ОСОБА_1

відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми в загальному позовному проваджені цивільну справу за позовом ОСОБА_5 в особі представника адвоката Турченка Сергія Петровича до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договорів недійсними, визнання права власності на частини житлового будинку і земельної ділянки та стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в :

Позивачка ОСОБА_5 в особі представника адвоката Турченка С.П. звернулася до суду з вказаним позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та свої вимоги мотивує тим, що з 1989 року позивачка та ОСОБА_2 стали проживати однією сім`єю.

У 1991 році позивачка за власні кошти придбала частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та зареєструвала в ньому постійне місце свого проживання.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивачки та відповідача ОСОБА_2 народився син ОСОБА_6 .

З початку 1999 року у вказаній частині житлового будинку позивачка разом з ОСОБА_2 почали здійснювати ремонт та проживати.

У 2003 році позивачка та ОСОБА_2 , вирішили відкрити спільний бізнес - перукарню, для чого були необхідні кошти. ОСОБА_2 займався питанням пошуку коштів.

16 квітня 2003 року, під виглядом оформлення документів необхідних для отримання кредиту, позивачка підписала договір дарування своєї частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 на користь відповідача ОСОБА_2 .

При цьому позивачка, відповідач ОСОБА_2 , їхній спільний син та син ОСОБА_2 від першого шлюбу - ОСОБА_3 , проживали однією сім`єю за адресою, де і було зареєстровано їх місце проживання.

З 05 жовтня 2005 року позивачка зареєстрована підприємцем.

За час спільного проживання та за спільні кошти було здійснено добудову будинку та господарських будівель і споруд, придбано у власність частину земельної ділянки під належною позивачці та відповідачу ОСОБА_2 частиною житлового будинку, а також придбано частку будинку та земельної ділянки іншого співвласника житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідні договори купівлі-продажу оформлено на ОСОБА_2 . При цьому за вказаний період часу ОСОБА_2 офіційно ніде не працював, відбував покарання у вигляді позбавлення волі за вчинення злочинів.

У вересні 2010 році позивачка та відповідач ОСОБА_2 припинили шлюбні відносини та стали проживати окремо. Питання про поділ спільного майна не вирішували.

20 жовтня 2010 року син позивачки від першого шлюбу ОСОБА_7 придбав у ОСОБА_2 14/100 житлового будинку та 22/100 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , здійснив добудову житлового будинку та намагався зареєструвати відповідні поліпшення у встановленому законом порядку.

Відповідач ОСОБА_2 почав чинити перешкоди ОСОБА_7 у розпорядженні своєю часткою житлового будинку та земельної ділянки, подав скаргу до Управління державної архітектурно-будівельної інспекції Сумської міської ради, в результаті чого до ОСОБА_7 застосовано штраф.

З метою вирішення питання про поділ у натурі належного ОСОБА_7 нерухомого майна, останній через позивачку, як представника за довіреністю, у 2018 році звернувся до суду з відповідним позовом.

Під час розгляду справи Зарічним районним судом м. Суми позивачці стало відомо, що 19 липня 2016 року відповідач ОСОБА_2 подарував 86/100 частини житлового будинку та 78/100 частин земельної ділянки відповідачу ОСОБА_3 . У відповідних договорах дарування відповідач ОСОБА_2 зазначив, що відповідне нерухоме майно є його особистою власністю і прав на нього треті особи не мають, що, враховуючи вищевикладені обставини, не відповідало дійсності.

При цьому фактичною підставою укладення відповідних договорів дарування стало зазначення позивачкою про можливість подання нею позову щодо поділу відповідного майна, як набутого під час шлюбу.

Вважає, що договір дарування 86/100 частини житлового будинку від 19 липня 2016 року та договір дарування 78/100 частин земельної ділянки від 19 липня 2016 року мають бути визнано недійсними, а за позивачкою має бути визнано право на частину відповідного нерухомого майна.

Крім того, з відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки має бути стягнуто частки від суми коштів отриманих за договором купівлі-продажу 14/100 житлового будинку та 22/100 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , що становить 59302,50 гривень.

В добровільному порядку вирішити вказане питання відповідач ОСОБА_2 відмовляється, у зв`язку з цим позивачка вимушена звернутися до суду.

У зв`язку з тим, що з моменту придбання частини будинку позивачкою (1989 рік) до дати фактичного припинення шлюбних відносин (2010 рік), позивачкою та відповідачем ОСОБА_2 за час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу було здійснено істотне поліпшення житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а також те, що у 2009 році відповідач ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі за спільні кошти придбав іншу частину житлового будинку та оформив на себе право власності на земельну ділянку загальною площею 0,0983 га, що розташована за цією адресою, то позивачка набула право власності на частину житлового будинку та земельної ділянки.

В той же час, відчуження (укладення договору купівлі-продажу та договору дарування) відповідачем ОСОБА_2 відбулося без згоди позивачки, а договір дарування частини будинку та частини земельної ділянки вчинено з метою унеможливити захист прав позивачки на визнання права власності на відповідне майно.

Відповідач ОСОБА_2 не мав права самостійно, без згоди позивачки, укладати договори купівлі-продажу та дарування частини житлового будинку та частини земельної ділянки, йому було достеменно відомо про наявність права позивачки на відповідне майно.

Як заначено вище, договір дарування 86/100 частини житлового будинку від 19 липня 2016 року та договір дарування 78/100 частин земельної ділянки від 19 липня 2016 року відповідач ОСОБА_2 вчинив на користь ОСОБА_3 , який є його сином, з метою унеможливити захист прав позивачки на визнання права власності на відповідне майно, у зв`язку з цим вказані договори мають бути визнано недійсними.

Посилаючись на зазначені обставини, просить визнати недійсними договір дарування 86/100 часток житлового будинку від 19 липня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Ануфрієвим О.В. за реєстровим № 964 та договір дарування 78/100 часток земельної ділянки від 19 липня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Ануфрієвим О.В. за реєстровим № 961;

визнати за позивачкою право власності на 43/100 частини житлового будинку загальною площею 196,3 кв.м., житловою площею 119,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та спорудами та право власності на 39/100 частини земельної ділянки загальною площею 0,0983 га, кадастровий номер 5910136300:01:001:0029, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

стягнути з ОСОБА_2 на користь позивачки 59302,50 грн. вартості відчуженого майна.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 30 березня 2020 року відкрите провадження у справі за вказаною позовною заявою, вирішено розглянути справу за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання 08 липня 2020 року о 09 год. 30 хв.

21 квітня 2020 року від представника відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 адвоката Цюпки О.В. надійшов відзив на позов, в якому він зазначає, що договір дарування може вважатися нікчемним лише у разі недотримання сторонами вимоги про його нотаріальне посвідчення.

В той же час договори дарування від 16 квітня 2003 року та 19 липня 2016 року щодо спірного майна були нотаріально посвідчені, а тому відсутні підстави, визначені законом, стверджувати про нікчемність вказаних правочинів.

При укладенні оспорюваних позивачем правочинів, їх сторонами було дотримано вимоги закону: їх зміст не суперечить закону, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мали необхідний обсяг цивільної дієздатності на їх вчинення; волевиявлення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на їх укладення було вільним і відповідало їх внутрішній волі; оспорювані позивачем правочини були спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлювалися ними, ОСОБА_2 мав намір передати у дар нерухоме майно сину, ОСОБА_3 мав намір отримати дарунок від батька; оспорювані позивачем правочини не суперечать правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, їх сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, 16 квітня 2003 року ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_2 78/100 частин житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 . Таким чином з 16 квітня 2003 року 78/100 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 стали особистою власністю ОСОБА_2

78/100 частин земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_2 одержав у 2007 року із земель комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації в порядку визначеному ЗК України. Отже, вказані 78/100 частин земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 також були особистою власність ОСОБА_2

22/100 частини житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 придбав 04 грудня 2009 року у іншого співвласника ОСОБА_8 за особисті кошти.

Ще до проживання з ОСОБА_5 ОСОБА_2 працював у Винрадгоспі «Горячеводский». Доходи отримані ним від роботи у вказаному винрадгоспі дозволили йому накопичити певні заощадження. За ці кошти ним на початку 90-х років було придбано 2-кімнатну квартиру по АДРЕСА_2 . Згодом вказану квартиру він продав та придбав замість неї 5-кімнатну квартиру по АДРЕСА_3 . У 1996-1998 роки ОСОБА_2 продав належну йому квартиру по АДРЕСА_3 , а виручені від її продажу кошти частково вклав у реконструкцію будинку по АДРЕСА_1 , а частково відклав, як заощадження.

В період з 1998 рік по 2014 рік, крім того, ще працював за трудовим договором, ОСОБА_2 також займався і підприємницькою діяльністю пов`язаною з роздрібною торгівлею на ринках, таксі, надання інших послуг. Кошти отримані від трудової та підприємницької діяльності ОСОБА_2 частково направляв на потреби сім`ї, а частково заощаджував. Крім того у 2008 році ОСОБА_2 отримав у спадок після смерті мами, ОСОБА_9 , будинок по АДРЕСА_4 , який був проданий ним після отримання свідоцтва про право на спадщину.

Саме за накопичені заощадження від трудової та підприємницької діяльності, а також за кошти отримані від продажу квартири по АДРЕСА_3 та будинку по АДРЕСА_4 , ОСОБА_2 і придбав у ОСОБА_8 22/100 частин нерухомості по АДРЕСА_1 .

Крім того, на час придбання у ОСОБА_8 нерухомості по АДРЕСА_1 , між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 були припинені, як фактичні сімейні відносини так і спільне проживання.

Так, з 1989 року ОСОБА_2 дійсно проживав разом з ОСОБА_5 однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Проте, у 2005 році між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 були припинені сімейні відносини, вони хоч іще і проживали разом, однак перестали вести спільне господарство, розподіляти взаємні права та обов`язки, не мали спільного бюджету. З 2007 року ОСОБА_2 та ОСОБА_5 проживають окремо.

Оскільки станом на 04 грудня 2009 року ОСОБА_2 та ОСОБА_5 припинили шлюбні (сімейні) відносини, не вели спільного господарства, не мали спільного бюджету, не розподіляли взаємних прав та обов`язків, разом не проживали, а 22/100 частини житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 були придбані ОСОБА_2 у ОСОБА_8 за його особисті кошти, то у ОСОБА_5 не виникло права спільної сумісної власності на вказану нерухомість.

ОСОБА_2 , будучи одноосібним власником житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 , розпорядився належним йому майном з власності на власний розсуд частину майна продав ОСОБА_7 , а частину майна подарував ОСОБА_3 .

Просить суд застосувати позовну давність та відмовити ОСОБА_5 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі (т. І а.с. 85-88).

12 травня 2020 року від представника позивачки ОСОБА_5 адвоката Турченка С.П. надійшла відповідь на відзив, якій зазначає, що при дослідження копії трудової книжки ОСОБА_2 вбачається, що за період з 1987 року по 2010 роки, тобто, за 23 роки, він працював усього трохи більше семи років на некваліфікованих посадах охоронця та водія, які виключають можливість накопичення коштів для ведення будівництва та утримання родини, більш того, доказів про отримані за цей час доходи та накопичення ОСОБА_2 не надав.

Підприємницькою діяльністю ОСОБА_2 не займався, як вбачається з наданого ним витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відповідач ОСОБА_2 зареєстрований як ФОП з 21 квітня 1997 року, реєстрацію відповідача ОСОБА_2 як ФОП було припинено за судовим рішення від 01 березня 2013 року, у справі №818/828/13-а, у зв`язку з неподанням з 01 квітня 2009 року звітів про свою діяльність.

В період з 1990 по 1997 рік ОСОБА_2 ніде не працював та навіть підприємцем не був зареєстрований, інших джерел доходу в цей період він не зазначає. Щодо вказаного періоду часу, в який також велась добудова будинку, ОСОБА_2 нічого не вказує.

Тобто, доводи відповідача ОСОБА_2 про те, що в період з 1991 року по 2005 рік він за особисті кошти здійснив добудову спірного будинку не відповідають дійсності та не підтверджені відповідними доказами.

Відповідач ОСОБА_2 наголошує, що земельну ділянку загальною площею 0,0983 га, кадастровий номер 5910136300:01:001:0029, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , отримав безоплатно в порядку приватизації, а тому вона також є його особистою власністю.

З вказаними доводами позивачка також не погоджується, так як відповідач ОСОБА_2 отримав у власність не вільну земельну ділянку, а як громадянин, якому належить житловий будинок щодо визнання права власності, на який заявлено позов і який первісно є спільною сумісною власністю, як і земельна ділянка, яка перебувала у користуванні, а згодом передана у власність. Підстави передачі у власність земельної ділянки зазначено в рішенні Сумської міської ради від 24 жовтня 2007 року, яке надано відповідачем ОСОБА_2 .

Позивачка не погоджується з доводами відповідача ОСОБА_2 про те, що 22/100 частин будинку по АДРЕСА_1 та відповідної частини земельної ділянки він придбав після припинення фактичних шлюбних відносин та за особисті кошти.

Наголошує, що шлюбні відносини було припинено у вересні 2010 року, а відповідний договір купівлі-продажу укладено 04 грудня 2009 року, тобто, майно придбано під час шлюбу.

Крім того, ОСОБА_2 , працюючи охоронцем, здійснюючи разом з позивачкою добудову будинку, не здійснюючи підприємницької діяльності, не мав особистих заощаджень, а у придбання 22/100 житлового будинку та земельної ділянки було вкладено спільні кошти, в тому числі запозичені позивачкою від інших осіб.

Доводи ОСОБА_2 щодо, начебто, пропуску позивачкою строку звернення до суду з вимогою про стягнення коштів від продажу частини спірного будинку ОСОБА_7 не відповідають дійсності. Позивач не знала про придбання її сином від першого шлюбу ОСОБА_7 частини будинку у ОСОБА_2 у 2010 році, про це ОСОБА_7 її повідомив пізніше.

Позивач дізналася про придбання ОСОБА_7 частини будинку у відповідача, проте не у 2010 році, а у зв`язку з видачею на її ім`я довіреності від 05 лютого 2018 року щодо представництва інтересів ОСОБА_7 .

В той же час, до відкриття провадження у справі № 591/7035/18 (06 грудня 2018 року) за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_2 про поділ майна та отримання відзиву на позов (січень 2019 року) позивачка не знала про порушення її прав співвласника щодо розпорядження відповідачем спільним майном, яке останній подарував своєму сину від першого шлюбу відповідачу ОСОБА_3 .

На цей час позивачка має зареєстроване місце проживання у спірному будинку, про зміну власника будинку її не повідомляли.

Саме з січня 2019 року позивачка дізналася про порушення своїх прав як співвласника житлового буднику та земельної ділянки, що і стало підставою для заявления відповідного позову, тобто, строк позовної давності пропущено не було.

Просить врахувати вказану відповідь на відзив при прийнятті рішення у справі (т. І а.с.100-101).

12 травня 2020 року від представника позивачки ОСОБА_5 адвоката Турченка С.П. надійшла заява про зміну предмету позову, відповідно до якої просить визнати недійсним договір дарування 78/100 частин житлового будинку АДРЕСА_5 від 16 квітня 2003 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Ануфрієвим О.В. за № 3148;

визнати недійсними договір дарування 86/100 часток житлового будинку від 19 липня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Ануфрієвим О.В. за № 964 та договір дарування 78/100 часток земельної ділянки від 19 липня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Ануфрієвим О.В. за № 961;

визнати за позивачкою право власності на 43/100 частини житлового будинку загальною площею 196,3 кв.м., житловою площею 119,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та спорудами та право власності на 39/100 частини земельної ділянки загальною площею 0,0983 га, кадастровий номер 5910136300:01:001:0029, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

стягнути з ОСОБА_2 на користь позивачки 59302,50 грн. вартості відчуженого майна.

Заява обґрунтована тим, що у відзиві відповідач ОСОБА_2 зазначає, що 78/100 частин будинку АДРЕСА_1 набув в особисту власність на підставі договору дарування від 16 квітня 2003 року, укладеного між ним та позивачем.

При цьому факт придбання відповідного майна за спільні кошти за договором купівлі-продажу від 10 вересня 1991 року ОСОБА_2 не заперечується.

В позовній заяві позивачка наголошувала, що договір дарування від 16 квітня 2003 року укладений нею під виглядом підписання документів про видачу кредиту.

У вказаному будинку позивачка та відповідач ОСОБА_2 , разом з їх спільною дитиною проживали однією сім`єю до вересня 2010 року, протягом вказаного періоду за спільні кошти здійснили добудову будинку, господарських будівель та споруд.

Жодних питань щодо належності відповідного майна до спільної сумісної власності між позивачкою та відповідачем ОСОБА_2 не виникало, тобто, вказаний договір укладено про людське око без наміру створення наслідків, що обумовлено ним.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_2 , заперечуючи проти позову, наголошує на чинності відповідного договору, як підставу набуття ним вказаного майна у особисту власність, то позивачка, для захисту своїх майнових прав, вважає за необхідне пред`явити позов про визнання недійсним договору дарування від 16 квітня 2003 року з підстав вчинення його під впливом обману та у зв`язку з його фіктивністю.

Тому, відповідно до ст.ст. 203, 230, 234,215 ЦК України договір дарування 78/100 частин будинку має бути визнано недійсним. Інші вимоги позову залишаються незмінними (т. І а.с. 104-105).

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 15 травня 2020 року відмовлено у прийнятті заяви про зміну предмету позову та повернуто її заявнику.

Постановою Сумського апеляційного суду від 11 червня 2020 року ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 15 травня 2020 року скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

22 червня 2020 року від представника відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 адвоката Цюпки О.В, надійшов відзив на заяву про зміну предмету позову, в якій зазначає, що відповідачі вважають, що вимога позивачки про визнання недійсним договору дарування частки будинку від 16 квітня 2003 року не може бути задоволена з наступних підстав.

Згідно приписів п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Оспорюваний позивачем договір дарування був укладений до набрання чинності ЦК України, а тому при вирішенні даного спору підлягають застосуванню норми ЦК Української РСР. Відтак вимоги по визнання недійсним спірного договору на підставі ст.ст. 230, 234 ЦК України задоволенню не підлягають.

У п. 1 оспорюваного договору дарування зазначено: я, ОСОБА_5 , перебуваючи при здоровому розумінні та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій та діючи добровільно подарувала ОСОБА_2 78/100 часток житлового будинку по АДРЕСА_1 .

У п. 7 оспорюваного договору дарування зазначено: ми, даритель і обдарований стверджуємо, що цей договір укладається не про людське око, не приховує іншу угоду і відповідає дійсним намірам сторін створити для себе юридичні наслідки.

При укладенні вказаного договору дарування ОСОБА_2 мав дійсний намір набути у дар 78/100 часток житлового будинку по АДРЕСА_1 . В подальшому він володів та користувався набутим у дар майном, як своєю власністю. Та, як свідчать матеріали справи, розпорядився зазначеним майном, подарувавши його сину.

Будь-яких намірів у ОСОБА_2 набути отримати у дар будинок, щоб передати його в іпотеку для отримання кредиту у ОСОБА_2 не було. ОСОБА_2 на той час не мав потреби у кредитних коштах, що підтверджується матеріалами справи. Таким чином відсутні правові підстави для визнання недійсним договору дарування частки будинку від 16 квітня 2003 року.

Просить суд застосувати позовну давність до вимоги ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування частки будинку від 16 квітня 2003 року та відмовити в задоволенні позовних вимог (т. І а.с.157-160).

08 липня 2020 року протокольною ухвалою суду у підготовчому засіданні оголошено перерву до 09 вересня 2020 року за клопотанням представника позивачки.

10 серпня 2020 року від представника позивачки надійшла відповідь на відзив на заяву про зміну предмета позову, в якій зазначає, що предметом позову у справі є саме оспорювання змісту правочину, який укладено за відсутності дійсної волі позивачки та вчинення обману позивачки відповідачем ОСОБА_2 . Дійсним наміром відповідача ОСОБА_2 при укладенні відповідного правочину було і є протиправне набуття у власність 78/100 частин будинку, що були особистою власністю позивачки.

Як зазначено у заяві про зміну предмету позову від 12 травня 2020 року, підстави для оспорювання вказаного правочину виникли у неї лише після встановлення факту порушення її прав договорами дарування спільного майна від 19 липня 2016 року, які укладено без її згоди та відповідним договором дарування, а саме 05 травня 2020 року з дати отримання відзиву на позов відповідача, в якому заперечується факт придбання цього майна за спільні кошти.

Жодних доводів про час спливу строку позовної давності, з посиланням на діюче законодавство, відзив не містить та є безпідставним.

Просить суд врахувати вказану відповідь на відзив на заяву про зміну предмету позову при прийнятті рішення у справі (т. ІІ а.с.6).

10 серпня 2020 року від позивачки ОСОБА_5 в особі представника адвоката Турченка С.П. надійшла заява про зміну позовних вимог, відповідно до якої просить: визнати недійсним договір дарування 78/100 частин житлового будинку АДРЕСА_5 від 16 квітня 2003року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусам Сумського міського нотаріального округу Ануфрієвим О.В., за № 3148.

Визнати за недійсними договір дарування 86/100 часток житлового будинку від 19 липня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Ануфрієвим О.В. за № 964 та договір дарування 78/100 часток земельної ділянки від 19липня 2016року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Ануфрієвим О.В. за № 961.

Визнати за позивачкою право власності на 129/200 частини житлового будинку загальною площею: 196,3 кв.м. житловою площею 119,4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та спорудами та право власності на 117/200 частини земельної ділянки загальною площею 0,0983 га, кадастровий номер 5910136300:01:001:0029, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь позивачки 59302 грн. 50 коп. вартості відчуженого майна. Судові витрати у справі покласти на ОСОБА_2 .

У заяві зазначає, що у відзиві на позов зазначено, що 78/100 частин будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_2 набув в особисту власність на підставі договору дарування від 16 квітня 2003 року, укладеного між ним та позивачкою. При цьому факт придбання відповідного майна за спільні кошти за договором купівлі-продажу від 10 вересня 1991рокувідповідачем заперечується.

В підготовчому судовому засіданні, яке відбулося 08 липня 2020 року, на пряме запитання представника позивача щодо статусу 78/100 частин будинку, яке підлягає поділу, відповідач від відповіді ухилився, що розцінюється позивачкою, як відмова у визнанні 78/100 частин будинку АДРЕСА_1 до майна, яке придбано за спільні кошти.

Тобто, за договором купівлі-продажу від 10 вересня 1991 року 78/100 частин будинку АДРЕСА_1 позивачка набула відповідне майно на праві особистої приватної власності.

Як зазначено в заяві про зміну предмета позову від 12 травня 2020 року, договір дарування від 16 квітня 2003 року укладений позивачкою під виглядом підписання документів про видачу кредиту, тобто, шляхом обману та з ознаками фіктивності, а тому має бути визнано недійсним. Тобто, відповідач ОСОБА_2 вкладав кошти у поліпшення майна, яке належить на праві особистої приватної власності позивачці.

У зв`язку з вказаними вище обставинами частка позивачки у будинку є більшою ніж частини, так як позивачкою та відповідачем ОСОБА_2 фактично вкладались кошти у поліпшення майна, яке належало позивачці на праві особистої приватної власності і частки у праві власності на поліпшений житловий будинок мають бути визначені наступним чином: позивачка 3/4 частки будинку та земельної ділянки, а Відповідач ОСОБА_2 -1/4 частка буднику та земельної ділянки (т. ІІ а.с.10-11).

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 12 серпня 2020 року прийнято до розгляду заяву ОСОБА_5 про зміну позовних вимог у зазначеній справі.

19 серпня 2020 року від представника відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 надійшов відзив на заяву про збільшення позовних вимог, в якій зазначає, що позивачка не надала жодних доказів на обґрунтування заяви про збільшення позовних вимог, зокрема: які саме поліпшення нерухомого майна були здійснені нею разом із ОСОБА_2 , їх вартість, доказів понесення витрат та їх розміру на вказані поліпшення нею та ОСОБА_2 . Не зрозуміло, виходячи з чого позивач визначала частки у житловому будинку та земельній ділянці, що мають належати їй та відповідачу ОСОБА_2 , вказані позовні вимоги позивач не обґрунтовує жодними доказами (т. ІІ а.с.17).

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 09 вересня 2020 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду на 11 січня 2021 року.

11 січня 2021 року у зв`язку із зайнятістю головуючого судді Сидоренко А.П. у судовому засіданні по справі №591/3803/19, розгляд справи відкладено до 30 березня 2021 року 10 год.00 хв.

30 березня 2021 року у зв`язку із зайнятістю головуючого судді Сидоренко А.П. у розгляді цивільної справи 592/15465/18, розгляд справи відкладено до 02 серпня 2021 року, 14 год. 00 хв.

02 серпня 2021 року розгляд справи відкладено до 16 листопада 2021 року, 14 год. 00 хв. у зв`язку із закінченням процесуального часу.

16 листопада 2021 року у зв`язку із зайнятістю головуючого судді Сидоренко А.П. у розгляді справи №591/8169/21 провадження №2-а/591/196/21, розгляд справи відкладено до 10 лютого 2022 року, 13 год. 20 хв.

10 лютого 2022 року протокольною ухвалою суду по справі оголошено перерву до 06 квітня 2022 року, 10 год. 30 хв. для забезпечення явки свідків.

Враховуючи, що Верховною Радою України 24 лютого 2022 року на позачерговому засіданні було запроваджено воєнний стан через вторгнення Росії на територію України, беручи до уваги ситуацію, що склалась у м. Суми на день запровадження такого стану, на підставі п.1 рішення зборів суддів Зарічного районного суду м. Суми від 24 лютого 2022 року №5, з метою запобігання загрози життю та здоров`ю учасників судового процесу і працівників суду, з 24 лютого 2022 року дану справу було знято з розгляду до стабілізації ситуації в країні та в м. Суми.

Рішенням зборів суддів від 02 травня 2022 року №11 відновлено здійснення розподілу та розгляд усіх категорій справ, у тому числі цивільних, які перебували в провадженні судді станом на 24 лютого 2022 року.

Справа призначена до розгляду на 17 травня 2022 року, 15 год. 30 хв.

17 травня 2022 року протокольною ухвалою суду розгляд справи відкладено до 04 липня 2022 року, 13год. 30 хв. у зв`язку з неявкою учасників справи.

04 липня 2022 року протокольною ухвалою суду розгляд справи відкладено до 27 вересня 2022 року, 13 год. 30хв. у зв`язку з клопотанням представника відповідачів.

27 вересня 2022 року протокольною ухвалою суду розгляд справи відкладено до 08 грудня 2022 року, 14 год. 30 хв. у зв`язку з клопотанням представника відповідачів

08 грудня 2022 року протокольною ухвалою суду розгляд справи відкладено до 26 січня 2023 року, 15 год. 00 хв. у зв`язку з клопотанням відповідача ОСОБА_2

26 січня 2023 року протокольною ухвалою суду розгляд справи відкладено до 16 березня 2023 року, 14 год. 30 хв. у зв`язку з клопотанням представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Якименко О.І.

16 березня 2023 року допитано свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , протокольною ухвалою суду відкладено розгляд справи до 10 травня 2023 року, 15 год. 00 хв. для забезпечення явки свідків.

10 травня 2023 року допитано свідка ОСОБА_13 , у зв`язку з закінченням відведеного процесуального часу та надання сторонам часу для підготовки до судових дебатів, розгляд справи відкладено до 11 липня 2023 року, 11 год. 00 хв.

В зазначеному судовому засіданні представник позивачки адвокат Турченко С.П. позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Якименко О.І. позовні вимоги не визнали з підстав, викладених у відзиві на позов.

Позивачка ОСОБА_5 до суду не з`явилася, про день та час розгляду справи сповіщена судом належним чином.

Суд, вислухавши думку учасників справи, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Частина 3 ст. 12 ЦПК України встановлює обов`язок кожної сторони довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Також згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу.

Під час судового розгляду встановлено, що з 1989 року ОСОБА_5 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Вказана обставина не заперечується відповідачами.

10 вересня 1991 року ОСОБА_5 купила у ОСОБА_14 78/100 частин жилого будинку з відповідною частиною надвірних господарчих та побутових будівель за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці 600 кв.м, що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 10 вересня 1991 року, який посвідчений державним нотаріусом Поладич Г.Г.(т. І а.с.192-193).

З копії будинкової книги вбачається, що у будинку АДРЕСА_1 є зареєстрованими ОСОБА_5 , 1967 року народження, ОСОБА_2 , 1957 року народження, ОСОБА_7 , 1987 року народження, ОСОБА_3 , 1986 року народження та ОСОБА_6 1992 року народження (т. І а.с.5-8).

ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_5 та ОСОБА_2 народився син ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (т. І а.с.9).

Згідно договору дарування частки будинку, 16 квітня 2003 року ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_2 78/100 частки жилого будинку за номером АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Ануфрієвим О.В., зареєстровано в реєстрі під № 3148 (т. І а.с. 106, 191, 230, 247-248).

Рішенням Сумської міської ради від 24 жовтня 2007 року № 926-МР ОСОБА_2 передано у спільну часткову власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд 78/100 часток земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (т. І а.с.91).

04 грудня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 укладено договір купівлі-продажу 22/100 частки житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Ануфрієвим О.В., зареєстровано в реєстрі під № 4782 (т. І а.с. 204, 227).

Також 04 грудня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 укладено договір купівлі-продажу 22/100 частки земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Ануфрієвим О.В., зареєстровано в реєстрі під № 3601 (т. І а.с.196).

04 грудня 2009 року ОСОБА_2 на ім`я приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу Ануфрієва О.В. надав заяву, в якій зазначив, що він як покупець 22/100 часток будинку за адресою: АДРЕСА_1 стверджує, що станом на 04 грудня 2009 року в шлюбі не перебуває. Гроші, за які він купує зазначену частку земельної ділянки є його особистою власністю (т. І а.с.205). Аналогічного змісту заяву подано відповідачем і стосовно придбання 22/100 часток земельної ділянки загальною площею 0, 0983 га за адресою: АДРЕСА_1 (т. І а.с. 197).

З копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 14 січня 2019 року вбачається, що ОСОБА_2 належить 86/100 будинку за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 16 квітня 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Ануфрієвим О.В. за реєстровим номером № 3148 та договору купівлі-продажу від 04 грудня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Ануфрієвим О.В. за реєстровим номером № 4782 (т. І а.с.30-31).

20 жовтня 2010 року ОСОБА_2 продав ОСОБА_7 14/100 житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу частки житлового будинку, що посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Ануфрієвим О.В., зареєстровано в реєстрі під № 3605 (т. І а.с.224).

Крім цього, 20 жовтня 2010 року ОСОБА_2 продав ОСОБА_7 22/100 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу частки земельної ділянки, що посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Ануфрієвим О.В., зареєстровано в реєстрі під № 3601 (т. І а.с.14, 214).

Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії АП № 439206 ОСОБА_7 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу частки земельної ділянки від 20 жовтня 2010 року № 3601 є власником земельної ділянки 0,0983 га (т.І, а.с.16-17).

19 липня 2016 року ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 86/100 часток житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу частки житлового будинку, що посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Ануфрієвим О.В., зареєстровано в реєстрі під № 964 (т. І, а.с. 18-19, 245-246).

Також 19 липня 2016 року ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 78/100 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу частки земельної ділянки, що посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Ануфрієвим О.В., зареєстровано в реєстрі під № 961 (т. І а.с. 20, 240).

05 лютого 2018 року за р. № 498 від імені ОСОБА_7 було посвідчено довіреність на ім`я позивачки, (т. І а.с.26-28).

На запит суду від 08 липня 2020 року про надання інформації про те, чи посвідчувались у період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2017 року довіреності від імені ОСОБА_7 , 1987 року народження, на представництво його інтересів перед третіми особами та/або вчинення певних дій на ім`я ОСОБА_5 ,1967 року народження, зазначивши дату посвідчення такої довіреності, приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Шокола Н.В., надала суду інформацію, що 03 березня 2014 року за р. № 907 від імені ОСОБА_7 , 1987 року народження, було посвідчено довіреність на громадянку України - ОСОБА_5 ,1967 року народження, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 (т. ІІ а.с.1-2,3).

З копії технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_1 вбачається, що у період з 1998 року по207 року були вчинені добудови, а саме: житлова добудова, тамбур, веранда, гаражі, сарай, ганок (т. І а.с.255).

З повідомлення регіонального Сервісного центру МВС в Сумській області від 18 травня 2020року № 31/18-Ц-27 аз вбачається, що з згідно з ЄДР МВС станом на 14 травня 2020 року за ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , значаться зареєстрованими наступні транспортні засоби:

- 16.08.2008 зареєстровано DAEWOO Lanos, 2005 року виготовлення, синього кольору, номерний знак НОМЕР_3 ;

- 31.08.2017 зареєстровано RENAULTLaguna, 2013 року виготовлення, сірого кольору, номерний знак НОМЕР_4 ;

- 21.03.2019 зареєстровано КІА Rio, 2006 року виготовлення, чорного кольору, номерний знак НОМЕР_5 ;

- 17.04.2012 зареєстровано FORDTransit, 2008 року виготовлення, білого кольору, номерний знак НОМЕР_6 , перереєстрований на іншого власника 23.07.2013;

- 02.08.2013 зареєстровано PEUGEOTExpert, 2007 року виготовлення, білого кольору, номерний знак НОМЕР_7 , перереєстрований на іншого власника 19.04.2017;

- 04.04.1 997 зареєстровано АVIА 31,1992 року виготовлена, оранжевого кольору, номерний знак НОМЕР_8 , перереєстрований на іншого власника 14.11.2003;

- 21.05.2009 зареєстровано мотоцикл SUZUKIGSX600F, 2001 року виготовлення, жовтого кольору, номерний знак НОМЕР_9 , перереєстрований на іншого власника 13.01.2012 (т.І. а.с.154).

З повідомлення регіонального Сервісного центру МВС в Сумській області від 27 травня 2020року № 31/18-Ц-28аз вбачається, що з згідно з ЄДР МВС, станом на 26 травня 2020 року за ОСОБА_2 значилися зареєстрованими транспортні засоби:

- ВАЗ 21 011, номерний знак НОМЕР_10 , червоний, 1978 року виготовлення, 08.08.1989 року знятий з обліку;

- АЗЛК 2140, номерний знак НОМЕР_11 , оранжевого кольору, 1985 року виготовлення, 07.07.1992 року знятий з обліку;

- FORD, номерний знак НОМЕР_12 , білого кольору, 1981 року виготовлення, 07.05.1993 року зареєстрований та з обліку не знімався;

- ВАЗ 21053, номерний знак НОМЕР_13 , білого кольору, 1987 року виготовлення, 17.06.1993 року перереєстрований на іншого власника;

- FORD, номерний знак НОМЕР_14 , сірого кольору, 1981 року виготовлення, 17.08.1993 року знятий з обліку;

- ВАЗ 21099, номерний знак НОМЕР_15 сірого кольору 1993 року виготовлення, 14.09.1993 зареєстрований та з обліку не знімався (т.І, а.с.155).

Свідок ОСОБА_15 суду пояснила, що вона з 80-х років товаришує з позивачкою. ОСОБА_16 зійшлася жити з ОСОБА_17 у 1990 або у 1991 році, жили разом, вели спільне господарство. Потім вони купили стареньку хатинку, яка була оформлена на ОСОБА_16 . У 1990-1991 році батько позивачки давав гроші вони жили у нього. У 1992 році народився син ОСОБА_18 . У 1999 році вони почали будувати новий будинок. Старший син позивачки ОСОБА_19 працював в Англії та висилав гроші матері, які були витрачені на будівництво будинку. Потім ОСОБА_20 забрав до себе ОСОБА_21 , а потім і ОСОБА_22 , вони працювали в Англії.

ОСОБА_16 жила у спірному будинку до 2010 року, потім вона та ОСОБА_17 розійшлися. ОСОБА_16 працювала перукарем і жила окремо.

Добудову хатинки почали десь через 2-3 роки після купівлі ( 1991-1992 роки). Вона ходила до ОСОБА_16 додому, як до перукаря на АДРЕСА_1 , десь один раз на місяць регулярно до 2010 року, а потім у перукарню до неї до 2020 року.

У спірному будинку проживала ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , його син ОСОБА_23 , сумісний син ОСОБА_24 і ОСОБА_20 син ОСОБА_16 . ОСОБА_16 усім готувала їсти, прала, вела господарство.

ОСОБА_16 пішла на курси перукаря десь у 2010 році, і працювала перукарем з 2010-2011 року.

Десь восени 2010 року ОСОБА_17 вигнав ОСОБА_16 , і вона ночувала у свідка. Після цього вони розійшлися.

Про те, що якось ОСОБА_17 заставив переписати хату на нього, свідку відомо зі слів ОСОБА_16 . Обставини обману їй не відомі. ОСОБА_17 офіційно ніде не працював, щось заробляв неофіційно.

Свідок ОСОБА_25 суду пояснила, що у 2006 році вона працювала в салоні краси « ІНФОРМАЦІЯ_2 », там познайомилася з позивачкою. Пояснила, що була вхожа в будинок по АДРЕСА_1 . Декілька разів відпочивали разом. ОСОБА_5 та ОСОБА_2 розійшлися у 2010 році. ОСОБА_16 працювала в салоні « ІНФОРМАЦІЯ_2 », жила на Заливній, з нею жили ОСОБА_17 , ОСОБА_23 , ОСОБА_18 . ОСОБА_2 та ОСОБА_5 жили як чоловік та жінка. Кому належав будинок, їй не відомо. З розмов ОСОБА_16 їй відомо, що її батько давав кошти на придбання будинку. Коли приходила до них в гості, то сиділи відпочивали (це було 2006-2009 роки).

Свідок ОСОБА_10 суду пояснила, що працювала в салоні краси « ІНФОРМАЦІЯ_2 », з позивачкою є подругами. З 2005 року ОСОБА_16 прийшла працювати у салон, вони разом працювали, а потім стали товаришувати сім`ями. Вони до ОСОБА_17 частіше приходили, відпочивали на озері. Вдома у ОСОБА_16 була, бачила, що зверху будинку робилась добудова, потім з`явилася кімната, нова кухня.

Як розходилися ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , то ОСОБА_16 пішла ні з чим, навіть особисті речі він не дав їй забрати. Для неї ОСОБА_16 та ОСОБА_17 були чоловіком та дружиною, їй не було відомо про те, що вони не були розписані. Зі слів ОСОБА_16 їй відомо, що ОСОБА_20 син ОСОБА_16 , висилав кошти, і вони за них будували будинок. Потім в кухні з`явилися меблі, потім веранду побудували, потім ще кімната з`явилася. У сторін була машина, ОСОБА_16 здавала на отримання водійського посвідчення, а потім водила машину. Їй не відомо про те, чи працював ОСОБА_17 . Гроші ОСОБА_16 на поїздку ОСОБА_20 позичала у директора. ОСОБА_16 і ОСОБА_17 приходили до неї додому в гості, це було разів три, частіше вони приходили до ОСОБА_16 та ОСОБА_17 та відпочивали у них у дворі.

Свідок ОСОБА_12 суду пояснив, що підтримує з відповідачем ОСОБА_2 дружні стосунки протягом тривалого часу, приблизно протягом 25 років. Коли вони познайомилися, то ОСОБА_2 жив із ОСОБА_16 . Вони жили по вул. Заливній у будинку (1989-1990 роки). Стосунки між ними були нормальні. Ближче до ювілею ОСОБА_2 50 років у 2007 році, свідок з його покійною дружиною ОСОБА_26 , прийшли на Заливну, 32, де жив ОСОБА_2 . ОСОБА_16 ніби з ними прийшла зі ОСОБА_20 , принесли торт. До цього ОСОБА_17 казав, що вона пішла від нього, і не живе. На ювілей вона прийшла, а потім свідок її зовсім не бачив. У 2005-2010 роках ОСОБА_17 працював в охороні на пробковому заводі, вікна робив з сусідом, він робив заміри і замовлення приймав, а сусід зварювальником був. Коли він приходив до ОСОБА_17 , то в нього були жінки, а з ким він проживав йому не відомо. В гості приходив до нього майже щотижня. Хатніми справами займався ОСОБА_17 , ОСОБА_16 він не бачив.

ОСОБА_17 усе життя працював, ОСОБА_16 не працювала, а потім влаштувалась у перукарню по АДРЕСА_2 . А так ОСОБА_17 усе купляв, будував. Після 50-річчя ОСОБА_17 став самотнім.

На момент знайомства у ОСОБА_17 і ОСОБА_16 були добрі стосунки, як у чоловіка та дружини, у них був спільний син ОСОБА_18 , жили по АДРЕСА_1 . Шлюбні відносини між ОСОБА_17 та ОСОБА_16 припинилися десь у 2006 році.

Як ОСОБА_16 пішла, ОСОБА_17 побудував гаражі і веранду. Свідок в цьому допомагав. Робили у дворі навіс, веранду прибудовував. ОСОБА_17 купував будівельні матеріали, він допомагав вивантажувати, а також ОСОБА_23 допомагав. Літню веранду обклали піноблоками у 2009-2010 роках. Гаражі теж у цей період будувались, десь 6 шт.

Свідок ОСОБА_27 суду пояснив, що він з ОСОБА_2 знайомий з дитинства, є сусідами по АДРЕСА_3 , де народився відповідач, працювали разом. У 2006 році ОСОБА_28 йому запропонував разом працювати по металоконструкціям, працювали з ним по 2010 рік. Коли він працював з 2006 року по 2010 рік, ОСОБА_16 не проживала по АДРЕСА_1 , лише сини проживали: ОСОБА_29 , ОСОБА_30 і ОСОБА_20 . У 2006 році ОСОБА_20 їздив в Англію, а потім приїжджав. У ОСОБА_2 була ліцензія, вони робили решітки, двері. Ваня, в основному допомагав свідку, а ОСОБА_2 брав замовлення. Хлопці вже дорослі були. Будівництва ніякого у спірному будинку не було.

Свідок ОСОБА_13 суду пояснив, що він з ОСОБА_3 є кумами, хрестив дитину у 2015 році, знайомий з його батьками. З ОСОБА_3 познайомився у 2001 році, навчалися в одній школі по 2003 рік. Після школи разом навчалися з 2003 року по 2008 рік. За цей час свідок познайомився з батьками ОСОБА_2 , з позивачкою і її сином. Із спілкування йому відомо, що ОСОБА_2 працював на підприємстві «Технологія» охоронцем, мав свій бізнес, займався послугами по металу: виготовляв решітки, двері. Неодноразово свідок був у будинку за адресою: АДРЕСА_1 . У дворі будинку був настільний теніс, і вони майже щодня у нього грали (період з 2001 по 2010 рік).

ОСОБА_5 не працювала, а потім була перукарем десь у 2005 році, по який час сказати не може. ОСОБА_2 в гаражі займався послугами по металу, у нього був один працівник.

ОСОБА_3 жив з батьком, мачухою ОСОБА_5 , рідним братом ОСОБА_31 , і ОСОБА_32 .

Потім ОСОБА_2 став випивати, у нього з`являлися жінки, це було 2006-2007 роки. Зі слів ОСОБА_3 йому відомо, що його батько посварився з позивачкою і став випивати.

Пізніше вони втрьох стали проживати: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і брат ОСОБА_33 . Позивачки не було, він зрозумів, що вона пішла, приблизно це було у середині 2007 року.

Звертаючись до суду з позовними вимогами про визнання договору дарування 78/100 частин житлового будинку, який було вчинено 16 квітня 2003 року, ОСОБА_5 посилалася на те,що такий договір було вчинено внаслідок обману з боку ОСОБА_2 та є фіктивним оскільки його було укладено про людське око без наміру створення наслідків, що обумовлювалися ним.

Згідно з частиною першоюстатті 58 Конституції Українизакони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно достатті 5 ЦК Україниакти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

З огляду на зазначені вище вимоги в указаній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а самеЦК Української РСР 1963 року.

За договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність (частина першастатті 243 ЦК УРСР).

Договір дарування нерухомого майна повинен бути нотаріально посвідчений (частина третя статті 244, частина першастатті 227 ЦК УРСР).

Угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації (частина першастатті 57 ЦК УРСР).

Угода, укладена під впливом обману, суперечна тому, що одна сторона умисно введена іншою стороною в обман з метою здійснення угоди, вигідної обманюючій стороні. Обман може відноситися як до елементів самої угоди (характеру прав і обов`язків, що виникають, кількості і якості предмета угоди, типу і способу надання послуги і т д.), так і до обставин, супутніх здійсненню угоди, включаючи мотиви, що впливають на формування волі обдуреного учасника. Для визнання угоди недійсною на цій підставі байдуже, чи здійснюються обманні дії в активній формі (повідомлення помилкових відомостей) або ж виражаються в бездіяльності (умисне замовчання фактів, знання яких може перешкоджати здійсненню угоди). Обман присутній і у випадку, коли помилкові відомості про обставини, які мають значення для здійснення угоди, повідомляються третіми особами з відома або на прохання сторони в угоді. Необхідно підкреслити, що обманні дії з суб`єктивної сторони характеризуються наміром. Обдурити з необережності не можна: необережними діями особа може лише тією чи іншою мірою сприяти виникненню помилки в іншої особи.

Згідно з абзацами 1, 2 пункту 12 постанови Пленуму Верховного Суду Українивід 28 квітня 1978 року № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» (зі змінами, внесеними постановами від 25 грудня 1992 року № 13 тавід 25 травня 1998 року № 15) при вирішенні позовів про визнання угоди недійсною на підставі статті57 ЦК УРСРсуди повинні мати на увазі, що такі вимоги можуть бути задоволені при доведеності фактів обману. Під обманом в таких випадках слід розуміти умисне введення в оману учасника угоди шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди, що укладається.

Відповідно достатті 57 ЦК УРСРу взаємозв`язку зістаттею 12 ЦПК Україниу редакції, чинній на час розгляду справи, наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Обравши способом захисту своїх прав визнання договору дарування недійсним із підстав передбачених статтею57 ЦК УРСР, позивач в силу положенняЦПК Українищодо змагальності сторін зобов`язана була довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог.

В той же час позивачкою не надано належних та допустимихдоказів щодо наявності передбачених законом підстав для визнання оспорюваного договору дарування від 16 квітня 2003 року недійсним.

Згідно договору дарування частки будинку від 16 квітня 2003 року сторони ОСОБА_5 та ОСОБА_2 вказали, що вони перебувають при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміють значення своїх дій та діяли добровільно.

Згідно п. 7 цього договору даритель та обдарований стверджують, що цей договір укладається не про людське око, не приховує іншу угоду і відповідає дійсним намірам сторін створити для себе юридичні наслідки.

З наведеного випливає, що укладаючи оспорюваний договір, позивачкаусвідомлювала значення своїх дій та розуміла наслідки його вчинення.

Також позивачкою не надано жодних доказів, які б підтвердили її доводи, що укладений договір був пов`язаний з необхідністю отримання кредитних коштів, які в подальшому були спрямовані на здійснення нею підприємницької діяльності.

Враховуючи відсутність доказів на спростування дійсності договору дарування частки будинку від 16 квітня 2003 року, наявні підстави вважати, що здійснивши таке розпорядження, вказане нерухоме майно вибуло з власності позивачки на користь відповідача ОСОБА_2 .

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивачка посилається на те, що вона з відповідачем ОСОБА_2 проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 1989 року по 2010 рік. Відповідачами визнаються обставини проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_5 з ОСОБА_2 до 2005 року.

Відповідно достатті 3 СК України сім`юскладають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

За положеннями частин першої, другоїстатті 21 СК Українишлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частини першоїстатті 36 цього Кодексушлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Разом з тим згідно ізстаттею 74 СК Україниякщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положенняглави 8 цього Кодексу.

Тобто при застосуванністатті 74 СК Українислід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставістатті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Згідно з частиною четвертоюстатті 368 ЦК Українимайно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15 майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету);2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

Згідно частини першоїстатті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першоїстатті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно достатті 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19),від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження№ 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року в справі№ 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18), від 08 грудня 2021 року в справі №531/295/19 (провадження № 61-3071 св 21).

Під час судового розгляду не встановлено обставин того, що з 2005 року ОСОБА_5 та ОСОБА_2 спільно проживали, вели спільний бюджет, господарство та побут, а також набуття майна в результаті спільної праці.

Показання свідків, які були допитані за клопотанням позивачки, не можна визнати належним доказом на підтвердження обставин, які підлягають доведенню, оскільки такі свідки не були обізнані в повній мірі щодо взаємовідносин сторін, обставин їх спільного побуту, наявності сімейного бюджету, джерел коштів, за які придбано майно та здійснено будівництво добудов та споруд у домоволодінні тощо.

Обставини спільного відпочинку, на підтвердження чого надано фотокартки, за відсутності інших доказів, не може бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Враховуючи те, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження спільного проживання з ОСОБА_2 після 2005 року, ведення спільного бюджету, господарства та побуту, а також спільної праці, відсутні підстави вважати, що на придбане ОСОБА_2 нерухоме майно у виді часток домоволодіння та земельної ділянки розповсюджується режим спільного майна подружжя, оскільки позивачем не доведено, що між нею та відповідачем ОСОБА_2 в зазначений період мали місце відносини, притаманні подружжю, а спірне майно придбано за спільні кошти та спільними зусиллями.

З огляду на таке, відсутні підстави стверджувати про обов`язок ОСОБА_2 при вчинені оспорюваних правочинів отримувати згоду позивачки на розпорядження зазначеним нерухомим майном.

Щодо доводів позовної заяви про істотне поліпшення житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , під час спільного проживання ОСОБА_5 з ОСОБА_2 , суд приходить до такого висновку.

Згідно зі статтею 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Втручання у право власності може бути визнано обґрунтованим та здійсненим із дотриманням балансу інтересів подружжя у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що призвели до істотного збільшення вартості такого майна. Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у кожній конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх її обставин. Істотність має визначальне значення, оскільки необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20) зазначила, що «істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної власності, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжячи іншого з подружжя, який не є власником. За загальною практикою мають враховуватися здійснені капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості. Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не створюватиме підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт у такому разі не зазнає і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість особистого майна однієї зі сторін.У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених витрат з боку іншого з подружжя - невласника, однак не визнає їх істотними, то інший з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі. Другий чинник істотності такого збільшення вартості має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилася, не є підставою для визнання його спільним майном. Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, невласника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна. Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інші чинники, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, невласника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що за статтею 62 СК України не визнаються підставами для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном. В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних та інших об`єктивних процесів, не пов`язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя спричинить, непропорційне втручання у право власності на майно одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу».

Під час судового розгляду справи не було встановлено обставин поліпшення житлового будинку за рахунок спільних затрат грошових коштів або трудових затрат ОСОБА_5 та ОСОБА_2 під час їх спільного проживання без реєстрації шлюбу, а також обставин того, що істотне збільшення вартості спірного майна було наслідком розчинення чи нівелювання первісного об`єкта нерухомого майна у порівнянні з тим об`єктом нерухомого майна. За таких обставин відсутні підстави вважати, що на спірне майно поширюється правовий режим спільної сумісної власності.

Враховуючи те, що під час судового розгляду не здобуто належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірне нерухоме майно є спільною сумісною власністю позивачки ОСОБА_5 та відповідача ОСОБА_2 , відсутні підстави стверджувати, що здійснення відповідачем ОСОБА_2 оспорюваних правочинів щодо розпорядження майном мало відбуватися за згодою позивачки. За таких обставин не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання недійсними договорів дарування від 19 липня 2016 року, укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також визнання права власності на частини житлового будинку та земельної ділянки за позивачкою.

Оскільки позовні вимоги про стягнення грошових коштів є похідними від вимог про визнання договорів дарування недійсними, вони також не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, в задоволенні вимог позивачки про визнання договорів недійсними, визнання права власності на частини житлового будинку і земельної ділянки та стягнення грошових коштів слід відмовити за необґрунтованістю.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 в особі представника адвоката Турченка Сергія Петровича до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договорів недійсними, визнання права власності на частини житлового будинку і земельної ділянки та стягнення грошових коштів відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Сумського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивачка: ОСОБА_5 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_16 .

Повне судове рішення виготовлене 24 липня 2023 року.

Суддя А.П.Сидоренко

СудЗарічний районний суд м.Сум
Дата ухвалення рішення24.07.2023
Оприлюднено25.07.2023
Номер документу112363723
СудочинствоЦивільне
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них: про приватну власність, з них:

Судовий реєстр по справі —591/1715/20

Постанова від 30.11.2023

Цивільне

Сумський апеляційний суд

Криворотенко В. І.

Постанова від 30.11.2023

Цивільне

Сумський апеляційний суд

Криворотенко В. І.

Ухвала від 02.10.2023

Цивільне

Сумський апеляційний суд

Криворотенко В. І.

Ухвала від 02.10.2023

Цивільне

Сумський апеляційний суд

Криворотенко В. І.

Рішення від 24.07.2023

Цивільне

Зарічний районний суд м.Сум

Сидоренко А. П.

Рішення від 11.07.2023

Цивільне

Зарічний районний суд м.Сум

Сидоренко А. П.

Ухвала від 09.09.2020

Цивільне

Зарічний районний суд м.Сум

Сидоренко А. П.

Ухвала від 12.08.2020

Цивільне

Зарічний районний суд м.Сум

Сидоренко А. П.

Постанова від 11.06.2020

Цивільне

Сумський апеляційний суд

Собина О. І.

Ухвала від 26.05.2020

Цивільне

Сумський апеляційний суд

Собина О. І.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні