Постанова

від 30.11.2023 по справі 591/1715/20

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2023 року м.Суми

Справа №591/1715/20

Номер провадження 22-ц/816/1626/23

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),

суддів - Собини О. І. , Рунова В. Ю.

за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

сторони:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Турченка Сергія Петровича

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 11 липня 2023 року в складі судді Сидоренко А.П., ухвалене у м. Суми, повний текст якого складено 24 липня 2023 року,

в с т а н о в и в:

23 березня 2020 року ОСОБА_1 , через свого представника адвоката Турченка С.П. звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування, визнання права власності на частини житлового будинку і земельної ділянки та стягнення коштів.

Свої вимоги мотивувала тим, що з 1989 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стали проживати однією сім`єю.

У 1991 році ОСОБА_1 за власні кошти придбала 1/2 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та зареєструвала в ньому постійне місце свого проживання.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 народився син ОСОБА_4 .

З початку 1999 року у вказаній частині житлового будинку ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 почали проживати та здійснювати ремонт.

У 2003 році позивачка та ОСОБА_2 , вирішили відкрити спільний бізнес перукарню, для чого були необхідні кошти, питанням пошуку яких займався ОСОБА_2 16 квітня 2003 року, під виглядом оформлення документів необхідних для отримання кредиту, позивач підписала договір дарування своєї частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , на користь відповідача ОСОБА_2 .

При цьому ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , їхній спільний син та син ОСОБА_2 від першого шлюбу ОСОБА_3 , проживали однією сім`єю за адресою, де і було зареєстровано їх місце проживання.

Із 05 жовтня 2005 року ОСОБА_1 зареєстрована підприємцем.

За час спільного проживання та за спільні кошти було здійснено добудову будинку та господарських будівель і споруд, придбано у власність частину земельної ділянки під належною позивачці та відповідачу ОСОБА_2 частиною житлового будинку, а також придбано частину будинку та земельної ділянки іншого співвласника житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідні договори купівлі-продажу оформлено на ОСОБА_2 . За вказаний період часу ОСОБА_2 офіційно ніде не працював, відбував покарання у вигляді позбавлення волі за вчинення злочинів.

У вересні 2010 році позивач та відповідач ОСОБА_2 припинили шлюбні відносини та стали проживати окремо. Питання про поділ спільного майна не вирішували.

20 жовтня 2010 року син позивачки від першого шлюбу ОСОБА_5 придбав у ОСОБА_2 14/100 житлового будинку та 22/100 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , здійснив добудову житлового будинку та намагався зареєструвати відповідні поліпшення у встановленому законом порядку.

Відповідач ОСОБА_2 почав чинити перешкоди ОСОБА_5 у розпорядженні своєю часткою житлового будинку та земельної ділянки, подав скаргу до Управління державної архітектурно-будівельної інспекції Сумської міської ради, в результаті чого до ОСОБА_5 застосовано штраф. З метою вирішення питання про поділ у натурі належного ОСОБА_5 нерухомого майна, останній через позивачку, як представника за довіреністю, у 2018 році звернувся до суду з відповідним позовом.

Під час розгляду справи Зарічним районним судом м. Суми позивачці стало відомо, що 19 липня 2016 року відповідач ОСОБА_2 подарував 86/100 частини житлового будинку та 78/100 частин земельної ділянки відповідачу ОСОБА_3 . У відповідних договорах дарування відповідач ОСОБА_2 зазначив, що нерухоме майно є його особистою власністю і прав на нього треті особи не мають, що, враховуючи вищевикладені обставини, не відповідало дійсності.

Вважає, що договір дарування 86/100 частини житлового будинку від 19 липня 2016 року та договір дарування 78/100 частин земельної ділянки від 19 липня 2016 року мають бути визнано недійсними, а за ОСОБА_1 має бути визнано право на 1/2 частину відповідного нерухомого майна.

Крім того, з відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки підлягає стягненню 1/2 частка від суми коштів отриманих за договором купівлі-продажу 14/100 житлового будинку та 22/100 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , що становить 59302,50 грн.

У зв`язку з тим, що з моменту придбання частини будинку позивачкою (1989 рік) до дати фактичного припинення шлюбних відносин (2010 рік), позивачкою та відповідачем ОСОБА_2 за час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу було здійснено істотне поліпшення житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а також те, що у 2009 році відповідач ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі за спільні кошти придбав іншу частину житлового будинку та оформив на себе право власності на земельну ділянку загальною площею 0,0983 га, що розташована за цією адресою, то позивачка набула право власності на 1/2 частину житлового будинку та земельної ділянки.

Відчуження (укладення договору купівлі-продажу та договору дарування) відповідачем ОСОБА_2 відбулося без згоди позивачки, а договір дарування частини будинку та частини земельної ділянки вчинено з метою унеможливити захист прав позивачки на визнання права власності на відповідне майно.

Як заначено вище, договір дарування 86/100 частини житлового будинку від 19 липня 2016 року та договір дарування 78/100 частин земельної ділянки від 19 липня 2016 року відповідач ОСОБА_2 вчинив на користь ОСОБА_3 , який є його сином, з метою унеможливити захист прав позивачки на визнання права власності на відповідне майно, у зв`язку з цим вказані договори мають бути визнано недійсними.

У заяві про зміну предмета позову від 12 травня 2020 року вказує, що договір дарування від 16 квітня 2003 року укладений позивачкою під виглядом підписання документів про видачу кредиту, тобто, шляхом обману та з ознаками фіктивності, а тому має бути визнано недійсним. Тобто, відповідач ОСОБА_2 вкладав кошти у поліпшення майна, яке належить на праві особистої приватної власності позивачці (т. 1, а.с. 104).

Посилаючись на вказані обставини, остаточно уточнивши позовні вимоги в заяві від 10 серпня 2020 року (т. 2, а.с. 10-11) просила суд:

- визнати недійсним договір дарування 78/100 частин житлового будинку АДРЕСА_2 від 16 квітня 2003року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусам Сумського міського нотаріального округу Ануфрієвим О.В., за № 3148;

- визнати за недійсним договір дарування 86/100 часток житлового будинку від 19 липня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Ануфрієвим О.В. за № 964;

- визнати за недійсним договір дарування 78/100 часток земельної ділянки від 19 липня 2016року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Ануфрієвим О.В. за № 961;

- визнати за позивачкою право власності на 129/200 частини житлового будинку загальною площею: 196,3 кв.м. житловою площею 119,4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та спорудами та право власності на 117/200 частини земельної ділянки загальною площею 0,0983 га, кадастровий номер 5910136300:01:001:0029, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 59302,50 грн вартості відчуженого майна.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 11 липня 2023 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Турченка С.П., до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договорів недійсними, визнання права власності на частини житлового будинку і земельної ділянки та стягнення грошових коштів відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Турченко С.П., посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Зазначає, що на дату укладення договору дарування від 16 квітня 2003 року ОСОБА_1 була єдиним власником житлового будинку по АДРЕСА_1 , загальною площею 196,3 кв.м., житловою площею 119,4 кв.м. (61% готовності), у такому ж технічному стані будинок перебував і на час припинення фактичних шлюбних відносин між сторонами у 2010 році. Оскільки, відповідна частина житлового будинку була зареєстрована на праві власності за позивачкою, то і всі поліпшення цього будинку також належали їй. Відповідачем ОСОБА_2 не надано доказів на підтвердження доводів здійснення поліпшень будинку за його особисті кошти.

Вказує, що ОСОБА_1 набула у власність 78/100 частин спірного житлового будинку на підставі договору купівлі-продажу, від 10 вересня 1991 року, відповідач ОСОБА_2 не надав доказів здійснення добудови за власні кошти.

Доводить, що підписуючи договір від 16 квітня 2003року ОСОБА_1 була впевнена, що оформляє договір про передачу майна в іпотеку для отримання кредиту, ОСОБА_2 ввів її в оману щодо фактичних підстав та наслідків укладення цього правочину, наміру укладати договір дарування вона не мала, діяла під впливом помилки, що є підставою для визнання його недійсним. Спірний будинок був і є єдиним житлом позивача, що також свідчить про відсутність у неї волевиявлення на передачу будинку у власність ОСОБА_2 .

Наступні договори дарування від 19 липня 2016 року укладені відповідачем на користь свого сина ОСОБА_3 , з метою унеможливлення витребування позивачем цього майна як його співвласником.

Вважає, що справа розглянута судом формально, односторонньо, не враховано протиріччя у показах свідків відповідача щодо періоду спільного проживання сторін.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін, як законе та обґрунтоване. На спростування доводів апеляційної скарги про укладення договору дарування від 16 квітня 2003 року під впливом обману вказують, що ОСОБА_1 чітко усвідомлювала, що укладає саме договір дарування житлового будинку і він переходить у власність ОСОБА_2 . Зазначають, що позивач та відповідач ОСОБА_2 на час набуття ним у власність у 2007 році в порядку безоплатної приватизації земельна ділянка по АДРЕСА_1 , та придбання у грудні 2009 року частини житлового будинку за вказаною адресою, вже разом не проживати, тому ця нерухомість є його особистою власністю.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 адвокат Якименко О.І. також просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін, стягнути з позивача на користь відповідача ОСОБА_2 усі понесені ним судові витрати пов`язані з розглядом справи у сумі 5000 грн, що сплачені за надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції.

Доводить, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю до 2005 року, доводи позивача про їх спільне проживання до 2010 року не підтверджені належними доказами. Посилаючись на положення п. 7 договору дарування від 16 квітня 2003 року, вказує, що укладаючи цей договір вона усвідомлювала значення своїх дій та розуміла наслідки такого правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та її представника адвоката Турченка С.П., які підтримали доводи апеляційної скарги, заперечення відповідача ОСОБА_2 та його представника адвоката Якименко О.І., заперечення ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що з 1989 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Вказана обставина не заперечується відповідачами.

За договором купівлі-продажу від 10 вересня 1991 року, посвідченим державним нотаріусом Поладич Г.Г., ОСОБА_1 купила у ОСОБА_6 78/100 частин жилого будинку з відповідною частиною надвірних господарчих та побутових будівель за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці 600 кв.м (т. 1, а.с.192-193).

ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (т. 1, а.с. 9).

За даними будинкової книги в будинку АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_1 , 1967 року народження, ОСОБА_2 , 1957 року народження, ОСОБА_5 , 1987 року народження, ОСОБА_3 , 1986 року народження та ОСОБА_4 1992 року народження (т. 1, а.с. 5-8).

Згідно договору дарування частки будинку від 16 квітня 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Ануфрієвим О.В. за реєстровим № 3148, ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 78/100 частки жилого будинку за номером АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 106, 191, 230, 247-248).

Рішенням Сумської міської ради від 24 жовтня 2007 року № 926-МР ОСОБА_2 передано у спільну часткову власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд 78/100 часток земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а.с.91).

04 грудня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу 22/100 частки житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Ануфрієвим О.В., реєстровий № 4782 (т. 1, а.с. 204, 227).

Також, 04 грудня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу 22/100 частки земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Ануфрієвим О.В., реєстровий № 3601 (т. 1, а.с. 196).

04 грудня 2009 року ОСОБА_2 на ім`я приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу Ануфрієва О.В. надав заяву, в якій зазначив, що він як покупець 22/100 часток будинку за адресою: АДРЕСА_1 стверджує, що станом на 04 грудня 2009 року в шлюбі не перебуває. Гроші, за які він купує зазначену частку земельної ділянки є його особистою власністю (т. 1, а.с.205).

Аналогічного змісту заяву подано відповідачем і стосовно придбання 22/100 часток земельної ділянки загальною площею 0, 0983 га за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 197).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 14 січня 2019 року ОСОБА_2 належить 86/100 будинку за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 16 квітня 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Ануфрієвим О.В. за реєстровим № 3148, та договору купівлі-продажу від 04 грудня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Ануфрієвим О.В. за реєстровим № 4782 (т. 1, а.с.30-31).

20 жовтня 2010 року ОСОБА_2 продав ОСОБА_5 14/100 житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу частки житлового будинку, що посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Ануфрієвим О.В., реєстровий № 3605 (т. 1, а.с. 224).

Також, 20 жовтня 2010 року ОСОБА_2 продав ОСОБА_5 22/100 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу частки земельної ділянки, що посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Ануфрієвим О.В., реєстровий № 3601 (т. 1, а.с.14, 214).

Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії АП № 439206 ОСОБА_5 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу частки земельної ділянки від 20 жовтня 2010 року № 3601 є власником земельної ділянки 0,0983 га (т. 1, а.с.16-17).

На підставі договору дарування частки житлового будинку від 19 липня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Ануфрієвим О.В., за реєстровим № 964, ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 86/100 часток житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , (т. 1, а.с. 18-19, 245-246).

У цей же день, за договором дарування частки земельної ділянки від 19 липня 2016 року, посвідченим приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Ануфрієвим О.В. за реєстровим № 961, ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 78/100 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 20, 240).

05 лютого 2018 року за реєстровим № 498 від імені ОСОБА_5 було посвідчено довіреність на ім`я позивачки (т. 1, а.с. 26-28).

На запит суду від 08 липня 2020 року про надання інформації про те, чи посвідчувались у період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2017 року довіреності від імені ОСОБА_5 , 1987 року народження, на представництво його інтересів перед третіми особами та/або вчинення певних дій на ім`я ОСОБА_1 , 1967 року народження, зазначивши дату посвідчення такої довіреності, приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Шокола Н.В., надала суду інформацію, що 03 березня 2014 року за р. № 907 від імені ОСОБА_5 , 1987 року народження, було посвідчено довіреність на громадянку України - ОСОБА_1 , 1967 року народження, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 (т. 2, а.с.1-2,3).

За даними технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_1 , у період з 1998 року по 2007 рік були вчинені добудови, а саме: житлова добудова, тамбур, веранда, гаражі, сарай, ганок (т. 1, а.с. 255).

За повідомленням регіонального Сервісного центру МВС в Сумській області від 18 травня 2020року № 31/18-Ц-27аз, згідно з ЄДР МВС станом на 14 травня 2020 року за ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , значаться зареєстрованими наступні транспортні засоби (т. 1, а.с.154):

- 16.08.2008 зареєстровано DAEWOO Lanos, 2005 року виготовлення, синього кольору, номерний знак НОМЕР_3 ;

- 31.08.2017 зареєстровано RENAULTLaguna, 2013 року виготовлення, сірого кольору, номерний знак НОМЕР_4 ;

- 21.03.2019 зареєстровано КІА Rio, 2006 року виготовлення, чорного кольору, номерний знак НОМЕР_5 ;

- 17.04.2012 зареєстровано FORDTransit, 2008 року виготовлення, білого кольору, номерний знак НОМЕР_6 , перереєстрований на іншого власника 23.07.2013;

- 02.08.2013 зареєстровано PEUGEOTExpert, 2007 року виготовлення, білого кольору, номерний знак НОМЕР_7 , перереєстрований на іншого власника 19.04.2017;

- 04.04.1 997 зареєстровано АVIА 31,1992 року виготовлення, оранжевого кольору, номерний знак НОМЕР_8 , перереєстрований на іншого власника 14.11.2003;

- 21.05.2009 зареєстровано мотоцикл SUZUKIGSX600F, 2001 року виготовлення, жовтого кольору, номерний знак НОМЕР_9 , перереєстрований на іншого власника 13.01.2012.

За повідомленням регіонального Сервісного центру МВС в Сумській області від 27 травня 2020року № 31/18-Ц-28аз, згідно з ЄДР МВС, станом на 26 травня 2020 року за ОСОБА_2 значилися зареєстрованими транспортні засоби (т. 1, а.с. 155):

- ВАЗ 21 011, номерний знак НОМЕР_10 , червоний, 1978 року виготовлення, 08.08.1989 року знятий з обліку;

- АЗЛК 2140, номерний знак НОМЕР_11 , оранжевого кольору, 1985 року виготовлення, 07.07.1992 року знятий з обліку;

- FORD, номерний знак НОМЕР_12 , білого кольору, 1981 року виготовлення, 07.05.1993 року зареєстрований та з обліку не знімався;

- ВАЗ 21053, номерний знак НОМЕР_13 , білого кольору, 1987 року виготовлення, 17.06.1993 року перереєстрований на іншого власника;

- FORD, номерний знак НОМЕР_14 , сірого кольору, 1981 року виготовлення, 17.08.1993 року знятий з обліку;

- ВАЗ 21099, номерний знак НОМЕР_15 сірого кольору 1993 року виготовлення, 14.09.1993 зареєстрований та з обліку не знімався.

Свідок ОСОБА_8 пояснила суду першої інстанції, що з 80-х років вона товаришує з позивачкою. ОСОБА_9 зійшлася жити з ОСОБА_10 у 1990 або у 1991 році, жили разом, вели спільне господарство. Потім вони купили стареньку хату, яка була оформлена на ОСОБА_9 . У 1990-1991 році батько позивачки давав гроші, вони жили у нього. У 1992 році народився син ОСОБА_11 . У 1999 році вони почали будувати новий будинок. Старший син позивачки ОСОБА_12 працював в Англії та висилав гроші матері, які були витрачені на будівництво будинку. Потім ОСОБА_13 забрав до себе ОСОБА_14 , а потім і ОСОБА_15 , вони працювали в Англії. ОСОБА_9 жила у спірному будинку до 2010 року, потім вона та ОСОБА_10 розійшлися. ОСОБА_9 працювала перукарем і жила окремо.

Добудову будинку почали десь через 2-3 роки після купівлі (1991-1992 роки). Вона ходила до ОСОБА_9 додому, як до перукаря на АДРЕСА_1 , десь один раз на місяць регулярно до 2010 року, а потім у перукарню до неї до 2020 року.

У спірному будинку проживала ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , його син ОСОБА_16 , сумісний син ОСОБА_17 і ОСОБА_13 син ОСОБА_9 . ОСОБА_9 усім готувала їсти, прала, вела господарство. ОСОБА_9 пішла на курси перукаря десь у 2010 році, і працювала перукарем з 2010-2011 року. Восени 2010 року ОСОБА_10 вигнав ОСОБА_9 , і вона ночувала у свідка. Після цього вони розійшлися.

Про те, що якось ОСОБА_10 заставив переписати хату на нього, свідку відомо зі слів ОСОБА_9 . Обставини обману їй не відомі. ОСОБА_10 офіційно ніде не працював, щось заробляв неофіційно.

Допитана судом в якості свідка ОСОБА_18 пояснила, що у 2006 році вона працювала в салоні краси « ІНФОРМАЦІЯ_2 », де познайомилася з позивачкою. Була вхожа в будинок по АДРЕСА_1 , декілька разів відпочивали разом. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розійшлися у 2010 році. ОСОБА_9 працювала в салоні « ІНФОРМАЦІЯ_2 », жила на Заливній, з нею жили ОСОБА_10 , ОСОБА_16 , ОСОБА_11 . ОСОБА_2 та ОСОБА_1 жили як чоловік та жінка. Кому належав будинок, їй не відомо. З розмов ОСОБА_9 їй відомо, що її батько давав кошти на придбання будинку. Коли приходила до них в гості, то сиділи відпочивали (це було 2006-2009 роки).

Свідок ОСОБА_19 суду пояснила, що працювала в салоні краси «Клеопатра», з позивачкою є подругами. З 2005 року ОСОБА_9 прийшла працювати у салон, вони разом працювали, а потім стали товаришувати сім`ями. Вони до ОСОБА_10 частіше приходили, відпочивали на озері. Вдома у ОСОБА_9 була, бачила, що зверху будинку робилась добудова, потім з`явилася кімната, нова кухня.

Як розходилися ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , то ОСОБА_9 пішла ні з чим, навіть особисті речі він не дав їй забрати. Для неї ОСОБА_9 та ОСОБА_10 були чоловіком та дружиною, їй не було відомо про те, що вони не були розписані. Зі слів ОСОБА_9 їй відомо, що ОСОБА_13 син ОСОБА_9 , висилав кошти, і вони за них будували будинок. Потім в кухні з`явилися меблі, потім веранду побудували, потім ще кімната з`явилася. У сторін була машина, ОСОБА_9 отримала водійське посвідчення, а потім водила машину. Їй не відомо про те, чи працював ОСОБА_10 . Гроші ОСОБА_9 на поїздку ОСОБА_13 позичала у директора. ОСОБА_9 і ОСОБА_10 приходили до неї додому в гості, це було разів три, частіше вони приходили до ОСОБА_9 та ОСОБА_10 та відпочивали у них у дворі.

Свідок ОСОБА_20 суду пояснив, що тривалий час підтримує з відповідачем ОСОБА_2 дружні стосунки, приблизно 25 років. Коли вони познайомилися, то ОСОБА_2 жив із ОСОБА_9 у будинку по АДРЕСА_1 (1989-1990 роки). Стосунки між ними були нормальні. Ближче до ювілею ОСОБА_2 50 років, у 2007 році, свідок з дружиною, прийшли на АДРЕСА_1 , де жив ОСОБА_2 . ОСОБА_9 ніби з ними прийшла зі ОСОБА_13 , принесли торт. До цього ОСОБА_10 казав, що вона пішла від нього, і не живе. На ювілей вона прийшла, а потім свідок її зовсім не бачив. У 2005-2010 роках ОСОБА_10 працював в охороні на пробковому заводі, вікна робив з сусідом, він робив заміри і замовлення приймав, а сусід зварювальником був. Коли він приходив до ОСОБА_10 , то в нього були жінки, а з ким він проживав йому не відомо. В гості приходив до нього майже щотижня. Хатніми справами займався ОСОБА_10 , ОСОБА_9 він не бачив. ОСОБА_10 усе життя працював, ОСОБА_9 не працювала, а потім влаштувалась у перукарню по АДРЕСА_3 . ОСОБА_10 усе купляв, будував. Після 50-річчя ОСОБА_10 став самотнім.

На момент знайомства у ОСОБА_10 і ОСОБА_9 були добрі стосунки, як у чоловіка та дружини, у них був спільний син ОСОБА_11 , жили по АДРЕСА_1 . Шлюбні відносини між ОСОБА_10 та ОСОБА_9 припинилися десь у 2006 році. Як ОСОБА_9 пішла, ОСОБА_10 побудував гаражі і веранду. Свідок в цьому допомагав. Робили у дворі навіс, веранду прибудовував. ОСОБА_10 купував будівельні матеріали, він допомагав вивантажувати, а також ОСОБА_16 допомагав. Літню веранду обклали піноблоками у 2009-2010 роках. Гаражі теж у цей період будувались, десь 6 шт.

Свідок ОСОБА_21 суду пояснив, що він з ОСОБА_2 знайомий з дитинства, є сусідами по АДРЕСА_4 , де народився відповідач, працювали разом. У 2006 році ОСОБА_22 йому запропонував разом працювати по металоконструкціям, працювали з ним по 2010 рік. У період з 2006 року по 2010 рік ОСОБА_9 не проживала по АДРЕСА_1 , лише сини проживали: ОСОБА_23 , ОСОБА_24 і ОСОБА_13 . У 2006 році ОСОБА_13 їздив в Англію, а потім приїжджав. У ОСОБА_2 була ліцензія, вони робили решітки, двері. Ваня, в основному допомагав свідку, а ОСОБА_2 брав замовлення. Хлопці вже дорослі були. Будівництва ніякого у спірному будинку не було.

Свідок ОСОБА_25 суду пояснив, що він з ОСОБА_3 є кумами, хрестив дитину у 2015 році. З ОСОБА_3 познайомився у 2001 році, навчалися в одній школі по 2003 рік. Після школи разом навчалися з 2003 року по 2008 рік. За цей час свідок познайомився з батьками ОСОБА_2 , з позивачкою і її сином. Із спілкування йому відомо, що ОСОБА_2 працював на підприємстві «Технологія» охоронцем, мав свій бізнес, займався послугами по металу: виготовляв решітки, двері. Неодноразово свідок був у будинку за адресою: АДРЕСА_1 . У дворі будинку був настільний теніс, і вони майже щодня у нього грали (період з 2001 по 2010 рік). ОСОБА_1 не працювала, а потім була перукарем десь у 2005 році, по який час сказати не може. ОСОБА_2 в гаражі займався послугами по металу, у нього був один працівник. ОСОБА_3 жив з батьком, мачухою ОСОБА_1 , рідним братом ОСОБА_26 , і ОСОБА_27 . Потім ОСОБА_2 став випивати, у нього з`являлися жінки, це було 2006-2007 роки. Зі слів ОСОБА_3 йому відомо, що його батько посварився з позивачкою і став випивати. Пізніше вони втрьох стали проживати: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_28 . Позивачки не було, він зрозумів, що вона пішла, приблизно це було у середині 2007 року.

Рішення суду про відмову у задоволенні позову про визнання недійсним договору дарування частини житлового будинку АДРЕСА_2 , від 16 квітня 2003року, мотивоване тим, що позивачем не надано доказів на спростування дійсності цього правочину, укладаючи який ОСОБА_1 усвідомлювала значення своїх дій та розуміла його наслідки, а саме: передача нерухомого майна у власність ОСОБА_2 .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів дарування від 19 липня 2016 року частин житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що за недоведеності позивачем обставин її спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 після 2005 року, ведення ними спільного бюджету, господарства, побуту, придбання спірного майна, а також поліпшення житлового будинку за рахунок спільних коштів та спільними зусиллями, відсутні підстави вважати, що на набуте відповідачем ОСОБА_2 нерухоме майно у виді часток домоволодіння та земельної ділянки розповсюджується режим спільного майна подружжя, що виключає його обов`язок при вчинені оспорюваних правочинів отримувати згоду ОСОБА_1 на розпорядження спірним нерухомим майном.

Врахувавши похідний характер позовних вимог про стягнення грошових коштів від вимог про визнання договорів дарування недійсними, суд також не вбачав підстав для їх задоволення.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За принципом диспозитивності цивільного судочинства, згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

При вирішенні позовних вимог про визнання недійсним укладеного 16 квітня 2003 року договору дарування частин житлового будинку АДРЕСА_2 , суд першої інстанції правильно застосував положення ЦК Української РСР 1963 року, чинні на момент виникнення спірних правовідносин.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 243 ЦК УРСР, за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність.

Договір дарування нерухомого майна повинен бути нотаріально посвідчений (ч. 3 ст. 244, ч. 1 стю 227 ЦК УРСР ).

Згідно з ч. 1 ст. 57 ЦК УРСР, угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації.

Судом встановлено та не спростовано позивачем у справі, що при укладенні договору дарування частки будинку від 16 квітня 2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вказали, що перебувають при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміють значення своїх дій та діють добровільно.

Згідно п. 7 цього договору даритель та обдарований стверджують, що цей договір укладається не про людське око, не приховує іншу угоду і відповідає дійсним намірам сторін створити для себе юридичні наслідки.

Підписавши договір наведеного змісту ОСОБА_1 підтвердила, що усвідомлювала значення своїх дій та розуміла наслідки його вчинення. Позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження доводів про своє переконання, що такий договір укладається з метою отримання кредиту на здійснення нею у майбутньому підприємницької діяльності.

За приписами ст.ст. 12, 81, 89 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достовірність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши у сукупності докази по справі, суд першої інстанції дійшов висновку про не доведеність позивачем факту її спільного проживання з відповідачем ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 1989 року по 2010 рік. Матеріалами справи підтверджено та визнаються сторонами обставини їх спільного проживання лише до 2005 року.

Судом першої інстанції правильно надана критична оцінка показам свідків, оскільки такі докази не є належними для підтвердження обставин, що підлягають доведенню, свідки не були обізнані в повній мірі про обставини спільного побуту сторін, наявність сімейного бюджету, джерел походження коштів, за які придбано майно та здійснено добудови у домоволодінні. Перебуваючи у дружніх чи ділових відносинах із сторонами свідки саме із слів та суб`єктивного ставлення були обізнані про взаємовідносини сторін у справі.

За відсутності інших належних доказів, фотокартки спільного відпочинку сторін, не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту їх спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Тобто, в силу положень ст.ст. 3, 21, 36 74 СК України, ст. 368 ЦК України, на набуте відповідачем ОСОБА_2 у власність спірне нерухоме майно: частину земельної ділянки по АДРЕСА_1 згідно рішення Сумської МР від 24 жовтня 2007 року (т. 1, а.с. 91); частини житлового будинку та частини земельної ділянки за цією ж адресою на підставі договорів купівлі-продажу від 04 грудня 2009 року (т. 1, а.с. 196, 227), не поширювався режим спільної сумісної власності подружжя.

За встановлених обставин, відповідач ОСОБА_2 , уклавши 19 липня 2016 року договори дарування часток житлового будинку та земельної ділянки, розташованих по АДРЕСА_1 , як одноособовий власник, розпорядився належним йому нерухомим майном, і у нього не було обов`язку отримання згоди позивача на вчинення таких правочинів.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, в межах заявлених позовних вимог, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання недійсними договору дарування частин житлового будинку АДРЕСА_2 від 16 квітня 2003 року укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та укладених в подальшому договорів дарування від 19 липня 2016 року 86/100 часток житлового будинку і 78/100 часток земельної ділянки від 19 липня 2016року, укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Відповідно, суд обґрунтовано не вбачав підстав для визнання за позивачкою права власності на частину спірного нерухомого майна та відшкодування вартості відчуженого майна.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанцій, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди позивача з ухваленим у справі судовим рішенням.

При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Таким чином, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Турченка Сергія Петровича залишити без задоволення.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 11 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий - В. І. Криворотенко

Судді: О. І. Собина

В. Ю. Рунов