Постанова

від 13.07.2023 по справі 260/3154/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2023 рокуЛьвівСправа № 260/3154/21 пров. № СК-А/857/1265/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,

за участю секретаря судового засідання: Зінчук Ю.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради Закарпатської області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2022 року, ухвалене суддею Гаврилко С.Є. у м. Ужгороді Закарпатської області о 09:07, повний текст якого складений 23 вересня 2022 року, у справі №260/3154/21 за адміністративним позовом заступника керівника Ужгородської окружної прокуратури до Ужгородської міської ради, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Басейнового управління водних ресурсів річки Тиса Державного агенства водних ресурсів України, про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

28 липня 2021 року позивач - заступник керівника Ужгородської окружної прокуратури звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідачаУжгородської міської ради, у якому просив визнати протиправною бездіяльність щодо невжиття заходів з приводу набуття права власності на гідротехнічну споруду, що входить до складу інженерного захисту населених пунктів і підприємств "Л/б дамба мікрорайону Радванка", довжина якої становить 1200 м, що розташована на території міста Ужгорода; зобов`язати вчинити дії, спрямовані на набуття права власності на гідротехнічну споруду, що входить до складу інженерного захисту населених пунктів і підприємств "Л/б дамба мікрорайону Радванка", довжина якої становить 1200 м, розташованої на території міста Ужгорода.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до отриманої інформації Басейнового управління водних ресурсів річки Тиса станом на 01 квітня 2021 року в комунальній власності Ужгородської міської ради перебуває гідротехнічна споруда, що входить до складу інженерного захисту населених пунктів і підприємств, а саме "Л/б дамба в районі Радванка", однак згідно інформації Ужгородської міської ради від 22 червня 2021 року вказана гідротехнічна споруда, що входить до складу інженерного захисту населених пунктів і підприємств, на балансі ради не перебуває. Згідно доводів позивача, Ужгородська міська рада як орган, уповноважений на виконання функцій держави у спірних правовідносинах, не вжила жодних заходів з метою взяття на облік такого гідротехнічну споруду, що входить до складу інженерного захисту населених пунктів і підприємств "Л/б дамба мікрорайону Радванка", яка розташована на території міста Ужгорода. Вважає, що вказаною бездіяльністю відповідач порушив норми Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень",Цивільного кодексу України, що унеможливлює вирішення питання збереження водних об`єктів для загального та спеціального водокористування, надання в оренду шляхом укладення договорів оренди нерухомого майна, збереження та належну експлуатацію гідротехнічних споруд, запобігання виникненню надзвичайних ситуацій, пов`язаних з водним фактором, безаварійного пропуску льодоходу, повені та паводків на водних об`єктах.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 травня 2022 року до участі у справі залучено Басейнове управління водних ресурсів річки Тиса Державного агенства водних ресурсів України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2022 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради Закарпатської області подав апеляційну скаргу. Вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.За наслідками скасування рішення суду скаржник просить ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги зводяться до відсутності у прокурора повноважень на звернення до суду із даним позовом. Вважає, що належним органом, який наділений повноваженням на звернення до суду із заявленими позовними вимогами, є Держводагенство як центральний орган виконавчої влади, який здійснює нагляд за дотриманням вимог стосовно технічного стану гідротехнічних споруд. Також зазначає, що питання щодо вжиття заходів, спрямованих на набуття права власності на безхазяйне майно гідротехнічні споруди (дамби), що розташована в мікрорайоні «Радванка», є виключною компетенцією органу місцевого самуврядування, яким є Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради. Крім того, не погоджується із залученням до участі у справі третьої особи.

Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, що на території міста Ужгорода знаходиться гідротехнічна споруда, що входить до складу інженерного захисту населених пунктів і підприємств "Л/б дамба мікрорайону Радванка", довжина якої становить 1200 м.

В матеріалах справи міститься Зведена таблиця інвентаризації стану захисних гідротехнічних споруд, що входять до складу інженерного захисту населених пунктів і підприємств та орієнтовної вартості ремонтних робіт по Ужгородському району станом на 01 квітня 2021 року Басейнового управління водних ресурсів річки Тиса, з якої вбачається, що "Л/б дамба мікрорайону Радванка" є об`єктом комунальної власності, балансоутримувачем якої єУжгородська міська рада. Оцінка технічного стану- аварійний (т.1 а.с. 14).

Згідно отриманої інформації з Ужгородської міської ради за № 1918/03-18 від 10 червня 2021 року, дамба в районі мікрорайону Радванка не обліковується на балансі Департаменту міського господарства та інших структурних підрозділів Ужгородської міської ради. Крім того, з Державного реєстру речових прав на нерухомого майно гідротехнічні споруди за Ужгородською міською радою не зареєстровано (т.1 а.с. 16).

Також, КП "Архітектурно-планувальне бюро" Ужгородської міської ради повідомило окружну прокуратуру листом від 16 червня 2021 року № 07.53-104, що в архіві КП "АПБ" (колишній архів КП "БТІ м. Ужгорода" відсутня інвентаризаційна справа на гідротехнічну споруду (дамбу в районі Радванка в м. Ужгороді) (т.1 а.с. 25).

Як вбачається з акту обстеження дамби на р.Уж в мікрорайоні "Радванка" затвердженого першим заступником міського голови Ужгородської міської ради 19 квітня 2013 року, було встановлено руйнування дамби в районі вул. Прикордонно-Радванська у зв`язку з виїмкою ґрунту, що деяким чином ослабило захисні властивості дамби. Вищевказаним актом обстеження встановлено, що документи, які посвідчують замовника та виконавця робіт по будівництву дамби в мікрорайоні "Радванка" - відсутні. У2004 році Закарпатським облводгоспом (Басейновим управлінням водних ресурсів річки Тиса) було розроблено проект "Нарощування і будівництво дамби на р. Уж в мікрорайоні "Радванка" м.Ужгород" (т.1 а.с. 22).

Так, судом встановлено, що у 2004 році Відділом комплексного проектування Закарпатського обласного виробничого управління по меліорації і водному господарству ("ВКП Закарпатського облводгоспу") було розроблено Робочий проект: "Нарощування і будівництво дамби на р. Уж в мікрорайоні "Радванка" м.Ужгород". Шифр проекту 25439926-2904.1.ПЗКД. Розробник проекту: "ВКП Закарпатського облводгоспу". Юридична адреса: м.Ужгород, Слов`янська набережна, 5. Код ЄДРПОУ 25439926. Ліцензія розробника: Ліцензія на проектування серія АА № 497520 від 01 березня 2004 року. Замовник проекту: Виконавчий комітет Ужгородської міської ради (т.1 а.с.149-228). Підстава: Акт обстеження захисної дамби та місця самовільної забудови в міждамбовому просторі в мікрорайоні "Радванка" комісією від 20 травня 2003 року, утвореною розпорядженням Ужгородського міського голови від 24 квітня 2003 року № 151 (т.1 а.с. 225-227); Лист-звернення Виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 28 листопада 2003 року № 02-21/844 щодо укладення договору на проектні роботи, за підписом заступника міського голови Повхан Й.І (т.1 а.с. 224); Завдання на проектування по об`єкту: "Нарощування і будівництво дамби на р. Уж в мікрорайоні "Радванка" м.Ужгород", затверджене заступником міського голови Повхан Й.І. від 25 березня 2004 року (т.1 а.с. 223).

Вважаючи бездіяльність відповідача, яка полягає у невжитті заходів щодо оформлення права власності на гідротехнічну споруди, що входить до складу інженерного захисту населених пунктів і підприємств "Л/б дамуа мікрорайону Радванка", довжина якої становить 1200 м, протиправною, заступник керівника Ужгородської окружної прокуратури звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що зважаючи на те, що Ужгородська міська рада є органом, уповноваженим здійснювати управління комунальним майном територіальної громади, на території якої розташована спірна гідротехнічна споруда, що входить до складу інженерного захисту населених пунктів і підприємств "Л/б дамба мікрорайону Радванка", довжина якої становить 1200 м, що розташована на території міста Ужгорода, саме на неї покладено обов`язок по вжиттю заходів, спрямованих на оформлення та державну реєстрацію права власності на таку.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Так, відповідно до ч.2ст. 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014 (далі - Закон України «Про прокуратуру») визначено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановленіКонституцією України функції з метою захисту прав свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Частиною 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до ч.ч. 3, 4, 5 ст. 53 КАС України, прокурор у визначених законом випадках звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження по якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві в і такому разі набуває статусу позивача.

Конституційний Суд України в рішенні від 08.04.1999 року №3-рп/99 зазначив, що оскільки «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося, чи може відбутися порушення матеріальних або з інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 10 Водного кодексу України передбачено, що до відання сільських, селищних, міських та районних у містах рад у галузі регулювання водних відносин на їх території належить:

1) здійснення заходів щодо раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;

2) контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів;

3) встановлення правил загального користування водними об`єктами в порядку, визначеному статтею 47 цього Кодексу;

4) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) діяльності підприємств та інших об`єктів в разі порушення ними вимог водного законодавства в межах своєї компетенції;

5) організація роботи, пов`язаної з ліквідацією наслідків аварій та стихійного лиха, погіршенням якості вод або їх шкідливою дією, залучення у встановленому порядку до цієї роботи підприємств, установ і організацій;

6) організація інформування населення про стан водних об`єктів, а також про надзвичайні екологічні ситуації, які можуть негативно вплинути на здоров`я людей, та про заходи, що вживаються для поліпшення стану вод;

7) вирішення інших питань у галузі регулювання водних відносин у межах своєї компетенції.

Пунктом 2 частини 1 ст. 81 Водного кодексу України передбачено, що до комплексу заходів щодо збереження водності річок і охорони їх від забруднення належить створення спеціалізованих служб по догляду за річками, прибережними захисними смугами, гідротехнічними спорудами та підтримання їх у належному стані.

Відповідно до вимог ст.87 Водного кодексу України, для створення сприятливого режиму водних об`єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються водоохоронні зони.

Контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій здійснюється виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад і центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Статтею 51 Водного кодексу України передбачено, що у договорі оренди водного об`єкта визначаються зобов`язання щодо здійснення заходів з охорони та поліпшення екологічного стану водного об`єкта, експлуатації водосховищ та ставків відповідно до встановлених для них центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства, режимів роботи, а також необхідність оформлення права користування гідротехнічними спорудами.

Вказане свідчить, що водні об`єкти є національним багатством держави і за своїм призначенням є джерелом задоволення потреб суспільства, побудовані на них гідротехнічні споруди - об`єкти нерухомості, необхідні для їх збереження та раціонального використання, а правовідносини, пов`язані з використанням водних об`єктів, беззаперечно становлять суспільний інтерес.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», частиною другою статті 2 якого визначено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до частин першої та п`ятоїстатті 16 Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено статус сільських, селищних та міських рад як органів місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно приписівстатті 25 Закону №280/97-ВРсільські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема, питання прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об`єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об`єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, прийняття рішення про здійснення державно-приватного партнерства щодо об`єктів комунальної власності, у тому числі на умовах концесії, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади (п.30 ч.1 статті 25 Закону №280/97-ВР).

Таким чином, питання визначення, ведення обліку комунального майна та право на розпорядження вказаним майном належить до повноважень органу місцевого самоврядування.

Відповідно до п.1 Положення про Державне агентство водних ресурсів України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №393, Державне агентство водних ресурсів України (Держводагентство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів.

Держводагенство відповідно до покладених на нього завдань проводить моніторинг технічного стану гідротехнічних споруд підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління; забезпечує проведення робіт із запобігання пошкодженню та аваріям на гідротехнічних спорудах, а також з ліквідації наслідків аварій на таких спорудах (пп.11, 24 п.4 Положення).

Тобто, Держводагенство може виступати позивачем у спорах, що стосуються технічного стану гідротехнічних споруд та проведення робіт із запобігання пошкодженню та аваріям на гідротехнічних спорудах, а також ліквідації наслідків аварії на них й лише тих гідротехнічних споруд, які належать підприємствам, установам та організаціям, що входять до сфери його управління.

Спір за позовом прокурора в даній справі стосується саме зобов`язання органу місцевого самоврядування вжити заходів до виникнення у нього в майбутньому речових прав на гідротехнічні споруди, які містять ознаки безхазяйного майна, та не належать підприємствам, установам і організаціям, які не входять до сфери управління Держводагенства.

З огляду на наведене, Держводагенство не може виступати належним позивачем у справі.

За змістомстатті 60 Закону №280/97-ВРтериторіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, на рухоме та нерухоме майно. Від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності органи місцевого самоврядування. Підставою набуття права комунальної власності є передача майна комунальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування, та розпорядження об`єктами права комунальної власності. Майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об`єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад, передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

З аналізу наведених положень слід зробити висновок, що орган місцевого самоврядування наділений повноваженнями щодо вирішення питань у сфері управління майном, яке перебуває у комунальній власності відповідних територіальних громад.

Відповідно до п.7 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності`від 06.09.2012 №5245-VI (чинний з 01.01.2013), з дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.

Згідно із пунктами 3, 4 Розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки:

- на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади;

- які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

У державній власності залишаються:

а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки:

- на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності;

- які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;

- які належать до земель оборони;

б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

в) землі зон відчуження та безумовного (обов`язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту 3 цього розділу, а також земель, які відповідно до закону віднесені до комунальної власності.

Таким чином, вказані нормами закону конкретизують яке саме майно залишається у комунальній власності, а яке у державній власності.

Водночас власники земельної ділянки чи водного об`єкта автоматично не являються власниками спірних у справі гідротехнічних споруд, оскільки оформлення права власності передбачає вчинення ряду процедурних дій.

Згідно ч. 1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до ст. 327 ЦК України, у комунальній власності є майно, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно ст. 335 ЦК України безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий.

Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації.

Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Реєстраційна дія - державна реєстрація прав, взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, а також інші дії, що здійснюються державним реєстратором у Державному реєстрі прав, крім надання інформації з цього реєстру.

Частиною 2 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

В розумінні пункту 3 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» орган місцевого самоврядування є заявником реєстрації речових прав у разі взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Взяття на облік безхазяйного нерухомого майна проводиться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ч. 14 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Згідно пунктів 82, 84, 85 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, взяття на облік безхазяйного нерухомого майна здійснюється за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса в установленому для державної реєстрації прав порядку з урахуванням особливостей, визначених пунктами 83 - 88 цього Порядку. За результатом розгляду заяви державний реєстратор приймає рішення щодо взяття на облік безхазяйного нерухомого майна або рішення щодо відмови у взятті на такий облік.Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо взяття на облік безхазяйного нерухомого майна вносить до спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що до відання сільських, селищних, міських рад відноситься, в тому числі, реєстрація та взяття на облік безхазяйного майна, розташованого на території відповідної громади.

При цьому, вчиняти дії з оформлення права власності може відповідний уповноважений орган, у віданні якого перебуває відповідна земельна ділянка чи на праві власності.

Спірним у даній справі є те, чи має вчиняти дії власник земельної ділянки, у даному випадку, орган місцевого самоврядування, який не взяв на баланс гідротехнічну споруду, що відноситься до земель комунальної форми власності.

Так, судом першої інстанції встановлено, що згідно отриманої інформації з Ужгородської міської ради за № 1918/03-18 від 10 червня 2021 року, дамба в районі мікрорайону "Радванка" не обліковується на балансі Департаменту міського господарства та інших структурних підрозділів Ужгородської міської ради. Крім того, з Державного реєстру речових прав на нерухомого майно гідротехнічні споруди за Ужгородською міською радою не зареєстровано (т.1 а.с. 16).

Разом з тим, Ужгородської міської рада жодних дій, спрямованих на оформлення права власності на таку споруду, не вчиняла.

Відповідач, заперечуючи щодо позовних вимог, покликається на те, що "Л/б дамба мікрорайону Радванка" є земляним насипом (дамбою), який є некапітальною спорудою, а тому не являється об`єктом нерухомого майна та речові права на неї не підлягають державній реєстрації в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 № 1952-IV.

Так, нормами ч.1 ст.182 Цивільного кодексуУкраїни визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно абз.1 ч.1ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Статтею 183 ЦК України встановлено, що подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення, а неподільною, відповідно, яку не можна поділити без втрати такого призначення.

Відповідно ж дост. 186 ЦК України річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення (ч.1ст. 187 ЦК України).

Якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ) (ч.1ст. 188 ЦК України).

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 №507, під спорудами розуміється будівельні системи, пов`язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт.

В розумінністатті 1 Закону України «Про аквакультуру» від 18.09.2012 №5293-VI, гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми (гідротехнічні споруди) - об`єкти нерухомого майна (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірноосушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод.

Згідно з ст. 12 Закону України «Про аквакультуру» до повноважень сільських, селищних, міських, Київської і Севастопольської міських, районних, обласних рад у сфері аквакультури належать, зокрема, надання в користування на умовах оренди частини рибогосподарського водного об`єкта, рибогосподарської технологічної водойми для цілей аквакультури відповідно до повноважень щодо розпорядження землями, встановлених Земельним кодексом України.

Тобто, відповідачу, як органу місцевого самоврядування, чинним законодавством України надані повноваження щодо ведення обліку гідротехнічних споруд, здійснення контролю за їх використанням.

Згідно із пунктом 1.9.18 Методики обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відходів та хвостів, затвердженого наказом Державного комітету у справах містобудування і архітектури від 19.12.1995 № 252, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.12.1995 за №466/1002, гідротехнічні споруди - це споруди для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливом вод: греблі й дамби різного призначення та їхні конструктивні елементи; водоскиди, водоспуски, споруди водовідведення: тонелі, канали, труби, лотки; регуляційні споруди, накопичувачі промислових відходів, ставки, відкриті водозабори, гідромеханічне та механічне обладнання, призначене для нормального функціонування споруд.

З урахуванням наведених законодавчих норм суд апеляційної інсанції поділяє висновок суду першої інстанції, щоводозахисна лівобережна дамба мікрорайону «Радванка» протяжністю 1200 м належить до гідротехнічних споруд, призначених для використання водних ресурсів, для боротьби зі шкідливим впливом вод, захистом земель від водної та вітрової ерозії, інших негативних процесів.

Тому, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що такий об`єкт як водозахисна дамба є нерухомим майном, оскільки вона нерозривно пов`язана з землею та її переміщення в інше місце може призвести до надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру. Крім того, переміщення зазначеного об`єкта є неможливим без його знецінення та зміни призначення.

Враховуючи ту обставину, що Ужгородська міська рада є органом, уповноваженим здійснювати управління комунальним майном територіальної громади, на території якої розташована спірна гідротехнічна споруда, в саме лівобережна дамба мікорорайону Радванка довжиною 1200 м, саме на неї покладено обов`язок по вжиттю заходів, спрямованих надля проведення державної реєстрації права власності на вказану гідротехнічну споруду.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що судочинство, відповідно до практики Європейського суду з прав людини у справі та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, маємістити гарантії справедливостіі застосовуватися з без надзвичайного формалізму.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС Українисуд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Суд апеляційної інстанції вважає доводи, якими скаржник обгрунтовує правомірність бездіяльності відповідача безпідставними та такими, що вказують на довільне тлумачення норм закону.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Керуючись статтями 242, 308, 309, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради Закарпатської області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2022 року у справі №260/3154/21 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга І. І. Запотічний Постанова складена в повному обсязі 21.07.2023.