Постанова

від 17.07.2023 по справі 308/10591/18

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 308/10591/18

П О С Т А Н О В А

іменем України

17 липня 2023 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

судді-доповідачки Готри Т. Ю.,

суддів Собослоя Г. Г., Кондора Р. Ю.,

з участю секретарки судового засідання Гусоньки З. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватної нотаріуски Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Галини Василівни, ОСОБА_2 про визнання дій неправомірними та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, за апеляційними скаргами Приватної нотаріуски Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Галини Василівни, в інтересах якої діє представник - адвокат Білоцерковець Юлій Сергійович, та ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник адвокат Шпуганич Василь Петрович, на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 грудня 2022 року, повний текст якого складено 24.01.2023, ухвалене суддею Бенцою К. К.,

у с т а н о в и в:

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватної нотаріуски Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Г.В. та ОСОБА_2 про визнання дій неправомірними та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Позов обґрунтовано тим, що 10 серпня 2006 року між ОСОБА_3 та АКІБ Укрсоцбанк був укладений генеральний договір № 65 про надання позичальнику ліміту кредитування умежах 200 000 доларів США.

Конкретні умови кредитування визначались сторонами шляхом укладення додаткових угод до цього генерального договору № 65.

Так, на виконання цієї генеральної угоди № 65 від 10.08.2006 між кредитором та позичальником 15 травня 2007 року був укладений договір невідновлювальної кредитної лінії № 26 на отримання кредитних траншів із максимально допустимою сумою заборгованості в розмірі 150 000 доларів США.

Указувала, що вона виступила майновим поручителем за договором № 26/1 та передала в іпотеку: - 1/2 частину належної їй на праві власності двохкімнатної квартири по АДРЕСА_1 ; - 1/2 частину земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:17:003:0071; - 1/2 частину незавершеного будівництва станції технічного обслуговування та магазину готовністю 72 %, які розташовані за тією ж адресою.

У подальшому будівництво було завершене та предметом іпотеки є: станція технічного обслуговування - літ.3, загальною площею 621,4 м кв., автомийка - літ. К, загальною площею 56,1 м кв. та магазин - літ. Л, загальною площею 228,3 м кв.

29 вересня 2017 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Фінансова компанія Інвест-Кредо» було укладено договір відступлення права вимоги за кредитними договорами, укладеними між ПАТ Укрсоцбанк і ОСОБА_3 , та договорами забезпечення.

Цього ж дня (29.09.2017) ТОВ «Фінансова компанія Інвест-Кредо» уклало з ОСОБА_2 договір відступлення права вимоги за кредитними договорами, укладеними між ПАТ «Укрсоцбанк» і ОСОБА_3 , та договорами забезпечення.

31 серпня 2018 року з інформаційної довідки № 136223896 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна їй стало відомо, що 18 червня 2018 року приватною нотаріускою Кузьо Г.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 41725785 від 21 червня 2018 року, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на 1/2 частини вказаного вище нерухомого майна за ОСОБА_2 .

На її переконання, ОСОБА_2 не набув прав іпотекодержателя, оскільки відповідно до ст. 1054 ЦК України ні фізична, ні юридична особа, якщо вона не є банком або іншою фінансовою установою, не можуть бути іпотекодержателями за договором іпотеки, який забезпечує виконання зобов`язання за кредитним договором, а тому у державної реєстраторки ОСОБА_4 були відсутні правові підстави для державної реєстрації права власності за ним як іпотекодержателем, на підставі ст. 37 Закону України «Про іпотеку», вказаного вище нерухомого майна.

Стверджувала, що приватною нотаріускою ОСОБА_4 порушено вимоги п. 6 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки на час проведення державної реєстрації права власності на зазначене вище нерухоме майно за ОСОБА_2 були наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно, а саме на підставі: - рішення державної реєстраторки виконавчого комітету Ужгородської міської ради ОСОБА_5 від 18.09.2017 (номер запису про іпотеку 23112386) про арешт і заборону відчуження спірного нерухомого майна; - постанови Ужгородського MB ДВС ГТУЮ в Закарпатській області про арешт майна боржника №55022448 від 27.10.2017; - рішення державної реєстраторки Ужгородського міського нотаріального округу Гечки К.В. від 18.09.2017 про заборону відчуження нерухомого майна.

Однак не зважаючи на наявні в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно, приватна нотаріуска ОСОБА_4 не відмовила в державній реєстрації прав, а навпаки в порушення вимог п. 6 ч. 1 ст. 24 зазначеного Закону прийняла рішення про державну реєстрацію права власності на спірні об`єкти нерухомого майна за відповідачем ОСОБА_2 , а відтак ці рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

У поданій суду заяві від 22.03.2019 позивачка доповнила підстави позову та вказувала, що: приватною нотаріускою Кузьо Г.В. при здійсненні за ОСОБА_2 державної реєстрації речових прав на нерухоме майно не вивчалися жодні матеріали, які б підтверджували наявність заборгованості за кредитними договорами, а також не було встановлено, яку частину коштів іпотекодержателю повернуто іпотекодавцем; у порушення вимог ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» на момент прийняття державною реєстраторкою рішення про реєстрацію права власності на нерухоме майно за іпотекодержателем, суб`єктом оціночної діяльностіне визначалася реальна оцінка предмета іпотеки; під час прийняття рішень про державну реєстрацію договору про добровільну передачу майна у власність ОСОБА_2 укладено не було, а вона як іпотекодавець не надавала своєї згоди на передачу предмета іпотеки у власність іпотекодержателю; приватною нотаріускою умисно порушено ухвалу суду про арешт майна та заборону ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії з купленими 29.09.2017 правами вимоги до боржника та іпотекодавців, зокрема до ОСОБА_1 , а тому такі дії приватної нотаріуски ОСОБА_4 не є законними, а прийняті нею рішення про реєстрацію права власності від 21.06.2018 за № 41725571 і № 41725785 є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Посилаючись на наведені вище обставини просила суд: 1) визнати діїприватної нотаріуски Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Г.В. щодо реєстрації права власності неправомірними, 2) скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 1/2 частини земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:17:003:0071, 1/2 частини станції технічного обслуговування - літ.3, загальною площею 621,4 м кв., 1/2 частини автомийки - літ. К, загальною площею 56,1 м кв.; 1/2 частини магазину - літ. Л, загальною площею 228,3 м кв., за адресою: АДРЕСА_1 , здійснені на підставі рішень про реєстрацію права власності від 21.06.2018 за № 41725571, № 41725785.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 грудня 2022 року цей позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано неправомірними дії приватної нотаріуски Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Г.В. щодо реєстрації права власності.

Скасовано державну реєстрацію права власності на 1/2 частину нерухомого майна, а саме на: 1/2 частину земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:17:003:0071; 1/2 частину станції технічного обслуговування - літ.3, загальною площею 621,4 м кв.; 1/2 частину автомийки - літ. К, загальною площею 56,1 м кв.; 1/2 частину магазину - літ. Л, загальною площею 228,3 м кв., за адресою: АДРЕСА_1 , що зареєстровані за ОСОБА_2 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись із цим рішенням суду відповідачка приватна нотаріуска Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Г.В., в інтересах якої діє представник адвокат Білоцерковець Ю.С., подала на нього апеляційну скаргу внаслідок його незаконності та необґрунтованості через порушення судом норм матеріального і процесуального права та неповне і неправильне з`ясування обставин справи.

Скарга мотивована тим, що місцевий суд помилково дійшов висновку про неотримання позивачкою ОСОБА_1 вимоги від ОСОБА_2 про усунення порушення зобов`язання від 03.10.2017, оскільки така нею згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення була отримана 06.10.2017. Крім цього, суд не врахував обставини, встановлені постановою Верховного Суду від 26.09.2018 у цивільній справі № 308/8454/16-ц, які відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, в якій позивачка ОСОБА_1 стверджувала про отримання нею цієї вимоги та просила у зв`язку з цим ужити заходи забезпечення позову.

Вказувала і на те, що державна реєстрація права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_2 , нею як державною реєстраторкою, була проведена відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2015 за № 1127, і підстав для відмови у проведенні такої нею встановлено не було, зокрема, були відсутні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно та подані ОСОБА_2 документи відповідали вимогам указаного закону, що і стало підставою для прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і внесення відповідних записів до державного реєстру прав відносно цього нерухомого майна.

Звертала увагу і на те, що позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно не може бути звернена до державного реєстратора (нотаріуса), якого позивачка визначила відповідачем, оскільки державний реєстратор зобов`язаний виконати рішення суду про скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі навіть третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Посилаючись на наведені вище обставини просила оскаржене рішення суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю та вирішити питання про судові витрати.

Відповідач ОСОБА_2 також не погоджуючись із цим рішенням суду подав на нього через свого представника адвоката Шпуганича В.П. апеляційну скаргу внаслідок його незаконності та необґрунтованості через порушення судом норм матеріального і процесуального права та неповне і неправильне з`ясування обставин справи.

Скарга обґрунтованатим,що відповіднодо пункту61Порядку державноїреєстрації речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень,затвердженого постановоюКМУ від25.12.2015за №1127,для державноїреєстрації прававласності нанерухоме майнона підставідоговору іпотеки,що міститьзастереження прозадоволення вимогіпотекодержателя шляхомнабуття прававласності напредмет іпотеки,також подаються:копія письмовоївимоги проусунення порушень,надісланої іпотекодержателеміпотекодавцеві таборжникові,якщо вінє відміннимвід іпотекодавця;документ,що підтверджуєнаявність фактузавершення 30-тиденного строкуз моментуотримання іпотекодавцемта боржником,якщо вінє відміннимвід іпотекодавця,письмової вимогиіпотекодержателя уразі,коли більштривалий строкне зазначенийу відповіднійписьмовій вимозі.А відтак,на йогопереконання,помилковим євисновок місцевогосуду,що строквиконання повиненбув зазначатисяу вимозі.

Указував, що його вимога про усунення порушення позивачкою ОСОБА_1 була отримана ще 05.10.2017 (як це нею безпосередньо зазначено), хоча згідно з поштовим повідомленням про вручення вимоги, то така отримана нею 06.10.2017, а державна реєстрація за ним права власності була проведена аж 18 червня 2018 року, тобто після завершення 30-ти днів із моменту отримання позивачкою вимоги. Те, що у вимозі не зазначено строк її виконання не свідчить про її недійсність та безпідставність, оскільки строк виконання вимоги встановлено законом та договором - 30 днів, а у вимозі строк виконання міг бути більшим. У разі не встановлення такого, строк виконання зобов`язання визначається не вимогою, а законом.

Стверджував, що позивачка ОСОБА_1 отримала його вимогу про усунення порушень, оскільки у поданій суду заяві про забезпечення позову у жовтні 2017 року в іншій цивільній справі № 308/8454/16-ц, вона просила суд забезпечити її позов шляхом накладення арешту на станцію технічного обслуговування, автомийку та магазин, які розміщені на земельній ділянці площею 0,0843 га в АДРЕСА_1 до вирішення справи по суті, посилаючись на те, що невжиття зазначених заходів забезпечення позову утруднить та зробить неможливим виконання рішення суду, так як у разі невиконання вимоги нового кредитора ОСОБА_2 про усунення порушень зобов`язання він задовольнить свої вимоги шляхом звернення стягнення на передане в іпотеку майно. На підтвердження доводів, викладених у заяві, ОСОБА_1 надала суду вимогу нового кредитора ОСОБА_2 про усунення порушень зобов`язання від 03 жовтня 2017 року, в якій ОСОБА_2 вимагав як новий кредитор та іпотекодержатель погасити прострочену заборгованість за вказаними вище договорами кредиту в сумі 440 064,60 доларів США, оскільки в протилежному випадку він буде вимушений задовольнити свої вимоги за договорами кредиту шляхом звернення стягнення на передане в іпотеку нерухоме майно у спосіб, передбачений укладеними договорами іпотеки згідно з Законом України «Про іпотеку». Також до заяви вона додала докази набуття ОСОБА_2 прав нового кредитора та іпотекодержателя.

На підтвердження обізнаності позивачки ОСОБА_1 з вимогою про усунення порушення до апеляційної скарги додано копію позовної заяви ОСОБА_1 від 10.10.2017 та ухвалу суду від 19.10.2017 у справі № 308/9995/17.

Також звертав увагу і на те, що у цій справі підставою виникнення за ним права власності на спірне нерухоме майно є іпотечний договір та повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто він як іпотекодержатель скористався позасудовим способом звернення стягнення та за ним зареєстровано право власності на предмет іпотеки на підставі ст. 37 Закону України «Про іпотеку» і відповідно до умов іпотечного договору. Підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, передбачених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004, не було.

Зазначав і те, що відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції чинній з 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченомупідпунктом "а"пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченомупідпунктом "а"пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

З огляду на наведене просив оскаржене рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю та вирішити питання про судові витрати.

У поданих суду відзивах на апеляційні скарги відповідачів представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Биркович О.І. просив такі залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду як законне та обґрунтоване без змін.

У судовому засіданні представники апелянтів-відповідачів приватної нотаріуски ОСОБА_4 адвокати Бондарева О.С. і ОСОБА_6 та ОСОБА_2 адвокат Шпуганич В.П. апеляційні скарги підтримали з підстав наведених у них, просили такі задовольнити, оскаржене рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Биркович О.І. у судовому засіданні щодо задоволення апеляційних скарг заперечив, просив такі залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.

Заслухавши суддю-доповідачку, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційних скарг та матеріали справи, колегія суддів уважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив із того, що у вимозі від 03.10.2017, адресованій позивачці ОСОБА_1 про усунення порушень зобов`язання, яка містить розрахунки заборгованості за кредитним договором та повідомлення про намір задовольнити вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку», не зазначено строк, протягом якого необхідно усунути порушення, а також не надано суду доказів направлення цієї вимоги позивачці, її отримання нею та документ, який підтверджує факт завершення 30-ти денного строку отримання іпотекодавцем (боржником) цієї вимоги, у зв`язку з чим суд уважав проведену реєстрацію права власності на спірні об`єкти нерухомого майна за ОСОБА_2 неправомірною.

Проте колегія суддів із цими висновками місцевого суду погодитись не може, оскільки таких суд дійшов із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права з огляду на таке.

Судом установлено, що 10 серпня 2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 був укладений генеральний договір № 65, до якого було укладено додаткову угоду від 10.08.2006 № 1 та додаткову угоду від 13.02.2007 № 2, відповідно до яких позичальнику ОСОБА_3 було надано кредит у розмірі 200 000,00 доларів США.

15 травня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 був укладений договір невідновлювальної кредитної лінії № 26, згідно з яким позичальнику ОСОБА_3 було надано кредит у сумі 150 000,00 доларів США зі сплатою 13% річних та з кінцевим терміном їх повернення до 14 травня 2017 року.

Того ж дня (15 травня 2007 року) між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_7 і ОСОБА_1 , які є майновими поручителями за зобов`язаннями ОСОБА_3 , укладено іпотечний договір № 26 (з майновим поручителем), відповідно до якого іпотекодавці ОСОБА_7 та ОСОБА_1 передали в іпотеку іпотекодержателю /банку/ в якості забезпечення виконання позичальником ОСОБА_3 основного зобов`язання наступне нерухоме майно: двохкімнатну квартиру по АДРЕСА_1 ; земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:17:003:0071, яка розташована за тією ж адресою; частину незавершеного будівництва станції технічного обслуговування та магазину, які розташовані за вказаною вище адресою та належать іпотекодавцям на праві спільної часткової власності по частині кожному (т.1 а.с.112-113).

При цьому у пункті 1.14 договору іпотеки зазначено, що обтяження предмету іпотеки за цим договором підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому чинним законодавством України.

Згідно з пунктом 4.1 цього іпотечного договору в разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підпунктом 4.5.3 пункту 4.5 даного іпотечного договору передбачено, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки, зокрема шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань у порядку, встановленому ст. 37 Закону «Про іпотеку».

10 липня 2009 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_7 і ОСОБА_1 , які є майновими поручителями за зобов`язаннями ОСОБА_3 , було укладено додатковий правочин про внесення змін і доповнень до вказаного вище іпотечного договору, яким були внесені зміни до підпункту 1.4.1 пункту 1.4 статті 1 іпотечного договору щодо остаточного строку погашення заборгованості та визначено цей строк до 15 травня 2018 року. Інші умови іпотечного договору залишено без змін (т.1 а.с.114).

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 квітня 2016 року у справі №308/2284/13-ц, що набрало законної сили згідно з відомостями з ЄДРСР, стягнуто з позичальника ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк»заборгованість за генеральним договором № 65 від 10.08.2006 у розмірі 139180,12 доларів США, з яких: 134 822,81 доларів США прострочена заборгованість по кредиту; 3 981, 28 доларів США прострочена заборгованість по відсотках та 376, 03 доларів США нараховані відсотки.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 листопада 2016 року у справі №308/3035/13-ц, що набрало законної сили згідно з відомостями з ЄДРСР, стягнуто з позичальника ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк»заборгованість за кредитним договором № 26 від 15.05.2007станом на11 лютого 2013 року в розмірі 139 533,18 доларів США, з яких: прострочена заборгованість по відсотках 2 926,96 доларів США; прострочена заборгованість по кредиту 13 598,97 доларів США; нараховані відсотки в розмірі 615,95 доларів США; строкова заборгованість по кредиту в розмірі 122 391,30 доларів США.

29 вересня 2017 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Фінансова компанія Інвест-Кредо» було укладено договір передачі прав за іпотечним договором № 26 від 15.05.2007 за реєстровим номером 992, іпотечним договором № 26/1 від 15.05.2007 за реєстровим номером 995, іпотечним договором № 65 від 10.08.2006 за реєстровим номером № 3751 та іпотечним договором № 65/1 від 10.08.2006 за реєстровим номером 3764, відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «Інвест-Кредо» набуло всіх прав за іпотечними договорами № 65 та № 65/1 від 10.08.2006, які були укладені в забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 за генеральним договором № 65 від 10.08.2006, включаючи всі зміни та додаткові договори до нього, та іпотечними договорами № 26 та № 26/1 від 15.05.2007, які були укладені в забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 за договором невідновлювальної кредитної лінії № 26 від 15.05.2007, включаючи всі зміни та додаткові договори до нього. Цей договір посвідчено приватною нотаріус кою Київського міського нотаріального округу Малаховською І.В. за № 1450 (т.1 а.с.115-117).

Того ж дня (29 вересня 2017 року) між ТОВ «Фінансова компанія Інвест-Кредо» та ОСОБА_2 було укладено договір про відступлення прав вимоги за договором невідновлювальної кредитної лінії № 26 від 15.05.2007, генеральним договором № 65 від 10.08.2006, додатковою угодою № 1 від 10.08.2006 до генерального договору № 65 від 10.08.2006 та додатковою угодою № 2 від 13.02.2007 до генерального договору № 65 від 10.08.2006.

За умовами вказаного правочину до ОСОБА_2 перейшло право вимоги за кредитними договорами, виконання яких забезпечено іпотекою нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: будівля станції технічного обслуговування, автомийка, магазин загальною площею 905,8 м кв. та земельна ділянка за кадастровим номером 2110100000:17:003:0071.

29 вересня 2017 року між ТОВ «Фінансова компанія Інвест-Кредо» та ОСОБА_2 було укладено договір передачі прав за іпотечним договором № 26 від 15.05.2007 за реєстровим № 992, іпотечним договором № 26/1 від 15.05.2007 за реєстровим № 995; іпотечним договором № 65 від 10.08.2006 за реєстровим № 3751; іпотечним договором № 65/1 від 10.08.2006 за реєстровим № 3764, відповідно до якого відповідач ОСОБА_2 набув усіх прав за іпотечними договорами № 65 та № 65/1 від 10.08.2006, які були укладені в забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 за генеральним договором № 65 від 10.08.2006, включаючи всі зміни та додаткові угоди до нього, та іпотечними договорами № 26 та № 26/1 від 15.05.2007, які були укладені в забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 за договором невідновлювальної кредитної лінії № 26 від 15.05.2007, включаючи всі зміни та додаткові угоди до нього. Цей договір також посвідчено приватною нотаріус кою Київського міського нотаріального округу Малаховською І.В. за № 1451 (т.1 а.с.118-119).

Зазначені вище договори про відступлення права вимоги та передачі прав у судовому порядку оспорювалися позивачкою ОСОБА_1 і, як наслідок, постановою Закарпатського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року у справі № 308/9995/17, що набрала законної сили, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ «Фінансова компанія Інвест-Кредо», АТ «Альфа-Банк», третя особа на стороні відповідача - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малаховська І.В., треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачки, ОСОБА_3 про визнання недійсними договору факторингу, договору відступлення прав вимоги, договорів передачі прав за іпотечними договорами - відмовлено (т.2 а.с.40-52).

Отже, на час розгляду цієї справи відсутнім є відповідне судове рішення про визнання недійсними зазначених вище договорів про відступлення права вимоги та передачі прав, а також підстав для їх нікчемності, колегія суддів не вбачає.

У жовтні 2017 року відповідач ОСОБА_2 надіслав позичальнику ОСОБА_3 та іпотекодавцям ОСОБА_1 та ОСОБА_7 вимогу про усунення порушень зобов`язання від 03.10.2017, в якій повідомив, що станом на 03.10.2017 позичальник ОСОБА_3 своїх зобов`язань за укладеними з ПАТ «Укрсоцбанк» договорами не виконує, внаслідок чого за ними рахується наступна заборгованість: по генеральному договору № 65 від 10 серпня 2006 року в сумі 234400,01 доларів США, з яких: 134822,81 доларів США заборгованість по кредиту, 86685,49 доларів США заборгованість по відсотках та 12891,71 доларів США заборгованість по комісії; по договору невідновлювальної кредитної лінії № 26 від 15 травня 2007 року в сумі 205664,59 доларів США, з яких: 135990,24 доларів США заборгованість по кредиту, 56592,25 доларів США заборгованість по відсотках та 13082,10 доларів США заборгованість по комісії.

Водночас у цій вимозі було повідомлено позичальника та майнових поручителів (іпотекодавців) про набуття ним прав за кредитними та іпотечними договорами на підставі договорів про відступлення прав вимоги від 29.09.2017 та він як новий кредитор та іпотекодержатель вимагав від позичальника та іпотекодавців погасити прострочену заборгованість за вказаними вище договорами кредиту в розмірі 400064,60 доларів США, оскільки в протилежному разі він буде змушений задовольнити свої вимоги за договорами кредиту шляхом звернення стягнення на передане в іпотеку нерухоме майно у спосіб передбачений договорами іпотек згідно з Законом України «Про іпотеку» (т.1 а.с.111, т.3 а.с.12).

Зазначена вимога про усунення порушень зобов`язання позивачкою ОСОБА_1 була отримана, як вона саме зазначала в своїй позовній заяві у справі № 308/9995/17, 05 жовтня 2017 року, а згідно з копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення - 06.10.2017 (т.3 а.с.13). Також постановою Верховного Суду від 16.09.2018 у справі № 308/8454/16-ц, яка набрала законної сили, встановлено, що ОСОБА_1 у жовтні 2017 року подала до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на станцію технічного обслуговування, автомийку та магазин, які розташовані на земельній ділянці 0,0843 га в АДРЕСА_1 до вирішення справи по суті, посилаючись на те, що невжиття зазначених заходів забезпечення позову утруднить та зробить неможливим виконання рішення суду, так як у разі невиконання вимоги нового кредитора ОСОБА_2 про усунення порушень зобов`язання він задовольнить свої вимоги шляхом звернення стягнення на передане в іпотеку майно. На підтвердження доводів, викладених у заяві, ОСОБА_1 надала суду вимогу нового кредитора ОСОБА_2 про усунення порушень зобов`язання від 03 жовтня 2017 року, в якій ОСОБА_2 вимагав як новий кредитор та іпотекодержатель погасити прострочену заборгованість за вказаними вище договорами кредиту в сумі 440 064,60 доларів США, в інакшому разі він буде змушений задовольнити свої вимоги за договорами кредиту шляхом звернення стягнення на передане в іпотеку нерухоме майно у спосіб, передбачений укладеними договорами іпотеки згідно з Законом України «Про іпотеку». Також до заяви додала докази набуття ОСОБА_2 прав нового кредитора та іпотекодержателя (т.1 а.с.121-126).

Ця заява ОСОБА_1 про забезпечення позову була задоволена ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 жовтня 2017 року, яка залишена без змін постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 12 квітня 2018 року, однак постановою Верховного Суду від 26 вересня 2018 року ці судові рішення скасовані, а у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на станцію технічного обслуговування, автомийку та магазин, які розташовані на земельній ділянці 0,0843 га в АДРЕСА_1 - відмовлено.

Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19), що підтверджено і постановою Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20), сформульовано висновок, що якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків із моменту його ухвалення.

Незважаючи на наявні у матеріалах справи докази та обставини, встановлені постановою Верховного Суду від 26.09.2018, що набрала законної сили, які відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, а саме щодо отримання позивачкою у жовтні 2017 року вимоги про усунення порушень зобов`язання від нового кредитора ОСОБА_2 , місцевий суд у порушення зазначеної норми закону не врахував обставин, установлених зазначеною постановою Верховного Суду, та виходячи з того, що суду не було надано доказів направлення цієї вимоги та доказів її отримання позивачкою, а також документ, який підтверджує факт завершення 30-ти денного строку отримання іпотекодавцем (боржником) цієї вимоги, виходячи лишез цієїєдиної підстави, дійшов, на переконання колегії суддів, помилкового висновку про неправомірність дій проведення державною реєстраторкою реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_2 і, як наслідок, скасування державної реєстрації за ним права власності на це майно.

Так, із наявних у матеріалах справи інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за № 136223896 від 31.08.2018, доданої позивачкою до позовної заяви, та за № 136133030 від 31.08.2018, доданої відповідачем ОСОБА_2 до відзиву на позов, слідує, що 21.06.2018 приватна нотаріуска як державний реєстратор Кузьо Г.В. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 41725785 на підставі якого проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:17:003:0071, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0843 га, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1507814021101) за ОСОБА_2 , а також прийняла рішення від 21.06.2018 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 41725571, на підставі якого проведено державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна - станцію технічного обслуговування, автомийку та магазин, загальна площа об`єкта нерухомого майна 905,8 м кв., за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1393766521101) за ОСОБА_2 (т.1а.с.8-12,131-148).

Отже, встановивши правомірність набуття ОСОБА_2 прав нового кредитора та іпотекодержателя доводи позивачки ОСОБА_1 про те, що відповідач ОСОБА_2 не набув прав іпотекодержателя, а тому у приватної нотаріуски ОСОБА_4 начебто були відсутні правові підстави для державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_2 , на підставі ст. 37 Закону України «Про іпотеку», є безпідставними, в тому числі з огляду на таке.

Відповідно дост. 55 Конституції Україниправа і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненимизакономзасобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннямист. 124 Конституції Україниюрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (статті 15,16 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи за зверненням фізичних чи юридичних осіб у межах заявлених ними вимог.

У ч. 2 ст.16 ЦК Українизаконодавецьвизначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, а також зазначив, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За своїм призначенням вони можуть уважатися визначенимзакономмеханізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Першочергово захист цивільних прав та інтересів полягає в з`ясуванні того, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

Згідно зіст. 11 ЦК Україницивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але які породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, наприклад, договори та інші правочини, створення речей, творча діяльність, результатом якої є об`єкти права інтелектуальної власності, завдання майнової (матеріальної та моральної) шкоди іншій особі та інші юридичні факти. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, установлених згаданими актами або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Відповідно доч.1ст. 15 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Отже, у розуміннізакону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Пунктом 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Із ст. 6 Конвенції вбачається, що доступ до правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд, а відповідно до ст. 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому ефективним слід розуміти спосіб, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

При зверненні до практики Європейського суду з прав людини (рішення від 19 лютого 2009 року у справі «Марченко М. В. проти України», заява № 4063/04) у контексті забезпечення права на доступ до правосуддя можна зробити висновок, що для його реалізації на національному рівні необхідна наявність спору щодо «права» як такого, що визнане у внутрішньому законодавстві; мова повинна йти про реальний та серйозний спір; він повинен стосуватися як самого права, так і його різновидів або моделей застосування; предмет провадження повинен напряму стосуватися відповідного права цивільного характеру.

Тобто підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Отже, суд першочергово перевіряє, чи були порушені права позивача, яким способом вони мають бути поновлені і чи є відповідні позовні вимоги у справі.

У цій справі спірні правовідносини виникли з приводу того,що у зв`язку з неналежним виконанням позичальником укладеного з банком кредитного договору утворилася заборгованість. На забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором новий кредитор (відповідач ОСОБА_2 ) звернув стягнення на предмет іпотеки, право власності на яке за ним зареєстроване державним реєстратором.

Вирішуючи цей спір колегія суддів керується таким.

Відповідно до ч. 1 ст.509ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зіст. 546 ЦК Українивиконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або закономможуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

У силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, установленихзаконом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України).

За приписом ст. 589 ЦК Україниу разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, установленихзаконом, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

При цьому уст. 575 ЦК Українинаведено окремі види застав та вказано, щоіпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Отже, іпотека є особливим видом застави, за яким виконання зобов`язань забезпечується виключно нерухомим майном. Іпотека регулюється не лише загальним законодавством -ЦК України,Законом України від 02 жовтня 1992 року № 2654-XII «Про заставу», а й спеціальним -Законом №898-ІV «Про іпотеку».

Відповідно до пункту 2 ч. 1ст. 1 Закону № 898-IVіпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У ч. 1ст. 12 Закону№ 898-IVвказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

У частинах 1, 3ст. 33 цього Законупередбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установленихстаттею 12цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з положеннями частин першої - третьоїстатті 36 Закону № 898-IVсторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також уважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цьогоЗакону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цимЗакономспособи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленомустаттею 37цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленомустаттею 38цього Закону.

У позовній заяві ОСОБА_1 посилалася на те, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя між іпотекодержателем та іпотекодавцем не укладався, а іпотечний договір не містить відповідного застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Однак наведені позивачкою доводи є безпідставними, оскільки у пункті 4.1 іпотечного договору № 26 від 15.05.2007 сторони погодили, що в разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підпунктом 4.5.3 пункту 4.5 іпотечного договору передбачено, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки, зокрема шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань у порядку, встановленому ст. 37 Закону «Про іпотеку».

Відповідно до ч. 1ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Зазначені вище пункти іпотечного договору містять відповідне застереження, яке прирівнюється до договору, згідно з яким іпотекодавець засвідчує, що він надає згоду на набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем за власним одноосібним письмовим рішенням.

На підставі іпотечного договору, яке містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя та повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, 21 червня 2018 року державною реєстраторкою ОСОБА_4 були прийняті рішення про реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно (предмет іпотеки) за ОСОБА_2 .

Відповідно до ч. 2ст. 37 Закону № 898-IVрішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді, що є для іпотекодавця гарантією дотримання іпотекодержателем вимогзаконущодо підстав та процедури звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку.

Як уже зазначалося вище та дотримуючись принципу диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає справи в межах заявлених вимог та учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини 1, 3 ст. 13 ЦПК України).

Проте позивачкою ОСОБА_1 прийняті державною реєстраторкою рішення від 21 червня 2018 року за № 41725571 та за № 41725785, на підставі яких і було здійснено державну реєстрацію речових прав на спірне нерухоме майно за відповідачем ОСОБА_2 , не оскаржувалися і з вимогами про їх скасування до суду не зверталась, а відтак її твердження на власний розсуд щодо неправомірності цих рішень державної реєстраторки приватної нотаріуси Кузьо Г.В. є безпідставними.

Також колегія суддів констатує, що відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 цього Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру прав. Державна реєстрація речових прав виконує важливу функцію інформування третіх осіб про права та обтяження на майно, а у випадках, встановленихзаконом, з такою реєстрацією пов`язується виникнення прав на нерухоме майно (абзац третій частини другоїстатті 331 ЦК України). Хоча державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19, пункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, пункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13)).

Питання вчинення реєстраційних дій урегульовано вЗаконі № 1952-IVта у Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2015 за № 1127.

Згідно з ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій; зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

За змістом ч. 2 ст. 18 цього Закону перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Відповідно до пункту 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подаєтьсядокумент,що підтверджуєнаявність фактувиконання відповіднихумов правочину.

Згідно з пунктом 61 цього Порядку для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця,письмової вимогиіпотекодержателя уразі,коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

У ч.1ст. 24Закону №1952-IV передбачено визначений перелік підстав для відмови удержавній реєстрації прав та їх обтяжень: 1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цьогоЗакону; 2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; 3) подані документи не відповідають вимогам, установленим цим Законом; 4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; 5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 6) наявні зареєстрованіобтяження речових прав на нерухоме майно; 7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 8) після завершення строку, встановленого частиною третьоюстатті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав; 9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі; 11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав; 12) заявника, який звернувся із заявою про державну реєстрацію прав, що матиме наслідком відчуження майна, внесено до Єдиного реєстру боржників.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав. Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинне містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття (частина другастатті 24 Закону№ 1952-IV).

Закон № 1952-IVмістить і винятки із перелічених у статті 24 підстав.

Згідно з ч. 4ст. 24 Закону № 1952-IVвідмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі: 1) державної реєстрації речових прав на нерухоме майно на підставі рішення суду щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 2) державної реєстрації права власності на нерухоме майно з відкриттям розділу в Державному реєстрі прав та перенесенням щодо такого права власності обтяження, державну реєстрацію якого проведено у спеціальному розділі Державного реєстру прав, чи в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, що є невід`ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав; 3) державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що набувається у результаті його примусової реалізації відповідно до закону; 4) державної реєстрації інших обтяжень речових прав на нерухоме майно; 5) державної реєстрації речових прав на нерухоме майно за наявності згоди іпотекодержателя або контролюючого органу на відчуження або передачу на іншому речовому праві такого майна - у разі якщо обтяженням є заборона відчуження нерухомого майна, що виникла на підставі договору, або податкова застава; 6) державної реєстрації права власності на нерухоме майно на підставі свідоцтва про право на спадщину.

Відмова в державній реєстрації прав із підстав, не передбачених частиною першою цієї статті, заборонена (частина п`ятастатті 24 Закону № 1952-IV).

Стаття24 Закону№ 1952-IVв редакції на час прийняття державною реєстраторкою рішень від 21 червня 2018 року чітко передбачалатаку підставудля відмовив державнійреєстрації правта їхобтяжень,як наявність зареєстрованих обтяжень речових прав на нерухоме майно.

Устатті 48 Закону № 1404-VIIIвказано, щозвернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Відповідно дочастин 4і 7ст. 51 Закону № 1404-VIII реалізація заставленого майна здійснюється в порядку, встановленому цим Законом. Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положеньЗакону № 898-IV.

Порядок реалізації майна, на яке звернуто стягнення, закріплений уст. 61 Закону № 1404-VIII, у частині першій якої вказано, що реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмійстатті 56 цього Закону) здійснюється шляхом проведення електронних аукціонів або за фіксованою ціною.

З наведеного можна зробити висновок, що виняток, який міститься в пункті 3 ч. 4ст. 24 Закону № 1952-IV, стосується саме випадків державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке набувається у результаті його примусової реалізації на торгах чи аукціонах відповідно доЗакону № 1404-VIII.

Схожі висновки зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №199/8324/19 (провадження №14-212цс21), які відповідно до ч. 4 ст.263 ЦПК України враховуються апеляційним судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Однак у цій справі підставою виникнення права власності відповідача ОСОБА_2 на спірне нерухоме майно є іпотечний договір, вимога про усунення порушень зобов`язання та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, тобто іпотекодержатель скористався позасудовим способом звернення стягнення та за ним зареєстровано право власності на предмет іпотеки на підставістатті 37 Закону № 898-IV.

Окрім цього у зазначеній вище цивільній справі, яка переглядалась Великою Палатою Верховного Суду, були наявні зареєстровані обтяження на підставі постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Дніпропетровській області від 24.04.2015 про накладення арешту на нерухоме майно, яке належить боржникові, тоді як у цій справі на час здійснення державної реєстрації речових прав на спірне нерухоме майно за ОСОБА_2 не було зареєстрованих обтяжень на підставі постанови старшого державного виконавця Ярешко Д.В. Ужгородського МВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області від 27.10.2017 про накладення арешту на нерухоме майно, яке належить боржниці.

Водночас, з інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 31.08.2018 слідує, що на час прийняття державною реєстраторкою рішень від 21.06.2018 та здійснення нею державної реєстрації речових прав на спірне нерухоме майно за відповідачем ОСОБА_2 як іпотекодержателем існували зареєстровані обтяження, а саме заборона на нерухоме майно на підставі договору іпотеки від 15.05.2007 накладена державним реєстратором Мангуром Р.В. 19.05.2007 та заборона на нерухоме майно накладена державною реєстраторкою ОСОБА_5 18.09.2017 на підставі заяви іпотекодержателя ПАТ «Укрсоцбанк».

Проте наявна зареєстрована заборона відчуження майна, здійснена на користь самого іпотекодержателя, не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем, адже в такому випадку державна реєстрація права власності за іпотекодержателем не свідчить про суперечність уже зареєстрованому обтяженню (подібні висновки містяться у пункті 5.49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 916/5073/15).

Будь-якихінших зареєстрованихобтяжень речових прав на нерухоме майно на час прийняття державною реєстраторкою ОСОБА_4 рішень про державну реєстрацію прав та здійснення нею державної реєстрації речових прав на спірне нерухоме майно за ОСОБА_2 не було.

Щодо накладеногопостановою від27.10.2017старшого державноговиконавця ЯрешкоД.В.Ужгородського МВДВС ГТУЮу Закарпатськійобласті арештуна майно,а саме частинистанції технічногообслуговування,автомийки тамагазину,які розміщеніна земельнійділянці площею0,0843га в АДРЕСА_1 ,які направі приватноїспільної частковоївласності належать ОСОБА_1 , тотаке обтяженняв Єдиномуреєстрі заборон державнимреєстратором (державнимвиконавцем)Ярешко Д.В.було зареєстрованотільки 31.08.2018, тобто більше ніж через два місяці після здійснення державною реєстраторкою державної реєстрації речових прав на вказане вище нерухоме майно за відповідачем ОСОБА_2 .

Установивши, що на час здійснення приватною нотаріускою Кузьо Г.В. державної реєстрації речових прав на спірне нерухоме майно за ОСОБА_2 не існувало зареєстрованих обтяжень (крім іпотеки), тому аргументи позивачки ОСОБА_1 про наявність передбачених п. 6 ч. 1 ст. 24 Закону № 1952 підстав для відмови відповідачу в державній реєстрації прав за наявності арешту нерухомого майна на підставі постанови державного виконавця від 27.10.2017, яке до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна було внесено вже після здійснення реєстрації права власності на нерухоме майно за відповідачем, є безпідставними.

Твердження позивачки про те, що приватною нотаріускою Кузьо Г.В. при здійсненні за ОСОБА_2 державної реєстрації речових прав на нерухоме майно не вивчалися жодні матеріали, які б підтверджували наявність заборгованості за кредитними договорами, а також не було встановлено, яку частину коштів іпотекодержателю повернуто іпотекодавцем, не заслуговують на увагу, оскільки позивачка ОСОБА_1 отримавши 06 жовтня 2017 року вимогу від нового кредитора та іпотекодержателя ОСОБА_2 про усунення порушень зобов`язання не заперечувала щодо зазначеної у цій вимозі заборгованості та не подавала ОСОБА_2 жодних доказів на підтвердження її погашення, що б свідчило про відсутність цієї кредитної заборгованості та порушення її прав у зв`язку з проведеною державною реєстрацією права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_2 .

Аргументи позивачки про те, що в порушення вимог ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» на момент прийняття державною реєстраторкою рішення про реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за іпотекодержателем ОСОБА_2 , суб`єктом оціночної діяльностіне визначалася реальна оцінка предмета іпотеки, є голослівними, оскільки в матеріалах справи містяться висновки про ринкову вартість майна від 08.12.2017, виготовлені приватним підприємством «Експерт-центр» на замовлення ОСОБА_2 , відповідно до яких цим підприємством, який має сертифікат суб`єкта оціночної діяльності №255/17 від 28.03.2017, визначено ринкову вартість нерухомого майна, а саме станції технічного обслуговування, автомийки та магазину загальною площею 905,8 кв. по АДРЕСА_1 , яка станом на дату оцінки 08.12.2017 складає 4202947,00 грн, та ринкову вартість земельної ділянки площею 0,0843 га, для влаштування станції технічного обслуговування автомобілів, що розташована за тією ж адресою, кадастровий номер 2110100000:17:003:0071, яка станом на дату оцінки 08.12.2017 складає 1006365,00 гривень (т.1 а.с.215, 216).

Отже, загальна вартість спірного нерухомого майна на дату оцінки складала 5209312,00 грн, тоді як у вимозі про усунення порушень зобов`язання новий кредитор ОСОБА_2 вимагав погасити наявну заборгованість в загальній сумі 440064,60 доларів США, яка згідно з курсом НБУ станом на 03.10.2017 із розрахунку 26,70 грн за 1 долар США становила суму 11749724,80 грн, а тому вартість спірного нерухомого майна не перевищувала вказаної суми заборгованості.

Окрім цього, зазначені вище висновки про ринкову вартість нерухомого майна позивачкою в установленому законом порядку не оспорювалися.

З урахуванням викладеного колегія суддів не вбачає в даному випадку неправомірності дій державної реєстраторки ОСОБА_4 , а тому суд першої інстанції безпідставно задовольнив вимогу ОСОБА_1 про визнання таких дій неправомірними, а також похідну від неї вимогу про скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 спірного нерухомого майна не врахувавши при цьому, що рішення, на підставі яких державною реєстраторкою ОСОБА_4 було здійснено державну реєстрацію речових прав на спірне нерухоме майно за ОСОБА_2 , є чинними та позивачкою такі рішення не оспорювалися, що вказує на відсутність передбачених законом підстав для задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Окрім цього сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Відповідач це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою позивача.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, належного відповідача.

Отже, неналежний відповідач це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі належному відповідачеві.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок про те, щопред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 зазначено, щоспір про скасування рішення щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

У постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, щопозовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивач визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

У постанові Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 756/9725/19 вказано, щозвертаючись до суду з цим позовом, позивач просив скасувати рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на квартиру за банком, оскільки вважав, що своїми діями державний реєстратор порушив його права та інтереси. При цьому третіми особами у справі позивач визначив Державне підприємство і банк. За загальним правилом державна реєстрація прав проводиться будь-яким державним реєстратором за заявами у сфері державної реєстрації прав. Тобто державна реєстрація прав проводиться державним реєстратором не з власної ініціативи, а на підставі відповідної заяви, поданої зацікавленою особою. Отже, відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають між суб`єктом звернення за такою послугою та суб`єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано. Таким чином, у справі, яка переглядається, позов пред`явлено до неналежного відповідача (державного реєстратора), що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

У цій справі зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судом обставини справи вказують на те, що спір у ОСОБА_1 виник саме із відповідачем ОСОБА_2 з приводу порушення прав на спірне нерухоме майно внаслідок реєстрації за ним такого права. А тому місцевому суду слід було відмовити у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до приватної нотаріуски ОСОБА_4 про скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 на спірне нерухоме майно - у зв`язку з її пред`явленням до неналежного відповідача.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України).

Відповідно до частини 3 ст. 12, частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків установлених Законом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, апеляційний суд доходить висновку, що позивачка не довела належними, допустимими, достовірними, а в їх сукупності достатніми доказами свої вимоги, які не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, в тому числі пред`явлення нею вимог до неналежного відповідача приватної нотаріуски ОСОБА_4 .

Доводи апеляційних скарг відповідачів колегія суддів уважає слушними, оскільки вони ґрунтуються на вимогах закону і фактичних обставинах справи та спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а відтак апеляційні скарги підлягають задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин рішення місцевого суду не може вважатись законним та обґрунтованим, а тому, відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з одночасним ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

На підставі ст. 141 ЦПК України з позивачки на користь апелянтів-відповідачів слід стягнути понесені останніми судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг в розмірі 1057,20 гривень на користь приватної нотаріуски Кузьо Г.В. (т.3 а.с.11) та в розмірі 2114,40 (т.3 а.с.15) гривень на користь ОСОБА_2 .

Керуючись статтями 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги приватної нотаріуски Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Галини Василівни, в інтересах якої діє представник - адвокат Білоцерковець Юлій Сергійович, та ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник адвокат Шпуганич Василь Петрович, задовольнити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 грудня 2022 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до приватної нотаріуски Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Галини Василівни, ОСОБА_2 про визнання дій неправомірними та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1 057 гривень (одна тисяча п`ятдесят) гривень 20 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2114 (дві тисячі сто чотирнадцять) гривень 40 копійок.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 25 липня 2023 року.

Суддя-доповідачка

Судді