Окрема думка

від 17.07.2023 по справі 308/10591/18

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 308/10591/18

ОКРЕМА ДУМКА

судді Закарпатського апеляційного суду Р.Ю. Кондора

у справі № 308/10591/18 (апеляційне провадження № 22-ц/4806/169/23)

17 липня 2023 р. м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд постановою від 17.07.2023 у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Галини Василівни та ОСОБА_2 про визнання дій неправомірними і скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно

задовольнив апеляційні скарги приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Г.В. та ОСОБА_2 ,

скасував рішення Ужгородського міськрайонного суду від 21.12.2022,

у позові ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Г.В. та ОСОБА_2 про визнання дій неправомірними і скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно відмовив.

Із таким рішенням колегії суддів не можу погодитись, оскільки воно, на мою думку, помилкове щодо окремих підстав для його ухвалення та результату справи.

ОСОБА_1 19.09.2018 пред`явила до приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Г.В. та ОСОБА_2 зазначений позов і з у рахуванням доповнення його підстав визначила (узагальнено) цими підставами такі:

а) 10.08.2006 між ОСОБА_3 та АКІБ «Укрсоцбанк» був укладений генеральний договір № 65 про надання позичальнику ліміту кредитування у межах 200000,00 дол. США, конкретні умови кредитування визначались шляхом укладення додаткових угод до цього генерального договору, відповідно, 15.05.2007 між кредитором та позичальником був укладений договір невідновлювальної кредитної лінії № 26 на отримання кредитних траншів із максимально допустимою сумою заборгованості в розмірі 150000,00 дол. США;

позивачка виступила майновим поручителем за договором № 26/1 та передала в іпотеку: 1/2 частину належної їй на праві власності двокімнатної квартири по АДРЕСА_1 ; 1/2 частину земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:17:003:0071; 1/2 частину незавершеного будівництва станції технічного обслуговування та магазину готовністю 72 %, які розташовані за тією ж адресою;

у подальшому будівництво було завершене та предметом іпотеки є: станція технічного обслуговування - літ. 3, загальною площею 621,4 кв. м, автомийка - літ. К, загальною площею 56,1 кв. м і магазин - літ. Л, загальною площею 228,3 кв. м;

29.09.2017 ПАТ «Укрсоцбанк» відступило на користь ТОВ «Фінансова компанія «Інвест-Кредо»» права вимоги за кредитними договорами, укладеними між ПАТ «Укрсоцбанк» і ОСОБА_3 , та договорами забезпечення і цього ж дня ТОВ ФК «Інвест-Кредо» відступило права вимоги за вказаними договорами ОСОБА_2 ;

однак, у силу вимог законодавства, наведених позивачкою в заяві, фізична особа, а також юридична особа, якщо вона не є банком або іншою фінансовою установою, не може бути кредитодавцем (кредитором) у кредитних правовідносинах, і не може бути іпотекодержателем за договором іпотеки, яким забезпечуються зобов`язання за кредитним договором;

відтак ОСОБА_2 не набув прав іпотекодержателя;

б) на час державної реєстрації 21.06.2018 права власності ОСОБА_2 на нерухоме майно (предмет іпотеки):

існувала Ухвала Ужгородського міськрайонного суду про арешт цього нерухомого майна та заборону вчиняти з ним будь-які дії;

за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно були наявні обтяження щодо цього нерухомого майна:

арешт майна боржника відповідно до постанови Ужгородського МВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області від 27.10.2017 № 55022448;

арешт і заборона відчуження нерухомого майна, накладені 18.09.2017 державним реєстратором Виконкому Ужгородської міської рад Гечкою К.В. (індексний № 23112438);

заборона відчуження нерухомого майна, накладена 18.09.2017 приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу (номер запису по обтяження 22444419);

відповідно до закону наявність у Єдиному реєстрі заборон запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення реєстраційних дій щодо цього майна;

в) здійснюючи державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на предмет іпотеки приватний нотаріус Кузьо Г.В. як державний реєстратор не переконалася в наявності реальної заборгованості за основним зобов`язанням, не мала реальної оцінки предмета іпотеки, тоді як відсутність такої оцінки предмета іпотеки є самостійною підставою для скасування державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки;

г) договір про добровільну передачу ОСОБА_2 у власність предмета іпотеки (договір про задоволення вимог іпотекодержателя) не укладався.

Виходячи з того, що за таких умов державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за ОСОБА_2 здійснена з порушенням вимог закону, посилаючись на відповідно норми законодавства позивачка ОСОБА_1 просила:

визнати дії приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Г.В. щодо реєстрації права власності неправомірними;

скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 : 1/2 частини земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:17:003:0071; 1/2 частини станції технічного обслуговування літ. 3, загальною площею 621,4 кв. м; 1/2 частини автомийки літ. К, загальною площею 56,1 кв. м; 1/2 частини магазину літ. Л, загальною площею 228,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , здійснену на підставі рішень про реєстрацію права власності від 21.06.2018 за № 41725571, № 41725785.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 21.12.2022 позов було задоволено: визнано неправомірними дії приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Г.В. щодо реєстрації права власності; скасовано державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на: 1/2 частини земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:17:003:0071; 1/2 частини станції технічного обслуговування літ. 3, загальною площею 621,4 кв. м; 1/2 частини автомийки літ. К, загальною площею 56,1 кв. м; 1/2 частини магазину літ. Л, загальною площею 228,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що на момент державної реєстрації права власності на предмет іпотеки не був додержаний порядок повідомлення іпотекодавця про порушення зобов`язання та необхідність його усунення у встановлений строк.

Рішення суду першої інстанції оскаржили відповідачі приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Г.В. і ОСОБА_2 , просять рішення скасувати як незаконне та необґрунтоване, в позові відмовити.

Відповідач приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Г.В. вказує на повне додержання нею вимог законодавства під час державної реєстрації за ОСОБА_2 права власності на предмет іпотеки, в тому числі, на встановлений факт належного повідомлення іпотекодержателя ОСОБА_1 про порушення зобов`язання та необхідність його усунення у встановлений строк. Крім того, зазначає, що є неналежним відповідачем за пред`явленими ОСОБА_1 вимогами.

Відповідач ОСОБА_2 посилається на повне додержання як ним, так і державним реєстратором установлених законодавством вимог для набуття права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку на підставі іпотечного застереження, оскільки законно набув відповідне право вимоги і підстав для відмови в державній реєстрації за ним права власності не було. Зазначає, зокрема, що:

його вимогу про усунення порушення ОСОБА_1 отримала ще 05.-06.10.2017, тоді як державна реєстрація за ним права власності була проведена 18.06.2018;

про отримання ОСОБА_1 вимоги про усунення порушення свідчать, серед іншого:

її заява про забезпечення позову у жовтні 2017 року в справі № 308/8454/16-ц, де вона просила суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на станцію технічного обслуговування, автомийку та магазин, які розміщені на земельній ділянці площею 0,0843 га в АДРЕСА_1 , до вирішення справи по суті посилаючись на те, що невжиття заходів забезпечення позову утруднить та зробить неможливим виконання рішення суду, оскільки у разі невиконання вимоги нового кредитора ОСОБА_2 про усунення порушень зобов`язання він задовольнить свої вимоги шляхом звернення стягнення на передане в іпотеку майно;

документи цивільної справи № 308/9995/17.

У відзивах на апеляційні скарги позивачка ОСОБА_1 просила залишити їх без задоволення, а рішення суду без змін.

Скасовуючи постановою від 17.07.2023 рішення Ужгородського міськрайонного суду від 21.12.2022 та відмовляючи в позові Закарпатський апеляційний суд виходив загалом із того, що:

ОСОБА_2 законно набув право вимоги за кредитними та іпотечними договорами, ОСОБА_1 оспорювала судовим порядком відповідні правочини, однак, чинною постановою Закарпатського апеляційного суду від 22.11.2022 у справі № 308/9995/17 їй у позові було відмовлено;

порядок повідомлення боржника та іпотекодавців про порушення зобов`язання та необхідність його виконання ОСОБА_2 був додержаний, тому суд першої інстанції помилково задовольнив позов лише з цієї єдиної підстави;

ухвала Ужгородського міськрайонного суду від 27.10.2017 про забезпечення позову ОСОБА_1 у справі № 308/8454/16-ц, що була залишена без змін постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 12.04.2018, була в подальшому скасована постановою Верховного Суду від 26.09.2018 і в забезпеченні позову ОСОБА_1 було відмовлено; якщо судовий акт скасовано, він не породжує жодних наслідків із моменту його ухвалення;

ОСОБА_2 мав право реалізувати свої права іпотекодержателя і зробив це в передбачений законом і договором спосіб, з урахуванням, зокрема, умов договорів іпотеки про позасудове врегулювання (іпотечне застереження);

належним і ефективним способом захисту права є оскарження рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, однак, позивачка не оскаржувала рішення державного реєстратора від 21.06.2018 № 41725571 і № 41725785, вимоги про їх скасування не заявляла, тому її твердження про неправомірність дій державного реєстратора безпідставні;

на момент державної реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 були наявні обтяження нерухомого майна, зареєстровані 15.05.2007 і 18.09.2017 на підставі заяв іпотекодержателя ПАТ «Укрсоцбанк», що не є перешкодою для державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за ОСОБА_2 , який набув відповідні права вимоги, інші зареєстровані обтяження цього нерухомого майна були відсутні, а обтяження у вигляді арешту нерухомого майна, застосованого постановою держвиконавця від 27.10.2017, було зареєстроване лише 31.08.2018 після оспорюваної державної реєстрації прав;

оцінка нерухомого майна до часу державної реєстрації права власності на нього за ОСОБА_2 була проведена, визначена ринкова вартість майна не оспорювалася позивачкою, доводи позивачки щодо заборгованості за кредитним договором та її часткове погашення бездоказові, тому підстав для визнання дій державного реєстратора неправомірними немає;

державний реєстратор (нотаріус) є неналежним відповідачем у справі.

Окрема думка стосується питання правомірності державної реєстрації переходу права власності на спірний предмет іпотеки за наявності чинної на момент державної реєстрації ухвали суду про арешт цього майна, а також питання щодо способу захисту права, обраного позивачкою.

За змістом ст. 68 Конституції України, ст.ст. 3, 12-14 ЦК України, особа повинна діяти в цивільних відносинах добросовісно, розумно, обачно, передбачаючи наслідки; зобов`язана поважати права інших осіб; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом. Тобто, презюмується необхідність правомірної поведінки особи, на яку вправі очікувати інші.

Як випливає з матеріалів справи, 29.09.2017 ОСОБА_2 набув права вимоги за кредитними договорами, укладеними 10.08.2006 і 15.05.2007 ПАТ «Укрсоцбанк» із ОСОБА_3 , та за договорами забезпечення цих кредитних договорів, набув і зареєстрував права іпотекодержателя, зокрема, щодо 1/2 частини земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:17:003:0071; 1/2 частини станції технічного обслуговування літ. 3, загальною площею 621,4 кв. м; 1/2 частини автомийки літ. К, загальною площею 56,1 кв. м; 1/2 частини магазину літ. Л, загальною площею 228,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , які передавалися в іпотеку іпотекодавцем ОСОБА_1 .

З 29.09.2017 новий іпотекодержатель ОСОБА_2 володів наявною в Державному реєстрі речових прав інформацією щодо предмета іпотеки.

У серпні 2016 року ОСОБА_1 пред`явила позов до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання недійсними договорів поруки та іпотеки (справа № 308/8454/16-ц). У рамках цієї справи ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову, якою просила накласти арешт на станцію техобслуговування, автомийку та магазин по АДРЕСА_1 до вирішення справи по суті (а.с. 65-66 т. 3). Зі змісту заяви вбачається, зокрема, що 05.10.2017 позивачка отримала від ОСОБА_2 як від нового іпотекодержателя вимогу про усунення порушення зобов`язання, яку вважає неправомірною з ряду підстав. Вимога іпотекодержателя ОСОБА_2 від 03.10.2017 міститься в справі (а.с. 32 т. 3 та ін.).

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 27.10.2017 у справі № 308/8454/16-ц заяву позивачки ОСОБА_1 було задоволено частково:

вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, а саме: на 1/2 частину станції технічного обслуговування, автомийки та магазину, які розміщені на земельній ділянці розміром 0,0843 в АДРЕСА_1 , які на праві приватної спільної часткової власності належать ОСОБА_1 у відповідності до державного акту на право власності на земельну ділянку від 21.08.2007, до вирішення справи по суті;

у решті заяви відмовлено;

постановлено ухвалу надіслати для виконання до МВ ДВС Ужгородського міськрайонного управління юстиції;

постановлено, що ухвала про забезпечення позову виконується негайно (а.с. 67 т. 3, посилання в мережі Internet на https://reyestr.court.gov.ua/Review/69837604).

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 24.01.2018 у справі № 308/8454/16-ц залучено до участі у справі якості співвідповідача ОСОБА_2 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/71940888).

Постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 12.04.2018 у справі № 308/8454/16-ц апеляційні скарги ОСОБА_2 та ПАТ «Укрсоцбанк» було залишено без задоволення, а ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 27.10.2017 без змін (https://reyestr.court.gov.ua/Review/73377630).

Постановою Верховного Суду від 26.09.2018 ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 27.10.2017 і постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 12.04.2018 у справі № 308/8454/16-ц скасовано, у задоволенні заяви позивачки ОСОБА_1 про забезпечення прозову відмовлено (а.с. 121-126 т. 1).

За даними Єдиного державного реєстру судових рішень провадження в справі № 308/8454/16-ц триває.

Таким чином, про існування ухвали Ужгородського міськрайонного суду від 27.10.2017 про забезпечення позову ОСОБА_1 у справі № 308/8454/16-ц ОСОБА_2 із усією очевидністю знав невдовзі після її постановлення.

Постановами держвиконавця Ужгородського МВ ДВС Ярешка Д.В. у виконавчому провадженні № 55022448:

від 27.10.2017 відкрито виконавче провадження на виконання ухвали Ужгородського міськрайонного суду від 27.10.2017 про забезпечення позову у справі № 308/8454/16-ц;

від 27.10.2017 накладено арешт на 1/2 частину станції технічного обслуговування, автомийки та магазину, які розміщені на земельній ділянці розміром 0,0843 в АДРЕСА_1 , які на праві приватної спільної часткової власності належать ОСОБА_1 ;

від 22.12.2017 закінчено виконавче провадження у зв`язку з виконанням рішення;

від 02.11.2018 знято арешт з нерухомого майна у зв`язку зі скасуванням постановою Верховного Суду від 26.09.2018 ухвали Ужгородського міськрайонного суду від 27.10.2017 про забезпечення позову у справі № 308/8454/16-ц (а.с. 96-99 т. 3).

На день здійснення приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Г.В. державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за ОСОБА_2 (18.06.2018) у Державному реєстрі речових були відсутні відомості про державну реєстрацію арешту нерухомого майна на підставі ухвали Ужгородського міськрайонного суду від 27.10.2017 про забезпечення позову у справі № 308/8454/16-ц і на підставі постанови держвиконавця 27.10.2017, обтяження у вигляді арешту нерухомого майна на підставі вказаної постанови держвиконавця було зареєстроване 31.08.2018, номер запису про обтяження 27725602 (а.с. 8-12 т. 1 та ін.).

У постанові від 22.04.2021 у справі № 454/3657/18 Верховний Суд сформулював правову позицію, за змістом якої, зокрема:

статтею 129-1 Конституції України визначено принцип обов`язковості судових рішень, який з огляду на положення статті 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову; при цьому відповідно до частини 2 статті 149 цього ж Кодексу забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду;

метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення;

забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника);

зазначені обмеження суд установлює в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову;

той факт, що встановлені ухвалою суду обмеження не були зареєстровані у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачене Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не може слугувати підставою для висновку про відсутність таких обмежень і про існування у відповідача права вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену судом заборону відчужувати майно йому було відомо;

отже, правочин щодо відчуження майна, яке перебуває під арештом, може бути визнано недійсним за позовом заінтересованої особи, незалежно від того, чи було зареєстроване таке обтяження відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» на час його укладення, якщо про встановлену заборону сторонам правочину було відомо.

У постанові від 13.11.2019 у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, таких висновків:

реєстрація права власності у період, коли на майно накладено арешт, не відповідає вимогам закону; на час реєстрації … права власності на земельну ділянку у квітні 2013 року уже існував акт опису й арешту майна, складений державним виконавцем ВДВС, відповідно до якого на спірну земельну ділянку було накладено арешт;

під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису та арешту;

порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою передбачену законом відповідальність зберігача майна;

отже, під час дії арешту жодних дій ні власник, ні особи, які вважають себе власниками, без дозволу ДВС не можуть вчиняти щодо арештованого майна, а мають оскаржити вказані дії ДВС чи постанову про накладення арешту у разі незгоди із нею.

Аналогічні, подібні правові позиції висловлювалися судом касаційної інстанції в різний час і в ряді інших справ.

Виходячи з викладеного, беручи до уваги саме наявність обов`язкового, поза будь-яким сумнівом відомого набувачу майна та оприлюдненого судового рішення (забезпечення позову на користь іпотекодавця, із яким у нового іпотекодержателя існує спір), неврахування та невиконання якого тягне відповідні юридичні наслідки, державна реєстрація набуття права власності іпотекодержателем на предмет іпотеки на підставі іпотечного застереження не може бути визнана правомірною. Доведення відповідної інформації до відома державного реєстратора було обов`язком ініціатора переходу права власності на майно.

Той факт, що в подальшому відповідна ухвала суду була скасована, не може слугувати підставою для визнання державної реєстрації правомірною, позаяк правове значення мають дійсні обставини та юридичні факти, які існували саме на момент проведення державної реєстрації та в контексті яких оцінюються дії відповідних осіб і їх правові наслідки. Скасування вищевказаної ухвали суду може тягти інші правові наслідки, проте, не робить законною здійснену раніше державну реєстрацію речового права, під час якої наявність чинного судового рішення, яке унеможливлює перехід права власності на нерухоме майно, була всупереч установленому правовому порядку проігнорована.

Наявність такої перешкоди для державної реєстрації речового права за відповідачем, що була однією з підстав позову, була у справі встановлена.

Відповідно до норм законодавства державна реєстрація речового права як процедура є сукупністю ряду послідовних і нерозривно пов`язаних дій, юридичний факт державної реєстрації речового права є результатом послідовного вчинення таких дій, у разі заявлення вимоги про захист права, що порушується наявністю такого юридичного факту, належним способом захисту права та відповідним предметом є скасування саме державної реєстрації речового права як такої, безвідносно до елементів відповідної процедури. Особа, право якої порушене, не повинна і не може залежати від численних змін, уточнень законодавства щодо процедурних питань державної реєстрації речових прав, зміни відповідних реквізитів унаслідок їх запровадження, в тому числі, вже після пред`явлення позову, в ході тривалого судового процесу, які не є визначальними по суті, проте, внаслідок їх запровадження, неодноразових змін у ході тривалого судового процесу, тягнуть і зміну, варіативність судової практики щодо цієї процедури та її елементів у контексті питання про належний спосіб захисту права.

З урахуванням чинних на відповідний час редакцій ст.ст. 26, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (Закон № 1952-IV):

первісна редакція Закону, яка набрала чинності 03.08.2004, передбачала, що скасовується саме державна реєстрація прав у разі припинення дії договору, укладення іншого договору або винесення судом відповідного рішення, про що вносяться дані до Державного реєстру прав (ст. 27), так само це питання було врегульоване і на день виникнення іпотечних правовідносин (10.08.2006);

на день виникнення спірних правовідносин щодо власне державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за ОСОБА_2 (18.06.2018) і на день пред`явлення позову (19.09.2018) мета позову у вигляді скасування державної реєстрації речових прав досягалася задоволенням будь-якої з трьох вимог про скасування: рішення про державну реєстрацію прав, або документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, або записів про проведену державну реєстрацію прав (ст. 26) і позивачка пред`явила вимогу про скасування державної реєстрації права власності, здійсненої на підставі рішень про реєстрацію права власності, тобто, по суті оспорила і рішення про державну реєстрацію прав;

на день ухвалення рішення судами першої та апеляційної інстанцій (21.12.2022 і 17.07.2023) мета позову у вигляді скасування державної реєстрації речових прав досягалася задоволенням будь-якої з трьох вимог: про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, або про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, або про скасування державної реєстрації прав (ст. 26) і вимога про скасування державної реєстрації прав була заявлена.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (ст. 10 ч.ч. 1, 10 ЦПК України).

Конституцією України встановлено, що: держава відповідає перед людиною за свою діяльність (ст. 3); в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст. 8); держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності (ст. 13); органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19); кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб; кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ст. 55).

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (ст. 16 ч. 2 п. 10 ЦК України); суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (ст. 16 ч. 2 абз. 2 ЦК України); тсуд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ст. 21 ч. 1 ЦК України).

Окрім власне державної реєстрації речових прав, складових процедури цієї реєстрації, можуть бути оскаржені до суду також рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора (вищенаведені норми закону, а також положення Закону № 1952-IV у редакціях, чинних на всі вищевказані дати (ст.ст. 30, 37)).

Позивачка некоректно сформулювала свої позовні вимоги, зокрема, вимога про визнання дій державного реєстратора неправомірними в контексті спору є зайвою та не має самостійного значення, оскільки при вирішенні питання про законність державної реєстрації речового права власне й оцінюється правомірність дій державного реєстратора. Проте, з підстав позову та формулювання його предмета ясно випливає, що оспорюється законність державної реєстрації речового права, здійсненої на підставі конкретного рішення державного реєстратора. Тому основна вимога про скасування державної реєстрації речового права не могла розглядатися як похідна від зайвої вимоги про визнання дій державного реєстратора неправомірними.

Позивачка поставила питання про захист цивільного права, яке вважала порушеним, у передбачений законом на відповідний час спосіб. Держава відповідальназа своюдіяльність ізобов`язана врегулюватиїї вспосіб,що забезпечуєчіткість,ясність іправову визначеністьвідповідних правовідносин,не допускаємножинності,суперечливості тлумачень,зокрема,стосовно способівзахисту прав,що можеперешкоджати особів реалізаціїправа назахист. Особа не може бути позбавлена права звернутися до суду по захист у спосіб та з вимогами, прямо передбаченими чинними як загальними, так і спеціальними актами законодавства. Таке звернення до суду є конституційним правом особи.

Право обирати спосіб захисту права належить позивачу, який виходить, зокрема, з того, що установлений законом, прямо передбачений ним у відповідних правовідносинах спосіб захисту права «за замовчуванням» є ефективним, позаяк саме це мав на увазі законодавець установлюючи його і позивач на це покладається, очікує відповідного захисту порушеного права. За наявності конкуренції різних передбачених законом способів захисту права з огляду на принцип диспозитивності в цивільному процесі саме позивач обирає відповідний спосіб захисту. Питання ж про інший спосіб захисту права, який може бути ефективним і таким, що не суперечить закону, виникає лише у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду (ст. 5 ч. 2 ЦПК України). Тож у разі, якщо законом передбачений відповідний спосіб захисту права, особа звернулася за таким захистом до суду і довела свої вимоги, суд зобов`язаний застосувати саме і передовсім такий спосіб захисту права та не має права відмовити в позові лише через власне розуміння і тлумачення поняття «ефективність способу захисту права».

У разі наявності для того відповідних підстав апеляційний суд не позбавлений права як скасувати рішення суду з відмовою в позові, так і задовольнити позов повністю або частково, змінити рішення. На мою думку, апеляційному суду слід було змінити рішення суду першої інстанції в частині його правового обґрунтування, скасувати рішення в частині визнання неправомірними дій державного реєстратора з відмовою в задоволенні такої вимоги та залишити без змін або викласти, за потреби відповідного уточнення з урахуванням певних вимог Закону № 1952-IV, у необхідній редакції резолютивну частину рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права.

Суддя Р.Ю. Кондор