Постанова

від 19.07.2023 по справі 922/1308/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2023 року

м. Київ

cправа № 922/1308/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснов Є. В. - головуючий, Могил С. К., Рогач Л. І.,

розглянувши касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Каркач Євгенії Юріївни на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 (колегія суддів: Слободін М. М., Гребенюк Н. В., Шутенко І. А.) у справі

за позовом фізичної особи - підприємця Каркач Євгенії Юріївни до відповідачів: 1) фізичної особи - підприємця Колєснікова Лева Миколайовича, 2) ОСОБА_1 , 3) ОСОБА_2 , 4) ОСОБА_3 про переведення прав і обов`язків покупця та визнання недійсними договорів,

про час і місце розгляду касаційної скарги сторони повідомлені належним чином, але не скористалися правом направити для участі у справі своїх повноважних представників,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У 2020 році фізична особа - підприємець Каркач Є. Ю. (далі - ФОП Каркач Є. Ю.) звернулася до господарського суду з позовом до фізичної особи - підприємця Колєснікова Л. М., ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просила:

- перевести на неї права і обов`язки покупця за договором купівлі-продажу нерухомого майна, укладеним між ОСОБА_4 і ОСОБА_1 , що посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бистрицькою А. П. 10.04.2020 і зареєстрований за № 428;

- визнати недійсним з моменту укладення договір про розірвання названого вище договору купівлі-продажу, посвідчений цим же нотаріусом і зареєстрований за № 446;

- визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Трубніковим С. О. 13.10.2020 і зареєстрований за № 1611;

- визнати недійсним з моменту укладення договір дарування від 31.01.2022.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

2. Фізичній особі ОСОБА_4 на праві власності належало нерухоме майно - нежитлові приміщення першого поверху № 54-1-:-54-8 площею 72,2 кв. м у житловому будинку літера "А-6", розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

3. 07.04.2017 між ФОП Колєсніковим Л. М. як орендодавцем та ФОП Каркач Є. Ю. як орендарем укладено договір оренди та додаткову угоду до нього, згідно з якими останній за актом приймання-передачі передано у строкове платне користування до 30.04.2020 ці нежитлові приміщення зі сплатою щомісячної орендної плати у розмірі 28 000 грн без ПДВ (пункти 3.2, 3.4 договору).

4. У пунктах 4.1, 6.7 договору оренди передбачено, що у разі належного виконання своїх обов`язків за договором, орендар має переважне право перед іншими особами після закінчення строку цього договору укладати новий договір оренди майна, а також має переважне право на придбання орендованого майна у разі його продажу орендодавцем. Договір припиняється у разі продажу власником будь-якого з приміщень, переданих орендарю в оренду, новий договір оренди може бути укладений з новим власником на тих самих або інших умовах.

5. 10.04.2020 між ОСОБА_4 як продавцем та ОСОБА_1 як покупцем укладено договір купівлі-продажу цих приміщень, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бистрицькою А. П. і зареєстрований за № 428. Тобто орендоване позивачем майно орендодавець відчужив до закінчення строку дії договору оренди і в пункті 6 договору купівлі-продажу сторони погодили необхідність до 10.04.2020 звільнення майна. У пункті 8 договору купівлі-продажу сторони передбачили можливість розірвання цього договору за взаємною згодою.

6. Після укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_1 звернувся до ФОП Каркач Є. Ю. з пропозицією укласти з ним новий договір оренди, що не зроблено останньою.

7. 04.05.2020 у зв`язку з тим приміщення не передано покупцеві між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на підставі пункту 8 укладено договір про розірвання договору купівлі - продажу від 10.04.2020.

8. 13.10.2020 між ОСОБА_4 як продавцем та ОСОБА_2 як покупцем укладено договір купівлі-продажу цих же приміщень, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Трубніковим С. О. і зареєстрований за номером № 1611.

9. 31.01.2022 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування цих приміщень, відповідно до якого новим власником стала остання.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

10. 18.01.2023 Господарський суд Харківської області ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову.

11. Суд першої інстанції звернув увагу на те, що підставою для набуття ним переважного права на придбання спірного приміщення було лише належне виконання позивачем своїх обов`язків, тоді як на порушення умов пункту 4.2 договору він у період з 07.04.2017 по 01.01.2020 не уклав договір на технічне обслуговування системи протипожежного захисту та відповідно до пункту 4.2, 6.7 договору оренди не повернув орендоване майно орендодавцеві. Такий договір на обслуговування системи протипожежного захисту укладений позивачем з Державним підприємством "Харківспецнагляд" лише 05.12.2019, він набрав чинності 01.01.2020 і діяв до 31.12.2020.

12. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що право позивача не порушено, оскільки договір купівлі-продажу від 10.04.2020 розірваний укладенням відповідного договору від 04.05.2020 і позивач мав можливість придбати спірне майно, але відмовився, оскільки не погодився із ціною продажу. Позивач також не довів обставин порушення договором від 04.05.2020 про розірвання договору купівлі - продажу, укладеним між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , її прав та охоронюваних законом інтересів. Після розірвання договору купівлі-продажу нерухомого майна від 10.04.2020 відповідач-1 надіслав позивачу листа про придбання спірного приміщення, але згодом відмовився внаслідок відсутності домовленості стосовно ціни його продажу. Суд зазначив, що позивач мав намір перевести на себе обов`язки покупця за розірваним договором, ціна якого у декілька разів нижче ринкової вартості приміщення. Вимога позивача про визнання недійсними договору дарування не задоволена, оскільки вона є похідною від інших незадоволених судом вимог.

13. 18.04.2023 Східний апеляційний господарський суд прийняв постанову про скасування цього рішення та закрив провадження у цій справі на тій підставі, що вона не відноситься до компетенції господарських судів, оскільки останнім набувачем спірного майна є фізична особа ОСОБА_3 (відповідач-4). Крім того, цей спір не відноситься до окремих категорій справ за участю фізичних осіб, які процесуальний закон відносить до компетенції господарських судів.

Короткий зміст касаційних скарг

14. ФОП Каркач Є. Ю. звернулася Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а справу направити для продовження розгляду до цього ж суду.

15. На переконання ФОП Каркач Є. Ю., суб`єктний склад сторін оскаржуваних правочинів не має значення для визначення юрисдикції суду, якому належить розгляд цієї справи, оскільки цей спір стосується майна, що є предметом договору оренди, сторонами якого є фізичні особи - підприємці, тобто стосується правовідносин, які є похідними від орендних правовідносин господарюючих суб`єктів, а фізичні особи, стосовно яких згодом заявлені позовні вимоги у справі, хоч і не є сторонами цього договору оренди, але вчинили правочини з набуття права власності на майно, яке є предметом спору.

16. Суд касаційної інстанції відкрив касаційне провадження у цій справі на підставі абзацу 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

17. Відповідачі не скористалися наданим їм статтею 295 ГПК України правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Позиція Верховного Суду

18. Як установлено судами, позивач просить перевести права покупця за договором купівлі-продажу та визнати недійсними договори, сторонами за якими є фізичні особи.

19. В оскаржуваних судових рішеннях відповідач-2 (покупець за договором купівлі-продажу від 10.04.2020) і відповідач-3 (покупець за договором купівлі-продажу від 13.10.2020, теперішній власник спірного майна) також зазначені як фізичні особи.

20. Суд апеляційної інстанції встановив, що Базієва З. І. не зареєстрована як суб`єкт підприємницької діяльності і докази про використання нею цього майна у господарській не є безспірним свідченням існування господарських правовідносин. До того ж суд установив, що цей спір не відноситься до окремих категорій справ за участю фізичних осіб, які процесуальний закон відносить до компетенції господарських судів.

21. ФОП Каркач Є. Ю. у касаційній скарзі наполягає на тому, що цей спір належить вирішенню господарським судом.

22. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

23. Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).

24. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа-учасник приватноправових відносин.

25. Отже, у порядку цивільного судочинства, зазвичай, можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є, як правило, фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

26. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

27. Таким чином, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

28. Разом з тим відповідно до частини першої статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

29. Статтями 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

30. Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, в якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

31. Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право і дієздатністю, та не обмежує їх.

32. Набуття статусу ФОП не означає, що усі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, а спори з її участю належать до господарських, адже фізична особа продовжує діяти як учасник цивільних відносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, придбаваючи нерухоме та рухоме майно.

33. Отже, вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими.

34. Відповідно до частин першої, другої статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України) під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

35. За статтею 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

36. Таким чином, підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

37. За положеннями статей 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (частина перша статті 320 ЦК України).

38. Фізична особа, яка є власником, зокрема нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності.

39. Як зазначалося раніше, у поданому до суду позові позивач просив визнати недійсними договори про купівлю-продаж, розірвання договору купівлі-продажу, дарування, укладені фізичними особами. Тобто спір стосується правочинів, вчинених суб`єктами цивільних правовідносин.

40. ФОП Каркач Є. Ю., захищаючи право користування приміщеннями, укладеним до договору відчуження цих приміщень фізичним особам, подала позов як ФОП. Відповідачами зазначила фізичних осіб-власників приміщення. Вона наполягає на тому, що як добросовісний набувач цивільного права має законний інтерес, спрямований на реалізацію переважного права придбання орендованої нею нерухомості і такий інтерес на час звернення до суду з позовом порушують відповідачі як фізичні особи, уклавши оскаржені договори.

41. Утім, виходячи зі змісту та підстав поданого позову, характеру спірних правовідносин, суб`єктного складу учасників справи, ураховуючи наведені положення чинного законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що спір у цій справі виник з правовідносин, що стосуються правочинів, сторонами яких є фізичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Тому висновки суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України є правильними.

42. Щодо викладеного у касаційній скарзі клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегія суддів зазначає таке.

43. На думку скаржника, правова проблема у цій справі зводиться до того, що чинним законодавством не врегульовано питання як має діяти позивач, якщо під час нового розгляду справи, яка три роки розглядається господарськими судами всіх рівнів, право власності на спірне майно набула фізична особа, яка не має статусу ФОП. Він вважає, що у такому випадку неправильно закривати провадження у справі у зв`язку з відсутністю у фізичної особи, у власності якої перебуває майно, статусу ФОП, наполягає на тому, що цей спір виник із господарських правовідносин та у зв`язку з порушенням зобов`язань за договором оренди нежитлового приміщення (салон краси), укладеного між двома ФОП.

44. Відповідно до положень частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, керуючись внутрішнім переконанням у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми в застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права. При цьому наявність виключної правової проблеми надає суду право та, відповідно, не покладає на нього обов`язку передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

45. Утім, клопотання ФОП Каркач Є. Ю. не містить належного обґрунтування щодо існування виключної правової проблеми у цій справі саме у правозастосуванні пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, позаяк скаржник не обґрунтував наявності глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці щодо застосування цієї норми права у справах з аналогічними підставами позову та позовними вимогами, у тому числі наявності правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному у справах з подібними правовідносинами, не виклав правову проблему, яка би потребувала узгодження висновків Верховного Суду, зроблених за результатами розгляду справ судами різних юрисдикцій, а звідси підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відсутні. До того ж слід звернути увагу скаржника на ту обставину, що під час укладення оспорюваних правочинів сторони були вільними у виборі своїх контрагентів та умов, тоді як втручання у принцип свободи договору є неприпустимим.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

46. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

47. За змістом частини першої статті 309 цього ж Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судові витрати

48. Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Каркач Євгенії Юріївни залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 у справі № 922/1308/20 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя С. К. Могил

Суддя Л. І. Рогач