Окрема думка

від 27.07.2023 по справі 906/1330/21

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М., Воробйової І. А., Мартєва С. Ю.

щодо ухвали Великої Палати Верховного Суду від 27 липня 2023 року у справі № 906/1330/21 (провадження № 12-38гс23)

за позовом ОСОБА_1 до Релігійної громади Покрова Пресвятої Богородиці Житомирсько-Овруцької єпархії Української православної Церкви (Православної церкви України) (далі - Релігійна громада) про визнання недійсним протоколу загальних зборів та визнання недійсним статуту

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 20 вересня 2022 року (суддя Соловей Л. А.) та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23 листопада 2022 року (головуючий суддя Олексюк Г. Є., судді Мельник О. В., Гудак А. В.)

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсними протокол № 2 загальних зборів від 06 липня 2019 року та статут Релігійної громади у новій редакції.

Позовні вимоги мотивовані тим, що загальні збори від 06 липня 2019 року скликані неуповноваженими особами, без повідомлення позивача - настоятеля Релігійної громади та дійсних її членів, а рішення про зміну підлеглості Релігійної громади в організаційних та канонічних питаннях, внесення відповідних змін до статуту прийнято особами, які не були членами Релігійної громади, оскільки їх не було включено до складу парафіяльних зборів.

Збори були проведені з порушенням процедури, визначеної статутом Релігійної громади та Законом України від 23 квітня 1991 року№ 987-XII «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі - Закон № 987-XII), внаслідок прийнятих на цих зборах незаконних рішень, що стосувалися статутної діяльності, зареєстровано статут Релігійної громади в новій редакції, тому протокол № 2 від 06 липня 2019 року та нова редакція статуту мають бути визнані недійсними.

20 вересня 2022 року рішенням Господарського суду Житомирської області, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23 листопада 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення обґрунтовані тим, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 14 червня 2007 року у справі «Свято-Михайлівська парафія проти України» при вирішенні спору по суті національні суди мають дослідити, чи було втручання у право на свободу віросповідання необхідним у демократичному суспільстві, тобто здійсненим в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Отже, здійснюючи правову оцінку обставин справи, суди повинні спиратися на положення статті 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а також на прецедентне право ЄСПЛ, що є джерелом тлумачення вказаної статті, надаючи її приписам більш конкретного характеру.

Оскільки на загальних зборах членів Релігійної громади 06 липня 2019 року приймалося рішення лише про зміну підлеглості територіальної громади у канонічних та організаційних питаннях і прийняття статуту цієї Релігійної громади у новій редакції та не приймалося жодного рішення про відвідування церкви, то немає підстав вважати, що відбулося втручання у право позивача на свободу віросповідання.

У статуті Релігійної громади (у редакції від 1991 року) не встановлено будь-якого порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у Релігійну громаду, порядку їх обліку, ведення реєстру, які б дали можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів Релігійної громади.

На загальних зборах 06 липня 2019 року були присутніми 10 парафіян, на зборах 20 січня 2019 року - 28 членів релігійної громади, однак ні чинне законодавство України, ні статут церкви не визначають необхідної кількості присутніх на зборах від загальної кількості членів релігійної громади та не встановлюють умов правомочності парафіяльних зборів.

Водночас особи, які так чи інакше беруть участь у житті релігійної громади, вважають себе належними до неї, не підпадають під обмеження, встановлені статутами релігійної громади, можуть бути членами релігійної громади.

Частина жителів села Калинівка Житомирського району Житомирської області вирішила добровільно змінити канонічну приналежність, перейшовши до Православної церкви України, чим виразили своє право на свободу віросповідання, необхідне в демократичному суспільстві. Реалізація такого права релігійної громади не може обмежуватись особистими інтересами особи, яка не погоджується із прийнятими рішеннями про канонічне підпорядкування релігійної громади. Рішення загальних зборів членів релігійної громади про зміну підлеглості релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях без вирішення питань щодо порядку відвідування церкви, заборони проведення релігійних обрядів не порушує прав позивача, а відтак він не довів порушення своїх прав оскаржуваним рішенням та неправомірності його прийняття.

10 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати й ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що прийняття рішення про перереєстрацію Релігійної громади відбулось за участю неповноважних осіб, які не були членами Релігійної громади.

Суди помилково ототожнили поняття «територіальна громада» та «релігійна громада», правильним є застосування, яке визначено Державною службою України з етнополітики та свободи совісті у відповідних рекомендаціях, тому врахуванню не підлягають рішення, ухвалені не членами релігійної громади.

14 березня 2023 року своєю ухвалою Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав справу на розгляд палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду, вважаючи за необхідне уточнити висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 924/173/22, щодо застосування статті 8 Закону № 987-XII, оскільки зазначений Закон виходить з автономії релігійних організацій (об`єднань) і їх безумовного права визначати порядок членства, але містить прогалину щодо порядку прийняття рішення про зміну підлеглості у разі відсутності у статуті положень, які регулюють питання членства (або їх неясності, невиконуваності тощо).

20 червня 2023 року ухвалою Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду справу передано на розгляд до Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), вважаючи, що справа містить виключну правову проблему, вирішення якої є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, судді палати зазначили, що у цій справі необхідно перевірити, чи вплинув фактичний процес реалізації та застосування Закону України від 17 січня 2019 року № 2673-VIІI «Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи» на гарантовані Конституцією України та Конвенцією права позивача, у зв`язку із чим необхідно вирішити такі питання:

- Яким чином має визначатися членство в релігійній громаді, якщо статутом не передбачено фіксоване членство та відсутній облік членів релігійної громади?

- Яким чином визначається правомочність (повноважність) загальних зборів (дві третини від кількості членів релігійної громади) приймати рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту, якщо статутом не передбачено фіксоване членство та облік членів релігійної громади?

- Чи порушуються прийняттям рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту права керівника (настоятеля) релігійної організації, що не згодний з таким рішенням, якщо він його оскаржує з підстав прийняття неповноважними членами організації?

- Чи є рішення про зміну підлеглості в канонічних та організаційних питаннях втручанням у право первісної релігійної громади та її настоятеля, що не згодний з таким рішенням, сповідувати свою релігію спільно з іншими в розумінні статті 11 цього Закону у поєднанні зі статтею 9 Конвенції? Чи було порушено таке право відповідно до конкретних обставин справи?

Керівник Релігійної громади зазначає, що рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту було ухвалено неуповноваженими членами Релігійної громади. Тому питання членства в Релігійній громаді є одним з ключових у цьому спорі.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін до статуту по суті є рішенням про припинення діяльності Релігійної громади, настоятелем (священослужителем) якої був позивач, оскільки його наслідком є необхідність створення нової громади для продовження діяльності.

Таке рішення фактично призвело до позбавлення Релігійної громади, очолюваної позивачем, правоздатності юридичної особи, оскільки статут релігійної організації у новій редакції був затверджений розпорядженням голови Житомирської обласної державної адміністрації і були внесені відповідні зміни до держаного реєстру. Наведене унеможливило здійснення Релігійною громадою прав, пов`язаних з наявністю статусу юридичної особи, наприклад, права володіти та орендувати об`єкт нерухомого майна, права проводити богослужіння в культовій будівлі, реалізувати право на судовий захист, а реалізацію таких прав ЄСПЛ послідовно визнавав невід`ємною складовою здійснення права на сповідування своєї релігії (рішення ЄСПЛ від 31 липня 2008 року у справі «Релігійна громада Свідків Єгови та інші проти Австрії» (Religionsgen meinschaft der Zeugen Jehovas and Others v. Austria)).

Релігійна громада в селі Калинівка фактично перестала бути зареєстрованою організацією, тому позивач - священнослужитель та інші громадяни, які були її членами, були позбавлені права сповідувати свою релігію спільно з іншими. Наявність у них права утворити нову релігійну громаду (частина восьма статті 8 Закону № 987-XII) має оцінюватися в контексті дотримання принципу пропорційності, але не впливає і не виключає висновку про наявність втручання у право.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту, що були зареєстровані державною адміністрацією, внаслідок чого Релігійна громада втратила правоздатність, є обмеженням прав позивача сповідувати свою релігію спільно з іншими особами, що гарантовано статтею 9 Конвенції та тлумачиться у поєднанні зі статтею 11 Конвенції.

Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення та на вимогах статуту (положення) релігійної громади (частина друга статті 8 Закону № 987-XII).

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади (частина четверта статті 8 Закону № 987-XII).

Водночас, на думку суддів палати, в законі існує прогалина щодо вирішення питання, якщо релігійна громада не визначила у статуті порядок обліку членів громади. Так само Закон № 987-XII не регламентує порядок правового статусу вірян (прихожан) церкви, що ототожнюють себе як члени релігійної громади, але не визнаються такими її керівником, тощо.

Подолання цієї законодавчої прогалини у спосіб, сумісний зі статтями 9, 11 Конвенції, на думку суддів палати, є завданням суду.

Беручи до уваги наявність прогалини в законодавчому регулюванні питання визначення необхідної кількості членів релігійної громади для прийняття рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту у разі, коли загальна кількість членів не визначена, ураховуючи необхідність вирішення питання застосування аналогії закону чи права у цій справі, а також зважаючи на те, що питання у справі стосується захисту прав людини і основоположних свобод, що гарантуються Конституцією України та Конвенцією, і вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі, у межах цієї справи наявні ознаки якісного критерію виключної правової проблеми у справі, вирішення якої є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

У своїй ухвалі судді палати також вказали, що аналіз судової практики, здійснений на підставі інформації, що міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень, свідчить, що значна кількість справ у спорах, що пов`язані зі зміною підлеглості релігійної громади (у тому числі з «колишніми» керівниками релігійних громад щодо усунення їх від користування будівлями після здійснення зміни підлеглості), розглядаються як у судах господарської (зокрема, справи № 910/12018/22, 910/14722/22, 924/356/23, 924/278/23, 906/820/22, 902/1043/21, 911/1900/22, 903/511/22, 910/13963/21, 727/5571/19, 902/1283/21, 918/74/22, 910/18406/21, 727/5575/19, 910/4517/22 та інші), так і цивільної юрисдикції (справи № 359/1946/23, 567/1464/22, 167/439/22 та інші), що ілюструє наявність кількісного критерію у цій справі.

27 липня 2023 року Велика Палата Верховного Суду своєю ухвалою прийняла справу № 906/1330/21 для подальшого розгляду.Вважала висновки про наявність підстав для передачі справи на її розгляд обґрунтованими.

З таким висновком Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося, тому відповідно до частини третьої статті 34 ГПК України висловлюємо окрему думку.

Вирішуючи питання про можливість прийняття до розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, слід зважати, що повноваження Великої Палати Верховного Суду в господарському судочинстві конкретизовано у статті 302 ГПК України, у якій визначено обмежений перелік підстав для передачісправи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Однією з таких підстав відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України є те, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Оскільки критеріїв виключності правової проблеми цивільне процесуальне законодавство не містить, Велика Палата Верховного Суду напрацювала та послідовно застосовує критерії при вирішенні питання, чи містить справа, яка передається їй на розгляд, виключну правову проблему. У низці ухвал (наприклад, від 10 липня 2019 року у справі № 431/5643/16-ц, від 28 квітня 2020 року у справі № 357/13182/18, від 23 червня 2020 року у справі № 910/8130/17, від 09 липня 2020 року у справі № 610/1065/18, від 15 вересня 2020 року у справі № 910/32643/15, від 13 жовтня 2020 року у справі № 640/17296/19, від 23 жовтня 2020 року у справі № 906/677/19, від 14 квітня 2021 року у справі № 757/50105/19, від 22 квітня 2021 року у справі № 640/6432/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 916/1977/20, від 18 травня 2021 року у справі № 758/733/18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників.

Кількісний показник означає, що така проблема наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що судами були допущені істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; судами була допущена явна й груба помилка в застосуванні норм процесуального права, у тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, і перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду унеможливить її повторення в подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанції таким чином, що постає питання стосовно дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.

При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і трапляється в невизначеній (значній) кількості справ, у разі якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.

В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 02 вересня 2021 року у справі № 910/11820/20 зроблено висновок про те, що для віднесення справи до категорії спорів, які містять виключну правову проблему і вирішення яких необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, така справа повинна мати кілька з наведених ознак, проте не одночасно в їх сукупності, зокрема:

- справа не може бути вирішена відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права;

- існують кількісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми;

- існують якісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми, зокрема: а) відсутність усталеної судової практики застосування однієї і тієї ж норми права, у тому числі наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному; б) невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, у тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права; в) встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому; г) наявність різних наукових підходів до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах тощо.

З аналізу інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень щодо зазначених в ухвалі Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 20 червня 2023 року справ, які на думку суддів палати, пов`язані зі проблемним питанням, убачається таке.

У справі № 910/12018/22 Господарський суд міста Києва рішенням від 25 квітня 2023 року відмовив у задоволенні позову керівника релігійної організації до Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправною та скасування державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу за № 1003391070001009464 від 30 вересня 2022 року о 12:08:37 та зобов`язання відповідача скасувати державну реєстрацію, залишивши чинною попередню реєстрацію від 06 лютого 2014 року, 10:14:49, 13391020000009464.

Суд першої інстанції керувався тим, що позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав. Зважаючи на характер спірних відносин, належному способу захисту інтересу релігійної організації та/або її членів відповідає позовна вимога про визнання недійсним статуту релігійної організації в новій редакції. Справа в апеляційному та касаційному порядках не переглядалася.

Тобто у зазначеній справі питання визначення членства в релігійній громаді не досліджувалося.

У справі № 910/14722/22 Господарський суд міста Києва рішенням від 11 квітня 2023 року відмовив у задоволенні позову настоятеля храму до Волинської обласної державної адміністрації про визнання недійсним статуту релігійної громади в новій редакції з тих підстав, що відповідачем у такому спорі має бути релігійна організація і пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Справа в апеляційному та касаційному порядках не переглядалася.

У зазначеній справі також правовідносини не є релевантними, справа по суті фактично не розглядалася, у позові відмовлено на етапі визначення складу сторін судового процесу.

Ухвалами Господарського суду Хмельницької області від 20 березня 2023 року у справі № 924/278/23 та від 07 квітня 2023 року у справі № 924/356/23 відкрито провадження за позовами про визнання недійсним статуту у новій редакції. При чому із ухвали від 20 березня 2023 року у справі № 924/278/23 не вбачається, що позивачем оскаржується рішення загальних зборів, яким затверджено оскаржуваний статут, а отже, не оскаржується і питання визначення членства в релігійній громаді.

У справі № 910/13963/21 Північний апеляційний господарський суд своєю постановою від 24 квітня 2023 року скасував рішення Господарського суду міста Києва від 02 листопада 2022 року та залишив без розгляду позов члена релігійної громади до релігійної громади про визнання недійсними рішення загальних зборів та нової редакції статуту, зобов`язання державного реєстратора вчинити певні дії на підставі пункту 8 частини першої статті 226 ГПК України. Тобто справа не розглянута по суті, а позов залишено без розгляду з підстав, передбачених процесуальним законодавством.

У справах № 906/820/22, 902/1043/21, 9111900/22, 903/511/22, 727/5571/19, 902/1283/21, 910/18406/21, 757/5575/19, 910/4517/22 за результатами розгляду позовів настоятелів (керівників) релігійних громад до релігійних громад про визнання недійсними рішень загальних зборів та статутів у нових редакціях судами відмовлено.

Суди керувалися тим, що рішення загальних зборів членів релігійних громад про зміну підлеглості релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях без вирішення питань щодо порядку відвідування церкви, заборони проведення релігійних обрядів не порушують прав позивачів.

Таким чином, практика розгляду спорів зазначеної категорії є сталою.

Посилання суддів палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду на справу № 918/74/22, у якій рішенням Господарського суду міста Києва від 07 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20 березня 2023 року, задоволено позов настоятеля церкви до релігійної громади та Рівненської обласної державної адміністрації про визнання недійсними рішення загальних зборів, визнання протиправним та скасування розпорядження, скасування реєстраційної дії, - не свідчить про наявність «глибоких та довгострокових розходжень» у відповідній судовій практиці національних судів.

Посилання суддів на те, що зазначена категорія спорів розглядається також і в судах цивільної юрисдикції, спростовуються тим, що згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень у справах № 567/1464/22, 167439/22, на які посилаються судді палати, розглядалися позови про усунення перешкод у користуванні майном (житловим будинком, збудованим на території храму релігійною організацією для проживання у ньому настоятеля) на підставі вимог статей 319, 321, 383, 391 Цивільного кодексу України.

За вказаним суддями палати номером справи 359/1946/23 в Єдиному державному реєстрі судових рішень наявний лише один процесуальний документ - ухвала слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 лютого 2023 року про надання дозволу слідчому слідчого відділу Бориспільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області на проведення обшуку в квартирі в порядку, передбаченому статтею 234 Кримінального процесуального кодексу України.

Ураховуючи викладене, визначена палатою для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду правова підстава для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, передбачена частиною п`ятою статті 302 ГПК України, не підтверджена.

Справу має вирішити Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду як належний суд, який відповідно до законодавчо визначених повноважень у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права може зробити власний висновок щодо застосування відповідних норм права у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду не є судом, встановленим законом, згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції, який уповноважений розглядати цю справу.

З огляду на зазначене вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду мала повернути справу Верховному Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду для розгляду згідно з частиною шостою статті 303 ГПК України.

Судді: О. М. Ситнік

І. А. Воробйова

С. Ю. Мартєв