Окрема думка

від 03.04.2024 по справі 906/1330/21

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду Шевцової Н. В.

на постанову Великої Палати Верховного Суду від 3 квітня 2024 року у господарській справі № 906/1330/21 за позовом ОСОБА_1 до Релігійної громади Покрова Пресвятої Богородиці Житомирсько-Овруцької єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) про визнання недійсними протоколу загальних зборів та статуту.

Відповідно до ч. 3 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.

Обставини справи та ухвалені у ній судові рішення

20. листопада 1991 року рішенням виконавчого комітету Житомирської обласної ради народних депутатів зареєстровано статут Релігійного об`єднання Українська православна церква у селі Калинівка Житомирського району (код ЄДРПОУ 26092264) (т. 1 а. с. 15-16).

Пунктом 1 розділу 1 статуту Калинівської парафії Житомирської єпархії, затвердженого 24 жовтня 1991 року Житомирською єпархією Української православної церкви, визначено, що Калинівська парафія є релігійним об`єднанням (релігійна спілка), первинний структурний підрозділ Української православної церкви, який безпосередньо входить до складу Житомирської єпархії.

Відповідно до пункту 1.4 розділу 1 статуту парафія здійснює свою діяльність з дотриманням чинного законодавства, статуту Української православної церкви, статуту Житомирської єпархії, а також цього статуту.

Згідно з підпунктами 1.6 та 1.7 розділу 1 статуту парафія у своїй релігійній та адміністративно-фінансовій діяльності підзвітна єпархіальному архієрею, володіє правами юридичної особи у межах, визначених цим статутом, статутом Української православної церкви та статутом Житомирської єпархії.

У пункті 9 статуту Відповідача в редакції 1991 року визначено, що парафіяльні збори складаються з парафіяльних віруючих, кліриків та мирян, які досягли 18 річного віку, які в канонічних питаннях визнають обов`язковість статуту Української православної церкви, регулярно відвідують богослужіння та сповідь, перебувають у канонічному послухові настоятелю і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті.

Згідно з пунктом 14 розділу 2 статуту парафію очолює настоятель, якого призначає єпархіальний архієрей.

Відповідно до пунктів 37, 38 розділу 5 статут підлягає реєстрації в державних органах після його затвердження єпархіальним архієреєм Житомирської єпархії Української православної церкви, зміни та доповнення цього статуту можуть вноситись виключно зі згоди єпархіального архієрея.

Указом архієпископа Житомирського і Новоград-Волинського від 20 листопада 2015 року № 76 настоятелем Свято-Покровського храму с. Калинівка Житомирського районного округу Житомирської єпархії призначено ОСОБА_1

20 січня 2019 року відбулися парафіяльні збори Релігійної організації «Українська Православна Свято-Покровська церква» (код ЄДРПОУ 26092264), оформлені протоколом № 2. На зборах були присутні 28 осіб і прийнято рішення про виключення певних осіб зі списку парафіяльних зборів та включення інших осіб до списку парафіяльних зборів, обрано склад парафіяльної ради, обрано ревізійну комісію релігійної організації та вирішено питання конфесійної належності релігійної організації, а саме: підтверджено належність релігійної організації «Українська Православна Свято-Покровська церква» (код ЄДРПОУ 26092264) Українській православній церкві (далі - УПЦ) та вірність Блаженнішому Онуфрію, Митрополиту Київському та всієї України. Вказане рішення затверджено керуючим Житомирською єпархією Української православної церкви митрополитом Житомирським та Новоград-Волинським Никодимом.

06 липня 2019 року відбулися загальні збори Релігійної організації «Українська православна Свято-Покровська церква» (код ЄДРПОУ - 26092264), оформлені протоколом № 2. На зборах були присутні 10 осіб.

На цих зборах, зокрема, вирішено: змінити підлеглість Релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об`єднання - Православної церкви України; змінити офіційне найменування Релігійної громади, визначити таке нове найменування Релігійної громади, а саме: «Релігійна громада Покрова Пресвятої Богородиці Житомирсько-Овруцької єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) село Калинівка Житомирського району Житомирської області»; викласти та прийняти статут релігійної громади в новій редакції; провести реєстрацію статуту релігійної громади у новій редакції, а також державну реєстрацію змін до відомостей про релігійну громаду, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

В подальшому, 06 вересня 2019 року голова загальних зборів ОСОБА_2 та секретар зборів ОСОБА_3 , діючи від імені Української православної Свято-Покровської церкви, звернулися із заявою до Житомирської обласної державної адміністрації щодо реєстрації статуту релігійної організації в новій редакції.

03 жовтня 2019 року за рішенням голови Житомирської обласної державної адміністрації № 346 зареєстровано статут релігійної організації «Релігійна громада Покрова Пресвятої Богородиці Житомирсько-Овруцької єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) село Калинівка Житомирського району».

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Релігійної громади Покрова Пресвятої Богородиці Житомирсько-Овруцької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) з позовом про визнання недійсними протоколу № 2 загальних зборів від 06 липня 2019 року та статуту Релігійної організації «Релігійна громада Покрова Пресвятої Богородиці Житомирсько-Овруцької єпархії Української Православної церкви (Православної церкви України) (далі - Релігійна громада, Відповідач) у новій редакції.

Позовні вимоги мотивовані тим, що загальні збори 06 липня 2019 року були скликані неуповноваженими особами, без повідомлення Позивача - настоятеля Релігійної громади та її дійсних членів, а рішення про зміну підлеглості Релігійної громади в організаційних та канонічних питаннях, внесення відповідних змін до статуту прийнято особами, які не були членами Релігійної громади, оскільки їх не було включено до складу парафіяльних зборів Релігійної громади.

Позивач вважає, що збори були проведені з порушенням процедури, визначеної статутом і Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації», внаслідок прийнятих на цих зборах незаконних рішень, що стосувалися статутної діяльності, зареєстровано статут Релігійної громади в новій редакції, тому протокол № 2 від 06 липня 2019 року та нова редакція статуту, прийнята на останніх зборах, мають бути визнані недійсними.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 20 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23 листопада 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 3 квітня 2024 року зазначені судові рішення залишені без змін.

Підстави висловлення окремої думки

Статтею 11 Конституції України закріплено обов`язок Держави сприяти консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

У статті 35 Конституції України встановлено, що церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави. Здійснення гарантованого Конституцією України права на свободу світогляду і віросповідання не підлягає втручанню з боку держави і обмеженню законом інакше, ніж в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій; сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству (частина третя статті 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»).

Стаття 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) також визначає, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Такі зобов`язання іноді можуть потребувати вжиття заходів задля забезпечення поваги до свободи релігії. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) неодноразово звертав увагу на необхідність держави бути нейтральною та безсторонньою у цій сфері.

ЄСПЛ у своєму рішенні Religious Community of Jehovah's Witnesses of Kryvyi Rih's Ternivsky District v. Ukraine, 2019, § 58 виснував, що суд іноді може утриматись від формального вирішення питання про те, чи ситуація має бути розглянута з точки зору «негативних чи позитивних зобов`язань» держави.

Позитивні зобов`язання відповідно до статті 9 Конвенції можуть охоплювати забезпечення ефективних та доступних засобів захисту прав, гарантованих положеннями цієї статті, включаючи як забезпечення нормативно-правової основи судового та примусового механізмів, спрямованих на захист прав особи, так і реалізацію, де це необхідно, конкретних кроків (див. Osmanoglu and Kocabas v. Switzerland, 2017, § 86).

Хоча межа між позитивними та негативними зобов`язаннями держави згідно з Конвенцією не може бути чітко визначена, проте застосовні принципи можна порівняти (див. Izzettin Dogan and Others v. Turkey [GC], 2016, § 96).

Право віруючих на свободу віросповідання, яке включає право кожного сповідувати релігію разом з іншими, передбачає очікування, що віруючі матимуть змогу вільно об`єднуватися без жодного свавільного втручання з боку держави. Будь-які повноваження держави оцінювати легітимність релігійних поглядів є несумісними з її обов`язком, визначеним у практиці Суду, бути нейтральною та безсторонньою (див. Metropolitan Church of Bessarabia, §§ 118, 123; Hasan and Chaush v. Bulgaria [GC], no. 30985/96, § 62).

У рішенні Metropolitan Churh of Bessarabia and Others v. Moldova, no. 45701/99, § 118 ЄСПЛ висновував, що одним із засобів користування правом сповідувати певну релігію, особливо для релігійної громади в колективному вимірі цього права, є можливість забезпечити судовий захист громади, її членів та її майна. Таким чином, стаття 9 має розглядатися не тільки у світлі статті 11, а також у світлі статті 6 Конвенції.

Наведені висновки характеризують межі допустимого втручання держави у питання свободи віросповідання у світлі статті 9 Конвенції.

Держава не повинна втручатися у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій.

У демократичному суспільстві, в якому в межах однієї популяції співіснують кілька релігій, може виникнути необхідність запровадити обмеження цієї свободи з метою примирення інтересів різних груп та забезпечення поваги до переконань кожного. Проте, здійснюючи свої регулятивні функції в цій сфері та у відносинах з різноманітними релігіями, конфесіями та переконаннями, держава зобов`язана бути нейтральною та неупередженою. Ключовою ціллю тут є збереження плюралізму та забезпечення належного функціонування демократії (рішення ЄСПЛ у справі Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. Moldova, §§ 115-116).

Таким чином, при ухваленні судових рішень слід враховувати, що завданням суду є визначення того, чи заходи, вжиті на національному рівні, є виправданими та пропорційними, а також наскільки виправданим є втручання суду як державного органу у внутрішні справи релігійної громади.

При цьому держава не має правомочностей встановлювати норми (правила) імперативного характеру щодо внутрішньої організації релігійних громад. Право держави втручатися у ці питання обмежується критерієм необхідності забезпечення охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей, який не є досить чітким і в кожному конкретному випадку вимагає визначення, чи будуть вжиті на національному рівні заходи виправданими та пропорційними з огляду на приписи Конституції, Конвенції та Закону.

Визначаючи межі можливого втручання держави у справи церкви, Велика Палата Верховного Суду не врахувала, що у цій справі оскаржувалися лише протокол загальних зборів релігійної організації та схвалений зборами статут у новій редакції. Позов був пред`явлений настоятелем однієї релігійної громади до іншої релігійної громади. У цій справі не оскаржувалися дії держави, не оскаржувалися також рішення державних органів про зміни підлеглості релігійних громад чи внесення відповідних змін або доповнень до статуту, що були зареєстровані державною адміністрацією. Не скаржився позивач і на втручання у діяльність релігійної організації з боку органів державної влади, не вказував, що держава порушила нейтралітет і безсторонність у питаннях свободи думки, совісті чи релігії.

За таких обставин суди України, які, здійснюючи свої функції відповідно до статті 124 Конституції України, не мали і не мають повноважень на вирішення питань, що регламентуються традиціями та внутрішніми настановами церкви та її релігійними організаціями.

До таких, зокрема, належать ті традиції та настанови, котрі визначають правила церковного життя православної церкви, представники якої є сторонами конфлікту у цій справі.

Те, що стосується внутрішнього церковного управління, розглядається, судиться і визначається виключно Митрополитом Київським і Всієї України і Священним Синодом, «слідуючи євангельському та іншому вченню, згідно зі священним переданням і шанованими канонічними постановами … Святої Православної Церкви, і настанови 6-го канону І Нікейського Вселенського Собору, який визначає, що «якщо ж при спільному голосуванні всіх, яке буде справедливим, і згідно церковного канону, двоє чи троє через власну схильність до суперечок заперечують, то нехай має силу рішення більшості», до того ж зберігається право всіх архієреїв та іншого духовенства на апеляційне звернення до Вселенського Патріарха , який має канонічну відповідальність приймати безапеляційні судові рішення для єпископів та іншого духовенства помісних церков, згідно з 9-м і 16-м священними канонами IV Халкідонського Вселенського Собору (Томос про автокефалію Православної церкви України).

До компетенції Собору єпископів входить розгляд усіх питань, що стосуються життя Української православної церкви (Статут про управління Української православної церкви).

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у цій справі не встановила, що релігійні організації, які є сторонами конфлікту, порушили закони держави чи їх поведінка загрожує існуючому правопорядку, а також що конфлікт неможливо вирішити на основі церковних правил, традицій та настанов. Державний суд не обґрунтував також необхідності втручання у внутрішні справи церкви (пункти 8.44, 8.45, 8.62 Постанови Великої Палати Верховного Суду).

На мою думку, втручання судів у церковні справи у цьому випадку не було виправданим.

Велика Палата Верховного Суду вважала, що у справі існує юридичний спір і цей спір є корпоративним, а тому підлягає вирішенню у господарських судах. При цьому Велика Палата Верховного Суду опиралася на правову позицію, сформульовану нею в постанові від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, відповідно до якої спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними в розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України незалежно від того, чи є позивач та інші учасники справи акціонерами (учасниками) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами ГПК України.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).

Стаття 14 цього Закону визначає порядок реєстрації статуту релігійної організації (центру, громади, монастиря, релігійного братства тощо), а також визначає перелік документів, які додатково подаються до статуту релігійної організації в новій редакції.

Частина 17 цієї статті вказує, що в разі подання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, а також обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим неповного переліку документів, визначеного у цій статті, та/або оформлення їх без дотримання встановлених вимог, відсутності у статуті (положенні) релігійної організації відомостей, встановлених частиною третьою статті 12 цього Закону, релігійній організації пропонується у межах строків, встановлених цим Законом, усунути виявлені недоліки.

У цій справі суди встановили, що статут Калинівської парафії Житомирської єпархії Української православної церкви підлягав реєстрації в державних органах після його затвердження єпархіальним архієреєм Житомирської єпархії Української православної церкви, зміни та доповнення цього статуту можуть вноситись виключно зі згоди єпархіального архієрея.

Стаття 15 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачає, що у реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству.

Рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації із зазначенням підстав відмови повідомляється заявникам письмово в десятиденний термін. Це рішення може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України.

Релігійна особа як юридична організація має реєструватися відповідно до встановленого законом порядку; відмова в державній реєстрації статуту релігійної організації можлива лише з підстав, визначених законом.

Велика Палата Верховного Суду повинна була звернути увагу на те, що ЄСПЛ у рішенні «Свято-Михайлівська Парафія проти України» (№ 77703/01) зазначив: «відмова органів національної влади надати громаді віруючих статус юридичної особи є порушенням права на свободу віросповідання згідно зі статтею 9 Конвенції (995_004) (див. Metropolitan Churh of Bessarabia, § 105)... Право віруючих на свободу віросповідання передбачає, що громада зможе функціонувати мирно без будь-якого свавільного втручання держави (див. Hasan and Chaush v. Bulgaria, № 30985/96, § 62)». ЄСПЛ вважає, що ситуація, коли релігійна організація вочевидь конфліктує з керівництвом церкви, до якої вона належить (див. пункти 17-21 та 23 рішення ЄСПЛ), та зобов`язана внести зміни до статуту та зареєструвати їх (інакше вона ризикує бути виключеною зі складу юридичної особи, яку вона сама створила), вимагала від органів державної влади надзвичайно делікатного та нейтрального підходу до конфлікту. ЄСПЛ зробив висновок, що відмова Київської міської державної адміністрації зареєструвати зміни до статуту громади-заявника, яка була підтримана Київським міським судом та Верховним Судом (див. пункти 42 та 50-52 названого рішення ЄСПЛ), становить втручання у право громади-заявника на свободу віросповідання, передбачене статтею 9 Конвенції, взятою окремо та у поєднанні із статтею 11 Конвенції.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду мала констатувати, що втручання держави у свободу віросповідання в її колективному аспекті може мати місце як унаслідок рішень, дій, бездіяльності органів, які здійснюють реєстрацію релігійної організації, так і внаслідок рішень суду втрутитись у вирішення внутрішніх питань релігійних організацій.

З огляду на останнє Велика Палата Верховного Суду повинна була з великими пересторогами та увагою розглянути питання як щодо меж втручання держави (державного суду) у даний конфлікт, так і стосовно обґрунтованості поширення на такі спори правил, за якими здійснюється судочинство у сферах, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності (за правилами ГПК України).

На мою думку, питання свободи світогляду і віросповідання не є питаннями, схожими з тими, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності або які стосуються приватизації майна чи акцій, часток, паїв тощо (стаття 20 ГПК України).

Разом з тим відповідно до статті 96-1 ЦК України корпоративними відносинами є відносини між учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) юридичних осіб, у тому числі які виникають між ними до державної реєстрації юридичної особи, а також відносини між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) щодо виникнення, здійснення, зміни і припинення корпоративних прав. Права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства. Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об`єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи. ЦК України доповнено статтею 96-1 згідно із Законом України № 2465-IX від 27 липня 2022 року. Таким чином, на час розгляду справи у касаційному порядку з`явилося нормативне визначення поняття корпоративних відносин і корпоративних прав.

Вочевидь Верховна Рада України розтлумачила поняття, яке є підґрунтям для ще більш чіткого розуміння того, що судові спори, у яких стороною можуть бути релігійні організації, не належать до юрисдикції господарських судів.

На мою думку, справи внутрішньої організації і діяльності релігійних організацій до корпоративних не належать. Більше того, такі питання перебувають поза межами судового контролю та державного регулювання.

Ураховуючи все наведене вище, вважаю, що Велика Палата Верховного Суду мала відступити від свого висновку, сформульованого в постанові від 06 квітня 2021 рокуу справі № 910/10011/19, у зв`язку зі зміною правового регулювання питання про корпоративні права учасників (засновників, акціонерів, пайовиків) юридичних осіб.

За результатами розгляду цієї справи Велика Палата Верховного Суду повинна була скасувати судові рішення попередніх інстанцій та закрити провадження у справі у зв`язку з тим, що цей спір не підлягає розгляду в судовому порядку.

Суддя Н. В. Шевцова