Ухвала

від 27.07.2023 по справі 906/1330/21

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

27 липня 2023 року

м. Київ

Справа № 906/1330/21

Провадження № 12-38гс23

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Пількова К. М.,

суддів Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Катеринчук Л. Й., Кишакевича Л. Ю., Мартєва С. Ю., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,

перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.09.2022 (суддя Соловей Л. А.)

та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.11.2022 (головуючий суддя Олексюк Г. Є., судді Мельник О. В., Гудак А. В.) у справі

за позовом ОСОБА_1

до Релігійної громади Покрова Пресвятої Богородиці Житомирсько-Овруцької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)

про визнання недійсним протоколу загальних зборів та визнання недійсним статуту,

УСТАНОВИЛА:

1. У листопаді 2021 року ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Релігійної громади Покрова Пресвятої Богородиці Житомирсько-Овруцької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) (далі - Відповідач) з позовом про визнання недійсним протоколу № 2 загальних зборів від 06.07.2019 та визнання недійсним статуту Релігійної організації «Релігійна громада Покрова Пресвятої Богородиці Житомирсько-Овруцької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) (далі - Релігійна організація УПЦ) у новій редакції.

2. Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорювані загальні збори 06.07.2019 були скликані неуповноваженими особами, без повідомлення Позивача - настоятеля Релігійної організації УПЦ та дійсних її членів, а рішення про зміну підлеглості релігійної громади в організаційних та канонічних питаннях, внесення відповідних змін до статуту прийнято особами, які не були членами Релігійної організації УПЦ, оскільки їх не було включено до складу парафіяльних зборів Релігійної організації УПЦ.

Позивач вважає, що збори були проведені з порушенням процедури, визначеної статутом та Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації», внаслідок прийнятих на цих зборах незаконних рішень, що стосувалися статутної діяльності, зареєстровано статут Релігійної організації в новій редакції, тому протокол № 2 від 06.07.2023 та нова редакція статуту мають бути визнані недійсними.

3. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 20.09.2022, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.11.2022, у задоволенні позову відмовлено повністю.

4. Судові рішення обґрунтовані посиланням на рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України», в якому ЄСПЛ зауважив, що при вирішенні спору по суті національні суди мали дослідити, чи було втручання у право на свободу віросповідання необхідним у демократичному суспільстві, тобто здійсненим в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Отже, здійснюючи правову оцінку обставин справи, суди повинні спиратися на положення статті 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а також на прецедентне право ЄСПЛ, що є джерелом тлумачення вказаної статті, надаючи її приписам більш конкретного характеру.

Суди попередніх інстанцій вказали, що оскільки на загальних зборах членів релігійної громади 06.07.2019 приймалося рішення лише про зміну підлеглості територіальної громади у канонічних та організаційних питаннях і прийняття статуту цієї релігійної громади у новій редакції, натомість жодного рішення про відвідування церкви не приймалося, то відсутні підстави вважати, що відбулося втручання у право Позивача на свободу віросповідання.

З огляду на наведене суди дійшли висновку про те, що рішення загальних зборів членів релігійної громади про зміну підлеглості релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях без вирішення питань щодо порядку відвідування церкви, заборони проведення релігійних обрядів не порушує прав Позивача. Ці висновки обґрунтовані також посиланням на схожу позицію, викладену у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 598/157/15-ц.

Суди також вказали, що за змістом статуту Відповідача (у редакції 1991 року) не встановлено будь-якого порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду, порядку їх обліку, ведення реєстру, які б дали можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади.

При цьому встановлено, що на загальних зборах 06.07.2019 були присутніми 10 парафіян, на зборах 20.01.2019 - 28 членів релігійної громади, однак ні чинне законодавство України, ні статут церкви не визначають необхідної кількості присутніх на зборах від загальної кількості членів релігійної громади та не встановлюють умов правомочності парафіяльних зборів.

Водночас, на переконання судів, особи, які так чи інакше беруть участь у житті релігійної громади, вважають себе належними до неї, не підпадають під обмеження, встановлені статутами релігійної громади, можуть бути членами релігійної громади.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд погодився з висновками місцевого господарського суду про те, що частина жителів села Калинівка Житомирського району Житомирської області вирішила добровільно змінити канонічну приналежність, перейшовши до Православної Церкви України, чим виразили своє право на свободу віросповідання, необхідне в демократичному суспільстві. Реалізація такого права релігійної громади не може обмежуватись особистими інтересами особи, яка не погоджується із прийнятими рішеннями про канонічне підпорядкування релігійної громади. Рішення загальних зборів членів релігійної громади про зміну підлеглості релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях без вирішення питань щодо порядку відвідування церкви, заборони проведення релігійних обрядів не порушує прав Позивача, а відтак він не довів порушення своїх прав оскаржуваним рішенням та неправомірності його прийняття.

Разом з цим суди звернули увагу на те, що відповідно до частини восьмої статті 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» частина громадян, яка не згодна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду та укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їх власником (користувачем), відтак Позивач не позбавлений права бути настоятелем релігійної громади з канонічною приналежністю Українській Православній Церкві.

Місцевий та апеляційний господарські суди вказали, що спірні рішення загальних зборів від 06.07.2019, на яких прийнято статут у новій редакції, є чинними, а Позивач не навів та не надав доказів невідповідності статуту в новій редакції нормам законодавства, отже, підстави для визнання його недійсним відсутні.

5. 10.12.2022 Позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - КГС ВС) з касаційною скаргою, в якій просить прийняті у справі судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

6. Скаржник вважає, що судові рішення прийнято за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, внаслідок застосування норм права без урахування висновків щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права в подібних правовідносинах.

7. На думку Скаржника, суди попередніх інстанцій допустили порушення статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), не врахувавши висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, щодо того, що вимога про визнання недійсним статуту релігійної організації в новій редакції є належним та ефективним способом захисту у спірних правовідносинах.

8. Скаржник послався також на те, що суди допустили грубі порушення вимог частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та не врахували висновків Верховного Суду, викладених у тій же постанові від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункти 66-72), при дослідженні доказу - додатка до протоколу № 2 від 06.07.2019, який підписаний не членами Релігійної організації УПЦ.

9. Скаржник вказав, що фактично предметом позову є той факт, що прийняття рішення про перереєстрацію релігійної громади відбулось за участю неповноважних осіб, які взагалі не були членами Релігійної організації УПЦ, а не лише порушення прав настоятеля ОСОБА_1 та релігійної громади Української Православної Церкви щодо права на сповідування своєї релігії. А за змістом статуту у редакції 1991 року суди не встановили будь-якого врегульованого порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядку їх обліку та ведення реєстру, що давало б можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади.

Ні цей статут, ні законодавство не містять поняття фіксованого членства в релігійній організації, визначеної процедури прийняття в члени релігійної громади.

10. Скаржник послався на те, що суди не врахували доказ на підтвердження кількості членів релігійної організації - протокол парафіяльних зборів Релігійної організації УПЦ від 20.01.2019 № 2, яким було визначено кількість членів релігійної громади - 28 осіб. Наведене свідчить про неправильне застосування судами статті 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо вимог до кворуму загальних зборів.

11. Скаржник стверджує, що відсутній висновок Верховного Суду про застосування статті 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», а суди, на думку Скаржника, помилково ототожнюють поняття «територіальна» та «релігійна» громади, тоді як правильним є застосування, яке визначено Державною службою України з етнополітики та свободи совісті у відповідних рекомендаціях, тому врахуванню не підлягають рішення, ухвалені не членами релігійної громади.

12. Ухвалою від 25.01.2023 КГС ВС відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та призначив справу до розгляду.

13. Ухвалою від 14.03.2023 колегія суддів КГС ВС цю справу передала на розгляд палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів КГС ВС, оскільки вважала за необхідне уточнити висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 14.12.2022 у справі № 924/173/22, щодо застосування статті 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» з метою забезпечення правової визначеності та подолання наявних сумнівів стосовно тлумачення вимог чинного законодавства.

14. Ухвалою від 31.03.2023 справа прийнята та призначена до розгляду палатою для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів КГС ВС, а ухвалою від 20.06.2023 передана на розгляд до Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 302 ГПК України, оскільки колегія суддів палати вважає, що справа містить виключну правову проблему, вирішення якої є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

15. Судді палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів КГС ВС, зважаючи на завдання господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі, вважають, що у цій справі необхідно перевірити, чи вплинув фактичний процес реалізації та застосування Закону України від 17.01.2019 № 2673-VIІI «Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи» на гарантовані Конституцією України та Конвенцією права Позивача, у зв`язку із чим необхідно вирішити такі питання:

- Яким чином має визначатися членство в релігійній громаді, якщо статутом не передбачено фіксоване членство та відсутній облік членів релігійної громади?

- Яким чином визначається правомочність (повноважність) загальних зборів (дві третини від кількості членів релігійної громади) приймати рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту, якщо статутом не передбачено фіксоване членство та облік членів релігійної громади?

- Чи порушуються прийняттям рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту права керівника (настоятеля) релігійної організації, що не згодний з таким рішенням, якщо він його оскаржує з підстав прийняття неповноважними членами організації?

- Чи є рішення про зміну підлеглості в канонічних та організаційних питаннях втручанням у право первісної релігійної громади та її настоятеля, що не згодний з таким рішенням, сповідувати свою релігію спільно з іншими в розумінні статті 11 у поєднанні зі статтею 9 Конвенції? Чи було порушено таке право відповідно до конкретних обставин справи?

16. Судді палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів КГС ВС зазначають, що особливістю цієї справи є те, що Позивач як керівник релігійної громади УПЦ заперечує, що рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту було ухвалено неуповноваженими членами релігійної громади. Тому питання членства в релігійній громаді є одним з ключових у цьому спорі.

17. У цій справі прямо не оскаржуються дії держави. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін до статуту по суті є рішенням про припинення діяльності Релігійної організації УПЦ, настоятелем (священослужителем) якої був Позивач, оскільки його наслідком є необхідність створення нової громади для продовження діяльності громади УПЦ. Таке рішення прийнято іншими особами, які, як і Позивач у справі, визначали себе членами релігійної громади УПЦ.

Таке рішення фактично призвело до позбавлення релігійної громади УПЦ, очолюваної Позивачем, правоздатності юридичної особи, оскільки статут релігійної організації у новій редакції був затверджений розпорядженням голови Житомирської ОДА і були внесені відповідні зміни до держаного реєстру. Наведене унеможливило здійснення нею прав, пов`язаних з наявністю статусу юридичної особи, наприклад, права володіти та орендувати об`єкт нерухомого майна, права проводити богослужіння в культовій будівлі, реалізувати право на судовий захист, а реалізацію таких прав ЄСПЛ послідовно визнавав невід`ємною складовою здійснення права на сповідування своєї релігії (рішення ЄСПЛ у справі «Релігійна громада Свідків Єгови та інші проти Австрії»).

Релігійна громада УПЦ в селі Калинівка фактично перестала бути зареєстрованою організацією, тому Позивач - священнослужитель та інші громадяни, які були її членами, були позбавлені права сповідувати свою релігію спільно з іншими. Наявність у них права утворити нову релігійну громаду (частина восьма статті 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації») має оцінюватися в контексті дотримання принципу пропорційності, але не впливає і не виключає висновку про наявність втручання в право.

18. Рішення про зміну підлеглості не приймалось безпосередньо державою, але було наслідком прийнятого 17.01.2019 Закону Украйни № 2673-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи», яким установлено відповідну процедуру.

Окрім того, рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту було зареєстровано державою в особі державної адміністрації в порядку, встановленому статтею 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Закон передбачає можливість відмови, якщо зміни і доповнення статутів або діяльність суперечать чинному законодавству, що означає обов`язок уповноваженого державного органу перевіряти дотримання процедури з метою захисту прав заінтересованих осіб. Без проведення реєстраційних дій первісна релігійна громада не втрачає правосуб`єктності.

З цих підстав Верховний Суд дійшов висновку, що рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту, що були зареєстровані державною адміністрацією, внаслідок чого релігійна громада Позивача втратила правоздатність, є «обмеженням» прав Позивача сповідувати свою релігію спільно з іншими особами, що гарантовано статтею 9 Конвенції та тлумачиться у поєднанні зі статтею 11 Конвенції.

19. Суд зауважив, що згідно із чинним законодавством держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і зміну такої підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами (частина третя статті 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»).

Також закон визначає, що членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення та на вимогах статуту (положення) релігійної громади (частина друга статті 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»).

20. В ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати судді палати КГС ВС також звертають увагу на те, що рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади (частина четверта статті 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»).

Отже, Закон чітко передбачає можливість прийняття рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади. Такі положення застосовні, якщо відповідно до вимог статуту (положення) релігійної громади можливо встановити кількість членів релігійної громади.

21. Водночас, на думку суддів палати КГС ВС, в законі існує прогалина щодо вирішення цього питання, якщо релігійна громада, користуючись своїм правом самостійно вирішувати свої внутрішні справи, не визначила у статуті на власний розсуд порядок прийняття нових та виключення існуючих членів, порядок обліку членів громади. Так само Закон не регламентує порядок правового статусу вірян (прихожан) церкви, що ототожнюють себе як члени релігійної громади, але не визнаються такими її керівником, тощо. Подолання цієї законодавчої прогалини у спосіб, сумісний зі статтями 9, 11 Конвенції, є завданням суду.

Беручи до уваги наявність прогалини в законодавчому регулюванні питання визначення необхідної кількості членів релігійної громади для прийняття рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту у разі, коли загальна кількість членів не визначена, ураховуючи необхідність вирішення питання застосування аналогії закону чи права у цій справі, а також зважаючи на те, що питання у справі стосується захисту прав людини і основоположних свобод, що гарантуються Конституцією України та Конвенцією, і вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі, Суд вважає, що у межах цієї справи наявні ознаки якісного критерію виключної правової проблеми у справі, вирішення якої є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

22. В своїй ухвалі КГС ВС також вказав, що аналіз судової практики, здійснений на підставі інформації, що міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень, свідчить що значна кількість справ у спорах, що пов`язані зі зміною підлеглості релігійної громади (в тому числі з «колишніми» керівниками релігійних громад щодо усунення їх від користування будівлями після здійснення зміни підлеглості) розглядаються як в судах господарської (зокрема, справи № 910/12018/22, 910/14722/22, 924/356/23, 924/278/23, 906/820/22, 902/1043/21, 911/1900/22, 903/511/22, 910/13963/21, 727/5571/19, 902/1283/21, 918/74/22, 910/18406/21, 727/5575/19, 910/4517/22 та інші), так і цивільної юрисдикції (справи № 359/1946/23, 567/1464/22, 167/439/22 та інші), що ілюструє наявність кількісного критерію у цій справі.

23. Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

24. Згідно із частиною першою статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Частиною третьою цієї ж статті встановлено, що розгляд справ у суді касаційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

25. Відповідно до частини другої статті 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання, якщо їх явка є не обов`язковою. При цьому в частині другій статті 121 цього Кодексу зазначено, що ухвала, якою суд повідомляє про призначення судового засідання, повинна містити, зокрема, вказівку про те, що участь особи не є обов`язковою.

26. Наведені підстави є достатніми для прийняття та призначення цієї справи до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи про те, що їх явка не є обов`язковою.

Керуючись статтями 120, 121, 233-235, 301, частиною п`ятою статті 302 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

1. Прийняти до розгляду справу № 906/1330/21 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.09.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.11.2022 у справі за позовом ОСОБА_1 до Релігійної громади Покрова Пресвятої Богородиці Житомирсько-Овруцької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) про визнання недійсним протоколу загальних зборів та визнання недійсним статуту.

2. Призначити справу № 906/1330/21 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження на 18 жовтня 2023 року о 12 годині 00 хвилин у приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.

3. Повідомити учасників справи № 906/1330/21, що їх явка не є обов`язковою.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач К. М. ПільковСудді:І. А. ВоробйоваО. М. Ситнік М. І. ГрицівІ. В. Ткач Ж. М. ЄленінаО. С. Ткачук І. В. ЖелєзнийВ. Ю. Уркевич Л. Й. КатеринчукЄ. А. Усенко Л. Ю. КишакевичН. В. Шевцова С. Ю. Мартєв