Постанова

від 27.07.2023 по справі 906/190/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2023 року Справа № 906/190/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Коломис В.В., суддя Миханюк М.В. , суддя Саврій В.А.

секретар судового засідання Романець Х.В.

за участю представників сторін:

позивача - Григор`єв Р.І., адвокат (в режимі відеоконференції);

відповідача - Малахов М.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Риолан Плюс" на рішення Господарського суду Житомирської області від 31 січня 2023 року (повний текст складено 15.02.2023) у справі №906/190/22 (суддя Машевська О.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Риолан Плюс"

до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі відокремленого підрозділу філії "Народицьке спеціалізоване лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"

про стягнення 1 141 433,63 грн збитків за неповернення речі

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 31 січня 2023 року у справі №906/190/22 в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Риолан Плюс" про стягнення з Державного підприємства "Народицьке спеціалізоване лісове господарство" 1 000 000,00 грн компенсації за модуль, 78 629,81 грн плати за користування майном, 48 913,41 грн інфляційних втрат та 13 890,41 грн 3% річних - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, ТОВ "Риолан Плюс" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позов задоволити.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення Господарським судом Житомирської області норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.04.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Риолан Плюс" на рішення Господарського суду Житомирської області від 31 січня 2023 року у справі №906/190/22. Призначено справу №906/190/22 до розгляду на 11 травня 2023 року об 12:00 год.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.05.2023 розгляд апеляційної скарги відкладено на 25 травня 2023 року о 10:45 год.

У зв`язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії Саврія В.А. у період з 24.05.2023 по 29.05.2023 включно, судове засідання у справі №906/190/22, призначене на 25.05.2023 об 10:45 год. не відбулося.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.05.2023 клопотання Державного підприємства "Народицьке спеціалізоване лісове господарство" про заміну сторони її правонаступником - задоволено. Замінено відповідача у справі №906/190/22 - Державне підприємство "Народицьке спеціалізоване лісове господарство" (ідент.код 00992562) на його правонаступника - Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" (ідент.код 44768034) в особі відокремленого підрозділу філії "Народицьке спеціалізоване лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (ідент.код ВП 45015195). Розгляд апеляційної скарги призначено на 08 червня 2023 року об 11:15 год.

08.06.2023 на електронну адресу апеляційного господарського суду від представника Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі відокремленого підрозділу філії "Народицьке спеціалізоване лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" надійшли пояснення щодо суті позовних вимог та апеляційної скарги у справі №906/190/22, в яких заявник просить суд апеляційну скаргу ТОВ "Риолан Плюс" на рішення Господарського суду Житомирської області від 31.01.2023 у справі №906/190/22 - залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.06.2023 у справі №906/190/22, серед іншого, розгляд апеляційної скарги відкладено на 27 липня 2023 року о 11:30 год. Запропоновано ТОВ "Риолан Плюс" до 17.07.2023 надати суду письмові пояснення з урахуванням пояснень Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі відокремленого підрозділу філії "Народицьке спеціалізоване лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".

25 липня 2023 року на адресу апеляційного суду від ТОВ "Риолан Плюс" надійшли письмові пояснення щодо відзиву відповідача з клопотанням про поновлення строку, в яких скаржник заперечує щодо доводів та вимог відповідача, викладених в письмових поясненнях від 08.06.2023.

Безпосередньо в судовому засіданні представники сторін повністю підтримали вимоги та доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між ТОВ "Риолан Плюс" (постачальник ) та Державним підприємством "Народицьке спеціалізоване лісове господарство" (замовник) існували договірні відносини щодо поставки газу скрапленого (марка СПБТ, БТ, ПБА), які регулювались договором №РП-002 від 26.10.2012 зі строком дії до 31.12.2012, договором №РП-001 від 01.01.2013 зі строком дії до 31.12.2013 та договором поставки №РП-1 оптових та тендерних закупівель від 01.01.2014 (далі - договір поставки №РП-1 від 01.01.2014) зі строком дії до 31.12.2018 (т.1, а.с. 15-21).

Згідно п.п. 1.3, 2.1 договору поставки №РП-1 від 01.01.2014 товаром, що поставляється, є газ скраплений (марка СПБТ,БТ,ПБА) для комерційного використання. Передача товару здійснюється на умовах FCA, а його перевезення - автотранспортом (п.п. 1.1, 4.4 договору); момент поставки товару є дата, що зазначена у відповідних супровідних документах (видаткові накладні, товарно-транспорті накладні, інше) (п.4.5 договору); ціна за одиницю товару формується та узгоджується сторонами і вказується у рахунку - фактурі або у видатковій накладній, що виписується продавцем (п.4.1 договору); договір діє до 31.12.2018, але в будь-якому випадку до повного виконання зобов`язань обома сторонами (п.7.1 договору); умови даного договору можуть бути змінені за взаємною згодою сторін з обов`язковим складанням письмового документа (п.7.2 договору) (надалі у тексті - Договір поставки № РП-1 від 01.01.14).

Як встановлено судами обох інстанцій, сторони не змінювали умову п.7.1 договору поставки № РП-1 від 01.01.2014 в частині строку його дії після 31.12.2018 шляхом складання письмового документа.

Разом з тим, як зазначає позивач, сторони з 01.01.2019 продовжили відносини поставки газу скрапленого, вказуючи у видаткових накладних та рахунках-фактурах договір поставки №РП-1 від 01.01.2014 як підставу для такої поставки та здійснення оплати (т.1, а.с. 21-147). Також між сторонами впродовж 2020-2021 років підписувались акти звірки взаєморозрахунків за такими документами як видаткова накладна та банківська виписка (т.1, а.с. 218-236).

Остання поставка газу скрапленого у 2021 році підтверджується видатковою накладною №РН-154 від 19.07.2021, у якій вказано договір поставки №РП-1 від 01.01.2014 як підставу для такої поставки (т.1, а.с.147).

01 січня 2019 року між ТОВ "Риолан Плюс" (розпорядник/позивач) та ДП "Народицьке спеціалізоване лісове господарство" (користувач/відповідач) був укладенийдоговір безоплатного користування газовим модулем №РП-01 (далі - договір безоплатного користування, т.1, а.с. 237-239), згідно п.п. 1.1, 1.2 якого розпорядник передає, а користувач приймає у тимчасове безоплатне строкове користування автомобільний газовий заправний пункт модульного типу, що складається з: посудини для зберігання скрапленого газу 6,3 куб.м, заводський №17431, виробництва Росії заводу "Кузполімермаш", 1971р. випуску; колонки заправної УЗСГМ-01, заводський № 0124, виробництво ТОВ "Технопроект" 2001р. випуску; насосу марки SRC 4.08.5.1160 LPG, заводський №459898 з двигуном марки WE-F100LS4P, заводський №022806, 2005р. випуску (далі - АГЗП), який знаходиться за адресою: Житомирськаобласть, Народицький район, с.Радча, територія гаражу користувача. Розпорядник зобов`язується передати коритстувачу в тимчасове користування об`єкт на підставі даного договору і не потребує додаткових інших документів для його передачі, фактом передачі об`єкту слугує сам договір.

Строк дії договору - з моменту підписання до 30.12.2021р. Якщо жодна сторона в строк до 1 місяця до закінчення строку користування не заявить про намір припинити цей договір, то строк безоплатного користування автоматично продовжується на 2 роки і 11 місяців (п.п. 2.1, 2.2 договору безоплатного користування).

Згідно п.2.3 договору безоплатного користування розпорядник має право в односторонньому порядку достроково розірвати договір у випадку не виконання договірних зобов`язань користувача , повідомивши про це до дня дострокового розірвання договору за 3 доби.

Плата за користування об`єкту не нараховується (п.3.1 договору безоплатного користування).

Користувач зобов`язується: утримувати об`єкт користування в належному стані та використовувати його згідно умов договору; за власний рахунок усувати несправності та поломки комунікацій об`єкта користування тощо (п.5.1 договору безоплатного користування).

Повернення розпоряднику об`єкта користування здійснюється двосторонньою комісією, що складається з представників сторін за актом прийому - передачі з моменту підписання якого об`єкт користування вважається повернутим (п.п. 6.1-6.3 договору безоплатного користування).

Зміни до договору можуть мати місце за взаємним погодженням сторін, викладених у письмовій формі в додаткових угодах (п.9.3 договору безоплатного користування).

10 січня 2019 року між ТОВ "Риолан Плюс" (розпорядник/позивач) та ДП "Народицьке спеціалізоване лісове господарство" (користувач/відповідач) був укладений додатковий договір-угоду №1 про матеріальні гарантії збереження майна та можливі ризики комерційних втрат (далі - договір-угода №1, т.1, а.с. 240-241), згідно п.1.1 якого у зв`язку з безоплатною передачею розпорядником Об`єкта (АГЗП) користувачу згідно договору №РП-01 від 01.01.2019 - останній зобов`язується нести повну відповідальність за всі можливі ризики щодо пошкодження/знищення переданого майна і відшкодування можливих комерційних втрат розпорядника.

Об`єкт передається користувачу при умові постачання газу скрапленого в АГЗП виключно розпорядником. Постачання третіх осіб без дозволу розпорядника заборонено (п.2.1 договору-угоди №1).

У випадку, якщо користувач зупинив поставки газу від розпорядника і протягом 3 робочих днів не повідомив про можливу зміну подальшої співпраці, не запропонував викуп об`єкта користування та не повернув його - майно вважається як таке, що "не повернене з користування" втрачене розпорядником (п.3.1 договору-угоди №1).

Користувач зобов`язується протягом місяця компенсувати розпоряднику вартість майна, що не повернене, згідно п.3.1, а також його комерційні втрати діяльності оцінені сторонами в такому випадку у загальній сумі компенсації в один мільйон гривень нуль копійок (п.5.1 договору-угоди №1).

Розпорядник має право односторонньо з моменту зупинки поставок газу користувачу автоматично нараховувати плату за користування комерційного зиску втраченого об`єкта у сумі 1 грн/л середнього об`єму/місяць у розрахунку за останні повні 6 місяців споживання користувачем газу з АГЗП (п.6.1 договору-угоди №1).

Після отримання розпорядником повної компенсації втраченого майна згідно п.5.1 та існуючої заборгованості з послуг платного користування згідно п.6.1 останній зобов`язаний передати користувачу всю існуючу технічну документацію на об`єкт та виписати видаткову накладну (п.6.2 договору-угоди №1).

На підставі п.6.1 договору-угоди №1 розпорядник зобов`язаний виписувати акти надання послуг з платного користування втраченого об`єкту включно до моменту отримання за нього повної компенсації "за втрату" від користувача (п.7.1 договору-угоди №1).

14.07.2021 ТОВ "Риолан Плюс" звернулось до ДП "Народицьке спеціалізоване лісове господарство" з листом №110 від 13.07.2021 (т.2, а.с.6), в якому посилаючись на те, що у газовому модулі переданому у користування закінчився газ з сумарним лічильником 1571441,83 літри і заявка на подальше постачання не надходить, просить протягом доби повідомити про обраний вид співпраці: безперервне постачання газу в об`єкт користування; подальше платне користування газовим модулем; подальша оренда на умовах повного розрахунку заборгованості в сумі 424150,24 грн з ПДВ, та оплати попереднього авансового платежу за оренду щомісяця до початку наступного; викуп об`єкта користування; повернення об`єкта користування протягом 3 робочих днів. Також вказало, що у випадку відсутності вибору співпраці або відповіді в 3-х денний термін, об`єкт вважатиметься як такий, що "не повернений з користування".

Вказаний лист ДП "Народицьке спеціалізоване лісове господарство" залишений без відповіді та належного реагування.

Враховуючи викладене та посилаючись на те, що підприємство, порушуючи договірні зобов`язання щодо користування річчю за договором безоплатного користування газовим модулем №РП-01 від 01.01.2019 та додатковим договором-угодою №1 від 10.01.2019, припинило здійснювати замовлення від товариства щодо поставки товару, не здійснило погашення поточної заборгованості, розпочало здійснювати поставку газу у модуль товариства від третіх осіб, не надало відповідьна лист від 13.07.2021 за вих. №110 щодо подальшої співпраці та не повернуло модуль товариству, а отже згідно п.3.1 договору-угоди №1 спірне майно вважається як таке, що "не повернене з користування" і втрачене розпорядником, ТОВ "Риолан Плюс" звернулось до суду з позовом про стягнення з ДП "Народицьке спеціалізоване лісове господарство" (правонаступником якого є ДСГП в особі відокремленого підрозділу філії "Народицьке спеціалізоване лісове господарство" ДСГП "Ліси України") 1 141 433,63 грн заборгованості, з яких 1 000 000,00 грн - компенсація за модуль (згідно п.5.1 договору-угоди №1), 48 913,41 грн - інфляційні втрати, 13 890,41 грн - 3% річних, 78 629,81 грн - плата за користування спірним майном (згідно п.6.1 договору-угоди №1).

Місцевий господарський суд, розглянувши подані позивачем документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За загальним правилом ч.3 ст.14 ЦК України виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

За своєю сутністю цивільно-правова відповідальність означає виникнення у особи обов`язку майнового характеру, якого не було до вчинення правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов`язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Таким чином, правові наслідки порушення зобов`язання можуть бути встановлені договором або законом.

Разом з тим, у випадку виникнення між сторонами договірних відносин, визначальною у даному контексті є оцінка договору, який згідно з частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України є підставою для виникнення у сторін певних прав та обов`язків.

Сторони визнали існування договірних відносин за договором безоплатного користування газовим модулем №РП-01 від 01.01.2019. Не заперечується також сторонами і обставина знаходження АГЗП по вул. Заводській, 16 у селі Радча Народицького району, де розміщені гаражі підприємства.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст.827 ЦК України,за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними.

Відповідно до ч.2 ст.833 ЦК України, користувач зобов`язаний:

1) користуватися річчю за її призначенням або відповідно до мети, визначеної у договорі;

2) користуватися річчю особисто, якщо інше не встановлено договором;

3) повернути річ після закінчення строку договору в такому самому стані, в якому вона була на момент її передання.

Відповідно до ч.1 ст.836 ЦК України, якщо після припинення договору користувач не повертає річ, позичкодавець має право вимагати її примусового повернення, а також відшкодування завданих збитків.

Як вбачається, товариство як у позовній заяві, так і в апеляційній скарзі посилається на те, що підприємство було зобов`язано користуватися АГЗП відповідно до мети, визначеної у договорі безоплатного користування газовим модулем № РП-01 від 01.01.2019 в редакції додаткового договору - угоди №1 від 10.01.2019, у пункті 2.1 якого сторони погодили, що об`єкт передається користувачеві при умові постачання газу скрапленого в АГЗП виключно розпорядником.

Таким чином, право відповідача (користувача) на безоплатне користування АГЗП безпосередньо залежить від наявності між сторонами відносин поставки газу скрапленого саме товариством (розпорядником).

Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Тобто у разі невиконання або неналежного виконання умов цивільного договору на боржника покладається додаткова відповідальність. Таке забезпечувальне зобов`язання має аксесорний, додатковий до основного зобов`язання характер і не може існувати самостійно.

Враховуючи вимоги ст.6 та ч.1 ст.627 ЦК України щодо свободи договору та відсутність обмежень щодо множинності та способів забезпечення зобов`язання, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що компенсація в один мільйон гривень нуль копійок, визначена п.5.1 додаткового договору - угоди №1, є видом забезпечення виконання зобов`язання.

При цьому, забезпечувальне зобов`язання, яке передбачене у п.5.1 договору - угоди №1, залежить від наявності основного зобов`язання - поставки газу скрапленого товариством, як постачальником, підприємству, як покупцю. За наявності між сторонами договірних відносин поставки газу скрапленого користування АГЗП є безоплатним (п.3.1 договору безоплатного користування), що відповідає змісту ч.2 ст.827 ЦК України.

Водночас дія забезпечувального зобов`язання, передбаченого у п.5.1 додаткового договору-угоди №1, залежить від факту порушення основного зобов`язання, яке виникло з умов договору.

Так, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) (ч.1 ст.509 ЦК України).

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.2 ст.509 ЦК України). Договір є однією з підстав виникнення зобов`язання (п.1 ч.2 ст.11 ЦК України).

Зобов`язання, яке, виникло з договору, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору (ст.526 ЦК України).

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором (ст.527 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час (ч.ч.1, 2 ст.530 ЦК України).

Місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі (ч.1 ст.532 ЦК України).

Як встановлено судами обох інстанцій, договір безоплатного користування газовим модулем №РП-01 від 01.01.2019 є класичним договором позички і його умови не встановлюють зобов`язання сторін з поставкигазу скрапленого та не визначають заходи відповідальності за їх порушення (невиконання чи неналежне виконання).

Додатковий договір-угода №1 від 10.01.2019 хоч і доповнює договір безоплатного користування газовим модулем забезпечувальним зобов`язанням, однак фактично забезпечує виконання основного зобов`язання з поставки газу скрапленого.

Оскільки у ч.3 ст.827 ЦК України передбачено, що до договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу, а отже положення ч.1 ст.762 ЦК України про те, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що додатковий договір-угода №1 доповнює договір безоплатного користування газовим модулемтакими умовами, які викладені у п.п. 6.1, 7.1. До того ж ч.2 ст.628 ЦК України передбачає, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

При цьому, безпідставними є доводи державного підприємства щодо дефекту додаткового договору-угоди№1 від 10.01.2019 в частині оформлення його реквізитів з огляду на наявність в матеріалах справи його оригінального примірника (т.2, а.с.193). Судом встановлено, що розділ 8 "Відповідальність сторін", розділ 9 "Інші положення" та реквізити "Юридичні адреси, банківські реквізити, підписи сторін" додаткового договору- угоди №1 від 10.01.2019 повністю ідентичні тим, що містить договір безоплатного користування газовим модулем №П-01. Однак таке оформлення договірних відносин не спростовує дійсність правочинів (ст.204 ЦК України).

Судом також ставиться під сумнів дати укладення цих договорів - 01.01.2019 та 10.01.2019 відповідно за наявності встановленого факту заміни 21 січня 2019 року монтажною організацією насоса на газовому модулі на насос типу 4.08.5.1160 LPG за заводським №459898 з двигуном марки WE-F100LS4P №022806, 2005 року виробництва, тоді як договір безоплатного користування газовим модулем №РП-01 ідентифікує саме цей насос станом на 01.01.2019. Однак і ця обставина не спростовує дійсність правочинів (ст.204 ЦК України).

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Таким чином, з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) тлумачаться судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10.03.2021 у справі №607/11746/17).

Водночас, позивачем не доведено, а судом не встановлено існування основного зобов`язання - договору поставки газу скрапленого, а також змісту цього зобов`язання, яке не виконано відповідачем станом на 13.07.2021 у належному місці, у належний спосіб та строк. Відсутність цієї обставини - існування основного зобов`язання, унеможливлює реалізацію механізму забезпечувального зобов`язання за умовою п.3.1 додаткового договору - угоди №1 від 10.01.2019, який доповнює договір безоплатного користування газовим модулем №РП-01 від 01.01.2019.

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (ч.1 ст.598 ЦК України).

За змістом статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається, позивач в позовній заяві зазначає, що державне підприємство мало перед ним заборгованість за поставлений товар у розмірі 429 480,96 грн, однак не вказує за який період утворилась ця заборгованість і чи є у її загальному розмірі та, що виникла за фактами поставок газу скрапленого в межах строку дії договору оптових та тендерних закупівель №РП-1 від 01.01.2014. Також позивач визнає, що 28.04.2021 державне підприємство здійснило останню оплату за товар у розмірі 150 000,00 грн, однак не доводить, за якими поставками товару здійснена така оплата, з огляду на те, що згідно п.7.1 договору оптових та тендерних закупівель №РП-1 від 01.01.2014 останній дієдо повного виконання зобов`язання з оплати отриманого товару.

При цьому, доводи позивача про те, що саме умова п.7.1 договору оптових та тендерних закупівель №РП-1 від 01.01.2014, строк дії якого закінчився 31.12.2018, була договірною підставою для здійснення господарських правовідносин за таким договором до липня 2021 року, про що свідчать реквізити видаткових накладних, платіжних доручень та рахунків-фактур, а тому є всі підстави вважати державне підприємство зобов`язаною стороною у відносинах поставки газу скрапленого у спірний період, колегією суддів до уваги не беруться з огляду на таке.

Так, відповідно до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Цей строк починає спливати з моменту укладення договору, хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття "строк виконання зобов`язання" і "термін виконання зобов`язання" охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що за умовою п.7.1 договору оптових та тендерних закупівель №РП-1 від 01.01.2014, строк дії якого закінчився 31.12.2018, у позивача та відповідача дійсно могли існувати невиконані зобов`язання, однак позивачем ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не доведено, що такі існували станом на 13.07.2021 (дата звернення позивача до відповідача з листом про подальшу співпрацю).

За умовою п.1.1 договору оптових та тендерних закупівель №РП-1 від 01.01.2014, державне підприємство мало два зобов`язання: прийняти товар та оплатити його.

Положеннями ч.1 ст.628 ЦК України передбачено право сторін визначати як умови (пункти) на їх розсуд, так і умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Так, для договору оптових та тендерних закупівель №РП-1 від 01.01.2014 обов`язковими були умови визначені у Законі України "Про здійснення державних закупівель" №1197-VII від 10.04.2014 у відповідній редакції.

Однак, позивачем не доведено, що у державного підприємства, окрім обов`язку приймати товар та оплачувати його, існували інші факультативні зобов`язання, такі як виставити замовлення на товар тощо.

Як вбачається з матеріалав справи, відповідачем не заперечується факт постачання позивачем газу скрапленого у період з 01.01.2019 до 19.07.2021 включно в АГЗП, який є предметом позички. Натомість відповідач не визнає, що постачання товару відбувалось на договірній основі, і такою був договір оптових та тендерних закупівель №РП-1 від 01.01.2014, строк дії якого закінчився 31.12.2018.

Слід зазначити, що до предмету доказування у цій справі не входять обставини відповідності дій державного підприємства вимогам Закону України "Про публічні закупівлі" під час здійснення господарських операцій з придбання газу скрапленого у товариства у період з 01.01.2019 до 19.07.2021 з їх оформленням у первинних документах як таких, що складені на виконання договірного зобов`язання. В межах предмету доказування у цій справі апеляційний суд констатує, що умова п.7.1. договору оптових та тендерних закупівель №РП-1 від 01.01.2014 станом на 13.07.2021 не діяла.

При цьому, судами обох інстанцій достовірно встановлено відсутність між позивачем та відповідачем письмового договору поставки газу скрапленого у період з 01.01.2019 до 19.07.2021, зазначене не заперечується і сторонами.

Відповідно до ч.2 ст.14 ЦК України, особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Натомість, товариство звернулося до державного підприємства з листом за вих. №110 від 13.07.2021, у якому наголосило наступне: "Оскільки в нашому газовому модулі, що переданий Вам в користування на підставі діючого договору, закінчився газ з сумарним лічильником 1 571 441,83 літри, та від Вас не надходить заявка на подальше постачання".

Разом з тим, враховуючи відсутність між сторонами договірних відносин з поставки газу скрапленого, а відтак і зобов`язання державного підприємства оформляти заявки на його подальше постачання, доводи позивача про обов`язковість викладеного у листі за вих.№ 110 від 13.07.2021 для підприємства вибору співпраці з товариством в один із запропонованих способів колегія суддів вважає безпідставними, оскільки основою для такого вибору мали бути договірні відносини, опосередковані письмовим договором поставки, про що чітко доводить зміст першого абзацу листа вих №110 від 13.07.2021.

При цьому, доводи відповідача про неотримання вказаного листа спростовуються наявними в матеріалах справи квитанцією від 14.07.2021 та рекомендованим повідомленням з відміткою про вручення поштового відправлення 20.07.2021 (т.2, а.с.7).

Колегія суддів зазначає, що позивачем не доведено наявність у відповідача непогашеної заборгованості за поставлений газ скраплений 424 150,24 грн за період, що передував 31.12.2018 для того, щоб пов`язувати її з умовою п.7.1. договору оптових та тендерних закупівель №РП-1 від 01.01.2014.

Враховуючи викладене та зважаючи на те, що сторони не забезпечили виникнення договірних відносин з поставки газу скрапленого, підстави вважати, що станом на 13.07.2021 державне підприємство порушило умови п.2.1 та п.3.1 додаткового договору-угоди №1 від 10.01.2019, яким доповнено умови договору безоплатного користування газовим модулем №РП-01 від 01.01.2019, і таке порушення зумовило дію п.5.1додаткового договору-угоди №1 від 10.01.2019 - відсутні, а відтак і відсутні правові підстави для задоаолення позовних вимог в частині стягнення з відповідача компенсації вартості спірного майна в розмірі 1 000 000,00 грн.

Оскільки відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо сплати компенсації за об`єкт користування - АГЗП модульного типу у розмірі 1 000 000,00 грн, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення похідних позовних вимог в частині стягнення з відповідіча інфляційних втрат в сумі 48913,41 грн та 3% річних в сумі 13890,41 грн, нарахованих на підставі ч.2 ст.625 ЦК України в зв`язку з простроченням сплати компенсації за об`єкт користування.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідачаплати за користування газовим модулем за сім місяців у загальному розмірі 78 629,81, то колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до п.6.1 додаткового договору-угоди №1 від 10.01.2019, розпорядник має право односторонньо з моменту зупинки поставок газу користувачу автоматично нараховувати плату за користування комерційного зиску втраченого об`єкта у сумі 1 грн/л середнього об`єму/місяць у розрахунку за останні повні 6 місяців споживання користувачем газу в АГЗП.

Колегією суддів враховується те, що остання поставка газу скрапленого відбулася за видатковою накладною №РН-154 від 19.07.2021 (т.1, а.с.147), тобто після надіслання листа за вих.№ 110 від 13.07.2021, що в свою чергу спростовує доводи позивача, що державне підприємство ще станом на 13.07.2021 відмовилось замовляти товар у товариства на тих умовах та в тому порядку, які склалися між сторонами у позадоговірних, однак господарських відносинах.

Крім того, як встановлено судами обох інстанцій, державне підприємство з 01.09.2021 розпочало закупівлю скрапленого газу у постачальника ТОВ "Рікойл" на підставі договору №НСЛГ/261 від 30.08.2021, місце поставки: Житомирська область, Народицький район, с.Радча, вул.40-річчя Перемоги, буд.2 (т.2, а. с. 113 -118).

Таким чином, відсутні підстави вважати правомірним застосування в односторонньому порядку умови п.6.1 додаткового договору-угоди №1 від 10.01.2019, яким доповнено умови договору безоплатного користування газовим модулем №РП-01 від 01.01.2019 щодо стягнення плати за АГЗП з 26.07.2021.

Крім того, на підставі п.6.1 додаткового договору-угоди №1 від 10.01.2019 розпорядник зобов`язаний виписувати акти надання послуг з платного користування втраченого об`єкту включно до моменту отримання за нього повної компенсації "за втрату" від користувача (п.7.1 додаткового договору-угоди №1 від 10.01.2019).

Як встановлено судами обох інстанцій, в матеріалах справи відсутні, а позивачем не надано акти надання послуг за платне користування АГЗП, та докази їх відправки відповідачу на виконання п.7.1 додаткового договору-угоди №1 від 10.01.2019.

Також в матеріалах справи відсутній лист-відповідь державного підприємства №1046 від 19.10.2021 про відмову сплачувати за оренду АГЗП (на який позивач посилається у позовній заяві як на підставу своїх вимог); не надано позивачем такий лист і на вимогу ухвали Господарського суду Житомисрької області від 02.06.2022 у даній справі.

При цьому, апеляційним судом не надається оцінка долученому до апеляційної скарги листу вих.№1046 від 19.10.2021, з огляду на наступне.

Згідно з частинами 1, 2 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

У силу принципів диспозитивності та змагальності господарського судочинства, сутність яких викладено в статтях 13, 14 ГПК, а також положеннях статті 74 цього Кодексу, збирання доказів у справі не є обов`язком суду. Навпаки, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування у господарському проиесі покладений виключно на сторони спору, кожна з яких несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У статті 80 ГПК чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи. Так, за частиною 2 вказаної статті позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (частини 4, 5 вказаної статті).

Оскільки дана справа розглядалась за правилами загального позовного провадження, то питання, які стосуються подання доказів, вирішується судом першої інстанції на стадії підготовчого засідання (стаття 182 ГПК). Отже, за змістом вказаних норм всі докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані позивачем одночасно з позовною заявою, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем до суду та належним чином обґрунтована.

У свою чергу статтею 269 ГПК, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причт, що об`єктивно не залежали від нього.

Системний аналіз статей 80, 182, 269 ГПК свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповіднім позовом, і саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи (у даному випадку - позивача).

Надання судом апеляційної інстанції оцінки доказам, які були подані стороною у справі лише до суду апеляційної інстанції (додані до апеляційної скарги) без дослідження причин неподання цих доказів до суду першої інстанції є порушенням вимог статей 80 та 269 ГПК України. Вказане з урахуванням положень статті 282 ГПК України означає, що суд апеляційної інстанції, приймаючи додаткові докази, має викладати мотивувальну частину своєї постанови із зазначенням відповідного обґрунтування заявником неможливості їх подання до суду першої інстанції та з оцінкою апеляційною інстанцією такого обґрунтування (Постанова КГС ВС від 23.07.2019 у справі №917/2034/17).

Приймаючи від сторони у справі нові докази у справі, суд апеляційної інстанції задля дотримання принципу рівності та змагальності сторін повинен надати оцінку поясненням та доводам іншої сторони у справі щодо нових доказів.

Суд враховує, що одним із елементів права на суд (окрім права на доступ) є принцип процесуальної рівноправності сторін, або так званий принцип "рівної зброї" ("equality of arms"), згідно з яким кожній стороні має бути надано розумну можливість подати обґрунтування своєї позиції за умов, які б не ставили цю сторону у становище істотно невигідне по відношенню до опонента.

Цей принцип вимагає насамперед рівності сторін спору в їхніх процесуальних можливостях щодо подання доказів і пояснень у судовому провадженні (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands" від 27.10.1993 та "Ankerl v. Switzerland" від 23.10.1996).

З матеріалів господарської справи вбачається, що позивач до суду першої інстанції копію листа від 19.10.2021 не надавав. Вимоги ухвали суду від 02.06.2022 про надання вказаного листа-відповіді№1046 від 19.10.2021 також не виконав.

Разом з тим, позивач надаючи вказаний лист-відповідь, враховуючи, що останній поданий лише в суді апеляційної інстанції, тобто є новим доказом, в апеляційній скарзі на виконання вимог частини 4 статті 80, пункту 6 частини 2 статті 258, частини 3 статті 269 ГПК України взагалі не заявляв про долучення додаткових доказів, не обґрунтовував наявності виняткового випадку неподання зазначених доказів у встановлений строк, як і не доводив неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, а відтак вказаний доказ не може бути прийнятий та оцінений судом апеляційної інстанції в силу ст.269 ГПК України, оскільки його прийняття буде порушенням принципу рівності усіх учасників процесу перед законом і судом.

Колегія суддів зазначає, що прийняття відповідного доказу матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18 наведено висновок, за змістом якого, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані сторонами докази, у тому числі зроблений позивачем розрахунок заявлених до стягнення сум, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок.

Апеляційний господарський суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок стягуваної плати за користування АГЗП в сумі 78 629,81 грн, зазначає про його необгрунтованість з огляду на:

- дату початку періоду нарахування плати - 26.07.2021, замість 01.09.2021 (дата закупівлі скрапленого газу у постачальника ТОВ "Рікойл" на підставі договору №НСЛГ /261 від 30.08.2021);

- розміру місячної плати - 11 232,83 грн (замість 11 139,98 грн, яка визначена в таблиці - Акт постачання кількості літрів газу скрапленого за період з 01.01.2021 по 30.06.2021, т.2, а.с.8);

- періоду нарахування - 7 місяців та відсутності такої складової як дата закінчення нарахування.

При цьому, колегією суддів враховується, що товариством не виконано вимоги ухвали суду від 02.06.2022 в частині доведеності обґрунтованості розрахункустягуваної плати за користування АГЗП в сумі 78629,81 грн, як і не обгрутовано належним чином в апеляційній скарзі.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд погоджується з судом першої інстанції про недоведенність позивачем обставин щодо надання останнім послуг з платного користування АГЗП, та зважаючи на необгрунтованість розміру місячної плати 112 32,83 грн та періоду її нарахування, як в частині першого дня (26.07.2021 замість 01.09.2021), так і останнього дня цього періоду (у позові таку дату не визначено), вважає правомірним висновок місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Житомирської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Риолан Плюс" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 31 січня 2023 року у справі №906/190/22 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складений "31" липня 2023 р.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Миханюк М.В.

Суддя Саврій В.А.