Рішення

від 28.03.2023 по справі 910/2334/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" березня 2023 р. м. Київ Справа № 910/2334/22

м. Київ, вул. С. Петлюри, буд. 16/108

Господарський суд Київської області

Господарський суд Київської області, одноособово, у складі судді Саванчук С.О., секретар судового засідання Сорока П.М., розглянув матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Рікард"

01004, місто Київ, бульвар Тараса Шавченка, будинок 4, літера Б, код ЄДРПОУ 42100015

до Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк"

04136, місто Київ, вулиця Північно-Сирецька, будинок 1-3, код ЄДРПОУ 14349442

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 17, код ЄДРПОУ 21708016

про визнання права власності

за участі представників сторін:

позивача: Безносик А.О., посвідчення адвоката України №9145/10 від 31.07.2020, свідоцтво серії КС №9145/10 від 31.07.2020, ордер серії АІ №1369560 від 24.03.2023;

відповідача: Кібець Р.Р., посвідчення №7369/10 від 01.03.2019, свідоцтво серії КС №7369/10 від 10.03.2019, рішення №250 від 19.04.2022;

третьої особи: Кібець Р.Р., посвідчення №7369/10 від 01.03.2019, свідоцтво серії КС №7369/10 від 10.03.2019, довіреність №60-12803/22 від 22.12.2022,

Обставини справи:

Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 21.02.2022 до Господарського суду Київської області передано за виключною підсудністю позовну заяву (вх. №825/22 від 20.06.2022) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Рікард" до Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" про визнання права власності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач набув спірне право на земельні ділянки за договором купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності від 16.11.2021, що укладений між ним та відповідачем, проте, праву власності позивача перешкоджає арешт, що накладений на спірне нерухоме майно.

Судом перевірено позовну заяву і додані до неї документи на відповідність вимогам статей 162, 164, 172, частині 5 статті 174, статті 175 Господарського процесуального кодексу України та встановлена їх невідповідність вимогам пункту 2 частини 1 статті 164 цього Кодексу.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.07.2022 позовну заяву (вх. №825/22 від 20.06.2022) залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання про усунення недоліків (вх. №825/22 від 20.06.2022), відповідно до якого позивач усунув недоліки позовної заяви, що визначені судом: доплатив судовий збір, однак, також заявив клопотання про повернення надмірно сплаченого судового збору, зважаючи на невірне визначення судом вартості спірних у справі земельних ділянок.

Відповідно до частини 12 статті 176 Господарського процесуального кодексу України якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків.

Судом встановлено, що позовна заява і додані до неї документи відповідають вимогам статей 162, 164, 172, частині 5 статті 174, статті 175 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.08.2022 прийнято позовну заяву (вх. №825/22 від 20.06.2022) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Рікард" до розгляду та призначено підготовче засідання на 20.09.2022.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання (вх. №13224/22 від 27.09.2022) про долучення документів до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.09.2022 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та відкладено підготовче засідання на 22.11.2022.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшла заява (вх. №1686/22 від 21.11.2022) про вступ у справу представника.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.11.2022 підготовче засідання відкладено на 13.12.2022.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №17347/22 від 29.11.2022).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, надійшли письмові пояснення (вх. №17346/22 від 29.11.2022).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.12.2022 підготовче засідання відкладено на 10.01.2023.

У судове засідання 10.01.2023 з`явився представник відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, представник позивача не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином за попередньо заявленою представником електронною адресою для надіслання кореспонденції судом, крім того, за заявою представника позивача, представнику надано судом доступ до електронної справи у підсистемі "Електронний суд".

Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.01.2023 закрито підготовче провадження у справі №910/2334/22 та призначено справу до розгляду по суті на 07.02.2023.

У судове засідання 07.02.2023 з`явився представник відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, представник позивача не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений поштовим зв`язком 23.01.2023.

У судовому засіданні 07.02.2023 представник відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, заявив клопотання про залишення позову без розгляду, проте, зняв це клопотання з розгляду і заявив, що не заперечує проти оголошення перерви в судовому засіданні для додаткового повідомлення позивача.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.02.2023 повідомлено учасників справи №910/2334/22, що судове засідання відбудеться 07.03.2023.

У судове засідання 07.03.2023 з`явився представник відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, представник позивача не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином за попередньо заявленою представником електронною адресою для надіслання кореспонденції судом, крім того, за заявою представника позивача, представнику надано судом доступ до електронної справи у підсистемі "Електронний суд".

У судовому засіданні представник відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, заявив усне клопотання про залишення позову без розгляду у зв`язку із тим, що представник позивача не з`явився у судове засідання і від нього не надходило заяви про розгляд справи за його відсутності та навів практику Верховного Суду з цього питання.

Суд роз`яснив, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Відтак, зважаючи на встановлений пунктом 4 частини 3 статті 2, статтею 13 Господарського процесуального кодексу України принцип змагальності сторін господарського судочинства, позивачу має бути надана можливість навести свої аргументи щодо доводів інших учасників справи.

Враховуючи вказані обставини, суд дійшов висновку про оголошення перерви в даному судовому засіданні до 28.03.2023 о 16:00, відповідно до частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, надійшло клопотання (вх. №4665/23 від 10.03.2023) про залишення позовної заяви без розгляду.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи (вх. №3768/23 від 24.03.2023).

У судове засідання 28.03.2023 з`явився представник позивача і представник відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

У судовому засіданні 28.03.2023 представник відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, заявив усне клопотання про відкликання клопотання (вх. №4665/23 від 10.03.2023) про залишення позовної заяви без розгляду.

У судовому засіданні 28.03.2023 проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

За результатами розгляду матеріалів справи, дослідження доказів та оцінки їх у сукупності, суд

встановив:

1. Правовідносини сторін

Відповідно до рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «РОДОВІД БАНК» (далі відповідач) Караченцева А.Ю. 16.09.2021 відбулись відкриті електронні торги (аукціон) за лотом GL22N020567, до якого включені, зокрема, майнові права на нерухоме майно, а саме: на земельні ділянки у кількості 4 одиниці, що знаходяться в Бориспільському районі Київської області. Відповідно до результатів проведення відкритих електронних торгів (аукціону), що були оформлені протоколом електронного аукціону № GFD001-UA-20210910-15529 від 16.09.2021, переможцем електронного аукціону стало Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «РІКАРД» (далі позивач).

Між позивачем та відповідачем укладений договір купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисан В.І. 16.11.2021 року та зареєстрованого в реєстрі за №1009. За умовами пункту 1.1. договору купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності від 16.11.2021, відповідач передає у власність позивачу, а позивач приймає у власність майнові права щодо нерухомого майна: 1) майнові права на земельну ділянку площею 5,6003 га, кадастровий номер 3220886700:07:003:0049, цільове призначення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: Київська область, Бориспільський район, Сеньківська сільська рада за ціною 115760,00 грн.; 2) майнові права на земельну ділянку площею 5,331 га, кадастровий номер 3220886700:07:003:0050, цільове призначення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: Київська область, Бориспільський район, Сеньківська сільська рада за ціною 110160,00 грн.; 3) майнові права на земельну ділянку площею 5,2385 га, кадастровий номер 3220886700:07:003:0051, цільове призначення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: Київська область, Бориспільський район, Сеньківська сільська рада за ціною 108280,00 грн.; 4) майнові права на земельну ділянку площею 5,6005 га, кадастровий номер 3220886700:07:003:0020, цільове призначення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: Київська область, Бориспільський район, Сеньківська сільська рада за ціною 115760,00 грн.

2. Аргументи позивача

Позивач відзначає, що право власності на спірні земельні ділянки за кадастровими номерами 3220886700:07:003:0049; 3220886700:07:003:0050; 3220886700:07:003:0051; 3220886700:07:003:0020 виникло у відповідача на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 28.12.2009, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Байдик Т.М. та зареєстрованого в реєстрі за №2620. Відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, земельних ділянок за кадастровими номерами 3220886700:07:003:0049; 3220886700:07:003:0050; 3220886700:07:003:0051; 3220886700:07:003:0020 відсутні відомості про власника в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності, натомість в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна наявний запис про арешт зазначених земельних ділянок на попереднього власника ОСОБА_1 на підставі постанови про накладення арешту на майно б/н від 23.05.2011, старшого слідчого в ОВС ГСУ МВС України Харкевич В.І.

Позивач зауважує, що на момент накладення арештів на нерухоме майно, 23.05.2011, зазначені вище земельні ділянки належали на праві власності відповідачу. Позивач також зазначає, що 13.12.2013 відповідачу було відмовлено у державній реєстрації прав у зв`язку із наявністю обтяжень на вищезазначені земельні ділянки, що підтверджується рішеннями державного реєстратора прав на нерухоме майно №9042685 від 13.12.2013, №9042250 від 13.12.2013, №9043669 від 13.12.2013, №9044112 від 13.12.2013. Позивач окрім цього зазначає, що відповідач звертався до Господарського суду Київської області (справа №911/3527/20) з позовною заявою до Головного слідчого управління національної поліції України про усунення перешкоди у користуванні права власності на земельні ділянки, зокрема, скасувати арешт на зазначені земельні ділянки. За результатами розгляду даної справи, відповідачу відмовлено у прийнятті заяви до розгляду у зв`язку із порушенням правил підсудності: ухвала Господарського суду Київської області від 14.12.2020 у справі №911/3527/20; постанова Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2021 у справі №911/3527/20 та постанова Верховного Суду від 16.08.2021 у справі №911/3527/20, оскільки такий спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, а належить до юрисдикції кримінального судочинства.

Позивач зауважує, що відповідно до положень статті 328 Цивільного кодексу України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлена судом. Зважаючи на те, що на момент укладення договору купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисан В.І. 16.11.2021, відсутнє будь-яке судове рішення, яке б спростовувало правомірність набуття Публічним акціонерним товариством «РОДОВІД БАНК» права власності на зазначені вище земельні ділянки, відповідач був власником земельних ділянок задовго до того, як на земельні ділянки був накладений арешт, можна дійти висновку, що відповідач вважався законним власником земельних ділянок і вправі був розпоряджатися ними на власний розсуд.

Позивач посилається на статтю 190 Цивільного кодексу України, яка визначає майно особливим об`єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами. Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги. Позивач відзначає, що у контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод об`єктами права власності можуть бути, у тому числі, «легітимні очікування» та «майнові права» (судові рішення Європейського суду з прав людини: рішення від 23.10.1991 у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії», заява № 12742/87; ухвала від 13.12.1984 щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).

Позивач відзначає, що відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, позивач вбачає наявність у нього права в судовому порядку набути право власності на відповідне нерухоме майно, а саме: земельні ділянки за кадастровими номерами 3220886700:07:003:0049; 3220886700:07:003:0050; 3220886700:07:003:0051; 3220886700:07:003:0020.

3. Аргументи відповідача

Відповідач у своєму відзиві зауважує, що позовні вимоги позивача обґрунтовані тим, що він набув спірне право на земельні ділянки за договором купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності від 16.11.2021, що укладений між ним та відповідачем.

Проте, відповідач наголошує, що праву власності позивача перешкоджає арешт, який накладений постановою старшого слідчого в особливо важливих справах ГСУ МВС України від 23.05.2011 у межах кримінального провадження на підставі положень Кримінального процесуального кодексу України 1960 року.

Відповідач зазначає, що відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідач наголошує, що відповідачем не висунуто позивачу будь-яких заперечень відносно майнових прав позивача щодо спірного нерухомого майна (земельних ділянок), які є відмінними від права власності. Майнові права позивача щодо спірного нерухомого майна (земельних ділянок), які є відмінними від права власності, ніколи не оспорювались з боку відповідача.

Відповідач резюмує, що, з огляду на викладене вище, він є неналежним відповідачем у даному спорі, в контексті обраного позивачем способу захисту (стаття 392 Цивільного кодексу України).

4. Аргументи третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зазначає, що наразі триває процедура виведення з ринку Акціонерного Товариства «РОДОВІД БАНК» шляхом ліквідації. У той же час, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб наголошує, що відповідач зберігає свою правосуб`єктність юридичної особи та є самостійним суб`єктом господарювання до завершення процедури його ліквідації та внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб відзначає, що він не є правонаступником відповідача, а лише здійснює з 22.04.2022 визначені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» повноваження під час здійснення ліквідації.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у своїх письмових поясненнях клопоче про ухвалення законного і обґрунтованого рішення у справі 910/2334/22.

5. Норми права, що підлягають застосуванню

Відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України, майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

У частині 1 статті 316 Цивільного кодексу України визначається, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

6. Фактичні обставини, встановлені судом, докази, що прийняті та відхилені судом, мотиви прийняття або відхилення кожного доказу та аргументу, викладеного сторонами у матеріалах справи та висновки суду за результатами розгляду справи

6.1. Щодо неналежності відповідача.

Суд відзначає, що позивач звернувся із позовом про визнання права власності на відповідне нерухоме майно, а саме: земельні ділянки за кадастровими номерами 3220886700:07:003:0049; 3220886700:07:003:0050; 3220886700:07:003:0051; 3220886700:07:003:0020 на підставі статті 392 Цивільного кодексу України.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 Цивільного кодексу України слід враховувати, що за змістом вказаної статті судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно з боку відповідача.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №917/377/17.

Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб.

Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №645/6151/15-ц.

Суд відзначає, що позивачем не надано доказів, які б підтвердили заперечення з боку відповідача права власності на спірні земельні ділянки. Також суд бере до уваги, що відповідач у своєму відзиві наголошує на відсутності будь-яких заперечень щодо прав позивача на спірні земельні ділянки.

Відповідно до вимог статті 14 Господарського процесуального кодексу України, яка встановлює диспозитивність господарського судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частиною 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторонами в судовому процесі є позивач і відповідач.

У той же час, суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів.

У статті 162 Господарського процесуального кодексу України визначено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. Тобто, відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №278/1258/16-ц та від 25.11.2020 у справі №233/1950/19.

Слід зазначити, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно із специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову.

Таким чином, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №905/386/18 та від 13.10.2020 №640/22013/18.

6.2. Щодо неналежного способу захисту.

Пункт 1 частини 1 статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Як вже зазначалось вище, відповідач набув право власності на спірні земельні ділянки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 28.12.2009. Цей договір є дійсним та не оскаржувався. Суд констатує, що на момент укладення між позивачем та відповідачем договору купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності від 16.11.2021, відповідач був законним власником спірних земельних ділянок. У той же час, суд зауважує, що відповідач не зміг здійснити державну реєстрацію прав спірних земельних ділянок через їх арешт, накладений на попереднього власника - ОСОБА_1 на підставі постанови про накладення арешту на майно б/н від 23.05.2011, старшого слідчого в ОВС ГСУ МВС України Харкевич В.І.

Окремо слід зауважити, що відповідач звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою про усунення перешкоди права власності на земельні ділянки шляхом скасування арешту на земельні ділянки до Головного слідчого управління Національної поліції України. Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.12.2020 відмовлено у відкритті провадження за даною позовною заявою. Дана ухвала залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2021 та постановою Верховного Суду від 16.08.2021. У даній справі відмовлено у відкритті провадження, оскільки у позовній заяві позивачем заявлені вимоги про скасування арешту майна, що накладений у кримінальному провадженні, отже, така позовна заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, а питання про скасування арешту може бути вирішено в порядку кримінального судочинства.

Відповідно до положень частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі №903/1030/19.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд з прав людини указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, також, залежить від характеру скарги заявника. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Таким чином, під ефективним засобом (способом) захисту слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, по захист якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки, зокрема, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто, забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Аналогічні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 29.11.1991 (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява №12742/87 й "Федоренко проти України" від 01.06.2006, заява №25921/02 Європейський суд з прав людини констатував, що відповідно до прецедентного права органів, які діють на підставі Конвенції, право власності може бути "наявним майном", або коштами, уключаючи позови, для задоволення їх позивач може обґрунтувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме: в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як наявне майно, так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймі законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини" від 02.03.2005 (Von Maltzan and Others v. Germany), заяви №71916/01, №71917/01 та №10260/02. Суд дійшов висновку, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом".

В іншій справі "NKM v. Hungary" від 14.05.2013, скарга №66529/11, Європейський суд з прав людини зазначив, що "правомірні очікування" підлягають захисту як власне майно і майнові права.

Положеннями статей 316, 317, 319, 321 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб; зміст права власності становлять права володіння, користування та розпорядження власником належним йому майном, які власник реалізує на власний розсуд; право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Отже, майнове право, яке можна визначити як "право очікування", є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Відтак, майнове право на нерухоме майно як об`єкт цивільних прав - це обумовлене право набуття в майбутньому права власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права.

Такого правового висновку, зокрема, дійшов Верховний Суд України у постанові від 30.01.2013 у справі № 6-168цс12.

Зважаючи на все вищезазначене, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання права власності на спірні земельні ділянки у майбутньому, після усунення перешкод у вигляді накладеного на них арешту. Тож, належним способом захисту порушеного права для позивача є саме усунення перешкод у користуванні та розпоряджанні спірними земельними ділянками шляхом скасування накладеного на них арешту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі №914/2618/16 зазначається таке: « 28. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).».

Таким чином, суд має підстави для відмови у задоволенні позову через обрання позивачем неналежного способу захисту своїх порушених прав.

7. Результати розгляду справи

7.1. Згідно із статтею 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із статтею 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування; питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. У справі "Руїс Торіха проти Іспанії", Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Водночас, необхідно враховувати, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суди мають також враховувати практику Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у справах "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006), Трофимчук проти України (рішення від 28.10.2010), де Суд зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Водночас, Верховний Суд зазначає, що такий висновок Європейського суду з прав людини звільняє суди від обов`язку надавати детальну відповідь на кожен аргумент скаржника, проте не свідчить про можливість взагалі ігнорувати доводи чи докази, на які посилаються сторони у справі (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2019 у справі № 910/7054/18 та від 12.02.2019 у справі № 911/1694/18).

7.2. Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи у їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

8. Розподіл судових витрат

Суд відзначає, що у своїй заяві про усунення недоліків позовної заяви (вх. № 760/22 від 19.07.2022) позивач клопоче про повернення надмірно сплаченого судового збору, аргументуючи це тим, що відповідно до протоколу електронного аукціону №GFD0001-UA-20210910-15529, загальна ціна продажу лота складає 496554,38 грн., з яких вартість земельних ділянок, які є предметом позову складає 449960,0 грн., таким чином, правильний розмір судового збору становить 6749,40 грн. (496554,38*1.5%), який й був сплачений позивачем при подачі позову. У той же час, позивач, на виконання ухвали Господарського суду Київської області від 07.07.2022 здійснив доплату судового збору у розмірі 698,92 грн., що підтверджується платіжним дорученням №730 від 15.07.2022.

Суд відзначає, що відповідно до договору купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності вартість спірних земельних ділянок становить 449960,0 грн., а тому вірним є судовий збір, що сплачений позивачем при поданні позовної заяви, а судовий збір у розмірі 698,92 грн., що сплачений 15.07.2022, є надмірно сплаченим та підлягає поверненню.

Згідно із статтею 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у розмірі 6749,40 грн. залишається за позивачем.

Враховуючи вищенаведені фактичні обставини справи та керуючись статтями 13, 73, 74, 77-79, 86, 129, 232, 237, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. У задоволенні позову (вх. №825/22 від 20.06.2022) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Рікард" (01004, місто Київ, бульвар Тараса Шавченка, будинок 4, літера Б, код ЄДРПОУ 42100015) до Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" (04136, місто Київ, вулиця Північно-Сирецька, будинок 1-3, код ЄДРПОУ 14349442) про визнання права власності - відмовити повністю.

2. Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Рікард" про повернення надмірно сплаченого за подання позовної заяви судового збору, що міститься у заяві про усунення недоліків позовної заяви (вх. № 760/22 від 19.07.2022) задовольнити повністю.

3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Рікард" (01004, місто Київ, бульвар Тараса Шавченка, будинок 4, літера Б, код ЄДРПОУ 42100015) з державного бюджету 698,92 грн. (шістсот дев`яносто вісім гривень дев`яносто дві копійки) судового збору, що сплачений позивачем за платіжним дорученням №730 від 15.07.2022.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення суду складено 31.07.2023.

Суддя С.О. Саванчук