Рішення

від 29.06.2023 по справі 757/61530/18-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/61530/18-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2023 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Остапчук Т.В.,

при секретарі судового засідання - Ковалівській В.В.,

За участю представника позивача ОСОБА_1

Представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про виселення з житлового приміщення без надання іншого житла та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Громадянки КНР Фань Цзу Шу, Громадянки КНР ОСОБА_6 , Громадянки КНР ОСОБА_7 , Товариство з обмеженою відповідальністю «САНМІН ПЛЮС», ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРАЙМАСТ», Територіальна громада м. Києва в особі Київського міської Ради, третя особа: Державний реєстратор Черченко Ігор Леонідович Комунального підприємства «Єдине вікно державної реєстрації», нотаріус Київського міського нотаріального округу Бондар Тетяна Миколаївна про визнання права власності за набувальною давністю на житлове приміщення, встановлення факту неукладеності договору дарування та скасування державної реєстрації права власності, визнання фіктивним правочину щодо передачі нерухомого майна до статутного капіталу товариства та скасування державної реєстрації ТОВ «САН МІН ПЛЮС», визнання недійсним контракту №1710 від 22.09.2018 р. та визнання недійсним договору іпотеки, скасування державної реєстрації обтяження, витребування майна від добросовісного набувач,-

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2018р. позивач звернувся до суду з позовом про виселення. В обґрунтування позову посилається, що є власником квартири АДРЕСА_1 . 12 листопада 2018 року, за наслідками проведених прилюдних торгів щодо реалізації квартири за адресою: АДРЕСА_2 , ним було придбано вказану квартиру за ціною 1 501 00, 00 грн., про що складено протокол № 1-1 про хід торгів на аукціоні з продажу майна від 12 листопада 2018 року.

На підставі протоколу приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бондар Т.М. 13 листопада 2018 року посвідчив Договір купівлі - продажу квартири між ТОВ «САНМІН ПЛЮС» (ЕДРПОУ: 42404539) і ОСОБА_3 , реєстровий номер 5153, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

На сьогодні не може вільно користуватись та розпоряджатись своєю власністю, а саме квартирою АДРЕСА_1 , оскільки в ньому продовжує проживати ОСОБА_4 , яка раніше проживала за вказаною адресою, право власності на яку належить Позивачу.

На прохання власника покинути приміщення, Відповідачка відмовляється добровільно виселятися із займаної квартири, пояснюючи це нібито домовленістю з попередніми власниками.

Просить суд зобов`язати Відповідача в особі ОСОБА_4 , усунути перешкоди у вільному користуванні ОСОБА_3 своїм житлом, виселити з квартири АДРЕСА_1 без наданні іншого житла. Визнати право власності ОСОБА_3 на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . В судовому засіданні представник позивача позов підтримала, просила задовольнити, в задоволенні зустрічного відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_4 подав зустрічний позов . В обґрунтування позову посилалась , що з 1996 року проживала зі згоди власників, громадян КНР ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 у квартирі АДРЕСА_1 . Власники придбали цю квартиру30.05.1995 р. на підставі договору купівлі-продажу №А0529/3588, укладеного на Київській універсальній біржі та зареєстрованого в Бюро технічної інвентаризації 05.06.1995р. за реєстровим №6178 . Склались близькі стосунки з громадянином КНР ОСОБА_9 , одним із власників Квартири. В 1994 році вона розлучилась з чоловіком , проживали в квартирі разом як сім`я, спільно господарювали, підтримували, допомагали один одному та плекали надію невдовзі одружитися.Квартира в той час знаходилось у вкрай занедбаному стані та потребувала серйозного ремонту та істотних фінансових вкладень. Навесні 1998 року тиск та постійні погрози з боку кримінальних угрупувань змусили ОСОБА_9 та його друзів Чжан Сяо Чинь, , ОСОБА_7 громадян КНР у терміновому порядку виїхати до їхньої батьківщини. Вони не знали, чи зможуть повернутися в Україну і не мали достатньо часу, аби розпорядитися належним їм нерухомим майном, і запропонували мені підписати з ними договір, що уповноважував мене утримувати та управляти Квартирою до їхнього повернення, яке планувалося наприкінці 2000 року. У травні місяці 1998 року вона з громадянами КНР ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 підписала письмовий договір про управління квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , а також порядок відшкодування витрат по утриманню та обслуговуванню цього майна, сплату комунальних платежів. За домовленістю, було узгоджено строк дії договору - до 31.12.2000 року, а також обумовлено розмір її винагороди за надані послуги і обов`язок власників цього житла відшкодувати усі понесені нею витрати на його утримання. Вказує , що є єдиним сумлінним володільцем квартири, набувши права володіння на підставі договору, фактично «тримаю» цю річ з 1998 року по теперішній час, продовжуючи відкрито, безперервно та добросовісно володіти цим майном та належним чином утримувати, не будучи його титульним власником, навіть, після припинення строку дії нашого договору (19 років поспіль), зокрема станом на 01.01.2019 - протягом 15 років після збігу тьохрічного строку позовної давності. Просить визнати за ОСОБА_4 , право власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 142 кв.м.Встановити факт неукладеності договору дарування між громадянами КНР ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , та гр. України Мін-СанР.В від 2006 та скасувати державну реєстрацію цього права власності на квартиру АДРЕСА_1 за номером 2295, м від 22.09.2006 р.Визнати недійсним внаслідок фіктивності правочину щодо передачі нерухомого майна гр. ОСОБА_8 за актом б/н від 28.08.2018 р. до статутного капіталу ТОВ «САН МІН ПЛЮС» та скасування державної реєстрації права власності за цим господарським товариством, за номером 43031431, від 17.09.2018 р.Визнати недійсним контракт № 1710 від 22.09.2018 р. внаслідок його фіктивності та похідного від нього договору іпотеки за номером 4286 м від04.10.2018 p., скасувавши реєстрацію обтяження квартири АДРЕСА_1 за номером 28243902 від 04.10.2018 p., номер рішення 43357397.Витребувати квартиру АДРЕСА_1 у ОСОБА_3 як добросовісного набувача на користь ОСОБА_4 , скасувавши запис про реєстрацію права власності на це майно за ОСОБА_3 , здійснений за номером 44023605 від 13.11.2018 p. та визнавши недійсним договір купівлі-продажу квартири від 13.11.2018р. В судовому засіданні представник відповідача просив задовольнити зустрічний позов, в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

Відповідачі , 3-ті особи по зустрічному позову відзив не надали, в судове засідання не з`явились, судом визнано можливим розгляд в їх відсутність.

Ухвалою суду від 2.01.2019р. відкрито провадження.

Ухвалою суду від 25.02.2019р. прийнято зустрічний позов.

Ухвалою судді Григоренко І.В. від 10.08.21р. об`єднано в одне провадження цивільну справу № 757/23124/20-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні житлом, виселення із займаної квартири без надання іншого житла із цивільною справою № 757/61530/18-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про виселення з житлового приміщення без надання іншого житла, присвоєно № 757/61530/18-ц.

Ухвалою судді Волкова С.Я. від 9.07.21р. цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності та усунення перешкод у користуванні (757/11639/21-ц) та справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про виселення з житлового приміщення без надання іншого житла (757/61530/18-ц) об`єднано в одне провадження, присвоївши справі № 757/61530/18-ц.

Ухвалою суду від 7.03.2023р. призначено судовий розгляд.

Суд, заслухавши пояснення сторін, покази свідків, дослідивши письмові докази , приходить до слідуючого.

Судом встановлено.

Громадяни КНР ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 були власниками квартири АДРЕСА_1 . на підставі договору купівлі-продажу №А0529/3588 від 30.05.1995 р. укладеного на Київській універсальній біржі та зареєстрованого в Бюро технічної інвентаризації 05.06.1995р. за реєстровим №6178 .

12 листопада 2018 року, за наслідками проведених прилюдних торгів щодо реалізації квартири за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_3 було придбано вказану квартиру за ціною 1 501 00, 00 грн., про що складено протокол № 1-1 про хід торгів на аукціоні з продажу майна від 12 листопада 2018 року.

На підставі протоколу приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бондар Т.М. 13 листопада 2018 року посвідчив Договір купівлі - продажу квартири між ТОВ «САНМІН ПЛЮС» (ЕДРПОУ: 42404539) і ОСОБА_3 , реєстровий номер 5153, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Згідно із статтею 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року", Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (статті 316, 317, 319, 321 ЦК України).

Згідно зі ст.ст.15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

В постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 653/1096/16-ц, провадження № 14-181 цс 18 від 4 липня 2018 року зазначено:

Особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. Факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Частиною 7 ст.319 ЦК України встановлено, діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Ст. 391 ЦК України передбачає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Керуючись ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також ; разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Суб`єктом вимог про визнання права власності може будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи;

Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів;

Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб;

Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин;

Спосіб захисту, передбачений статтею 392 ЦК України є різновидом загального способу захисту - визнання права, а тому його може бути використано в зобов`язальних відносинах за відсутності іншого, окрім судового, шляху відновлення порушеного права.

Суд приходить до висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову про визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України, оскільки позивачем не доведено порушення, невизнання та/або оспорення його прав власника спірного нерухомого майна відповідачем, відомості про спірний об`єкт нерухомого майна позивача внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тобто вказане нерухоме майно належить на праві власності позивачу.

Згідно зі ст. 155 ЖК України жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування житловим будинком (квартирою), крім випадків, встановлених законом.

Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Згідно із статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Поняття «житло» не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року в справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року в справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, п. 47).

Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла». Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…» (справа «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).

Позовні вимоги про усунення перешкод шляхом виселення підлягають задоволенню, оскільки встановлено порушення прав позивача відповідачкою , вкладника квартири які підлягають захисту.

В частині позовних вимог до відповідача ОСОБА_5 не підлягають задоволенню, оскільки не встановлено , що він мешкає в квартирі та порушує права позивача .

Щодо вимог про визнання права власності за набувальною давністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено Цивільним кодексом України.

Згідно ч. З цієї правової норми, якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред`явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п`ятнадцять, а на рухоме майно - через п`ять років з часу спливу позовної давності.

Відповідно до п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, правила ст. 344 ЦК України про набувальну давність поширюються на випадки, коли володіння майном розпочалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.

Враховуючи, що Цивільний Кодекс України набрав чинності з 1 січня 2004 року (п.1. Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України) норми ст. 344 ЦК України поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року, а відтак визнання за рішенням суду права власності на нерухоме майно за ч. 1 ст. 344 ЦК України може мати місце з 1 січня 2011 року, а за ч. 3. ст. 344 ЦК України - з 1 січня 2019 року.

Відповідно до положень ч.4. ст. 344 ЦК України, 2004р. право власності за набувальною давністю на нерухоме.майно, транспорті засоби та цінні папери набувається виключно за рішенням суду і іншого позасудового способу законом не передбачено.

У якості правової підстави для визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України позивач посилається на те, що фактично проживає у спірній квартирі, утримує її та відкрито й добросовісно користуються нею після припинення строку дії договору оренди, що підтвердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .

Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 № 5, при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 Цивільного кодексу України). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України).

Володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Разом із цим добросовісність свідчить про те, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

Тобто, давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Стосовно пред`явлення позову про визнання права власності за набувальною давністю - Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.04.2020 року у справі № 552/1354/18.Позов про визнання права власності за набувальною давністю не може заявляти особа, яка володіє ним за волею власника і завжди знала, хто є власником цього майна. За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Стосовно наявності умов, за яких можливе набуття права власності за набувальною давністю - Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04.07.2018 року у справі № 539/1605/16-ц.При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.Набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або особа, яка вважає себе власником майна. При цьому така особа має не визнавати або оспорювати це право позивача, і між сторонами має існувати спір про право, який суд вирішує у порядку позовного провадження. Позов про право власності за давністю володіння не може пред`являти законний володілець, тобто особа, яка володіє майном з волі власника, крім випадків, визначених частиною 3 статті 344 ЦК України. Отже, встановлення власника майна і його волі щодо передачі майна у володіння є обставинами, які мають юридичне значення для правильного вирішення спору у справі про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, і підлягає доведенню під час ухвалення судового рішення (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №924/925/17 та від 22.05.2018 у справі №922/1574/17).

24 січня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 755/16913/16-ц, провадження № 61-24031св18 (ЄДРСРУ № 79445638) вказав, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Отже суду при вирішенні спору належить встановити саме факт добросовісності заявника на момент отримання ним майна, а саме, що у позивача, як володільця майна не могло бути сумнівів у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

У постанові від 01.08.2018 у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 наголосила на тому, що набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності усіх вказаних умов у сукупності. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент заволодіння ним не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Водночас він повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Отже, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка надалі претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність.

Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Таким чином, Велика Палата ВС дійшла висновку, що після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

22.09.2006р. було укладено договір дарування громадян КНР ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 були з громадянином України ОСОБА_8 . ОСОБА_12 за актом б/н від 28.08.2018 р. передав спірну квартиру до статутного капіталу ТОВ «САН МІН ПЛЮС»

Суд , дійшов висновку про те, що відповідачка (позивачка по зустрічному позову) не надала належних та допустимих доказів на підтвердження підстав, передбачених ч.3 ст. 344 ЦК України, необхідних для набуття спірної квартири у власність за набувальною давністю. Враховано, що користувалася спірною квартирою за договором оренди . Спірне нерухоме майно неможливо визнати безтитульним, оскільки право власності на нього було оформлено у встановленому законом порядку,

Тому позовні вимоги про визнання права власності за набувальною давністю не підлягають задоволенню. Також не підлягають задоволенню інші вимоги , які є похідними, оскільки не встановлено порушень прав ОСОБА_4 , які б підлягали захисту.

Відповідно до ст..141 ЦПК України, в зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог ОСОБА_3 , з відповідачки ОСОБА_4 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 704,80 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.319, 344,391, 392 ЦК України, ст.ст. 3, 10, 12, 13, 81, 89, 133, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про виселення з житлового приміщення без надання іншого житла задовольнити частково.

Усунути перешкоди ОСОБА_3 , шляхом виселення ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 без наданні іншого житла.

В іншій частині відмовити.

В задоволенні зустрічного позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 704грн.80 коп.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Позивач ОСОБА_3 , АДРЕСА_3

Відповідач ОСОБА_4 АДРЕСА_3

Відповідач ОСОБА_5

АДРЕСА_4

Відповідач ОСОБА_6 , АДРЕСА_3

Відповідач ОСОБА_7 , АДРЕСА_3

Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «САНМІН ПЛЮС», 01001 м.Київ вул..Ш.Руставелі 15 кв.6

Відповідач ОСОБА_8 АДРЕСА_5

Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРАЙМАСТ», 01001 м.Київ вул..Ш.Руставелі 10

Відповідач Територіальна громада м. Києва в особі Київського міської Ради, 01044м.Київ вул..Хрещатик 36

третя особа: Державний реєстратор Черченко Ігор Леонідович Комунального підприємства «Єдине вікно державної реєстрації», 02160 м.Київ вул..Харківське шосе4

третя особа нотаріус Київського міського нотаріального округу Бондар Тетяна Миколаївна,04043 м.Київ вул.. Тургенєвська 69-10

Дата складання повного тексту рішення 27.07.2023р.

Суддя Остапчук Т.В.