Постанова

від 31.07.2023 по справі 910/10063/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" липня 2023 р. Справа№ 910/10063/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Ткаченка Б.О.

Суліма В.В.

розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вуличний одяг»

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.12.2022

та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2023

у справі №910/10063/22 (суддя Пукас А.Ю.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Костюк Наталії Миколаївни

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вуличний одяг»

про стягнення 172 089, 55 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2022 року фізична особа- підприємець Костюк Наталія Миколаївна звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вуличний одяг» про стягнення 172 089, 55 грн заборгованості за договором поставки № 3 від 04.06.2021.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ним на виконання умов договору перераховано за поставку товару кошти в розмірі 2 748 710, 08 грн, в той час, як відповідачем здійснено поставку на суму 2 091 591, 14 грн, на підтвердження чого до матеріалів справи надано видаткові накладні.

Суму коштів в розмірі 458 029, 39 грн повернуто позивачу, що підтверджується наданим до матеріалів справи платіжним дорученням.

З огляду на зазначене, позивач просив суд стягнути кошти в розмірі 172 089,55 грн за непоставлений відповідачем товар за договором.

Крім того, позивачем заявлено до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.12.2022 позов фізичної особи-підприємця Костюк Наталії Миколаївни задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вуличний одяг» на користь Фізичної особи-підприємства Костюк Наталії Миколаївни суму заборгованості в розмірі 172 089,55 грн та судовий збір в розмірі 2 581,35 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції посилається на те, відповідачем неправомірно зараховано авансові кошти позивача у якості штрафу за відмову від прийняття товару. Так, враховуючи порушення відповідачем строків поставки товару, визначених пунктом 2.3.1 договору, а також порушенням такого строку більше ніж 30 календарних днів (пункт 6.6. договору) станом на дату винесення даного рішення, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно застосовано положення пункту 6.6. договору, правомірно заявлено про необхідність повернення раніше сплачених коштів з огляду на порушення відповідачем строків поставки товару.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 заяву Фізичної особи-підприємця Костюк Наталії Миколаївни про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вуличний одяг» на користь Фізичної особи-підприємства Костюк Наталії Миколаївни витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 16 200,00 грн.

В іншій частині заяви відмовлено.

Задовольняючи частково витрати на професійну правничу допомогу суд першої інстанції, враховуючи категорію справи, а також з огляду на виконані адвокатом роботи (надані послуги) задля її належного розгляду в межах та на умовах укладеного договору про надання правової (правничої) допомоги, реальність понесення позивачем таких витрат та також розумну необхідність останніх, дійшов висновку, що відшкодуванню відповідачем на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 16 200 грн (21 000 грн - 4 800 грн) та відповідно співмірними, обґрунтованими та пропорційними до ціни позову.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю «Вуличний одяг» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.12.2022 у справі №910/10063/22 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог фізичної особи - підприємця Костюк Наталії Миколаївни відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є необгрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального права, а тому таким, що підлягає скасуванню.

Апелянт зазначає, що ним було вчинено всі належні та можливі дії щодо виконання договору, натомість, після введення в країні воєнного стану, позивачка з 24.02.2023 жодного разу не вийшла на зв`язок, не повідомила про відновлення роботи магазину «Острів», в якому веде свою діяльність, не відкоригувала замовлення, не підтвердила готовність його викупити.

Водночас з огляду на фактичну відмову покупця від придбання товару, відповідачем правомірно застосовано п. 2.4.5. договору, а наявні у відповідача кошти належні позивачу зараховані як відступне за відмову позивача відмови у покупці товару.

Крім того, апелянт наголошує, що наявність форс-мажорних обставин, зокрема, війна та законодавче обмеження на здійснення розрахунків з постачальником товару, унеможливили своєчасне виконання відповідачем зобов`язання за договором.

Не погодившись із додатковим рішення суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Вуличний одяг» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на вказане рішення суду, в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 в частині задоволення заяви позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 16 200,00 грн. та прийняти нове рішення, яким зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу на 95%.

Доводи апеляційної скарги на додаткове рішення зводяться до того, що задоволений судом розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу не є обов`язковим для відшкодування за рахунок відповідача, адже цей розір не доведений, документально не підтверджений та не відповідає критерію реальності та розумності необхідності таких витрат.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

У свою чергу, заперечуючи проти апеляційних скарг, позивач у своєму відзиві, наданому до суду 27.03.2023, зазначає, що рішення суду та додаткове рішення суду прийнято при повному з`ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційні скарги задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.01.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г. судді: Ткаченко Б.О., Сулім В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2023 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вуличний одяг» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.12.2022 у справі №910/10063/22 до надходження матеріалів справи з суду першої інстанції.

30.01.2023 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи 910/10063/22.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вуличний одяг» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.12.2022 у справі №910/10063/22 залишено без руху. Роз`яснено Товариству з обмеженою відповідальністю «Вуличний одяг», що протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали особа має право усунути недоліки, надавши суду апеляційної інстанції докази сплати судового збору у розмірі 3 872,03 грн.

Відповідно до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 13.02.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вуличний одяг» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 у справі №910/10063/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючої судді (судді- доповідача) - Майданевич А.Г., суддів: Ткаченко Б.О., Сулім В.В.

15.02.2023 апелянтом подано клопотання про усунення недоліків, до якого додано докази сплати судового збору.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Вуличний одяг» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.12.2022 у справі №910/10063/22. Розгляд апеляційної скарги призначено за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).

Ухвалою від 14.03.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Вуличний одяг» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2023. Ухвалено здійснювати розгляд апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю «Вуличний одяг» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.12.2022 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 у справі №910/10063/22 в одному об`єднаному апеляційному провадженні. Розгляд апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю «Вуличний одяг» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.12.2022 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 у справі №910/10063/22 ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

27.03.2023 від позивача надійшов відзив на апеляційні скарги.

04.04.2023 від позивача надійшла заява про винесення додаткового рішення щодо покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

09.06.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Вуличний одяг» надійшли заперечення на заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

З огляду на наявність у матеріалах справи належних доказів повідомлення сторін про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження та закінчення процесуальних строків на подання до суду документів, встановлених ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2023 та 14.03.2023., колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги по суті.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції

Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження спричинені цим станом, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910 /10063/22 розглядалась протягом розумного строку.

Так, колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, дослідивши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційні скарги відповідача в межах викладених скаржником доводів та вимог не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

04.06.2021 між Фізичною особою - підприємцем Костюк Н.М. та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вуличний одяг» укладено договір, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується закупити і передати у власність покупця чоловічий, жіночий, дитячий і унісекс одяг, взуття та аксесуари (далі - товар), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар в порядку та на умовах, передбачених цим договором, з урахуванням вибору сторонами варіанта співробітництва (пункт 1.1. договору).

Підпунктом а) пункту 1.1.1. договору закріплено варіант співробітництва - передзамовлення замовлення покупця, відповідно до якого постачальник закуповує товар для подальшого постачання покупцю на підставі Форми передзамовлення після оплати покупцем депозиту, відповідно до пункту 3.2.1. договору. До даного варіанту співробітництва - передзамовлення застосовуються всі умови цього Договору, за винятком: пункту 2.3.5 договору та інших випадків, зазначених у цьому договорі які можна застосувати до іншого варіанту співробітництва.

Постачальник закуповує та постачає покупцеві товар партіями. Партією визначається кількість товару, зазначена в одній накладній (товарній та/або товарно-транспортній) (далі - партія), яка оформлюється сторонами відповідно до відповідної форми передзамовлення і/або рахунку (для замовлення) (пункт 1.2. договору).

Згідно пункту 1.3. договору асортимент, найменування, кількість, ІРЦ товару, і порядок розрахунків, термін постачання товару на інші необхідні умови Договору узгоджуються сторонами у формах передзамовлення, оформлюваних за формою постачальника (бланк форми передзамовлення - додаток 1 до цього договору), який є його складовою частиною.

Відповідно до пункту 2.1. договору товар поставляється відповідно до асортименту і в кількості, зазначеним в формі передзамовлення, формі замовлення зі складу виробника (в залежності від вибору сторонами варіанта співробітництва), товарній або товаро-транспортній накладній, оформленим у відповідності до вимог чинного законодавства.

Порядок поставки товару, щодо якого виник між сторонами спір, у відповідності до вимог пункту 2.3.1. договору мав наступний орієнтовний термін поставки по основному замовленню «SS» (весна-літо) 2022: з 01 січня по 30 червня відповідного року, а по пізньому замовленню «SU» - з 01 квітня по 31 серпня відповідного року.

Оплата покупцем рахунку на оплату депозиту є підтвердженням того, що всі умови, що містяться у відповідній формі передзамовлення сторонами узгоджені з урахуванням положень пп. 3.1.4-3.1.6 цього договору про ціну товару (підпункт с) пункту 2.3.4. договору).

Пунктом 2.4.5. сторонами погоджено, що покупець має право відмовитися від покупки товару, зазначеного у відповідній формі передзамовлення, сплативши постачальнику відступне в розмірі 15 % від вартості товару, зазначеної у відповідній формі передзамовлення, що згідно пункту 2.4.6 договору є штрафом та може бути утримано із сум депозиту.

Відповідно до пункту 3.2.1 договору покупець в термін не пізніше 5 робочих днів з дати оформлення відповідної форми передзамовлення і/або виставлення рахунку на суму депозиту вносить на рахунок постачальника суму депозиту в якості забезпечувального платежу (далі - депозит) в розмірах та строки, зазначених в формі замовлення в графі «Сума депозиту».

Депозит є способом забезпечення виконання покупцем своїх зобов`язань за цим договором і не є завдатком за змістом статей 570 ЦК України. Депозит за змістом цього договору є забезпечувальним платежем, (пункт 3.2.2. договору).

Депозит, оплачений за цим договором зараховується при поставці останньої партії товару відповідно до сезону в рамках однієї сезонної форми передзамовлення (пункт 3.2.3. договору).

Згідно з пунктом 6.6. договору у разі порушення постачальником термінів поставки товару більше ніж на 30 календарних днів, покупець має право відмовитися від відповідної поставки товару та вимагати повернення відповідної процентної ставки частини сезонного депозиту товару, що запізнився, зазначеного у відповідній сезонній формі передзамовлення.

Термін 30 календарних днів починає відлік в день, наступний за останнім днем календарного місяця, зазначеного у відповідній формі передзамовлення або формі замовлення зі складу виробника, як вікна постачання (терміну постачання). Якщо ж в якості вікна постачання (терміну постачання) вказаного інтервал в кілька місяців, то цей строк починає відлік в день, наступний за останнім днем останнього зазначеного в даному інтервалі календарного місяця.

Відповідно до пункту 7.1. договору жодна зі сторін не несе відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань, якщо таке невиконання стало наслідком обставин непереборної сили, що виходить за рамки контролю цієї сторони (далі - обставини форс-мажору), що відбулися після укладання договору.

Обставини форс-мажору є події і обставини, які жодна зі сторін не могла ні передбачити, ні запобігти розумними засобами. Такі події і обставини включають, але не обмежуючись, виробничими страйками, повенями, пожежами, землетрусами та іншими природними лихами, війнами, військовими діями, діями місцевих або іноземних органів державної влади, і будь-якими іншими обставинами, що виходять за рамки контролю сторін (пункт 7.2. договору).

При виникненні форс-мажору сторона, яка заявляє про нездатність виконати свої обов`язки в результаті таких обставин, повинна у строк не пізніше 5 календарних днів належним чином повідомити про них іншу сторону. Повідомлення має містити інформацію про характер цих обставин і пояснення, чому ці обставини перешкоджають стороні виконати її зобов`язання за цим договором. Крім того, сторона, що зазнала дії зазначених обставин, зобов`язана на вимогу іншої сторони в строк, що не перевищує 10 днів з дати направлення вимоги, надати документи, що підтверджують існування обставин, на які вона посилається. Таким підтвердженням може бути документ, виданий уповноваженим державним органом або Торгово-промисловою палатою в місці знаходження сторони (пункт 7.3. договору).

Відповідно до пункту 7.4. договору у разі якщо одна зі сторін не повідомить іншу сторону належним чином, то вона зобов`язується відшкодувати іншій стороні збитки, що виникли у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням зобов`язань за договором.

Термін дії виконання зобов`язань сторони, що опинилась в обставин форс-мажору, повинні бути збільшені на період дії таких обставин (пункт 7.5. договору).

Договір набирає чинності в момент його підписання сторонами і діє протягом 1 календарного року, а у випадку якщо жодна зі сторін не менше ніж за 10 днів до закінчення терміну дії договору письмово не повідомить іншу сторону про його припинення, договір вважається продовженим на 1 рік на тих же умовах (пункт 8.1. Договору).

Судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами, позивачем на виконання умов договору здійснено перерахування коштів в період з 18.06.2021 по 26.11.2021 на загальну суму 2 748 710, 08 грн, що підтверджується наступними платіжними дорученнями: № 36 від 18.06.2021, № 37 від 18.06.2021, № 50 від 10.08.2021, № 53 від 25.08.2021, № 54 від 25.08.2021, № 62 від 01.10.2021, № 63 від 01.10.2021, № 68 від 03.11.2021 та № 73 від 26.11.2021.

Згідно наданих до матеріалів справи видаткових накладних відповідач здійснив поставку товару за договором на загальну суму 2 091 591, 14 грн.

Так, на підтвердження факту здійснення поставки товару відповідачем позивачу на загальну суму 2 091 591, 14 грн. до матеріалів справи надано наступні видаткові накладні:

№ 1 від 24.06.2021 на суму 238 472, 86 грн;

№ 9 від 26.08.2021 на суму 259 321, 36 грн;

№ 14 від 26.08.2021 на суму 388 080, 94 грн;

№ 16 від 08.10.2021 на суму 130 434, 23 грн;

№ 17 від 08.10.2021 на суму 450 842, 84 грн;

№ 25 від 27.10.2021 на суму 65 005, 93 грн;

№ 31 від 30.11.2021 на суму 559 432, 98 грн.

Згідно доводів відповідача, що водночас не заперечується позивачем, на передзамовлення весняно-літнього сезону 2022 (SS22, пункт 3.2.1. договору) між сторонами укладено додаткову угоду № 3 від 06.08.2021 до договору (далі за текстом - додаткова угода № 3) на загальну суму поставки товару - 606 286, 69 грн, в якій окремим рядком прописано суму депозиту: авансовий платіж згідно специфікації у розмірі 20 % складає 121 257, 30 грн.

В подальшому на підставі додаткової угоди № 3 складено рахунок на оплату № 22 на суму 121 257, 30 грн, який позивачем сплачено в розмірі 606 286, 69 грн, що відповідно перевищувало суму погодженого депозиту.

Так, на підставі листа на повернення коштів позивача № 02/08/2021 від 11.08.2021, відповідачем 16.08.2021 здійснено повернення позивачу коштів в розмірі 485 029, 39 грн, як надмірно сплачені, що також вбачається із наданої відповідачем банківської виписки за 15.08.2021 по 16.08.2021, а також підтверджується доводами позивача.

Суд першої інстанції зазначив, що матеріали справи не містять копії додаткової угоди № 3, однак враховуючи відсутність заперечень позивача у відповіді на відзив щодо таких обставин, а також з огляду на оплату рахунку № 22 на суму 121 257, 30 грн, тому суд вважає, що в силу положень підпункту с) пункту 2.3.4. договору сторони дійшли згоди щодо поставки товару весняно - літнього сезону 2022 (SS22) згідно специфікації від 06.08.2021 до договору, підписаної сторонами.

Так, відповідач стверджує, що станом на 16.08.2021 на картці клієнта (позивача) рахувався депозит по замовленню «SS22» в розмірі 121 257, 30 грн, а в подальшому позивачем було зроблено ще одне передзамовлення на пізній літній сезон 2022 року (SU22), за яким авансовий платіж у розмірі 20 % склав - 50 832, 25 грн.

На оплату товару на поставку пізнього літнього сезону 2022 року «SU22» відповідачем виставлено рахунок на оплату № 42 від 01.11.2021, який вже 03.11.2021 позивачем сплачено на суму 50 832,25 грн, що також вбачається із наданої відповідачем банківської виписки за період з 02.11.2021 по 03.11.2021 та не заперечується позивачем, а відтак підтверджує досягненням між сторонами домовленостей щодо даної поставки товару.

Так, з 03.11.2021 на картці клієнта (Позивача) рахувався депозит по замовленню SU22 в розмірі 50 832, 25 грн.

Звертаючись з позовною заявою, позивач вказав, що строки поставки товару по замовленню «SS22» та «SU22» минули, а товар не поставлено, в силу положень пункту 6.6. договору, частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України кошти в розмірі 172 089, 55 грн (121 257, 30 грн + 50 832, 25 грн) підлягають поверненню відповідачем позивачу.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно зі статтею 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятись усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Так, за своєю правовою природою угода, яка відбулася між позивачем та відповідачем є договором поставки.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем належним чином виконано умови договору та здійснено попередню оплату товару у якості авансового платежу, що відповідно стало підставою для здійснення відповідачем поставки у строки визначені пунктом 2.3.1. договору - основного замовлення «SS22» у період з 01.01.2022 по 30.06.2022, замовлення «SU22» у період з 01.04.2022 по 31.08.2022.

Як вбачається із листа відповідача № 7 від 28.09.2022 надходження товарів позивачу за договором мало відбутися 28.02.2022, оскільки інвойс № VOD20220223 та пакувальний лист компанії «SIA Street Operator» датовані від 23.02.2022.

У якості доказів неможливості здійснення поставки товару за договором у визначений строк відповідач посилається на прийняття Кабінетом Міністрів України постанови № 153 від 24.02.2022, що фактично унеможливило здійснення фінансових операцій та проведення розрахунку з контрагентом відповідача - компанією «SIA Street Operator».

При цьому, на підставі встановлених судом вище обставин, суд вказує, що договором № 001LV від 15.06.2021, а саме пунктом 6 передбачено, що розрахунки за останнім здійснюються покупцем (відповідачем) або за передоплатою або покупець оплачує 100 % від вартості товару згідно вантажної митної декларації в строк не пізніше 180 робочих днів з моменту випуску товару у вільний обіг на митній території України.

В інвойсі № VOD20220223 від 23.02.2022 та пакувальному листі від 23.02.2022 компанії «SIA Street Operator» визначено, що порядок оплати за визначений в даних документах товар: протягом 180 календарних днів з дати інвойсу, що відповідно спростовує доводи відповідача, що товар на виконання умов договору не міг бути завезений на територію України у зв`язку з неможливістю здійснити оплату за такий товар, оскільки останній не є критичним товаром імпорту у розумінні постанови Кабінету Міністрів України № 153 від 24.02.2022.

При цьому суд звернув увагу на те, що перелік товарів критичного імпорту скасовано постановою Кабінету Міністрів України № 761 від 07.07.2022, що також забезпечувало можливість відповідача здійснити поставку товару в межах строків, закріплених пунктом 2.3.1 договору із врахуванням порядку розрахунку за договором № 001LV від 15.06.2021.

Водночас, судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів неможливості в період дії постанови Кабінету Міністрів України № 153 від 24.02.2022 ввезення через митний кордон України товару за договором.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем безпідставно застосовано положення пункту 2.4.5 договору та зараховано авансові платежі позивача в розмірі 172 089, 55 грн у якості відступних, оскільки доказів необхідної для цього відмови покупця (позивача) від покупки товару до матеріалів справи не надано.

Доводи відповідача щодо відмови покупця від прийняття залишку товару (перелік та номенклатура якого додана до відповіді на вимогу № 7 від 28.09.2022) є необґрунтованими, оскільки такий залишковий товар є іншим в своєму розумінні товаром, оскільки його не було погоджено сторонами при оформлення передзамовлення за договором та відповідно не є партією товару в розумінні умов останнього, а відтак у позивача відсутній обов`язок його приймати.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1 та 2 статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

З огляду на викладене вище, враховуючи закріплення між сторонами строків поставки товару, порушення відповідачем порядку повідомлення покупця про настання обставин, що унеможливлюють виконання умов договору, суд дійшов вірного висновку, що відповідачем неправомірно зараховано авансові кошти позивача у якості штрафу за відмову від прийняття товару.

Так, враховуючи порушення відповідачем строків поставки товару, визначених пунктом 2.3.1 договору, а також порушенням такого строку більше ніж 30 календарних днів (пункт 6.6. Договору) станом на дату винесення оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що позивачем правомірно застосовано положення пункту 6.6. Договору, правомірно заявлено про необхідність повернення раніше сплачених коштів з огляду на порушення відповідачем строків поставки товару.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У якості обґрунтування своєї правової позиції та не здійснення поставки товару позивачу у визначені договором строки, відповідач посилається на наявність обставин непереборної сили (форс-мажорні обставини), що регулюється розділом 7 договору.

Частиною 1 статті 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини 1 статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

За змістом частини 2 статті 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Так, частина 2 статті 218 ГК України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 904/6463/14 (3-216гс15)).

Колегія суддів погоджується з доводами позивача, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

При цьому, сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Аналогічні висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, у від 09.11.2021 у справі № 913/20/21, від 04.10.2022 у справі № 927/25/21.

Враховуючи зазначене, колегія суддів зазначає, що судом не заперечується настання обставин непереборної сили з 24.02.2022, що вбачається із листа ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.7-7.1, однак відповідачем не доведено належними та допустими доказами, що такі форс-мажорні обставини дійсно унеможливили вчасно здійснити поставку товару за договором у відповідності до погодженого сторонами асортименту та в межах визначених строків.

Водночас, розділом 7 договору та вказаними вище нормами чинного законодавства закріплено неможливість нести відповідальність за порушення умов договору стороною, в тому числі і відповідачем.

Предметом даного спору не є питання застосування до відповідача штрафних санкцій чи застосування інших заходів відповідальності за порушення строків поставки товару та не поставку такого товару в цілому.

Даним позовом позивач фактично реалізує надане йому пунктом 6.6. договору та частиною 3 статті 693 ЦК України право та заявляє вимоги щодо повернення частини сплачених відповідачу коштів, на які відповідачем не здійснено поставки товару, а відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції , що відсутні підстави для застосування наразі форс-мажорних обставин із врахування обґрунтувань відповідача в цій частині.

В даному випадку, враховуючи предмет та підстави позову, суд вірно звернув увагу відповідача, що останній мав право застосувати положення пункту 7.5. договору та збільшити термін виконання договірного зобов`язання на період дії форс-мажорних обставин, що в свою чергу відповідачем вчинено не було, оскільки в матеріалах справи відсутні докази завчасного повідомлення (у відповідності до пункту 7.3. договору) позивача про настання у відповідача форс-мажорних обставин, на які останній посилається та які відповідно утруднювали/унеможливлювали належне виконання умов договору в частині здійснення розрахунків з його контрагентом.

Направлення відповідачем листа від 28.09.2022 № 7 у відповідь на лист позивача, вже фактично після порушення (пропуску) строків поставки товару за договором не є повідомленням про настання форс-мажорних обставин, як про це зазначається відповідачем, оскільки таке повідомлення у відповідності до пункту 7.3. договору має направлятися не пізніше 5 календарних днів з моменту коли такі обставини відповідачу стали відомі, тобто протягом 5 календарних днів з дати публікації постанови Кабінету Міністрів України № 153 від 24.02.2022 (25.02.2022) або ж з дати публікації Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (24.02.2022), затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем неповністю та невчасно реалізовано надані йому права щодо виконання договору, що призвело до порушення його умов в частині не здійснення поставки товару позивачу та неправомірного зарахування передоплати позивача у якості відступного на підставі пункту 2.4.5 договору в розмірі 172 089, 55 грн, яка відповідно підлягає поверненню позивачу.

Щодо заяви позивача про стягнення з відповідача 23 100,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, але не виключно, витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Тобто, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

За змістом п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано:

- копію договору про надання правової (правничої) допомоги № 40/ПД від 19.09.2022, укладеного між позивачем та адвокатом Михайленко Л.С., пунктом 3.1. якого закріплено вартість роботи адвоката - 1 200 грн за одну годину фактично наданої адвокатом правової допомоги;

- ордер серії АА № 1237390 від 19.09.2022, виданий адвокатом на підставі зазначеного вище договору;

- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 2933 від 31.05.2007;

- копію посвідчення адвоката Михайленко Л.С. від 30.11.2015;

- акти надання правової (правничої) допомоги: № 1 від 30.09.2022 на суму 10 200 грн із зазначенням 8,5 годин затраченого часу; № 2 від 31.10.2022 на суму 1 500 грн із зазначенням 1,25 годин затраченого часу; № 3 від 31.12.2022 на суму 4 800 грн із зазначенням 4 годин затраченого часу; № 4 від 04.01.2023 на суму 4 500 грн із зазначенням 3,75 годин затраченого часу;

- докази оплати зазначених вище актів надання правової (правничої) допомоги - платіжні інструкції № 124 від 04.01.2023 на суму 4 500 грн, № 123 від 04.01.2023 на суму 4 800 грн, № 114 від 01.11.2022 на суму 1 500 грн, № 113 від 27.10.2022 на суму 9 600 грн, № 108 від 29.09.2022 на суму 2 700 грн.

З наданих відповідачем заперечень на заяву позивача вбачається, що заявлені позивачем до стягнення витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 23 100 грн не відповідають критерію розумності та є надмірними з обсягом наданих послуг, часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт.

Відповідач зазначає, що підготовка простого позову на 6 сторінок в рамках невиконання договору поставки не вимагало вивчення юридичної природи спірних правовідносин чи виконання значного обсягу юридичної і технічної роботи.

Також відповідач звертає увагу суду на те, що складання адвокатом вимоги про повернення коштів на 1 сторінку, відповіді на відзив, клопотання про поновлення строків на 2 сторінки, заяви про винесення додаткового рішення на 3 сторінки, заяви про видачу судового наказу на 1 сторінку із затратою 12 годин часу не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їх розміру.

З огляду на викладене, проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору про надання правової (правничої) допомоги № 40/ПД від 19.09.2022, суд першої інстанції встановив, що останнім закріплено погодинну форму оплати роботи адвоката, а саме в розмірі 1 200 грн за одну годину роботи.

Позивачем задля деталізації виконаної адвокатом роботи в межах даної справи надано до суду акти надання правової (правничої) допомоги: № 1 від 30.09.2022 на суму 10 200 грн, № 2 від 31.10.2022 на суму 1 500 грн, № 3 від 31.12.2022 на суму 4 800 грн, № 4 від 04.01.2023 на суму 4 500 грн. Зазначені акти надання правової (правничої) допомоги, є належними чином деталізовані, містять вид правової допомоги (адвокатської послуги), яка надавалась позивачу, затрачений на це час та ціну такої послуги.

Судом першої інстанції встановлено, що такий час за підрахунками суду години становить 17,5 годин, що в перерахунку на грошовий еквівалент та враховуючи погодинну форму оплати послуг адвоката становить 21 000 грн, а не 19,25 годин як про це зазначається в поданій позивачем заяві в еквіваленті 23 100 грн., що відповідно виключає можливість стягнення заявленої суми.

Крім того, враховуючи заперечення відповідача із посиланням на судову практику, суд першої інстанції вірно зазгачив, що надання адвокатом послуг позивачу щодо складання вимоги про повернення коштів із затратою 1,5 годин часу загальною вартістю 1 800 грн не відноситься до витрат, пов`язаних із розглядом даної справи, оскільки така вимога за своєю суттю є досудовим врегулюванням спору, що не є обов`язковим з огляду на спірні правовідносини та відповідно не є обов`язковим для звернення до суду.

Суд першої інстанції також вірно вказав, що безпідставним є покладання позивачем на відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1 500 грн щодо підготовки та подання 13.10.2022 клопотання про поновлення розгляду справи на виконання та за наслідками постановлення судом ухвали про залишення позову без руху від 03.10.2022, оскільки фактично таке клопотання є наслідком недотримання позивачем (адвокатом) вимог 162 ГПК України та подання позовної заяви з недоліками.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду, що необґрунтованим є внесення позивачем до витрат щодо підготовки та подання заяви про видачу наказу вартістю 1 500 грн та покладання таких витрат на відповідача, оскільки зазначена заява станом на дату ухвалення оскарженого додаткового рішення до матеріалів справи не надходила.

Враховуючи встановлені судом обставини, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4 800 грн (1 500 грн + 1 500 грн + 1 800 грн) є неправомірним та таким, що не має компенсуватися відповідачем з огляду на те, що такі витрати не пов`язані з розглядом справи та зумовлені суб`єктивною поведінкою сторони (позивача) в частині виконання договору про надання правової (правничої) допомоги.

Таким чином, враховуючи категорію справи, а також з огляду на виконані адвокатом роботи (надані послуги) задля її належного розгляду в межах та на умовах укладеного договору про надання правової (правничої) допомоги, реальність понесення позивачем таких витрат та також розумну необхідність останніх, враховуючи заперечення відповідача проти розподілу витрат, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відшкодуванню відповідачем на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 16 200 грн (21 000 грн - 4 800 грн), які є співмірними, обґрунтованими та пропорційними до ціни позову.

На переконання колегії суддів, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Крім того, 04.04.2023 від представника позивача надійшла заява про стягнення витрат, пов`язаних з розглядом справи в апеляційній інстанції, в якій заявник просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 8 880,00 грн.

В обґрунтування заяви, заявник обґрунтував понесені судові витрати на професійну правничу допомогу відповідно до ст.ст. 126, 129 ГПК України. Також заявник зазначив, що позивачем понесено витрати на правничу допомогу в розмірі 8 880,00 грн, на підтвердження чого подано усі необхідні первинні документи, що підтверджують розмір таких витрат та докази її сплати. Отже, вважає витрати на правничу допомогу адвоката понесені у даній справі були необхідними, розумними, співмірними зі складністю справи та часом витраченим адвокатом.

В свою чергу, відповідач 09.06.2023 подав заперечення на заяву позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, в яких просить у задоволенні заяви відмовити, а у разі задоволення заяви зменшити розмір судових витрат на 95 %, посилаючись при цьому на те, що час, витрачений адвокатом на ведення та підготовку справи в суді апеляційної інстанції 7,4 години, що у грошовому вигляді становить 8 880,00 грн не відповідає критеріям реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), та не є спів мірним зі складністю справи та ціною позову.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Водночас, формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

При цьому, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Частинами першою та другою статті 30 вказаного Закону встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. (Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано:

- копію договору про надання правової (правничої) допомоги № 40/ПД від 19.09.2022, укладеного між позивачем та адвокатом Михайленко Л.С., пунктом 3.1. якого закріплено вартість роботи адвоката - 1 200 грн за одну годину фактично наданої адвокатом правової допомоги;

- акт надання правової (правничої) допомоги: № 5 від 31.03.2023 на суму 8 880,00 грн із зазначенням 7,4 годин затраченого часу,а саме:

1) підготовка та подання до суду клопотання про ознайомлення з матеріалами справи - 0,4 години, 480,00 грн;

2) ознайомлення з матеріалами справи, у тому числі з апеляційними скаргами на рішення суду від 30.12.2023 та на додаткове рішення від 23.01.2023 - 1 година, 1 200,00 грн;

3) підготовка та подання до суду відзиву на дві апеляційні скарги відповідача на рішення суду від 30.12.2023 та на додаткове рішення від 23.01.2023, подання всіх документів до суду і здійснення відправлення стороні у справ - 5 годин, 6 000,00грн;

4) підготовка та подання до суду заяви про винесення додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції - 1 годин, 1 200,00 грн;

- докази оплати зазначеного вище акту надання правової (правничої) допомоги - платіжна інструкція № 117 від 03.04.2023 на суму 8 880,00 грн.

З огляду на опис робіт (послуг) наведений в акті № 5 від 31.03.2023, колегія суддів зауважує, що позиція позивача на час розгляду апеляційної скарги залишалася незмінною в порівнянні з позицією, викладеною у суді першої інстанції; зміст відзиву на апеляційну скаргу дублює доводи, обґрунтування та висновки, які зазначені позивачем у позові та відповіді на відзив, які подані до суду першої інстанції.

Крім того, надання такої послуги, як ознайомлення з матеріалами апеляційних скарг (на основне і додаткове рішення) нє є необхідною, оскільки копії таких скарг були скеровані на адресу позивача при їх поданні, як це передбачено вимогами ГПК.

При цьому, на думку колегії суддів, послуги зі складання заяви на ознайомлення з матеріалами справи (1 сторінка), відзиву на апеляційні скарги (які по суті і змісту дублюють позицію позивача, викладену у суді першої інстанції); заяви про винесення додаткового рішення у справі (2 сторінки), на які адвокатом витрачено 7,4 години не відповідають критеріям реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності їхнього розміру, у розумінні приписів частини 5 статті 129 ГПК України та не є співмірним зі складністю справи та ціною позову.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові від 17.09.2019 Верховного Суду по справі №910/4515/18.

Дослідивши опис наданих послуг адвоката, приймаючи до уваги, що справа розглядається в порядку письмового провадженя без виклику сторін, предмет спірних відносин, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, а також враховуючи заперечення відповідача, колегія суддів дійшла до висновку, що розумною та співмірною є компенсація витрат позивача у розмірі 2 000,00 грн.

В іншій частині заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у цій справі на стадії апеляційного розгляду справи не відповідають критеріям їх реальності та розумності, а тому не підлягають задовленню.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційних скаргах. Доводи апеляційних скарг ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувані рішення суду прийняті у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав для їх скасування або зміни не вбачається.

Таким чином, апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вуличний одяг» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.12.2022 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 у справі №910/10063/22 задоволенню не підлягають. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.12.2022 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 у справі №910/10063/22 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційних скарг, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями ст. ст. 123-129, 221, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вуличний одяг» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.12.2022 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 у справі №910/10063/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.12.2022 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 у справі №910/10063/22 залишити без змін.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вуличний одяг» (вул. Світлицького, 35, офіс 108/4, м. Київ; ідентифікаційний код 44307058) на користь Фізичної особи-підприємства Костюк Наталії Миколаївни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 2 000 (дві тисячі) грн .

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання даної постанови Північного апеляційного господарського суду.

5. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на апелянта.

6. Матеріали справи №910/10063/22 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді Б.О. Ткаченко

В.В. Сулім