Рішення
від 19.07.2023 по справі 922/1830/19
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.07.2023м. ХарківСправа № 922/1830/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ємельянової О.О.

при секретарі судового засідання Катречко Д.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Заступника керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області, 62303, Харківська обл., м. Дергачі, вул. 1 Травня, буд. 63 до відповідача 1 фізичної особи ОСОБА_1 , м. Харків відповідача 2 Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, 61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 1 під"їзд, 6,7 поверх. відповідача 3 Фермерського господарства "Скосогорівка", 62150, Харківська обл., Богодухівський р-н, с. Скосогорівка, вул. Степна, буд. 13А 3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 2 Богодухівська міська рада Харківської області, 62103, Харківська обл., Богодухівський р-н, місто Богодухів, пл. Соборності, буд. 2 провизнання недійсним договору, скасування рішення, повернення ділянокза участю представників сторін:

прокурора: Клейн Л.В.;

відповідача 1: Надьон О. В.;

відповідача 2: Чернявський А.В.;

відповідача 3: Надьон Р.А.;

3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 2 Богодухівська міська рада Харківської області: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 , Фермерського господарства «Скосогорівка» про:

визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагенства у Харківській області від 16 вересня 2014 року № 2215-СГ «Про надання в оренду земельних ділянок» ОСОБА_1 ;

визнання недійсним договору оренди землі від 29 грудня 2014 року, укладеного між ГУ Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 щодо оренди земельної ділянки площею 65,7339 га, в тому числі: земельна ділянка площею 9,1973 га кадастровий номер 6320886500:02:001:0375, земельна ділянка площею 16,5371 га кадастровий номер 6320886500:02:001:0376, земельна ділянка площею 39,9995 га кадастровий номер 6320888100:02:001:0096;

визнання недійсним договору суборенди землі від 5 лютого 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «Скосогорівка» щодо суборенди земельних ділянок площею 65,7339 га, у тому числі: земельна ділянка площею 9,1973 га кадастровий номер 6320886500:02:001:0375, земельна ділянка площею 16,5371 га кадастровий номер 6320886500:02:001:0376, земельна ділянка площею 39,9995 га кадастровий номер 6320888100:02:001:0096;

скасування рішення про державну реєстрацію від 31 грудня 2014 року № 18503870, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про право оренди від 31 грудня 2014 року № 8328736 про реєстрацію права оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320886500:02:001:0375) за ОСОБА_1 ; рішення про державну реєстрацію від 31 грудня 2014 року № 18504611, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право оренди № 8329049 від 31 грудня 2014 року про реєстрацію права оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320886500:02:001:0376) за ОСОБА_1 ; рішення про державну реєстрацію від 31 грудня 2014 року № 18502807, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право оренди № 8328159 від 31 грудня 2014 року про реєстрацію права оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320888100:02:001:0096) за ОСОБА_1 ;

скасування рішення про державну реєстрацію від 9 лютого 2016 року № 28151672, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право суборенди № 13178167 від 5 грудня 2016 року про реєстрацію права суборенди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320886500:02:001:0375) за ФГ «Скосогорівка»; рішення про державну реєстрацію від 9 лютого 2016 року № 28150465, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право суборенди № 13177487 від 5 лютого 2016 року про реєстрацію права суборенди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320886500:02:001:0376) за ФГ «Скосогорівка»; рішення про державну реєстрацію від 9 лютого 2016 року № 28151864, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право суборенди № 13178714 від 5 лютого 2016 року про реєстрацію права суборенди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320888100:02:001:0096) за ФГ «Скосогорівка»;

зобов`язання ОСОБА_1 повернути державі земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 65,7339 га, у тому числі: земельну ділянку площею 9,1973 га кадастровий номер 6320886500:02:001:0375, земельну ділянку площею 16,5371 га кадастровий номер 6320886500:02:001:0376, земельну ділянку площею 39,9995 га, кадастровий номер 6320888100:02:001:0096.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20) касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області задоволено частково. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 11 червня 2020 року і рішення Господарського суду Харківської області від 17 березня 2020 року у справі № 922/1830/19 змінено у мотивувальних частинах, викладено їх у редакції цієї постанови щодо відмови у задоволенні позовних вимог про:

- скасування рішень про державну реєстрацію від 31 грудня 2014 року № 18503870, від 31 грудня 2014 року № 18504611, від 31 грудня 2014 року № 18502807, від 9 лютого 2016 року № 28151672, від 9 лютого 2016 року № 28150465, від 9 лютого 2016 року № 28151864;

- про визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держземагентства у Харківській області від 16 вересня 2014 року № 2215-СГ «Про надання в оренду земельних ділянок» ОСОБА_1 .

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 11 червня 2020 року і рішення Господарського суду Харківської області від 17 березня 2020 року у справі № 922/1830/19 скасовано у частині відмови у задоволенні позовних вимог про:

- визнання недійсним договору оренди землі від 29 грудня 2014 року, укладеного між ГУ Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 щодо оренди земельної ділянки площею 65,7339 га, в тому числі: земельна ділянка площею 9,1973 га кадастровий номер 6320886500:02:001:0375, земельна ділянка площею 16,5371 га кадастровий номер 6320886500:02:001:0376, земельна ділянка площею 39,9995 га кадастровий номер 6320888100:02:001:0096;

- визнання недійсним договору суборенди землі від 5 лютого 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «Скосогорівка» щодо суборенди земельних ділянок площею 65,7339 га у тому числі: земельна ділянка площею 9,1973 га кадастровий номер 6320886500:02:001:0375, земельна ділянка площею 16,5371 га кадастровий номер 6320886500:02:001:0376, земельна ділянка площею 39,9995 га кадастровий номер 6320888100:02:001:0096;

- зобов`язання ОСОБА_1 повернути державі земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 65,7339 га у тому числі: земельну ділянку площею 9,1973 га кадастровий номер 6320886500:02:001:0375, земельну ділянку площею 16,5371 га кадастровий номер 6320886500:02:001:0376, земельну ділянку площею 39,9995 га кадастровий номер 6320888100:02:001:0096.

У частині вказаних вимог справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

17.01.2023 року матеріали справи повернулись до Господарського суду Харківської області.

Протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.01.2023 року для розгляду справи призначено суддю Ємельянову О.О.

Ухвалою суду від 23.01.2023 року прийнято до свого провадження справу № 922/1830/19. Справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

16.02.2023 року від відповідача 1 через канцелярію суду надійшла заява (вх. № 3894) щодо проведення судового засідання у режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 16.02.2023 року задоволено заяву відповідача 1 (вх. № 3894 від 16.02.2023 року) щодо проведення судового засідання у режимі відеоконференції.

17.02.2023 року від представника представника Фермерського господарства "Скосогорівка" через канцелярію суду надійшло клопотання (вх. № 3953/23 та вх. № 4034/23від 17.02.2023 року) щодо проведення судового засідання у режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 20.02.2023 року задоволено клопотання (вх. № 3953/23 та вх. № 4034/23 від 17.02.2023 року) представника Фермерського господарства "Скосогорівка" щодо проведення судового засідання у режимі відеоконференції.

21.02.2023 року від відповідача 2 через канцелярію суду надійшло клопотання (вх. № 4187/23) про застосування строків позовної давності.

22.02.2023 року від відповідача 2 через канцелярію суду надійшли документи для доручення до матеріалів справи (вх. № 4335/23).

22.02.2023 року від прокурора через канцелярію суду надійшли документи для доручення до матеріалів справи (вх. № 4336/23).

Ухвалою суду від 22.02.2023 року яку занесено до протоколу судового засідання, судом у підготовчому засіданні оголошено перерву 15.03.2023 року. Також, судом задоволено усне клопотання відповідача 1 та відповідача 3 від 22.02.2023 року про проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції.

15.03.2023 року від прокурора через канцелярію суду надійшли заперечення (вх. № 6325/23).

Ухвалою суду від 15.02.2023 року яку занесено до протоколу судового засідання, судом у підготовчому засіданні оголошено перерву 05.04.2023 року. Також, судом задоволено усне клопотання відповідача 1 та відповідача 3 від 15.03.2023 року про проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції.

05.04.2023 року від прокурора через канцелярію суду надійшли документи для доручення до матеріалів справи (вх. № 8267/23).

05.04.2023 року від прокурора через канцелярію суду надійшли документи для доручення до матеріалів справи (вх. № 8268/23).

Ухвалою суду від 05.04.2023 року яку занесено до протоколу судового засідання, судом закрито підготовче засідання у справі, та призначено справу до розгляду по суті на 19.04.2023 року

Ухвалою суду від 19.04.2023 року яку занесено до протоколу судового засідання, судом у з розгляду справи по суті оголошено перерву до 12.05.2023 року.

12.05.2023 року від відповідача 3 через канцелярію суду надійшла промова у судових дебатах (вх. № 11940/23).

Ухвалою суду від 12.05.2023 року здійснено повернення до розгляду справи № 922/1830/19 у підготовчому провадженні. Почато у справі № 922/1830/19 підготовче провадження, та підготовче засідання у справі провести у даному судовому засіданні. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 2 - Богодухівську міську раду Харківської області. Відкладено розгляд справи на "14" червня 2023 року. Задоволено усе клопотання представників відповідачів щодо проведення наступного судового засідання в режимі відео конференції, про що постановити протокольну ухвалу.

25.05.2023 року від 3-ї особи через канцелярію суду надійшли пояснення (вх. № 13328/23).

26.05.2023 року від відповідача 2 через канцелярію суду надійшли додаткові пояснення (вх. № 13342/23).

31.05.2023 року від відповідача 1 через канцелярію суду надійшли додаткові пояснення (вх. № 13831/23).

Ухвалою суду від 14.06.2023 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом задоволено клопотання 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 2 Богодухівської міської ради Харківської області про розгляд справи без участі представника. Ухвалою суду від 14.06.2023 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом закрито підготовче засідання у справі, та призначено справу до розгляду по суті на 10 липня 2023 року. Також, судом задоволено усне клопотання відповідача 1 та відповідача 3 від 14.06.2023 року про проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 10.07.2023 року яку занесено до протоколу судового засідання, судом з розгляду справи по суті оголошено перерву до 19 липня 2023 року. Також, судом задоволено усне клопотання відповідача 1 та відповідача 3 від 10.07.2023 року про проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції.

Присутній у судовому засіданні прокурор надав учні пояснення щодо позовних вимог, та просив позов задовольнити.

Присутній у судовому засіданні представник відповідача 1 просив суд, відмовити у задоволенні позову.

Присутній у судовому засіданні представник відповідача 2 надав усні запереченні, просив суд, відмовити у задоволенні позову та підтримав заявлене до суду клопотання про застосування строків позовної давності.

Присутній у судовому засіданні представник відповідача 3 просив суд, відмовити у задоволенні позову.

Уповноважений представник 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 2 Богодухівської міської ради Харківської області у призначене судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. про що свідчить направлення на юридичну адресу останнього копії ухвали суду від 10.07.2023 року. Крім того, у наданих до суду поясненнях (вх. № 13328 від 25.05.2023 року) 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 2 Богодухівської міської ради Харківської області просить суд, справу розглядати без участі представника.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, заслухавши пояснення та заперечення присутніх у судовому засіданні представників сторін, суд встановив наступне.

Як зазначає прокурор, в ході вивчення правомірності передачі в оренду земельних ділянок, розташованих на території Богодухівського району, Богодухівським відділом Дергачівської місцевої прокуратури встановлено, що Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області видано наказ №2216-СГ від 16.09.2014 року Про надання в оренду земельних ділянок, відповідно до яких наказано ОСОБА_1 надати в оренду для ведення фермерського господарства, строком на 30 років, земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення, розташовану за межами населених пунктів на території Петропавлівської та Сухининської сільських рад Богодухівського району Харківської області, загальною площею 65,7339 га, у тому числі: земельна ділянка площею 9,1973 га кадастровий номер 6320886500:02:001:0375, земельна ділянка площею 16,5371 га кадастровий номер 6320886500:02:001:0376, земельна ділянка площею 39,9995 га кадастровий номер 6320888100:02:001:0096, зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25.10.2013 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 449553863208, 449572063208, 443119263208).

16.09.2014 року між ОСОБА_1 та Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №2215-СГ від 16.09.2014, укладено договір оренди землі строком на 30 років, згідно з яким ОСОБА_1 надано в оренду для ведення фермерського господарства земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення, загальною площею 65,7339 га, розташовану за межами населених пунктів Петропавлівської та Сухининської сільських рад на території Богодухівського району Харківської області, а саме: земельна ділянка загальною площею 65,7339 га кадастрові номери 6320886500:02:001:0375, 6320886500:02:001:0376, 6320888100:02:001:0096, сільськогосподарські угіддя (рілля) (т. 1 а.с. 203).

Згідно з пунктом 5 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки відповідно до витягу з технічної документації про нормативно грошову оцінку складає 1 448 122,14 грн.

На виконання вищевказаного наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та договору оренди землі зареєстровано право оренди на спірні земельні ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме на підставі рішень про державну реєстрацію від 31.12.2014 року №18503870, №18504611, №18502807.

За твердженнями прокурора, вищевказаний наказ прийнято з порушенням вимог статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, статей 7, 12 Закону України Про фермерське господарство, а саме, згідно з даними Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - ОСОБА_1 18.07.2006 року зареєстрована як фізична особа - підприємець за номером 2 480 000 0000 064298 (ідентифікаційний код фізичної особи - 2997922345).

Також зазначає, що на виконання вищевказаного наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області та договорів оренди землі зареєстровано право оренди на спірні земельні ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме: щодо земельних ділянок 6320886500:02:001:0375, 6320886500:02:001:0376, 6320888100:02:001:0096, на підставі ріщення про державну реєстрацію від 31.12.2014 року №18503870, №18504611, №18502807. Вищевказаний наказ прийнято з порушенням вимог статтей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство», оскільки згідно даних Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осібпідприємців - ОСОБА_1 18.07.2006 рокузареєстрована як фізична особа - підприємець за номером 2 480 000 0000 064298 (ідентифікаційний код фізичної особи - 2997922345).

Разом з цим, для здійснення підприємницької діяльності та ведення фермерського господарства на підставі розпоряджень голови Богодухівської районної державної адміністрації у користування ОСОБА_1 вже виділялись земельні ділянки за рахунок земель державної власності, що підтверджується договорами оренди від 11.10.2012 року, укладеними між ОСОБА_1 та заступником голови Богодухівської районної державної адміністрації, укладено договори оренди землі строком на 25 років, згідно з якими ОСОБА_1 надано в оренду для ведення фермерського господарства земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення:

-загальною площею 2,2 га, розташована за межами населених пунктів Сухининської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області, кадастровий номер 6320888100:02:001:0242,

-загальною площею 1,4 га, розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області кадастрових номер: 6320888800:02:001:0243,

-загальною площею 17,5 га, розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області, кадастровий номер: 6320888800:02:001:0178,

- загальною площею 28,7060 га, розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області, кадастровий номер: 6320888800:01:001:0278,

-загальною площею 17,1 га, розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області, кадастровий номер: 6320888800:01:001:0175,

-загальною площею 11,8 га, розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області, кадастровий номер: 6320888800:01:001:0176.

Таким чином, як вважає прокурор, розглядаючи заяву ОСОБА_1 про надання їй в оренду вищевказаної земельної ділянки, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області не провело належну перевірку та не пересвідчилося у дійсності волевиявлення заявника, наявності у нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці, про що свідчить факт повторного звернення для отримання земельної ділянки у спрощеному порядку, з метою обходу обов`язкової процедури - земельних торгів.

У зв`язку із чим, за твердженнями прокурора, наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №2216-СГ від 16.09.2014 року щодо передачі в оренду ОСОБА_1 спірних земельних ділянок загальною площею 65,7339 га, розташованої за межами населених пунктів Петропавлівської та Сухининської сільських рад на території Богодухівського району Харківської області підлягає визнанню незаконним, як такий, що видано в порушення статті 7 Закону України Про фермерське господарство та статті 134 Земельного кодексу України.

Згідно з вимогами статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Таким чином, на думку прокурора, ОСОБА_1 від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області фактично отримала земельні ділянки не для ведення фермерського господарства, а для іншої підприємницької діяльності, оскільки вона вже суб`єктом підприємницької діяльності та мала у користуванні земельні ділянки, які використовує для товарного сільськогосподарського виробництва (фермерського господарства). Крім цього, особа, яка виявила бажання створити фермерське господарство на землях, отриманих у власність чи користування зі складу земель державної чи комунальної власності, повинна мати досвід роботи у сільському господарстві або освіту, здобуту в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, має бути затверджений Кабінетом Міністрів України. При створенні фермерського господарства зазначені вище вимоги висуваються лище до особи, яка виступає засновником фермерського господарства та яка буде набувати права на земельну ділянку для ведення фермерського господарства. Засновник фермерського господарства, після його реєстрації, набуває статусу -голови фермерського господарства, а інщі члени сім`ї, за умови їх згоди, стають членами цього господарства.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна чи міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки.

За твердженнями прокурора, аналізуючи вказане законодавство, можна дійти висновку, що порядок створення фермерського господарства включає два основні етапи: набуття засновником права на земельну ділянку для ведення фермерського господарства; державна реєстрація фермерського господарства. Саме для забезпечення реальної можливості для ведення фермерського господарства, як об`єднання членів сім`ї та родичів для спільного здійснення сільськогосподарської підприємницької діяльності положеннями статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство», статтями 116, 118, 121, 123, 134 Земельного Кодексу передбачено право громадян на отримання не на конкурентних засадах у власність або в оренду земельної ділянки державної власності, але не в будь-якій кількості та не в будь-яких розмірах, а саме земельної ділянки єдиним масивом у розмірі, обґрунтованому можливостями та перспективами діяльності фермерського господарства.

Із системного аналізу вищевказаних норм слідує, що громадянин право на отримання земельної ділянки державної власності може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин, або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Отже, ОСОБА_1 не мала правомірних (справедливих) сподівань на отримання землі в оренду, була обізнана про можливість допущення правових порушень з боку публічної влади (Управління), отримала земельні ділянки поза конкурсом, без обґрунтування розмірів земельних ділянок та їх кількості.

Залучення третіх осіб до обробітку землі та сплати орендної плати орендодавцю з нездійсненням орендарем господарської діяльності з безпосереднього цільового використання орендованої земельної ділянки виходить за межі діяльності, яку може здійснювати орендар.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» та статей 124, 137 Земельного кодексу України без конкурентних засад земельні ділянки можуть передаватися в оренду для ведення фермерського господарства лише громадянам, а тому передача земельних ділянок юридичній особі - фізичній особі підприємцю в оренду без проведення земельних торгів є незаконними.

ОСОБА_1 фактично отримала від Управління землю не для створення нового фермерського господарства, а для існування наявної юридичної особи, тобто іншої підприємницької діяльності, оскільки вона є суб`єктом підприємницької діяльності, а земельні ділянки отримала на поза конкурсній основі, в абсолютно необґрунтованих розмірах. Дана обставина додатково вказує на те, що земельні ділянки від держави ОСОБА_1 отримала для здійснення сільськогосподарського виробництва вже існуючого підприємства. Отже, вищевказаний наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області виданий з порушенням Конституції, законів України, без врахування обставин, які мали значення для прийняття наказів, а тому є недійсними з моменту їх прийняття разом з відповідними договорами.

Також прокурор зазначає, що за наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. У протилежному випадку відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Отже, розглядаючи заяву ОСОБА_1 про надання їй в оренду вищевказаних земельних ділянок, Головне управління Держземагенства у Харківській області не провело належну перевірку та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, наявності у нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися іі переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці, про що свідчить факт повторного звернення для отримання земельної ділянки у спрощеному порядку, з метою обходу обов`язкової процедури - земельних торгів.

У зв`язку із чим, за твердженнями прокурора, на момент звернення до Головного управління Держземагенства у Харківській області для отримання у користування земель для ведення фермерського господарства, ОСОБА_1 вже була суб`єктом господарювання та здійснювала виробництво товарної сільськогосподарської продукції, її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їй у користування для ведення фермерського господарства.

Вищевказані обставини, стали причиною звернення із відповідним позовом до суду.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Як вбачається із матеріалів справи, постановою Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20) у частині вимог направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції, а саме вимог про:

- визнання недійсним договору суборенди землі від 5 лютого 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «Скосогорівка» щодо суборенди земельних ділянок площею 65,7339 га, у тому числі: земельна ділянка площею 9,1973 га кадастровий номер 6320886500:02:001:0375, земельна ділянка площею 16,5371 га кадастровий номер 6320886500:02:001:0376, земельна ділянка площею 39,9995 га кадастровий номер 6320888100:02:001:0096;

- зобов`язання ОСОБА_1 повернути державі земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 65,7339 га, у тому числі: земельну ділянку площею 9,1973 га кадастровий номер 6320886500:02:001:0375, земельну ділянку площею 16,5371 га кадастровий номер 6320886500:02:001:0376, земельну ділянку площею 39,9995 га, кадастровий номер 6320888100:02:001:0096

При цьому, направляючи справу на новий розгляд, Верховний суд зазначив, що у справі, яка переглядається, прокурор визначив незаконне, на його думку, надання фізичній особі ОСОБА_1 земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства, про що свідчить факт її повторного звернення для отримання земельної ділянки у спрощеному порядку з метою обходу обов`язкової процедури земельних торгів. При цьому прокурор надавав лист ГУ Держеокадастру у Харківській області з інформацією про те, що ОСОБА_1 упродовж 2010 2016 років уже було створено 7 фермерських господарств, а в її користуванні перебуває більше 10-ти земельних ділянок з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства.

За висновками та вказівками Верховного Суду, викладеними у постанові від 05.10.2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20)позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (див. пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18).

Предметом розгляду у даній справі є позовні вимоги прокурора про визнання недійсним договору оренди землі від від 29 грудня 2014 року, який укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 ; визнання недійсним договору суборенди землі від 05.02.2016 року, який укладений між ОСОБА_1 та ФГ «Скосогорівка»; зобов`язання ОСОБА_1 повернути державі земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 65,7339 га, кадастровий номер 6320886500:02:001:0375, кадастровий номер 6320886500:02:001:0376, кадастровий номер 6320888100:02:001:0096.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням висновків та вказівок викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20), суд зазначає наступне.

16.09.2014 року між ОСОБА_1 та Головним управлінням Держземагенства у Харківській області на підставі наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області №2215-СГ від 16.09.2014 року було укладено договір оренди землі.

Пунктом 1 договору, сторони визначили, що орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, які знаходяться за межами населених пунктів Петропавлівської та Суханської сільських рад на території Богодухівського району Харківської області.

Згідно пункту 8 договору оренди, договір укладено на 30 років.

Відповідно до пункту 14 договору оренди, земельні ділянки передаються в оренду для ведення фермерського господарства.

Також з матеріалів справи та наданих прокурором документів вбачається, що головою Богодухівської районної державної адміністрації у користування ФОП Павловській І.К. також виділялись земельні ділянки за рахунок земель державної власності, та були укладені договори оренди від 11.10.2012 року, укладеними між ФОП Павловською Іриною Костянтинівною та заступником голови Богодухівської районної державної адміністрації. Договори оренди від 11.10.2012 року було укладено строком на 25 років, згідно з якими ОСОБА_1 надано в оренду для ведення фермерського господарства земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення:загальною площею 2,2 га, розташована за межами населених пунктів Сухининської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області, кадастровий номер 6320888100:02:001:0242,загальною площею 1,4 га, розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області кадастрових номер: 6320888800:02:001:0243, загальною площею 17,5 га, розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області, кадастровий номер: 6320888800:02:001:0178,загальною площею 28,7060 га, розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області, кадастровий номер: 6320888800:01:001:0278,загальною площею 17,1 га, розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області, кадастровий номер: 6320888800:01:001:0175,загальною площею 11,8 га, розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області, кадастровий номер: 6320888800:01:001:0176.

У зв`язку із чим, прокурор у позовній заяві зазначив, що розглядаючи заяву ОСОБА_1 про надання їй в оренду вищевказаної земельної ділянки, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області не провело належну перевірку та не пересвідчилося у дійсності волевиявлення заявника, наявності у нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці, про що свідчить факт повторного звернення для отримання земельної ділянки у спрощеному порядку, з метою обходу обов`язкової процедури - земельних торгів.

Як вже було визначено у постанові Великої Палати Верховного суду від 05.10.2023 року за змістом статті 22 Земельного кодексу України ( у редакції на час виникнення спірних правовідносин) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Статтею 31 Земельного кодексу України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до частини першої статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

За змістом статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Відповідно до частин другої, третьої статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, стаття 123 Земельного кодексу України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України Про фермерське господарство, який є спеціальним нормативно-правовим актом.

За змістом частини 1 статті 5, частини 1 статті 7 Закону України Про фермерське господарство, право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону № 973-IV).

Згідно із частиною першою статті 7 Закону № 973-IV для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (частини друга, четверта статті 7 Закону № 973-IV).

Таким чином, спеціальний Закон № 973-IV визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 Земельного кодексу України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону № 973-IV).

Отже, при вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений статтею 7 Закону № 973-IV як спеціального щодо до статті 123 ЗК України.

За змістом статей 1, 7, 8 Закону № 973-IV заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

При цьому, отримання громадянином ділянки для ведення фермерського господарства не свідчить про те, що між ним та органом влади бо місцевого самоврядування виникли господарські правовідносини, оскільки відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єкта господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Зокрема, сферу господарських відносин становлять організаційно-господарські внутрішньогосподарські відносини (частина 4 статті 3 Господарського кодексу України), до яких правовідносини з отримання земельної ділянки фізичною особою не відносяться.

З аналізу вищевикладеного сліду, що право на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України, мають тільки громадяни України, які відповідно до Закону до 973- IV можуть його створити. Після державної реєстрації фермерське господарство як юридична особа має право на отримання земельних ділянок на конкурентних засадах у порядку, визначеному законом.

Таким чином, особливості надання земельних ділянок для фермерського господарства полягають у тому, що така земельна ділянка може бути надана на пільгових умовах, поза межами загального порядку, який передбачає таке набуття прав лише на конкурентних засадах, виключно фізичній особі.

Право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах. Вказане узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі N 525/1225/15-ц (провадження N 14-бцс19).

Тобто земельні відносини, які є основою створення та діяльності фермерського господарства, проходять у динаміці три етапи:

1) отримання виключно фізичною особою (майбутнім засновником фермерського господарства) права (власності або оренди) на землю як передумова створення фермерського господарства; 2) створення фермерського господарства; 3) передача землі у користування фермерському господарству.

Цей комплекс відносин є нерозривним, одне не існує без іншого в межах легітимної процедури створення фермерського господарства.

Разом із тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної або комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 03.02.2016 року № 6-2902цс15, від 11.05.2016 року № 6-2903цс15, від 18.05.2016 року № 6-248цс16.

Як встановлено судом, відповідач 1 у 2012 року вже реалізувала своє право на безоплатне отримання земельних ділянок (поза конкурсом) для ведення фермерського господарства, тому відповідач 1 не мала правомірних (справедливих) сподівань на отримання землі в оренду поза конкурсом, шляхом повторного звернення у 2014 році для отримання земельних ділянок у спрощеному порядку, про що свідчать укладені договори оренди від 11.10.2012 року, укладеними між ФОП Павловською Іриною Костянтинівною та заступником голови Богодухівської районної державної адміністрації. Договори оренди від 11.10.2012 року було укладено строком на 25 років, згідно з якими ФОП Павловській І.К. надано в оренду для ведення фермерського господарства земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, кадастрові номери 6320888100:02:001:0242, 6320888800:02:001:0243, 6320888800:02:001:0178, 6320888800:01:001:0278, 6320888800:01:001:0175, 6320888800:01:001:0176, та у подальшому створення Фермерського господарства.

Враховуючи вищевикладене, отримання відповідачем 1 в подальшому на поза конкурсній основі спірних земельних ділянок (кадастровий номер 6320886500:02:001:0375, кадастровий номер 6320886500:02:001:0376, кадастровий номер 6320888100:02:001:0096), суперечить вищевикладеним вимога законодавства, оскільки повторене звернення у 2014 році щодо надання земельних ділянок мало б відбутись на конкурентних засадах через участь у торгах.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач 3 у наданій до суду письмовій промові у судових дебатах (вх. № 11940/23 від 12.05.2023 року, зокрема зазначив, що представник фермерського господарства звертає увагу поважного суду на те що прокурор у позовній заяві посилається на договори оренди землі від 11.10.2012 року укладені між ОСОБА_1 та Богодухівською РДА Харківської області при цьому прокурор не завершує логічний зв`язок, та зазначає, що дійсно були укладені вищезазначені договору. Проте, Господарський суд Харківської області відмовив прокурору у повному обсязі у позові про розірвання договорів оренди (справа №922/4220/15). При цьому, за твердженнями останнього, прокурор у позовній заяві не наведено жодних підстав відповідно до вимог чинного законодавства для задоволення позовних вимог.

Суд дослідивши матеріали справи, та заперечення відповідача 3 зазначає наступне.

Як вбачається із вищезазначеного рішення у справі №922/4220/15 судом було встановлено, що у відповідності до норм Закону України "Про фермерське господарство" (статей 7, 8), 18.06.2013 року, на підставі спірних договорів оренди землі (рішення № 1 від 11.06.2013 року про утворення суб`єкта господарювання ФГ «Червона Нива»), було проведено реєстрацію фермерського господарства "Червона Нива", засновником якого є ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців.

Також судом встановлено, що з аналізу матеріалів справи та зазначених правових норм вбачається, що саме ФГ «Червона Нива», засновником якої є ФО ОСОБА_1 , використовує спірні земельні ділянки, що є предметом даного спору, у своїй господарській діяльності, що підтверджується договором № б/н від 26.01.2015р., довіреністю № 1 від 22.01.2015р., статистичними звітами ФГ форми № № 4-сг та 37-сг за 2015р. щодо фактичних розмірів посівів та збирання урожаю на зазначених землях.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З аналізу вищевикладеного слідує. що відповідач 1 ОСОБА_1 скористалась своїм правом на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, та відповідно до вимог частини 1 статті 8 Закону України "Про фермерське господарство"після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб, про свідчить рішення суду у справі №922/4220/15 від 05.10.2015 року на яке послався відповідач 3.

Із вищевикладеного слідує, що відповідач 1 скористався пільговим порядком одержання в користування земель державної власності, та створив у 18.06.2013 році ФГ «Червона Нива» ЄДРПОКУ 38798473, що спростовує твердження відповідачем викладені у наданих до суд запереченнях.

У випадку отримання земельної ділянки та створення фермерського господарства, як це передбачено законодавством, наступні земельні ділянки, що перебувають у державній або комунальній власності можуть бути отримані у користування виключно у порядку, передбаченому статтею 134 Земельного кодексу України, що підтверджується усталеною практикою суду касаційної інстанції, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц, постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №314/3881/15-ц, від 25.09.2019 у справі №397/30/17 та від 30.06.2021 у справі №917/1134/19.

З урахуванням вимог статей 7, 12 Закону № 973-IV, статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

За змістом статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом, способів.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі №6-248цс16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц та у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №314/3881/15-ц, від 25.09.2019 у справі № 397/30/17, від 29.01.2020 у справі №927/83/19 та від 25.03.2020 у справі №357/2418/15-ц.

При цьому, відповідачами не спростовано доводів прокурора про отримання у користування інших земельних ділянок с/г призначення державної форми власності за спрощеною процедурою (відповідно до договорів оренди від 11.10.2012 року кадастрові номери 6320888100:02:001:0242, 6320888800:02:001:0243, 6320888800:02:001:0178, 6320888800:01:001:0278, 6320888800:01:001:0175, 6320888800:01:001:0176), тому враховуючи положення чинного законодавства та правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду, суд дійшов висновку, що спірні земельні ділянки надані згідно з договором оренди від 29.12.2014 року (кадастровий номер 6320886500:02:001:0375, кадастровий номер 6320886500:02:001:0376, кадастровий номер 6320888100:02:001:0096) відповідачу 1 було здійснено поза процедурою земельних торгів, отже з порушенням норм чинного законодавства.

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановлений законом та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

За змістом частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Враховуючи наведене, оскільки спірні земельні ділянка кадастровий номер 6320886500:02:001:0375, кадастровий номер 6320886500:02:001:0376, кадастровий номер 6320888100:02:001:0096 передані ОСОБА_1 із порушенням вимог статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", вказане є підставою для визнання спірного договору оренди недійсним та повернення земельних ділянок у державну власність.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору суборенди землі від 5 лютого 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «Скосогорівка» щодо суборенди земельних ділянок площею 65,7339 га, у тому числі: земельна ділянка площею 9,1973 га кадастровий номер 6320886500:02:001:0375, земельна ділянка площею 16,5371 га кадастровий номер 6320886500:02:001:0376, земельна ділянка площею 39,9995 га кадастровий номер 6320888100:02:001:0096; суд зазначає наступне.

Як зазначає прокурор, суборенда - договір, відповідно до якого одна сторона зобов`язується передати індивідуально визначене майно, орендарем якого вона вже є, у користування або володіння іншій особі (суборендатору).

Суборенда є похідним договором, тому умови договору оренди у своїй основі залишаються чинними та не можуть бути порушені.

Договір суборенди не може перевищувати строку договору оренди. У разі укладення договору суборенди орендар продовжує виконувати свої обов`язки за договором оренди і несе відповідальність за дії суборендаря.

До договору суборенди застосовуються ті ж правила, що і до договору оренди, крім випадків, що передбачені законодавством.

Визнання незаконними та скасування наказів ГУ Держземагенства у Харківській області про передачу ОСОБА_1 у користуванні} (оренду) державної землі, визнання недійсними договорів оренди між ними на об`єкт нерухомого майна припиняє правомочності ФГ «Скосогорівка» щодо користування земельними ділянками на підставі договорів суборенди, дає підстави для скасування державної реєстрації договорів суборенди між ФГ «Скосогорівка» та ОСОБА_1 .

Заперечуючи проти позовних вимог у цій частині, відповідач 1 у наданих до суду поясненнях (від 01.06.2023 року вх. № 13831/23) зазначає, що згідно з частиною 2 статті 43 Господарського процесуального кодексу України та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Також, до матеріалів справи, було додано копії договорів суборенди земельних ділянок укладених між громадянкою ОСОБА_1 та фермерським господарством «СКОСОГОРІВКА» та додаткові угоди про розірвання договорів суборенди між тими сторонами, а також копії витягів з реєстру.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (стаття 74 Господарського процесуального кодексу України).

Як вбачається із матеріалів справи, прокурором до позовної заяви було подано Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (номер інформаційної довідки: 138835395 від 24.09.2018 року) кадастровий номер 6320886500:02:001:0375 з якої вбачається, що 08.12.2017 року реєстратором внесено інформацію (номер запису про інше речове право: 13178167 від 08.12.2017 року, реєстрація іншого речового права від 05.02.2016 року, відомості внесені до реєстру: 09.02.2016 року 17:18:57, Заяц М.М,, Богодухівське районне управління юстиції, Харківської обл.., індексний номер 28151672) про припинення іншого речового права, підстава додаткова угода до договору суборенди, серія та номер: б/н виданий 28.11.2017 року, видавник: сторони договору, відомості внесені 12.12.2017 року, ОСОБА_2 , Комунальне підприємство « Богодухівське бюро технічної інвентаризації», Харківська обл.., індексний номер рішення 38663875. .

Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (номер інформаційної довідки: 138835326 від 24.09.2018 року) кадастровий номер 6320886500:02:001:0376 з якої вбачається, що 07.12.2017 року реєстратором внесено інформацію (номер запису про інше речове право: 13177487 від 07.12.2017 року, реєстрація іншого речового права від 05.02.2016 року, відомості внесені до реєстру: 09.02.2016 року 16:54:49, Заяц М.М,, Богодухівське районне управління юстиції, Харківської обл.., індексний номер 28150465) про припинення іншого речового права, підстава додаткова угода до договору суборенди, серія та номер: б/н виданий 28.11.2017 року, видавник: сторони договору, відомості внесені 11.12.2017 року, ОСОБА_2 , Комунальне підприємство «Богодухівське бюро технічної інвентаризації», Харківська обл.., індексний номер рішення 38638523.

Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (номер інформаційної довідки: 138835131 від 24.09.2018 року) кадастровий номер 6320888100:02:001:0096 з якої вбачається, що 07.12.2017 року реєстратором внесено інформацію (номер запису про інше речове право: 13178714 від 07.12.2017 року, реєстрація іншого речового права від 05.02.2016 року, відомості внесені до реєстру: 09.02.2016 року 17:39:29, ОСОБА_3 , Богодухівське районне управління юстиції, Харківської обл.., індексний номер 28151864) про припинення іншого речового права, підстава додаткова угода до договору суборенди, серія та номер: б/н виданий 28.11.2017 року, видавник: сторони договору, відомості внесені 11.12.2017 року, ОСОБА_2 , Комунальне підприємство « Богодухівське бюро технічної інвентаризації», Харківська обл.., індексний номер рішення 38637279.

Крім того, відповідачем 1 до пояснень від 01.06.2023 року (вх. № 13831/23) було надано копії договорів суборенди від 05.02.2016 року, та копію додаткових угод від 28.11.2017 року до договору суборенди № б/н від 05.02.2016 року кадастровий номер 6320886500:02:001:0375, кадастровий номер 6320886500:02:001:0376, кадастровий номер 6320888100:02:001:0096 укладеного між гр.. ОСОБА_1 (орендар) та ФГ «Скосогорівка» (суборендар). Пунктом 1 якого. сторони погодили припинити дію договору № б/н від 05.02.2016 року за взаємною згодою з 28.11.2017 року.

Крім того, відповідачем 1 також було надано витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права щодо кадастрового номеру 6320886500:02:001:0375, кадастрового номеру 6320886500:02:001:0376, кадастрового номеру 6320888100:02:001:0096 про внесення записів про припинення речового права, підстава додаткова угода від 28.11.2017 року.

З аналізу вищевикладеного та наявних у матеріалах справи документів слідує, що станом на момент звернення із відповідним позовом до суду (11.06.2019 року відмітка штемпеля суду на позовній заяві) договір суборенди від 05.02.2016 року припинено за згодою сторін.

При цьому, матеріали справи не містять, а прокурором в порушення вимог Господарського процесуального кодексу України, відповідних доказів до суду не надано, що станом на момент звернення із відповідним позовом до суду, договір суборенди від 05.02.2016 року був чинний.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, особа, звертаючись до суду, вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до положень частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

Зазначені правові позиції неодноразово висловлювались Верховним Судом, та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Таким чином, під ефективним засобом (способом) захисту слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, по захист якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (схожі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц).

Згідно частини 1 статті 162 Господарського процесуального кодексу Україниу позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Відповідно до частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити: зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Як зазначено вище, зі змісту позовної заяви та її прохальної частини встановлено, що прокурор просить суд визнати недійсними договір суборенди від 05.02.1016 року. Разом з тим, прокурор не просив застосувати наслідки недійсності правочину в будь який визначений законодавством спосіб - шляхом реституції, стягнення збитків тощо.

Суд розглядає позовну заяву в межах вимог, зазначених у позовній заяві з урахуванням наведених прокурором обгрунтувань. Суд не може застосувати наслідки недійсності правочину з власної ініціативи ( згідно абз.2 частини 5 статті 215 Цивліьного окдексу України таке право є у суду лише щодо нікчемних право чинів).

Відповідно до вимог частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України у разі неможливості повернення всього отриманого за недійсним правочином, сторона повинна відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, наслідком визнання договору недійсним має бути компенсація (відшкодування) що одержано за договором.

У зв`язку із чим, визнання недійсним вже припиненого договору не відновить порушені інтереси держави, а прокурор одночасно з вимогою про визнання недійсним договору суборенди не заявляє вимоги про односторонню реституцію або відшкодування збитків чи стягнення всього, отриманого за договором, в дохід держави.

Ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що на час звернення прокурора до суду із даним позовом, договір суборенди землі від 5 лютого 2016 року розірвано, про що свідчить запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (номер інформаційної довідки: 138835395 від 24.09.2018 року) з якого вбачається, що 08.12.2017 року реєстратором внесено інформацію (номер запису про інше речове право: 13178167 від 08.12.2017 року, реєстрація іншого речового права від 95.02.2016 року, відомості внесені до реєстру: 09.02.2016 року 17:18:57, Заяц М.М,, Богодухівське районне управління юстиції, Харківської обл.., індексний номер 28151672) про припинення іншого речового права, підстава додаткова угода до договору суборенди, серія та номер: б/н виданий 28.11.2017 року, видавник: сторони договору (довідку з якого було надано прокурором до позовної заяви).

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про визнання недійсним договору суборенди землі від 5 лютого 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «Скосогорівка» щодо суборенди земельних ділянок площею 65,7339 га, у тому числі: земельна ділянка площею 9,1973 га кадастровий номер 6320886500:02:001:0375, земельна ділянка площею 16,5371 га кадастровий номер 6320886500:02:001:0376, земельна ділянка площею 39,9995 га кадастровий номер 6320888100:02:001:0096 не підлягають до задоволення.

Крім того, прокурор у пункті 1 прохальної частини позовної заяви, просить суд, визнати поважною причини пропуску строку на звернення до суду та поновити його.

Щодо клопотання прокурора викладеного у пункті 1 прохальної частини позовної заяви, про визнання поважною причини пропуску строку на звернення до суду та поновлення його, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 року у справі № 910/18560/16, якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (постанови Верховного Суду України від 12.04.2017 року у справі № 6-1852цс16, Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 року у справі № 369/6892/15-ц та від 22.05.2018 року у справі № 469/1203/15-ц, постанова Верховного Суду від 21.08.2019 року у справі № 911/3681/17).

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (відповідний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 року у справі N 362/44/17).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Чинним законодавством не передбачено переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право.

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав, а інститут позовної давності має на меті сприяти сталості цивільних відносин.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі № 910/2974/18, від 15.01.2019 року у справі № 910/296918, від 15.01.2019 року у справі № 910/2972/18, від 07.02.2019 року у справі № 910/2966/18, від 26.02.2019 року у справі № 910/2967/18 та від 21.05.2019 року у справі № 910/15457/17, від 11.11.2019 року у справі №904/1038/19 тощо.

Як вбачається із матеріалів справи, прокурор звернувся із позовом 11.06.2019 року (в частини направлення позовних вимог на новий розгляд постанова Великої палати верховного суду від 05.10.2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20), про свідчить штемпель канцелярії суду тобто майже через п`ять років з моменту укладення договорів.

В обґрунтування наданого до суду клопотання, прокурор зазначає, що органи прокуратури не знали та не могли знати про договір оренди від 29.12.2014 року укладений між відповідачами про надання в оренду земель.

Закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежним від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку із урахуванням наявних фактичних обставин про такі обставини.

Також зазначає, що Богодухівський відділ Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області про порушення вимог земельного законодавства дізнався після отримання інформації з Богодухівського відділу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №518/104-18 від 25.09.2018 року, таким чином початок перебігу позовної давності слід обраховувати з моменту, коли органи прокуратури дізнались про факт порушення вимог земельного законодавства.

Відповідно до змісту норм Цивільного кодексу України, якими врегульовано позовну давність, та правової позиції Верховного Суду щодо їх застосування, позивач (у даному випадку, прокурор) має не лише вказати, коли йому фактично стало відомо про порушене право, але й довести неможливість дізнатися про вказане порушення раніше зазначеної ним дати.

Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції, на час укладання спірних договорів) визначено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановленіКонституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Статтею 2 Закону визначено, що на прокуратуру покладаються такі функції: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом; 3) нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян. З метою реалізації своїх функцій прокуратура здійснює міжнародне співробітництво. На прокуратуру не можуть покладатися функції, не передбаченіКонституцією України.

Систему прокуратури України становлять: 1) Генеральна прокуратура України; 2) регіональні прокуратури; 3) місцеві прокуратури; 4) військові прокуратури;5) Спеціалізована антикорупційна прокуратура (частина 1 статті 7 Закону України "Про прокуратуру").

Відповідно до пункту 3.1 Наказу Генеральної прокуратури №3гн від 07.11.2012 року (який був чинний на момент прийняття спірного рішення та укладення договору) встановлено не рідше одного разу на місяць відповідним прокурорам вивчати законність актів, які видаються Кабінетом Міністрів України, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами.

Перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів організовувати та проводити за письмовими зверненнями органів державної влади, органів місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, фізичних та юридичних осіб, матеріалами контролюючих органів, повідомленнями у засобах масової інформації та за власною ініціативою (пункт 7 зазначеного наказу).

Пунктом 9 вищезазначеного наказу встановлено, що до початку перевірки органи прокуратури мають право витребовувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних підприємств, установ та організацій рішення, розпорядження, інструкції, накази, інші документи, одержувати інформації про стан законності та заходи щодо її забезпечення.

З аналізу вищевикладеного слідує, що станом на момент прийняття спірного наказу 16.09.2014 року та укладення договору оренди 29.12.2014 року, суборенди 05.02.2016 року у органів прокуратури були необхідні повноваження для отримання інформації щодо порушення законності під час прийняття спірного наказу та укладення договорів.

При цьому, згідно з Законом "Про прокуратуру", що набрав чинності з 14.10.2014 року, обсяг повноважень прокуратури було зменшено порівняно з законом, який був чинним до 14.10.2014 року, зокрема, виключено функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів, у тому числі, органами державної влади та органами місцевого самоврядування - у зв`язку з чим наказом Генерального прокурора від 31.12.2014 року №159 скасовано накази Генерального прокурора від 07.11.2012 року № 3гн "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів" та від 04.10.2011року №3/2гн "Про особливості організації діяльності органів прокуратури у сферах навколишнього природного середовища та земельних відносин" з метою приведення відомчих актів у відповідність з вимогами нового Закону України "Про прокуратуру".

Однак із матеріалів справи не вбачається обґрунтувань, яким чином вказані обставини вплинули на можливість прокурора своєчасно дізнатися про винесення спірного наказу від 16.09.2014 року та укладання договору оренди від 29.12.2014 року та суборенди 05.02.2016 року.

При цьому як зазначає прокурор, що Богодухівський відділ Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області про порушення вимог земельного законодавства дізнався після отримання інформації з Богодухівського відділу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №518/104-18 від 25.09.2018 року, таким чином початок перебігу позовної давності слід обраховувати з моменту, коли органи прокуратури дізнались про факт порушення вимог земельного законодавства.

Проте прокурором жодним чином не обґрунтовано зволікання із зверненням до господарського суду із позовною заявою. Крім того, прокурором не наведено жодного мотивування - чому Богодухівський відділ Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області з вимогою про отримання інформації звернувся у 2018 році, та які об`єктивні обставини перешкоджали направити відповідну вимогу раніше та раніше звернутися до суду з відповідними позовними вимогами.

Відтак, в органів прокуратури, починаючи з 16.09.2014 року були усі правові підстави та можливості з`ясувати всі обставини та звернутися з відповідним позовом в межах строку позовної давності, що прокурором з невідомих причин зроблено не було.

При цьому, питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора.

Щодо визнання поважності причин пропуску прокурором строку позовної давності, суд зазначає наступне.

В позовній заяві прокурором не наведено будь-якого фактичного та правового обґрунтування пропуску строку позовної давності та необхідності захисту порушеного права у зв`язку із таким пропуском. Не надано також в обґрунтування зазначених обставин будь-яких доказів.

За таких обставин, суд не вважає поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності, у зв`язку із чим відмовляє у задоволенні відповідного клопотання останнього.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні клопотання прокурора викладеного пункті 1 прохальної частини позовної заяви про визнання поважною причини пропуску строку на звернення до суду та поновлення його.

Щодо клопотання відповідача 1 від 16.02.2023 року (вх. № 3893/23) та відповідача 2 від 21.02.2023 року (вх. № 4187/23) про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

В обґрунтування наданого до суду клопотання (від 16.02.2023 року вх. № 3893/23) відповідач 1 зазначає, що відповідно до матеріалів справи, прокурор при зверненні до суду з даним позовом пропустив встановлений законом строк позовної давності.

Також зазначає, що прокурор, з урахуванням наданих йому законом повноважень, мав можливість і був зобов`язаний отримати повну та достовірну інформацію про незаконне надання земельної ділянки у межах встановленого законом строку позовної давності. Відтак, в органів прокуратури, починаючи з 16 вересня 2014 року були правові підстави та можливості з`ясувати всі обставини та звернутися з відповідним позовом в порядку господарського судочинства в межах строку позовної давності, що прокурором з невідомих причин зроблено не було. До того ж, Держава в особі відповідного органу, дізналася про наявні обставини саме з моменту прийняття оскаржуваного наказу 16.09.2014 року відповідно. В контексті вищевказаного, вважаю безпідставними посилання прокурора на те, що про спірні обставини прокурор дізнався лише 25.09.2018 року, отримавши відповідь від Богодухівського відділу ГУ Держгеокадастру у Харківській області на власний запит від 25.09.2018 року

Як свідчать матеріали справи, оскаржуваний наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області №2215-СГ, який прокурор у позові просить визнати незаконним та скасувати, було видано 16.09.2014 року, інші позовні вимоги є похідними від цієї вимоги. Накази управління Держземагенства у Харківській області є публічною інформацією (сайт land.gov.ua). В підтвердження зазначеного до позову прокурором надано копію інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (номер інформаційної довідки 138835131) дата формування довідки зазначено 24.09.2018 року, довідку сформовано ОСОБА_4 , Прокуратурою Харківської області. Отже, станом на вересень 2014 року прокуратура знала або повинна була знати про спірний наказ та його зміст, оскільки спірний наказ є в публічному доступі. Позов до господарського суду Харківської області подано 10.06.2019 року. Прокурор вважає, що позов подано в межах строку позовної давності, та вказує, що про спірні обставини він дізнався лише 25.09.2018 року, отримавши відповідь від Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області на власний запит від 25.09.2018 року. Проте, прокурором не враховано, що відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Враховуючи викладене, за твердженнями відповідача 1 прокурором пропущене строк позовної давності для звернення до господарського суду Харківської області із позовом про скасування вказаного наказу та визнання недійними вказаних договорів зі скасуванням всіх реєстраційних дій та повернення земельної ділянки у власність держави.

У зв`язку зі чим, за твердженнями відповідача 1 позовна давність у даному випадку підлягає застосуванню. Зазначене зумовлює прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову прокурора.

В обґрунтування наданого до суду клопотання (від 21.02.2023 року вх. № 4187/23) відповідач 2 зазначає, що в проваджені суду наявний позовна заява про визнання недійним договорів оренди. Суборенди, зобов`язання повернути земельні ділянки. При цьому, постановою Великої Палати Верховного суду у цій справі від 05.10.2022 року у частині вказаних вище позовних вимог справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Разом з тим, верховним судом встановлено, що в частині позовної заяви про визнання незаконним та скасування наказу позов фактично пред`явлено державою (в особі прокурора) до неї самої ( в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській ос блаті). Проте, вимоги про визнання недійним договору оренди від 29.12.2014 року, суборенди від 05.02.2016 року, зобов`язання повернути земельну ділянку у цій частині були похідними про визнання незаконним та скасування наказу від 16.09.2014 року № 2215-СГ «Про надання в оренду земельних ділянок». Таким чином, перебіг позовної давності розпочався у 2014 році.

За твердженнями відповідача 2, прокурор не був позбавлений можливості, з використанням повноважень, передбачених Законом України «Про прокуратуру», як чинним до 14.10.2014 року та і після, своєчасно отримати від відповідного суб`єкта владних повноважень ( а саме Головного управління Держгеокадастру у Харківській області) необхідну для подання позову і захисту інтересів держави інформацію. Тому, коли у червні 2019 року прокурор звернувся до суду із позовом, позовна давність вже сплила. У зв`язку із чим, просить суд, застосувати строк позовної давності до вимог прокурора.

Враховуючи вищевикладене, та оскільки судом відмовлено прокурору у задоволення клопотання про поновлення строку позовної давності на звернення із відповідним позовом до суду, заявлені відповідачем 1 та відповідачем 2 клопотання про застосування строків позовної давності до вимог прокурора підлягають до задоволення частково, а саме в частині вимог про

В частині позовних вимог прокурора про визнання недійсним договору суборенди землі від 5 лютого 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «Скосогорівка» щодо суборенди земельних ділянок площею 65,7339 га, у тому числі: земельна ділянка площею 9,1973 га кадастровий номер 6320886500:02:001:0375, земельна ділянка площею 16,5371 га кадастровий номер 6320886500:02:001:0376, земельна ділянка площею 39,9995 га кадастровий номер 6320888100:02:001:0096, суд відмовляє у задоволенні, з підстав викладених у даному рішенні.

Враховуючи вищевикладене, та виконання судом вказівок викладених у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20), суд відмовляє в задоволенні позову (в частині направленого на новий розгляд) у повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог (в частині направлених на новий розгляд), судові витрати залишаються за прокурором.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 13, 42, 73, 74, 86, 129, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Інформацію щодо роботи суду та щодо розгляду конкретних судових справ можна отримати на сайті суду, а також за допомогою Телеграм-бота Господарського суду Харківської області https://t.me/GospSud_kh_bot.

Реквізити сторін:

прокурор: Заступник керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області (62303, Харківська обл., м. Дергачі, вул. 1 Травня, буд. 63);

відповідач 1 фізична особа ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 );

відповідач 2: Головне управління Держгеокадастру у Харківської області (61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 1 під"їзд, 6, 7 поверх, ЄДРПОУ 39792822);

відповідач 3: Фермерське господарство "Скосогорівка" (62150, Харківська обл., Богодухівський р-н, с. Скосогорівка, вул. Степна, буд. 13А, ЄДРПОУ 39945752);

3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 2 Богодухівська міська рада Харківської області (62103, Харківська обл., Богодухівський р-н, місто Богодухів, пл. Соборності, буд. 2, ЄДРПОУ 04058640).

Повне рішення складено "31" липня 2023 р.

СуддяО.О. Ємельянова


Суд	Господарський суд Харківської області
Дата ухвалення рішення	19.07.2023
Оприлюднено	03.08.2023
Номер документу	112545511
Судочинство	Господарське

Судовий реєстр по справі —922/1830/19

Постанова від 17.09.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Чумак Ю.Я.

Ухвала від 12.08.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Чумак Ю.Я.

Ухвала від 27.12.2023

Господарське

Господарський суд Харківської області

Ємельянова О.О.

Ухвала від 22.11.2023

Господарське

Велика палата Верховного Суду

Пільков Костянтин Миколайович

Окрема думка від 22.11.2023

Господарське

Велика палата Верховного Суду

Пільков Костянтин Миколайович

Ухвала від 13.11.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Чумак Ю.Я.

Ухвала від 31.10.2023

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Тихий Павло Володимирович

Ухвала від 23.10.2023

Господарське

Господарський суд Харківської області

Ємельянова О.О.

Постанова від 05.10.2023

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Бородіна Лариса Іванівна

Ухвала від 29.09.2023

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Бородіна Лариса Іванівна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 19.07.2023 по справі 922/1830/19ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —922/1830/19

Рішення
від 19.07.2023 по справі 922/1830/19
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ