Постанова

від 01.08.2023 по справі 742/56/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

01 серпня 2023 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 742/56/23

Головуючий у першій інстанції Коваленко А. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/905/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:

головуючого-судді: Онищенко О.І.

суддів: Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.

секретар: Патук А.А.

Позивач: ОСОБА_1

Відповідач: ОСОБА_2

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей міської ради

Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_2

Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 10 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю та стягнення аліментів та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком, (суддя Коваленко А.В.) ухвалене о 16 год. 47 хв. у м. Прилуки, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, в якому просила визначити з нею місце проживання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання малолітньої доньки в розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і до її повноліття, починаючи з часу подання позовної заяви. Позов мотивовано тим, що вона перебуває в зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 15.06.2022 року, в якому народила доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також має доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від попереднього шлюбу. Проживали всі разом в місті Києві, однак через погіршення сімейних відносин вони з відповідачем прийняли рішення їх припинити та проживати окремо, в зв`язку з чим відповідач забрав свої речі та покинув їх спільне місце проживання. Однак 13.12.2022 року під приводом побачення з дитиною, відповідач забрав дитину до будинку його матері в місті Прилуки, що призвело до подачі цього позову до суду.

У лютому 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом, в якому просив визначити з ним місце проживання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зустрічний позов мотивовано тим, що з часу створення сім`ї з позивачкою вони мешкали в орендованих квартирах в місті Києві. 15.06.2022 року вони зареєстрували шлюб, в якому ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народилась донька ОСОБА_3 . Після народження дитини позивачка залишила постійне місце проживання в орендованій квартирі в місті Києві та вибула у невідомому напрямку, залишивши на нього одномісячну дитину, в зв`язку з чим він переїхав до свого постійного місця реєстрації та проживання в місто Прилуки, оскільки тільки там він міг створити належні умови проживання для дитини. Згодом позивачка незаконним шляхом відібрала у нього дитину, яку залишила на свою мати, а сама повернулась до міста Києва. Вважає, що проживання з ним дитини буде забезпечувати найкраще її інтереси, оскільки він, на відміну від позивачки, має власне житло та стабільну роботу.

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 10 квітня 2023 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено частково; визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з її матір`ю ОСОБА_1 ; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і до її повноліття, починаючи з часу подання заяви 09 січня 2023 року; в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що доходи сторін, житлово-побутові умови проживання кожного з них дають можливість їм забезпечувати дочку, однак, врахувавши інтереси малолітньої дитини, її вік та стать, наявність в неї старшої сестри ОСОБА_5 , перебування на грудному вигодовуванні, права батьків на виховання дитини і обов`язок батьків діяти в інтересах дитини, взявши до уваги висновок органу опіки та піклування, суд прийшов до висновку, що найбільшим інтересам дитини ОСОБА_6 буде визначення її місця проживання з матір`ю. Батьком дитини не надано достатніх доказів на підтвердження того, що проживання дочки разом з матір`ю не відповідає інтересам дитини.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати оскаржуване рішення і ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні первісного позову і задовольнити зустрічний позов. Вказує на те, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Фактично підставою задоволення первісного позову стали неправдиві свідчення ОСОБА_1 та неналежна оцінка наданих сторонами доказів, з яких слідує, що спосіб життя позивачки за первісним позовом суперечить інтересам дитини, а створені ним умови є кращі і навпаки, відповідають інтересам дитини. Крім того, за доводами ОСОБА_2 , суд з порушенням долучив до матеріалів справи податкову декларацію ОСОБА_1 , яка є неправильною, та не взяв до уваги, що вона визнала під час розгляду справи, що не вигодовує дитину грудним молоком, тому вважає, що є всі підстави для визначення місця проживання дитини з ним. Позивач за зустрічним позовом наголошує на тому, що ОСОБА_1 одноособово не може забезпечувати сім`ю для достатнього рівня життя своїх дітей, оскільки ні вона, ні її мати не мають особистого житла і не мають доходів для його винаймання у м.Києві, в той час як батько дитини має особисте житло, житло своїх батьків та є працевлаштованим на відповідальній посаді із постійним заробітком.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вказує на те, доводи апеляційної скарги є безпідставними, матеріали справи не містять доказів, які свідчать про те, що вона веде аморальний спосіб життя та не може забезпечити кращі умови для дитини. Декларація не могла бути долучена до матеріалів справи раніше, оскільки була створена під час розгляду справи в суді першої інстанції та подана у встановлений спосіб. Наявні медичні документи в справі спростовують доводи про не вигодовування дитини грудним молоком. Крім того, звертає увагу на те, що вона не чинить ніяких перешкод у спілкуванні батька з дитиною, адже усвідомлює, що лише відповідальне батьківство може дати дітям гідне майбутнє.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду першої інстанції відповідає.

По справі встановлено, що сторони з 15 червня 2022 року перебували в зареєстрованому шлюбі. Після зміни прізвища позивачка за первісним позовом має прізвище ОСОБА_7 (а.с.18, 27 т.1).

ІНФОРМАЦІЯ_3 у сторін народилась донька ОСОБА_3 (а.с.19 т.1).

З наданих сторонами доказів вбачається, що житлові умови як матері дитини, так і батька є рівними (а.с.29-30, 101-103, 116-117, 159-164 т.1).

Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 має неповнолітню доньку від попереднього шлюбу (донька навчається в спеціалізованій школі № 43 в місті Києві), є фізичною особою-підприємцем, отримує дохід від підприємницької діяльності, має позитивну характеристику за попереднім місцем роботи та з місця навчання доньки, неповну вищу освіту, пройшла профілактичний, психіатричний та наркотичний огляд: ознак захворювань не виявлено, здорова, до кримінальної відповідальності не притягувалась, має на праві власності автомобіль (а.с.21, 39-46, 55, 119 т.1, а.с.62,118-120 т.2).

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 має вищу освіту, працює, отримував соціальні виплати, позитивно характеризується за місцем проживання, має на праві власності однокімнатну квартиру в м. Прилуки (а.с.157-158, 165-167 т.1, а.с.64 т.2).

Зважаючи на наведене, колегією суддів підстав, встановлених ч.2 ст.161 СК України, щодо неможливості передачі доньки для проживання, як батьку, так і матері, не встановлено.

Згідно з висновком органу опіки та піклування Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації від 22 лютого 2023 року доцільно визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 разом з матір`ю (а.с.34-36 т.2).

Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з ч.ч.2, 8, 9 ст.7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч.3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до ч.1 ст.18, ч.1 ст.27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У ч.1 ст.9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно зі ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М.С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які наділяли б будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини дитина наділяється правом на те, щоб її найкращі інтереси оцінювалися і бралися до уваги як першочергове міркування при прийнятті відносно неї будь-яких дій або рішень як у державній, так і у приватній сфері. Найкраще забезпечення інтересів дитини - це право, принцип і правила процедури, які засновані на оцінці усіх елементів, що відображають інтереси дитини у конкретних обставинах. При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини з метою прийняття рішення про застосування тієї чи іншої конкретної міри належить діяти в наступному порядку: 1) з урахуванням конкретних обставин справи слід визначити, в чому полягають відповідні елементи оцінки найкращих інтересів, наповнити їх конкретним змістом і визначити значимість кожного з них у співвідношенні з іншими; 2) з цією метою необхідно слідувати правилам, що забезпечують юридичні гарантії та належну реалізацію цього права.

При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню наступні базові елементи: (а) погляди дитини, (б) індивідуальність дитини, (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин, (г) піклування, захист і безпека дитини, (ґ) вразливе положення, (д) право дитини на здоров`я, (е) право дитини на освіту (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19).

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

У справі, яка переглядається, відповідачем за первісним позовом належними та допустимими доказами не підтверджено аморальну поведінку матері малолітньої доньки та її неспроможність утримувати їх доньку, тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними (статті 12, 81 ЦПК України).

Доводи ОСОБА_2 щодо долучення до матеріалів справи декларації про доходи позивачки за первісним позовом в порушення ст. 83 ЦПК України не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Відповідно до ст.83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 на підтвердження свого фінансового становища до позовної заяви додавала довідку про обіг грошових коштів за її рахунком у АТ КБ «ПриватБанк», а також витяг з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (а.с.36, 37-38 т.1).

ОСОБА_2 у зустрічній позовній заяві посилався на те, що мати дитини не має можливості матеріально забезпечувати свою доньку.

Категорично не погоджуючись із зустрічною позовною заявою, ОСОБА_1 у відзиві вказувала, що вона має постійне місце роботи, є фізичною особою-підприємцем, має постійні доходи, що дозволяє належним чином забезпечити життя доньки та її потреби.

У квітні 2023 року представник позивачки за первісним позовом подала клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, обґрунтовуючи тим, що на момент подачі позову такі докази як податкова декларація фізичної особи-підприємця за 2022 рік та копія картки платника податків у зв`язку з її зміною ще не існували на момент подачі позову. На виконання вимог ч.9 ст.83 ЦПК України копії доказів направлено сторонам (а.с.115-124). Суд першої інстанції з урахуванням відсутності декларації на момент подачі позову обґрунтовано задовольнив клопотання та приєднав її до матеріалів справи. При цьому, сторона відповідача за первісним позовом не просила суд виключити документ з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. Крім того, даний доказ не є вирішальним при розгляді цієї справи.

За матеріалами справи встановлено, що кожним з батьків створено належні умови для проживання малолітньої дитини. Кожний з батьків позитивно характеризується, і обоє мають змогу забезпечити умови для виховання і розвитку малолітньої доньки.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції, встановивши, що обоє батьків не є байдужими до долі та виховання своєї дочки ОСОБА_6 , цікавляться її життям та піклуються про її здоров`я та виховання, та взявши до уваги інтереси малолітньої дитини, наявність в неї сестри, її психологічний стан та особливості фізичного розвитку, вік та стать, перебування дитини на грудному вигодовуванні, прийшов до вірного висновку, що найкращим інтересам дитини ОСОБА_6 буде визначення її місця проживання з матір`ю.

При цьому, проживання дитини з одним із батьків ніяким чином не перешкоджає іншому з них брати участь у вихованні, матеріальному забезпеченні дитини, спілкуванню з нею, а в разі зміни обставин, які впливають на вирішення спору про місце проживання дитини, другий з батьків не обмежений повторно ставити таке питання.

Інші доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, також не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду щодо наявності підстав для часткового задоволення первісного позову та відмови у задоволенні зустрічного позову не спростовують, рішення суду є законним, обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 375, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 10 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 02 серпня 2023 року.

Головуючий: Судді: