Постанова

від 26.07.2023 по справі 906/213/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2023 року Справа № 906/213/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Грязнов В.В. , суддя Бучинська Г.Б.

секретар судового засідання Мельников О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 20 квітня 2023 року по справі №906/213/19 (суддя - Лозинська І.В.)

час та місце ухвалення рішення: 20 квітня 2023 року; м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65; повний текст рішення складено 28 квітня 2023 року

за позовом керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави

до

Відповідача 1: Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області

Відповідача 2: ОСОБА_1

Відповідача 3: Фермерського господарства "Джерела"

за участю у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів:

Третя особа 1: Фермерського господарства "Польовик"

Третя особа 2: Станишівської сільської ради

Третя особа 3: Фермерського господарства "Сонцедар 2"

Третя особа 4: ОСОБА_2

про визнання незаконними наказів Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок, повернення земельних ділянок

за участю представників сторін:

від Прокурора - Безпалов А.В.;

від Відповідача 1 - Горкуша М.А.;

від Відповідача 2 - не з`явився;

від Відповідача 3 - не з`явився;

від Третьої особи 1 - Косигін С.В.;

від Третьої особи 2 - не з`явився;

від Третьої особи 3 - не з`явився;

від Третої особи 4 - Косигін С.В.; ОСОБА_2..

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Житомирської місцевої прокуратури (надалі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (надалі - Відповідач 1), ОСОБА_1 (надалі - Відповідач 2), Фермерського господарства "Джерела" (надалі - Відповідач 3; за участю у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Фермерського господарства "Польовик" (надалі - Третя особа 1), Станишівської сільської ради (надалі - Третя особа 2), Фермерського господарства "Сонцедар 2" (надалі - Третя особа 3), ОСОБА_2 (надалі - Третя особа 4)) про:

· визнання незаконними та скасування наказів Відповідача 1 про надання Відповідачу 2 дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду за рахунок земель сільгосппризначення для ведення фермерського господарства, розташованих на території Туровецької сільської ради Житомирського району заг.пл. 166,3219 га: №6-2635/14-15-СГ від 8 червня 2015 року; №6-1406/14-15-СГ від 9 квітня 2015 року; №6-1405/14-15-СГ від 9 квітня 2015 року; №6-1404/14-15-СГ від 9 квітня 2015 року; №6-1403/14-15-СГ від 9 квітня 2015 року;

· визнання незаконними та скасування наказів Відповідача 1, якими затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства Відповідача 2, загальною площею 161,5223 га, на території Житомирського району, за межами населених пунктів Туровецької сільської ради: №6-1/0/37-15-СГ від 16 липня 2015 року; №6-2/0/37-15-СГ від 16 липня 2015 року; №6-3/0/37-15-СГ від 16 липня 2015 року; №6-4/0/37-15-СГ від 16 липня 2015 року; №6-434/0/37-15-СГ від 14 серпня 2015 року;

· визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, укладених між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 для ведення фермерського господарства на території Туровецької сільської ради від 31 липня 2015 року №572, №573, №574, №575 та від 11 вересня 2015 року №583/06;

· скасування державної реєстрації інших речових прав - прав оренди земельних ділянок за Відповідачем 2, що посвідчені записами про інше речове право: №11321629 від 24 вересня 2015 року, №11073883 від 4 вересня 2015 року, №11070156 від 4 вересня 2015 року, №11070557 від 4 вересня 2015 року, №11070856 від 4 вересня 2015 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, припинивши відповідні інші речові права - права оренди земельних ділянок;

· зобов`язання Відповідача 2 повернути Відповідачу 1 земельні ділянки загальною площею 161,5223 га, на території Туровецької сільської ради з кадастровими номерами №:1822087900:02:000:0607, №1822087900:02:000:0678, №1822087900:02:000:0679, №1822087900:02:000:0680, №1822087900:02:000:0681.

Дана позовна заява мотивована тим, що зазначені накази Відповідача 1 прийняті з порушенням вимог земельного законодавства, а оспорювані договори оренди землі укладені всупереч встановленій законодавством процедурі набуття права оренди на земельні ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 20 квітня 2023 року відмовлено в задоволенні позовних вимог (том 5, а.с. 84-89).

Приймаючи дане рішення, місцевий господарський суд щодо позовних вимог Прокурора про визнання незаконними та скасування наказів Відповідача 1 зазначив, що враховуючи дотримання Відповідачем 2 порядку набуття права користування на земельну ділянку, визначеного статтею 123 Земельного кодексу України, доводи Прокурора в позовній заяві стосовно того, що земельні ділянки повинні були передаватися за результатами земельних торгів у зв`язку з тим, що Відповідач 2 має фермерське господарство є необґрунтованими, оскільки останній звернувся як громадянин, а не як керівник Відповідача 2, що підтверджується заявами про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянину ОСОБА_1 з правом передачі в оренду. Також у подальшому Відповідач 2 звернувся до Відповідача 1 із заявами на затвердження документації із землеустрою, як громадянин.

Суд першої інстанції зробив висновок, що оскаржувані накази не порушили вимоги чинного законодавства чи права інших осіб щодо володіння, користування чи розпорядження земельною ділянкою, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Що ж до вимог Прокурора про визнання недійсними договорів оренди землі, укладених Відповідачем 1 та Відповідачем 2, скасування державної реєстрації інших речових прав - прав оренди земельних ділянок за Відповідачем 2, то місцевий господарський суд зазначив, що підставою для визнання недійсними укладених договорів оренди Прокурор зазначив незаконність наказів Відповідача 1 на підставі яких вони укладені. Враховуючи, що суд, за результатами розгляду справи дійшов висновку щодо чинності наказів Відповідача 1 про надання Відповідачу 2 в оренду земель сільськогосподарського призначення та недоведеність Прокурором підстав для визнання недійсними спірних договорів оренди, вимоги Прокурора про визнання недійсними договорів оренди землі задоволенню не підлягають. Також суд вказав, що місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вказав, що не підлягає задоволенню вимога про скасування державної реєстрації інших речових прав - прав оренди земельних ділянок за Відповідачем 2 як похідна від основної вимоги про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок

Щодо заявлених Відповідачем 1 та Третьою особою 4 клопотань про застосування до вимог прокурора строків позовної давності, то місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні зазначено, що враховуючи не встановлення судом порушення права або охоронюваного законом інтересу держави та, відповідно, відмову у задоволенні позовних вимог, відсутні підстави для задоволення клопотань про застосування до вимог Прокурора строків позовної давності.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Прокурор звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій з підстав викладеній у ній просить суд, прийняти апеляційну скаргу Прокурора до розгляду та скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 20 квітня 2023 року в справі №906/213/19, прийняти нове рішення, яким повністю задоволити позовні вимоги.

Вважає, що рішення господарського суду першої інстанції є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, Прокурор зазначає, що оскаржувані накази про надання дозволів Відповідачу 2 на розроблення проектів землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок в оренду прийнято на підставі заяв від 12 березня 2015 року, до яких додано лист Відповідача 3 в якому зазначено, що дане фермерське господарство, керівником якого є Відповідач 2, володіє 4 одиницями сільськогосподарської техніки та 2 вантажними автомобілями. Прокурор вказує, що з інформації Регіонального сервісного центру в Житомирській області вбачається, що за Відповідачем 3 транспортні засоби не рахуються, а в Відповідача 2 наявний лише легковий автомобіль VOLK WAGEN TOURAN, 2012 року випуску. Крім того, Прокурором обґрунтовано, що до заяви не додано передбачених чинним законодавством документів, що підтверджують досвід роботи в сільському господарстві. Відповідачем 2 надано лише довідку сільської ради, про те, що він протягом 4 років займається садівництвом в с. Чубарівка та витяг з Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, про реєстрацію Відповідача 3 за 3 місяці до подання заяв про надання дозволів на розробку проектів землеустрою. Прокурор вважає, що подані заяви взагалі не містять жодного обґрунтування розмірів земельних ділянок з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. Жодної оцінки відповідності вказаних заяв положенням Закону України «Про фермерське господарство» судом першої інстанції надано не було. За твердженням Прокурора, судом також не враховано, що на момент подання відповідних заяв Відповідач 2 згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців вже був засновником та керівником Відповідача 3. Вказане на переконання апелянта свідчить про те, що Відповідач 2 фактично звертався до Відповідача 1 для отримання в оренду земельних ділянок не з метою створення фермерського господарства, а для їх використання вже існуючою юридичною особою - Відповідач 3, уникаючи в таких спосіб проведення процедури земельних торгів. Водночас, Відповідач 2 спірні земельні ділянки 25 вересня 2017 року строком на 47 років передав в суборенду Третій особі 4, який є засновником і керівником Третьої особи 1, що підтверджує відсутність у нього бажання створити нове фермерське господарство. Прокурор при цьому вказує, що матеріалами справи, спірні земельні ділянки використовуються Третьою особою 3, засновником якого теж є Третя особа 4.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15 червня 2023 року (том 5, а.с. 129) відкрито апеляційне провадження у справі № 906/213/19. Запропоновано учасникам по справі протягом 5 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надати відзив (том 5, а.с. 129).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26 листопада 2020 року було призначено справу № 902/240/20 до розгляду на 16 грудня 2020 року об 14:00 год..

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Відповідача 1 надійшов відзив на апеляційну скаргу Прокурора (том 5, а.с. 132-134), в котрому Відповідач 1 заперечує проти задоволення апеляційної скарги Прокурора та просить залишити без змін рішення. Також, Відповідач 1 зазначає, що враховуючи дотримання Відповідачем 2 порядку набуття права користування на земельну ділянку, визначеного статтею 123 Земельного кодексу України, доводи Прокурора в позовній заяві стосовно того, що земельні ділянки повинні були передаватися за результатами земельних торгів у зв`язку з тим, що Відповідач 2 має фермерське господарство є необґрунтованими, оскільки останній звернувся як громадянин, а не як керівник Відповідача 2, що підтверджується заявами про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянину ОСОБА_1 з правом передачі в оренду. Також у подальшому Відповідач 2 звернувся до Відповідача 1 із заявами на затвердження документації із землеустрою, як громадянин (том 5, а.с. 132-133).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30 червня 2023 року проведення підготовчих дій закінчено. Розгляд апеляційної скарги призначено на 26 липня 2023 року об 15:00 год..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18 липня 2023 року, з підстав, зазначених у даній ухвалі, задоволено клопотання представника Відповідача 1 про розгляд справи в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

В судове засідання від 26 липня 2023 року представники Відповідача 1, Відповідача 2, Відповідача 3, Третьої особи 2, Третьої особи 3 не з`явилися.

Згідно частин 1-4 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою; суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою; виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень; ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи.

Зі змісту ухвали від 30 червня 2023 року вбачається, що суд в пункті 3 повідомив сторін про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Вказана ухвала була направлена судом рекомендованими листом з повідомленнями про вручення на поштовий адрес вказаний в апеляційній скарзі.

Суд апеляційної інстанції констатує, що в силу дії статті 273 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Разом з тим, суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, що по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.

З огляду на все вищезазначене, колегія апеляційного господарського суду вбачає за можливе розглядати дану апеляційну скаргу без участі представників Відповідача 2, Відповідача 3, Третьої особи 2, Третьої особи 2 за наявними в матеріалах справи доказами.

В судовому засіданні від 26 липня 2023 року Прокурор підтримав доводи апеляційної скарги просив скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 20 квітня 2023 року в справі №906/213/19, прийняти нове рішення, яким повністю задоволити позовні вимоги. Зазначив, що рішення господарського суду першої інстанції є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Прокурор наголосив, що з інформації Регіонального сервісного центру в Житомирській області вбачається, що за Відповідачем 3 транспортні засоби не рахуються, а у Відповідача 2 наявний лише легковий автомобіль VOLK WAGEN TOURAN, 2012 року випуску. При цьому Прокурором зазначено, що до заяви не додано передбачених чинним законодавством документів, що підтверджують досвід роботи в сільському господарстві, а надано лише довідку сільської ради, про те, що він протягом 4 років займається садівництвом в с. Чубарівка та витяг з Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, про реєстрацію Відповідача 3 за 3 місяці до подання заяв про надання дозволів на розробку проектів землеустрою. Прокурор зазначає, що подані заяви взагалі не містять жодного обґрунтування розмірів земельних ділянок з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. Жодної оцінки відповідності вказаних заяв положенням Закону України «Про фермерське господарство» судом першої інстанції надано не було. Судом також не враховано, що на момент подання відповідних заяв Відповідач 2 згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців вже був засновником та керівником Відповідача 3. Вказане свідчить про те, що Відповідач 2 фактично звертався до Відповідача 1 для отримання в оренду земельних ділянок не з метою створення фермерського господарства, а для їх використання вже існуючою юридичною особою - Відповідачем 3, уникаючи в таких спосіб проведення процедури земельних торгів. Водночас, як вказав Прокурор, Відповідач 2 спірні земельні ділянки 25 вересня 2017 року строком на 47 років передав в суборенду Третій особі 4, який є засновником і керівником Третьої особи 1, що на його переконання підтверджує відсутність у нього бажання створити нове фермерське господарство. Також, як підтверджується матеріалами справи, спірні земельні ділянки використовуються Третьою особою 3, засновником якого теж є Третя особа 4. Прокуроор зазначив, що позовна давність не пропущенна з огляду на звернення в 2018 році з позовом в Житомирський районний суд.

В судовому засіданні від 26 липня 2023 року, яке проведено в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, представник Відповідача 1 заперечив проти доводів апеляційної скарги Прокурора, просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу Прокурора без задоволення. Зазначив, що враховуючи дотримання Відповідачем 2 порядку набуття права користування на земельну ділянку, визначеного статтею 123 Земельного кодексу України, доводи Прокурора в позовній заяві стосовно того, що земельні ділянки повинні були передаватися за результатами земельних торгів у зв`язку з тим, що Відповідач 2 має фермерське господарство є необґрунтованими, оскільки останній звернувся як громадянин, а не як керівник Відповідача 2, що підтверджується заявами про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянину ОСОБА_1 з правом передачі в оренду. Прокурор констатував, що у подальшому Відповідач 2 звернувся до Відповідача 1 із заявами на затвердження документації із землеустрою, як громадянин. Спірні земельні ділянки отримані саме з метою ведення фермерського господарства.

В судовому засіданні від 26 липня 2023 року, Третя особа 4, представник Третьої особи 1 та Третьої особи 4 заперечили доводи апеляційної скарги Прокурора, просили залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу Прокурора без задоволення. Зазначили, що Відповідач 2 звернувся як громадянин, а не як керівник Відповідача 3, що підтверджується заявами про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянину ОСОБА_1 з правом передачі в оренду, а у подальшому Відповідач 2 звернувся до Відповідача 1 із заявами на затвердження документації із землеустрою, як громадянин, оскаржувані накази не порушили вимоги чинного законодавства чи права інших осіб щодо володіння, користування чи розпорядження земельною ділянкою, тому на їх переконання позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають. Отримані земельні ділянки передані саме Відповідачем 2 для Третьої особи 4 в суборенду, які використовувалися для ведення фермерського господарства Третьої особи 1, засновником якої є Третя особа 4. В той же час представник Третьої особи 1 та Третьої особи 4 вказав на факт пропущення Прокурором строку позовної давності.

Заслухавши пояснення Прокурора, Третьої особи 4, представника Відповідача 1, Третьої особи 1, Третьої особи 4, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги Позивача стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу Прокурора слід задоволити частково, а оскаржуване рішення змінити, шляхом викладення мотивувальної частини рішення в редакції даної постанови. При цьому колегія суду виходила з наступного.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що наказами Відповідача 1 за №6-2635/14-15-СГ від 8 червня 2015 року, №6-1403/14-15-СГ від 9 квітня 2015 року, №6-1404/14-15-СГ від 9 квітня 2015 року, №6-1405/14-15-СГ від 9 квітня 2015 року, №6-1406/14-15-СГ від 9 квітня 2015 року надано дозвіл Відповідачу 2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду орієнтовною площею 166,3219 га, що розташовані за межами населеного пункту на території Туровецької сільської ради Житомирського району (том 1, а. с. 71 - на звороті, 74, 76, 78, 83).

Як зазначено у відповідних наказах, вони видані за наслідками розгляду заяв Відповідача 2 від 12 березня 2015 року.

У подальшому, наказами Відповідача 1 №6-1/0/37-15-СГ від 16 липня 2015 року; №6-2/0/37-15-СГ від 16 липня 2015 року; №6-3/0/37-15-СГ від 16 липня 2015 року; №6-4/0/37-15-СГ від 16 липня 2015 року; №6-434/0/37-15-СГ від 14 серпня 2015 року затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства Відповідачу 2 загальною площею 161,5223 га, що розташовані на території Житомирського району за межами населених пунктів Туровецької сільської ради (том 1, а. с. 89 - 93).

Так, наказом Відповідача 1 від 14 серпня 2015 року № 6-434/0/37-15-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано Відповідачу 2 земельну ділянку сільськогосподарського призначення із земель державної власності, площею 80,1804 га (кадастровий номер 1822087900:02:000:0679) в оренду терміном на 49 років, для ведення фермерського господарства, розташовану на території Житомирського району, за межами населених пунктів Туровецької сільської ради.

Наказом Відповідача 1 від 16 липня 2015 року № 6-4/0/37-15-СГ - затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано Відповідачу 2 земельну ділянку сільськогосподарського призначення із земель державної власності, площею 18,1419 га (кадастровий номер 1822087900:02:000:0607) в оренду терміном на 49 років, для ведення фермерського господарства, розташовану на території Житомирського району, за межами населених пунктів Туровецької сільської ради

Водночас, наказом Відповідача 1 від 16 липня 2015 року № 6-3/0/37-15-СГ - затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано Відповідачу 2 земельну ділянку сільськогосподарського призначення із земель державної власності, площею 7,0939 га (кадастровий номер 1822087900:02:000:0678) в оренду терміном на 49 років, для ведення фермерського господарства, розташовану на території Житомирського району, за межами населених пунктів Туровецької сільської ради.

Також, наказом Відповідача 1 від 16 липня 2015 року № 6-2/0/37-15-СГ - затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано Відповідачу 2 земельну ділянку сільськогосподарського призначення із земель державної власності, площею 28,000 га (кадастровий номер 1822087900:02:000:0681) в оренду терміном на 49 років, для ведення фермерського господарства, розташовану на території Житомирського району, за межами населених пунктів Туровецької сільської ради.

Наказом Відповідача 1 від 16 липня 2015 року № 6-1/0/37-15-СГ - затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано Відповідачу 2 земельну ділянку сільськогосподарського призначення із земель державної власності, площею 28,1061 га (кадастровий номер 1822087900:02:000:0680) в оренду терміном на 49 років, для ведення фермерського господарства, розташовану на території Житомирського району, за межами населених пунктів Туровецької сільської ради.

На підставі вказаних наказів Відповідача 1 про затвердження проектів землеустрою 31 липня 2015 року Відповідачем 1 та Відповідачем 2 укладено договори оренди землі: №572 на площу 28,1061 га; №573 на площу 28 га; №574 на площу 7,0939 га; №575 на площу 18,1419 га, а також, 11 вересня 2015 року укладено договір оренди землі №583/06 на площу 80,1804 га, що були зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (том 1, а. с. 38 - 61).

Житомирським районним управлінням юстиції прийняті рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень на земельні ділянки (право оренди земельної ділянки): 24 вересня 2015 року за №24733081 - на земельну ділянку площею 80,1804 га (договір оренди 583/06) та внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідний запис про інше речове право за номером №11321629; 8 вересня 2015 року за №14222172 - на земельну ділянку площею 28,1061 га (договір оренди 572) та внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідний запис про інше речове право за номером №1 1073883; 7 вересня 2015 року за №24214890 - на земельну ділянку площею 28 га (договір оренди 573) та внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідний запис про інше речове право за номером №1 1070156; 7 вересня 2015 року за №24215690 - на земельну ділянку площею 7,0939 га (договір оренди 574) та внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідний запис про інше речове право за номером №1 1070557; 7 вересня 2015 року за №24216421 - на земельну ділянку площею 18,1419 га (договір оренди 575) та внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідний запис про інше речове право за номером 1 1070856 (том 1, а. с. 94 - 103).

У подальшому, 8 вересня 2017 року між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 укладено додаткові угоди до Договорів оренди №572, №573, №574, №575, №583/06, якими підпункти 9.3 пункту 9 вищевказаних Договорів доповнено новим абзацом у такій редакції: "передавати об`єкт оренди в суборенду без зміни цільового призначення, на умовах, що повинні обмежуватись умовами даного Договору", а також виключено підпункт 9.4 пункту 9, яким була передбачена заборона здійснювати передачу будь-яким фізичним або юридичним особам об`єкта оренди в суборенду, крім фермерського господарства засновником якого є Відповідач 2.

Відомості про укладення даних додаткових угод внесено державним реєстратором Житомирського районного управління юстиції до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

25 вересня 2017 року між Відповідачем 2 та Третьою особою 4, який є керівником Третьої особи 1 укладено договори суборенди спірних земельних ділянок за №572/1-1, №573/1-1, №574/1-1, №:575/1 -1, №583/06/1 -1 строком на 47 років (том 2, а. с. 82 - 96).

Державним реєстратором виконавчого комітету Житомирської міської ради Житомирської області прийняті рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень на земельні ділянки (право суборенди земельної ділянки): 29 вересня 2017 року за №37338091 - на земельну ділянку площею 80,1804 та (договір суборенди 583/06/1-1); 28 вересня 2015 року за №37308302 - на земельну ділянку площею 28,1061 га (договір суборенди 572/1 -1); 2 жовтня 2017 року за №37367169 - на земельну ділянку площею 28 га (договір суборенди 57.3/1 -1); 2 жовтня 2017 року за №37367762 - на земельну ділянку площею 7,0939 га (договір суборенди 574/1-1); 29 вересня 2017 року за №37339837 - на земельну ділянку площею 18,1419 га (договір суборенди 575/1 -1).

В той же час як вбачається з поданих доказів, Третя особа 4 на момент укладення договорів суборенди та на даний час є засновником і керівником Третьої особи 1.

Прокурор покликаючись на те, що зазначені накази Відповідача 1 прийняті з порушенням вимог земельного законодавства, а оспорювані договори оренди землі укладені всупереч встановленій законодавством процедурі набуття права оренди на земельні ділянки з метою ведення фермерського господарства, звернувся до суду, за захистом порушеного, на його думку, права з позовною заявою про визнання незаконним наказів, визнання недійсним договорів та скасування рішення про державну реєстрацію.

Суд апеляційної інстанції констатує, що вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, з огляду на дати оскаржуваних документів в розрізі позовних вимог Прокурора.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних даних справи.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оренду землі", оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 6 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

В силу дії статті 22 Земельного кодексу України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування зокрема громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно з вимогами частини 1-2 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами 2-3 статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Статтями 125-126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

З вищевказаного вбачається факт того, що Земельним кодексом України врегульовано загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування. Однак відносини пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього закону). У таких правовідносинах Закон України "Про фермерське господарство" є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним.

Згідно з преамбулою Закону України "Про фермерське господарство" (тут і далі станом на час виникнення спірних відносин) цей Закон визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України. Закон спрямований на створення умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.

В силу дії частин 1-2 статті 1 Закону України "Про фермерське господарство", фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Статтею 8 статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" встановлювалось, що після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Таким чином, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства

За умовами статтей 5, 7 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна чи міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки.

Аналізуючи вказане законодавство, можна дійти висновку, що порядок створення фермерського господарства включає два основні етапи: набуття засновником права на земельну ділянку для ведення фермерського господарства, створення фермерського господарства; державну реєстрацію фермерського господарства.

Отже, спеціальний Закон України "Про фермерське господарство" визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 Земельного кодексу України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України "Про фермерське господарство").

Враховуючи наведене, колегія суддів констатує, що при вирішенні вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" як спеціального по відношенню до статті 123 Земельного кодексу України.

Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою Законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Дана правова позиція наведена і в постановах Верховного Суду від 14 березня 2023 року №922/2905/19, від 15 березня 2023 року по справі №911/32/20, від 7 червня 2023 року по справі №922/3737/19.

При цьому колегія суду констатує, що Відповідачем 2 при подачі заяви до Відповідача 1 від 18 листопада 2013 року (том 1, а.с. 72, 74, 76, 78, 83, 89, 90-93) не обґрунтованою розмір земельної ділянки, про яку йшлося в заяві, з урахуванням можливості її обробітку та не зазначено при цьому самі перспективи діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів. Тобто, майбутній фермер для отримання земельної ділянки великої площі не довів, що новостворене фермерське господарство матиме змогу самостійно, силою та працею членів фермерського господарства, обробляти отриманні у користування землі, чи має він власну техніку для обробітку землі, ресурси для залучення найманих працівників чи оренди сільськогосподарської техніки, потенційних контрагентів, тощо.

Також Відповідачем 2 не підтверджено наявності в нього необхідної матеріально-технічної бази для обробітку такої площі землі (найманих працівників, сільськогосподарської техніки тощо). Зокрема, суд бере до уваги відсутність зареєстрованої за Відповідачем 2 власної сільськогосподарської техніки для обробітку землі підтверджується листом Регіонального сервісного центру в Житомирській області від 24 листопада 2017 року за №31/6-2482 (том 1, а.с. 62), що свідчить про те, що на момент отримання земель, Відповідач 2 не мав такої техніки для її обробітку.

Крім того, такі докази не спростовують вищезазначеної довідки, а відтак і не можуть доводи інших обставин, ніж у ній зазначено.

Крім того, суд апеляційної інстанції констатує і факт того, що Відповідач 1 під час розгляду заяви Відповідача 2 без урахування відповідності її розміру трудовим та виробничим ресурсам безпідставно використав спрощений режим отримання земель для ведення фермерського господарства всупереч цілей, визначених Законом України "Про фермерське господарство", а саме не перевірено можливість самостійно ним та працею найманих працівників вести фермерську діяльність, чи мав (має) він власну техніку для обробітку землі, ресурси для залучення найманих працівників чи оренди сільськогосподарської техніки, чи мав Відповідач 2 потенційних контрагентів, ресурси яких він може на договірних засадах залучити для ведення фермерського господарства, а також загалом, чи зможе потенційний орендар проводити діяльність на наданій земельній ділянці.

При цьому колегія суду наголошує, що розмір земельної ділянки має відповідати трудовим та виробничим ресурсам, які має особа, що отримує землю для ведення фермерського господарства. Разом з тим, за Відповідачем 2, як вже було зазначено вище, не зареєстровано жодної сільськогосподарської техніки (окрім як поданння доказів щодо лізингу одного трактору ХТЗ3512 (том 1, а.с. 81), котрий в свою чергу не свідчить про перебування такої техніки у власності а лише в лізингу), при цьому фермерське господарство для ведення господарської діяльності якого й отримано спірні земельні ділянки зареєстровано - 6 березня 2015 року, а підписантом Відповідача 3, Відповідач 2 значиться ще з 14 лютого 2015 року (том 1, а.с. 107). Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що матеріали даної справи не містять будь-яких доказів безпосереднього використання Відповідачем 3 орендованої земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства, з огляду на те, що вказані ділянки саме Відповідач 2 передав в суборенду Третій особі 4. Зазначене опосередковано свідчить про те, що Відповідач 3 не в змозі самостійно обробити орендовану земельну ділянку та свідчить про порушення мети з якою й надавалася така земельна ділянка поза межами проведення аукціону (безкоштовно) на привілейованих умовах, тобто саме з метою ведення фермерського господарства - Відповідачем 3 (а не будь-яким іншим фермерським господарством з іншим засновником).

Крім того, як свідчать матеріали справи, Відповідач 2 звертаючись до Відповідача 1 із заявою про отримання земельної ділянки та отримуючи її від останнього згідно з оскаржуваних наказів мав на меті не створити нове фермерське господарство (оскільки таке вже було створено), а для іншої діяльності, про що свідчить той факт, що отримана в оренду згідно з оскаржуваним наказом земельна ділянка Відповідачем 2 безпосередньо з метою ведення фермерського господарства не використовувалася, а була передана в суборенду Третій особі 4 для ведення фермерського господарства Третьою особою 1.

Колегія суддів зауважує, що орендуючи земельну ділянку протягом 2 років (з моменту підписання оскаржуваних договорів) Відповідач 3 не використовував її саме для ведення фермерського господарства Відповідачем 3. Дане в свою чергу підтверджується відсутністю будь-яких доказів в матеріалах справи щодо такої діяльності та усними пояснення Третьої особи 4 та його представника в судовому засіданні від 26 липня 2023 року в суді апеляційної інстанції. Вказане свідчить про відсутність дійсного волевиявлення на ведення фермерського господарства саме тією особою котра отримувала земельні ділянки, відсутність спроможності вести фермерське господарство, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

Відсутність волевиявлення Відповідача 2 на ведення фермерського господарства додатково підтверджується і фактом передачі земельної ділянки в суборенду Третій особі 4 на підставі договору суборенди від 25 вересня 2017 року (як фізичною особою).

Окрім того, колегія суду звертає увагу і на те, що до моменту прийняття спірних наказів та укладення спірних договорів оренди з Відповідачем 2, вже було здійснено державну реєстрацію юридичної особи - Відповідача 3, ідентифікаційний код 39682867, засновником та кінцевим бенефіціарним власником якого є Відповідач 2, що вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (том 1, а.с. 107-108).

Враховуючи, що Відповідач 2 є єдиним засновником Відповідача 3, який отримав земельні ділянки для створення фермерського господарства 14 серпня 2015 року, Відповідач 2 реалізував право, надане статями 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство" та статтями 121, 123, 134 ЗК України. З даного вбачається, що надання йому в оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства на позаконкурсній основі після реєстрації Відповідача 3 суперечить зазначеним вище правовим нормам.

Отже, отримання спірних земельних ділянок в оренду з метою ведення фермерського господарства, яке відбулося без проведення земельних торгів, суперечить вимогам статей 124, 134 ЗК України, оскільки на час прийняття спірних наказів від 14 серпня 2015 року та 16 липня 2015 року та укладення договорів оренди, Відповідач 3 (6 березня 2015 року - дата реєстрації в ЄДР), одноособовим засновником якого є Відповідач 2, вже набуло статусу юридичної особи.

Фермерські господарства створюються для вироблення товарної сільськогосподарської продукції, здійснення її переробки та реалізації з метою отримання прибутку.

За положенням статті 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Таким чином, і відповідно до статті 1 Закону України "Про фермерське господарство", і відповідно до статті 42 Господарського кодексу України фермерське господарство є формою підприємницької діяльності, а надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення власної підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб.

Тобто земельні відносини, які є основою створення та діяльності фермерського господарства, проходять у динаміці два етапи: отримання засновником фермерського господарства права (власності або оренди) на землю як передумова створення фермерського господарства; створення фермерського господарства, внаслідок чого особу засновника заміщує фермерське господарство як землекористувач, який веде господарську діяльність на земельній ділянці.

Цей комплекс відносин є нерозривним, одне не існує без іншого в межах легітимної процедури створення фермерського господарства.

Хоча, як зазначалося вище, земельна ділянка надається фізичній особі, однак метою надання є саме подальше створення фермерського господарства як суб`єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб`єкту земельної ділянки. Отже, в процесі створення фермерського господарства його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки його обов`язком є створення фермерського господарства, що і буде користувачем цієї землі.

Аналізуючи відносини щодо створення фермерського господарства і набуття ним права власності (користування) землею, можна зробити висновок, що dejure отримує землю фізична особа - засновник фермерського господарства, однак defacto він діє в інтересах створюваного ним фермерського господарства.

Аналогічні висновки викладено і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 жовтня 2022 року в справі № 922/1830/19.

За таких обставин суд констатує встановлення факту порушення передбаченої ЗК України та Законом України "Про фермерське господарство" процедури отримання Відповідачем 2 у користування (оренду) спірних земельних ділянок.

Дана правова позиція наведена і в постановах Верховного Суду від 15 березня 2023 року по справі №911/32/20, від 7 червня 2023 року по справі №922/3737/19.

Зазначені обставини в їх сукупності свідчить про те, що дії Відповідача 2 щодо отримання в оренду земельних ділянок за межами населених пунктів Туровецької сільської ради орієнтованою площею 166,3219 га (кадастрові номери: 1822087900:02:000:0681, 1822087900:02:000:0680, 1822087900:02:000:0679, 1822087900:02:000:0678, 1822087900:02:000:0607) також були фактично спрямовані не на ведення фермерського господарства особисто, а на отримання Третіми особами спірних земельних ділянок за спрощеною процедурою, без проведення земельних торгів.

Однак, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (статтею 8 Закону України "Про фермерське господарство").

Зазначені обставини Відповідачем 1 не були враховані, оскільки, розглядаючи заяву Відповідача 2 про надання йому в оренду спірних земельних ділянок, не провів належну перевірку та не пересвідчився в дійсності волевиявлення Відповідача 2, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці.

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

У відповідності до статей 210 - 211 Земельного кодексу України визначено, що наслідком укладання угод з порушенням законодавства є визнання такої угоди судом недійсною.

Згідно з приписами статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За таких підстав, встановивши факт порушення передбаченої Земельним кодексом України та Законом України "Про фермерське господарство" процедури отримання Відповідачем 2 у користування (оренду) спірної земельної ділянки, колегія суддів приходить до висновку щодо доведеності та обґрунтованості позовних вимог Прокурора. Відповідно дане є підставою для задоволення позовних вимог Прокурора.

В той же час, місцевий господарський суд оцінюючи обставини справи прийняв рішення про відмову в задоволенні позовних вимог по суті. Дане, в свою чергу є підставою для скасування рішення суду (прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог).

Проте суд апеляційної інстанції констатує наявність поданої Відповідачем 1 та Третьою особою 4 заяви про застосування позовної давності та відсутність клопотань зі сторони Прокурора про визначення причин пропуску такого строку поважними (як вбачається з доводів Прокурора, в тому числі й у судовому засіданні, Прокурор вважає даний строк не пропущенний). Відтак, оцінивши заявлені Відповідачем 1 та Третьою особою 4 заяви про застосування до вимог Прокурора строків позовної давності (том 5, а.с. 56), колегія суддів зауважує наступне.

Відповідно до частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України: позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Згідно з частиною 1 статтею 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статтей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів статті 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому, і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.

Аналогічні за змістом висновки викладені і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 6 червня 2018 року в справі № 372/1387/13-ц, від 17 жовтня 2018 року в справі № 362/44/17, від 31 жовтня 2018 року в справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року в справі № 372/1036/15-ц, від 20 листопада 2018 року в справі № 372/2592/15, постанові Верховного Суду України від 19 квітня 2017 року в справі № 405/4999/15-ц.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 31 жовтня 2018 року в справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року в справі № 372/1036/15-ц, від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16, а також Верховного Суду у постановах від 2 квітня 2019 року в справі № 902/326/16, та від 11 серпня 2022 року в справі № 910/16586/18, - для правильного застосування частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

За змістом наведеної норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд (постанова Верховного Суду від 11 серпня 2022 року в справі № 910/16586/18).

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 6 червня 2018 року в справі № 372/1387/13-ц, Закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з часом, коли стало відомо про порушення закону та у зв`язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Аналогічні правові висновки викладені і в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16, Верховний Суд у постановах від 21 березня 2018 року в справі № 57/314-6/526-2012, від 11 серпня 2022 року в справі № 910/16586/18.

Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Отже, при визначенні початку перебігу позовної давності суду слід з`ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла дізнатися (мала можливість дізнатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов`язкових складових визначення початку перебігу позовної давності.

За змістом статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. До висновку про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконних правових актів, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, яку покликані підтримувати норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. При цьому, держава в такому випадку може нести ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема шляхом укладання правочинів з порушенням вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду від 6 червня 2018 року у справі № 348/1237/15-ц, від 10 травня 2018 року в справі № 914/1708/17.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що положення Закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення Прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

При цьому, колегія суду наголошує на тому, що будь-яких доказів того, що Прокурор не міг довідатися про порушення законодавства при винесенні Відповідачем 1 спірних наказів раніше ніж 8 червня 2015 року, 9 квітня 2015 року, 16 липня 2015 року, 14 серпня 2015 року а ні до суду першої інстанції, а ні до суду апеляційної інстанції не надано.

При цьому, зазначення Прокурором про те, що перебіг позовної давності переривався шляхом подання позову у березня 2018 року до Житомирського районного суду Житомирської області спростовується нормами матеріального права (і що ніби-то Прокурором строк не пропущенно), з приводу чого колегія суддів зауважує таке.

Статтею 264 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі. Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом.

Виходячи з аналізу наведених норм, перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.

Враховуючи викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності (навіть у разі подальшого закриття провадження у справі, а не відмови в позові або повернення позову), не перериває перебігу позовної давності. В той же час, суд апеляційної інстанції констатує подання Прокурором позову через чотири роки після початку перебігу строку позовної давності, котрий розпочався з урахуванням дати прийняття наказів: 8 червня 2015 року, 10 квітня 2015 року, 17 липня 2015 року та 15 серпня 2015 року.

Подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності не перериває перебігу позовної давності, в даному випадку обставини справи свідчать про невиконання Прокурором свого процесуального обов`язку при зверненні до суду з позовом про визнання незаконним наказів, визнання недійсним договорів оренди, скасування рішення про державну реєстрацію (аналогічний предмет спору по справі №278/739/18).

В той же час в матеріалах справи відсутнє будь-яке клопотання Прокурора про поважність пропуску позовної давності, як і відсутнє клопотання про поновлення пропущеного строку позовної давності, що в свою чергу не дає підстав апеляційному господарському суду оцінювати існування чи відсутність існування обставин, котрі й могли слугувати підставою для відновлення відповідного строку.

При цьому, Прокурор приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин.

Факт вчинення Прокурором лише у 2018 році перевірки стану додержання Відповідачем 1 вимог земельного законодавства України з питань розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності, які виникли у 2015 році, з урахуванням того, що Прокурор мав усі можливості та повноваження для отримання повної та достовірної інформації про оскаржуваний наказ та правочин, є доказом нездійснення своєчасного прокурорського нагляду за прийнятими рішеннями органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, що у свою чергу є обов`язком органів прокуратури відповідно до Закону України "Про прокуратуру".

Суд зазначає, що Прокурор не позбавлений можливості з використанням повноважень, передбачених Законом України "Про прокуратуру", як чинним до 10 грудня 2018 року так і після, своєчасно отримати від відповідного суб`єкта владних повноважень (у даному випадку - Відповідача 1) необхідну для подання позову інформацію (том 1, а.с. 184).

Будь-яких доказів ухилення Відповідача 1 від надання такої інформації Прокурору матеріали справи не містять, натомість, у відповідь на запит Прокуратури зазначено, що договору суборенди до Відповідача 1 сторонами не подавалися.

Все вищеописане приводить колегію суду до висновку, що в органів прокуратури, були усі правові підстави та можливості з`ясувати всі обставини та звернутися з відповідним позовом ще у 2015 році, коли і видано спірні накази (8 червня 2015 року, 9 квітня 2015 року. 16 липня 2015 року, 14 серпня 2015 року) та укладено договір оренди землі від 30 липня 2015 року, що Прокурором з невідомих причин зроблено не було. В контексті вищевказаного, колегія суду вважає безпідставними посилання Прокурора на те, що про спірні обставини Прокурор дізнався лише у грудня 2018 року, після надходження інформації та документів від Відповідача 1 на власний запит.

Як свідчать матеріали справи, спірні договори укладено 30 липня 2015 року, проте з відповідним позовом до суду в межах даної справи Прокурор звернувся до господарського суду лише 4 березня 2019, тобто з пропуском встановленого законом тридцятирічного строку позовної давності.

Окрім того, Прокурор лише в одних поясненнях зауважує, що визначити точну дату виявлених порушень не вдається можливим, з посиланням на лист Відповідача 1 від 17 листопада 2017 року, яким отримано оспорювані договору оренди та документи на підставі яких їх укладено (том 5, а.с 61).

Враховуючи вищезазначене, Прокурором пропущено строк позовної давності для звернення до суду із даним позовом.

Аналогічна правова позиція наведена і в постанові Верховного Суду від 14 березня 2023 року по справі №922/2905/19.

В той же час, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно з частиною 5 статті 267 ЦК України в разі, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, у розумінні наведених положень позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

Поважними причинами пропуску позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви на підтвердження цих висновків. Оскільки поважність причин пропуску є оціночним поняттям та за відсутності визначеного законом переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, вирішення цього питання відноситься до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір, з урахуванням у кожному конкретному випадку фактичних обставин справи. За таких обставин до висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі.

Подібні за змістом висновки наведено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 травня 2020 року в справі № 922/1467/19.

З матеріалів справи вбачається, що Прокурор попередньо звертався до Житомирського районного суду, Житомирського апеляційного суду з позовною заявою в межах справи № 278/739/18 до цих же Відповідачів, про той же предмет і з тих же підстав. Проте, провадження у справі №278/739/18 закрито постановою Житомирського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року, з огляду на те, що такі вимоги підлягають розгляду в порядку господарського судочинства (том 1, а.с. 104-112).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 3 квітня 2008 року в справі "Пономарьов проти України" зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли би реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).

Водночас, колегія суду ще раз констатує, що Прокурором не наведено жодного мотивування в частині того, що саме перешкоджало Прокурору звернутись до суду з відповідним позовом. Доводи Прокурора жодним чином не спростовують зволікання останнього під час подачі позову до Господарського суду Житомирської області та не можуть бути підставою для поновлення строку позовної давності.

Європейський Суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункту 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93 та № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти росії").

Отже, враховуючи те, що Прокурором не наведено будь-якого фактичного, правового обґрунтування пропуску строку позовної давності та необхідності захисту порушеного права, у зв`язку з таким пропуском, заява застосування позовної давності до вимог Прокурора є такою що знайшла своє підтвердження виходячи із доказів наявних в матеріалах справи, що в свою чергу вказує на відмову в задоволенні позовних вимог, в зв`язку із застосуванням позовної давності.

Відповідно, приймаючи таке рішення саме із застосування до даних правовідносин позовонї давності, Північно-західний апеляційний господарський суд змінює мотивувальну частину рішення місцевого господарського суду, частково задовільняючи апеляційну скаргу Прокурора.

За змістом пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право повністю або частково скасувати судове рішення і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З огляду на все вищеописане колегія суду частково задоволює апеляційну скаргу Прокурора, змінюючи оскаржуване рішення шляхом викладення мотивувальної частини рішення в редакції даної постанови.

Судові витрати в силу вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України суд залишає за Прокурором.

Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 20 квітня 2023 року в справі №906/213/19 - задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 20 квітня 2023 року в справі №906/213/19 - змінити, шляхом викладення мотивувальної частині рішення в редакції даної постанови.

3. В решті рішення Господарського суду Житомирської області від 20 квітня 2023 року в справі №906/213/19 залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

6. Справу №906/213/19 повернути Господарському суду Житомирської області.

Повний текст постанови виготовлено 2 серпня 2023 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Бучинська Г.Б.