Постанова

від 06.02.2024 по справі 906/213/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2024 року Справа №906/213/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Олексюк Г.Є.

суддя Петухов М.Г.

секретар судового засідання Стафійчук К.В.

розглянувши у відкритому судовому засідання апеляційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.04.2023 (суддя Лозинська І.В., повний текст рішення складено 28.04.2023)

за позовом керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави

до 1) Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області

2) ОСОБА_1

3) Фермерського господарства "Джерела"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів:

1) Фермерське господарство "Польовик"

2) Станишівська сільська рада

3) Фермерське господарство "Сонцедар 2"

4) ОСОБА_2

про визнання незаконними наказів, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок, повернення земельних ділянок

за участю представників:

прокуратури - Безпалова А.В.,

відповідача-1 - ОСОБА_3

відповідача-2 - не з`явився

відповідача-3 - не з`явився

третьої особи-1 - не з`явився

третьої особи-2 -не з`явився

третьої особи-3 -не з`явився

третьої особи-4 - ОСОБА_4 ,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 20.04.2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції зазначив, що відповідачем-2 дотримано порядок набуття права користування на земельну ділянку, визначеного ст.123 ЗК України, оскільки він звернувся до відповідача-1 як громадянин, а не як керівник фермерського господарства "Джерела", що підтверджується заявами про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянину ОСОБА_1 з правом передачі в оренду. Також у подальшому ОСОБА_1 звернувся до відповідача-1 із заявами на затвердження документації із землеустрою, як громадянин. Відтак, суд дійшов висновку, ГУ Держземагентства та ГУ Держгеокадастру у Житомирській області під час видачі оскаржуваних наказів не порушили вимоги чинного законодавства чи права інших осіб щодо володіння, користування чи розпорядження земельною ділянкою, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Враховуючи, що суд, за результатами розгляду справи дійшов висновку щодо чинності оскаржуваних наказів про надання ОСОБА_1 в оренду земель сільськогосподарського призначення та недоведеність прокурором підстав для визнання недійсними спірних договорів оренди, а тому вказав, що вимоги прокурора про визнання недійсними договорів оренди землі задоволенню також не підлягають.

Відповідно не підлягає задоволенню вимога про скасування державної реєстрації інших речових прав - прав оренди земельних ділянок за ОСОБА_1 як похідна від основної вимоги про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок.

Господарський суд, зважаючи на відмову у задоволенні позовної вимоги щодо визнання недійсними договорів оренди землі, укладених ГУ Держгеокадастру у Житомирській області та ОСОБА_1 , вважає, що положення ч.1 ст.34 Закону України "Про оренду землі", на які посилається прокурор, не підлягають застосуванню у даній справі, а тому позовна вимога про повернення земельних ділянок загальною пл. 161,5223 га на користь Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області не підлягає до задоволення.

Крім того, суд зауважив, що рішенням Станишівської сільської ради від 07.02.2019 №764 прийнято у комунальну власність з державної власності земельні ділянки сільськогосподарського призначення, серед яких ті, що передані в оренду ОСОБА_1 .

Щодо заявлених відповідачем-1 та третьою особою-4 клопотань про застосування до вимог прокурора строків позовної давності, то місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні зазначено, що враховуючи не встановлення судом порушення права або охоронюваного законом інтересу держави та, відповідно, відмову у задоволенні позовних вимог, відсутні підстави для задоволення клопотань про застосування строків позовної давності до вимог прокурора.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, заступник керівника Житомирської обласної прокуратури звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Прокурор, зокрема, вказує, що судом першої інстанції неправильно визначено зміст спірних правовідносин, у зв`язку із чим неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, а також не застосовано норми, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Вважає, що суд першої інстанції констатуючи факт дотримання ОСОБА_1 порядку набуття права користування земельними ділянками, визначеного ст.123 ЗК України, та відмовляючи у задоволенні позову виключно з тих підстав, що відповідач звернувся з відповідними клопотаннями як громадянин, а не керівник фермерського господарства, вказуючи при цьому на відсутність заборони створювати декілька господарств, взагалі не надав жодної оцінки відповідним доводам прокурора, підставам позову та наданим на їх підтвердження доказам в частині порушення вимог Закону України "Про фермерське господарство", що випливає з мотивувальної частини рішення.

Апелянт також зауважує, що при вирішенні позовних вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений ст.7 Закону України "Про фермерське господарство" як спеціального по відношенню до ст.123 ЗК України.

Однак, звертає увагу, що суд першої інстанції не надав жодної оцінки заявам ОСОБА_1 від 12.03.2015 на відповідність їх положенням Закону України "Про фермерське господарство", не врахував того факту, що відповідач-2 на момент подання відповідних заяв вже був засновником та керівником ФГ "Джерела". Крім того, після отримання в користування спірних земельних ділянок ОСОБА_1 іншого фермерського господарства, ніж вже існуючого - ФГ "Джерела", не створив, а передав їх в суборенду ОСОБА_2 .

Відтак, прокурор вважає, що вказане свідчить про те, що пільгову процедуру одержання спірних земельних ділянок було використано з метою безконкурентного отримання їх в користування третіми особами.

У відповідності до ст.263 ГПК України відповідач-1 подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечив проти задоволення апеляційної скарги прокурора, оскільки вважає, що суд дійшов вірного висновку та вмотивував питання факту та права, у рішення містяться відповіді на головні аргументи сторін, чітко та доступно зазначені доводи і мотиви, обґрунтовано дії суду щодо вибору аргументів та прийняття доказів сторін, а тому оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 рішення Господарського суду Житомирської області від 20.04.2023 змінено шляхом викладення мотивувальної частині рішення в редакції даної постанови. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 07.11.2023 постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 скасовано. Справу №906/213/19 направлено на новий розгляд до Північно-західного апеляційного господарського суду.

01.12.2023 матеріали справи №906/213/19 надійшли на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.12.2023 року прийнято апеляційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.04.2023 у справі №906/213/19 до провадження.

06.02.2024 року від третьої особи-4 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у якому останній повідомив, що 06.02.2024 Житомирський апеляційний суд розглянув справу №278/1009/18 за позовом Житомирської окружної прокуратури до Головне управління Держгеокадастру в Житомирській області, гр. ОСОБА_2 .

Зважаючи на те, що обставини справи, правове обґрунтування справи, які розглядалися судом під час розгляду справи №278/1009/18 тотожні обставинам справи, правовому обґрунтуванню справи, які розглядаються судом під час розгляду справи №906/213/19, приймаючи до уваги, що повний текст постанови у вказаній справі буде виготовлено впродовж 5 днів, а також враховуючи норми ст.129-1 Конституції України, просить суд відкласти розгляд справи №906/213/19.

Розглянувши подане клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для його задоволення та відкладення розгляду справи, оскільки встановила не тотожність предметів позову у вказаних справах, відмінність суб`єктного складу, а відтак обставини, встановлені судами в межах справи №278/1009/18 не є преюдиціальними для даних правовідносин у порядку ст.75 ГПК України.

Крім того, у судове засідання, що відбулося 06.02.2024 року, відповідач-2, відповідач-3, треті особи-1, 2, 3 не забезпечили явку повноважних представників, хоча належним чином повідомлялись про дату, час та місце проведення судового засідання (т.6, а.с.153-158, 175-178), про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (ч.3 ст.202 ГПК України).

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення учасників справи про день, час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1, 4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в них, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, наказами ГУ Держземагенства у Житомирській області від 08.06.2015 №6-2635/14-15-СГ (т.1, а.с.83), від 09.04.2015 №6-1403/14-15-СГ (т.1, а.с.74), №6-1404/14-15-СГ від 09.04.2015 (т.1, а.с.71 зворот), від 09.04.2015 №6-1405/14-15-СГ (т.1, а.с.76), від 09.04.2015 № 6-1406/14-15-СГ (т.1, а.с.78) надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду орієнтовною площею 166,3219 га, що розташовані за межами населеного пункту на території Туровецької сільської ради Житомирського району.

У подальшому, наказами ГУ Держгеокадастру в Житомирській області від 16.07.2015 №6-1/0/37-15-СГ (т.1, а.с.93); від 16.07.2015 №6-2/0/37-15-СГ (т.1, а.с.92); №6-3/0/37-15-СГ від 16.07.2015 (т.1, а.с.91); №6-4/0/37-15-СГ від 16.07.2015 (т.1, а.с.90); №6-434/0/37-15-СГ від 14.08.2015 (т.1, а.с.89) затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства ОСОБА_1 загальною площею 161,5223 га, що розташовані на території Житомирського району за межами населених пунктів Туровецької сільської ради.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 14.08.2015 № 6-434/0/37-15-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано ОСОБА_1 земельну ділянку сільськогосподарського призначення із земель державної власності, площею 80,1804 га (кадастровий номер 1822087900:02:000:0679) в оренду терміном на 49 років, для ведення фермерського господарства, розташовану на території Житомирського району, за межами населених пунктів Туровецької сільської ради.

Також відповідними наказами ГУ Держгеокадастру у Житомирській області:

-від 16.07.2015 №6-4/0/37-15-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано ОСОБА_1 земельну ділянку сільськогосподарського призначення із земель державної власності, площею 18,1419 га (кадастровий номер 1822087900:02:000:0607) в оренду терміном на 49 років, для ведення фермерського господарства, розташовану на території Житомирського району, за межами населених пунктів Туровецької сільської ради;

-від 16.07.2015 №6-3/0/37-15-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано ОСОБА_1 земельну ділянку сільськогосподарського призначення із земель державної власності, площею 7,0939 га (кадастровий номер 1822087900:02:000:0678) в оренду терміном на 49 років, для ведення фермерського господарства, розташовану на території Житомирського району, за межами населених пунктів Туровецької сільської ради;

-від 16.07.2015 №6-2/0/37-15-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано ОСОБА_1 земельну ділянку сільськогосподарського призначення із земель державної власності, площею 28,000 га (кадастровий номер 1822087900:02:000:0681) в оренду терміном на 49 років, для ведення фермерського господарства, розташовану на території Житомирського району, за межами населених пунктів Туровецької сільської ради;

-від 16.07.2015 №6-1/0/37-15-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано ОСОБА_1 земельну ділянку сільськогосподарського призначення із земель державної власності, площею 28,1061 га (кадастровий номер 1822087900:02:000:0680) в оренду терміном на 49 років, для ведення фермерського господарства, розташовану на території Житомирського району, за межами населених пунктів Туровецької сільської ради.

На підставі вказаних наказів ГУ Держгеокадастру в Житомирській області про затвердження проектів землеустрою 31.07.2015 між ГУ Держгеокадастру у Житомирській області та ОСОБА_1 укладено договори оренди землі: № 572 на площу 28,1061 га (т.1, а.с.32-34); №573 на площу 28 га (т.1, а.с.38-40); №574 на площу 7,0939 га (т.1, а.с.44-46); №575 на площу 18,1419 га (т.1, а.с.50-52), а також, 11.09.2015 укладено договір оренди землі №583/06 на площу 80,1804 га (т.1, а.с.56-58), що були зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Житомирським районним управлінням юстиції прийняті рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень на земельні ділянки (право оренди земельної ділянки):

- 24.09.2015 за №24733081 на земельну ділянку площею 80,1804 га (договір оренди 583/06) та внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідний запис про інше речове право за номером №11321629;

- 08.09.2015 за №14222172 на земельну ділянку площею 28,1061 га (договір оренди 572) та внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідний запис про інше речове право за номером №11073883;

- 07.09.2015 за №24214890 на земельну ділянку площею 28 га (договір оренди 573) та внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідний запис про інше речове право за номером №11070156;

- 07.09.2015 за №24215690 на земельну ділянку площею 7,0939 га (договір оренди 574) та внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідний запис про інше речове право за номером №11070557;

- 07.09.2015 за № 24216421 на земельну ділянку площею 18,1419 га (договір оренди 575) та внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідний запис про інше речове право за номером №11070856.

У подальшому, 08.09.2017 між ГУ Держгеокадастру в Житомирській області та ОСОБА_5 укладено додаткові угоди до договорів оренди №572, №573, №574, №575, №583/06, якими підпункти 9.3 пункту 9 вищевказаних договорів доповнено новим абзацом у такій редакції: "передавати об`єкт оренди в суборенду без зміни цільового призначення, на умовах, що повинні обмежуватись умовами даного договору", а також виключено підпункт 9.4. пункту 9, яким була передбачена заборона здійснювати передачу будь-яким фізичним або юридичним особам об`єкта оренди в суборенду, крім фермерського господарства засновником якого є орендар (т.1, а.с.65-69).

Відомості про укладення даних додаткових угод внесено державним реєстратором Житомирського районного управління юстиції до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

25.09.2017 між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , який є керівником ФГ "Польовик" укладено договори суборенди спірних земельних ділянок за №572/1-1, №573/1-1, № 574/1-1, № 575/1-1, № 583/06/1-1 строком на 47 років.

Державним реєстратором виконавчого комітету Житомирської міської ради Житомирської області прийняті рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень на земельні ділянки (право суборенди земельної ділянки): 29.09.2017 за №37338091 на земельну ділянку площею 80,1804 та (договір суборенди 583/06/1-1); 28.09.2015 за №37308302 на земельну ділянку площею 28,1061 га (договір суборенди 572/1-1);02.10.2017 за №37367169 на земельну ділянку площею 28 га (договір суборенди 57.3/1-1); 02.10.2017 за №37367762 на земельну ділянку площею 7,0939 га (договір суборенди 574/1-1); 29.09.2017 за № 37339837 на земельну ділянку площею 18,1419 га (договір суборенди 575/1-1).

ОСОБА_2 на момент укладення договорів суборенди та час розгляду цієї справи являється засновником і керівником ФГ "Польовик".

Прокурор, вважаючи, що накази ГУ Держгеокадастру прийняті з порушенням вимог земельного законодавства, а договори оренди землі укладені всупереч встановленій законодавством процедурі набуття права оренди на земельні ділянки з метою ведення фермерського господарства, звернувся з даним позовом до суду.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

За змістом ст.22 Земельного кодексу України (далі ЗК України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Статтею 31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до положень ст.93 ЗК України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

За змістом ч.1, 2, 3 ст.124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу..

Згідно із ч.2 ст.134 ЗК України, не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Відповідно до частин 2, 3 ст.123 ЗК України, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України "Про фермерське господарство", який є спеціальним нормативно-правовим актом.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (ст.8 Закону України "Про фермерське господарство").

Згідно із ч.1 ст.7 Закону України "Про фермерське господарство", для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (ч.2, 4 ст.7 Закону України "Про фермерське господарство").

Таким чином, спеціальний Закон України "Про фермерське господарство" визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. У заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, зокрема, потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (ст.5 ЗК України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України "Про фермерське господарство").

Отже, при вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений ст.7 Закону України "Про фермерське господарство" як спеціального щодо до ст.123 ЗК України.

За змістом ст. 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною 1 статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

Разом із тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №922/1830/19, постановах Верховного Суду від 15.03.2023 у справі №911/32/20, від 07.06.2023 у справі №922/3737/19.

Аналізуючи, подані ОСОБА_1 до ГУ Держгеокадастру заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (т.1, а.с.72, 74, 76, 78, 83), колегією суддів встановлено, що останнім не обґрунтованою розмір земельної ділянки, про яку йшлося в заяві, з урахуванням можливості її обробітку, а також не зазначено перспективи діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів. Відтак, майбутній фермер для отримання земельної ділянки великої площі не довів, що новостворене фермерське господарство матиме змогу самостійно, силою та працею членів фермерського господарства, обробляти отриманні у користування землі, чи має він власну техніку для обробітку землі, ресурси для залучення найманих працівників чи оренди сільськогосподарської техніки, потенційних контрагентів, тощо.

Крім того, як вбачається з листа Регіонального сервісного центру в Житомирській області від 24.11.2017 року (т.1, а.с. 62), на момент отримання спірних земельних ділянок у відповідача-2 була відсутня зареєстрована за ним власна сільськогосподарська техніка для обробітку землі.

Зважаючи на відсутність будь-яких інших доказів, які б вказували на протилежне, апеляційний суд вважає, що відповідачем-2 не підтверджено наявності в нього необхідної матеріально-технічної бази для обробітку такої площі землі (найманих працівників, сільськогосподарської техніки тощо), що не відповідає ст.1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство".

Однак, суд першої інстанції вказаних обставин не перевірив та не надав належної оцінки, та як наслідок безпідставно погодився з використанням спрощеного режиму отримання ОСОБА_1 земель для ведення фермерського господарства всупереч цілей, визначених Законом України "Про фермерське господарство".

Водночас, варто зауважити, що згідно ст.7 Закону України "Про фермерське господарство" метою отримання земельної ділянки в оренду із земель комунальної власності є саме створення та ведення фермерського господарства.

Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (ст.8 Закону України "Про фермерське господарство").

Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Така позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18.

Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки від використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства, земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17.

Відповідно до ст.12 Закону України "Про фермерське господарство" землі фермерського господарства можуть складатися із: земельних ділянок, що належать громадянам України - членам фермерського господарства на праві власності, користування; земельних ділянок, що належать фермерському господарству на праві власності, користування.

Із наведених норм вбачається, що створенню фермерського господарства передує, по-перше, бажання й ініціатива громадянина здійснювати підприємницьку діяльність на власний ризик саме у такій формі з метою отримання прибутку та, по-друге, вирішення питання про отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у власність та/або користування, що є необхідною умовою реалізації ним права на створення такого фермерського господарства, а також державної реєстрації останнього як юридичної особи.

Створення фермерського господарства громадянином України передбачає визначену законом послідовність дій, а земельні ділянки надаються саме для створення фермерського господарства, а не для іншої цілі.

Таким чином, нормами Закону України "Про фермерське господарство" запроваджений чіткий механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 зазначила, що земельні відносини, які є основою створення та діяльності фермерського господарства, проходять у динаміці два етапи:

1) отримання засновником фермерського господарства права (власності або оренди) на землю як передумова створення фермерського господарства;

2) створення фермерського господарства, внаслідок чого особу засновника заміщує фермерське господарство як землекористувач, який веде господарську діяльність на земельній ділянці.

Цей комплекс відносин є нерозривним, одне не існує без іншого в межах легітимної процедури створення фермерського господарства.

Хоча, як зазначалося вище, земельна ділянка надається фізичній особі, однак метою надання є подальше створення фермерського господарства як суб`єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб`єкту земельної ділянки. Отже, в процесі створення фермерського господарства його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки його обов`язком є створення фермерського господарства, що і буде користувачем цієї землі. (п.6.36-6.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19).

Із аналізу положень ст.1, 5, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. Із цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства (п.53 постанови від 23.06.2020 у справі №922/989/18).

Враховуючи викладане, колегія суддів звертає увагу, що землі фермерського господарства мають особливий статус і надаються громадянам на пільговій (позаконкурентій) основі, зокрема, в оренду з певною (конкретною) метою, а саме: для реалізації громадянином права на створення фермерського господарства, як прогресивної форми підприємницького діяльності цього громадянина у галузі сільського господарства України та подальшого використання наданої в оренду земельної ділянки виключно створеним фермерським господарством у межах виду її цільового призначення, визначеного власником землі.

Апеляційним судом встановлено, що матеріали даної справи не містять будь-яких доказів безпосереднього використання ОСОБА_1 орендованих земельних ділянок з метою ведення фермерського господарства, з огляду на те, що вказані ділянки останній передав в суборенду третій особі-4 згідно договорів від 25.09.2017 року, що свідчить про порушення мети з якою й надавалася така земельна ділянка поза межами проведення аукціону (безкоштовно) на привілейованих умовах згідно оскаржуваних наказів, тобто саме з метою створення та ведення фермерського господарства, а також вказує на відсутність дійсного волевиявлення на ведення фермерського господарства саме тією особою котра отримувала земельні ділянки, відсутність спроможності вести фермерське господарство, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

З огляду на вказане, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що передача ОСОБА_1 земельної ділянки в суборенду поза конкурсною процедурою призвела, до порушення правового режиму використання земельної ділянки за межами дозволеної діяльності "для ведення фермерського господарства", яку може (повинен) здійснювати орендар у відповідності до визначеної договором категорії та виду використання земельної ділянки.

Крім того, судом також встановлено і ту обставину, що до моменту прийняття спірних наказів та укладення спірних договорів оренди з відповідачем-2, вже було здійснено державну реєстрацію юридичної особи ФГ "Джерела", ідентифікаційний код 39682867, засновником та кінцевим бенефіціарним власником якого є ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т.1, а.с.107-108).

Враховуючи, що ОСОБА_1 є єдиним засновником ФГ "Джерела", який отримав земельні ділянки для створення фермерського господарства 14.08.2015 року, відповідач-2 реалізував право, надане ст.7, 12 Закону України "Про фермерське господарство" та ст.121, 123, 134 ЗК України. Відтак, надання йому в оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства на позаконкурсній основі після реєстрації відповідача-3 суперечить зазначеним вище правовим нормам.

Отже, отримання спірних земельних ділянок в оренду з метою ведення фермерського господарства, яке відбулося без проведення земельних торгів, суперечить вимогам ст.124, 134 ЗК України, оскільки на час прийняття спірних наказів від 14.08.2015 року та 16.07.2015 року та укладення договорів оренди, ФГ "Джерела" (06.03.2015 року - дата реєстрації в ЄДР), одноособовим засновником якого є ОСОБА_1 , вже набуло статусу юридичної особи.

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини в їх сукупності свідчать про те, що дії відповідача-2 щодо отримання в оренду земельних ділянок за межами населених пунктів Туровецької сільської ради орієнтованою площею 166,3219 га (кадастрові номери: 1822087900:02:000:0681, 1822087900:02:000:0680, 1822087900:02:000:0679, 1822087900:02:000:0678, 1822087900:02:000:0607) були фактично спрямовані не на ведення фермерського господарства особисто, а на отримання третіми особами спірних земельних ділянок за спрощеною процедурою, без проведення земельних торгів, що свідчить про порушення принципу добросовісності та істотне порушення орендарем вимог чинного законодавства на момент виникнення спірних правовідносин, а також умов укладених договорів.

За положеннями ст.16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно зі ст.152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону (ст.126 ЗК України).

Аналіз вказаних норм свідчить, що визначальним у правовідносинах із надання земельної ділянки в оренду є волевиявлення власника землі здійснене у формі відповідного рішення, яке у подальшому реалізується шляхом оформлення похідного документа у вигляді договору оренди, укладеного на підставі рішення власника землі.

У відповідності до ст.210-211 ЗК України визначено, що наслідком укладання угод з порушенням законодавства є визнання такої угоди судом недійсною.

Згідно з приписами ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За таких підстав, встановивши факт порушення передбаченої Земельним кодексом України та Законом України "Про фермерське господарство" процедури отримання відповідачем-2 у користування (оренду) спірної земельної ділянки, колегія суддів дійшла висновку про визнання наказів ГУ Держземагенства про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства ОСОБА_1 та наказів ГУ Держгеокадастру у Житомирській області про затвердження вищевказаних проектів землеустрою незаконними, як таких, що винесені всупереч вимогам законодавства, та як наслідок визнанню недійсними як похідні від спірних наказів підлягають договори оренди.

Крім того, задоволенню підлягає також позовна вимога про скасування записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про інше речове право: №11321629 від 24.09.2015, №11073883 від 04.09.2015, №11070156 від 04.09.2015, №11070557 від 04.09.2015, №11070856 від 04.09.2015 як похідна від вимог про визнання недійсними наказів та договорів.

Вказане свідчить про доведеність та обґрунтованість позовних вимог прокурора, що є підставою для їх задоволення у повному обсязі та відповідно скасування рішення суду першої інстанції.

Щодо позовної вимоги про повернення ОСОБА_1 спірних земельних ділянок ГУ Держгеокадастру у Житомирській області, апеляційний суд вважає за необхідне зауважити.

Відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру у Житомирській області №6-5019/14-18-СГ від 22.12.2018 року, який прийнятий на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 №60-р "Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад" та з урахуванням ст.15-1, 117, 122 ЗК України, передано Станишівській сільській раді Житомирського району Житомирської області у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 961,5487 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Станишівської сільської об`єднаної територіальної громади Житомирського району Житомирської області (т.1, а.с.168).

Згідно акта приймання-передачі земельної ділянки від 22.12.2018 року (т.1, а.с.169) ГУ Держгеокадастру у Житомирській області передало із державної власності, а Станишівська сільська рада прийняла у комунальну власність земельні ділянки згідно переліку (т.1, а.с.170-174).

Рішенням Станишівської сільської ради №764 від 07.02.2019 року (т.3, а.с.20) прийнято земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність Станишівської сільської об`єднаної територіальної громади згідно переліку, в тому числі спірні земельні ділянки у даній справі (п.83, 84, 92, 93, 102 т.1, а.с.21-23).

У відповідності до ч.1, 4, 5 ст.148-1 ЗК України, до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

Внесення змін до договорів оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту чи застави із зазначенням нового власника земельної ділянки не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.

Вимоги цієї статті поширюються на випадки переходу повноважень з розпорядження земельними ділянками державної власності від одного органу до іншого, а також при переході права власності на земельні ділянки від держави до територіальної громади і навпаки та при переході права власності на земельні ділянки від однієї територіальної громади до іншої.

Отже, враховуючи, що дана справа розглядається судами вже протягом тривалого часу, впродовж якого відбулись зміни законодавства та як наслідок відбулась передача спірних земельних ділянок з державної у комунальну власність, зважаючи на висновок суду про задоволення позовних вимог про визнання недійсними спірних наказів та договорів, а також з урахуванням положень ст.148-1 ЗК України, ст.216 ЦК України та ст.34 Закону України "Про оренду землі" та принципу jura novit curia "суд знає закони", спірні земельні ділянки підлягають поверненню Станишівській сільській раді, як їх розпоряднику та орендодавцю.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем-1 (т.5, а.с.75-77) та третьою особою-4 (т.5, а.с.56) подано заяви про застосування строків позовної давності.

Суд касаційної інстанції, скасовуючи постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 року у даній справі та направляючи її на новий апеляційний розгляд, вказав, що дійшовши висновку про наявність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності до всіх заявлених прокурором у цій справі позовних вимог, суд апеляційної інстанції мав спочатку дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою саме до сторони цього спору позовною вимогою, і лише у такому разі, в залежності від установленого (за наявності та з урахуванням відповідних заяв), виснувати про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Таким чином, суд дійшов висновку, що не встановивши належним чином ці обставини, а також ураховуючи доводи касаційної скарги прокурора, висновки суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для застосування наслідків спливу позовної давності є передчасними та такими, що не ґрунтуються на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи.

Відповідно до ч.1 ст.316 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Із постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 07.11.2023 року у даній справі вбачається необхідність надання правових висновків судом апеляційної інстанції при повторному апеляційному розгляді лише в частині дотримання строку позовної давності. При цьому, Верховний Суд фактично погодився з висновками апеляційного суду, що міститься в постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 про наявність підстав для задоволення позовних вимог за результатом розгляду справи по суті, отже, в тому числі і в частині належності та ефективності способу захисту прокурором порушених прав.

Відтак, надаючи оцінку наявності чи відсутності правових підстав для застосування строку позовної давності при розгляді даного спору та враховуючи обов`язкові вказівки Верховного Суду, викладені в постанові 07.11.2023 у даній справі, у відповідності до ст.316 ГПК України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Строк, у межах якого пред`являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) ЦК України визначає як позовну давність (ст.256 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

Колегія суддів зауважує, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у даній справі, при цьому обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив ГУ Держгеокадастру у Житомирській області одним зі співвідповідачів та заявив вимогу про визнання незаконними його наказів, а відтак, звернувся до суду як самостійний позивач, тому користується процесуальними правами та обов`язками відповідної сторони процесу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України), перебіг якої, відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом ч.1 ст.261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливою є також і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав (такий правовий висновок наведено, зокрема у постанові Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №902/538/14).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.3, 4 ст.267 ЦК України).

У разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16).

Для цілей застосування ч.3, 4 ст.267 ЦК України "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у цивільному процесі": сторонами в процесі є такі її учасники як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Аналогічні за змістом висновки містяться і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц.

Водночас, колегія суддів зауважує, що при солідарному обов`язку таке правило не застосовується та не вимагається, а тому будь-який із відповідачів може заявити про застосування позовної давності щодо солідарної вимоги звернутої до них.

Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимоги, заявлені прокурором в інтересах держави до ГУ Держгеокадастру у Житомирській області, ОСОБА_1 та ФГ "Джерела" про визнання незаконними і скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди, зі скасуванням державної реєстрації прав, та повернення земельних ділянок.

Відтак, зважаючи на викладене та з урахуванням ч.3, 4 ст.267 ЦК України, заява про застосування строку позовної давності ОСОБА_2 як третьої особи у даній справі, не підлягає розгляду судом, оскільки він не є відповідачем у межах спірних правовідносин та до нього не заявлено будь-якої позовної вимоги.

При цьому, апеляційним судом встановлено, що серед відповідачів із заявою про застосування строку позовної давності звернувся лише відповідач-1, ГУ Держгеокадастру у Житомирській області, а тому суд має дослідити питання її перебігу тільки щодо тих вимог, які звернуті саме до нього, а не до інших відповідачів.

Аналізуючи, поданий прокурором позов, вбачається, що до відповідача-1 заявлені позовні вимоги про визнання незаконними та скасування наказів ГУ Держземагентства у Житомирській області від 08.06.2015 №6-2635/14-15-СГ, від 09.04.2015 № 6-1406/14-15-СГ, від 09.04.2015 №6-1405/14-15-СГ, від 09.04.2015 №6-1404/14-15-СГ, від 09.04.2015 №6-1403/14-15-СГ; про визнання незаконними та скасування наказів ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 16.07.2015 № 6-1/0/37-15-СГ, від 16.07.2015 №6-2/0/37-15-СГ, від 16.07.2015 № 6-3/0/37-15-СГ, від 16.07.2015 № 6-4/0/37-15-СГ, від 14.08.2015 № 6-434/0/37-15-СГ.

Крім того, до відповідача-1 заявлена також солідарна вимога про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок від 31.07.2015 № 572, 573, 574, 575 та від 11.09.2015 №583/06, оскільки вони укладені між ГУ Держгеокадастру в Житомирській області та ОСОБА_1 .

Отже, саме до вказаних позовних вимог суд має дослідити питання перебігу позовної давності та встановити наявність чи відсутність обставин для застосування її наслідків у межах даних правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні накази ГУ Держземагентства у Житомирській області були прийняті 09.04.2015 та 08.06.2015, ГУ Держгеокадастру у Житомирській області - 16.07.2015 та 14.08.2015; спірні договори оренди земельної ділянки укладено 31.07.2015 та 11.09.2015.

Відповідно до листа ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 15.11.2017 (т.1, а.с.71), який отримано Житомирською місцевою прокуратурою, прокурору надано оспорювані договори оренди та документи на підставі яких їх укладено на його запит від 06.11.2017 року. Інших доказів, які б свідчили про обізнаність або можливість бути обізнаним прокурора про існування спірних наказів і договорів раніше матеріали справи не містять.

22.03.2018, тобто в межах строку, визначеного ст.257 ЦК України, Житомирська місцева прокуратура в інтересах держави звернулася до суду з позовом ГУ Держгеокадастру у Житомиріській області, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання незаконними вищевказаних наказів ГУ Держгеокадастру у Житомирській області, визнання недійсними договорів оренди та суборенди земельних ділянок, скасування рішення про державну реєстрацію права оренди та суборенди земельних ділянок, повернення земельних ділянок.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 12.12.2018 року у справі №278/739/18, яка набрала законної сили, за результатами розгляду апеляційної скарги прокурора на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 10.09.2018 року провадження у даній справі закрито, у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України (т.1, а.с.104-106).

Відповідно до ч.2 ст.264 ЦК України, позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі.

Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом.

За змістом викладеного, перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.

Водночас, у правовому висновку Верховного Суду України у справі №6-895цс15 вказано, що перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися не в разі будь-якого направлення позову поштою, а здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Перебіг позовної давності не переривається, якщо судом у прийнятті позовної заяви відмовлено або її повернуто.

При цьому, закриття провадження у справі не є процесуальною дією суду, тотожною поверненню позовної заяви та відмові у прийнятті позовної заяви, питання про які вирішуються на стадії прийняття позовної заяви, а не під час розгляду справи по суті (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №908/828/17, від 11.09.2018 у справі №904/191/18).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 за заявою №23890/02 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Водночас, правила переривання позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.06.2018 у справі № 668/8830/15-ц).

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що подання прокурором позову у справі №278/739/18, провадження у якій було закрито постановою Житомирського апеляційного суду від 12.12.2018 року, свідчить про переривання позовної давності.

Таким чином, перебіг строку позовної давності для заявлення позовних вимог про визнання незаконними наказів ГУ Держземагенства у Житомирській області та Держгеокадастру у Житомирській області, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок, повернення земельних ділянок, почався заново з 13.12.2018 року відповідно до ч.3 ст.264 ЦК України.

Зважаючи на той факт, що позов у справі №906/213/19 було подано 04.03.2019 року, тобто в межах строку позовної давності визначеного ст.257 ЦК України, колегія суддів дійшла висновку, що прокурор не пропустив строк звернення до суду з даним позовом, а відтак заява відповідача-1 про застосування строків позовної давності не підлягає до задоволення.

Відповідно до п.1, 3, 4 ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є нез`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, враховуючи те, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення у даній справі неправильно застосував ст.116, 123, 124, 134 ЗК України та ст.1, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", які визначають спеціальний порядок надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, з огляду на що дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, наявні обґрунтовані підстави для задоволення апеляційної скарги прокурора та скасування рішення суду першої інстанції у повному обсязі.

Враховуючи приписи ст.129 ГПК України, апеляційним судом, з підстав скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги прокурора, здійснено перерозподіл судових витрат зі сплати судового збору.

Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.04.2023 у справі №906/213/19 задоволити.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 20.04.2023 у справі №906/213/19 скасувати та прийняти нове рішення.

3. Позов керівника Житомирської окружної прокуратури задоволити.

4. Визнати незаконними та скасувати накази Головного управління Держземагенства у Житомирській області №6-1403/14-15-СГ від 09.04.2015, №6-1404/14-15-СГ від 09.04.2015, №6-1405/14-15-СГ від 09.04.2015, №6-1406/14-15-СГ від 09.04.2015, №6-2635/14-15-СГ від 08.06.2015.

5. Визнати незаконними та скасувати накази Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області №6-1/0/37-15-СГ від 16.07.2015, №6-2/0/37-15-СГ від 16.07.2015, №6-3/0/37-15-СГ від 16.07.2015, №6-4/0/37-15-СГ від 16.07.2015, №6-434/0/37-15-СГ від 14.08.2015.

6. Визнати недійсними договори оренди земельних ділянок, які укладені між Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області та ОСОБА_1 , №572 від 30.07.2015, №573 від 30.07.2015, №574 від 30.07.2015, №575 від 31.07.2015, №583/06 від 11.09.2015.

7. Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про інше речове право: №11321629 від 24.09.2015, №11073883 від 04.09.2015, №11070156 від 04.09.2015, №11070557 від 04.09.2015, №11070856 від 04.09.2015.

8. Зобов`язати ОСОБА_1 повернути Станишівській сільській раді земельні ділянки загальною площею 161,5223 га, на території Станишівської об`єднаної територіальної громади Житомирського району, Житомирської області з кадастровими номерами:

- 1822087900:02:000:0607;

- 1822087900:02:000:0678;

- 1822087900:02:000:0679;

- 1822087900:02:000:0680;

- 1822087900:02:000:0681.

9. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (10002, м.Житомир, вул.Довженка, 45, код ЄДРПОУ 39765513) на користь Житомирської обласної прокуратури 24012,50 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції, 36018,75 грн за розгляд апеляційної скарги, 48025,00 грн за розгляд касаційної скарги.

10. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Житомирської обласної прокуратури 24012,50 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції, 36018,75 грн за розгляд апеляційної скарги, 48025,00 грн за розгляд касаційної скарги.

11. Господарському суду Житомирської області видати судові накази.

12. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "14" лютого 2024 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Петухов М.Г.