Постанова

від 02.08.2023 по справі 495/5977/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2023 року

м. Київ

cправа № 495/5977/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Губенко Н.М., Кролевець О.А.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕМ"

на додаткове рішення Господарського суду Одеської області

(суддя - Малярчук І.А.)

від 14.03.2023

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Поліщук Л.В., судді: Богатир К.В., Таран С.В.)

від 06.06.2023

за заявою ОСОБА_1

про стягнення витрат на правничу допомогу

у справі №495/5977/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕМ"

до ОСОБА_1

про стягнення шкоди в сумі 744 996,56 грн,

за участю представників учасників справи:

позивача - не з`явилися

відповідача - не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗЕМ" (далі - ТОВ "ЗЕМ") звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) про стягнення 744 996,56 грн шкоди.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Державною фіскальною службою України було проведено позапланову перевірку ТОВ "ЗЕМ" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2016 відповідно до затвердженого плану (переліку питань) документальної перевірки та було виявлено ряд порушень, зокрема пункту 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України. Також відповідно до звіту незалежної аудиторської компанії ТОВ "Інтераудит" були виявлені інші порушення, що виявились у перевитраті фонду оплати праці за 9 місяців, виплаті перевищених разових премій, премії виплачувались за підсумками роботи за місяць за наказами у яких не відповідають періоди їх створення та виплати, винесення наказів про оголошення робочими вихідними днями з відповідною заробітною платою, для працівників бухгалтерії та директора, у зв`язку з виробничою необхідністю, безпідставно виплачені з каси підприємства грошові кошти. За вказаний період вчинення правопорушень відповідальною особою суб`єкта господарювання був директор ТОВ "ЗЕМ" - ОСОБА_1 . Внаслідок неправомірних дій, у період виконання ОСОБА_1 трудових обов`язків на посаді директора, юридичній особі ТОВ "ЗЕМ" було завдано майнову шкоду у розмірі 744 996,56 грн.

1.3. Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30.09.2019 у справі №495/5977/18 у задоволенні позовних вимог відмовлено, стягнуто з товариства на користь відповідача понесені ним витрати на правничу допомогу в розмірі 28 000,00 грн.

1.4. Постановою Одеського апеляційного суду від 18.03.2021 у справі №495/5977/18, залишеною без змін Верховним Судом, рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30.09.2019 скасовано, провадження у справі закрито з тих підстав, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

1.5. Від представника ОСОБА_1 адвоката Свиди Катерини Володимирівни надійшла заява про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат.

1.6. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20.04.2021 у справі №495/5977/18 у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 адвоката Свиди Катерини Володимирівни відмовлено, оскільки відсутні підстави вважати, що позивач у даній справі чинив необґрунтовано, звертаючись до суду за правилами цивільного судочинства.

1.7. Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.02.2023 у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

1.8. ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із заявою про розподіл судових витрат, в якій просив стягнути з ТОВ "ЗЕМ" 58 000,00 грн витрат на правничу допомогу, а саме: витрат на правничу допомогу під час розгляду справи судами цивільної юрисдикції в сумі 28 000,00 грн, витрат на правничу допомогу в порядку господарського судочинства в сумі 30 000,00 грн.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 14.03.2023 заяву ОСОБА_1 про розподіл судових витрат задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "ЗЕМ" на користь ОСОБА_1 48 000,00 грн витрат на правничу допомогу. В решті заяви відмовлено.

2.2. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд першої інстанції виходив з того, що вимоги відповідача про стягнення з позивача витрат на правову допомогу з урахуванням категорії справи, рівня її складності, тривалості розгляду справи підлягають задоволенню частково у розмірі 48 000,00 грн, які можуть вважатись розумними і співмірними у даній справі.

При цьому суд першої інстанції відхилив доводи товариства стосовно розгляду в порядку цивільного судочинства заявлених до відшкодування витрат правничої допомоги під час розгляду справи судами цивільної юрисдикції з 2018 по 2021 роки в сумі 28 000,00 грн, оскільки вважає, що постановою Одеського апеляційного суду від 18.03.2021 встановлено підсудність даної справи господарським судам, то вона має розглядатися лише у порядку господарського судочинства.

2.3. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.06.2023 додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 14.03.2023 у справі №495/5977/18 залишено без змін.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з додатковим рішення Господарського суду Одеської області від 14.03.2023 та постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.06.2023 у справі №495/5977/18, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗЕМ" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, якою просить оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, та прийняти нове рішення, яким зменшити судові витрати, що підлягають стягненню з товариства до 20 000,00 грн.

3.2. Підставами для скасування додаткового рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції товариство зазначає порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм Господарського процесуального кодексу України, оскільки до вказаних правовідносин підлягають застосуванню положення Цивільного процесуального кодексу України. Вказує, що судами попередніх інстанцій також не враховано положень частини п`ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу (у цивільному процесі - частина п`ята статті 142 Цивільного процесуального кодексу України) щодо встановлення необґрунтованості дій позивача.

Також з посиланням на пункт 1 частину другу статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 29.07.2021 у справі №922/2017/17, від 12.08.2020 у справі №922/3422/18, додатковій ухвалі від 12.07.2021 у справі №903/317/20.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 проти вимог останньої заперечив та просив оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення. Відзив мотивував тим, що позивач посилається на судові рішення, правовідносини у яких не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається.

4. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд

4.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

4.2. Згідно зі статтею 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

4.3. Відповідно до статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

4.4. Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи (аналогічний висновок міститься у пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц, постановах Верховного Суду від 27.07.2022 у справі № 907/418/21, від 27.03.2023 у справі № 910/25118/15).

4.5. Пунктом 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України установлено, що однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

4.6. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

4.7. Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

4.8. Відповідно до частин першої - третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

4.9. Частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

4.10. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Натомість у частинах п`ятій - сьомій цієї статті Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

4.11. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

4.12. Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Аналогічні висновки викладені у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

4.13. У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки:

1) при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21);

2) розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу (пункти 28-29);

3) саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (пункт 44).

4.14. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач дотримався вимог щодо строків звернення із заявою про ухвалення додаткового рішення та розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу і подання відповідних доказів на виконання частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Судами встановлено, що між ОСОБА_1 (клієнтом) та АО "Юридична компанія "Лекс Ноледж" (компанією) 08.11.2018 укладено договір про надання правової (правничої) допомоги, предметом якого є надання правової (правничої) допомоги компанією відносно захисту прав та представництва інтересів клієнта у справі №495/5977/18 за позовом ТОВ "ЗЕМ" до клієнта про стягнення шкоди, а також з інших питань, що виникають при захисті клієнта у цій справі.

Пунктом 5.2 вказаного договору передбачено, що розмір гонорару та порядок його сплати визначаються в окремому додатку до цього договору.

08.11.2018 до договору про надання правової (правничої) допомоги підписано додаток №1, відповідно до якого гонорар за надання компанією правової допомоги клієнту, визначеної у розділі 1 договору щодо захисту прав та представництва інтересів клієнта у справі №495/5977/18, становить 28 000 (двадцять вісім тисяч) гривень та сплачується клієнтом протягом двадцяти днів з моменту укладення договору у безготівковій формі на підставі рахунку.

На підставі виставленого компанією рахунку №1/08-11-18 від 08.11.2018 відповідач сплатив на користь позивача 28 000,00 грн вартості правничих послуг, що підтверджується квитанцією №0.0.1190991057.1. від 20.11.2018.

Під час розгляду справи в Білгород-Дністровському міськрайонному суді Одеської області професійна правнича допомога надавалася відповідачу адвокатами АО "ЮК "Лекс Ноледж" Оксютою В.В. та Свидою К.В., а з 02.04.2019, як вказує відповідач, адвокати Свида К.В. та Оксюта В.В. змінили місце роботи та здійснювали свою діяльність в складі Адвокатського об`єднання "Паверлекс".

Між АО "Паверлекс" та ОСОБА_1 15.04.2019 був укладений договір про надання правової (правничої) допомоги, предметом якого є надання правової (правничої) допомоги компанією відносно захисту прав та представництва інтересів клієнта у справі №495/5977/18 за позовом ТОВ "ЗЕМ" до клієнта про стягнення шкоди, а також з інших питань, що виникають при захисті клієнта у цій справі.

У пункті 5.2 договору від 15.04.2019 зазначено, що даний договір є взаємопов`язаним з договором про надання правової допомоги від 08.11.2018 та додатками до нього, укладеним між ОСОБА_1 та АО "Юридична компанія "Лекс Ноледж".

Після укладення договору з АО "Паверлекс" адвокати Свида К.В. та Оксюта В.В. продовжували надавати професійну правничу допомогу ОСОБА_1 .

Постановою Одеського апеляційного суду від 18.03.2021, яка була залишена без змін постановою Верховного Суду від 29.07.2022, провадження у справі було закрито у зв`язку з тим, що спір належить до господарської юрисдикції.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 28.12.2021 справу № 495/5977/18 передано за встановленою юрисдикцією до Господарського суду Одеської області.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.01.2022 справу №495/5977/18, серед іншого, прийнято до свого провадження на стадії відкриття провадження по справі та призначено підготовче засідання суду.

Між ОСОБА_1 та АО "Паверлекс" 08.02.2022 укладено додатковий договір №1 до договору про надання правової допомоги від 15.04.2019, відповідно до пункту 1 якого розділ 5 договору доповнено пунктом 5.5 наступного змісту: "За надання правової допомоги у справі №495/5977/18 за позовом ТОВ "ЗЕМ" до ОСОБА_1 про стягнення шкоди, під час розгляду цієї справи в суді господарської юрисдикції (ухвалою Одеського апеляційного суду від 28.12.2021 справа передана для розгляду за встановленою юрисдикцією до Господарського суду Одеської області), клієнт сплачує 30 000 (тридцять тисяч) гривень протягом 15 днів після набрання рішенням суду у справі законної сили".

Судами встановлено, що в матеріалах справи наявні ордери на Свиду К.В. №326085 від 14.11.2018, №1104120 від 16.02.2022, №474945 від 07.08.2019, ордери на Оксюту В.В. №326197 від 04.03.2019, №1122246 від 08.02.2022.

До заяви про ухвалення додаткового рішення відповідачем надано звіт про обсяг наданих адвокатським об`єднанням послуг на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 по договорам про надання правової (правничої) допомоги б/н від 08.11.2018 та від 15.04.2019 у справі №495/5977/18, якому судами попередніх інстанцій надано належну оцінку.

4.15. Дослідивши та проаналізувавши умови договорів, суди попередніх інстанцій встановили, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі від 08.11.2018 та у договорі від 15.04.2019 у вигляді фіксованої суми.

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Фіксований розмір гонорару означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

У разі погодження між адвокатом (адвокатським бюро / об`єднанням) та клієнтом фіксованого розміру гонорару такий гонорар обчислюється без прив`язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро / об`єднанням) часу на надання правничої допомоги клієнту. Подібні висновки Верховного Суду містяться у постанові від 19.11.2021 у справі № 910/4317/21.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

Виходячи з того, що заява відповідачем про відшкодування витрат на правничу допомогу була подана за результатами розгляду спору по суті, враховуючи обсяг матеріалів у справі, кількість підготовлених та поданих адвокатами відповідача процесуальних документів, кількість засідань, в яких приймали участь адвокати ОСОБА_1., колегія суддів погоджується з висновками судів, що витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 48 000,00 грн є обґрунтованими у вказаній сумі.

При цьому судами обґрунтовано відхилено доводи позивача про те, що є несправедливим стягнення з нього 48 000,00 грн, оскільки останній фактично вимушений нести витрати на правову допомогу відповідача за одні й ті самі послуги за надання правової допомоги, складання ідентичних процесуальних документів, хоч і здійснених та поданих у різних процесах (цивільному та господарському), оскільки суди, зменшуючи розмір заявлених відповідачем таких витрат до 48 000,00 грн, врахували, що правова позиція відповідача була сталою і не зазнавала змін протягом розгляду спору як за правилами цивільного, так і за правилами господарського судочинства, посилаючись на те, що двічі надані відповідачем відзиви на позов є однаковими, хоч і подані з різницею у два роки.

Посилання скаржника на порушення судами першої та апеляційної інстанції положень частини п`ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів відхиляються, оскільки розглядаючи заяву відповідача та ухвалюючи оскаржувані додаткове рішення та постанову, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України, при цьому положення частини п`ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України застосовано не було. Загалом положення частини п`ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України застосуванню не підлягали, оскільки вони визначають право відповідача на звернення до суду з вимогою про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Проте, суди у цьому разі розглядали заяву відповідача про розподіл судових витрат понесених останнім за наслідками розгляду спору по суті.

Також Верховний Суд, розглянувши постанови, висновки яких, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами при ухваленні оскаржуваних додаткового рішення та постанови, встановив, що застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права в оскаржуваних рішеннях не суперечать жодному з вказаних скаржником висновків суду касаційної інстанції.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

5.2. Згідно зі статтею 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.3. З огляду на встановлені судами обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваних додаткового рішення та постанови суду апеляційної інстанції.

6. Судові витрати

6.1. Враховуючи те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕМ" залишити без задоволення.

2. Додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 14.03.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.06.2023 у справі №495/5977/18 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді Н. Губенко

О. Кролевець