Постанова

від 01.08.2023 по справі 910/16738/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"01" серпня 2023 р. Справа№ 910/16738/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Євсікова О.О.

Ткаченка Б.О.

при секретарі судового засідання Нікітенко А.В.

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явились,

від відповідача: не з`явились,

від третіх осіб: не з`явились,

від ОСОБА_1 : Ковалевський Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2019 (повний текст рішення складено 15.04.2019)

у справі № 910/16738/18 (суддя Курдельчук І.Д.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКИЙ БІЗНЕС БАНК» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «УКРАЇНСЬКИЙ БІЗНЕС БАНК» Білої Ірини Володимирівни, правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЕС-Д»

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - 1. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Апатенко Марина Анатоліївна

2. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Корсак Анжела Юріївна

про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «УКРАЇНСЬКИЙ БІЗНЕС БАНК» (далі по тексту - Банк) в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «УКРАЇНСЬКИЙ БІЗНЕС БАНК» Білої Ірини Володимирівни, правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» згідно ухвали Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 у справі №910/16738/18 (т. 2 а.с. 85-88) (далі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЕС-Д» (далі по тексту - відповідач) про визнання недійсним Договору відступлення права вимоги від 04.12.2014 (далі по тексту - Договір) за Договором іпотеки (посвідченим 19.12.2013 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Корсак А.Ю. та зареєстровано в реєстрі за №1152), який був посвідчено приватним нотаріусом Апатенко М.А. Київського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за №1838; зобов`язання приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Апатенко М.А. провести реєстраційні дії: виключити із системи Державного реєстру речових прав на нерухоме майно інформацію про зміни іпотеки запис про відступлення прав іпотекодержателя згідно індексного номеру рішення №17737403 внесеного 04.12.2014 о 22:33:40 у запис про іпотеку №3944414, поновити відомості про особу іпотекодержателя, зазначити Банк у графі «Іпотекодержатель»; зобов`язання приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Апатенко М.А. провести реєстраційні дії: виключити із системи Державного реєстру речових прав на нерухоме майно інформацію про зміни іпотеки запис про відступлення прав іпотекодержателя згідно індексного номеру рішення №17737415 внесеного о 22:37:49 у запис про обтяження №3944948, поновити відомості про особу обтяжувача, зазначити Банк у графі «Обтяжувач»; зобов`язання приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Корсак А.Ю. провести реєстраційні дії: виключити із системи Державного реєстру речових прав на нерухоме майно інформацію внесену о 11:18:50 про припинення запису про іпотеку №3944414 на підставі індексного номеру рішення №18066373, поновити відомості про особу іпотекодержателя, зазначити Банк у графі «Іпокодержатель»; зобов`язання приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Корсак А.Ю. провести реєстраційні дії: виключити із системи Державного реєстру речових прав на нерухоме майно інформацію внесену о 11:39:01 про припинення запису про обтяження №3944948 на підставі індексного номеру рішення №18068179, поновити відомості про особу іпотекодержателя, зазначити Банк у графі «Обтяжувач».

Позовні вимоги обґрунтовані наступним. 02.07.2013 між Банком та ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір №КСИПФ/1010696.1, забезпечений Договором іпотеки від 19.12.2013, зареєстрований 19.12.2013 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Корсак А.Ю. у реєстрі за №1152 (далі по тексту - Іпотечний договір), предметом якого є трикімнатна квартира загальною площею 64,2 кв.м., житловою площею 40,4 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

В подальшому, 04.12.2014 між Банком та відповідачем укладено Договір факторингу №5, за умовами якого Банк продає (переуступає) відповідачу право вимоги до ОСОБА_2 за Кредитним договором №КСИПФ/1010696.1. Того ж дня, Банк відступив відповідачу право вимоги за Іпотечним договором на підставі спірного Договору, про що 04.12.2014 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М.А. внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

На підставі постанови Національного банку України №844 від 25.12.2014 Банк віднесено до категорії неплатоспроможних, з 26.12.2014 розпочато процедуру виведення Банку з ринку шляхом запровадження тимчасової адміністрації. 23.04.2015 постановою Національного банку України №265 у Банку відкликано ліцензію, а з 24.04.2015 розпочато процедуру ліквідації Банку з призначенням уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію. Рішенням уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Банку №12 від 08.12.2015 «Про визнання правочинів нікчемними» Договір факторингу №5 від 04.12.2014 та спірний Договір визнано нікчемними на підставі ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Крім того, рішенням Господарського суду міста Києва від 17.05.2017, за результатами розгляду справи №910/18320/16, встановлено факт нікчемності Договору факторингу №5 від 04.12.2014.

Позивач з посиланням на положення ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) просить суд визнати недійсним спірний Договір та зобов`язати реєстраторів провести реєстраційні дії.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2018 про відкриття провадження у справі №910/16738/18 залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Апатенко Марину Анатоліївну (далі по тексту - третя особа 1), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Корсак Анжелу Юріївну (далі по тексту - третя особа 2).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.04.2019 у справі №910/16738/18 позов задоволено повністю. Визнано недійсним Договір про відступлення права вимоги від 04.12.2014 за договором іпотеки (договір іпотеки посвідчений 19.12.2013 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Корсак А.Ю. та зареєстровано в реєстрі за №1152), укладений Публічним акціонерним товариством «УКРАЇНСЬКИЙ БІЗНЕС БАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЕС-Д» та посвідчений приватним нотаріусом Апатенко М.А. Київського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за №1838. Зобов`язано приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Апатенко Марину Анатоліївну провести реєстраційні дії: виключити із системи Державного реєстру речових прав на нерухоме майно інформацію про зміни іпотеки запис про відступлення прав іпотекодержателя згідно індексного номеру рішення №17737403 внесеного 04.12.2014 о 22:33:40 у запис про іпотеку №3944414, поновити відомості про особу іпотекодержателя, зазначити Публічне акціонерне товариство «УКРАЇНСЬКИЙ БІЗНЕС БАНК». Зобов`язано приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Апатенко Марину Анатоліївну провести реєстраційні дії: виключити із системи Державного реєстру речових прав на нерухоме майно інформацію про зміни іпотеки запис про відступлення прав іпотекодержателя згідно індексного номеру рішення №17737415 внесеного о 22:37:49 у запис про обтяження №3944948, поновити відомості про особу обтяжувача, зазначити Публічне акціонерне товариство «УКРАЇНСЬКИЙ БІЗНЕС БАНК» у графі «Обтяжувач». Зобов`язано приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Корсак Анжелу Юріївну провести реєстраційні дії: виключити із системи Державного реєстру речових прав на нерухоме майно інформацію внесену о 11:18:50 про припинення запису про іпотеку №3944414 на підставі індексного номеру рішення №18066373, поновити відомості про особу іпотекодержателя, зазначити Публічне акціонерне товариство «УКРАЇНСЬКИЙ БІЗНЕС БАНК» у графі «Іпокодержатель». Зобов`язано приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Корсак Анжелу Юріївну провести реєстраційні дії: виключити із системи Державного реєстру речових прав на нерухоме майно інформацію внесену о 11:39:01 про припинення запису про обтяження №3944948 на підставі індексного номеру рішення №18068179, поновити відомості про особу іпотекодержателя, зазначити Публічне акціонерне товариство «УКРАЇНСЬКИЙ БІЗНЕС БАНК» у графі «Обтяжувач».

Ухвалюючи рішення у даній справі суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Господарського суду міста Києва від 17.05.2017 у справі №910/18320/16 встановлено факт нікчемності Договору факторингу №5 від 04.12.2014 та застосовано реституцію. За висновком суду першої інстанції спірний правочин у даній справі укладено як наслідок укладення Договору факторингу №5 від 04.12.2014, а тому наявні підстави для визнання недійсним Договору на підставі ч. 2 ст. 548, ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги про зобов`язання реєстраторів провести реєстраційні дії є похідними позовними вимогами, а тому підлягають задоволенню на підставі ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 №1952-IV, у відповідній редакції (далі по тексту - Закон №1952-IV).

Не погоджуючись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулася до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить поновити їй пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2023 у справі №910/16738/18, прийняти апеляційну скаргу до розгляду та залучити до участі у справі ОСОБА_1 у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, визнати поважними причини неподання доказів у встановлений Господарський процесуальний кодексу України (далі по тексту - ГПК України) строк, надати додатковий строк для подання доказів та прийняти долучені до апеляційної скарги докази, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2019 у справі №910/16738/18 скасувати та прийняти у справі постанову, якою у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції процесуального закону, оскільки суд першої інстанції повно та всебічно не з`ясував всі обставини справи, які мають значення для вирішення спору, та не з`ясував власника нерухомого майна, яке є предметом Договору іпотеку, право на яке передано за спірним Договором.

Щодо суті судового рішення у даній справі, то, як зазначає апелянт, позивачем було обрано неналежний спосіб захисту в частині визнання недійсним правочину, що є підставою для відмови у позові. Щодо позовних вимог про зобов`язання реєстратора виключити з реєстру записи про зміну Іпотекодержателя, то такий спосіб захисту є неефективним, оскільки суперечить приписам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Крім того, суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги про поновлення запису про іпотеку за Банком не з`ясував, на підставі яких обставин іпотеку було припинено, не з`ясовано статус іпотеки та власника такого предмета іпотеки.

ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі повідомила суд апеляційної інстанції про те, що орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу складає 40 000,00 грн та буде залежати від кількості судових засідань, в яких прийматиме участь її представник.

Також апелянт просить суд апеляційної інстанції визнати поважними причини неподання доказів у встановлений ГПК України строк, надати додатковий строк для подання доказів та прийняти долучені до апеляційної скарги докази. До апеляційної скарги апелянт додав: копію заяви від 18.04.2018 про ознайомлення із матеріалами справи №752/3588/22 з відміткою про дату ознайомлення (оригінал знаходиться у Голосіївському районному суді міста Києва у справі №752/3588/22); копію повідомлення про невручення поштових відправлень (повернення адресату) (оригінал знаходиться у Голосіївському районному суді міста Києва у справі №752/3588/22); копію позовної заяви №294 від 20.01.2022 (оригінал знаходиться у Голосіївському районному суді міста Києва у справі №752/3588/22); інформацію з мережі Інтернет щодо розміщення оголошення про продаж квартири (паперова копія електронного доказу оригінал за посиланням: «база обьектов недвижимости риэлторов); копію договору купівлі-продажу від 26.12.2018 (оригінал знаходиться у ОСОБА_1 ); копію інформаційної довідки №330677397 з ДРРПНМ від 28.04.2023 (оригінал знаходиться у ОСОБА_1 ); копію інформаційної довідки №330677451 з ДРРПНМ від 28.04.2023 (з відомостями про попередні реєстраційні дії) (оригінал знаходиться у ОСОБА_1 ).

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу від 11.05.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2019 у справі №910/16738/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Ходаківська І.П., Демидова А.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2023 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/16738/18. Відкладено розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2019 у справі №910/16738/18.

Матеріали справи №910/16718/18 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 24.05.2023.

Головуючий суддя Владимиренко С.В. перебувала у відпустці з 20.05.2023 по 27.05.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2023 задоволено клопотання ОСОБА_1 про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2019 у справі №910/16738/18. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2019 у справі №910/16738/18. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2019 у справі №910/16738/18 на час апеляційного провадження. Учасникам справи надано право подати відзив на апеляційну скаргу, заяви, клопотання, пояснення до 20.06.2023. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Розгляд апеляційної скарги призначено на 20.06.2023 о 12 год. 30 хв.

Позивач, відповідач та треті особи своїм правом, наданим ст. 263 ГПК України не скористались, відзиви на апеляційну скаргу не подали, що не є перешкодою для перегляду рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.06.2023 у справі №910/16738/18 залучено ОСОБА_1 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача. Відкладено розгляд справи №910/16738/18 на 18.07.2023 на 12 год. 15 хв. Запропоновано учасникам судового процесу надати суду апеляційної інстанції свої міркування відносно поважності причин неподання ОСОБА_1 доказів у встановлений ГПК України строк та надання строку для подання доказів, та прийняття їх при розгляді справи.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.07.2023 справу №910/16738/18 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2019 передано на розгляд колегії у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Ткаченко Б.О., Євсіков О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.07.2023 справу №910/16738/18 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2019 у справі №910/16738/18 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Ткаченко Б.О., Євсіков О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2023 відкладено розгляд справи №910/16738/18 на 01.08.2023 на 14 год. 00 хв. Повторно запропоновано учасникам судового процесу надати суду апеляційної інстанції свої міркування відносно поважності причин неподання ОСОБА_1 доказів у встановлений ГПК України строк та надання строку для подання доказів, та прийняття їх при розгляді справи.

Позивач, відповідача та треті особи свої міркування щодо поважності причин неподання ОСОБА_1 доказів у встановлений ГПК України строк та надання строку для подання доказів, та прийняття їх при розгляді справи суду апеляційної інстанції не надали.

Положеннями ГПК України (ст. 269) визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , яка станом на дату ухвалення судового рішення у справі №910/16738/18 вже набула статусу власника трикімнатної квартири загальною площею 64,2 кв.м., житловою площею 40,4 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що є предметом Договору іпотеки, право за яким передано відповідачу за спірним Договором, судом першої інстанції не було залучено до участі у справі. Апелянт про розгляд даної справи дізналась 18.04.2023 після ознайомлення із матеріалами справи №752/3588/22, яка розглядається Голосіївським судом м. Києва, а тому суд апеляційної інстанції вважає повноважними причини пропуску строку для подання доказів, залучає та приймає їх при розгляді даної справи відповідно до ч. 3 ст. 269 ГПК України.

Позивач, відповідача та треті особи своїх представників, чи особисто, в судове засідання, призначене на 01.08.2023 не направили, про причини неявки суд не повідомили.

Згідно ч. 5 ст. 6 ГПК України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Відповідно до ч.ч. 3, 9 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. За наявності відповідної письмової заяви учасника справи та технічної можливості, повідомлення про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії може здійснюватися судом з використанням засобів мобільного зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, шляхом надсилання такому учаснику справи текстових повідомлень із зазначенням веб-адреси відповідної ухвали в Єдиному державному реєстрі судових рішень, у порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Згідно п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.

З 05.10.2021 офіційно розпочали функціонування три підсистеми (модулі) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: «Електронний кабінет», «Електронний суд», підсистема відеоконференцзв`язку, у зв`язку з чим, відповідно до частини шостої статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі у добровільному порядку. На що також звертає увагу учасників процесу Верховний Суд у своїх ухвалах від 12.10.2022 у справі №910/14311/21, від 12.10.2022 у справі №910/14469/21, від 12.10.2022 у справі №922/2017/17.

Верховий Суд в ухвалі від 22.08.2022 у справі № 916/2731/21 вказав, що відповідно до Рішення Ради Суддів України від 05.08.2022 з метою підвищення рівня використання інструментів електронного судочинства під час відправлення правосуддя в умовах скрутного фінансового забезпечення судів рекомендовано судам, зокрема у випадках, коли адвокат, нотаріус, приватний виконавець, арбітражний керуючій, судовий експерт, державний орган, орган місцевого самоврядування, суб`єкт господарювання державного або комунального секторів економіки, який бере участь у справі, не має офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі - вимагати зареєструвати таку офіційну електронну адресу для подальшого направлення судом процесуальних документів в електронній формі; виклики та повідомлення, обмін процесуальними документами з учасниками судових проваджень у першу чергу здійснювати за допомогою електронної пошти та/або з використанням вказаних учасниками судових проваджень мобільних телефонів (в тому числі й з використанням месенджерів, які дозволяють отримати інформацію про доставку відповідного повідомлення, процесуального документа, та отримати інформацію про їх прочитання). Закликано усіх учасників судових проваджень, зокрема - з розумним інтервалом часу цікавитися провадженням у їх справах, добросовісно користуватися належними процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки; зареєструвати електронну адресу в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі; зареєструватися в підсистемі «Електронний кабінет» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи; використовувати функціонал «Електронного кабінету» для ознайомлення з поданими документами в електронній формі.

Ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2023 у справі №910/16738/18 було надіслано в «Електронний кабінет» - Банку в особі ліквідатора Білої Ірини Володимирівни, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, позивачу.

Всім іншим учасникам справи ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2023 у справі №910/16738/18 надіслано на їх поштові адреси.

Таким чином, враховуючи положення ст.ст. 6, 120, 242 ГПК України, позивач, відповідач та треті особи повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

За таких обставин, апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2019 у справі №910/16738/18 розглядається за відсутністю представників учасників процесу, які повідомлені про час та місце розгляду справи належним чином.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, у тому числі надані апелянтом та долучені судом апеляційної інстанції відповідно до ч. 3 ст. 269 ГПК України, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

02.07.2013 між Банком (Кредитор) та ОСОБА_2 (Позичальник) укладено Кредитний договір №КСИПФ/1010696.1 (далі по тексту - Кредитний договір), за умовами якого Банк зобов`язався надати Позичальнику в тимчасове користування довгостроковий кредит у формі не поновлювальної кредитної лінії, а Позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити комісію Банку і проценти за користування кредитом в порядку і на умовах, встановлених даним договором: сума кредиту, що надається 500 000,00 грн; кредит надається з 02.07.2013 до 01.07.2033; кредит надається Позичальнику на наступні цілі: споживчі; процентна ставка за користування кредитом становить 18.000 % річних без ПДВ. Проценти нараховуються за кожний календарний день за методом «факт/факт» згідно із затвердженими нормативними документами НБУ. (т. 1 а.с. 248-249).

Згідно п. 3.1 Кредитного договору №КСИПФ/1010696.1 кредит, наданий за цим Договором, забезпечується заставою, трикімнатна квартира площею 64,2 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

19.12.2013 між Банком (Іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (Іпотекодавець) укладено Договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Корсак А.Ю. та зареєстровано в реєстрі за №1152, яким забезпечено вимогу Іпотекодержателя, що випливає з Кредитного договору №КСИПФ/1010696.1 від 02.07.2013. (т.1 а.с. 250-252). Предметом іпотеки є трикімнатна квартира, загальною площею 64,2 кв.м., житловою площею 40,4 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Вартість предмета іпотеки визначена сторонами у розмірі 726 500 грн.

04.12.2014 між відповідачем (Фактор) та Банком (Клієнт) було укладено Договір факторингу №5 (далі по тексту - Договір факторингу) (т.1 а.с. 21-24), за умовами якого Клієнт продає (переуступає) Фактору право вимоги до Боржника - ОСОБА_2 , які включають в себе Кредитний договір, а Фактор приймає такі права вимоги та зобов`язується передати фінансування в розпорядження Клієнта за плату.

04.12.2014 між Банком (Первісний іпотекодержатель) та відповідачем (Новий іпотекодержатель) було укладено Договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки (далі по тексту - Договір про відступлення), за умовами якого Первісний іпотекодержатель відступає, а Новий іпотекодержатель приймає право вимоги за Договором іпотеки від 19.12.2013 (з урахуванням внесених до нього змін та доповнень), укладеним Банком і ОСОБА_2 в забезпечення виконання Кредитного договору від 02.07.2013 №КСИПФ/1010696.1 (т.1 а.с. 28-30).

04.12.2014 приватним нотаріусом Апатенко М.А. Київського міського нотаріального округу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухому майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомості майна внесені відомості:

- в запис про іпотеку №3944414 о 22:33:40 на підставі індексного номеру рішення 17737403 змінено інформацію щодо «Іпотекодержателя»;

- в запис про обтяження №3944948 о 22:39:57 на підставі індексного номеру рішення 17737415 змінено інформацію щодо «Обтяжувача».

На підставі постанови Правління Національного банку України від 25.12.2014 № 844 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Український Бізнес Банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 25.12.2014 № 164 «Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ «Український Бізнес Банк», згідно з яким з 26.12.2014 запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці з 26.12.2014 по 25.03.2015 включно та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію у Банку (т.1 а.с. 32).

На підставі постанови Правління Національного банку України від 23.04.2015 № 265 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Український Бізнес Банк» (т.1 а.с. 33) виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 24.04.2015 №87 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «УКРБІЗНЕСБАНК» (т.1 а.с. 34), за яким з 24.04.2015 розпочато процедуру ліквідації Банку та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію позивача провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Білу Ірину Володимирівну строком на 1 рік з 24.04.2015 по 23.04.2016.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 24.03.2016 №404 вирішено продовжити строки здійснення процедури ліквідації Банку на два роки по 23.04.2018 включно (т.1 а.с. 36).

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 26.03.2018 №864 вирішено продовжити строки здійснення процедури ліквідації Банку на один рік з 24.04.2018 по 23.04.2019 включно (т.1 а.с. 37).

Рішенням №12 від 08.12.2015 про визнання правочинів нікчемними уповноваженою особою Фонду на ліквідацію Банку визнано нікчемним Договір факторингу від 04.12.2014 №5, укладений Банком і відповідачем, з моменту його укладення та визнано нікчемним Договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М.А. 04.12.2014 та зареєстрований в реєстрі за №1838 з моменту його укладення (т.1 а.с. 38).

09.12.2015 Банк в особі уповноваженої особи Фонду направив на адресу відповідача вимогу №8387, яка залишена відповідачем без відповіді, про повернення оригіналів всіх кредитних договорів та договорів забезпечення, додатків до них та інших документів, пов`язаних з виконанням сторонами умов цих договорів (т. 1 а.с. 39).

Позивач під час розгляду справи №910/18320/16 зазначав, що Договір факторингу від 04.12.2014 №5 є нікчемним, оскільки на підставі пункту третього частини третьої статі 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відчуження майна відбулось за цінами, нижчими ніж на 20 % від його вартості.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.05.2017 у справі №910/18320/16 за позовом ПАТ «Український бізнес банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Український бізнес банк» Білої Ірини Володимирівни до ТОВ «ВЕЛЕС-Д», за участю третьої особи - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобов`язати вчинити дії, яке набрало законної сили 02.06.2017, позовні вимоги були задоволені повністю. Вказаним судовим рішенням встановлено факт нікчемності Договору факторингу від 04.12.2014 №5, укладеного між ПАТ «Український бізнес банк» та ТОВ «ВЕЛЕС-Д», та застосовано реституцію шляхом зобов`язання ТОВ «ВЕЛЕС-Д» повернути ПАТ «Український бізнес банк» документи, отримані згідно з додатком №3 до Договору факторингу від 04.12.2014 №5 щодо кредитних правовідносин Банку та ОСОБА_2 , забезпечених Іпотечним договором, предметом якого є трикімнатна квартира, загальною площею 64,2 кв.м., житловою площею 40,4 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та належала на праві приватної власності ОСОБА_2 .

Згідно із ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Факти, установлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26.11.2019 по справі №922/643/19.

Верховний Суд у своїх постановах від 10.10.2019 у справі №910/2164/18, від 08.07.2019 у справі №908/156/18 зазначив, що преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Подібні за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №902/201/19, від 15.10.2019 у справі №908/1090/18.

Верховний Суд у своїй постанові від 19.12.2019 у справі №916/1041/17 вказав, що не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

У преамбулі та статті 6 параграфа 1 Конвенції, у рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також у рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою №28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки, Договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 19.12.2013 було укладено як наслідок укладення Договору факторингу від 04.12.2014 № 5, факт нікчемності якого встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 17.05.2017 у справі №910/18320/16, то правочин про передачу права вимоги на іпотеку є недійсним на підставі ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України.

Водночас станом на дату ухвалення рішення судом першої інстанції у справі №910/16738/18 власником трикімнатної квартири, загальною площею 64,2 кв.м., житловою площею 40,4 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 вже була апелянт, яка придбала вказане нерухоме майно у ОСОБА_2 на підставі Договору купівлі-продажу від 26.12.2018, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №8999. Вказане нерухоме майно за Договором іпотеки від 19.12.2013, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Корсак А.Ю. за реєстровим №1152, було передано ПАТ «Український бізнес банк» ОСОБА_2 в забезпечення Кредитного договору №КСИПФ/1010696.1 від 02.07.2013 між ПАТ «Український бізнес банк» та ОСОБА_2 , та в подальшому право вимоги на яке було відступлено відповідачу Банком за правочином, який є предметом спору у даному провадженні.

Апелянт зазначає, що на момент придбання спірного нерухомого майна згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна придбана нею квартира не перебувала в обтяженні - Іпотеці та належала на праві власності ОСОБА_2 .

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Статтею 334 ЦК України визначено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

ОСОБА_1 з 26.12.2018 набула право власності на трикімнатну квартиру, загальною площею 64,2 кв.м., житловою площею 40,4 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується нотаріально посвідченим Договором купівлі-продажу квартири від 26.12.2018 та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна номер інформаційної довідки 330677397 від 28.04.2023.

Таким чином, рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2019 у справі №910/16738/19, провадження за якою відкрито 20.12.2018 згідно ухвали Господарського суду міста Києва про відкриття провадження у справі №910/16738/18, стосується прав та інтересів ОСОБА_1 .

Статтею 41 Конституції України визначено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У силу статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте ці положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту названої статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання.

Як вказує апелянт, про порушення свого права на мирне володіння майном їй стало відомо 18.04.2023 після ознайомлення із матеріалами справи №752/3588/22, яка розглядається Голосіївським судом м. Києва, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання ОСОБА_1 про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2019 у справі №910/16738/18.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 277 ГПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

За таких обставин, враховуючи те, що суд першої інстанції прийняв рішення про права, інтереси та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, що є порушенням норм процесуального права та зумовлює скасування рішення суду першої інстанції, з ухваленням нового рішення.

Згідно із положеннями ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Отже, нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини).

Відповідно до п.п. 16, 17 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 №4452-VI, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон №4452-VI) тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом; уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Згідно з ч. 2 ст. 38 Закону №4452-VI протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Частиною третьої вказаної норми встановлено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

В силу ч. 2 ст. 37 Закону №4452-VI уповноважена особа Фонду зобов`язана виявляти правочини, які є нікчемними в силу вимог (на підставі) закону.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 37 Закону №4452-VI уповноважена особа Фонду має право повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Ухвалюючи рішення у справі №910/18320/16 судом встановлено, що згідно звіту №07-07-01/08-15/РД1 про незалежну оцінку прав вимоги за кредитним договором №КСИПФ/1010696.1 від 02.07.2013 ринкова вартість активу ПАТ «УкрБізнесБанк» у вигляді права вимоги за кредитним договором перевищує ціну продажу цього активу більше ніж на 62%: загальна сума заборгованості - 498 400,38 грн, ринкова вартість - 400 895,12 грн.

Отже, Договір факторингу від 04.12.2014 №5, укладений між ПАТ «Український бізнес банк» та ТОВ «ВЕЛЕС-Д» є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до Закону, а тому за змістом ч. 2 ст. 215 ЦК України та п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI такий правочин є нікчемним з моменту його укладення.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у справі №910/18320/16, погодився із доводами позивача про те, що Договір факторингу №5 від 04.12.2014 є нікчемним на підставі п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI, оскільки відчуження майна відбулось за цінами, нижчими ніж на 20 відсотків його вартості, що підтверджується звітом про незалежну оцінку прав вимоги від 12.08.2015, складеним суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Ако-Експерт», визнаний судом першої інстанції належним та допустимим докази у розумінні ГПК України.

За умовами спірного правочину, який є предметом розгляду у даній справі, 19.12.2013 між Первісним Іпотекодержателем (ПАТ «Український бізнес банк») та ОСОБА_2 (Боржник) був укладений Кредитний договір №КСИПФ/1010696.1, з подальшими змінами та доповненнями.

З метою забезпечення виконання зобов`язань Боржником за Кредитним договором між Первісним Іпотекодержателем та ОСОБА_2 був укладений Договір іпотеки.

04.12.2014 між Первісним Іпотекодержателем та Новим Іпотекодержателем (ТОВ «Велес-Д») був укладений Договір факторингу №5, відповідно до якого Первісний Іпотекодержатель відступив на корить Нового Іпотекодержателя право вимоги на отримання грошових коштів за кредитним договором в повному обсязі, як визначено в Договорі факторингу.

Відступлені на користь Нового Іпотекодержателя права вимоги за Кредитним договором були забезпечені іпотекою нерухомого майна ОСОБА_2 відповідно до Договору іпотеки згідно з Договором факторингу Первісний Іпотекодержатель зобов`язався відступити на користь Нового Іпотекодержателя усі права за Договором іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України та ч. 1 ст. 24 Закону України «Про іпотеку» Первісний Іпотекодержатель має право буз згоди Майнового поручителя передати та уступити будь-які права за Договором іпотеки.

Згідно із п. 1.2 Договору відступлення предметом іпотеки за Договором іпотеки є трикімнатна квартира, загальною площею 64,2 кв.м., житловою площею 40,4 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ,яка належить Іпотекодавцю на підставі Свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, посвідченого Апатенко М.А., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу від 25.07.2023 за реєстровим №2029. Право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності державним реєстратором Апатенко М.А. від 25.07.2013 за №1811606, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25.07.2013 індексний номер 6819506.

Вартість Предмету Іпотеки, за домовленістю Сторін Договору іпотеки на дату укладення Договору Іпотеки складала 726 500,00 грн. Сума невиконаного Боржником зобов`язання перед Новим Кредитором станом на момент укладення цього Договору, згідно Кредитного договору та відповідно до Договору про відступлення права вимоги, становить 498 400,38 грн (п.п. 1.3, 1.4 Договору про відступлення).

Згідно з п. 4.1 Договору про відступлення новий Іпотекодержатель не здійснює на користь Первісного Іпотекодержателя будь-яких додаткових виплат за відступлення прав за Договором іпотеки, крім ціни, визначеної в п. 2.1 Договору факторингу.

Пунктом 2.1 Договору факторингу Фактор (ТОВ «Велес-Д») надає фінансування Клієнту у національній валюті України у сумі 149 520,11 грн, без ПДВ. При цьому Клієнт перераховує Фактору плату у розмірі 500,00 грн. сума фінансування і плати не підлягають оподаткуванню ПДВ згідно із ст. 196.1.5 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI.

Таким чином, Банк безоплатно відступив відповідачу, як Новому Іпотекодержателю, право вимоги за Договором іпотеки, з урахуванням всіх внесених до нього змін та доповнень).

Пунктом першим частини третьої ст. 38 Закону №4452-VI встановлено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.

Отже, спірний правочин є нікчемним на підставі п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI, ч. 2 ст. 215 ЦК України та визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За приписами ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.11.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 13.07.2022 у справі №363/1834/17 (пункт 56), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14.12.2022 у справі №477/2330/18 (пункт 55)).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі № 908/976/190 (пункти 5.6, 5.9)). Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20.10.2021 у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі 908/976/190 (пункт 5.6), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44)). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати.

Визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу Закону. Теж саме стосується способу захисту встановлення нікчемності правочину, який не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/3156/17.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02.11.2021 у справі №925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання спірного правочину недійсним на підставі ч. 2 ст. 548 ЦК України та ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України, оскільки спірний правочин є нікчемним в силу п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону, а обраний позивачем спосіб захисту шляхом визнання недійсним нікчемного правочину є неефективним способом захисту, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Щодо задоволених судом першої інстанції позовних вимог про зобов`язання реєстраторів провести реєстраційні дії, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У статті 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

При цьому законодавство визначає певний перелік можливих способів захисту порушеного права, у тому числі у спосіб, визначений договором (стаття 16 ЦК України). Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі спосіб повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

За змістом ст. 2 Закону №1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; реєстраційна дія - державна реєстрація прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, скасування державної реєстрації прав, а також інші дії, що здійснюються в Державному реєстрі прав, крім надання інформації з Державного реєстру прав.

Відповідно до ст. 9 названого Закону до повноважень суб`єктів державної реєстрації прав належить забезпечення: проведення державної реєстрації прав; ведення Державного реєстру прав.

Статтею 26 Закону №1952-IV визначено порядок внесення відомостей до Державного реєстру прав.

Вказана норма не містить положень про зобов`язання реєстратора вчинити реєстраційні дії шляхом виключення запису та поновлення відомостей.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов невірного висновку про задоволення цих позовних вимог, оскільки такий спосіб захисту не є ефективним, не відповідає вимогам, визначеним законом, а тому в цій частині слід у позові відмовити.

Безумовним наслідком залучення судом апеляційної інстанції до участі у справі особи, про права, обов`язки та (або) інтереси якої прийнято рішення у справі, є скасування оскаржуваного судового рішення на підставі п. 4 ч. 3 до ст. 277 ГПК України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду з ухваленням судом апеляційної інстанції нового судового рішення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2020 у справі №910/17637/18.

Згідно із ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення; 3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині; 4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; 5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції; 7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених у пунктах 1-6 частини першої цієї статті.

Враховуючи те, що суд першої інстанції прийняв рішення про права, інтереси та обов`язки особи, яка не була залучені до участі у справі - ОСОБА_1 , що є порушенням норм процесуального права та зумовлює скасування рішення суду першої інстанції, та ухвалення нового рішення, яким слід відмовити у задоволенні позову.

Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

При винесенні даної постанови судом апеляційної інстанції надано вичерпні відповіді на доводи сторін, з урахуванням та посиланням на норми права, які регулюють спірні правовідносини.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , скасування рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2019 у справі №910/16738/18 та ухвалення нового рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на позивача відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2019 у справі №910/16738/18 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2019 у справі №910/16738/18 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 38750239) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 13 215,00 грн (тринадцять тисяч двісті п`ятнадцять гривень) судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи № 910/16738/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст.ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано суддями 03.08.2023.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді О.О. Євсіков

Б.О. Ткаченко