Ухвала

від 03.08.2023 по справі 758/4724/23

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/4724/23

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2023 року м. Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Ковбасюк О.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Довгалюк О.В.,

відповідача ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду заяву представника позивача ОСОБА_3 про забезпечення позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Житлово-будівельний кооператив «КВАЗАР-3», про визнання права власності на частку у квартирі як спільної сумісної власності подружжя, -

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2023 року ОСОБА_4 звернулася до Подільського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ЖБК «КВАЗАР-3», про визнання права власності на частку у квартирі як спільної сумісної власності подружжя.

Ухвалою суду від 04.05.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

У підготовче судове засідання позивач та її представник не з`явилися, представником позивача ОСОБА_3 подано заяву про відкладення судового засідання у зв`язку з участю його в якості захисника обвинуваченого у судовому засіданні Малиновського районного суду м. Одеси.

Крім того, 02.08.2023 на адресу суду надійшла заява представника позивача ОСОБА_3 про забезпечення позову, в якій він просить вжити захід забезпечення позову у даній справі шляхом накладення арешту на 1/2 частину спірної квартири, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та право власності на яку зареєстроване за відповідачем ОСОБА_1 .

В обґрунтування такої заяви представник посилається на те, що, як з`ясувалось у судовому засіданні, місце проживання відповідача ОСОБА_1 зареєстровано за іншою адресою, аніж спірна квартира, тобто у нього є інше житло, де він проживає, а тому у відповідача є можливість продати спірну квартиру без ризику втрати житла. Крім того, відповідач вже оформив право власності на квартиру виключно за собою, не повідомивши про це позивача, що свідчить про його наміри одноосібного розпорядження спірною квартирою, а також в усній формі неодноразово висловлював наміри продати цю квартиру після смерті його сина ОСОБА_5 та припинив державну реєстрацію місця проживання своїх онучок у спірній квартирі. Таким чином, існує ризик відчуження вказаного нерухомого майна відповідачем, а тому невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання у майбутньому рішення суду у даній справі.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 у судовому засіданні не заперечили щодо відкладення судового засідання за клопотанням представника позивача, надали до суду відзив на позовну заяву та докази надіслання його іншим учасникам справи в порядку, встановленому ст. 178 ЦПК України.

Разом із цим, представник відповідача не заперечила щодо розгляду заяви про забезпечення позову та при цьому просила відмовити у її задоволенні, вказуючи на необґрунтованість такої заяви та недоведеність тверджень представника позивача.

У відповідності до ч.1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

З огляду на наведене положення законодавства, з метою забезпечення принципу процесуальної економії судочинства, суд визнав за можливе розглянути заяву про забезпечення позову у даному судовому засіданні, без участі позивача та її представника.

Заслухавши пояснення представника відповідача та вивчивши подану заяву про забезпечення позову, суд вважає, що в її задоволенні слід відмовити, виходячи з наступного.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом, яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1 -1 ) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених претензій позивача (заявника). Вжиття заходів забезпечення позову є правом суду, а не його обов`язком. Тому, при вирішенні питання щодо заяви про забезпечення позову суд враховує не лише доводи, викладені у відповідній заяві, а й інші наявні матеріали цивільної справи.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, наявне у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення суду.

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS №005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ).

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, держава Україна несе обов`язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, в якому зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

ЄСПЛ у рішенні від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України» вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Відповідно роз`яснень, наведених у постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Слід зазначити, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки інтереси позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів, позивачкою ОСОБА_4 заявлено вимоги про визнання за нею в порядку поділу спільного майна подружжя права власності на 1/2 частину квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

У заяві про забезпечення позову представник позивача просить вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на 1/2 частину вищевказаної квартири, вказуючи на те, що відповідачем ОСОБА_1 , який є власником квартири, вживаються дії щодо її відчуження.

Разом з тим, до заяви про забезпечення позову не додано належних доказів того, що відповідач намагається уникнути виконання судового рішення або ж вживає заходи щодо відчуження належного йому майна.

Посилання представника позивача у заяві про забезпечення позову на те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання можливого рішення суду про задоволення заявлених вимог не є обґрунтованою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з урахуванням роз`яснень Верховного Суду України та позиції Європейського суду з прав людини, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, суд не може визнати застосування забезпечення позову у даному випадку законним та доцільним, а тому приходить до висновку, що підстави для вжиття заходів забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ЖБК «КВАЗАР-3», про визнання права власності на частку у квартирі як спільної сумісної власності подружжя відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 149-153, 154, 157, 258-261 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_3 про забезпечення позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Житлово-будівельний кооператив «КВАЗАР-3», про визнання права власності на частку у квартирі як спільної сумісної власності подружжя відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали складено 04.08.2023.

СуддяО. О. Ковбасюк