Рішення

від 04.08.2023 по справі 949/472/23

ДУБРОВИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №949/472/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 серпня 2023 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді Оборонової І.В.,

за участю секретаря Волкодав А.А.,

секретаря судових засідань Волкодав А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дубровиця у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ Експерт-Авто, ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на стороні відповідачів: Дубровицький відділ державної виконавчої служби у Сарненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання права власності на автомобіль та скасування арешту транспортного засобу,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідачів ТОВ Експерт-Авто, ОСОБА_2 ,третьої особабез самостійнихвимог настороні відповідачів:Дубровицького відділудержавної виконавчоїслужби уСарненському районіРівненської областіЗахідного міжрегіональногоуправління Міністерстваюстиції (м.Львів) та просить:

- визнати за нею право власності на автомобіль BMW 530D з державним номером НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 ;

- звільнити з-під арешту автомобіль BMW 530D з державним номером НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 накладеного державним виконавцем Дубровицького відділу державної виконавчої служби у Сарненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Углік Оксаною Миколаївною за відкритим виконавчим провадженням №67539610 по примусовому виконанню виконавчого листа №949/575/20, виданого 05.11.2021 Дубровицьким районним судом Рівненської області про стягнення грошових коштів з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовні вимогипозивач мотивуєтим, що 26 жовтня 2021 року між нею та ТОВ Експерт-Авто, як суб`єктом господарювання, що здійснює оптову та/або роздрібну торгівлю транспортними засобами на підставі договору комісії №8117/21/1/003674 від 25 жовтня 2021 року, що укладений з власником транспортного засобу ОСОБА_2 , укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу №8117/21/1/003674, а саме автомобіля BMW 530D з державним номером НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 .

Свої зобов`язання щодо розрахунку за автомобіль були нею належним чином виконані в повному обсязі шляхом передачі грошових коштів, а ТОВ Експерт-Авто, у свою чергу, було передано їй автомобіль, всі необхідні документи та комплект ключів від нього.

Станом на дату придбання нею автомобіля, будь-яких обмежень для продажу чи обтяжень вказаний автомобіль не мав.

Оскільки автомобіль потребував ремонту через технічні пошкодження, які унеможливлювали його доставлення своїм ходом до територіального сервісного центру МВС, то протягом 10-денного строку придбаний нею автомобіль не був перереєстрований на її ім`я.

Після завершення ремонтних робіт, наприкінці листопада 2021 року, вона звернулася до Територіального центру МВС №5643 для здійснення реєстрації автомобіля BMW 530D з державним номером НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 на її ім`я. Однак в реєстрації автомобіля їй було відмовлено у зв`язку з тим, що зазначений автомобіль перебуває у розшуку на підставі постанови про розшук майна боржника від 16 листопада 2021 року та постанови про розшук майна боржника від 17 листопада 2021 року, винесених державним виконавцем Дубровицького відділу державної виконавчої служби у Сарненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Углік О.М. в рамках виконавчого провадження №67539610 по примусовому виконанню виконавчого листа №949/575/20, виданого 05 листопада 2021 року Дубровицьким районним судом Рівненської області щодо стягнення грошових коштів з ОСОБА_2 .

При цьому, позивач зауважує, що пунктом 2.2 договору купівлі-продажу транспортного засобу №8117/21/1/003674 від 26 жовтня 2021 року передбачено, що покупець набуває право власності на транспортний засіб з моменту підписання сторонами даного договору.

Однак, як власник автомобіля, вона позбавлена можливості здійснити за собою реєстрацію транспортного засобу, оскільки автомобіль перебуває в розшуку/під арештом, що, у свою чергу, призводить до того, що вона позбавлена можливості реалізувати всі правомочності власника транспортного засобу (право володіння, користування та розпорядження майном), який належить їй на праві власності, у зв`язку з чим вона змушена була звернутися до суду.

У судове засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивача - адвокат Данильчик В.І. не з`явилися. Однак, до початку розгляду справи, на електронну адресу суду, від представника позивача адвоката Данильчика В.І. надійшло клопотання, в якому просить справу розглянути без участі позивача та його, як представника. Враховуючи обґрунтованість заявлених позовних вимог, просить їх задовольнити.

Представник відповідача ТОВ Експерт-Авто у судове засідання не з`явився, подавши заяву про розгляд справи без участі представника.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, подавши до суду заяву про розгляд справи без його участі, у якій вказав, що не заперечує проти задоволення позовних вимог.

Представник третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідачів - Дубровицького відділу державної виконавчої служби у Сарненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) у судове засідання не з`явився. При цьому, начальником відділу І.Голякою подано заяву про розгляд справи без участі представника відділу.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши поданідокументи іматеріали справи,всебічно іповно з`ясувавшифактичні обставини,на якихґрунтуються позовнівимоги,об`єктивно оцінившинадані судудокази,які маютьюридичне значеннядля розглядусправи івирішення спорупо суті,суд установивнаступне.

Судом встановлено, що вироком Дубровицького районного суду Рівненської області від 28 травня 2021 року у справі №949/575/20 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання - 5 (п`ять) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

Водночас, вказаним вироком суду скасовано накладенийухвалою Дубровицькогорайонного судуРівненської областівід 26листопада 2019року арештна автомобільмарки BMWреєстраційний номер НОМЕР_1 , та повернуто його власнику ОСОБА_2 .

Цивільні позови у кримінальному провадженні, пред`явлені потерпілими ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_2 та Приватного акціонерного товариства Українська транспортна страхова компанія про відшкодуванняморальної шкоди,завданої злочином задоволені частково.

Зокрема, стягнуто з Приватного акціонерного товариства Українська транспортна страхова компанія на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по 25038,00 грн. (двадцять п`ять тисяч тридцять вісім гривень) моральної шкоди завданої злочином, кожному.

Також стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по 500000,00 грн. (п`ятсот тисяч) гривень кожному моральної шкоди, завданої злочином.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року вказаний вирок змінено в частині призначення покарання. У решті вирок залишено без змін.

Право на судовий розгляд, гарантований ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), захищає також виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 20.06.2004 року в справі "Півень проти України").

Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.

Відповідно до ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з мотивувальною частиною рішення Конституційного Суду України №16-рп/2009 від 30.06.2009 виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012).

У п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 у справі №11-рп/2012 зазначено, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Так, встановлено, що задля забезпечення виконання судового рішення у визначеному законом порядку, видані 05 листопада 2021 року Дубровицьким районним судом Рівненської області виконавчі листи по справі №949/575/20 про стягнення моральної шкоди, завданої злочином, потерпілими ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернуті до примусового виконання.

У зв`язку із зверненням виконавчих листів до примусового виконання, державним виконавцем Дубровицького відділу державної виконавчої служби у Сарненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального Міністерства юстиції (м. Львів) Углік О.М. у виконавчих провадженнях №67539215 та №67539610 винесено постанови про розшук майна боржника від 16 листопада 2021 року та 17 листопада 2021 року відповідно, зокрема автомобіля марки BMW реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить боржнику ОСОБА_2 (а.с.17, 18).

Стягувачами, відповідно, у вказаних виконавчих провадженнях є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які з метою стягнення моральної шкоди, завданої злочином, і звернули до примусового виконання виконавчі листи.

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (рішення від 19.03.1997 зі справи Горнсбі проти Греції (Hornsby v. Greece); рішення від 20.07.2004 зі справи Шмалько проти України).

У даному випадку заслуговує на увагу те, що у законодавстві про виконавче провадження в Україні, окремим його аспектом, є забезпечення реалізації прав стягувача.

Слід зважати на те, що до прав стягувача включають не лише безпосередні права, передбачені в законах. Зокрема, права стягувача реалізуються через повноваження судів, виконавців та виконавчої служби загалом.

Забезпечення реалізації прав стягувача можна гарантувати тільки за умови, у даному випадку, своєчасного виконання судових рішень та вчинення задля цього всіх передбачених законодавством дій, у тому числі дій щодо майна боржника.

Отже, як вбачається з наявної у матеріалах справи копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 (а.с.9), власником автомобіля марки BMW, модель 530D, реєстраційний номер НОМЕР_1 є відповідач ОСОБА_2 , який, у вищевказаному виконавчому провадженні, має статус боржника, на якого покладено обов`язок щодо виконання судового рішення.

Між тим,25жовтня 2021року міжвідповідачем ТОВ Експерт-авто та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір комісії №8117/21/1/003674, відповідно до якого ТОВ Експерт-авто (комісіонер) зобов`язався за дорученням ОСОБА_2 (комітента) за комісійну плату, вчинити за рахунок комітента від свого імені один або кілька правочинів щодо продажу транспортного засобу (який підпадає під визначення вживаного транспортного засобу відповідно до пункту 189.3 статті 189 Податкового кодексу України): марка, модель BMW 530D, 2001 року випуску, колір сірий, VIN, № кузова (шасі, рами) НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_1 , зареєстрований за власником (комітентом за договором комісії) транспортного засобу 18.08.2016 за ціною, не нижче узгодженої сторонами, а саме 12000 грн., що підтверджується копією відповідного договору (а.с. 10).

На підставі вказаного договору комісії №8117/21/1/003674, того ж дня комісіонером та комітентом проведено огляд технічного стану, комплектності та оцінку транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер та встановлено, що вказаний транспортний засіб справний, про що було складено акт технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер №8117/21/1/003674 (а.с. 11).

26 жовтня 2021 року між суб`єктом господарювання, що здійснює оптову та/або роздрібну торгівлю транспортними засобами на підставі договору комісії, укладеного з власником транспортного засобу та перебуває на обліку в ГСЦ МВС за реєстраційним №8117 від 11.06.2021 ТОВ Експерт-авто, який є комісіонером та діє у відповідності до п. 8 Постанови КМУ №1388 від 07.09.1998 та на підставі укладеного з власником транспортного засобу договору комісії №8117/21/1/003674 від 25.10.2021 (продавець) та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу №8117/21/1/003674, що підтверджується копією відповідного договору (а.с.12).

На підставі договору купівлі продажу №8117/21/1/003674 від 26 жовтня 2021 року складено акт огляду реалізованого засобу №8117/21/1/003465 від 26 жовтня 2021 року (а.с.13).

Як зазначає позивач у позові, оскільки придбаний нею автомобіль потребував ремонту через технічні несправності, які унеможливлювали доставлення його своїм ходом то територіального сервісного центру МВС, тому протягом встановлених десяти діб після його придбання, він не був перереєстрований на її ім`я.

Тому лише наприкінці листопада 2021 року, після завершення ремонтних робіт, як вказує позивач, вона звернулася до Територіального сервісного центру МВС №5643 для здійснення перереєстрації автомобіля марки BMW 530D з державним номером НОМЕР_1 на її ім`я, де їй відмовили з підстав перебування даного автомобіля в розшуку.

Так, 18 листопада 2021 року автомобіль марки BMW 530D з державним номером НОМЕР_1 був оглянутий та затриманий поліцейськими, про що складено акт огляду та затримання транспортного засобу (а.с.15).

Однак, позивач стверджує, що вона набула право власності на вищевказаний автомобіль, хоча і не перереєструвала його у встановленому порядку посилаючись, при цьому, на п. 2.2 договору купівлі-продажу, де значиться, що покупець набуває право власності на транспортний засіб з моменту підписання сторонами даного договору купівлі-продажу.

До того ж, станом на дату придбання вказаного автомобіля, будь-яких обмежень для продажу чи обтяжень, автомобіль не мав.

Аналізуючи вказаний договір купівлі-продажу, наданий стороною позивача, суд виходить з наступного.

Правове регулювання відносин, пов`язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Закону України Про дорожній рухта у відповідних положеннях Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2009 №1200 (далі Порядок №1200) та Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою КабінетуМіністрів Українивід 07.09.1998№1388 (далі Порядок №1388), які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.

Згідно з Порядком №1200, (вредакції,яка діялана деньукладення договорукупівлі-продажуавтомобіля) оформлення договорів купівлі-продажу транспортних засобів може проводитися в територіальному органі з надання сервісних послуг МВС (п. 12).

Відповідно до п. 17 Порядку №1200, під час продажу транспортних засобів, що перебувають (перебували) на обліку в уповноваженому органі МВС або Держпродспоживслужбі, покупцеві територіальним органом з надання сервісних послуг МВС видається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) або Держпродспоживслужбою - свідоцтво про реєстрацію машини з відміткою про зняття машин (тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів) з обліку чи акт технічного стану.

У разі зняття з обліку транспортного засобу покупцеві видається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) та копія реєстраційної картки, що додається до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на пластиковій основі, та номерні знаки для разових поїздок.

Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Статтею 210 даного Кодексу передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.

Водночас, статтею 34 Закону України Про дорожній рух визначено, що державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов`язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, а також відсутності будь-яких обтяжень, у тому числі за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків.

Державний облік зареєстрованих транспортних засобів включає в себе процес реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про зареєстровані транспортні засоби та їх власників.

Державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортні засоби усіх типів: автомобілі, автобуси, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, самохідні машини, причепи та напівпричепи до них, мотоколяски, інші прирівняні до них транспортні засоби та мопеди, що використовуються на автомобільних дорогах державного значення.

Державна реєстрація та облік автомобілів, автобусів, мотоциклів та мопедів усіх типів, марок і моделей, самохідних машин, причепів та напівпричепів до них, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів здійснюються територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України.

Відповідно до пункту 1 Порядку №1388, вказаним Порядком встановлюється єдина на території України процедура державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, оформлення та видачі реєстраційних документів і номерних знаків.

Пунктом 7 Порядку №1388 (в редакції, яка діяла на день укладення договору купівлі-продажу автомобіля) визначено, що власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Строк державної реєстрації продовжується у разі подання документів, які підтверджують відсутність можливості своєчасного її проведення власниками транспортних засобів (хвороба, відрядження або інші поважні причини).

Експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані (не перереєстровані) в уповноважених органах МВС та без номерних знаків, що відповідають державним стандартам, а також ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах або знищені чи підроблені, забороняється.

Крім того, відповідно до пункту 8 Порядку №1388, державна реєстрація транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто, і документів. Перед відчуженням, передачею зазначені транспортні засоби повинні бути зняті з обліку в підрозділах Державтоінспекції. Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є оформлені в установленому порядку, зокрема, укладені та оформлені безпосередньо в сервісних центрах МВС у присутності адміністраторів таких органів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб.

При цьому, документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є оформлені в установленому порядку, в тому числі і договір комісії між власником транспортного засобу і суб`єктом господарювання, який за таким договором є комісіонером, та договір купівлі-продажу транспортного засобу, за яким продавцем є такий суб`єкт господарювання, які підписані від імені суб`єкта господарювання уповноваженою особою, - у разі продажу транспортних засобів суб`єктами господарювання, що здійснюють оптову та/або роздрібну торгівлю транспортними засобами на підставі договору комісії, укладеного з власником транспортного засобу.

Таким чином, законодавцем визначений спеціальний порядок відчуження та набуття права власності на транспортні засоби, який невід`ємно пов`язаний з обов`язковою реєстрацією власником придбаного автомобіля у відповідних органах. Продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт).

Як зазначено в позовній заяві, позивач не зареєструвала придбаний автомобіль у відповідних органах у термін, передбачений п. 7 Порядку №1388 з незалежних від неї причин.

До таких причин, позивач відносить те, що придбаний нею автомобіль BMW 530D з державним номером НОМЕР_1 потребував ремонту та наявні технічні пошкодження унеможливлювали його доставлення своїм ходом до територіального сервісного центру МВС.

Проте, вказана позивачем причина несвоєчасної перереєстрації транспортного засобу не заслуговує на увагу та спростовується наявними у справі матеріалами.

Зокрема, з наданого акту технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер №8117/21/1/003674 від 25 жовтня 2021 року, вбачається, що автомобіль BMW 530D з державним номером НОМЕР_1 був у справному стані, технічні характеристики автомобіля, на момент продажу, задовільні (а.с.11).

У той же час, укладаючи договір купівлі-продажу транспортного засобу №8117/21/1/003674 від 26 жовтня 2021 року, позивач, підтвердила своїм підписом, що оглянула та ознайомилася із транспортним засобом, претензій до продавця щодо технічного стану та якісних характеристик даного транспортного засобу не має (пункт 1.3. договору)(а.с.12).

Крім того, позивачем не надано доказів проведення ремонту придбаного автомобіля, що також піддає сумніву дану обставину.

Отже, зазначаючи поважність причин невиконання покладених обов`язків після придбання транспортного засобу, позивач намагається закцентувати увагу на обставинах, при дослідженні яких суд вбачає їх невідповідність та які, на думку суду, спрямовані позивачем для досягнення бажаного результату, а саме визнання за нею права власності та даний транспортний засіб у вказаний спосіб.

Як підсумок, такі дії сторони по справі можуть, підтверджувати недобросовісність та зловживання правом, що суперечить призначенню права справедливості.

За приписами ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Зокрема, реалізуючи права і виконуючи процесуальні обов`язки учасник процесу повинен діяти добросовісно та повідомляти суду достовірну інформацію щодо обставин та фактів, позаяк протилежне надає суду підстави для сумнівів в добропорядності сторін та їх представників.

У свою чергу, принцип добросовісності це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

Щодо набуття права власності позивача на транспортний засіб з підстав, про які зазначено у позові, слід зазначити наступне.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч. 4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Одним із способів захисту цивільного права в силу ст. 16 ЦК України є визнання права.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 321 ЦК України закріплено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до приписів ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вказана стаття знаходиться в розділі 29 ЦК України "Захист права власності", тобто, стосується випадків, коли існуюче, належно набуте від попереднього власника та належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в особи документів, що засвідчують належність їй такого права, у зв`язку з їх втратою.

Таким чином, відповідний позов пред`являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав та підтверджується належними та допустимими доказами. З цим кореспондується стаття 11 ЦК України, яка визначає підстави виникнення цивільних прав та обов`язків.

Зі змісту ст. 392 ЦК України вбачається, що позов про визнання права власності на майно необхідний позивачеві тоді, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності, у зв`язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів, наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними, а метою подання позову про визнання права власності є усунення невизначеності у суб`єктивному праві, належному особі щодо індивідуально визначеного майна.

Таким чином, захист права власності шляхом його визнання в судовому порядку можливий за наявності одночасно двох умов: по-перше, це підтвердження в судовому порядку своїх прав на майно шляхом подання належних і достатніх доказів, які достеменно підтверджують факт набуття права власності на законних підставах, і, по-друге, вичерпне спростування доводів третіх осіб, які оспорюють або не визнають право власності позивача.

Отже, у випадку якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то права такої особи підлягають захисту шляхом пред`явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно. Тобто підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до статті 392 ЦК України є оспорення або невизнання існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду.

Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна. Відтак, до предмету доказування за позовом про визнання права власності входить встановлення цивільно-правових підстав набуття позивачем права власності на спірне майно.

Приписами статті 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, які не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, з огляду на те, що відповідно до ст. 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав чи в який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірне майно та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому ст. 392 ЦК України.

До предмету доказування у даній справі входить встановлення цивільно-правових підстав набуття позивачем права власності на автомобіль BMW 530D з державним номером НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2

Згідно зі ст. 59 Закону України Про виконавче провадження, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Позивач звернулася в суд з зазначеним позовом, оскільки вважає, що набула права власності на транспортний засіб, на який було накладено арешт.

Зокрема посилається на п. 2.2 вищевказаного договору купівлі-продажу транспортного засобу, де значиться, що покупець набуває право власності на транспортний засіб з моменту підписання сторонами даного договору купівлі-продажу.

Враховуючи вищевикладене суд прийшов до висновку, що оскільки момент вчинення вищезазначеного правочину, відповідно до ст. 210 ЦК України, пов`язується із державною реєстрацією, а він є вчинений у простій письмовій формі, без зняття з реєстрації, перереєстрації транспортного засобу у вищезазначеному порядку, тому він не породжує правових наслідків переходу права власності від продавця до покупця, а відтак відсутні підстави вважати, що позивач набула право власності на автомобіль у встановленому законом порядку.

Зазначене також узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі №683/2694/16-ц, де Верховний Суд зазначив, що якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Разом з тим, слушно зауважити, що у відповідності до ч. 2 ст. 56 Закону України Про виконавче провадження, арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Крім підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, які визначені у ч. 4 ст. 59 Закону України Про виконавче провадження, арешт також може бути знятий за рішенням суду, про що зазначено у ч. 5 даної статті.

Отже, зважаючи на вказані норми Закону, для того, щоб арешт з майна зняти, у даному випадку за рішенням суду, такий має бути накладений шляхом винесення постанови виконавцем.

Однак, позивачем не надано суду доказів, зокрема постанови виконавця, що на автомобіль марки BMW 530D з державним номером НОМЕР_1 накладений арешт.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. (ст. 81 ЦПК України).

У пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.

Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.

Пункт 4 ст. 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов`язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

При цьому, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 78 ЦПК України).

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінка доказів - завершальний етап процесу доказування. Вона полягає в перевірці судом доброякісності засобів доказування, що має на меті визначити їх доказову силу.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції).

Так, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони та одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

З огляду на вищезазначене та надаючи оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд приходить до висновку, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами заявлених позовних вимог щодо визнання права власності на автомобіль марки BMW 530D з державним номером НОМЕР_1 .

Водночас варто наголосити на тому, що підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до статті 392 ЦК України є оспорення або невизнання існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду.

Таким чином, підстави в порядку ст. 392 ЦК України визнавати за позивачем право власності на даний транспортний засіб - відсутні, що вказує на необхідність відмови позивачу у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Суд також вважає, що відсутні підстави для зняття арешту з автомобіля, оскільки дана позовна вимога, крім того, що є похідною, також не підтверджена належними доказами про існування такого арешту.

Як підсумок, наведені позивачем доводи, в обґрунтування своєї позиції, не спростовують наведених висновків суду.

Водночас, аргументуючи той факт, що відповідачами визнано позов, при цьому суд ухвалює рішення без врахування такого визнання, слід зважати на наступне.

Частиною 6 ст. 263 ЦПК України передбачено, що якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи.

Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову, які в даному випадку відсутні.

Зазначене узгоджується з позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 15 червня 2020 року по справі №588/1311/17 (провадження №61-39156св18), від 09 вересня 2020 року по справі № 572/2515/15-ц (провадження №61-1051св17), від 25 травня 2022 року по справі №675/2136/19 (провадження №61-2251св22).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа Серявін та інші проти України" від 10.02. 2010, заява № 4909/04).

Враховуючи вищенаведене, суд, дослідивши докази по справі, приходить до переконання, що у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 23, 76-78, 81, 89, 141, 265, 352, 354, 355 ЦПК України суд -,

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ Експерт-Авто, ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на стороні відповідачів: Дубровицький відділ державної виконавчої служби у Сарненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання права власності на автомобіль та скасування арешту транспортного засобу відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Дубровицький районний суд Рівненської області в Рівненський апеляційний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: підпис.

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Суддя Дубровицького

районного суду

Рівненської області Оборонова І.В.